Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
- Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.
УДК 519.86
Городнов В.П., д.військ.н., професор, професор кафедри
менеджменту та військового господарства АВВ МВС України
ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРИШЕННЯ
Успіх службово-бойової діяльності підрозділів, частин і з'єднань внутрішніх військ визначається точністю прогнозу умов дій і наслідків виконання прийнятих рішень. Необхідний прогноз може виконуватися на основі досвіду, інтуїції, інструкцій, наказів та інших керівних документів. При цьому максимальне число одночасно врахованих чинників і шуканих показників обмежується можливостями людського мозку і в більшості випадків не перевищує шести. Реальний склад факторів, що вимагають урахування, в кілька разів перевершує це число навіть для так званих планових завдань СБД. Не оптимальність підготовки і ведення СБД веде до перевитрати ресурсів, зростання навантаження на особовий склад, зниження ефективності виконання завдань.
В умовах обмеженої чисельності, жорстких лімітів матеріальних, фінансових та інших ресурсів актуальною стає проблема оптимального або хоча б раціонального управління підготовкою та виконанням численних завдань СБД ВВ. Передбачення умов і результатів прийнятих рішень є основною функцією наукового забезпечення СБД і може охоплювати проблеми прогнозу:
- динаміки напруженості соціальної та кримінальної обстановки за місцем, часом і регіонах України;
- потрібних обсягів служби по регіонах України та місць дислокації частин і підрозділів внутрішніх військ;
- потрібних обсягів та можливих джерел усіх видів забезпечення внутрішніх військ при виконанні планових і раптово виникаючих завдань;
- ефективності та формування вимог до систем і зразкам спеціальних засобів, техніки і озброєння, засобів зв'язку і управління;
- ефективності організаційних структур органів управління військами;
- ефективності дій підрозділів, частин і внутрішніх військ у цілому;
- потреб у підготовці кадрів для поповнення некомплекту частин і підрозділів;
- інших проблем підготовки та ведення СБД.
Центральним завданням наукового забезпечення, при вирішенні будь-якої з названих та інших проблем, є створення моделі досліджуваного об'єкта, яка дозволяє передбачати успіхи і невдачі при управлінні цим об'єктом.
Розробка моделей в даний час є важко передбачуваною за терміном, за обсягами трудовитрат і за ступенем корисності одержуваних моделей і вважається не наукою, а мистецтвом - мистецтвом вибору головних і другорядних параметрів і факторів, виявлення актуальних взаємозв'язків причин і наслідків, вибору або синтезу математичного апарату.
Формалізація процесу розробки моделей у рамках теорії моделювання дозволяє помітно скоротити терміни і підвищити якість моделей за рахунок спільного використання філософської, технологічної та математичної частин цієї теорії.
Філософська частина розкриває діалектику моделювання, і включає чотири закони, три класи моделей, як наслідок першого закону моделювання, і п'ять протиріч, які об'єктивно породжують основні невдачі в розробках, моделюванні та управлінні реальними процесами. Філософські основи визначають межі зміни показників якості моделей, що формуються в математичної частини теорії з застосуванням відомих методів
До складу технологічної частини входять основні поняття, необхідні в процесі розробки моделей, вимоги до моделей і технологічна схема (алгоритм) моделювання, що передбачає парирування філософських протиріч при розробці моделей, виявлення закономірностей у досліджуваних і керованих процесах, кількісну оцінку та прогноз взаємопов'язаних – показників якості та часу на розробку моделей.
Математична частина містить покроковий висновок розрахункових виразів взаємопов'язаних показників ефективності моделей і часу, необхідного на їх розробку. У процесі пошуку розрахункових формул використані перетворення, що дозволені в рамках математичного аналізу, теорії ймовірностей, математичної статистики і теорії Холстеда. Зазначені розрахункові вирази є елементами технологічної частини. Знайдені показники дозволяють кількісно вимірювати властивості моделей, отримані у філософській частині теорії моделювання.
Наведено ілюстративні приклади (моделі) вперше вирішених завдань:
- числового та графічного представлення взаємозв'язку рівня кваліфікації (параметра Страуда) розробника моделі, очікуваної тривалості розробки і показників якості моделі;
- технології вибору показника ефективності та оцінки варіантів багатомірних рішень;
- моделювання і прогнозу криміногенної обстановки в мегаполісі;
- аналізу та синтезу організаційних структур органів управління.
Основні положення теорії моделювання знаходять практичне застосування з 1987 р. при вирішенні спеціальних завдань.
УДК 355
Єрмошин М.О., д.військ.н., професор, професор кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України
РОЗВИТОК ПОНЯТЬ ВИД, ФОРМА, СПОСІБ І ВАРІАНТ У СЛУЖБОВО-БОЙОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК
Вид – зовнішній обрис, подібних за побудовою та структурою.
Вид службово-бойової діяльності внутрішніх військ (СБД ВВ) – характер дій, відповідно меті дій, що переслідується.
До основних видів СБД ВВ, що відрізняються за метою, завданнями, простором і часом, способами виконання завдань, відносяться такі: охорона державних об’єктів, конвоювання, охорона та екстрадиція підсудних, охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю, а також є оборона і наступ військ (сил).
Форма – зовнішній контур або вираження ч-л (дії); установлений зразок ч-н (одяг).
Форма СБД ВВ – зовнішнє вираження змісту способу дій. Відображає масштаб дій, особливості родів військ, а також характер завдань.
Застосування ВВ здійснюється у формі службово-бойова діяльність сил охорони правопорядку, вартова та бойова служба, спеціальна операція, а також можуть приймати участь у проведенні операцій, бойових дій, боїв і ударів.
Спосіб СБД ВВ – дії або система дій, що застосовуються при виконанні к-н. роботи, ч-н.
Спосіб СБД ВВ – порядок і тактичні прийоми застосування сил і засобів для вирішення завдань.
Варіант СБД ВВ – один або кілька способів, що визначив командир (особа приймаюче рішення).
Основні способи СБД ВВ: одночасне або послідовне виконання завдань; дії військ у межах одного або декілька районах дій; зосередження або розосередження зусиль військ; застосування спеціалізованих військ (сил) та ін.
Тактичний прийом – це частина способу СБД ВВ.
УДК 621.192
Морозов О.О., д.т.н., професор, заступник начальника АВВ МВС України
з наукової роботи, полковник, Морозова Л.В., старший викладач кафедри економічних дисциплін АВВ МВС України
БЕЗПЕРЕРВНИЙ КОНТРОЛЬ ПРОЦЕСУ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ
Будь-яка складна система (організаційна, технічна тощо) функціонує задля досягнення визначеної мети у зазначений термін наявними ресурсами.
Орган управління (ОУ) такою системою шляхом вироблення керуючих впливів повинен забезпечити гарантоване досягнення мети. Але для цього він повинен контролювати цей процес по всій траєкторії руху системи до визначеної мети. Питання полягає в тому, як часто це необхідно робити. Організація контролю повинна задовольняти двом суперечливим вимогам: з одного боку, точок контролю повинне бути досить багато, тому що при відсутності належного контролю можна потрапити в ситуацію, коли що-небудь міняти вже пізно. З іншого боку, за проведення контролю доводиться платити, тому точок контролю повинне бути якнайменше.
Якщо з'ясується, що досягнення мети виявляється неможливим, то необхідно виявити це якомога раніше і так змінити параметри мети, щоб вона стала досяжною. Ця зміна може виражатися в зменшенні кількісної оцінки очікуваного результату, у збільшенні часу на його досягнення, або в тім і іншому одночасно. Завданням ОУ буде оцінка поточного стану системи, обсягу виконаних завдань, ризику недосягнення мети, а також близькості стану системи до критичної області, звідки досягнення мети буде неможливо при будь-яких припустимих витратах. Крім цього ОУ є одночасно і органом перепланування. Очевидно, важливо знайти точки контролю за станом системи, що рухається до визначеної мети, які можуть бути моментами часу, коли необхідно прийняти рішення про керуючий вплив або перегляд параметрів мети.
У докладі розглядається задача та спосіб її рішення, що дозволяє знайти моменти часу, коли необхідно проводити контроль стану системи. Розглядається також видозмінена постановка цієї задачі за умови, що контроль - це не разова операція, а безперервна, і в кожен момент часу потрібно приймати рішення про "інтенсивність" контролю на теперішній момент. Задача полягає в тім, щоб для кожного моменту часу з'ясувати необхідну "жорсткість" проведеного контролю, тобто необхідну точність оцінки обсягу виконуваних завдань, а також швидкості їх виконання. Побічним ефектом рішення даної проблеми буде можливість для будь-якого моменту часу довідатися поточні складності досягнення мети, а також ступінь ризику її недосягнення.
Запропонована постановка задачі та спосіб її вирішення дозволяють визначати мінімальні обсяги контролю системи (кількість точок контролю або моменти проведення контролю), при яких би гарантувалось досягнення визначеної мети або своєчасне корегування параметрів мети у разі загрози її недосягнення із-за браку часу або будь-яких ресурсів.
УДК 355.457.2:358.11.6 (043.3)
Єрмошин М.О., д.військ.н., професор, професор кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, Бірюков І.Ю., к.т.н., доцент, начальник кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, полковник, Купін С.П., заступник начальника кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, підполковник, Луговський І.С., старший викладач кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, підполковник
ФОРМАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ВИРОБЛЕННЯ РІШЕННЯ НА УЧАСТЬ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК У СПЕЦІАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ
Під час підготовки та ведення спеціальної операції з участю військової частини внутрішніх військ приймається або уточнюється рішення, структура якого визначена відповідно до завдання та змін умов обстановки. Це потребує застосування математичної моделі визначення раціонального порядку роботи командира й штабу військової частини внутрішніх військ під час вироблення рішення на участь у спеціальної операції.
Теоретичними основами побудови такої математичної моделі є: сітьові методи моделювання та алгоритми прогнозу результатів виконання завдань військовою частиною внутрішніх військ залежно від очікуваних умов спеціальної операції; узгодженість їх за складом і формою зображення вхідної, проміжної та вихідної інформації, за її точністю та рівнем деталізації; узгодженість проходження даних за частковим задачами, що входять до складу моделі; відповідність схеми підключення задач послідовності реальних процесів управління; наявність програмних засобів контролю коректності обробки інформації в часткових задачах; можливість аналізу та синтезу процесу на будь-якому етапі, що модулюється; технологія побудови програмних засобів для збереження вхідної, проміжної та вихідної інформації математичної моделей, введення даних; єдині підходи щодо відображення результатів та організації діалогу з користувачем моделі.
При розробці математичної моделі потрібно розглядати як діяльність органів управління військової частини внутрішніх військ, так і можливі дії військової частини у взаємодії з силами охорони правопорядку. Тому в складі сітьової моделі потрібно мати часткові задачі, що описують процес управління та дії за їх етапами з урахуванням необхідної інформації про обстановку в просторі та часі. Об’єднання таких часткових задач дає можливість побудови комплексу математичних моделей і задач для дослідження закономірностей розвитку процесу управління та дій військовою частиною внутрішніх військ.
Визначення процесу вироблення рішення на участь військової частини внутрішніх військ у спеціальній операції з урахуванням обмежень і вимог доцільно провести в такої послідовності: отримання даних і вимог щодо рішення; визначення послідовності та порядку роботи органів управління військової частини з урахуванням витрат матеріальних ресурсів і часу; пошук раціонального порядку роботи органів управління під час вироблення рішення на участь військової частини у спеціальній операції з застосуванням засобів управління; формалізація процесу вироблення рішення на участь військової частини у спеціальній операції.
Оцінка процесу вироблення рішення на участь військової частини у спеціальній операції значною мірою визначається способом його зображення й алгоритмом роботи командира й штабу військової частини внутрішніх військ з урахуванням конкретних умов обстановки.
- З сукупності існуючих форм зображення процесу вироблення рішення на участь військової частини у спеціальній операції доцільно виділити найбільш зручні для реалізації як автоматизованим, так і неавтоматизованим способом такі форми:
- зображення процесу в просторі станів (план-графік роботи командира й штабу військової частини внутрішніх військ);
- зображення процесу шляхом зведення задач до підзадач (алгоритм логіко-аналітичної діяльності командира й штабу військової частини внутрішніх військ);
- комплексне зображення процесу (сітьовій графік та сітьова модель);
- зображення процесу у вигляді теорем.
- Зображення процесу у вигляді теорем передбачає визначення множин аксіом, що базуються на логіці предикатів і ґрунтуються на формулюванні теорем, доказ яких дозволяє виробити й обґрунтувати рішення. Однак у цьому випадку виникає ряд труднощів, що пов’язані з необхідністю опису предикатів.
Таким чином, моделювання процесу управління щодо вироблення (уточнення) рішення на участь військової частини внутрішніх військ у спеціальній операції розглядається послідовно з більше детальним розглядом ітераційного процесу за формами його зображення: план-графік; алгоритм; сітьовий графік; сітьова модель.
УДК 621.32
Орлов М. М., к.військ.н., доцент, провідний науковий співробітник НДЦ АВВ МВС України
ЄДИНИЙ ОРГАН УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ В СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ
Як відомо, територіальна оборона (ТрО) – є комплекс загальнодержавних та спеціальних заходів, які проводяться з метою підтримання режиму воєнного стану і забезпечення ведення бойових дій ЗС України. Ця мета досягається проведенням оперативних, оборонних, режимних заходів та бойових дій військ (сил) за єдиним замислом та планом.
Для вирішення зазначеної мети створюється в мирний час і розгортається в загрозливий період система ТрО у складі: 1) органів управління; 2) військ (сил); 3) елементів всебічного забезпечення і управління. В цій системі особлива роль відводиться силам охорони правопорядку (СОПр), які будуть виконувати завдання в тиловій зоні ТрО. Зона територіальної оборони може охоплювати декілька (три-чотири) області держави.
Аналіз ведення операцій і бойових дій збройними силами різних країн світу на протязі останніх років, свідчить про те, що разод з безпосередніми заходами щодо підготовки і ведення війни, агресор проводить спеціальні операції (СО) в тилу противника. Крім того він буде намагатися зірвати відмобілізування військ (сил), їх оперативного розгортання і створення угруповань для ведення оборонних і контрнаступальних (наступальних) операцій.
З
а таких умов ускладнюється діяльності СОПр, які забезпечують в тиловій зоні ТрО: 1) охорону і оборону особливо важливих державних об’єктів; 2) оперативне розгортання військ (сил) Збройних сил України; 3) перевезення спеціальних і військових вантажів; 4) боротьбу з диверсійно-розвідувальними групами противника; 5) охорону громадського порядку; 6) підсилення охорони державного кордоні; 7) проведення евакуаційних і аварійно-рятувальних заходів. Для планування і ефективного виконання цих завдань повинен ще у мирний час бути створений єдиний орган управління (ЄОУ) регіональних СОПр, який увійде до складу силовими структурами, які розгорнуті в зоні ТрО (див. рис. 1).
Отже, слід констатувати, що єдиний орган управління регіональними СОПр відіграє значну роль в ТрО держави, що спонукає до введення його, як складника органів військового і державного управління з певним статусом і повноваженнями. Такий орган не можуть замінити оперативні штаби силових структур, які створюються за певними обставинами чи ситуаціє. Роль ЄОУ – тривала підготовка регіональних СОПр ще у мирний час для виконання завдань мирного і воєнного часу і ефективне управління ними в умовах ТрО держави.
УДК 351/354
Антонець В.В., старший викладач кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, майор, Лисенко О.В., старший викладач кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України
КРИТЕРІЇ ДОЦІЛЬНОСТІ ВВЕДЕННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ
Конституційний інститут надзвичайного стану (НС) в Україні є важливим елементом державно-правових систем і обов'язковим компонентом системи національної безпеки держави.
Аналіз законодавства, практики, у тому числі закордонної, дозволяє виділити ряд принципових моментів організації інституту НС:
1. Введення НС може бути виправдане лише наявністю дійсно критичної ситуації для держави й суспільства.
2. В державі повинна існувати законодавча процедура введення виконавчою владою НС, що передбачає рівною мірою і право законодавчої влади анулювати рішення про введення НС.
3. У період дії НС законодавчі функції місцевої державної влади повинні залишатися недоторканими незалежно від застосування обмежувальних заходів.
4. Усі норми, що регулюють НС, повинні бути закріплені в законодавстві заздалегідь, до його оголошення.
5. Скасування дії правового режиму НС автоматично повинно приводити до відновлення всіх прав і свобод громадян, які були обмежені.
Масштаби надзвичайної ситуації безпосередньо не пов'язані з умовами, що визначають необхідність введення правового режиму НС у районі кризової ситуації. В зв’язку з цим, в якості критеріїв доцільності введення правового режиму НС слід розглядати об'єктивну потребу: у зміні режиму функціонування економіки, діяльності органів виконавчої влади й місцевого самоврядування поводження населення в зоні кризової ситуації, а також регулювання діяльності засобів масової інформації та політичних організацій.
Таким чином, можна виділити наступні чотири об'єктивні умови, що є необхідними для застосування заходів і тимчасових обмежень, передбачених режимом НС:
1) необхідність примусової зміни режиму функціонування об'єктів економіки в районі надзвичайної ситуації шляхом припинення діяльності потенційно небезпечних виробництв і підприємств, заборони зупинки об'єктів життєзабезпечення, переведення ряду підприємств на випуск заданого виду продукції;
2) необхідність звуження повноважень місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, зміна ролі й впливу на процеси подолання наслідків кризової ситуації керівників територіальної й місцевої ланки;
3) необхідність обмеження прав і свобод громадян (у т.ч. іноземних громадян і осіб без громадянства) у районі надзвичайної ситуації шляхом обмеження свободи переміщення, заборони масових заходів, введення особливого порядку в'їзду й виїзду з району кризової ситуації, залучення шляхом мобілізації працездатних громадян і їх транспортних засобів для забезпечення робіт з ліквідації надзвичайної ситуації;
4) необхідність регулювання діяльності засобів масової інформації та діяльності політичних організацій в зоні дії правового режиму НС.
УДК 355.4
Клішин В.М., к.військ.н., заступник начальника факультету №1 АВВ МВС України, підполковник, Нестеренко О.О., старший викладач кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, майор
ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ТА НАПРЯМКИ ОЦІНЮВАННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ, ЩОДО ОХОРОНИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ В УМОВАХ ПРОВЕДЕННЯ РЕЗОНАНСНИХ КУЛЬТУРНО МАСОВИХ ЗАХОДІВ
Завдання внутрішніх військ МВС України (ВВ) щодо забезпечення громадської безпеки складають майже половина від загальної їх кількості.
Актуальною складовою зазначеного завдання є охорони громадського порядку в умовах проведення резонансних культурно-масових заходів за своїм значенням поділяються на міжнародні, державні та регіональні.
До міжнародних заходів належать міжнародні спортивні змагання (чемпіонати, першості та кубки світу, Європи, інші офіційні міжнародні змагання), а також міжнародні показові виступи, фестивалі, конкурси тощо.
До державних заходів належать спортивні змагання (чемпіонати, першості, кубки країни, всеукраїнські спортивні змагання), інші заходи (всеукраїнські фестивалі, конкурси, конгреси), що проводяться за рішенням центральних органів виконавчої влади.
До регіональних заходів належать спортивні змагання (чемпіонати, першості, кубки) та інші заходи (фестивалі, конкурси), що проводяться за рішенням місцевих держадміністрацій або органів місцевого самоврядування.
За джерелами фінансування заходи поділяються на державні та комерційні.
До державних заходів належать заходи, що проводяться за ініціативою державних органів (або під їх патронатом), спортивних федерацій, фізкультурно-спортивних товариств за рахунок або з частковим фінансуванням відповідних бюджетів, а також міжнародні спортивні змагання.
До комерційних заходів належать заходи, які проводяться за ініціативою юридичних та фізичних осіб за рахунок позабюджетних коштів.
У відповідності до вимог керівних документів щодо залучення сил ОВС до охорони громадського прядку та громадського безпеки, та припинення масових заворушень ( у разі їх виникнення) в населених пунктах можуть залучатись спеціальні моторизовані військові частини міліції, військові частини спеціального призначення та підрозділи оперативного призначення.
З метою ефективного залучення з’єднань та частин до виконання завдань органам управління внутрішніх військ важливо знати їх службово-бойові можливості.
Існує ряд факторів, які впливають на можливості з’єднань та частин внутрішніх військ щодо охорони громадського порядку в умовах проведення резонансних культурно-масових заходів. Серед них такі як:
- Нерівномірність розподілу частин по територіальних командуваннях та зонах оперативного реагування.
- Частини одного типу мають різну організаційно-штатну структуру.
- Різниця у нормах належності озброєння, техніки та засобів індивідуального бронезахисту та активної оборони з'єднань, військових частин.
- Різниця у комплектуванні частин категоріями військовослужбовців.
- Різниця у змісті та кількості відведеного часу в програмах бойової та спеціальної підготовки (БСП) на тематику щодо охорони громадського прядку та громадської безпеки.
Очевидно, що кожна окрема частина ВВ матиме різні службово-бойові можливості щодо виконання одного завдання.
Знання службово-бойових можливостей кожної окремої частини дасть змогу старшому начальникові (командирові) приймати обґрунтовані рішення щодо їх залучення до виконання службово-бойових завдань.
УДК 355.4
Майборода І.М., к.військ.н., доцент, доцент кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, Власов К.В., старший викладач – начальник зв’язку, АВВ МВС України, підполковник
ЩОДО ПИТАННЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ
СИСТЕМ ФІЗИЧНОГО ЗАХИСТУ ОБ'ЄКТІВ
Системи фізичного захисту (СФЗ) являють собою сукупність інженерно-технічних засобів охорони, організаційних заходів і дій служби безпеки, призначених для захисту об'єкта від несанкціонованих дій (НСД) порушника. Для оцінки ефективності СФЗ, як складної організаційно-технічної системи, необхідно враховувати ряд специфічних особливостей:
1. Функціонування СФЗ засноване на конфлікті у системі «охорона - порушник».
2. Всі часи в системі розвитку конфліктної ситуації «охорона - порушник» випадкові.
3. Внутрішню структуру СФЗ можна виявляти по - різному.
4. Трудомісткість організації експерименту (натурних випробувань).
Оцінка ефективності - це дослідження, що проводиться, як правило, у рамках аналізу уразливості й спрямоване на визначення якісних й(або) кількісних показників ефективності, виявлення критичних елементів СФЗ, а також визначення інтегрального показника ефективності системи в цілому.
Всі показники ефективності (ПЕ) можна розділити на дві групи.
1. Одиничні показники відбивають яку-небудь зі значимих сторін функціонування СФЗ:
• показники, що характеризують розвиток конфліктної ситуації в системі «охорона - порушник» (Р виявл. - імовірність виявлення порушника, Р нейтр - імовірність нейтралізації порушника силами охорони в процесі зіткнення й ін.);
• вартісні показники (S). У якості їх можуть виступати витрати на проектування, будівельно-монтажні, пуско - налагоджувальні роботи, експлуатаційні витрати, працевитрати сил реагування й технічного персоналу й ін.
2. Комплексні (узагальнені) показники являють собою комбінацію одиничних показників. (Р пер = Р виявл х Р затр - імовірність перехоплення порушника силами охорони, що діють по сигналах тривоги технічних засобів охорони, Р прип = Р виявл х Р затр х Р нейтр - імовірність припинення НСД порушника силами охорони, Р прип / S - показник вигляду «ефективність - вартість», що характеризує економічну ефективність СФЗ).
Крім того, можна виділити диференціальні й інтегральні ПЕ.
Диференціальні ПЕ вигляду Pij відображають ефективність функціонування СФЗ у конкретній оперативно-тактичній ситуації (тобто при i-ої загрозі, реалізованої порушником j-го типу). Показники, яким-небудь чином агрегуючі інформацію про Pij, є інтегральними.
Особливе значення має проблема формування узагальненого показника, що відображає ефективність функціонування системи в цілому.
На сьогоднішній день існує кілька методичних підходів до оцінки ефективності СФЗ:
1. Детерміністичний підхід.
2. Логіко-імовірнісні методи.
3. Ймовірнісно-часовий аналіз.
Детерміністичний підхід до оцінки ефективності СФЗ пов'язаний із завданням і наступною перевіркою обов'язкових вимог відомчих керівних документів, технічного завдання на проектування, робочого проекту. Цей підхід припускає проведення комплексних перевірок (інспекцій), наприклад, органами державного нагляду або відомчого контролю.
Більші потенційні можливості для оцінки ефективності містять у собі логіко-імовірнісні методи (ЛІМ), які давно застосовуються для аналізу живучості, надійності й безпеки складних систем. Теоретичну основу ЛІМ становлять операції над функціями булевої алгебри.
Ймовірносно-часовий метод є основним, що використовується у цей час для оцінки ефективності СФЗ, яка розглядається тут як, імовірність того, що сили охорони, що діють по сигналах технічних засобів охорони, встигнуть припинити акцію порушника. Достоїнством даного методу є обґрунтованість зваженого підсумовування диференціальних показників, що випливає з однорідності їхньої фізичної природи.
Об'єктивність і вірогідність результатів оцінки сильно залежать від точності вихідних даних по ймовірностях виявлення порушника технічними засобами, часам руху охорони й порушника, часам подолання фізичних бар'єрів і т.д. Взагалі, апріорна невизначеність вихідних даних, частина з яких має характер експертного оцінювання, вимагає досить обережного відношення до результатів розрахунків й їхньої інтерпретації.
Важливо розуміти, що не існує універсального визначення «ефективності. Змістовне трактування цього поняття залежить від використовуваної методології, кожна з яких має свої достоїнства й недоліки. Так, при детерміністичному підході ефективність розуміється як ступінь виконання вимог по фізичному захисті об'єкта й оцінюється експертним шляхом. У логіко-імовірнісних моделях ефективність формулюється як імовірність знаходження системи в безпечному стані в рамках побудованого сценарію розвитку небезпеки. При ймовірносно-часовому аналізі під ефективністю розуміється ймовірність того, що резерв часу сил охорони виявиться більше нуля Р (Те – Тн < 0).
Між цими трактуваннями немає непереборної прірви. Важливо те, що дається набір інструментів, придатних для наукового аналізу й синтезу СФЗ. Викладені міркування дозволяють дати позитивну відповідь на питання, чи повинна процедура оцінки ефективності ввійти в практику проектування СФЗ потенційних-небезпечних і критично - важливих об'єктів.
УДК 355.4
Новіков М.І., к.військ.н., старший викладач кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України, Пегахін І.А., к.військ.н., старший викладач кафедри тактики внутрішніх військ АВВ МВС України
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЗА ПРОГРАМОЮ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ
Відповідно до розглянутого в рамках реформування системи вищої освіти в цілому, і підготовки фахівців за заказами командування внутрішніх військ зокрема, стають знову актуальними питання пошуку шляхів підвищення ефективності підготовки фахівців за програмою підготовки офіцерів запасу. Ефективність навчального процесу поряд з методичним рівнем викладання та рівнем його матеріально-технічного забезпечення, багато в чому залежить від оптимізації організації процесу навчання. Сформована, за об'єктивними причинами, в Академії внутрішніх військ багаторічна практика завершення циклу навчання студентів, що уклали контракт на навчання за програмою підготовки офіцерів запасу, місячним табірним збором у навчальному центрі, справді суперечить логіці проходження навчальної програми й одному з основних принципів навчання - «від простого - до складного». Крім того, навчальний час виділений на теоретичне вивчення дисципліни «Загальна тактика» дуже багато має питань практичного характеру, які потім через два роки знову розглядаються на зборах в учбовому центрі. У цьому зв'язку, виноситься на обговорення питання про розгляд можливості переносу часу проходження табірного збору студентами, що підписали контракт на навчання по програмі підготовки офіцерів запасу, на початок циклу навчання - а саме на серпень місяць року підписання контракту. Формальних причин вважати таке рішення неможливим, на наш погляд, немає, оскільки до цього часу всі необхідні процедури по підбору бажаючих навчатися й відпрацюванню з ними необхідних документів уже завершено, а у ВНЗах, де навчаються студенти, наступає ,як правило, час канікул. З іншого боку, позитивний ефект від проходження цивільною молоддю своєрідного курсу «молодого бійця» як з погляду ефективності навчального процесу у всіх його аспектах, так і з погляду патріотичного й морально-психологічного виховання, осмислення правильності ухваленого рішення вчиться військовій справі, є безперечним.
УДК 351.863.1:84
Бєлай С.В., к.військ.н., с.н.с., старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії НДЦ АВВ МВС України, майор
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАГРОЗАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ХАРАКТЕРУ
На сьогоднішній час в умовах останніх світових подій масової непокори громадян у країнах з низьким рівнем життя населення актуальним постає питання державного управління соціально-економічною безпекою держави чи її окремого регіону як найважливого елементу національної безпеки країни. Забезпечення внутрішньої безпеки, як складової національної безпеки, є найбільш значущою функцією держави та виражається у забезпеченні стабільності державних і недержаних інститутів, соціально-правових норм у державі, життєдіяльності громадян.
До основних завдань соціально-економічної політики по забезпеченню безпеки країни доцільно віднести:
– недопущення виникнення в регіонах гострих соціальних конфліктів;
– ліквідація соціальної напруженості в регіонах (особливо в регіонах з високим рівнем криміногенної обстановки);
– підвищення рівня та якості життя населення; забезпечення ефективного соціального захисту населення;
– забезпечення умов для збільшення рівня народжуваності та зменшення рівня смертності населення в регіонах; тощо.
Оскільки в демократичному суспільстві люди, соціальні групи та спільності безпосередньо впливають на політичне життя суспільства, реалізацію економічної політики, виконання соціальних програм, зміцнення безпеки держави, розв’язання екологічних проблем пропонується особливу уваги приділяти державному управлінню соціально-економічної безпеки регіонів, як основною соціальною складовою національної безпеки.
Під соціально-економічною безпекою регіону пропонується розуміти міру ймовірності виникнення в певному регіоні держави кризових явищ соціально-економічного характеру. До кризових явищ соціально-економічного характеру відносяться резонансні події соціально-економічної природи, що виникають у суспільстві та вкрай негативно впливають на життєдіяльність громадян.
Основними чинниками загроз соціально-економічної безпеки регіону, що передують виникненню кризових явищ соціально-економічного характеру є: низький рівень якості життя населення; низький рівень соціальної захищеності значних верств населення; негативні тенденції щодо зростання кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю; недостатність умов для формування середнього класу; зростання майнового розшарування населення; бідність значної частини населення; зменшення чисельності населення та його природного приросту; бездоглядність, безпритульність, бродяжництво дітей і підлітків; відплив із країни кваліфікованої робочої сили; тощо.
Органи державної влади в системі забезпечення соціально-економічної безпеки регіонів повинні визначати законодавчу базу і правила для належного функціонування державних установ, громадських організацій, виробничих підприємств, а також норми поведінки у суспільстві щодо дотримання соціально-економічної безпеки; формувати сприятливі умови для достойного соціального життя і культурного розвитку громадянина; вирішувати завдання щодо непорушності громадського спокою, співдружності національностей, соціальної справедливості; тощо.
Таким чином можна зробити висновок, що в діяльності органів державної влади та сил охорони правопорядку особливу уваги необхідно приділяти оцінюванню та прогнозуванню стану соціально-економічної безпеки регіонів з метою недопущення виникнення в регіонах країни масових заворушень.
УДК 35.088 (477)
Буткевич С.А., к.ю.н., с.н.с., начальник науково-дослідної лабораторії проблем службової діяльності органів внутрішніх справ Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ, майор міліції
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
СИЛ ОХОРОНИ ПРАВОПОРЯДКУ
Теоретико-прикладні дослідження правових і тактичних аспектів оперативно-службової та службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку, незважаючи на достатньо широке коло досліджуваних аспектів (правових засад такої діяльності, вдосконалення механізму їх взаємодії, оптимізації напрямків усебічного забезпечення цієї діяльності тощо), не втрачають актуальності й сьогодні. Безсумнівно, службово-бойова діяльність сил охорони правопорядку посідає важливе місце у секторі забезпечення національної безпеки, крім того без неї у низці випадків практично неможливо виконати завдання, які постають перед державою при виникненні та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій соціально-політичного, техногенного, природного та воєнного характеру.
Державне управління – це надзвичайно важлива сфера реалізації державної влади, яка за своїм змістом органічно поєднано з виконавчою гілкою. Останнім часом рівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси не задовольняв потреби динамічного розвитку громадянського суспільства, енергійного формування цивілізованого соціально-економічного укладу та демократичної, соціальної, правової держави. За останні роки не вдалося досягти такого рівня організації виконавчої влади, який властивий функціонально ефективній і структурно злагодженій системі.
Сьогодні вихід нашого суспільства із політичної і фінансової кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління. Зокрема, в сучасних умовах надзвичайно актуальне значення має розкриття місця і ролі державного управління з питань національної безпеки (з урахуванням проведеної адміністративної реформи).
В умовах підвищення вимог до виконання службово-бойових завдань силами охорони правопорядку особливої актуальності набуває функція контролю як невід’ємна складова державного управління. Вихідним моментом з’ясування ефективності їх діяльності є те, що контроль спрямовано не лише на виявлення негативних явищ, але і наявних позитивних фактів. Контроль за службово-бойовою діяльністю сил охорони правопорядку має бути універсальним, заснованим на розробленій уніфікованій методиці оцінки такої діяльності.
Отже, державне управління полягає у виконавчій і розпорядчій діяльності системи суб’єктів, покликаних здійснювати на основі законодавства прогнозування й координацію діяльності різних ланок цієї системи, облік і контроль за розпорядженням матеріальними та фінансовими ресурсами, кадрове забезпечення, застосування матеріальних і моральних стимулів, заходів дисциплінарного й адміністративного впливу.
Сьогодні в державному управлінні службово-бойовою діяльністю закладаються нагальні засади державного регулювання, відпрацьовуються оптимальні форми і методи його реалізації. Ефективне державне управління службово-бойовою діяльністю надасть змогу зосередити зусилля сил охорони правопорядку на створення відповідних умов для охорони прав і свобод людини, законних інтересів суспільства та держави, забезпечення громадської безпеки тощо, а законодавче закріплення конкретних виконавців сприятиме посиленню відповідальності за належне виконання своїх обов’язків відповідними правоохоронними органами та військовими формуваннями.
УДК 35.08
Савочкін Д.С., к.ю.н., старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії проблем службової діяльності органів внутрішніх справ Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ, старший лейтенант міліції
РОЛЬ АНТИТЕРОРИСТИЧНИХ ЗАХОДІВ У СЛУЖБОВО-БОЙОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС
У зв’язку з небезпечним становищем, яке пов’язано з глобальною загрозою поширення масштабів тероризму, актуальними є створення та розвиток комплексної науки, одним із аспектів якої буде дослідження та удосконалення діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом при проведенні антитерористичних заходів щодо забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, а також при введенні режимів проведення АТО чи надзвичайного стану, профілактиці вчинення злочинів терористичного характеру.
Зважаючи на це, нині набуває розвитку комплексна теорія службово-бойової діяльності сил охорони правопорядку. Ця теорія розглядає комплекс заходів, що здійснюються правоохоронними органами в особливих умовах. Проте висвітлення особливостей службово-бойової діяльності ОВС при проведенні антитерористичних заходів ще не знайшло належного відбиття в юридичній літературі.
Така проблема зумовлена тим, що на сьогодні ані в юридичній науці, ані в практичній діяльності ОВС немає єдиного бачення бойової функції міліції. Постає запитання: чи застосовується вона міліцією у правоохоронній діяльності в мирний час, чи ні? Стосовно цього питання О.Ф. Долженков та М.Б. Саакян зазначають, що змістом бойової діяльності є: безпосереднє забезпечення збройних нарядів міліції; участь в операціях по розшуку і затриманню озброєних злочинців, звільненню заручників і захоплених об’єктів; припинення актів терористичної спрямованості, групових і масових порушень громадського порядку при надзвичайному (воєнному) стані та інших надзвичайних ситуаціях із підвищеним рівнем громадської небезпеки.
Проте, ми підтримуємо думку Р.Ю. Янчилика та В.Т. Болотникова, які вважають, що у комплексі функції ОВС складають службову і бойову діяльність. Під службовою діяльністю вони розуміють здійснення особовим складом всіх структурних підрозділів МВС України функціональних обов’язків. До бойової діяльності вони відносять виконання нарядами і підрозділами ОВС спеціальних завдань по боротьбі з озброєними злочинцями і створеними групами, а також здійснення інших дій, пов’язаних із застосуванням зброї чи спеціальних засобів.
На думку І.О. Кириченка, СБД полягає у профілактичних, охоронних, режимних, ізоляційно-обмежувальних заходах (діях) і спеціальних операціях, що проводяться у мирний час, за надзвичайних обставин та воєнний час з метою охорони об’єктів, забезпечення суверенітету й територіальної цілісності держави, її конституційного ладу, громадської безпеки, законності та правопорядку. До службово-бойової діяльності залучаються підрозділи (частини, з’єднання) з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, державних (військових) об’єктів, конвойної служби, а також оперативного та спеціального призначення.
З вищенаведеного, з’ясовано, що СБД є однією з функцій органів і підрозділів внутрішніх справ при здійсненні заходів по профілактиці тероризму та реагування на злочини терористичного характеру. Однак до сьогодні ця комплексна діяльність не знайшла свого висвітлення в юридичній науці, що, на наш погляд, створює перешкоди для ефективності антитерористичного законодавства. Частково ми торкалися висвітлення цієї проблеми в першому розділі роботи, де відстоювалася думка, що антитерористичне законодавство повинно мати правові норми, які закріплюють застосування тих чи інших антитерористичних заходів, здійснюються ОВС у службово-бойовій діяльності.
Враховуючи суспільну небезпеку терористичного акту, виникає потреба у проведенні профілактичних заходів з боку правоохоронних органів, насамперед ОВС, направлених на запобігання, виявлення та припинення цього виду злочинів, у тому числі за допомогою адміністративно-примусових заходів. Така позиція пояснюється тим, що саме ОВС при реалізації своєї службово-бойової діяльності здійснюють охорону правовідносин у суспільстві.
На нашу думку, адміністративно-примусові заходи відіграють провідну роль у службово-бойовій діяльності ОВС при проведенні антитерористичних заходів і направлені на профілактику, припинення правопорушень, зокрема, при реалізації таких адміністративно-правових режимів, як «режим антитерористичної операції», «режим надзвичайної ситуації», «режим воєнного стану» або «режим надзвичайного стану», введення яких пов’язано з використанням значного переліку адміністративно-примусових заходів з обмеженням певних конституційних прав громадян для забезпечення режиму, дія якого спрямована на створення умов по забезпеченню громадського порядку та громадської безпеки.
УДК 796.335:133
Бацамут В.М., к.т.н., с.н.с., заступник начальника науково-дослідного центру – начальник науково-дослідної лабораторії службово-бойового застосування внутрішніх військ НДЦ АВВ МВС України, полковник
ДО ПИТАННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ ШТАТНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ОСТАННІХ ЗМІН У ВІЙСЬКОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
Адміністративна реформа центральних органів виконавчої влади торкнулась і внутрішніх військ МВС України, складової воєнної організації держави, що входить до складу Міністерства внутрішніх справ.
Внутрішні війська, як і решта збройних формувань та правоохоронних органів України, існують у складних економічних умовах, які поки ще не повністю дозволяють на достатньому рівні ефективності утримувати особовий склад і техніку. Однією з причин того є недостатньо чітке визначення функцій і завдань внутрішніх військ у системі забезпечення національної безпеки держави на фоні реально існуючих загроз, відсутність прозорих й обґрунтованих поглядів на нормування службово-бойового навантаження з урахуванням реальних можливостей особового складу військ, озброєння та техніки і існуючих організаційно-штатних структур.
Також історично склалося двояке відношення до внутрішніх військ. З одного боку Міністерство внутрішніх справ України – є правоохоронним органом, але внутрішні війська МВС – є, водночас, військовим формуванням, яке існує за нормами та положеннями, прийнятими у цивілізованому суспільстві для військових формувань.