Короткий конспект лекцій для самостійного вивчення дисципліни „ухвалено

Вид материалаКонспект
2.Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових норм
1.Рівень відповідальності власників та їх кількість
2.Можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним.
3.Можливості фінансування
4.Умови передачі права власності та правонаступництво
Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу
6.Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу.
7.Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу.
2.2.Фінанасова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи
Відповідальність і банкрутство.
2.Фіксований податок (патент).
3.Єдиний податок.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

2.ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ РІЗНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ НОРМ

2.1 КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ


Приймаючи рішення щодо створення нового суб’єкта господарювання чи реорганізації існуючого перед власниками і менеджментом постає питання щодо вибору найприязнішої з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної діяльності організаційно-правової форми ведення бізнесу. Класифікація суб’єктів господарювання за правом власності та організаційно-правовою формою ведення бізнесу в Україні наведена в таблиці 1.

За правом власності в Україні можуть діяти суб’єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту може здійснюватися зі створенням юридичної особи в результаті об’єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
  • Приватні, засновані на власності фізичної особи;
  • Колективні, у т.ч. господарські товариства, кооперативи;
  • Комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;
  • Державні; засновані на державній власності, в т.ч. казенні;
  • Суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.


Таблиця 1.

Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу

Право

власнос- ті

Форма

Приватне

Колективне

Державне

Юридичні особи

-Приватне підприємство

-Селянське (фермерське) господарство

-Колективне підприємство

-Спільне підприємство

-Кооператив

-Господарські товариства:

-АТ, ТОВ, товариство з додатковою відповідальністю

-Повне товариство

-Командитне товариство

-Державне підприємство

-Державне комунальне підприємство

Без створення юридичної особи

Приватний підприємець

Договір про спільну діяльність

Договір про спільну діяльність

Об’єднання

Асоціація

-Асоціація

-Корпорація

-Консорціум

-Концерн

-Асоціація

-Корпорація

-Консорціум

-Концерн


В Україні найбільшою групою є підприємства колективної форми власності. Право такої власності виникає на підставі:

А) добровільного об’єднання майна громадян та (або) юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань;

Б) передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; базоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу;

В) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод.

Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізнесу має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.

1.Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб’єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (ТОВ та АТ). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.

2.Можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним. Найважливіша функція власників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. Участь в управлінні для власників означає:
  • Участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;
  • Обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);
  • Визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;
  • Затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;
  • Визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

3.Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:
  1. відкриті АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;
  2. ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій;
  3. Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.

4.Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб’єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також врахувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб’єкта господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами.

5 .Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємств, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання.

6.Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід врахувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7.Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики – юридичні особи – у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди – у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариста, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Суб’єкти господарювання можуть утворювати різного роду об’єднання. Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація об’єднання провадиться в порядку, встановленому законодавством. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних видів об’єднань належать асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

Асоціації (від лат. assotiato – сполучення, з’єднання) – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників.

Корпорації (від лат. corporation - спілка) – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності від кожного з учасників. Корпорацію як вид об’єднання не слід плутати з корпоративною формою організації бізнесу. Наприклад, у США і Західній Європі під корпораціями здебільшого розуміють підприємства, засновані на частковій участі та з обмеженою відповідальністю (Ltd, limited liability), наприклад акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.

Консорціуми (від лат. consortium - спільність) – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, як правило, при здійсненні крупних фінансових операцій чи реалізації спільного інвестиційного проекту. Наприклад, банківські консорціуми створюються з метою зменшення ризику при кредитуванні значних ризикових проектів або при розміщенні великої емісії цінних паперів.

Концерни (від лат. concern – об’єднання) – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлв тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств, які перебувають під єдиним контролем.

У наступних підрозділах наводяться найхарактерніші для окремих форм організації бізнесу особливості їх фінансової діяльності відповідно до зазначених критеріїв.


2.2.ФІНАНАСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ БЕЗ СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ


Згідно з положеннями Закону України „Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи – громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності і дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Фінансування. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

Відповідальність і банкрутство. Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн

Оподаткування. Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців:
  1. Оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);
  2. Сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;
  3. Сплата єдиного податку.

1.За традиційного оподаткування такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і і документально підтвердженими витратами, безпосередньо по’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за спеціально встановленими нормами. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Доходи приватного підприємця оподатковуються за ставками, які передбачені законодавством про прибуткове оподаткування громадян.

За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати: пов’язані із ведення книги обліку доходів і вират підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий спосіб оподаткування своїх доходів, не звільняються від сплати певних видів податків и зборів (ПДВ, внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування тощо).

Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зводяться до такого:
  • Розмір сплачуваних податків залежить від розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);
  • На відміну від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною системою практично відсутні обмеження щодо виду діяльності.

2.Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, слугує підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного додержання таких умов:
    1. здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках з обов’язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законодавством. Доходи такого громадянина, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються прибутковим податком у загальному порядку;
    2. кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким підприємцем, включаючи членів його сім’ї не повинна перевищувати п’яти;
    3. валовий дохід підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Приватні підприємці, які обрали спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком, не можуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами.

Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими радами (міською, районною). Законодавчо визначено максимальні та мінімальні розміри фіксованого податку – 20 і 100 грн. за календарний місяць (для громадян, які самостійно здійснюють підприємницьку діяльність, у межах зазначеного діапазону єдиним критерієм при встановленні розміру фіксованого податку є тільки розміщення об’єктів торгівлі).

Патент може також видаватися на здійснення підприємницької діяльності на всій території України. У такому разі ставка фіксованого податку не залежить від місцезнаходження торговельного місця і від місцевих органів самоврядування і становить для всієї території України 100 грн. за календарний місяць. Якщо підприємницька діяльність здійснюється з використанням найманої праці або із залученням до неї членів сім’ї підприємця, розмір фіксованого податку збільшується на 50% за кожну особу.

Доходи фізичної особи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається фіксованим податком, не включаються до складу її сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року. Окрім цього, приватні підприємці – платники фіксованого податку звільнені від обов’язкового ведення обліку доходів і витрат.

3.Єдиний податок. Приватний підприємець може стати платником єдиного податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності, якщо:
  1. у трудових відносинах з ним протягом року перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;
  2. обсяг виручки від реалізації продукції за рік не перевищує 500 тис.грн;
  3. відсутня заборгованість зі сплати всіх установлених податків і обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період;
  4. приватний підприємець не є суб’єктом особливого порядку оподаткування за допомогою сплати спеціального торговельного патенту;
  5. приватний підприємець не здійснює торгівлю пально-мастильними матеріалами, а також лікеро-горілчаними і тютюновими виробами (торгівлю іншими підакцизними товарами здійснювати не заборонено).

Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органами влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності і не можуть становити менше ніж 20 грн. і більше ніж 200 грн. за календарний місяць. Якщо приватний підприємець здійснює кілька видів діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, він придбаває одне свідоцтво і сплачує єдиний податок за цими видами діяльності за більшою ставкою. У разі використання підприємцем праці найманих працівників або членів сім’ї (далі – наймані працівники) ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожного працівника.

Відмовитися від застосування цієї системи і повернутися до раніше встановленої системи оподаткування підприємець може з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварпалу) у разі подання відповідної заяви до податкового органу не пізніше за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

Платники єдиного податку звільняються від сплати не тільки прибуткового податку, а й ряду інших податків, зборів та обов’язкових платежів, зокрема від зобов’язань нарахування, відрахування і перерахування коштів до державних цільових фондів, а також зборів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї. Платники єдиного податку не є платниками податку на додану вартість, тому їм немає необхідності реєструватися як платникам ПДВ, а раніше зареєстровані підприємці зобов’язані подати до податкової інспекції заяву щодо зняття їх з обліку як платників ПДВ. Платники єдиного податку, як і інші фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, зобов’язані утримувати прибутковий податок з виплачуваних найманих працівникам, включаючи членів їх сімей, доходів і перераховувати його до бюджету.

Завдяки переходу на спрощену систему оподаткування та звітності приватні підприємці мають суттєву економію на накладних витратах, оскільки не є обов’язковим використанням електронно-касового апарата (ЕККА), набагато спрощеним є ведення книги обліку доходів і витрат та значно скорочено щоквартальний звіт.