Geum.ru

Частина 2 Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів Валерій стеценко львів Видавничий центр лну імені Івана Франка 2010 у 2-х частинах

Вид материалаЗакон
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Існування сучасної філософії релігії як відносно самостійної, виокремленої академічної дисципліни сучасної західної філософії. Водночас поширення серед філософів думки про те, що вона не є якимось єдиним, цілісним утворенням, ознаками чого є відсутність згоди відносно її предмету і методів, загальновизнаних результатів її окремих досліджень. “Релігійна філософія” Р.Шеффлера як одна з небагатьох сучасних спроб оглядового дослідження стану західної філософії релігії та її констатація того, що “філософії релігії як єдиного поля тем і питань, методів і результатів сьогодні не існує”. Переважання серед сучасних філософів релігії вказівок на те, чим філософія релігії не є, ніж точних описів її предметної сфери або методології. Відповідним чином існування проблеми з визначенням “релігії” як предмету філософії релігії. Зумовленість цього існуванням в наш час надзвичайної багатоманітності тих явищ, що кваліфікуються в релігієзнавчих дисциплінах як “релігійні” і вкрай утруднюють вироблення більш-менш загального визначення релігії не лише у філософії релігії, а й в самому релігієзнавстві. Характерне для сучасних філософсько-релігійних досліджень не постулювання їх співвіднесеності з якоюсь спільною предметною галуззю філософії релігії, а лише вказання предмету і мети конкретної праці.

Поряд з цим, не дивлячись на відсутність єдності у розумінні природи і функцій філософії релігії, існування її об’єктивно встановлюваної предметної сфери, стійких відмінностей від інших галузей філософського знання, від теології західних християнських конфесій та релігієзнавчих наукових дисциплін. Особливість загальної предметної галузі більшості різновидів сучасної західної філософії релігії – концентрація уваги на дослідженні й осмисленні базисних положень теїзму, тематизуючих уявлення про Бога, що осягається як безконечна, вічна, несотворенна, досконала особистісна реальність, трансцендентна до всього сущого й водночас присутня у ньому (“живий Бог”), а також обґрунтування традиційного, “класичного” теїзму або конструювання філософських альтернатив йому. Пояснення цього тим, що дослідження, обґрунтування або якесь конструювання теїзму відповідає специфіці філософствування (філософське походження самого поняття “теїзм”), де релігія постає у своєму ідеаційному компоненті, що може бути об’єктом філософської рефлексії.

Велике різноманіття впливових або продуктивних теоретичних перспектив чи точок зору, випливаючих з теїстичної проблематики, що представлені у вигляді відповідних концепцій, розроблених переважно в 60-х та 70-80-х рр. ХХ ст. в західній філософії релігії. Водночас практично повна відсутність аналізу проблеми сумісності теїстичних вірувань з існуванням зла у світі, яка завжди привертала увагу не тільки теологів, а й філософів. Розгляд її в сучасний час переважно в межах власне теології, передусім в етико-теологічному контексті. Віднесеність філософських розробок даної проблеми здебільшого до етичної проблематики.

Незначна увага в сучасній філософії релігії до методологічної рефлексії (невелика кількість праць, спеціально присвячених методології, до того ж пов’язаних з методологічним осмисленням лише окремих галузей філософсько-релігійної діяльності). Єдина методологічна проблема, що стосується філософсько-релігійної діяльності як такої – проблема компетентності філософії в релігійних справах, яку утверджує філософія релігії у всіх своїх різновидах, передусім у 2-х основних, що відповідають 2-м основним її формам: 1) філософському релігієзнавству та 2) філософській теології. Визнання в першому випадку пізнавальної компетенції (дослідницької функції) філософії по відношенню до релігії, методологічним обґрунтуванням чого є уявлення, що всяке відношення людини до дійсності, в т.ч. і релігійне, може бути об’єктом філософського осмислення. Проголошення в другому можливості використання філософії “всередині” релігії, виконання нею там певних позитивно-герменевтичних і релігійно-конструктивних функцій (у вигляді філософських вчень про Бога). Зумовленість цього прагненням філософської теології стати втіленням позитивно-герменевтичних і релігійно-конструктивних можливостей філософського розуму і відповідно довести можливість раціоналізації релігії.

Заперечення останньої претензії тими філософськими і теологічними працями, де стверджується принципова несумісність філософії з релігією і її теологією (тобто − принципова некомпетентність філософії в релігійних справах). Аргументація цієї тези в традиціях фідеїзму. Протилежні методологічні міркування про можливість і навіть необхідність філософської теології як продовження традиційного принципу “віри, що шукає розуміння”. Відсутність розгорнутого методологічного самообґрунтування навіть в радикальних спробах створення позаконфесійних філософсько-теологічних вченнях про Бога. Його заміна посиланнями на застарілість, вичерпаність, неспроможність традиційних конфесійних теологічних і філософських побудов.

Необхідність включення в аналіз сучасної західної філософії релігії характеристики її відносин з іншими галузями філософії, з теологією хиристиянських конфесій та комплексом релігієзнавчих дисциплін. Традиційність визначення філософією релігії своїх відносин з іншими галузями філософського знання. Зумовленість цього її існуванням як частини (аспекту) системних побудов того чи ін. філософа (Спінози, Юма, Канта, Гегеля, Гартмана, Лотце, Когена, Наторпа та ін.) і характеристикою посередництвом співставлення з іншими компонентами філософських систем цих мислителів. Відсутність в сучасній філософії релігії такої експлікованої рефлексії її відносин з іншими галузями філософського знання. Її обмеження певними позначеннями (що “говорять самі за себе”) – “аналітична філософія”, “філософсько-епістемологічний аналіз релігійних вірувань” тощо, які хоч і співставляють філософсько-релігійні дослідження (конструкції) з певними філософськими позиціями, але не в змозі замінити розгорнутої характеристики відносин філософії релігії з тими галузями (течіями, напрямами) філософії, різновидом або прикладним аспектом яких її вважають. Пояснення відсутності вказаної рефлексії особливостями сучасної філософської ситуації – відсутність філософії як утворення певної системної єдності та спільної фундаментальної проблематики, співставлення з якою встановлювало б і опосередковані зв’язки між різними філософськими дисциплінами.

Відносини філософії релігії з теологією західних християнських конфесій як найважливіший момент змісту майже всіх її різновидів. Зумовленість цього тим, що релігійні вірування як основний об’єкт дослідження у філософському релігієзнавстві є по-суті теологічними твердженнями, а філософська теологія містить різноманітні зв’язки між філософією і теологією (тобто – релігія постає у філософії релігії переважно в своїй теологічній формі, а західна філософія релігії у всіх своїх видах являє собою те чи інше відношення між філософією і теологією).

Важлива особливість сучасної західної філософії релігії – послаблення зв’язків між нею і комплексом релігієзнавчих наук, на відміну від ХІХ − пер. пол. ХХ ст., коли вона співвідносилась з іншими дисциплінами академічного релігієзнавства.

Основні форми філософії релігії та інші варіанти їх класифікації. Історичне існування філософії релігії переважно у вигляді 2-х сталих форм: 1) або як філософського релігієзнавства; 2) або як філософської теології.

Нечисленні спроби розробки типології відносин між філософією і релігією в сучасній західній філософській літературі. “Філософія релігії: історичні підходи” М.Чарльзворта як класифікація базисних позицій у філософії релігії: “філософія як релігія”, “філософія як служниця теології”,”філософія, що поступається місцем вірі”, “філософія і аналіз релігійної мови”. “Релігійна філософія” Р.Шеффлера про основні типи філософії релігії: “філософія релігії як критика дораціональної свідомості”, “філософія релігії як перетворення релігії у філософію”, “філософія релігії на базі філософської теології”, “феноменологія релігії”, “філософія релігії після “лінгвістичного повороту” (тобто – аналітика релігійної мови). Суттєва подібність цих класифікацій. Наступні спроби типологізації філософії релігії як здебільшого їх повторення (Д.Пейлін – наведення класифікації Чарльзворта з додаванням ще однієї форми – “філософія як вивчення міркування, що використовується в релігійній думці”).

Недоліки класифікацій Чарльзворта та Шеффлера: 1) недостатнє врахування багатоманіття філософських дослідницьких установок та підходів до релігії; 2) “критика релігії як дораціональної свідомості” – вже “не працююча” в сучасності філософсько-релігійна установка; 3) “феноменологія релігії” – не як різновид філософії релігії, а як відносно автономна релігієзнавча дисципліна (хоч класичні феноменологічні концепції М.Шелера, Г. ван дер Леув, М.Еліаде, з певними застереженнями, можна віднести і до філософії релігії, але сучасні феноменологи не переслідують філософські цілі). “Аналіз мови релігії” – єдина дійсно сучасна і дослідницька з усіх форм філософії релігії, виокремлених Чарльзвортом та Шеффлером. Зведення їх класифікаціями філософії релігії до її апологетичних та конструктивних, тобто суто службових по відношенню до релігії функцій. Пояснення такого підходу зв’язком їх концепцій з історичним матеріалізмом, в якому недостатньо врахована дослідницька специфіка філософії (її дистанційовано-об’єктивне ставлення до релігії).

Виокремлення Ю.Кімелєвим в “Сучасній західній філософії релігії” “філософського релігієзнавства” та “філософської теології” як 2-х основних форм філософії релігії − типологія, що, при збереженні типологізуючих принципів Чарльзворта і Шеффлера, дозволяє значно чіткіше підкреслити дослідницькі можливості філософії релігії. Їх існування як відповідно: 1) філософсько-критичного аналізу наявної системи релігійних вірувань та 2) спроби конструктивного філософсько-раціонального обґрунтування цієї системи у вигляді філософського вчення про Бога. Можливість орієнтації філософського вивчення та оцінки релігійних вірувань на вирішення 2-х протилежних завдань: 1) приводити до висновку про протирічивість і філософську неспроможність цих вірувань або 2) до їх філософського виправдання (апологетичне використання філософського дослідження релігії). Відмінності між основними формами філософії релігії. Усунення філософської теології від філософського осмислення сенсу та істинності релігії, її функцій в житті людини та інших тем і моментів в дослідженні релігійного феномену; її устремління до “метафізичних фактів”, до стверджувальної та конструктивної розробки “онтологічного” і “метафізичного” (надприродного) компонентів релігії. Звертання філософським релігієзнавством основної уваги саме на релігійне відношення людини до дійсності, передусім, до божественної реальності: суб’єктивний бік релігійного життя як його смисловий центр. Розмежування у філософській теології філософії і релігії через співвідношення з об’єктивним боком релігійного життя (конструктивне осмислення об’єкту релігії – божественної реальності).

Водночас умовність та відносність поділу філософії релігії на філософське релігієзнавство і філософську теологію; недостатність їх характеристики відповідно тільки як філософствування про релігію і філософствування про Бога. Існування взаємозв’язку між ними: 1) об’єкт релігії – Бог як об’єкт і всього філософського дослідження релігії; 2) включення у філософську теологію і тієї чи іншої концептуалізації дійсного або нормативного ставлення людини до Бога. Рідкість випадків існування різних варіантів філософського ставлення до релігії у “чистому” вигляді. Притаманне сучасним філософсько-релігійним побудовам поєднання за тією чи іншою пріоритетною схемою елементів багатьох різновидів розуміння філософії релігії.

Найбільш загальна тематична та дисциплінарна структура сучасної філософії релігії. Специфіка назв її основних дисциплінарних розділів. Вживання в сучасній релігієзнавчій літературі замість терміну “онтологія релігії” також поняття “метафізика релігії”. Метафізика (онтологія) релігії – розділ філософії релігії, який з’ясовує сутність та природу феномену релігії, досліджує змістовне наповнення форм її вияву. Предмет вивчення метафізики (онтології) релігії – різноманітні теорії, в яких розкриваються сутність релігії, її природа, витоки, висвітлюються питання природи Бога, характеру Божественного буття тощо. Звідси, основне завдання метафізики (онтології) релігії – дослідження вищевказаних теорій та положень, в яких знаходить відображення філософське осмислення релігійного феномену. Епістемологія (гносеологія) релігії як наука про пізнавальний зміст релігії та теорія її пізнання – розділ філософії релігії, в якому висвітлюється пізнавальний зміст релігії, вивчаються можливості пізнання релігії і її форм, джерела і способи виправдання релігійного знання, критерії його істинності, когнітивність (пізнавальність) самої релігійної істини. Відмінність між термінами “гносеологія” та “епістемологія” релігії. Вживання першого в контексті західноєвропейської традиції – акцентування уваги на “ratio” як на єдиному джерелі пізнання. Символізація другим в контексті візантійської парадигми мислення можливості осягнення релігії через поєднання розуму, почуття й інтуїції. Обмеження тематики гносеології релігії її гносеологічним аналізом. Праксеологія релігії як з’ясування діяльнісних практичних аспектів функціонування релігійного феномену, вивчення практики (загальні умови, методи, принципи, особливості, ефективність релігійної діяльності) його існування, обумовленої релігійною вірою (свідомістю).

Філософське витлумачення феномену релігії як особливий тип філософствування та релігієпізнання, що виступає як у формі філософського релігієзнавства, так і у формі філософської теології. Зумовлені цим його загальні особливості та структура: диференціація проблемного поля метафізики і онтології релігії та їх виокремлення як самостійних тематичних розділів; включення у спільну структуру філософії релігії, крім її епістемології і праксеології, ще й антропології та аксіології релігії.

2. Тема 14. Західна філософія релігії як філософське релігієзнавство.

Сучасне західне філософське релігієзнавство.

Загальні характеристики філософського релігієзнавства. Предметна галузь філософського релігієзнавства, яка випливає з загального теологічного, філософського і науково-релігієзнавчого визначення релігії як відношення людини до божественної реальності, сприймається ця реальність як Бог чи якимось іншим чином. Мінімальне визначення предметної сфери філософії релігії в її релігієзнавчій функції – філософське релігієзнавство як сукупність філософських розмірковувань, предметом яких є “релігійне відношення” людини або “релігійна свідомість” людини. Філософська теологія як така форма філософії релігії, що теж може включати і, як правило, включає якісь міркування про релігію як відношення до божества. Принципова різниця між цими основними формами філософії релігії, яка полягає в тому, що філософське релігієзнавство може здійснюватися з різних, навіть критичних і нігілістичних по відношенню до релігії позицій, в той час як філософська теологія у всіх своїх різновидах чітко зорієнтована на вирішення релігійно-конструктивних завдань. Інша важлива різниця між ними, яка полягає у переважній увазі відповідно або до власне релігійного відношення (філософське релігієзнавство), або до об’єкту релігії, тобто до божественної реальності (філософська теологія). Специфіка філософії релігії як релігієзнавства, яка полягає в тому, що вона обмежується дослідженням релігії і не займається описом або концептуалізацією надприродної реальності або надприродного виміру єдиної реальності (не звертання безпосередньо філософського релігієзнавства ні до дослідження, ні до конструювання об’єкту релігії), що є предметом філософської теології. Основний об’єкт інтересу у філософському релігієзнавстві – релігія як відношення людини до реальності, що сприймається як божественна, релігія як людське діяння і культурне явище. Божественна реальність – “об’єкт релігії” як вторинна тема у філософському релігієзнавстві, на відміну від філософської теології, для якої це первинна і головна тема предметного поля. Передбачення характеристикою філософського релігієзнавства з’ясування його відмінності не тільки від другої основної форми філософії релігії – філософської теології, а й від осмислення релігійного відношення в теології християнських конфесій, а також від конкретно-емпіричного вивчення релігії в межах комплексу наукових релігієзнавчих дисциплін.

Філософське релігієзнавство і теологія. Найбільш важлива відмінність між ними. Виходження теології при звертанні до всякої проблематики, по-перше, з безперечності буття Бога, а по-друге, з орієнтації завжди так чи інакше на зміст біблійного тексту. Відповідно і сприйняття релігійного відношення, коли воно стає предметом розгляду у теології, як відношення до Бога, чиє реальне існування є безперечна даність. Передбачення розумінням філософії релігії як релігієзнавства чіткого усвідомлення відмінності філософії від релігії, яка полягає, передусім, в дослідницькій дистанції, що реалізується як опредмечування (коли релігія стає предметом вивчення). Дотримання цієї дистанції, насамперед в методологічному плані, навіть тими філософськими дослідженнями релігійного відношення, що націлені на вирішення суто виправдальних завдань. Водночас це не означає, що філософія релігії, як філософське релігієзнавство ставить під сумнів існування Бога чи зміст біблійного тексту. “Відхилення” філософського релігієзнавства від цього і його дистанціювання від відношення до Бога, до божественної реальності, яке є реальним відношенням для віруючих, в тому смислі, що вважає для себе можливим (і необхідним) не лише опис, експлікацію, а й перевірку цього відношення.

Філософія релігії і наукове релігієзнавство. Філософія релігії як “філософія чогось”, “регіональна філософія”. Притаманність філософії релігії в цьому відношенні характеристик всіх інших різновидів такого “конкретно-предметного”, “регіонального” типу філософствування. Найважливіша особливість всіх регіональних філософій (включно з філософією релігії) − співпадіння їх предметної галузі з предметною галуззю споріднених з ними конкретних наук чи груп (комплексів) наук. Експлікація філософією релігії своїх відносин з релігієзнавчим комплексом: історією релігії (релігій), феноменологією релігії, психологією релігії, соціологією релігії, антропологією релігії, порівняльним релігієзнавством тощо. Особливо тісний зв’язок сучасної філософії релігії з феноменологією релігії. Класична феноменологія релігії та її видатні представники М.Шелер, Р.Отто, Г. ван дер Леув. Базисна установка феноменології релігії – використання феноменологічного “епохе”, тобто утримання від екзистенціальних, істинностних та цінністних суджень (обмеження себе звичайною фіксацією та осмисленням багатоманітних видів відношення людини до божества, на відміну від розповідей про діяння божества, як це робить сама релігія, або заперечень його існування у критичній думці атеїстично – вільнодумного типу). Інша важлива характеристика феноменології релігії, поряд з використанням феноменологічного “епохе”, − застосування “ейдетичного бачення”, тобто переважно інтуїтивного споглядання сутностей, що знаходяться в основі релігійних феноменів, та його необхідні умови – використання емпатії, тобто вчуття, інтуіції, а також власного релігійного досвіду. Можливість в принципі виконання філософією релігії по відношенню до окремих релігієзнавчих дисциплін певних функцій: змістовного синтезу, методологічної рефлексії та аналізу їх мови.

Релігійне знання як пріоритетний об’єкт філософського релігієзнавства. Зумовленість предметною сферою філософії релігії як філософського релігієзнавства, якою є відношення людини до Бога, до божественної реальності, специфіки філософії релігії в її релігієзнавчій формі, що полягає в пріоритетній увазі до релігійного відношення як релігійної свідомості, взятої в її пізнавальному аспекті. Відповідно, релігійне знання як специфічне розуміння природи божества, світу і людини, виражене в релігійних “віруваннях”, − основний об’єкт філософського вивчення релігії, наскрізна тема багатоманітних філософсько-дослідницьких підходів до релігії. Вираження релігійного відношення в європейській філософії релігії насамперед як теїстичного відношення, тобто відношення до Бога, яким його розуміє європейська християнська традиція. Уявлення про теїстичні положення, що вибираються в якості об’єкту філософського аналізу, як експлікований результат багатовікової роботи теологічної і філософської думки, квінтесенція релігійної мудрості Європи. Розуміння сучасними філософами релігії під теїзмом набору певних релігійно-метафізичних тверджень, які утворюють основу, сутність теїстичних релігій. Ядро вказаних положень – ті, які тематизують уявлення про Бога, що осягається як безконечна, вічна, несотворенна, досконала особистісна реальність, яка створила все, що існує поза нею, трансцендентна по відношенню до всього сущого, але зберігає дієву присутність у світі.

Завдання філософського релігієзнавства. Можливість орієнтації філософського вивчення релігійних вірувань на вирішення двох протилежних завдань: або на демонстрацію суперечливості і філософської неспроможності цих вірувань, або на їх філософське виправдання. Переслідування філософським релігієзнавством мети експлікувати зміст теїстичних вірувань, а головне − –виправдати і обґрунтувати їх правомірність та істинність шляхом філософської аргументації або піддати критиці. Змикання, по-суті, у своєму базисному виправдальному устремлінні філософського релігієзнавства з філософською теологією. Існування різниці між ними в тому, що філософське релігієзнавство концентрується переважно на людській – суб’єктивній стороні релігії, обґрунтовуючи правомірність релігії як релігійного відношення, а філософська теологія як філософське богопізнання звертається до об’єкту релігії – Бога. Важливе завдання філософського релігієзнавства – з’ясування відносин релігійного знання з релігійним досвідом і релігійною вірою, що передбачає філософське вивчення релігійного досвіду і релігійної віри в їх цілісності, оскільки знання інтегроване в ці феномени. Наступне завдання, що полягає у встановленні власне епістемологічного статусу релігійного знання (увага до епістемологічних проблем релігії, тобто проблем виправданості, надійності, раціональності та істинності релігійних вірувань), як обумовлене традиціями філософського вивчення людського пізнання. Контінуум, який утворюють філософсько-релігійне епістемологічне дослідження з філософсько-релігійним лінгвістичним вивченням. Інтенсивне вивчення мови релігії – характерна риса сучасної філософії релігії. Обумовленість інтересу до релігійної мови тим, що вона служить засобом вираження вірувань як релігійного знання про божество, світ і людину. Основне завдання лінгвістичного дослідження – вивчення смислу релігійної мови як таке, що логічно передує основним завданням епістемологічного дослідження. Лінгвістичне дослідження як таке, що носить інструментальний характер, тобто підпорядковане епістемологічним завданням у тих випадках, коли епістемологічне дослідження пов’язане з аналізом мови релігії. Завдання встановлення епістемологічного статусу релігійного знання і через його співвіднесеність з іншими видами знання, що функціють в культурі, насамперед з науковим. Розгляд різних форм філософської критики релігії як завершальна ланка у філософсько-релігійному осмисленні релігійного знання, оскільки філософська критика релігії являє собою, по-суті, спростування або повне заперечення правомірності релігійного знання.