План: I введення Людина у природі II основна частина

Вид материала

Реферат

Содержание Душа може померти. Тварини теж є душами.

Подобный материал:

• За підручником Т. М. Байбара, Н. М. Бібік, 1415.26kb.
• План Людина як біологічний та соціальний суб'єкт > Соціально політичне середовище Техногенне, 163.18kb.
• План І. Вступ >ІІ. Основна частина. Установка мак, 233.41kb.
• Рекомендації щодо організації самоосвіти учнів на літній період з біології, 71.42kb.
• Основна школа Загальноприродничий компонент, 1346.02kb.
• План І. Вступ >ІІ. Основна частина біографія, 93.41kb.
• План реферату: Вступна частина, яка розкриває актуальність І проблеми теми для безпеки, 24.5kb.
• План I. Вступ Сучасні освітні технології. II. Основна частина > Проект на уроці іноземної, 299.29kb.
• План. І. Вступ. Вплив гри на розвиток молодшого школяра. ІІ. Основна частина, 342.52kb.
• План. І. Вступ. Вплив гри на розвиток молодшого школяра. ІІ. Основна частина, 320.09kb.

Реферат

«Анімістичні уявлення про світ»


Студентка Одеського обласного базового медичного училища

Відділення спеціальності Сестринська справа

Группи 2-ВК

Каніковської Олени Андріївни


Викладач: Наталія Евгенівна


План:

I Введення

1. Людина у природі


II Основна частина

1. Поняття «Душа»

а) Душа́ (у філософії)

б) Душа (у релігії)


2. Душа в християнстві

а) Душа в біблійному розумінні

б) Походження вчення про нематеріальну, безсмертну душу

в) Дохристиянське вчення про душу на території України


3. Термін «Анімізм»


4. Анімістичні уявлення у давнину


III Висновок з теми


IV Список літератури


Введення

Поняття природа одне з найпоширеніших.  Явища і об'єкти природи - це і світло дале­ких зірок, і взаємоперетворення елементарних часток, і безмежні простори океану, і ліси, і луки, що розкинулись навколо, могутні річки. Це безмежна різноманітність життя на Землі. Все суще, весь Всесвіт охоплені поняттям природа. Поняття природа близьке до по­няття матерія. І, звичайно, можна визначити природу як матерію, що взята в усій різноманітності її форм. Та повсякденно поняття природа означає всю сукупність природних умов існування людини і людства.

Поняття природа з позицій філософії порівнюється з протилеж­ним поняттям культура. Якщо природа показує сукупність природних умов існування людини, то поняття культура передбачає щось опанова­не, перероблене в процесі діяльності людини. Якщо природа те, що про­тистоїть людині, існує за своїми власними, що незалежні від неї, осно­вами і законами, то культура - це вже заново встановлена людиною природа, а діяльність людини визначається, як перетворення природ­ного в культурне, штучне. І тут, у перетворенні природи, і є сама суть способу існування людини у світі.


1. Людина у природі


Діяльність людини протиставля­ється природі і одночасно людина - частина матерії-природи, перебу­ває у тісному зв'язку з нею. Людина живе природою і залишається з нею у процесі постійного спілкування, щоб не вмерти. Фізичне і ду­ховне життя людини безперервно зв'язане з природою. Це говорить про те, що природа безперервно зв'язана сама з собою і людина є її часткою, тобто мова йде не лише про один фізичний, але й духовний зв'язок людини з природою. Для людини природа не лише природна умова існування, а й поле її перетворюючої діяльності.

Ставлення людини до природи - це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражаєть­ся за допомогою поняття блага, краси тощо. Збереження навколишньо­го природного середовища — найважливіший та найскладніший обов'я­зок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства. Суспільство і культура протистоять при­роді і входять до її складу.

У філософії є й інша думка про поняття суті природи: природа, навпаки, розуміється як зразок, абсолютно досконале, як щось більш високе, перевершує і культуру, й людство. Людині треба навчатися у природи, підкоритися їй. Природа зображується як царство сліпих, стихійних сил, як хаос непідконтрольних для людського розуму явищ. Але природа сприймається і як царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність і немає капризу і свавілля, що часто є у взаємовідносинах між людьми. Перехід від міфу до філо­софії, коли понятійно-чуттєві образи міфу, що страждають неясніс­тю логічних визначень і безкінечним перетворенням один в одного, поступово стають логікою, розуміння людини приводить до вста­новлення меж природного і соціально-людського. У кожному з бага­тьох інших проміжних визначень поняття природи, що є в філософії, знаходимо реальне втілення на шляху розвитку людської думки та практичних форм взаємодії суспільства з природою. В системі філо­софського мислення на різних етапах розвитку людського суспіль­ства природа розумілася по-різному.

В історії людства досить давно виник розподіл усіх явищ на при­родні і соціальні. Вже стародавні міфи розповідають про Небо - бо­жественний порядок і становище речей, про Землю - порядок, що встановлюється в житті, і проблеми людського роду, про Хаос - сили, що чужі і незрозумілі, але величні й могутні, і Космос - видимий людині простор Всесвіту. В такому розподілі світ людський крізь бага­то століть названий суспільством, міцно і надійно зв'язаний зі світом божественної природи. Тут людина є щось властиве природі. А приро да - щось, що живе в самій людині. Почуття єдності з природою визво­ляє людину від багатьох питань, втілюючись у величному кругообігу часу, тому що все однакове, природне. Поступово виникає уявлення про природний і штучний хід речей. Мистецтво, точніше штучність, вважа­ється великим досягненням людини, тоді як штучне - перевтіленням і визначенням природи. На більш пізніших етапах у людині формують­ся уявлення про природу як продуктивну виробничу силу.


Основна частина

1. Поняття «Душа»


Душа́ (у філософії)

Термін, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.


Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією.


Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.


В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини


Душа (у релігії)

У Біблії словом "душа" перекладається єврейське слово не́феш [?פנ] і грецьке слово психе́ [ψυχή]. З біблійного вживання цього слова видно, що душа — це людина або тварина чи життя людини або тварини.

Більшість церков загальновизнаного християнства розуміють під "душею" нематеріальну або духовну частину людської істоти, яка переживає смерть фізичного тіла. Інші розуміють її як життєве начало.

За вченням давньоукраїнських волхвів — жива духовна плоть людини, що визначає її вдачу, поведінку, діяльність, взагалі — долю. Міститься в єстві людини.


2. Душа в християнстві


Душа в біблійному розумінні

• Душа — це не те саме, що дух.
  

Євреєв 4:12 (Переклад Огієнка): «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного,- проходить воно аж до поділу душі [грецьке психе] й духа [грецьке пнеуматос], суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця». (Цей біблійний фрагмент показує, що грецьке слово, перекладене як «дух», не є тим самим словом, що перекладається як «душа»).


Екклезіастова 3:19 (Переклад Огієнка): «Доля для людських синів і доля звірини - однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих [«дух», в перекладі Хоменка; єврейське руах ]». (Тут в Біблії вказується, що і в людей, і в тварин після смерті виходить "дух" (руах), а не "душа" (нефеш))


«У С[тарому] 3[авіті] немає дихотомії [поділу] на тіло й душу. Ізраїльтянин конкретно дивився на речі, сприймав їх у цілості, тож він вважав, що люди - це особи, а не щось складене. Термін непеш [нефеш], хоч його перекладають словом душа, ніколи не означає душу, що існує окремо від тіла або особи... Термін [психе] у Н[о-вому] 3[авіті] є відповідником слова непеш. Він може означати життєве начало, саме життя або живу істоту» .

• Душа може померти.
  

Єзекіїля 18:4 Переклад Огієнка: «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова - Мої вони! Душа*, що грішить,- вона помре». (*В єврейському тексті - нефеш. В декотрих перекладах сказано «людина» або «той»).


Матв. 10:28: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі [або «життя»] вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу*, і тіло вам занапастити в геєнні». (*У грецькому тексті тут вжито психе у знахідному відмінку. Хоменко, Куліш, Деркач, Філарет, Бачиньський — усі перекладають його як «душа»).


Дії Апостолів 3:23: «І станеться, що кожна душа [грецьке психе], яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу».

• Тварини теж є душами.
  

Буття 1:20, 21, 24, 25 (Переклад Огієнка): «Сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу* живу...» І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її... І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу* за родом її». ...І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його». (*В єврейському тексті тут вжито слово нефеш. У декотрих перекладах сказано «створіння» або «істоти»).


Левит 24:17, 18 (Переклад Огієнка): «Кожен, хто заб'є людину [«душу человєчу», ; єврейське нефеш],- буде конче забитий. А хто заб'є яку скотину [єврейське нефеш], той відшкодує її,- життя за життя [«душу вмісто души», ]». (Єврейське слово нефеш, відповідник слова «душа», застосовано в цьому контексті і до людей, і до тварин).


Об'явлення 16:3 (Переклад Хоменка): «Стала кров, як - мертвого, і всяка душа* жива вмерла, що в морі». (*У грецькому тексті тут вжито слово психе. Декотрі перекладачі вживають слово «істота» або передають цілий вираз як «все живе»).


Походження вчення про нематеріальну, безсмертну душу

«Християнське уявлення про духовну душу, створену Богом і вселену в тіло у період зачаття, щоб зробити людину єдиним живим цілим,- це плід довгого розвитку у християнській філософії. Ця філософська концепція остаточно сформувалася тільки тоді, коли з Орігеном [помер бл. 254 року н. е.] на Сході та св. Августином [помер 430 року н. е.] на Заході затвердився погляд про душу як духовну сутність... Його [Августинова] доктрина... завдячує багато чим (у тому числі деякими недоліками) неоплатонізму»


«Поняття про безсмертя - це плід грецької думки, тоді як надія на воскресіння належить до єврейської думки... Після завоювань Александра юдаїзм мало-помалу перейняв грецькі переконання»


«Безсмертя душі - це грецьке поняття, сформоване стародавніми містичними культами і розвинуте філософом Платоном»


«Як нам вважати: смерть є щось певне? (...) Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла,- також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?»

- «Ні, саме те». (...) «А душа смерті не улягає?»

- «Ні».- «Виходить, душа безсмертна?»

- «Безсмертна».


«Проблема безсмертя, як ми побачили, привертала серйозну увагу вавилонських теологів... Ані народ, ані провідні релігійні мислителі ніколи не припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало існувати. Смерть вважалась переходом до іншого життя».


Дохристиянське вчення про душу на території України

Волхви вважали, що бувають душі світлі й темні. Після смерті людини світла душа — по сорока днях прощання з світом та фізичною плоттю своєю - лине у Вирій, де має постійне місце вічного райського проживання. Темна душа провалюється в підземне чорне царство (пройшовши 12 мученицьких сфер пекла) і стає слугою Чорнобога.


Волхви твердили, що є люди, котрі несуть у собі дві душі водночас — світлу і темну, які борються між собою і цим визначають поведінку людини, міру її добрих і злих вчинків (люди з подвійною душею, як правило, кінчають життя самогубством, вважали волхви). За уявою давніх українців, більшість душ недовго перебуває у Вирії чи Підземеллі - це стосується душ діяльних (невсипущих), тих, які "рвуться на землю", до справи. Таким Род і Чорнобог дозволяють повертатися і втілюватися в новонароджених, не повертаючи, однак, свого попереднього фізичного образу.


Відродженню і перевтіленню душі волхви надавали великого значення. За їхнім вченням, душі померлих відроджуються не лише в людях, але і в тваринах, деревах, рослинах, в нових струмках, річках тощо. Скажімо, душі мужніх воїнів і дужих ратаїв відроджуються в дубах та інших деревах. Тому волхви дозволяли використовувати на паливо лише сухе зілля та повалені Стрибогом (вітром) чи Перуном (блискавкою) дерева. Зате на будівництво житла волхви заохочували використовувати дуб. Хата, збудована з дубової деревини, на думку волхвів, містить у своїх стінах душі колишніх воїнів та орачів. Тож у такій хаті, твердили волхви, і виростатимуть добрі воїни та працьовиті орії.


Всі ті світлі душі померлих, що містилися в будівлі, підпорядковувалися домовику. Відроджуватися і перевтілюватися душа могла, на думку волхвів, обмежену кількість разів (три, чотири, сім, вісім, дев'ять і дванадцять разів - у залежності від своєї "потужності"). Далі душа "втомлювалася" і летіла до Вирію на вічне проживання.


Давні українці всіляко намагалися не допустити відродження темних душ (наприклад, обкладали місце, де могла народитися дитина, рушниками та ряднами з вишитими та витканими стрілами Перуна, зображеннями Берегині і Мокоші тощо).


З душею пов'язували загадкові явища в житті. Якщо, казали волхви, за тобою десь по дорозі унадився собака - не жени його геть, а приведи додому і нагодуй - то душа твого померлого родича чи ближнього тужить по тобі, хоче бути біля тебе. Коли до тебе під вікно прилетіла пташка та ще й стукнула дзьобиком у шибку - мерщій роздай милостиню старцям чи понеси що-небудь у дар сусідові, ближньому своєму, бо то душа померлого принесла тобі якусь звістку й нагадала про себе.


Роздавати милостиню чи робити якесь добро — то, на думку волхвів, поминати передусім душі померлих, нести їм радість і втіху тощо. У вченні волхвів про душу відбилися первісні гуманістичні основи української народної моралі, філософії, міфології, космогонії.


Вчення волхвів про душу було втрачене після 988 року.


3. Термін «Анімізм»


Анімі́зм — віра в існування душі. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. В антропології концепція душі властива всім природним феноменам і об'єктам.


Вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникає погребальний культ і розвиток вірувань в загробне існування душі.


Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Речі з негативними рисами мають дух як більш сильне начало (хвороби). Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.


Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету).


4. Анімістичні уявлення у давнину


Найбільш древні поховання належать неандертальцям, а до часу верхнього палеоліту (коли з'явилися кроманьйонці) відноситься вже цілий ряд подібних знахідок. Одна з найцікавіших - поховання двох хлопчиків на річці Сунгірь (Північ Росії), зроблене 23 тис. років тому. Одяг похованих багато прикрашений намистинами, списи і кинджали з бивнів мамонта красиво оздоблені різбленням. Вивчаючи древнє поховання в горах Загра (Ірак), вчені по аналізу пилка встановили, що останки покоїлися на ложі з квітів.


Наявність поховань дозволяє стверджувати, що з певного моменту смерть стала супроводитися ритуалом і, значить, була пов'язана з певним комплексом відповідних уявлень. Цей комплекс уявлень отримав в науці назву - анімізм (від латинського - «душа»). Анімізм - віра в існування душ і духів. Анімістичні образи - це, по-перше, духи померлих предків (тому анімізм нерозривно пов'язаний з культом предків); по-друге, душі живих людей, по-третє, уособлення сил природи (душі озер, гаїв, вітрів) .


Обряд поховання був досить складний. Вмерлих ховали в заглибленнях і ямах або лежачими на спині, або на боку в зігненому (скорченому) положенні. Іноді голови були огорожені кам'яними плитами. Мертвих наряджали і клали поруч з ними посуд, знаряддя праці, їжу і різні цінні предмети. Наявність похоронного інвентаря пояснюється по-різному: або люди намагалися таким чином відігнати смерть від себе, запобігти помсти померлого, або хотіли забезпечити всім необхідним для життя в потойбічному світі, або давали речі в дорогу, щоб вмерлий добрався до миру предків і знайшов там спокій. У більшості поховань знаходять червону охру - своїм кольором вона нагадує кров - символ життя. Вичерпного пояснення цього ритуалу поки не існує. У будь-якому випадку наявність в палеоліті певного обряду поховання - свідчення релігійних вірувань.


Етнографи зібрали великий матеріал, що характеризує коло первісних уявлень про душу і потойбічний світ. Адже анімізм властивий всім народам, мешкаючим досі в умовах, схожих з первісністю. Ці уявлення містять картини «відлітання» душі вмерлої людини з світу живих, її мандрівок в далеку країну мертвих, а також описи життя, що чекає душу в потойбічному світі. Як писав відомий дослідник первісності Е. Тэйлор, «небагато які предмети будять в розумах поетів-дикунів такі сміливі і живі уявлення, як думку про майбутнє життя».


Місцеположення країни духів могло бути різним - під землею, на землі, на Місяці, на зірках. Але представленням різних народів властива спільність, що кидається в очі. Вони чітко діляться на дві великі категорії: на думку одних, життя душі в царстві мертвих буде повним блаженством, а на думку інших - частина душ в потойбічному світі насолоджується, а частина - страждає. Більшість народів вважала, що душі померлих можуть приходити з царства тіней, відвідувати живих у сні, протегувати їм в земних справах або ж, навпаки, заважати.


Висновок з теми


Анімі́зм - (лат. anima — душа, дух) — віра в існування духів і душ — істот, що від їхньої волі нібито залежать усі предмети і явища матеріального світу. Анімістичні уявлення виникли в умовах первіснообщинного ладу. Виникнення їх пояснюється безсиллям первісної людини перед стихійними силами природи, яке зумовлювалось низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Безпосередньою причиною виникнення фантастичних уявлень про душі і духів були численні явища, незрозумілі людині: народження і смерть, сон і сновидіння, хвороби, непритомність тощо А. був основою таких культів первісного суспільства, як культ духів природи, духів предків. А. є одним з найістотніших елементів усякої релігії, в т. ч. і таких сучас. релігій, як іудаїзм, християнство, іслам з їхньою вірою в існування «потойбічного життя», ангелів-хранителів тощо.


Список літератури


1. Insight in the Scriptures, том 2, стор. 1004

2. Appendix to the companion Bible

3. «New Catholic Encyclopedia», 1967, т. XIII , с. 449, 450

4. Церковнослов'янський текст, Олександр Бачинський, "Святе Письмо Старого і Нового Завіта" (1900 — 1908)

5. «Нова католицька енциклопедія», 1967, т. XIII , с. 452, 454.

6. «Dictionnaire Encyclopedique de la Bible» за редакцією Александра Вестфаля, Баланс, Франція, 1935, т. 2, с. 557.

7. «Presbyterian Life», 1 травня 1970 року, с. 35.

8. Платон, «Федон», ч. 64, 105; цит. за: Платон, «Діалоги», Київ, 1995, с. 240, 282.

9. М. Ястров молодший, «The Religion of Babylonia and Assyria», Бостон, 1898, c . 556

10. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – 2.вид., перероб. І доп. – К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986