Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності

Вид материала

Документы

Содержание А тепер дамо коротку характеристику кожному з цих суб’єктів. Територіальна громада Територіальна громада Обласні та районні ради Органи самоорганізації населення Виконавчий комітет ради Посадова особа органів місцевого самоврядування Законодавство україни з питань місцевого самоврядування. зміни до конституції україни та законів з питань місцевого самоврядуван Європейська хартія місцевого самоврядування – основний документ Європейська конвенція про участь іноземців в громадському житті на місцевому рівні У червні 1997 року Конгресом місцевих і регіональних влад Європи був прийнятий проект Європейської хартії регіонального самовряд У 2000 році була ухвалена Європейська конвенція про природний ландшафт Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні та напрями його вдосконалення. Закон України “Про місцеве самовр Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування Комунальна власність. Місцевий бюджет. Зміни Конституції і Законів України з місцевого самоврядування.

Подобный материал:

• Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності, 1912.63kb.
• Програма навчання депутатів місцевих рад Місцеве самоврядування. Крок до ефективності, 3418.92kb.
• Програма підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування, 21.02kb.
• Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських, 3560.67kb.
• Буковинська міжнародний партнерська фонд агенція відродження, 3873.48kb.
• Програма відшкодування витрат депутатам районної ради, пов’язаних з депутатською діяльністю, 49.56kb.
• Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, 71.68kb.
• Програма для депутатів місцевих рад Республіки Молдова, 12.96kb.
• Календарний план місцевих виборів 31 жовтня 2010, 833.19kb.
• Укра ї н а міжгірська районна рада закарпатської області, 13.47kb.

Розглянемо елементи системи місцевого самоврядування. До елементів системи місцевого самоврядування, що формують систему, відповідно до ст. 5 Закону України “ Про місцеве самоврядування в Україні”, належать:

• територіальна громада;
  
• сільська, селищна, міська рада;
  
• сільський, селищний, міський голова;
  
• виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;
  
• районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом, за рішенням територіальної громади міста або міської ради;
  
• районні та обласні ради, що представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
  
• інституції самоорганізації населення.
  

А тепер дамо коротку характеристику кожному з цих суб’єктів.

Територіальна громада:

За останні роки поняття “територіальна громада”, “громада” все частіше використовується у різного рівня нормативних документах: від місцевих актів до Конституції України. Необхідність як теоретичного, так і практичного осмислення поняття, сутності територіальних громад зумовлена невідкладними потребами розвитку суспільства.

Концепція громади, що безпосередньо пов’язана з місцевим самоврядуванням була також предметом уваги вітчизняних правників, політиків і громадських діячів XIX ст. Дж. Хілер у 1955р., дослідивши 94 визначення громад, зробив висновок, що, незважаючи на розбіжності, більшості з них властиві такі ознаки:

• соціальна взаємодія;
  
• площа;
  
• загальний зв’язок .
  

Значний вплив на формування територіальних громад та розвиток стійких внутрішніх зв’язків їх членів здійснюють і політико-адміністративні чинники. Політична влада перетворює звичайну сукупність жителів, потенційну громаду – у реальну. Необхідно зауважити, що роль політичної влади у створенні територіальних громад настільки велика, що вона не тільки може створювати, але і руйнувати, роз’єднувати реальні громади на кілька, або ж своєю діяльністю чи її ж відсутністю призводити до послаблення зв’язків як з нею, так і між людьми, занепаду самої громади.

Тому, мабуть, не випадково перелік термінів ст.1 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” розпочинається із визначення територіальної громади як первинного та провідного суб’єкта системи місцевого самоврядування.

Територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Під цим визначенням законодавець розуміє:

• жителів, об’єднаних постійним місцем проживання;
  
• територіальна основа місцевого самоврядування – село, селище та місто.
  

Іншими словами, до територіальної громади можуть належати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають у межах села, селища, міста і користуються, відповідно до ст. 26 Конституції України, такими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов’язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим чинним законодавством (обирати і бути обраним)

У пункті 1 ст. 6 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” чітко закріплено принципове положення про статус територіальної громади. Зокрема, зазначається, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальна громада наділена конкретною правосуб’єктністю, а саме:

• правом формування відповідних органів;
  
• правом проведення місцевих референдумів;
  
• правом управління місцевими бюджетами та комунальною власністю тощо.
  

На законодавчому рівні, регулюють питання про об’єднання – роз’єднання територіальних громад. Добровільне об’єднання територіальних громад, вихід зі складу громади відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл

Враховуючи особливості адміністративно-територіального устрою нашої держави, система представницьких органів місцевого самоврядування складається з двох рівнів:

• сільські, селищні, міські ради – місцеві ради;
  
• районні та обласні ради.
  

Наявність таких двох рівнів аж ніяк не дає підстав підпорядковувати органи першого рівня – другому. Відповідно до положень ст. 10 “Про місцеве самоврядування в Україні”, можна зробити висновок про те, що саме місцеві ради – єдині представницькі органи територіальних громад. Саме цим радам належить провідна роль і, окрім цього, – це ті інституції, які безпосередньо працюють із людьми та представляють найближчий до громадян рівень управління. Отже, місцеві ради як представницькі органи:

• виборні органи, що складаються з депутатів, обраних безпосередньо територіальною громадою;
  
• акумулюють інтереси територіальних громад і володіють правом представляти їх;
  
• мають виняткове право приймати рішення від імені територіальної громади.
  

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласних і районних громад, оскільки Конституція України не визнає таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єкт місцевого самоврядування. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст у межах повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Органи самоорганізації населення – це також представницькі органи і є природним доповненням та елементом системи місцевого самоврядування. Органи самоорганізації створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом “Про органи самоорганізації населення.”

Органами самоорганізації громадян є:

• будинкові, вуличні, квартальні комітети;
  
• комітети мікрорайонів;
  
• комітети районів у містах;
  
• сільські, селищні комітети .
  

Одним із прикладів створення таких органів самоорганізації є кондомініуми.

Виконавчі органи місцевого самоврядування – органи, які, відповідно до Конституції України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у випадку їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, реалізації рішень, ухвалених територіальними громадами, відповідними радами у межах, визначених цими та іншими законами.

Виконавчий комітет ради є одним із найважливіших її виконавчих органів, який утворюється на термін повноважень відповідної ради. Для організації своєї роботи виконавчий комітет приймає, як і рада, регламент.

Виконавчі органи рад є формою здійснення територіальною громадою функцій місцевого самоврядування. Тому вони залежать не тільки від органів, що їх формують, але й від територіальних громад, здатних впливати все ж таки на їхню діяльність.

Посадова особа органів місцевого самоврядування – особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій та отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету

Отже, це не всі працівники органів місцевого самоврядування, а лише

• керівники місцевого самоврядування (або посадові особи територіальної громади: сільські, селищні, міські голови);
  
• керівники органів місцевого самоврядування (голови районних, районних у містах, обласних рад, керівники відділів, управлінь, інших виконавчих органів місцевого самоврядування, відповідних підрозділів цих органів);
  
• відповідальні працівники органів місцевого самоврядування, які займають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків.
  

Не так давно з’явилися різні асоціації місцевого самоврядування. Вони створюються з метою ефективнішого здійснення повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад. Об’єднання в асоціації та вступ до них, а також створення інших форм об’єднання органів місцевого самоврядування є одним із приоритетних і дієвих напрямків забезпечення вирішення актуальних проблем соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Це, зокрема, Асоціація міст України, Українська асоціація місцевих та регіональних влад, Асоціація демократичного розвитку і самоврядування України, Всеукраїнське об’єднання місцевого та регіонального розвитку, Ліга історичних міст України, Фонди підтримки місцевого самоврядування та інші.

Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть також входити і до міжнародних асоціацій. Однак, необхідно зазначити, що асоціаціям, спілкам та іншим об’єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватись повноваження цих органів, оскільки вони не здійснюють функції місцевого самоврядування, хоча їх діяльність сприяє ефективнішому виконанню завдань та функцій місцевого самоврядування.


ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ. ЗМІНИ ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ ТА ЗАКОНІВ З ПИТАНЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.


Іван Залуцький,

Львівський регіональний інститут

державного управління НАДУ при Президентові України,

завідувач кафедри управління персоналом та державної служби, к.е.н., доцент


Питання для розгляду:

1. Європейська хартія місцевого самоврядування – основний документ розвитку місцевої демократії.
   
2. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
   
3. Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування.
   
4. Зміни Конституції і Законів України з місцевого самоврядування.
   

Європейська хартія місцевого самоврядування – основний документ

розвитку місцевої демократії.

Європейська хартія місцевого самоврядування сьогодні є основним міжнародно-правовим документом для країн-членів Ради Європи, який містить стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, які є обов'язкові для держав - членів Ради Європи. Цей документ було прийнято Радою Європи 15 жовтня 1985 року.

Метою Європейської хартії місцевого самоврядування є встановлення загальноєвропейських стандартів щодо визначення і захисту прав територіальних громад і органів місцевого самоврядування, що забезпечує їх активну участь у вирішенні питань місцевого значення.

Європейська хартія місцевого самоврядування зобов'язала держави, які її підписали, застосовувати основні правові норми, що гарантують правову, адміністративну і фінансову автономність територіальних громад та їх органів. Тим самим, вона стала важливим кроком на шляху до утвердження життєздатності на всіх територіальних рівнях управління принципів, які Рада Європи проголосила і захищає з моменту свого створення з метою захисту прав людини, формування демократичної суспільної свідомості в європейських країнах.

Європейська хартія місцевого самоврядування складається з преамбули та трьох частин.

В преамбулі викладена мета держав - членів Ради Європи, які підписали Хартію та основні принципи на яких вона базується (додаток 2).

В першій частині Хартії сформульовані загальні положення, які вказують на необхідність конституційних і правових основ місцевого самоврядування, в них формулюються принципи, які визначають характер та об'єм компетенції місцевого самоврядування, захист кордонів самоврядних територій, забезпечення організаційної автономії місцевої влади.

В другій частині Хартії викладені положення, що стосуються кола зобов'язань, які її учасники можуть взяти на себе. Вони забезпечують, з одного боку, необхідну гнучкість Хартії, можливість її адаптації з врахуванням правових і організаційно-адміністративних особливостей різних країн - членів Ради Європи. Це досягається можливістю виключення учасниками Хартії її окремих положень з числа тих, які вони вважають обов'язковими для себе. З другого боку, такі виключення не повинні зачіпати основних принципів Хартії. Таким чином, передбачається певний компроміс між визнанням тієї обставини, що місцеве самоврядування зачіпає структуру і організацію держави в цілому, форма якої в кожній країні має свою специфіку, і необхідністю забезпечення дотримання мінімального набору принципів, які мають поважатися при будь-якій демократичній державній організації.

В Хартії встановлюється відповідний порядок контролю за дотриманням її положень - її учасники мають подавати всю необхідну інформацію про національне законодавство та інші заходи, які застосовуються з метою виконання Хартії.

В третій частині Хартії містяться норми процесуального характеру -підписання, ратифікація, набуття чинності Хартією, її денонсація - типові для всіх конвенцій, що розробляються Радою Європи.

Європейська хартія місцевого самоврядування є першим багатостороннім правовим документом, який визначає і захищає принципи місцевої автономії - однієї з підвалин демократії, яку Рада Європи зобов'язалася захищати і розвивати в дусі загальноєвропейських цінностей.

Від імені України Європейську Хартію місцевого самоврядування було підписано 6 листопада 1996 року в м. Страсбурзі, а Верховна Рада України ратифікувала її 15 липня 1997 року. Відповідно до статті 9 Конституції України Європейська хартія місцевого самоврядування після її ратифікації стала частиною національного законодавства України. В силу цього положення Хартії на території України мають обов'язкову юридичну силу як і положення будь-якого іншого чинного законодавчого акту України.

Існують інші багатосторонні міжнародні документи, що визначають законодавчі орієнтири та політику в галузі місцевої демократії:

• Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (1980). (Конвенція набула чинності у 1981 році та визнає за місцевими і регіональними властями право співпрацювати поза національними кордонами в межах їх внутрішньодержавних повноважень з питань створення спільних громадських служб, будівництва спільних об’єктів або охорони довкілля. Вона включає моделі угод стосовно регіонального транскордонного планування, економічного розвитку, охорони навколишнього середовища. (Конвенція набула чинності для України 22 грудня 1993 року.)
  
• Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995). (Конвенція набула чинності у 1998 році та стосується питань освіти, засобів масової інформації та використання національних мов. Вона також містить загальні положення, зокрема з питань недискримінації та рівності між менпшнами і загальною частиною населення, свободи встановлення контактів з тими, хто мешкає у інших країнах. (Закон України "Про ратифікацію Рамкової конвенції про захист національних меншин" було прийнято 9 грудня 1997 року.)
  
• Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (1992). (Хартія набула чинності у 1998 році та націлена на збереження та захист регіональних мов та мов меншин. Сфера її застосування поширюється на законодавство, школи, громадське, культурне, економічне і соціальне життя та засоби масової інформації. (Закон України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" було прийнято 15 травня 2003 року.)
  
• Європейська конвенція про участь іноземців в громадському житті на місцевому рівні (1992). (Конвенція встановлює принцип, згідно з яким іноземним громадянам гарантуються громадянські та політичні права, включно з правом брати участь у виборах.)
  
• Європейська хартія міст (1992). (Хартія визначає права громадян в Європейських містах. Вона є практичним посібником з питань міського управління, регулюючи такі питання, як умови проживання, архітектура в містах, міський транспорт, енергетика, спорт та дозвілля, забруднення міст та безпека на вулицях.)
  
• Європейська хартія участі молоді в муніципальному та регіональному житті (1992). (Хартія закріплює принципи, що сприяють залученню молоді до процесу прийняття рішень, безпосередньо впливають на її життя і заохочують молодь займати активну позицію в тих змінах, що відбуваються в їх містах чи регіонах).
  
• У червні 1997 року Конгресом місцевих і регіональних влад Європи був прийнятий проект Європейської хартії регіонального самоврядування. Цей документ започаткував роботу над доповненням до Європейської хартії місцевого самоврядування і відповідним правовим інструментом по захисту та гарантуванню прав інституту регіонального самоврядування.
  
• У 2000 році була ухвалена Європейська конвенція про природний ландшафт, яка містить вимоги до представників державної влади вживати на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівнях політичних кроків та заходів для захисту існуючого ландшафту країн Європи.
  

Робота Ради Європи по розширенню та вдосконаленню загальноєвропейського правового поля, і зокрема, впровадженню ефективних систем управління на місцевому і регіональному рівні продовжується, її мета - побудова спільної Європи на принципах дотримання прав людини, верховенства права та демократії.

Конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні та напрями його вдосконалення. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

У статті 2 Європейської хартії місцевого самоврядування наголошується на необхідності конституційного визнання місцевого самоврядування. У зв'язку з цим слід зазначити, що Конституція України 1996 року поруч з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділ державної влади в окремій статті (ст. 7) фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування. Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що містяться більш ніж її 20 статтях Конституції України.

Базовим законом у галузі місцевого самоврядування є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року М" 280/97-ВР. Серед інших важливих законодавчих актів у галузі місцевого самоврядування, ухвалених останнім часом Верховною Радою України, слід назвати Закони України:

Законі України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 року № 14/98-ВР. - Відомості Верховної Ради. - 1998, № 3-4.

Законі України "Про передачу об'єктів права державної та Комунальної власності від 3 березня 1998 року № 147/98-ВР. - Відомості Верховної Ради України. - 1998, № 34.

Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року № 401-XIV. - Відомості Верховної Ради. - 1999, № 11.

Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року № 586-ХГУ. - Відомості Верховної Ради. - 1999, № 20-21.

Закон України "Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області" від 5 квітня 2001 року № 2352-III.- Відомості Верховної Ради. - 2001, № 29.

Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування". -під 7 червня 2001 року № 2493-Ш. - Відомості Верховної Ради. - 2001, № 33.

Закон України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року № 2625-ІП. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 48.

Закон України "Про місцеві референдуми" № 2628-ПІ від 11.07.2001. - Відомості Верховної Ради 2001, № 49.

Бюджетний Кодекс України, № 2542-ІП від 21 червня 2001 року.-Відомості Верховної Ради України. - 2001, № 37-38.

Земельний Кодекс України № 2768-П від 25 жовтня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2905-ІП від 20.12.2001. -Відомості Верховної Ради України. - 2002, № 12-13).

Закон України "Про генеральну схему планування території України" № 3059-ІП від 07.02.2002. - Відомості Верховної Ради, 2002, № 30.

Протягом 1998-2002 років з метою подальшого розвитку місцевого самоврядування було видано наступні Укази Президента України:

"Про першочергові заходи щодо проведення в Україні адміністративної реформи" (від 22 липня 1998 р. № 538/2001);

"Про заходи щодо соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" (від 13 березня 2000 р. № 460/2000); "Про Комісію з питань адміністративно-територіального устрою" (від 8 серпня 2000 р. № 966/2000);

"Про День місцевого самоврядування" (від 25 листопада 2000 р. № 1250/2000);

"Про Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів і місцевого самоврядування" ( від 13 грудня 2000 р. № 1331/2000);

"Про створення місцевої міліції" (від 22 січня 2001 р. № 29/2001);

"Про положення про Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів і місцевого самоврядування" (від 25 січня 2001 р. № 50/2001);

"Про Концепцію державної регіональної політики" (від 25 травня 2001р. №341/2001);

"Про Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування" (від 28 жовтня 2002 року № 952/2002).

30 серпня 2001 р. Главою держави було підписано Указ "Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні", яким затверджено Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні. Затвердження цієї Програми, яку перед тим не вдалося прийняти Верховній Раді України, Актом Глави держави не тільки надало новий імпульс процесу розвитку місцевого самоврядування, а и сприяло зміцненню позицій України на міжнародній арені. Так, доповідачі Конгресу місцевих і регіональних влад Європи в останньому звіті щодо стану розвитку місцевої та регіональної демократії в Україні відзначили прийняття цієї програми як важливий крок для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні. План заходів з реалізації Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування затверджено Кабінетом Міністрів України Постановою від 13 березня 2002 року. Разом з тим, у Державному бюджеті України на 2003 рік не передбачено достатньо коштів на її практичну реалізацію.

На виконання Указу Президента України від 25 травня 2001 року № 341/2001 "Про Концепцію державної регіональної політики", Кабінетом Міністрів України було затверджено заходи щодо реалізації державної! регіональної політики. При цьому тільки частково виконано п. 5 розділу 4І Концепції державної регіональної політики про визначення центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики і підтримку місцевого самоврядування. Обов'язки здійснення координації дій всіх органів державної влади в реалізації державної регіональної політики покладено на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. Отже, питання координації державної регіональної політики більш-менш регулюються лише в економічній сфері, але не вирішуються в комплексі. У даний час розглядається питання розширення функцій Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України при Президентові України та створення в майбутньому на його базі центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію державної регіональної політики та розвиток місцевого самоврядування.

Кабінетом Міністрів України видано також Постанову від 18 січня 2003 р. № 64 "Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого самоврядування". Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства на сьогодні також опрацьовується проект Постанови Кабінету Міністрів України "Про щорічний всеукраїнський конкурс "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримання громадського порядку".

Слід зазначити, що серйозною проблемою залишається дефіцит законодавства в галузі місцевого самоврядування, що обумовлено в першу чергу відсутністю послідовності та узгодженості у законотворчій діяльності Верховної Ради України, комплексного підходу до предмету законодавчого регулювання.

На сьогодні продовжується робота щодо доопрацювання проектів законів "Про адміністративно-територіальний устрій України", "Про місцеві податки і збори", "Про право комунальної власності", "Про місто-герой Севастополь", "Про порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання", "Про статус сільського, селищного, міського голови", "Про внесення змін до Закону України "Про основи містобудування", "Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим", "Про референдуми Автономної Республіки Крим, місцеві референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальної громади" (з пропозиціями Президента України до другого читання), "Про внесення змін до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", "Про внесення змін до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"(про місцеве самоврядування), "Про делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування", "Про внесення змін до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про об'єднання територіальних громад", "Про проведення експериментів з розвитку місцевого самоврядування".

Слід визнати, що чинне законодавство про місцеве самоврядування ще не повністю відповідає принципам Європейської хартії місцевого самоврядування щодо організаційної, правової і фінансово-економічної самостійності територіальних громад. У зв'язку з цим серйозною проблемою є неузгодженість галузевих законів та інших нормативно-правових актів з базовим Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". На сьогодні фахівці налічують більше трьох тисяч нормативно-правових актів, в яких згадується термін "місцеве самоврядування", а 700 законів пов'язані із цією сферою. Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження № 416-р від 25 липня 2002 року "Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування", а також розроблено проект Указу Президента України "Про програму законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування".

На нашу думку, подальше зміцнення організаційно-правових засад місцевого самоврядування має здійснюватися з урахуванням:

• комплексного підходу до предмету законодавчого регулювання;
  
• послідовності та узгодженості законотворчої діяльності;
  
• апробації законотворчих розробок на практиці, їх погодженні з органами місцевого самоврядування та їх асоціаціями;
  
• необхідного фінансового обґрунтування законопроектів;
  
• постійного наукового моніторингу, супроводженні та експертизі законотворчих розробок, проведенні законодавчих державно-правові експериментів у галузі місцевого самоврядування;
  
• загальнодержавної координації законотворчих процесів на рівні Національної Ради з узгодження діяльності загально державних регіональних органів і місцевого самоврядування та Міжвідомчої комісії питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України.
  

Найбільш важливі законопроекти доцільно піддавати міжнародній експертизі, що сприятиме наближенню українського законодавства де європейських стандартів.

Важливим етапом став прийнятий Верховною Радою України Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97 р., який, відповідно до Конституції України, визначає систему, гарантії реалізації та захисту місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правовий статус та відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, врегульовує інші питання. Структура цього Закону є традиційною і, зокрема, він складається з невеликої преамбули та 80 самостійних статей, які згруповані у такі п'ять розділів:

• Загальні положення.
  
• Організаційно-правова основа місцевого самоврядування.
  
• Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування.
  
• Гарантії місцевого самоврядування та відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
  
• Прикінцеві та перехідні положення.
  

У першому розділі: “Загальні положення” – викладені тлумачення основної термінології, суть місцевого самоврядування та право громадян на участь у ньому, основні принципи місцевого самоврядування та форми місцевої .демократії, загальні засади місцевого самоврядування.

У другому розділі цього Закону визначений правовий аспект організаційно-правової основи місцевого самоврядування, а саме:

• повноваження сільських, селищних, міських рад;
  
• повноваження виконавчих комітетів рад;
  
• повноваження сільських, селищних, міських голів;
  
• повноваження районних та обласних рад;
  
• порядок формування, організація роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
  

У третьому розділі Закону конкретизуються конституційні засади матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, закріплена самостійність місцевих бюджетів, принципи їх формування.

У четвертому розділі Закону викладені положення, які визначають гарантії місцевого самоврядування (ст,71), відповідальність його органів та посадових осіб, умови та порядок дотермінового припинення повноважень структурних елементів місцевого самоврядування.

Останній, п'ятий розділ Закону розкриває прикінцеві та перехідні положення, які були необхідні для певного етапу розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" є важливим і необхідним кроком у створенні надійної правової бази для місцевого самоврядування. Сучасна модель його вимагає і надалі осмислення цього явища, а також пошуку більш досконалих альтернатив не тільки на регіональному рінні, - у районах та областях, але й у містах.

Відповідно до ст. 19 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", вперше у сучасній історії місцевого самоврядування України, з метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування, його представницьким органам надано право приймати статути територіальних громад. Статут територіальної громади - це документ нормативно-процедурного характеру, який віддзеркалює характерні риси взаємовідносин всередині територіальної спільноти.

Функціональна роль статуту територіальної громади полягає у врегулюванні особливостей здійснення місцевого самоврядування на території громади в межах, визначених чинним законодавством держави. Під функціями сучасного статуту розуміється регуляторний та реформаторський вплив на різні сфери життя територіальної спільноти. Виділяють, зокрема, такі функції: легітимну, нормотворчу, управлінську, регуляторну, правотворчу, інноваційну, реформаторську, правозахисну, етичну.

Щодо загальної побудови статуту територіальної громади, то можна виділити наступні їх різновиди:

• нормативні - ті, що концентрують у собі основні правові норми;
  
• декларативні – ті, що нагадують певні переліки принципів, мають чіткий хартійний характер, але не повторюють відомі правові норми;
  
• директивні – ті, що будуються на концепції зміцнення централізації системи управління об'єктом.
  

Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, яки­ми розпоряджається територіальна громада та які в сукуп­ності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінан­сової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні ра­йонних і обласних рад.

Комунальна власність. Провідне місце в структурі ма­теріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної влас­ності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як само­стійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Від імені та в інтересах територіальних громад право­мочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснюва­ти відповідні органи місцевого самоврядування.

До складу комунальної власності входить: рухоме і не­рухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, зем­ля, природні ресурси, підприємства, установи та організа­ції, в тому числі банки, страхові товариства, а також пен­сійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, гро­мадський транспорт, системи зв'язку та інформації, закла­ди культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соці­ального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отри­мані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Перелік об'єктів права комунальної власності територі­альної громади визначає відповідна сільська, селищна, мі­ська рада.

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права кому­нальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, мі­ста, задоволення потреб територіальної громади та для збе­реження історико-культурних об'єктів визначаються тери­торіальною громадою як об'єкти виключного права кому­нальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

• землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набере­жні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування;
  
• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги; кладовища;
  
• пам'ятки історії та архітектури; природні ландшафти та заповідники; інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.
  

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову) - об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішен­ням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на догові­рних засадах для виконання спільних проектів або для спі­льного фінансування (утримання) комунальних підпри­ємств, установ та організацій.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпо­ряджається належним їй на основі права комунальної вла­сності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою забезпечення надання необхідних громадських послуг. Так, відповідно до закону територіальна громада — власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, д вносити як частку до статутного фонду підприємств та акціонерних товариств, продавати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються у користування та оренду тощо.

Органи місцевого самоврядування з метою забезпечен­ня умов для надання громадських послуг на належному рі­вні можуть продавати, купувати, резервувати земельні ді­лянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, пе­редавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відпові­дальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

Виконавчі органи місцевого самоврядування у встанов­леному законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та закла­ди, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, ор­ганізацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підпри­ємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного під­приємствам майна, веденням фінансово-господарської дія­льності, призначають та звільняють керівників таких під­приємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцево­го самоврядування.

Управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.

Управління об'єктами права спільної власності терито­ріальних громад здійснюють за рішенням районних, облас­них рад районні, обласні державні адміністрації.

Для управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається зако­ном на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилу­чені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної гро­мади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Місцевий бюджет. Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місце­вого бюджету; б) позабюджетні кошти місцевого самовря­дування; в) кошти комунальних підприємств.

Місцеві бюджети розробляють, затверджують і вико­нують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення).

Районні та обласні ради затверджують районні та обла­сні бюджети, які формуються з коштів державного бю­джету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з кош­тів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культур­них програм.

Місцевий бюджет має дохідну та видаткову частини.

Доходи місцевих бюджетів мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого са­моврядування та формуються, по-перше, за рахунок влас­них джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимо­гам Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні частина коштів міс­цевого самоврядування повинна надходити за рахунок міс­цевих зборів і податків.

По-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодер­жавні податки, збори та інші обов'язкові платежі.

По-третє, до дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самовря­дування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забез­печеності на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Фінансова допомога місце­вому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися в формі дотації або субвенції.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бю­джету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недо­статньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призна­чення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного зна­чення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінан­сування з обласного бюджету спільних проектів територі­альних громад. Кошти обласного бюджету, передані дер­жавою у вигляді дотацій, субвенцій зараховуються до ра­йонних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами.

По-четверте, до дохідної частини місцевого бюджету включаються кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самовряду­вання повноважень органів виконавчої влади та виконан­ням рішень органів виконавчої влади.

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпо­ряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцево­го самоврядування на потреби територіальних громад ви­значаються видатковою частиною місцевих бюджетів, яка включає видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за раху­нок бюджетних асигнувань) і видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-еконо­мічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здій­сненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням).

На сьогодні надзвичайно актуальною залишається проблема формування достатньої матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. На жаль, місцеве самоврядування в Україні ще далеко не забезпечено відповідними фінансовими ресурсами для виконання власних повноважень, постійно виникають проблеми з фінансуванням виконання делегованих державою повноважень. Розв'язання цієї проблеми передбачає законодавчого вирішення наступних першочергових завдань:

1) Фінансове, матеріальне та інше забезпечення виконання органами місцевого самоврядування делегованих їм окремих повноважень органів виконавчої влади. При цьому необхідно законодавче визначити принципи, умови та порядок делегування окремих повноважень органів виконавчої влади, форми контролю за виконанням делегованих повноважень, а також відповідальність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб за невиконання або неналежне виконання делегованих повноважень.

2) Подальше реформування міжбюджетних відносин на основі нового Бюджетного кодексу України.

3) Більш чітке визначення статусу та режиму управління комунальної власності.

4) Розмежування земель загальнодержавної та комунальної власності.

5) Прийняття нового Податкового кодексу України.

Зміни Конституції і Законів України з місцевого самоврядування.

Проектом Закону України “Про внесення змін до Конституції України” (реєстр. 3207-1) передбачено внести такі зміни:

1. Пункт 29 частини першої статті 85 викласти в такій редакції:

"29) утворення і ліквідація адміністративно-територіальних одиниць, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів".

2. Статтю 118 викласти в такій редакції:

"Стаття 118. Виконавчу владу в областях, містах Києві та Севастополі в межах та порядку, визначених законом, представляють місцеві державні адміністрації.

Особливості організації та діяльності Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій визначаються законом.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути скасовані відповідно до закону.

Обласна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації. Якщо недовіру висловило не менш як дві третини депутатів від складу ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації".

3. У статті 119:

Пунктом 4 викласти в такій редакції:

"4) підготовку та виконання у випадках, визначених законом, відповідних обласних бюджетів";

2) пункт 7 викласти в такій редакції:

"7) реалізацію інших передбачених законом повноважень".

4. Статтю 133 викласти в такій редакції:

"Стаття 133. Адміністративно-територіальними одиницями України є: Автономна Республіка Крим; області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська; міста Київ та Севастополь; райони, громади (сільські, селищні, міські).

Громадою визнається адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять жителі одного або декількох населених пунктів та яка має визначені в установленому законом порядку межі її території.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, що визначається окремими законами України".

5. Статтю 140 викласти в такій редакції:

"Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом і гарантованою законом можливістю жителів громад, органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється жителями громади в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: ради громад (сільські, селищні, міські ради) та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси жителів громад, є районні та обласні ради, їх виконавчі органи, повноваження яких визначаються законом.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Ради громад (сільські, селищні, міські ради) можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів та майна.

Розмежування • повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підстави та порядок делегування органам місцевого самоврядування повноважень органів державної влади встановлюються законом".

Частини другу і четверту статті 141 викласти в такій редакції:

"Жителі громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на п'ять років голову громади (сільського, селищного, міського голову), який очолює виконавчий орган ради громади та головує на її засіданнях";

"Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий орган ради".

7. Частини першу і другу статті 142 викласти в такій редакції:

"Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності громад, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Жителі громад або ради громад відповідно до закону можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби".

8. Частини першу і другу статті 143 викласти в такій редакції:

"Стаття 143. Жителі громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування відповідно до закону: управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних громад і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином як запропоновано проектом Закону України “Про внесення змін до Конституції України”, для вдосконалення системи місцевого самоврядування (реєстр. 3207-1) на рівні районів функціонуватимуть представницькі й виконавчі органи місцевого самоврядування.

У зв’язку з цим логічною є трансформація статусу місцевих станів виконавчої влади, яка передбачає перетворення цих органів загальної компетенції в контрольно-наглядові органи в системі виконавчої влади шляхом позбавлення їх та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.

На рівні районів місцеві органи виконавчої влади ліквідовуються. В районі пропонується запровадити функціонування інституту представника обласної державної адміністрації і територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

(Порівняльна таблиця до проекту Закону України про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення місцевого самоврядування наводиться в додатку 5).

На даний час розроблено проекти Законів України:

• “Про місцеве самоврядування громади”;
  
• “Про місцеве самоврядування району”;
  
• “Про місцеве самоврядування області”;
  
• “Про територіальний устрій України”;
  
• “Про внесення змін до Закону України “Про місцеві державні адміністрації”
  
• і інші.
  

Зокрема проектом Закону України “Про місцеве самоврядування району” (ст. 17 ) встановлюється, що органами місцевого самоврядування району є районні ради та утворені ними на підставі закону виконавчі органи. Ст. 24 проекту цього закону визначено, що:

1. Виконавчими органами районної ради є виконавчий комітет районної ради та районна управа.

2. Виконавчі органи ради утворюються, реорганізуються та ліквідуються рішенням відповідної районної ради.
   

3. Структура та розподіл компетенції виконавчих органів районної ради затверджуються відповідною радою за поданням голови районної ради. Повноваження та питання взаємодії виконавчих органів ради визначаються положеннями про них. які затверджуються радою за поданням голови районної ради.
   
4. Районна рада та її виконавчі органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах визначених цим Законом.
   
5. Виконавчі органи районної ради є підконтрольними і підзвітними відповідній районній раді, а з питань здійснення наданих їм повноважень органів виконавчої влади – підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
   
6. Виконавчі органи районної ради розглядають і вирішують питання, віднесені цим та іншими законами України до їх компетенції.
   

За підрахунками Міністерства юстиції України, кількість за­конодавчих актів, тобто законів і кодексів, які потребуватимуть змін або взагалі викладення в новій редакції, сягатиме понад 300. Серед них акти з питань місцевого самоврядування, земель­ного, бюджетного законодавства, акти з питань архітектури і містобудування, комерційного та екологічного законодавства. Ось лише основні блоки цих актів:

• Закони України "Про Генеральну схему планування території України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про столицю України – місто-герой Київ", "Про органи самоорганізації населення";
  
• виборче законодавство, зокрема закони України "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів";
  
• земельне законодавство, зокрема Земельний кодекс України, закони України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про землеустрій", "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", "Про охорону земель", "Про використання земель оборони", "Про оцінку земель", "Про плату за землю", "Про оренду землі", "Про державну експертизу землевпорядної доку­ментації", "Про державний контроль за використанням та охоро­ною земель"; нормативно-правові акти, які прийняті в розвиток цих законів, постанов Кабінету Міністрів України — від 23 берез­ня 1995 року 213 "Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", від ЗО травня 1997 року 525 "Про Методику норма­тивної грошової оцінки земель несільськогосподарського призна­чення (крім земель населених пунктів)", розпорядження Кабіне­ту Міністрів України від 13 вересня 2001 року 437-р "Про захо­ди щодо реалізації Концепції державної регіональної політики" (в частині виключення розробки проекту Закону України про по­рядок встановлення меж населених пунктів і меж адміністратив­но-територіальних утворень (сіл, селищ, міст);
  
• бюджетне законодавство, зокрема Бюджетний кодекс України;
  
• закони України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", господарський та водний кодекси України.
  

Після прийняття Закону України "Про територіальний устрій України" мають втратити чинність Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 р. "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР" та Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 29 липня 1980 р. 625 "Про практику застосування законодав­ства про порядок найменування і перейменування адміністратив­но-територіальних одиниць і населених пунктів республіки".


Юрій Куц,

Харківський регіональний Інститут державного управління

Академії державного управління при Президентові України