Короткий конспект лекцій для самостійного вивчення дисципліни „ухвалено

Вид материала

Конспект

Содержание 2.10.Фінансування спільної діяльності підприємств на основі договорів кооперації Управління та контроль Відповідальність учасників спільної діяльності Фінансовий та податковий облік. 3. Формування власного капіталу підприємств Власний капітал Функції статутного капіталу 3.2.Статутний капітал і корпоративні права підприємства Ринковий курс акцій Резервний капітал підприємства,його види та джерела формування За способами відображення у звітності За обов’язковістю створення 3.4.Збільшення статутного капіталу підприємства Витрати, пов’язані з емісією цінних паперів, включаються до складу валових витрат підприємства-емітента. Емісійний дохід

Подобный материал:

• Конспект лекцій до самостійного вивчення розділів з дисципліни, 899.63kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «контроль І ревізія» для спеціальності 050106 "Облік, 1914.71kb.
• І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Менеджмент», 620.87kb.
• І. В. Фісун методичні вказівки для самостійного вивчення дисципліни «Маркетинг», 454.74kb.
• Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення модуля дисципліни, 3343.26kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• Методичні рекомендації з дидактичним забезпеченням до самостійного вивчення дисципліни, 942.14kb.
• Конспект самостійного вивчення з навчальної дисципліни, 929.88kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком" для студентів факультету, 2082.69kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Оподаткування підприємств», 2062.58kb.

2.10.ФІНАНСУВАННЯ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ НА ОСНОВІ ДОГОВОРІВ КООПЕРАЦІЇ


Спільна діяльність – це господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, котра є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними. Отже, суб’єкти господарювання можуть фінансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Договори про спільну інвестиційну діяльність, не пов’язану зі створенням юридичної особи, можуть укладатися як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами. Такі договори бувають як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників спільної діяльності.

Грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю.

За кожною угодою про спільну діяльність без створення юридичної особи дозволяється відкривати один рахунок у банку в іноземній та національній валюті.

Управління та контроль. Управління спільною діяльністю може бути у таких варіантах:

1. Створюється рада, яка приймає рішення загальною угодою;
   
2. Керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників договору.
   

На практиці здебільшого використовується останній варіант.

Відповідальність учасників спільної діяльності. У процесі реалізації договору про спільну діяльність особа, на яку покладено ведення спільних справ, може мати певні витрати, збитки. Порядок їх покриття визначається договором. Як правило, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників, а також майна, яке створене або придбане в результаті їх спільної діяльності.

Фінансовий та податковий облік. Сторонами за договорами кооперації ведеться окремий фінансовий облік та складання звітності. Чинне законодавство покладає ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на учасника, якому доручено ведення спільних справ та управління діяльністю. Цей учасник вважається платником податку за договором про спільну діяльність. До числа його обов’язків входять:

• Окремий облік результатів діяльності;
  
• Складання відповідного податкового звіту із декларацією про прибуток, одержаний від такої діяльності;
  
• Складання та подання до податкового органу декларації з ПДВ за результатами такої діяльності;
  
• Виписування податкових накладних, ведення книги обліку придбання та продажу товарів;
  
• Здійснення нарахування та сплати податку на прибуток, ПДВ та інших податків.
  

Оподаткування. Податкові органи ведуть облік договорів про спільну діяльність на підставі копій цих договорів, які після їх укладення направляються до державної податкової адміністрації за його місцезнаходженням і йому присвоюється обліковий номер.

Якщо протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку у зв’язку з проведенням спільної діяльності, перевищують доходи, то балансові збитки переносяться на зменшення прибутку наступного звітного кварталу, якщо збитки не гасяться, то вони підлягають розподілу між учасниками спільної діяльності.

Юридичні особи, що отримують доход від спільної діяльності, з якого утримано податок, не включають такі доходи до складу валового доходу.


ЗАКЛЮЧЕННЯ


Управління фінансами підприємств, які функціонують в умовах вільного ринку, є найменш дослідженою галуззю вітчизняної економічної науки. Така ситуація повною мірою закономірна. За адміністративно-командної економіки переважна більшість підприємств мала державну форму власності і здійснювала свою господарську діяльність згідно з централізованими планами. Управління фінансами підприємств проводилося в адміністративному порядку: на рівні міністерств та відомств приймалися рішення про розподіл прибутку суб’єктів господарювання, виділення їм асигнувань на здійснення капіталовкладень чи поповнення обігових коштів тощо. Менеджеру підприємства не потрібно було приймати рішення щодо збільшення статутного капіталу, емісії акцій чи облігацій, управлінні інвестиційними вкладеннями та ін.

Враховуючи викладене, можна стверджувати, що один із найважливіших питань поліпшення діяльності підприємств є удосконалення управління фінансами підприємств, та розробка якісно нових підходів до організації роботи фінансових служб саме у сфері фінансування.

Суттєвою причиною кризового стану багатьох вітчизняних підприємств є неналежне виконання функцій і завдань, покладених на них суспільством.

Для новоствореного підприємства стає дуже важлива задача: обрати таку організаційно-правову форму, яка б сприяла успішному бізнесу.

Ринкова економіка створила такі умови господарювання, що підприємства і підприємці мають можливість вільного вибору не тільки сфери діяльності, а й форми організації бізнесу.


3. ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ


3.1.ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ, ЙОГО ФУНКЦІЇ ТА СКЛАДОВІ


Власний капітал показує частку майна підприємств, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства.

Власний капітал підприємства – це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства на його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він – основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал – сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами.

В окремих підприємствах складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку.

Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції.

1.Функція заснування та введення в дію підприємства.

2.Функція відповідальності та гарантії.

3.Захисна функція.

4.Функція фінансування та забезпечення ліквідності.

5.База для нарахування дивідендів і розподілу майна.

6.Функція управління та контролю.

7.Рекламна (репрезентативна) функція.

Таблиця 1

Функції та цілі збільшення (зменшення) статутного капіталу

Функції статутного капіталу	Цілі збільшення	Цілі зменшення
Заснування та введення підпри-ємства в дію	Реалізація інвестиційного проекту	Згортання діяльності
Відповідальність і гарантії (забез-печення кредитоспроможності)	Виконання вимог щодо мінімаль-ного розміру статутного капіталу	Підвищення ринкового курсу кор.-поративних прав
Захисна функція	Проведення санації	Санація балансу (одержання сана-ційного прибутку)
Управління та контролю	Поглинання чи придбання кон-трольного пакета інших підпри-ємств	Концентрація капіталу в руках ак-тивних власників
Фінансування та забезпечення лік-відності	Поліпшення ліквідності та плато-спроможності	Приведення у відповідність обсягів власного капіталу та майна
Рекламна (репрезентативна) функ-ція	Модернізація чи розширення ви-робництва	Вирішення конфліктів між власни-ками
База для нарахування дивідендів	Оптимізація дивідендної політики	Проведення певної дивідендної по-літики

3.2.СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ І КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ПІДПРИЄМСТВА


3.2.1.Номінальний капітал підприємства


Перш ніж перейти до висвітлення питання щодо залучення фінансових ресурсів на основі збільшення статутного капіталу підприємства, розглянемо сутність номінального капіталу та корпоративних прав суб’єкта господарювання.

Корпоративні права – це права власності та частку (пай) у статутному капіталу юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Номінальна вартість акцій (часток) – це та вартість, яка відображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний, або статний, капітал.

У разі добровільної чи примусової ліквідації (банкрутства) господарських товариств за недостатності іншого майна підприємства на погашення його зобов’язань спрямовуються кошти (майно), які формують статутний капітал. Право акціонера (учасника) на частину майна підприємства, яка перевищує його внесок у статутний капітал, може бути реалізоване лише при ліквідації юридичної особи та наявності активів після задоволення першочергових зобов’язань.

Різниця між зареєстрованою сумою статутного (номінального) капіталу та фактично внесеною замовниками являє собою неоплачений капітал підприємства. У балансі ця сума наводиться в дужках і вираховується при визначенні величини власного капіталу.

Основними видами корпоративних прав є акції, частки учасників у статутному капіталі ТОВ і паї. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управління ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість усіх емітованих акцій АТ (чи внесених вкладів ТОВ) становить його номінальний капітал.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Акції випускаються о двох формах: документарній або бездокументарній.

Статутом акціонерного товариства може бути передбачено розміщення одного чи кількох типів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Розрізняють такі категорії привілейованих акцій:

1. Привілейовані акції з фіксованими дивідендами.
   
2. Привілейовані акції з мінімальним фіксованим дивідендом та додатковими бонусами.
   
3. Кумулятивні привілейовані акції.
   

3.2.2. Балансовий і ринковий курси акцій


Окрім номінального курсу акцій, у теорії і практиці досить часто оперують показниками балансового та ринкового курсу акцій.

Показник балансового (розрахункового) курсу корпоративних прав характеризує структуру власного капіталу підприємства. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай) і дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом (ВК) і статутним капіталом (СК):


Балансовий курс (БК) = (ВК / СК) х 100%. (1)


Основними чинниками, які впливають на величину балансового курсу, є величина капітальних резервів і резервів, сформованих за рахунок прибутку, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) і статутний капітал. Якщо балансовий курс вище за номінальний, тобто перевищує 100 %, то це означає, що власний капітал перевищує статутний капітал, отже, у підприємства сформований додатковий капітал, резерви та (або) є нерозподілені прибутки.

Недоліком показника балансового курсу є те, що він характеризує не реальну вартість корпоративних прав підприємства, а бухгалтерську. Для надання цьому показнику більшої об’єктивності розраховують скоригований балансовий курс, який, окрім іншого, враховує приховані резерви (чи збитки) підприємства.


Скоригований балансовий курс = (Власний капітал + приховані резерви / Статутний капітал) х 100 (2)


Балансовий курс є одним із чинників, який визначає інвестиційну привабливість корпоративних прав підприємства. За певних обставин він може стати відправною точкою для встановлення ринкового курсу. Балансовий курс може братися також за основу при визначенні курсу емісії корпоративних прав.

Ринковий курс акцій – це вартість, за якою акції можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торгівельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку. У країнах з розвинутим фондовим ринком ринковий курс акцій здебільшого встановлюється на фондовій біржі.

Ринковий курс залежить від співвідношення попиту та пропозиції на цінні папери. У свою чергу, покупці та продавці акцій при прийнятті відповідних рішень враховують такі чинники:

• очікування щодо майбутньої прибутковості та ліквідності об’єкта інвестування, які формуються на основі аналізу інформації про емітента, в т.ч.:
  

а) інформації щодо поточних і прогнозованих дивідендних виплат;

б) висновків аналітиків щодо якості фінансового стану емітента;

в) оцінки перспектив у виробничо-господарській сфері підприємства;

г) інших даних, які характеризують фінансовий стан і господарську діяльність емітента акцій.

Підприємства, як правило, прагнуть максимізувати ринковий курс корпоративних прав. Чим цей курс виший, тим більше можливостей у підприємства залучити додатковий капітал на основі додаткової емісії. За високого ринкового курсу емітент може розмістити акції за достатньо високим курсом емісії та отримати значний емісійний дохід (ажіо). Навпаки, за низького ринкового курсу у підприємства можуть виникнути проблеми із залученням капіталу.

Ринковий курс корпоративних прав підприємства майже ніколи не збігається з балансовим курсом. Окрім іншого, це зумовлено тим, що сума власного капіталу майже ніколи не збігається із загальною ринковою вартістю акцій підприємства чи із вартістю, яку можна отримати в результаті продажу чистих активів або підприємства в цілому. Позитивну різницю між біржовим та балансовим курсом акцій можна інтерпретувати як ринковий індикатор потенціалу прибутковості підприємства. З іншого боку, ця різниця може трактуватися як оцінка прихованих резервів.

Окрім балансового та ринкового курсу акцій, у науковій практиці часто можна зустріти показник курсу акцій, визначений на основі розрахунку їх капіталізованої вартості. Він розраховується у процентах відношення між капіталізованої вартістю (КВ) підприємства до його статутного капіталу (СК):

Курс за капіталізованої вартості (ККВ) = КВ : СК * 100%

Цей підхід побудований на концепції теперішньої вартості очікуваних майбутніх доходів від володіння корпоративними правами. Капіталізована вартість підприємства – це приведена до теперішньої вартості величина майбутніх доходів на основі їх дисконтування. За порівняно стабільних доходів підприємства та ставки дисконтування капіталізована вартість може визначитися за формулою:

КВ + ЧП : r,

Деr = p/100%; p –ставка капіталізації; ЧП – чистий прибуток підприємства.

Курс акцій, розрахований за методом капіталізованої вартості, характеризує „внутрішню” вартість акцій, яка формується на основі очікуваних майбутніх доходів.

3. РЕЗЕРВНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА,ЙОГО ВИДИ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ
   

Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і витрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу „Резервний капітал”. Резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:

• джерелами формування;
  
• способами відображення у звітності;
  
• обов’язковістю створення.
  

За джерелами формування резерви поділяються на:

• капітальні резерви- відображаються за статтями „додатковий вкладений капітал” та „інший додатковий капітал”;
  
• резервний капітал
  
• резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.
  

За способами відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями „Додатковий капітал” та „Резервний капітал”, а приховані резерви жодним чином не фігурують у балансі .

За обов’язковістю створення відокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими.

Згідно із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі АТ або ТОВ, повинен бути сформований резервний капітал. Розмір цього капіталу регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25% статутного капіталу підприємства.

Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

• покриття збитків суб’єкта господарювання;
  
• виплата боргів у разі ліквідації підприємства;
  
• виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);
  
• інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.
  

3.4.ЗБІЛЬШЕННЯ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА


3.4.1. Основні цілі та передумови збільшення статутного капіталу


Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства зводяться до такого:

• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами. Таким чином підвищується кредитоспроможність суб’єкта господарювання та його фінансова незалежність;
  
• мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, планів санації, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;
  
• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення статутного капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;
  
• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у т.ч. з метою посилення впливу на дані підприємства, їх поглинання чи придбання їх потужностей.
  

Серед інших причин збільшення статутного капіталу слід виокремити зменшення ринкової ціни акцій. Високий курс має недолік, що це перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу. Це можна зробити зменшенням номінальної вартості акцій з одночасним збільшенням їх кількості.

Ще однією причиною збільшення статутного капіталу може бути збільшення бази для нарахування дивідендів з метою проведення політики стабільних дивідендів з одночасним збільшенням абсолютної суми дивідендних виплат. (Висока ставка дивідендів свідчить про ризиковість підприємства.)

Збільшення статутного капіталу підприємств може відбуватися за рахунок зовнішніх фінансових джерел (внески учасників і засновників) та в результаті зміни структури власного капіталу у напрямі збільшення номінального капіталу. В останньому випадку збільшення відбувається за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного чи додаткового капіталу.


3.4.2.Збільшення статутного капіталу ТОВ


Статутний капітал ТОВ можна збільшувати шляхом здійснення додаткових внесків чи реінвестування прибутку. Здійснюючи внески в статутний капітал, учасники не змінюють свого юридичного статусу (не відбувається ні організації, ні ліквідації). До основних витрат, пов’язаних із залученням власного капіталу ТОВ, можна віднести такі:

• державне мито;
  
• вартість нотаріальних послуг;
  
• плата за перереєстрацію засновницьких документів.
  

При збільшенні статутного капіталу товариства слід враховувати те, що, викупивши додаткову частку, новий учасник стає співвласником раніше створених підприємством резервів. Саме тому, окрім номінальної вартості частки, учасник повинен сплатити ажіо, яке відповідає належному на цю частку еквіваленту раніше сформованих резервів.


3.4.3. Методи та джерела збільшення статутного капіталу АТ.


До основних методів збільшення статутного капіталу АТ належать такі:

• збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;
  
• збільшення номінальної вартості акцій.
  

У разі збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний капітал підприємства збільшується за рахунок таких джерел:

• додаткових внесків учасників і засновників;
  
• дивідендів (реінвестиції прибутку);
  
• резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).
  

При збільшенні статутного капіталу здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної вартості, що визначена за раніше випущеними акціями. У разі емісії акцій внаслідок збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестицій чи резервів акцій додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їх частці у статутному капіталі ВАТ на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій.

При збільшенні статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.


3.4.4. Переважне право власників на придбання акцій (часток).


Переважне право на придбання акцій (часток) дає можливість власникам:

• зберегти свою частку (в процентному співвідношенні) в статутному капіталі, а отже, і в усьому майні підприємства;
  
• попередити „розмивання” вартості свого пакета корпоративних прав у статутному капіталі в наслідок емісії акцій ( чи часток) за низьким курсом;
  
• зберегти свою частку голосів на загальних зборах власників;
  
• компенсувати збитки від „розмивання” частки в статутному капіталі тим власникам, які не скористались переважним правом на купівлю додаткових корпоративних прав, а продали його.
  

Стартова вартість переважного права визначається співвідношенням, за яким робиться емісія, курсом емісії та ринковим курсом акцій до початку емісії. Розрахункова ціна переважного права визначається за такою формулою:


П= ,

Де П – грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій;

Кб – ринковий (біржовий) курс акцій;

Ке - курс емісії нових акцій;

С – співвідношення, з яким робиться емісія.

Співвідношення, з яким робиться емісія, розраховується як відношення статутного капіталу перед його збільшенням до величини приросту номінального капіталу. Це співвідношення показує, скільки старих акцій (а отже, переважних прав) слід представити для того, щоб придбати одну нову акцію за курсом емісії:


С = ,


Де СК1, СК2 – відповідно розмір статутного капіталу підприємства до і після його збільшення.

Якщо С = 2/1, то це означає, що, володіючи двома акціями на момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, можна придбати одну акцію нової емісії.

Фактична ринкова ціна переважних прав визначається попитом і пропозицією на них тому може відрізнятися від розрахункової. У разі, якщо курс емісії акцій встановлено на рівні їх ринкового курсу, то „розмивання” власного капіталу буде відсутнє; як наслідок, вартість переважного права дорівнюватиме нулю.


3.4.5.Курс емісії корпоративних прав


Емісія акцій або облігацій підприємств – це сукупність дій емітента щодо здійснення підписки на акції або продажу облігацій.

Важливим елементом процедури збільшення статутного капіталу підприємства є встановлення курсу емісії, тобто ціни, за якою товариство розміщує свої корпоративні права. При первинному розміщення ціна повинна складатися з номінальної вартості плюс витрати на проведення емісії.

До основних витрат на проведення емісії належать:

1. оплата послуг аудиторів;
   
2. оплата послуг фінансових посередників;
   
3. витрати на друкування бланків цінних паперів;
   
4. витрати на оплату державного мита при реєстрації емісії (0,1% номінальної вартості запланованого обсягу емісії);
   
5. оплата послуг незалежного реєстратора;
   
6. витрати на рекламу та друкування інформації про емісію (проспекту) нової емісії.
   

Витрати, пов’язані з емісією цінних паперів, включаються до складу валових витрат підприємства-емітента.

З метою стимулювання попиту на акції нової емісії їх максимальна вартість повинна бути меншою за ринковий курс акцій. Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором успіху Ії розміщення.

Емісійний дохід або ажіо, - сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи, емісійний дохід – це різниця між курсом емісії і номінальним курсом корпоративних прав. Суми одержаного підприємством емісійного доходу не включаються до складу валового доходу з метою оподаткування.

Приймаючи рішення щодо встановлення курсу емісії, слід враховувати такі основні чинники:

• стартові передумови, за яких проводиться емісія (готовність ринку капіталів освоїти нові корпоративні права);
  
• балансову вартість корпоративних прав;
  
• ринкову вартість підприємства та перспективи Ії зростання;
  
• податковий аспект;
  
• тип обраної підприємством дивідендної політики;
  
• досить часто взаємо протилежні інтереси окремих власників і товариства.
  

В останньому випадку йдеться про можливий конфлікт інтересів між підприємством та учасниками (акціонерами) при встановленні курсу емісії.


3.4.6.Порядок збільшення статутного капіталу на основі додаткової емісії корпоративних прав


збільшення статутного капіталу акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю може бути здійснено лише після повної сплати всіма учасниками (акціонерами) своїх внесків (оплати акцій) за вартістю, не нижчої за номінальну.

Рішення про збільшення статутного капіталу АТ приймається зборами акціонерів або наглядовою радою. Підкреслимо, що законодавчими актами заборонено збільшення статутного капіталу з метою покриття збитків, пов’язпних з господарською діяльністю емітента.. Рішення про збільшення статутного капіталу відображається у протоколі, який містить всі необхідні відомості.

Товариство розміщує акції за курсом емісії, який встановлюється відповідно до емісійної політики підприємства.