План: Загальна характеристика поняття «міграція». Сутність міграції 2
Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ 3 10 розділ правова основа міграційних процесів в Україні > Поняття, 319.93kb.
- За підтримки: За підтримки: зовнішня трудова міграція населення україни: основні результати, 165.74kb.
- Інститут гуманітарних та соціальних наук, 80.84kb.
- План вступ 3 Поняття та класифікація податкових ризиків 7 Податкові ризики: сутність, 484.08kb.
- Поняття інвестицій, 74.41kb.
- Поняття та сутність інституту адвокатури поняття адвокатської діяльності в Україні,, 196.13kb.
- План: Вступ Характеристика методів досліждення. Загальна класифікація методів, 122.96kb.
- План (логіка) викладу І засвоєння матеріалу Загальна характеристика понять. Зміст, 278.28kb.
- Перелік умовних скорочень, 629.67kb.
- Загальна характеристика майнових відносин, що регулюються цивільним правом, 40.09kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА
Кафедра гуманітарних дисциплін
Міграційні процеси в Україні
Виконали: студенти І курсу
група МП-11 Мамедов Р.М., Слободян І. Б.
Київ-2010
-----------------
План:
1. Загальна характеристика поняття «міграція». Сутність міграції
2. Аналіз сучасних міграційних процесів в Україні за регіонами
3. Аналіз міграційних процесів в Україні за історичними періодами.
4. Висновок
Міграційні процеси в Україні
1) Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Міграції – це переміщення людей із зміною місця проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно від багатьох причин. За причинами міграції бувають соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напряму – іміграцією. Внутрішні міграції – це переміщення населення між різними регіонами, населеними пунктами, вони не впливають на зміну чисельності населення країни взагалі, а тільки на його перерозподіл у її межах.
Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції, організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовими залежно від форм переміщення. Провідне місце серед міграцій за обсягами мігрантів займають соціально-економічні (або трудові) міграції. Їх структура подана на схемі, складеній М.Д.Романюком (2000 р.). Дехто із дослідників виділяє серед міграцій т.з. “маятникові”, тобто міграції напряму село-місто-село чи місто-село-місто, які здійснюють люди впродовж доби.
Вони живуть у селі (місті), їдуть на роботу в місто (село), повертаються назад додому в село (місто), здійснюючи поїздки за принципом маятника. Їх тільки умовно можна назвати міграціями, бо населення не змінює місця проживання. Такі поїздки правильніше називати “маятниковим” переміщенням людей.
2) В останні роки в Україні набули широкого розповсюдження міграційні процеси. Населення різних регіонів неоднаковою мірою залучена в міграційні процеси. Регіони, де в найбільшій мірі відбуваються міграції населення, зокрема працездатного віку є такі: Південно-Східний-Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Харківська і Херсонська області. У цих регіонах інтенсивність міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення міграційної ситуації в місті та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту в післяпереписному періоді у селах значно вища, ніж у містах.
За підсумками багаторічних міграційних процесів, вичлененими переписами населення і особливостями перебігу офіційно зареєстрованих міграцій у кінці ХХ-на початку ХХІ ст. усі регіони України можна об'єднати у 7 географічно цілісних міграційних районів. Зокрема, Кримський-АР Крим і Севастопольська міськрада. Специфіка міграційної ситуації у Криму зумовлена, по-перше, процесом повернення депортованих народів, по-друге, особливостями етнічної структури населення, зокрема високою часткою етнічних росіян. Згідно з переписом населення 2001 р., Крим займає перше місце в Україні за питомою вагою осіб, які хоча б один раз протягом життя брали участь в міграційних переміщеннях 60,6% в АРК та 59,3% - в Севастополі. У 1989-1993 рр. в Криму спостерігався надзвичайно великий міграційний приріст населення (+180 тис. чол. За 5 років), у наступні роки особливо в 1996-1998 р., півострів зазнав найбільш істотних міграційних втрат.
Південно-Східний міграційний регіон -Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Миколаївська, Харківська і Херсонська області. Інтенсивність міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення міграційної ситуації в місті та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту в післяпереписному періоді у селах значно вища, ніж у містах. Тобто в економічно розвинених регіонах України проходить зближення демографічної ситуації в місті та селі, що значною мірою обумовлено знаходженням більшої частини сільської місцевості в межах урбанізованого простору міських агломерацій.
Середньоукраїнський міграційний регіон - Одеська, Кіровоградська, Полтавська та Сумська області. У цих регіонах, що протягнулися широкою смугою з південного заходу на північний схід і відділяють колишній Південно-Західний економічний район - (згідно з сіткою економічного районування, прийнятою в радянський період, від Сходу та Півдня, практично всі основні показники міграційної ситуації близькі до середніх по Україні. Відповідно назва району відображає не лише його географічне положення (середня частина території України між північним заходом та південним Сходом), але й особливості теденцій міграцій.
Галицько-Буковинський міграційний регіон - Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська і Чернівецька області. У цих регіонах спостерігається надзвичайно низька інтенсивність міграцій сільського населення і невисока - міського. Питома вага мігрантів у загальній чисельності населення (за переписом) невелика (26,7% проти 37,2% у цілому по Україні). Диспропорції між містом і селом - разючі (якщо вищеназваний показник міського населення в районі майже дорівнює загальнодержавному аналогу, то у сільській місцевості він удвічі менший, ніж у цілому по сільській місцевості країни). Такі характерні риси міграційної ситуації обумовлені історичними особливостями розвитку регіону. Це саме та частина території Україні, яка ніколи не входила до складу Російської імперії і була приєднана до СРСР лише в ході Другої Світової війни (слід зазначити, що Волинська і Рівненська області ввійшли до складу УРСР одночасно з Галичиною, однак для них окреме від основної частини України існування було нетривалим). У результаті населення цих областей і в першу чергу його більш "консервативна" частина - сільське населення за своїм менталітетом помітно відрізняється від населення інших регіонів України.
Закарпатський міграційний регіон охоплює найменшу область приєднану до УРСР майже одночасно з Галичиною та Північною Буковиною. Але Закарпаття було відірване від загальних українських земель набагато довше - ще з часів Давньоруської держави, відповідно до населення регіону сформувався специфічний менталітет, різко відмінний від менталітету як основної частини мешканців України (включаючи галичан) так і будь-яких інших численних географічних спільностей людей. Як результат - притаманні сусіднім областям особливості: міграційної ситуації проявляються в Закарпатті у більш різкій формі. Нині тут спостерігаються дуже низькі, навіть на Галицько-Буковинському тлі, рівні міграційного обороту сільського населення (у 2,5 рази нижче, ніж у цілому по країні ) і найнижчі по Україні відповідні показники міського державного рівня). Питома вага мігрантів за переписом склала 13,5% у т.ч. у міських поселеннях - 24,8% (у всі інших регіонах - понад 33%), у сільській місцевості - 7,0%.
Північно-Західний міграційний регіон Вінницька, Волинська, Житомирська, Київська (без м. Києва), Рівненська, Хмельницька, Черкаська і Чернігівська області. Як видно з переліку, до складу району входить і ряд центральних областей. Назва району пов'язана з тим, що він розташований на північний захід від середньоукраїнського району, міграційна ситуація в якому розглядається як своєрідна база порівняння. У цілому основні індикатори міграційних процесів міського населення областей близькі до зафіксованих в Південно-Східному районі, тоді як показники міграцій сільського населення наближаються до відповідних рівнів Галицько-Буковинського району. Міграційний оборот усього населення району близький до загальнодержавного рівня але в міських поселеннях він звично вищий ніж у сільській місцевості. Низький за вітчизняними мірками ступінь урбанізації, підвищена частка сільського населення, недостатній розвиток мережі міських поселень та нижчий від середнього по Україні рівень економічного розвитку призвели до існування значних диспропорцій між умовами життя в місті і селі. Як наслідок у період масового притоку населення до України особи, які мігрували до цих регіонів віддавали перевагу міським поселенням.
Столичний міграційний регіон - Київська Міськрада. Питома вага осіб, які народилися за межами регіону, тут майже так само велика, як і в Криму, причому, на відміну від Криму, більшість некорінних жителів столиці народилася на території України (в основному в Київській та областях, що з нею межують). Такі особливості міграційної ситуації пояснюються, з одного боку, труднощами прописки в столиці, а з іншого високим рівнем закріплення вже прибулих. Починаючи з 1995 р., Київ тривалий час був єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно додатне сальдо міграції населення причому з тенденцією до його зростання. Крім столиці, значного і стабільного перевищення чисельності прибулих над кількістю вибулих ніде в Україні не спостерігається. У період переходу до ринкових відносин сформувався значний розрив в умовах життя між Києвом і всіма іншими регіонами України. У результаті рівень привабливості столиці для мігрантів різко підвищився. Все це дає підстави виділити Київ в окремий столичний міграційний район. Назва в даному випадку відображає основний фактор районоутворення.
Значного поширення в нашій країні набуло таке негативне явище, як нелегальна міграція. Територія України активно використовувалася для незаконного переправлення людей із ряду азіатських та африканських країн до Західної Європи. Масштаби нелегальної міграції в Україні важко визначити. Достовірних та надійних даних стосовно перебігу процесів нелегальної міграції на теренах України, і у світі загалом, не існує в силу неофіційної природи цього явища. Оцінки експертів досить суттєво різняться: від кількох десятків тисяч до 1,6 млн. осіб. За свідченням співробітників органів внутрішніх справ близько третини іноземців, які приїздять в Україну з метою навчання, не з'являється у вузах.
Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тисяч осіб. За неофіційними даними, цифра сягає мільйонів. На четвертому Всесвітньому форумі українців називалась цифра – сім мільйонів трудових мігрантів. Більшість з них виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів. Звісно, ще негативно впливає на їхній правовий захист і стає ще однією з причин потрапляння у сферу інтересів торговців людьми. У зв’язку із цим у 2006 р. уряд схвалив Концепцію Державної програми протидії торгівлі людьми, яка розрахована на 2006-2010 рр.
Оцінка впливу трудової міграції на розвиток регіональних ринків праці дає підстави зробити висновок, що учасники міграційних поїздок, у випадку відсутності можливості їх здійснення, пропонували б свою робочу силу в регіоні проживання. Тобто розвиток трудової міграції виявляє вплив на зниження пропозиції робочої сили в регіонах виїзду. Основними завданнями щодо регулювання міграції можна визначити: скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни, забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном; попередження виїзду високоосвічених спеціалістів для заняття за кордоном низько кваліфікованими роботами; протидія нелегальної міграції українських громадян та нелегальної еміграції громадян інших країн.
3) Розглянемо особливості міграцій населення України, їх причини, спрямованість та обсяги у різні історичні періоди.
Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII -–XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів. На кістках українських людей стоїть північна пальміра – місто Санкт-Петербург, яке будувалося ними та багато інших будов.
Перебування України у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської), Польщі зумовило в різні часи міграцію населення з України у різні кінці цих імперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складником війська цих імперій. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоків населення з різних частин України.
Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). До цього часу, за даними В.Кубійовича, за межами української етнічної території проживало понад 1 млн. українців. Інтенсивний або масовий міграційний рух людей із Наддніпрянщини та західно-українських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині. Про інтенсивність еміграції з цієї частини України свідчать такі показники: у кінці ХІХ ст. виїжджало щорічно понад 40 тис. осіб, а вже на початку ХХ ст. – понад 200 тис. осіб. Найбільше емігрантів було із Лівобережжя, значно менше – з центральних та південних регіонів, в яких сільськогосподарське виробництво велося на капіталістичних засадах (товарне зернове господарство і буряківництво).
У Придніпров’я і Донбас, де розвивалась гірничодобувна і вугільна промисловість, а також у Причорномор’я приїжджали на заробітки люди із Росії, вони назавжди тут приживались, але їх кількість ніхто не обраховував.
В кінці ХІХ ст. внаслідок аграрного перенаселення, що зумовлювало безземелля селян, важке соціальне становище, посилюється міграція населення із західноукраїнських земель спочатку у країни південної та західної Європи, а потім – в Америку. Хвиля цієї міграції спочатку захопила Закарпаття, Галичину, а потім і Буковину, Волинь та ін., вона була така сильна, що привела до зменшення українців в Австро-Угорщині на 800 тис. осіб (12.5% від всіх українців краю). На початку ХХ ст. тільки до США емігрувало 350 тис. осіб, Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки – понад 30 тис. осіб. Така масова еміграція населення із території всієї частини України вплинула значною мірою на природний приріст населення не тільки у роки цієї міграції, але й у подальшому майбутньому (бо виїхали переважно молоді люди, здатні до відтворення). Хоча місця вибулих українців нерідко займали поляки, що переселялися на “східні креси”, їх кількість не була такою великою, як вибулих українців і не могла їх перекрити, але така імміграція посилила польський елемент у етнічному складі населення.
Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північно-російських просторів. Туди само було заслано також багато українських інтелігентів, яких було звинувачено сталінським режимом у шкідництві, контреволюційній діяль-ності, шпигунстві та ще всіляких неіснуючих гріхах (тільки за 1934-1937 рр. ув’язнено 465 тис. осіб).
Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян у Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виро-бництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України.
Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР (1939 р.) розпочались, а після Другої світової війни продовжились також репресії проти т.з. “куркулів” та патріотично настроєного населення західної частини України. Тільки за 1944-1952 рр. за межі держави було виселено з цих земель понад 1.5 тисячі сімей “куркулів” та понад 180 тисяч осіб, які перебували в ОУН та УПА.
З Другою світовою війною пов’язана масова евакуація людей із міст у східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді із окупованих регіонів на роботу в Німеччину (понад тис.осіб), масове переміщення людей з одних регіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.
В післявоєнний період Україна стала регіоном масової іміграції. Сюди стікалось населення із різних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинах держави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили у східних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди із західних областей – у східні та південні частини України.
Внаслідок договорів радянського і польського урядів відбулося переселення українського населення з Польщі в Україну (понад 400 тис.осіб). Це суттєво не позначилося на чисельності населення даної території, але вплинуло на його етнічний склад (на збільшення частки корінної нації). На протилежну спрямованість цього процесу вплинуло масове переселення росіян у Крим на місце виселених кримських татар.
Із початку 60-х років Україна знову стає державою значної еміграції молоді. Внаслідок організованих наборів молодь їде на величезні промислові новобудови Радянського Союзу, на освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. Цей процес трошки сповільнився у 70-90-і роки, але продовжувався аж до здобуття Україною незалежності. Переважна більшість міграцій на цей час – соціально-економічні, якщо не рахувати виїзду за кордон людей, які переслідувались владою, та євреїв. У післявоєнний період посилюються міграції людей в напрямі село-місто, що було зумовлено швидкою індустріалізацією держави. За рахунок таких міграцій різко зростала як чисельність, так і частка міського населення (за 1939-1979 рр. – на 16.9 млн.чол., із 33.5 до 61.2%), зараз в Україні міське населення становить 68% від загальної кількості. Найбільші темпи таких міграцій були характерні для Донецького та Придніпровського районів, найменші – для західної та північної частини України. Характерною особливістю таких міграцій було не тільки переміщення людей із сільської місцевості у міста свого регіону (області), а й їх міграції у міста інших частин України (із сіл північної і західної частин – у Придніпров’я і із сіл різних регіонів – у Донбас, до столиці. Із поглибленням загальної економічної кризи в Україні ці процеси поступово сповільнюються, а в останні роки подекуди набувають протилежної направленості. За 1995-1996 рр. за рахунок позитивного міграційного сальдо чисельність сільського населення збільшилась на 142 тис. осіб.
У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги, напрями міграційних потоків. У перші роки після проголошення незалежності України значно зменшились обсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподіл спеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. З іншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було достатнім, в 1992 р., наприклад воно становило понад 282 тис. осіб.
Однак, вже з 1993 р. припинився потік репатріантів, посилилися кризові процеси в економіці, що зумовлювали скорочення працівників у різних галузях господарства, зниження рівня і погіршення якості життя людей. Надія на недовго-тривалість цих процесів, на проведення ринкових реформ в країні ще певний час стримувала переселення людей за межі держави. Але вже із 1994 р. сальдо міграції стає від’ємним, його обсяги збільшуються, поступово все більше людей бере участь у міждержавних міграціях. За даними центру “Демократичні ініціативи” не менше 5-7 млн. громадян України з більшою чи меншою періодичністю виїжджають за кордон на тимчасові сезонні роботи з метою поповнення сімейного бюджету. Багато людей не мають можливості реалізувати свої здібності у власній країні і вимушені її залишати. Виїжджають переважно люди з високими якісними характеристиками робочої сили та інтелектуального потенціалу.
Із 1995 р., коли вперше в Україні Міністерство статистики почало облікувати мігрантів, можна аналізувати не тільки обсяги міграцій, але й вікову, статеву, етнічну, освітню і професійну структуру мігрантів. Ці дані свідчать про те, що вибуття населення з України становить серйозну проблему, яка у перспективі може становити загрозу формуванню продуктивного працересурсного потенціалу. Це підтверджує ряд показників. Передусім, це обсяги мігрантів. Про них свідчить таблиця 1.
Аналіз таблиці засвідчує велику міграційну активність населення України. Воно бере участь як у внутрішніх (внутрішньорегіональних та міжрегіональних), так і міждержавних міграціях. У цих міграціях було задіяно тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб. Внутрішні міграції не впливають на зміну чисельності населення держави, а тільки на його перерозподіл в межах її території. Їх обсяги поступово зменшуються, бо високий рівень безробіття, що охопив всі регіони України, не сприяє переміщенню населення. Особливо сповільнилися обсяги міграцій із сільської місцевості у міста, що були досить значними у 80-90-ті роки. Обсяги та спрямованість внутрішньо-державних міграцій зумовлюються значною мірою територіальними відмінностями у соціально-економічному розвитку, різним рівнем життя населення, його структурою та ін.
Таблиця 1
Міграції населення України за 1991-1999 рр., осіб*
| Вну-тріш-ньорегі-ональ-на мігра-ція | Міжрегіональна міграція | Міждержавна міграція | ||||||||
Всього | Прибу-ло | Вибуло | Сальдо міграції | ||||||||
1991 | 1188374 | 740622 | 800817 | 490597 | 10220 | 180337 | |||||
1992 | 1055038 | 667095 | 814356 | 538205 | 276151 | 262054 | |||||
1993 | 1021114 | 670670 | 634851 | 341192 | 293659 | 47933 | |||||
1994 | 893210 | 607611 | 515717 | 187392 | 328325 | - 140933 | |||||
1995 | 839188 | 607260 | 422976 | 166551 | 256425 | - 89874 | |||||
1996 | 858126 | 615536 | 376262 | 129538 | 246734 | -117186 | |||||
1997 | 846094 | 583678 | 299244 | 108559 | 190685 | - 82126 | |||||
1998 | 894582 | 585083 | 221096 | 71810 | 149286 | - 77476 | |||||
1999 | 875348 | 528576 | 176383 | 65794 | 110589 | - 44795 | |||||
Всього | 8471072 | 5606138 | 4262002 | 2099938 | 2162064 | - 62126 | |||||
| | | | | | | | | | | |
*Романюк М.Д. Методологія і практика регулювання міграційного руху населення за умов перехідної економіки. Авторефер. дис. докт. геогр. наук.-К.-2000.-С.14.
Дослідженнями встановлено, що міграційна активність є набагато вищою серед міського населення, ніж серед сільського, що місцями вибуття мігрантів є, передусім, малі та середні міста, а прибуття – великі міста. Тільки у 1998 р. зі зміною місця проживання в Україні перемістилось понад 129.5 тис. осіб, що набагато менше, ніж у попередні роки.
Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До 1993 р. Україна мала додатнє сальдо міграції (іміграція не переважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша іміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність імігрантів становила 66 тис.осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р., див. табл. 8). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 р.) в пошуках заробітків. Така міграція певною мірою пом’якшує ситуацію з безробіттям в Україні, є джерелом прибутків для багатьох родин. Якщо раніше основні потоки мігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз за кордоном на тимчасових, сезонних роботах зайняті люди з усіх регіонів України. Серед них у країнах СНД у 1998 р. працювало 8.3% мігрантів, а решта – у інших країнах. Більша частина мігрантів працювали у Греції, Італії, Іспанії, Німеччині, Великобританії, Чехії, Польщі, Росії, Ізраїлі, Ліберії, Багамах, Кіпрі, США та ін. Переважна більшість мігрантів – чоловіки (понад 70%). Найбільше офіційно зареєстрованих мігрантів, які тимчасово працювали за кордоном, було в Одеській, Закарпатській, Львівській, Харківській, Тернопільській, Донецькій та Івано-Франківській областях. Найширшою є географія зовнішніх зв’язків мігрантів із Одеської області, вони працювали у 32 країнах світу.
За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб. Про обсяги еміграції та напрями переміщень людей з України свідчить табл.8, складена за даними офіційної статистики (вона не враховує даних про нелегальні міграції).
Більшість із емігрантів, як видно із таблиці 8, виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).
Більшість серед мігрантів – понад 60% - люди праце-здатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію. Серед тих, хто виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує в розвинені країни світу (в 1995 р. – 24%). В їх числі багато людей, які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто т.з. “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7 докторів наук, а в інші країни – 17.
Таблиця 2
Обсяги та спрямованість найбільш інтенсивних еміграційних потоків населення України до інших країн у 1993-1999 рр., осіб*.
№ п/п | Країна | Чисель-ність гро-мадян України, які емі-грували за 1993-1998 рр., всього | У тому числі по роках: | |||||
1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | |||
| Росія | 1002914 | 204900 | 241255 | 179889 | 171648 | 120624 | 84598 |
| Ізраїль | 115827 | 13900 | 21652 | 21006 | 20358 | 20753 | 18158 |
| США | 85762 | 16000 | 17289 | 13752 | 13417 | 12508 | 12796 |
| Німеччина | 58292 | 8000 | 9335 | 9802 | 9744 | 9915 | 11496 |
| Білорусь | 47790 | 12700 | 9030 | 7005 | 7351 | 6001 | 5703 |
| Молдова | 42974 | 10900 | 8370 | 6593 | 6098 | 6355 | 4658 |
| Казахстан | 19171 | 6300 | 3793 | 3076 | 2927 | 1788 | 1287 |
| Узбеки-стан | 11135 | 3500 | 2050 | 1742 | 1872 | 1194 | 777 |
| Канада | 7277 | 500 | 850 | 1252 | 1757 | 1435 | 1483 |
| Азербай-джан | 5632 | 1700 | 1138 | 809 | 837 | 651 | 497 |
| Грузія | 4859 | 1200 | 1014 | 827 | 810 | 579 | 429 |
| Польща | 3923 | 400 | 530 | 671 | 814 | 804 | 704 |
| Угорщина | 3804 | 700 | 845 | 640 | 601 | 520 | 498 |
| Вірменія | 3177 | 500 | 541 | 538 | 617 | 587 | 394 |
| Австралія | 2838 | 600 | 837 | 451 | 434 | 325 | 191 |
| Туркмени-стан | 2820 | 1200 | 666 | 352 | 235 | 231 | 136 |
| Киргизстан | 2337 | 600 | 473 | 446 | 388 | 260 | 170 |
| Литва | 2285 | 500 | 401 | 440 | 357 | 318 | 269 |
| Таджики-стан | 1973 | 800 | 372 | 297 | 199 | 195 | 110 |
| Латвія | 1692 | 600 | 385 | 226 | 238 | 122 | 121 |
| Словач-чина | 1667 | 300 | 356 | 271 | 332 | 250 | 158 |
| Болгарія | 1651 | 400 | 312 | 447 | 232 | 144 | 116 |
| Греція | 1622 | 300 | 233 | 282 | 326 | 316 | 165 |
Всього | 1431422 | 286500 | 319939 | 250814 | 241592 | 187663 | 144914 |
*Романюк М.Д. Методологія і практика регулювання міграційного руху населення за умов перехідної економіки. Авторефер. дис. докт. геогр. наук.-К.-2000.-С.12.
В останні роки змінюються як напрями міграцій, так і склад мігрантів. В середині останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.
Зустрічні міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але вони дуже незначні із інших країн світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі.
Україна постійно приймає біженців із “гарячих точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн. У 1999 р. чисельність біженців становила –2.6 тис.осіб, половина із них – із Афганістану.
Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар’єром для такої міграції, в 1999 р. на ньому зупинено близько 1 млн. нелегальних мігрантів.
Внаслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. У 1998 р. офіційно було зареєстровано 24.4 тис. таких робітників, які працювали за наймом і договорами підряду (з огляду на те, що багато працівників працюють без будь-яких документів, обсяги такої міграції оцінюються у декілька разів більшим числом). Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвища міграційна активність характерна для населення високоурбанізованих та прикордонних регіонів України. За 1993-1998 рр. понад 55.7% всіх емігрантів виїхало із Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.
Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників” до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чим більшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках. Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної – 1-годинної доступності до роботи. Вони дозволяли не тільки отримувати роботу людям із сільської місцевості у місті, але й забезпечували їм отримання багатьох соціальних послуг, позбавляли їх багатьох житлових проблем та ін. Однак, внаслідок процесів реформування підприємств, припинення чи скорочення їх діяльності багато людей, що брали участь у маятникових поїздках населення, повернулися до сільського способу життя. Цьому cприяло також зменшення кількості рейсів на приміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них. Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення.
У населених пунктах, де є більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста), є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я.
Висновок
У роки державної незалежності України характер, склад та спрямованість внутрішніх і зовнішніх міграційних потоків у зв'язку з трансформацією суспільно-економічних відносин, демократизацією суспільного життя, спрощеністю виїзду за кордон та зміни місця проживання, економічною кризою та падінням життєвого рівня населення зазнали суттєвих змін і набули нового значення. Для сучасних міграцій населення України характерною є зміна як спрямованості, так й інтенсивності міграційних потоків.
По-перше, в 2-3 рази зменшилися обсяги щоденних потоків трудової маятникової міграції до великих міст України (Києва, Харкова, Одеси), у міських агломераціях Донбасу і Придніпров'я, а також у західних областях.
По-друге, практично припинився масовий відплив сільських жителів до міст, а натомість існує переорієнтація міграційних потоків населення з міських поселень у сільську місцевість. За 1991-1998 роки завдяки міграційним процесам чисельність сільського населення збільшилась на 174 тис. осіб, з яких 50,3 тис. склали особи, що брали участь у міжрегіональних міграційних потоках „місто-село" [5, с.39].
По-третє, у кілька разів зросли обсяги сезонної трудової міграції та трудових поїздок населення за кордон.
У сучасних умовах криза міграції в Україні знаходить своє відображення у зменшенні інтенсивності як внутрірегіональної, так і міжрегіональної міграції.
Посилання на Internet-ресурси:
1) ссылка скрыта
2) ссылка скрыта
3) ссылка скрыта
Список використаної літератури:
1. Малиновська О. Україна і світ: Характер і напрямки еміграцій // Відродження. – 1999. - № 3. - C. 13-17.
2. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студ. ВНЗ. – К.: АртЕК, 1997. – C. 231-235.
3. Про іміграцію: Закон України, 7 червня 2001р. // Офіц. вісник України. – 2001. - № 27. – C.1-8.
4. Романюк М. Міграції населення України // Економіка України. – 1999. - № 9. – C. 38-44.
5. Стасюк М., Крюковський. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. – 2004. - № 5. – C. 40-45.
6. Яворська В., Куделіна С. Історичний огляд міграційних процесів в Україні // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14). - С.104-111.