Частина 1 Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів Валерій стеценко львів Видавничий центр лну імені Івана Франка 2010 у 2-х частинах
| Вид материала | Закон |
- Частина 2 Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів Валерій стеценко, 4702.74kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки журналістика,, 328.79kb.
- Тапарт І йнихсисте м, 7101.23kb.
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
- Програма курсу "філософія психології" Львів Видавничий центр лну імені Івана Франка, 118.69kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямком підготовки 040104, 2532.18kb.
- Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет імені івана, 926.17kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни, 228.66kb.
- Міністерство науки І освіти україни львівський національний університет імені івана, 8214.57kb.
- Програма навчальної дисципліни прикладна агроекологія, 218.49kb.
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Філософський факультет
ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ
Тексти для самостійної роботи студентів
Навчальний посібник
У двох частинах
Частина 1
Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів
Валерій СТЕЦЕНКО
Львів
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка
2010
У 2-х частинах
УДК −
С −
ББК −
Рецензенти:
д-р філос. наук, проф. П. М. Кралюк (Національний університет “Острозька академія”);
д-р філос. наук, проф. В. А. Бодак (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка);
д-р філос. наук, проф. М. В. Кашуба (Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка)
Рекомендовано до друку Вченою радою філософського факультету ЛНУ імені Івана Франка
Протокол № 120/7 від 19.02.2010 р.
Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: Навч. посібник для студентів університету: У 2-х ч. / Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів В.І.Стеценко. − Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. − Ч.1. − 308 с.
Бібліогр.: назв. ББК
У навчальному посібнику вміщені власні публікації автора та інші підготовлені ним наукові й навчально-методичні тексти (наукові статті, статті-довідки, тези, уривки з навчальних програм, відгуки на автореферати дисертацій) з проблем філософії релігії, а також конспекти деяких відомих монографічних, навчальних та довідникових видань, використані автором-упорядником посібника під час підготовки спецкурсу “Філософія релігії”.
Для студентів університету.
© Стеценко В. І., 2009
ЗМІСТ
| | ВСТУП .................................................................................................... | 3 |
| І. | Перелік авторських текстів з проблем філософії релігії .................... | 7 |
| ІІ. | Авторські тексти з проблем філософії релігії ..................................... | 9 |
| ІІІ. | Перелік конспектів опублікованих праць з проблем філософії релігії ....................................................................................................... | 192 |
| ІV. | Конспекти опублікованих праць з проблем філософії релігії ..................................................................................... | 193 |
| | Контрольні питання та питання для самоконтролю засвоєння навчального матеріалу спецкурсу “Філософія релігії”....................... | 295 |
В С Т У П
Викладання у вузах та творче засвоєння студентами таких релігієзнавчих дисциплін, як філософія релігії − важливий напрям гуманітаризації вищої освіти в Україні, необхідна складова підготовка сучасного спеціаліста-гуманітарія, зокрема, випускника філософського факультету.
Вивчення курсу філософії релігії відіграє важливу роль у системі професійної підготовки майбутніх спеціалістів, які готуються до наукової роботи в галузі фундаментальних досліджень з філософії та таких гуманітарних наук, як культурологія, історія, релігієзнавство, а також до педагогічної та культурно-освітньої діяльності. Воно сприяє оволодінню досягненнями світової та вітчизняної культури, насамперед в галузі філософської та релігієзнавчої думки, допомагає студентській молоді самовизначатися у світоглядних питаннях, формує духовні інтереси, вартісну орієнтацію у житті та практичній діяльності.
У процесі викладання філософії релігії студенти ознайомлюються з таким складним духовним і суспільним феноменом, як релігія, осмислюють її природу, сутність, структуру, зміст, роль у життєдіяльності особи та історії духовного розвитку суспільства, її вплив на духовне життя народів та суспільний прогрес, зокрема на культурне та духовне відродження українського народу. Курс філософії релігії дає змогу студентам не лише здобути необхідні знання з філософії релігії, а й усвідомити місце релігієзнавчих проблем у системі філософського та гуманітарного знання, сформувати власну позицію у ставленні до релігії. Цій меті має слугувати і запропонований автором спецкурс “Філософія релігії”.
| Код курсу | |
| Назва курсу | Філософія релігії |
| Лектор | Валерій Стеценко |
| Наук. ступінь, вчене звання | канд. філос. наук, доцент |
| ЕCTS | |
| Факультет | Філософський |
| Рівень | Бакалавр, магістр |
| Навчальний семестр | 5, 7, 10 |
| К-сть год/тижд. | 1, 2, 1 |
| Метод викладання | Лекції, семінарські заняття |
| Додаткові методи | Робота в малих групах, індивідуальні консультації та творчі завдання, наукові доповіді, усне та письмове опитування, співбесіди. |
| Опис курсу: | Мета курсу − вивчення специфіки філософії релігії як особливого типу філософствування, місця філософської рефлексії у богопізнанні та релігієзнавчому комплексі, форм філософії релігії, системи філософських уявлень в богопізнанні, осмисленні природи та суті релігії, її структури, змісту, ролі в історії культури суспільства, в його духовному житті, основних філософських концепцій (теорій) релігії та релігійно-філософських вчень. Вимоги до знань та умінь студентів Теоретичні знання: студенти повинні знати богословсько-теологічні джерела конфесійної релігійної філософії, основні конфесійні різновиди та напрями релігійної філософії; генезу та історичну еволюцію позаконфесійної філософської теології і філософського релігієзнавства; особливості, структуру та проблемне поле сучасної філософії релігії, відмінності її західного (європейського) та східного регіональних типів. Практичні навички: студенти повинні уміти самостійно аналізувати й розкривати зміст відомих вчень, теорій, концепцій, їх головних положень в галузі конфесійної релігійної філософії, позаконфесійної філософської теології та академічного філософського релігієзнавства; оперувати при цьому засвоєним категоріально-понятійним та термінологічно-дефініційним апаратом філософської рефлексії релігії. |
| Умови зарахування курсу: | Засвоєння (знання) змісту курсу, виконання індивідуальних творчих завдань, виступи з науковими доповідями. Форма звітності − залік, контрольна робота, іспит. |
| Мова викладання | Українська. |
| Обов’язкова література: | Аверинцев С. Теология // Философская энциклопедия. − М., 1970. − Т.5; Академічне релігієзнавство / За наук. ред. А.М.Колодного. − К., 2000; Антология мировой философии: В 4 т. − М., 1972−1982; Гегель Г.В.Ф. Философия религии: В 2 т. − М., 1976−1977; Горський В.С. Історія української філософії − К., 1996; Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. − К., 1996; Зеньковский В.В. Основы христианской философии. − М., 1992; Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. − М., 1989; Кимелев Ю.А. Философский теизм. − М., 1993; Кимелев Ю.А. Философия религии. − М., 1998; Колодний А. Феномен релігії. − К., 1999; Лекции по религиоведению / Под ред. И.Н. Яблокова. − М., 1998; Лубський В.І., Козленко В.М., Горбаченко Т.Г. Історія світової релігієзнавчої думки. Хрестоматія. − К., 1999; Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного і Б. Лобовика. − К., 1996; Стасюк С., Завіла Р. Основи догматичного богослов’я. − Львів, 1997; Тиллих П. Систематическое богословие. − СПб., 1998; Угринович Д.М. − Введение в религиоведение. − М., 1985; Шлейермахер Ф. Речи о религии. − СПб., 1994. |
Кращому засвоєнню студентами змісту спецкурсу “Філософія релігії” й загалом їх ознайомленню з проблемами філософії релігії буде сприяти, на думку автора, і запропонований ним навчальний посібник “Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів”, де містяться як його власні публікації та інші тексти наукового й навчально-методичного характеру, так і законспектовані автором-упорядником посібника деякі відомі монографічні, навчальні та довідникові видання, що стосуються релігійно-філософської проблематики.
Крім того, наприкінці посібника розміщено розширений список рекомендованої літератури з проблем філософії релігії, з якою студенти мають можливість ознайомитись додатково, та пропонується перелік питань для самоконтролю ними свого засвоєння знань в галузі філософії релігії.
І. ПЕРЕЛІК АВТОРСЬКИХ ТЕКСТІВ З ПРОБЛЕМ
ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ
І. 1. Статті-довідки
Антропософія.
Езотеризм.
Езотеричний.
Есхатологія.
Кабала.
Масон.
Масонство, франкмасонство.
Неофрейдизм.
Окультизм.
Орфізм.
Реформація.
Спіритизм.
Спіритизм астросоматичний.
Теософія.
Янсенізм.
І. 2. Наукові статті та тези
Християнізований неоплатонізм − філософська основа патристичного богослов’я.
Особливості гегелівської філософії та історіософії релігії.
Сакральний зміст концепції культури Шпенглера.
Конфесійні особливості психологічних аспектів та філософських засад українського християнства.
Філософські засади українського християнства: конфесійний аспект.
Християнське богослов’я як джерело української філософії.
Ідейні витоки і початок формування філософських засад українського богослов’я в добу Київської Русі.
Патристичні джерела філософії Київської Русі.
Християнські джерела політичної культури Київської Русі.
Значення полемічної літератури для розвитку української філософії кін. ХVI−ХVIІ ст.
Філософські засади богословської думки в українській полемічній літературі.
Роль полемічної літератури в розвитку філософських засад українського богослов’я кін. ХVI − поч.ХVIІ ст.
Місце полемічної літератури в розвитку філософських ідей українського богослов’я наприкінці ХVI − початку ХVIІ століття.
Українська академічна та просвітницька філософія ХVIІ−ХVIІІ ст. як об’єкт експлікації в сучасній вітчизняній філософській думці.
Особливості української філософсько-богословської думки ХVIІ−ХVIІІ ст.
Особливості української духовно-академічної філософії ХVIІ−ХVIІІ ст.
Українська філософсько-богословська думка у ХVIІІ−ХІХ ст.
Українська філософська теологія ХІХ ст.
Християнські засади романтизму М.Шашкевича.
Філософія релігії Івана Франка.
Українська релігійна філософія пер. пол. ХХ ст.: основні проблеми, напрями та персоналії дослідження.
І. 3. Відгуки на автореферати дисертацій
Відгук на автореферат кандидатської дисертації Мірчук І.Л. на тему: “Філософські погляди Гавриїла Костельника”.
Відгук на автореферат дисертації на здобуття ступеня кандидата філософських наук Хміль Т.В. на тему: “Проблема духовності в етико-релігійному вченні Лева Силенка“.
І. 4. Уривки з навчальних програм
Навчальна програма спецкурсу “Філософія релігії” (уривок).
Навчальна програма спецкурсу “Ленінська атеїстична спадщина” (уривки).
ІІ. АВТОРСЬКІ ТЕКСТИ З ПРОБЛЕМ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ
ІІ. 1. Статті-довідки
Антропософія (від грецьк. anthropos − людина і sophia − мудрість, досл. − людська мудрість) − одна з т.зв. “окультних наук”, різновид теософії, релігійно-містичне вчення, яке на місце Абсолюта, Бога ставить обожнену людину. А. складається на ґрунті теософії (див. Теософія) в першій чверті ХХ ст. у Німеччині. Засновник (1913) − палкий прихильник теософії німецький філософ-містик Рудольф Штайнер (Штейнер). А. являє собою суміш з творів середньовічних містиків, їх більш пізніх послідовників, а також елементів філософських вчень Фіхте та Шеллінга. Як така, що належить до низки окультних наук, у змістовному відношенні багато спільного має з теософією. Як і теософія, А. претендує на езотеричність (див. Езотеризм, Езотеричний) відкритих нею істин і, відповідно, на можливість осягнення лише посвяченими. Але на відміну від теософії, А. утверджує не східний, а західний, християнський окультизм. Основним принципом і метою проголошується людина, яка трактується в космічному смислі, як засіб космічної еволюції. Через космічну еволюцію, завдяки низці кармічних перевтілень людська особистість прилучається до абсолютного буття. Це прилучення, на думку прихильників А., спостерігається, зокрема, в наявності у людини особливих надприродних властивостей, завдяки яким стає реальністю спілкування з нібито існуючим світом духів. Т.ч., згідно вчення А., людська сутність обожнюється, але відкривається лише посвяченим. Ось чому, на відміну від теософії, А. твердить, що і пізнання Бога можливе лише через безпосередній зв’язок людини з потойбічним світом. Космічна еволюція, в свою чергу, відбувається завдяки діянню Христа. І в той же час Христос є лише моментом космічної еволюції. З часу свого виникнення А. поширювалася не лише в Західній, а й в Східній Європі. Зокрема, на поч. ХХ ст. ідеями А. в Росії захоплювались А. Бєлий, Вяч. Іванов, А. Мінцлова, літератори, які гуртувались навколо журналу “Мусачет”. В Україні А. не мала значного впливу. Натомість були прихильники теософського вчення О. Блаватської. В сучасних умовах відбувається активізація діяльності послідовників Рудольфа Штайнера. У швейцарському місті Дорнах функціонує міжнародний центр А. Він має свої спілки, місцеві філії, організує антропософські гуртки серед молоді та поширює антропософську літературу в різних країнах світу.
Езотеризм (від грец. esoterikos – внутрішній, таємний) – феномен духовної культури, зокрема релігії, різних епох, що передбачає, з одного боку, віру в існування надприродного світу, містичні уявлення про нього, з іншого – систему магічних засобів спілкування з ним, спрямованих на підкорення його своїм інтересам. Е. притаманний як традиційно-доктринальним релігіям, так і сучасним нетрадиційним, модерністським релігійним культам та позавіросповідним містичним течіям. Прихильники ідей Е. Розглядають його як надзвичайно глибокі таємні знання про світ, приховані від “непосвячених”. У стародавньому світі Е. набував форми даосизму, орфізму, піфагореїзму, гностицизму; в культурі Середньовіччя були поширені нумерологія, Кабала, астрологія, алхімія, фізіономіка. Особлива форма Е. – окультизм. Помітним проявом Е. у масовій свідомості є езотеричні погляди та вірування, які в сучасних формах виникли на межі ХІХ–ХХ ст. (теософія, антропософія, екстрасенсорика тощо). Як форма опозиції до офіційної ідеології вони сприяли пожвавленню інтересу до традиційних релігій та розвитку релігійного модернізму.
Езотеричний (від грец. esoterikos – внутрішній, таємний) – такий, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований сенс (смисл). Е. є протилежним до поняття екзотеричний. Е. знання – це таємне вчення, відоме лише вузькому колу обраних осіб, так званих посвячених.
Есхатологія (від грец. eschatos – останній, крайній і logos – слово, вчення, наука) – 1. Релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу (“кінець світу”), а також про загробне життя. Е. є складовою частиною більшості релігій світу, зокрема, іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму. 2. У християнстві богословська наука про так звані останні речі (смерть, страшний суд, небо, рай і пекло). Відповідно, складовими частинами християнської Е. є уявлення про антихриста, друге пришестя Ісуса Христа, воскресіння мертвих, страшний суд, Царство Боже на землі, рай, пекло та ін. 3. Одна з провідних тем сучасної футурології (передбачення майбутнього), що складається з різноманітних прогнозів про екологічні катаклізми та катастрофи, кінець розвитку людської цивілізації тощо.
Кабала (від давньоєвр. досл. − прийняття, сприйняття, переказ; опосеред. − легенда) – 1. Середньовічна містична течія в іудаїзмі, що пояснювала світ за допомогою символічного тлумачення 10 цифр і 22 літер єврейського алфавіту. 2. Загалом − теософське релігійно-містичне вчення, яке існує в іудаїзмі поряд з офіційним віровченням та культом і спрямоване на осягнення “справжнього”, потаємного змісту Тори та інших священних книг іудаїзму. Це вчення вважається доступним лише для посвячених. Стосовно часу виникнення К. як містичної концепції, а також основних творів кабалістичної літератури існує ще багато нез’ясованого. Деякі історики іудаїзму відносять виникнення К. до Середньовіччя (VIІІ ст.), інші твердять, що “К. не знає ні свого духовного батька, ні часу свого народження”, треті вважають К. своєрідним поєднанням східної міфології з ідеями елліністичної науки, синтезом гностицизму, піфагореїзму та неоплатонізму і відносять її виникнення до ІІ ст. В. Соловйов вважав, що кабалістична література склалась на початку нашої ери, а сама кабалістична концепція виникла набагато раніше в результаті взаємодії халдейської містики з іудаїзмом (про що, зокрема, свідчить помітний вплив халдейської містики в Торі). К. поділяється на теоретичну (власне вчення), або умоспоглядальну (К. іюніт) та практичну, або прикладну (К. маасіт). В свою чергу, К. іюніт складається з двох розділів: космогонії (маасе берешит) і теософії (маасе беркаба). Головними літературними творами теоретичної (умоспоглядальної) К. є “Сефер Єцира” (“Книга творіння”) та “Зогар” (“Сяйво”). Вперше запис вчення К. було здійснено в книзі “Сефер Єцира”, авторство якої приписується прабатьку Аврааму, але в дійсності вона була складена у VIІ-VIІІ ст. Згідно “Сефер Ецира”, основою всього існуючого є єдине божество, його воля знаходить свій вираз в письмових знаках (словах і цифрах). Далі доводиться, що Всесвіт тримається на 10 перших цифрах та 22 літерах єврейського алфавіту (єврейські літери мають цифрові значення). У світі існує три елементи: вогонь, повітря, вода; 7 планет, 12 сузір’їв; в році три часи − холодний, теплий, вологий; 7 днів творення, 12 місяців; в тілі людини три головні частини: голова, груди, живіт, а також 7 отворів. “Сефер Єцира” використовує надзвичайно складне поняття “сефірот”. Сефіроти розуміють і як “шляхи премудрості”, і як “суб’єктивні самовизначення божества”, і як “сфери”, і як “розумово осягнене світло божества”, загалом − як 10 атрибутів Бога, через які він відкривається. Ці 10 сефірот являють собою синтез 10 чисел, 10 сфер та 10 арістотелівських категорій: вінець, мудрість, розум, милість, твердість (або суд, правосуддя), краса (або пишнота), торжество, слава (або велич), основа, царство. Сефіроти є загальними основними формами буття. У безпосередній близькості і єдності з Богом знаходиться Світ сяйва. Більшу або меншу відмінність від Бога мають наступні три світи: Світ творення (тобто світ творчих ідей та чистих духів, які ними живуть), Світ творіння (світ душ, або живих істот), Світ роблення (світ матеріальних явищ, видимий фізичний світ). Ці світи включені один в одного подібно концентричним полям. Належачи до всіх трьох світів, людина, однак, безпосередньо знаходиться у нижчому матеріальному світі, який через людину з’єднується з Богом. У вищих світах живуть ангели. Вищим посередником між Богом і Всесвітом є сонячний ангел Мітатрон (Мітра у персидському зороастризмі). Подальший розвиток і свій закінчений вираз основні риси містики К. дістали у книзі “Зогар” − містичному коментарі до Тори, написаному в Іспанії у ХІІІ ст. (за версією каббалістів − у ІІ ст.). В цій книзі містика К. набуває еротичного відтінку. Одна з сефірот іменується батьком, інша (Правосуддя) − матір’ю. З їх поєднання народжується син (Пишнота). Особливість “Зогар” полягає т акож в антропоморфізмі містичних образів: виключна роль відводиться образу першолюдини (Адам хакадмон). Паралельно з теоретичною К. як вченням в якості допоміжного засобу “для піднесення душі” розвивалася також К. прикладна, практична (К. маасіт) − різновид магії, метою якої є вплив на трансцендентне шляхом зосередженого споглядання таємного сенсу імені Бога, особливих молитов, вербальних формул та цифроволітерних комбінацій. Прикладна К. розглядає Біблію як зашифрований текст, який можна зрозуміти (розшифрувати) за допомогою різноманітних прийомів (перестановка літер у певному порядку, підстановка числового значення літер і т. ін.). Головні способи такого читання Біблії називають гематрія, нотарікон, темура. Користуючись ними, кабалісти нібито осягають найпотаємніше і провіщають (передбачають) майбутнє. Ідеї містики К. знайшли фанатичних прихильників в єврейському середовищі і стали ідеологічним підґрунтям для виникнення цілого напрямку в іудаїзмі − хасидизму. Поряд з тим, К. справила помітний вплив на історію духовної культури не лише єврейського, а й інших народів.
Масон (від франц. franc macon, букв. – вільний каменяр) – прихильник масонства (франкмасонства).
Масонство, франкмасонство (від франц. franc macon – вільний каменяр) – особливо засекречений релігійно-філософський та релігійно-етичний рух, що виник у країнах Європи, у тому числі в Україні та Росії, у ХVІІІ ст. (спочатку головно серед освічених верств аристократії) у вигляді таємного товариства. Існує й нині, передусім в країнах Заходу, де масонські організації (ложі) об’єднують переважно впливових представників різноманітних політичних сил, фінансово-промислових та релігійних кіл. Система поглядів М. на світ має релігійно-ідеалістичну основу. Як “світочів” у М. Шанують Раму і Заратуштру, Крішну і Будду, Піфагора і Платона, Лао-Цзи і Конфуція, Мойсея і Мухаммеда. Значний вплив на формування вчення М. мали гностики, маніхейці, кабалісти, катари. Для поглядів М. характерний деїзм, віра у вічний закон природи, який можна осягнути лише через “просвітлення”, що дається “обраним”. Головне божество у віруваннях М. – Великий Архітектор Всесвіту. Символіка М. молоток, циркуль, кельня будівельника, п’ятикінцева “палаюча” зірка, а також символ Сонця. Ритуальні особливості М. полягають у формулі “єдність у багатоманітності”, що дає змогу бути прихильниками М. представникам різних суспільних прошарків і найрізноманітніших, подекуди протилежних одна одній політичних орієнтацій. Початок М. як міжнародної суворо законспірованої релігійно-філософської течії організаційно дало об’єднання чотирьох лондонських лож масонів 1717 р. у Велику Ложу. У ХVІІІ ст. ложі М. виникали в різних країнах Європи, зокрема, в Західній Україні, про що широкій громадськості стало відомо 1740 р. Проте, на думку багатьох дослідників, сліди М. сягають сивої давнини. Витоки “вільних каменярів” іноді простежують ще до таємних організацій будівничих єгипетських пірамід та Єрусалимського храму, знаходять їх і в діяльності деяких чернечих лицарських орденів. Та безпосередньо організаційні форми і ритуальну символіку М. запозичило від середньовічних церковних братств каменярів – будівничих храмів. Члени таємного товариства “вільних каменярів” проголошували своєю метою “об’єднання людей на засадах братерства, любові, взаємодопомоги і вірності”. Ці гуманні ідеали привертали до М. відомих філософів, просвітителів, письменників, державних та громадських діячів, серед яких були Вольтер, Д. Дідро, Г. Лессінг, Д. Байрон, Й.В. Гете, В.А. Моцарт, Р. Тагор, Д. Вашингтон, Гарібальді та багато ін. На початку існування М. розвивалося в руслі вільнодумства та опозиції щодо морально-етичних настанов і суспільно-політичної діяльності офіційної церкви. “Конституція масонства” (1723) пропонувала кожному члену сповідувати будь-яку релігію відповідно до переконань. За все це М. було піддане анафемі папською буллою “Ineminenti specule” (1738), а масонів почали переслідувати власті. Відповідно, це ще більше вплинуло на посилення конспіративності організацій М. Воно мало чітко відрегульовану і приховану багатоповерхову структуру. Особлива секретність зробила М. чимось таємничим і недоступним. Головна маса “вільних каменярів” залишається на початковому ступені М., їх поділяють на учнів, підмайстрів і майстрів. Якщо перші три ложі М. підпорядковані Великій Ложі, то його верхами керує Велика Рада. Це вищий ступінь піраміди М. – це “обрані серед обраних”. Різні джерела називають різну кількість ступенів ієрархії в М. від 33 до 99, як і різну кількість його членів – від 6 до 30 млн. М. нині є однією з найвпливовіших конспіративних організацій у світі. Сьогодні у світовому М. домінує англосаксонський консервативний напрям. Проте сильні позиції мало також і французьке М. В Україні особливо активно М. розвивалося наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. В Києві “Ложа безсмертя” створена 1784 р. Виникли також ложі в Харкові, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кременчузі та інших містах. До них належали офіцери, дворянська аристократія, різночинська інтелігенція. Зокрема, членом ложі у Полтаві був І. Котляревський. На ґрунті масонських лож виникли політичне товариство “Об’єднані слов’яни” В. Лукашевича (Лукасевича) та декабристська таємна організація “Товариство з’єднаних слов’ян”. Важливу роль у поширенні ідей М. в Україні відіграв вихованець Київської духовної академії І. Мартос, теоретик російського М. І. Лопухін. У 1819 р. царський уряд Росії заборонив діяльність лож М. в Україні. В 1900 р. відбулося об’єднання п’яти підпільних лож у Велику Ложу України, яка офіційно заявила про себе у масонському світі лише 1917 р. До цієї ложі зачислюють навіть таких відомих українських політичних діячів, як М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра. Відродження М. в Україні було припинене тоталітарним режимом СРСР. Однак відомо, що ще 1916 р. в Парижі під егідою Великої Ложі Франції було утворено ложу “Vox Ukrainae” (“Голос України”), яка поставила за мету відновлення традицій українського М. і поширення його у світі, зокрема, серед української діаспори.