Курс лекцій Розділ 2: тема 5 Тема Оборотні кошти підприємства

Вид материала

Курс лекцій

Содержание Засоби, що обслуговують сферу обігу прийнято називати – фонди обігу Оборотні кошти поділяють Структура оборотних коштів Прямого рахунку Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві Нормування оборотних коштів у залишках готової продукції. 27, -С.146]. Відділ постачання 1,5 місяця. Обсяг реалізації складе за цей період 1 125

Подобный материал:

• Розділ: Макроекономіка Міжнародні інвестиції, 176.37kb.
• Освітньо-кваліфікаційної програми «спеціаліст», «магістр» Чернівці, 2011 розділ економіка, 534.14kb.
• Курс лекцій з біохімії розділ «загальні закономірності метаболізму. Молекулярні основи, 645.72kb.
• 2 Аналіз кредитного забезпечення підприємства, 93.45kb.
• Курс лекцій. Вступ   тема 7 кримінально-виконавча політика І кримінально-виконавче, 2340.05kb.
• Дипломна робота тема: «Облік І аудит довгострокових зобов’язань підприємства на прикладі, 347.88kb.
• 1 11 Тема 2 12 тема 3 13 Тема 4 14 Тема 5 15 Тема 6 17 Тема 7 20 Тема 8 22 Тема, 284.17kb.
• Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
• Амортизаційна політика підприємства, 84.37kb.
• Вопросы теории, практики и методики изучения, 1714.38kb.

Тема 2. Оборотні кошти підприємства.

Питання теми:

5.1 Загальна характеристика оборотних коштів підприємства.

5.2 Нормування оборотних коштів на підприємстві.

5.3 Оптимізація величини партії матеріалів, що закуповується та величини серії продукції, що випускається на підприємстві.

5.4 Показники використання оборотних коштів на підприємстві.


Розкриття змісту питання 5.1

Ключові терміни та поняття:

• Оборотні кошти.
  
• Фонди обігу.
  
• Кругооборот оборотних коштів.
  
• Класифікація оборотних коштів: за економічним змістом, способом формування, методом планування.
  
• Склад обігових фондів (фондів обігу).
  
• Нормовані і ненормовані оборотні кошти.
  
• Власні і позикові кошти.
  
• Склад та структура оборотних коштів.
  

Сукупність грошових коштів, що вкладається у підприємство для забезпечення його діяльності, в процесі свого руху послідовно приймає три форми: грошову, виробничу, товарну, що відповідає трьом стадіям її кругообороту.

Одна із цих стадій відноситься до сфери виробництва. Дві інші до сфери обігу.

Для забезпечення процесу виробництва частина грошових коштів авансується на:

• придбання (або формування) та поповнення сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів тощо (виробничі запаси);
  
• створення виробничих заділів (незавершена продукція);
  
• здійснення витрат на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки тощо (витрати майбутніх періодів).
  

Усі ці складові складають оборотні фонди підприємства, які в процесі продуктивного споживання перетворюються на готову продукцію.

По завершенню процесу виробництва отримана готова продукція находить до сфери обігу і після реалізації її товарна вартість набуває грошової форми. Грошова форма реалізованої продукції є змістом категорії “виручка (дохід) від реалізації продукції (робіт, послуг)”.

За її рахунок відшкодовуються авансовані витрати грошових коштів та формується відповідний прибуток (доход).

Отже, для забезпечення безперервності і безперебійності (планомірності) процесу виробництва, окрім оборотних фондів, що обслуговують сферу виробництва, необхідні засоби, що обслуговують сферу обігу.

Засоби, що обслуговують сферу обігу прийнято називати – фонди обігу.

Таким чином, сукупність грошових коштів підприємства, призначених для утворення оборотних фондів та фондів обігу складає їх оборотні кошти.

В ході обслуговування процесів виробництва та обігу оборотні кошти не тільки послідовно змінюють свою форму від грошової до виробничої, товарної і знову до грошової, але й у кожний даний момент одночасно перебувають у всіх трьох формах.

Рух оборотних коштів, в ході якого послідовно перетворюються із однієї в іншу та перетворюються із однієї форми в іншу та повертаються до вихідної форми називають їх кругооборотом.

Оборотні кошти поділяють:

• за економічним змістом – на оборотні фонди та фонди обігу.
  

До фондів обігу включають наступні елементи, [3, -С.85]:

а) готову продукцію на складах підприємства;

б) готову продукцію, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;

в) грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;

г) грошові кошти у незавершених розрахунках;

д) готівка в касі.

Поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу обумовлено наявністю двох сфер індивідуального кругообороту коштів: сфери виробництва та сфери обігу.

Відображаючи особливості своєї сфери прикладання, оборотні фонди і фонди обігу взаємопов’язані та взаємообумовлені. Тому зростання ефективності використання оборотних коштів досягається кращим застосуванням як оборотних фондів, так і фондів обігу, [5, -С.86].

• за способом формування – на власні та позикові, [5, -С.86].
  

Наявність власних та позикових коштів в обороті підприємства пояснюється особливостями організації виробничого процесу.

Постійна мінімальна сума коштів для фінансування потреб виробництва забезпечується власними оборотними коштами (статутний фонд, прибуток, фінансовий резерв).

Тимчасова потреба в коштах, що виникла під впливом причин, що залежать від підприємства покривається за рахунок позикових коштів (банківський кредит, кредиторська заборгованість).

• за методом планування – на нормовані і ненормовані.
  

Економічним змістом поділу оборотних коштів на нормовані і ненормовані є нормування однієї та не нормування іншої їх частини.

Оборотні кошти промислових підприємств, створені за рахунок усіх джерел, поділяються на нормовані і ненормовані, [26, -С.97].

До нормованих відносять:

• виробничі запаси;
  
• незавершене виробництво;
  
• напівфабрикати власного виготовлення;
  
• витрати майбутніх періодів;
  
• залишки готової продукції, що перебувають на складі.
  

До ненормованих відносять:

• відвантажена продукція;
  
• грошові кошти на розрахунковому рахунку;
  
• грошові кошти у незавершених розрахунках (дебіторська заборгованість);
  
• готівка в касі.
  

Метою встановлення економічно обґрунтованих нормативів за окремими статтями (елементами) оборотних коштів підприємств є – забезпечити ( з мінімальними запасами матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції і т.д.) безперервну та ритмічну виробничу діяльність, [5, -С.86].

Склад та структура оборотних коштів, [5, - c.86] :

Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів (статей), що їх утворюють.

Структура оборотних коштів – це співвідношення між статтями. Її вивчення є основою прогнозування перспективних змін оборотних коштів.


Розкриття змісту питання 5.2

Ключові терміни та поняття:

• Методи нормування оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний, прямого рахунку.
  
• Щоденні витрати матеріальних ресурсів.
  
• Норма та норматив оборотних коштів.
  
• Сукупний норматив оборотних коштів.
  
• Часткові нормативи оборотних коштів.
  
• Нормування оборотних коштів у виробничих запасах.
  
• Види запасів: поточний, підготовчий, страховий, транспортний, сезонний. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві.
  
• Коефіцієнт наростання витрат.
  
• Нормування оборотних коштів у витратах майбутніх періодів.
  
• Нормування оборотних коштів у залишках готової продукції.
  

В дійсний час існує три найпростіших методи нормування оборотних коштів, [3, -С.88; 18, -С.41; 25, -С.150]:

1. Аналітичний, що ґрунтується на докладному аналізі наявних оборотних фондів підприємства з подальшим корегуванням фактичних запасів залежно від умов виробництва і вилученням з них надлишкових.
   
2. Коефіцієнтний, що полягає в уточненні фактичних запасів товаро-матеріальних цінностей, що розраховується на основі динаміки розвитку підприємства впродовж кількох попередніх років.
   
3. Прямого рахунку, що ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів (коштів).
   

Для здійснення нормування оборотних коштів використовують наступні поняття, [5, -С. 87]:

• щоденні витрати матеріальних ресурсів. Їх величина визначається на календарний день шляхом ділення кошторису витрат на виробництво на число календарних днів планового періоду.
  
• норма оборотних коштів – відносна величина запасу оборотних коштів, що виражена в днях, гривнях, копійках. Норма відносно стабільна протягом ряду років. За зміни номенклатури продукції, постачальників, технології, організації виробництва вона переглядається.
  
• норматив оборотних коштів – мінімальна планова сума грошових коштів, що постійно необхідна підприємству для організації виробничої діяльності. Величина нормативу представляє собою добуток суми одноденних витрат за кошторисом витрат на виробництво та норми оборотних коштів в днях.
  

Розрізняють сукупний норматив (загальну суму оборотних коштів) та часткові нормативи( розміри коштів за елементами).

Загальний норматив оборотних коштів має таку формулу визначення, [22, -С.24]

Н_о =Н_оj, (65)

де Н_оj – часткові нормативи оборотних коштів за окремими укрупненими групами, грн.; m – кількість груп оборотних коштів, що підлягають нормуванню; j = 1, 2, ...,m.

До часткових нормативів оборотних коштів включають норматив у:

• виробничих запасах;
  
• незавершеному виробництві;
  
• витратах майбутніх періодів;
  
• залишках готової продукції.
  

Нормування оборотних коштів у виробничих запасах:

Н_м =Р_м.д.і.j  Н_зміj, (66)

де Р_м.д.і.j – одноденна витрата j-го матеріалу на і-ий виріб, грн.; Н_зміj – норма запасу j-го матеріалу на і-й виріб, днів; n – номенклатура виробів (і = 1, 2,...,n); m – номенклатура матеріалів (j=1,2,...,m).

Н_зм = Н_з.м.т + Н_з.м.тр + Н_з.м.п + Н_з.м.стр + Н_з.м.сез , (67)

де Н_з.м.т , Н_з.м.тр , Н_з.м.п , Н_з.м.стр , Н_з.м.сез – норми запасу матеріалів даного виду відповідно – поточного, транспортного, підготовчого, страхового. сезонного, днів;

Поточний запас – це резервний час між двома суміжними поставками і при рівномірних поставках, [3, -С.88; 18, -С.43; 25, -С.151].

Як правило він дорівнює половині такого інтервалу. На практиці поточний запас визначають як середньозважену величину:

_змт = U_і m_i  m_i, (68)

де U_і – інтервал між двома суміжними поставками і-го постачальника; m_i –обсяги поставок і-го постачальника; n – кількість постачальників.

Підготовчий – створюється на період часу, необхідний для приймання, складування та підготовки до виробничого використання. Обчислюється з урахуванням специфіки підприємства, технологічних особливостей обробки сировини, [18, -С.43; 25, -С.151].

Гарантійний – складається на випадок порушення режиму поставок і береться таким, що дорівнює половині поточного запасу, [18, -С.43]

Сезонний – складається для підприємств в місцях, де поставки протягом року неможливі з природних причин.

Транспортний – це запас на час між надходженням платіжних документів і самих матеріалів.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві, [22, -С.25] :

Н_н.п. = Р_н.п.д.  Т_ц  К_н.з. = А  Т_ц  К_н.з.  360, (69)

де Р_н.п.д. – середньоденні витрати на виробництво товарної продукції, грн./дн. (А  360); Т_ц – тривалість виробничого циклу, дн; К_п.з. – коефіцієнт наростаючих витрат по виробу;

К_н.з. = А  С_пл, (70)

де А – середній розмір незавершеного виробництва по виробничій собівартості при виготовленні даних виробів, грн.; С_пл – планово-виробнича собівартість даного виробу, грн.

За рівномірною наростання витрат при виробництві даних виробів середній розмір незавершеного виробництва:

А = а₁ + ( С_пл – а₁)  2, (71)

де а₁ – початкові затрати на виріб при запуску його у виробництво, грн.

Нормування оборотних коштів у майбутніх періодах, [18, -С.46]

Н = С + С + С., (72)

де С – сума залишку оборотних засобів на початок розрахункового періоду; С – сума потреби в оборотних засобах упродовж розрахункового періоду; С– величина майбутнього погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Нормування оборотних коштів у залишках готової продукції.

Н_г.п. = Р_г.п.д. Н_з.г.п. А Н_з.г.п.  360, (73)

Де: Р_г.п.д. – середньоденний випуск товарної продукції по повній собівартості А  360, грн. / дн; Н_з.ч.п. – норма запасу готової продукції на складі, дн.


Розкриття змісту питання 5.3, [27, -С.146-152]:

Ключові терміни та поняття:

• Головні функції управління постачанням та виробничим процесом. Залежність між виробничим постачанням, процесом виробництва та реалізації продукції.
  
• Головне завдання відділів постачання та виробництва.
  
• Визначення оптимальної величини партії матеріалів, що закуповується: графічне зображення залежності між величиною партії матеріалів та величиною виробничого запасу.
  
• Методика визначення оптимальної величини партії матеріалів, що закуповується та кількості закупаємих партій.
  
• Визначення оптимальної величини серії: графічне зображення залежності між величиною серії та величиною запасу готової продукції.
  
• Розрахунок оптимальної величини серії (методичне забезпечення).
  

Головною функцією управління постачанням виробничого підприємства є забезпечення наявності необхідних матеріалів (сировини, тари, матеріалів, палива тощо) на момент, коли в них, згідно виробничих планів, виникає потреба.

Головною функцією управління виробничим процесом є забезпечення наявності готової продукції до того моменту, коли вона повинна бути поставлена замовнику.

В практичній діяльності неможливо забезпечити таку ступінь координації постачальницьких, виробничих та збутових планів, щоб сировина надійшла саме в той момент, коли вона включається в процес виробництва, та щоб виробничий цикл завершувався саме тоді, коли готова продукція повинна бути відправлена замовнику.

Тому з цієї причини необхідно планувати створення запасів сировини та матеріалів (виробничий запас) та запасів готової продукції.

Залежність між виробничим постачанням, процесом виробництва та реалізацією продукції можна зобразити у вигляді (див. рис. 28)




Рис. 28 Постачання, виробництво, збут, [ 27, -С.146].

Відділ постачання підприємства зобов’язаний визначити величину партії сировини та матеріалів, що закуповується, а виробничий відділ – обсяг одночасно випускаємої продукції (величину серії).

Визначення оптимальної величини партії матеріалів, що закуповується: Залежність між величиною партії матеріалів, що закуповується та величиною виробничого запасу можна зобразити графічно, використовуючи наступний приклад.

Підприємство в наступному році планує закупити 20 000 кг певного виду сировини. Якщо цей обсяг сировини буде закуплено одночасно, то виробничий запас після закупки складе 20 000 кг. Внаслідок поступового споживання його величина наприкінці року складе – нуль. Середньорічний виробничий запас складе 10 000 кг ((20 000 + 0)  2).

Якщо закупки робити двічі на рік двома партіями по 10 000 кг. кожна, то середньорічний запас складе 5 000 кг. ((10 000+0)  2) і т.д.

Проілюструємо це графічно:


Рис.29 Залежність між величиною партії матеріалів, що закуповується та величиною виробничого запасу.


Таким чином, чим більша партія закуповуємої сировини, тим більша величина середньорічного запасу і тим більша величина видатків по складуванню.

Крім цих видатків підприємства несуть видатки і з обслуговування закупок (розміщення замовлення, прийомка закуплених товарів, контроль за проходженням рахунків тощо), які в розрахунку на одну партію приблизно однакові. Це спонукає до закупівлі товарів більшими партіями. У зв’язку з цим виникає потреба у віднаходженні оптимальної величини партії та кількості закупаємих партій, за яких видатки з складування та обслуговування були б мінімальними.

Для цього можна скористатися формулою:

Q = , (74)

де m – річний обсяг закупаємих товарів у натуральних одиницях; о – видатки з обслуговування закупок в розрахунку на 1 партію; k – ціна франко-склад покупця за одиницю товару; r – видатки з складування в % від вартості середньорічного виробничого запасу у вигляді десятичного дробу. Q – оптимальна величина закупівельної партії.

Визначення оптимальної величини серії: За умов виробництва товару великою кількістю дрібних серій, видатки з складування будуть мінімальні. Однак збільшаться видатки з підготовки виробництва (переналадка обладнання, його запуск і т.і) які, як правило, складають однакову величину на кожну серію.

За короткотермінового виробничого циклу розрахунок оптимальної величини серії подібний до визначення оптимальної величини партії матеріалів, що закуповується.

Тому, розглянемо приклад з довготерміновим виробничим циклом, оскільки в цьому випадку по іншому розраховується величина середньорічного запасу.

Приклад. Підприємство випускає один вид товару і має наступні показники:

№ п/п	Найменування показника	Рік	Місяць
1.	Максимально можливий обсяг виробництва, штук	36 000	3 000
2.	Обсяг реалізації, штук	9 000	750

Якщо вирішено виробляти усі 9 000 шт. однією серією виробничий цикл складе 3 місяці. По закінченню цього періоду запас готової продукції досягне свого max і складе :

№ п/п	Найменування показника	Значення
1.	Максимально можливий обсяг виробництва за 3 місяці, штук	9 000
2.	Обсяг реалізації за 3 місяці, штук	2 250
3.	Запас готової продукції на кінець 3-го місяця, штук	6 750

Оскільки мінімальний запас за цей період складає – 0 шт., а max – 6 750 шт., середньорічний запас готової продукції дорівнює 3 375 шт.((6750 + 0)  2).

Якщо прийнято рішення виробництва 4 500 шт. в одній серії, то виробничий цикл буде тривати 1,5 місяця. Обсяг реалізації складе за цей період 1 125 шт. Максимальний запас тепер дорівнює 3 375 шт., а середньорічний – 1 688 шт. В цих умовах середньорічний запас готової продукції складає 37, 5 % від величини серії. Цю залежність добре ілюструє графік (див. рис. 30)




Рис. 30 Залежність між величиною серії та величиною запасу готової продукції.

Припускається, що:

• середні змінні видатки – 14.00 грн
  
• видатки з підготовки виробництва на кожну серію – 3 000 грн
  
• видатки з складування готової продукції – 25% від вартості середньорічного запасу.
  

Розрахунок оптимальної величини серії можна провести за формулою:

Q = = шт., (75)

де m – річний обсяг виробництва; о – видатки з підготовки виробництва у розрахунку на рік; k – змінні видатки на одиницю продукції; r – видатки із складування готової продукції в % від середньорічної вартості запасу готової продукції; S – max можливий обсяг реалізації в даний період; Р – max можливий обсяг виробництва в даний період.

Розкриття змісту питання 5.4

Ключові терміни та поняття:

• Система показників, що характеризує ступінь використання оборотних коштів: коефіцієнт оборотності, коефіцієнт закріплення оборотних коштів, тривалість одного обороту, рентабельність оборотних коштів, середньорічні залишки оборотних коштів.
  
• По факторний аналіз використання оборотних коштів.
  

Ступінь використання оборотних коштів характеризується такою системою показників, [22, -С.26; 18, -С.48]:

• коефіцієнт оборотності (К_об);
  
• коефіцієнт закріплення оборотних коштів (К_закр);
  
• тривалість одного обороту (Т_об);
  
• рентабельність оборотних коштів (R_о.к).
  

К_об = А_р.л.  О^c_о, (76)

К_закр = О^c_о  А_р.п, (77)

Т_об = 360  К_об, (78)

R _о.к. = П_б  О^c_о.к (79)

lе: А_ф.п. – річний обсяг продукції, що реалізується в діючих оптових цінах, грн..; О^c_о – середньорічні залишки нормованих оборотних коштів, грн.; П_б – балансовий прибуток підприємства; О^c_о.к – середньорічна вартість оборотних засобів.

Середньорічні залишки оборотних коштів:

О^с_о = [(О_н + О_к)  2 + О_і]  12, (80)

або за укрупненим розрахунком, як середньоарифметична величина.

О^с_о = (О_н + О_к)  2, (81)

де О_н, О_к – залишки оборотних коштів відповідно на початок та кінець року, грн.; О_і – залишки оборотних коштів на початок кожного місяця починаючи з лютого, грн.; і = 2,3,..., 12.

Пофакторний аналіз використання оборотних коштів за період, що аналізується, [22, – c.26]:

А_{р.п. =} О_о К + К_об  2) + К_об (О + О_о  2), (82)

О_о = А_р.п. (К + К_закр  2) + К_закр (А + А_р.п.  2), (83)

де А_р.п. ,О_о – зміни обсягу реалізованої продукції та залишків оборотних коштів за період, що аналізується відповідно, грн.;

К_об ,К_закр – зміни коефіцієнтів оборотності та закріплення оборотних коштів за період, що аналізується відповідно.

За (82) визначається, на яку величину зміниться обсяг продукції, що реалізується підприємством за період, що аналізується за рахунок зміни обсягу оборотних коштів та коефіцієнта їх оборотності.

За (83) визначається, на яку величину слід змінити обсяг оборотних коштів, якщо змінюється обсяг реалізуємої продукції та коефіцієнт закріплення оборотних коштів.

Оборотні кошти, що відносно вивільнені в результаті прискорення їх оборотності (О_вив) визначаються за формулою:

О_вив = О І_р.л – О , (84).