Ікаапу інформ
Вид материала | Документы |
- Ікаапу інформ, 360.47kb.
- Ікаапу інформ, 357.29kb.
- Хмельниччина в літописі незалежної України: довід.інформ матеріали / упр культури,, 688.34kb.
- Життя заради життя: [до 65-річчя з дня народж академіка І. М. Азарського]: довід.інформ, 281.32kb.
- Інформаційний вісник, 1023.87kb.
- Інформаційний вісник, 993.03kb.
- Виконавці, 377.65kb.
- 2 (26) 2008 Київ 2008, 813.52kb.
- Інформаційний вісник, 1072.15kb.
- Інформаційний вісник, 1100.75kb.
ІКААПУІнформ | Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України Інформаційний бюлетень | №6(52) 2005 рік |
Упорядник: Петро Картавий 40034 м.Суми, вул.Інтернаціоналістів, 22, кв.376 тел.дом. (0542) 606-310, службовий 607-605 Email: pkаrtаvyj@su.ukrtеlecom.net |
Новини одним рядком:
9 квітня – проект КАП “Арсенал” та Лондонського стрілецького клубу (ЛСК), концерт Ігоря Жука, м.Київ, вул.Індустріальна, 27
11 квітня – концерт Олексія Бардіна, м. Полтава у приміщенні КАП “Арсенал”, мКиїв
16 квітня – проект КАП “Арсенал” та ЛСК, концерт Ол-дра Короля та Сергія Мартинюка, вул.Індустріальна, 27
23 квітня – проект КАП “Арсенал” та ЛСК, концерт Сергія Хоменка та Олени Беспаленко, вул.Індустріальна, 27
25 квітня – концерт “Соло на троих, включая аккордеон” у приміщенні КАП “Арсенал”, мКиїв
28 квітня – концерт групи “Больно далеко” (С.Волкова, С.Хоменко, Л.Рой, В.Пономарьов) у Київськ. палаці культ. «Арсенал»
4 травня – проект Наталки Прокоп’юк "Пошук весни" у Рiвненському обласному театрi ляльок
7-9 травня – джаз-фолк-рок фестиваль “Флюгери Львова”
8 травня – Київський театр поезії та пісні «Это мы господи» у Київському Будинку офіцерів
10 травня – проект Інни Труфанової “А будет это так...” Ігор Жук у Київському будинку актора
11 травня – концерт В’ячеслава Купрієнка “Полет” у Київському будинку актора
12 травня – святкування 5-ї річниці творчого об’єднання «Вертикаль» у Київському Будинку актора
13-15 травня – 6-й фестиваль авторської пісні (АП) “Зоря Донбасу” у Рубіжному
20 травня – концерт Олени Фролової у Київському будинку актора
19-22 травня – літературно-мистецьке свято “Поетична весна в Києві”
20-22 травня – зустріч-фестиваль пам’яті Довлета Келова у Києві на Жуковому острові - довідка (044) 554-22-55
25 травня – Києву та киянам Олег Рубанський "Еще одно посвящение" у Київському будинку актора
1 червня – концерт Олексія Іващенка "В поисках жанра" у Київському Будинку офіцерів
3-5 червня – 9-й фестиваль АП “Срібні струни” біля с.Виграїв Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської області
9 червня – «АРТ-СУЗІР’Я» представляє Юлію Веретенникову та Володимира Каденка у Київському будинку актора
23 червня – «АРТ-СУЗІР’Я» представляє Олену Беспаленко з презентацією CD «Сказки» у Київському будинку актора
29 червня – «АРТ-СУЗІР’Я» представляє Сергія Джигурду з піснями В.Висоцького у Київському будинку актора
Б А Р Д І В С Ь К А “В І Т А Л Ь Н Я”
Друзья мои! Поздравляю вас с Днем Рождения выдающегося русско-одесского поэта, композитора, исполнителя, клипмейкера, аранжировщика и пр. - Александра Атлантова (в прошлом Бебеха). Вы можете присоединиться к поздравлениям и высказать свои пожелания до 03.04.2006.
Ура, товарищи (господа)! Ура!!!
Поздравления от Атлантова
В і т а є м о!
Олександрові процвітати, а Одесі квітнути!
Познайомтесь з віршами ювіляра-атланта
Сайт ссылка скрыта , а буде ссылка скрыта
| СЧАСТЬЕ Стало вдруг тепло и просто, Стало радостно и мятно, Растворились все вопросы, Устранились швы и пятна! Как пронырливая кошка, Разлучив меня с тоскою, Проскользнуло мне в окошко Счастье нежно-золотое! Долгожданное, обильное - Явилось... Но, не скрою, Мне хотелось страстно-синего С оранжевой каймою! | | ГЛОБУС Вот тени в слякоти ночной Переглянулись за беседкой И затянули шар земной Топографическою сеткой - Чтоб никуда не улетел, Чтоб не посмел расправить крылья - К подставке шпилем пригвоздили, Вдоль позвоночника продев. Так пропадаю нипочем И я, собой преувеличен, Любовью в сети завлечен, Пронзен всеобщим безразличьем... | |
| * * * Что есть приятней истинного транса?! В мозгу ли растекается - в душе ль… Кастрюли звон глухой летит в пространство - Хозяюшка готовит вермишель! Ни как не нимб плафонная оправа. Эй, женщина, велением небес Налево ли метнёшься иль направо? Сметану взыщешь или майонез? Трясет в ознобе холодильник ветхий, Кастрюля преломляется в овал, Пространство громоздят сирени ветки, Что я вчера с три короба нарвал. Механика какой такой заводки Ведет ее, толкая вновь и вновь Лить масло на затылок сковородки И сыпать соль на фарш моих стихов? В сем танце нет поэзии Шекспира - Тарелки ей привычнее листать. В руках ее половник, как рапира… (А эту строчку можно не читать). Мелькают блюда из свиней и уток. Ей чужда мысль отвлечься, отдохнуть - Она ведет сраженье за желудок, В сердца поэтов пролагая путь! Поэта сердце этим не отваришь!!! Ни водка не поможет, ни медок! Я ужину такому - не товарищ! Я вермишели этой - не едок! | | ДЕНЕЖКА Человек увидел денежку У бордюра Старой Кирочной. Он берет ее, сироточку И кладет себе в карман. И домой спешит он ровненько, Тычет денежкой в копилочку... Каждый думает о будущем, Если он не наркоман! Наркоманы - люди шаткие, То счастливые, то злобные, То их глючит зелье дикое. То их крючит ломота! И живут они как попадя, И едят они что попадя - Лишь бы были дни угарные, И водилась наркота! от такая вот романтика: Накачавшись до беспамятства, Наблюдать как размножается Стрептококк на потолке... Ну а мы - народ порядочный, Генофонд храним заботливо И копеечка к копеечке Копим денежки в чулке! | |
4-го квітня 2005 року в харків’янки Антоніни Тимченко “кругла” дата
з дня народження, а 5-го вона отримала квиток члена
Національної Спілки Письменників України,
з чим її поздоровляємо.
Познайомтесь з віршами Тоні, які були надіслані раніше
| *** ...Маловір’ям стискалося, дихало сумнівом серце. Раптом жах першорідний в невидимій пущі завив: Заблукало ягня, що в отарі небесній пасеться. Я шукала його з ліхтарем серед вигнутих скель, по дорогах людських і по хащах, де хижився відчай – мо’, сховалося десь під кущем і кричить, боязке, - та куди не йшла, а нізвідки не чула, що кличе. Зупинившись над прірвою, сіла на в’ялій траві, очі небу звела і було вже несила піднятись. Бо здалося, що бачу: з гори опускається Він І біжить біля ніг неземних моє біле ягнятко. | | *** Все рідше відчиняємо вікно – Холодний вітер, ночі горобині. Та осінь поприносила обнов Мальовану гарячо-жовту скриню. Там стільки благовісного добра, там ніжності воскреслі палімпсести. А ще тупий, невідворотний страх тобі хоч краплю сумніву принести. Ми убрані в осінні кольори – яке багатство і яка наївність! А Він, Ласкавий, гаряче і дивно на нас, тривожних, дивиться згори. | |
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 2 –
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні
Київ - Олександр Ворох
Доброго дня , Петре Васильовичу!
На Ваше прохання розповім Вам, як пройшов наш з Яною Шпачинською концерт. Вечір відбувся в досить елітному клубі і, звичайно, усі глядачі були для нас новими. Співали без апаратури. Зіграли на контрасті. Перше відділення провів я, запропонувавши слухачам досить широкий діапазон стилів і напрямків, у яких може розвиватися авторська пісня (я по іншому не вмію), але мене, за деякими оцінками, як не дивно, запам’ятали як живого й гуморного автора. У другому відділенні Яна показала всю вишуканість, музичність й самобутність справжньої української пісні, заспівавши при цьому й кілька нових пісень, від яких я просто у захваті. Сама вона є студенткою філологічного факультету університету Шевченка, де, окрім англійської, вивчає японську мову. А те, що вона пише – це просто скарб. Її пісні мають унікальний музичний розв’язок, ідеальну гармонію музики й віршів, підкріплену прекрасним від природи голосом, вони наповнені щирим і сильним душевним вітром. У останніх її роботах з’явилися східні мотиви, схожі на індійські. Яна є однією з найекзотичніших авторок, яких я коли-небудь чув. І дуже вірю – про неї скоро дізнається вся Україна.
Київ – Олена Сухарєва
Зараз в Олега, крiм басиста, всi новi музиканти, є скрипалька та гiтарист (*але на сесiйних засадах), барабанщик та сопілкар. Займаються, поки зроблено 9 пiсень.
12 травня в Будинку актора творче об’єднання «Вертикаль» святкуватиме своє 5- рiччя. Виступатимуть барди та поети (хто саме, поки не вiдомо). Друга частина вiдбудеться 14 травня в клубi Stor-205 – виступатимуть гурти (Самi Свої також). Під час святкування за результатами голосування (на сайті ссылка скрыта, де Олег Сухарєв представляє пісню “Купальский попіл”, а хто встигне може підтримати) буде вiдбуватися нагородження кращого автора, кращого гурту, кращоi пiснi т.д. (всього 10 номiнацiй, 5 жартiвливих,5 серйозних). Нiби все, що я знаю. Оленка.
Купальский попіл
Їдеш на колесах, ой, спішиш, брате, жити,
Бачиш у дзеркалі рай і Святий Миколай,
Тебе ще не забуває.
Золоті струни, оксамит труни,
Веселу дівчину і сльози спомину,
І люди з очима приймуть до себе,
Я буду із ними скакати до неба…
Купальский попіл принесу до дому,
А вранці прийде відьма і скаже:
“Віддай мені моє все, що я хочу
Я маю, залоскочу, заспіваю і край”
Край мою душу навпіл, все що мушу я вспів
Навіть якщо і недоспіваю.
І знову народить земля, і віддасть цьому місту
Та місто не прийме його за свого, і це як закон
Місто поведе його на вогонь,
хоча він і сам міг спалити це місто.
І будуть скакати до рання
голі і п‘яні, халі-гілі,
а завтра ж на роботу, требе ж якось жити далі…
Купальский попіл принесу до дому,
А вранці прийде відьма і скаже:
“Віддай мені моє все, що я хочу
Я маю, залоскочу, заспіваю і край”
Край мою душу навпіл, все що мушу я вспів
Навіть якщо і недоспіваю.
Рівне – Віктор Копоть
Доброго дня.
Так, Наталку розшукав, познайомилися. В котрий раз дивувався оцим інопланетянам – творчим людям.
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 3 –
Не диво, що про таких людей говорять "не від світу цього", Наталка теж винятком не стала.
Наталка задалася чудовою метою, вона записує свої пісні на диск. Пісні досконалі, нічим не гірші за ті, що звучать на радіо кожного дня, а то навіть кращі. Приємно, що Наталка працює в хорошому "руслі" – створює справжню УКРАЇНСЬКУ пісню, тексти, музика якої влучно передають душу нашого народу.
Жаль, що за браком коштів, це все проходить повільно, зараз знаходиться більше у мріях, ніж на дисках. Що ж, будемо вірити...
Прийша весна, всі умови їздити по Україні у пошуках нових вражень, друзів, натхнення. Продовжуйте знайомити мене з усіма новинами творчого люду, я із задоволенням мандруватиму.
Нехай щастить.
Харків – Марина Раківненко
Я вообще считаю сумской фестиваль одним из лучших на Украине. По составу гостей и организации с ним может сравниться только Славяногорск. Мне очень запомнился 10-й фестиваль (1998-й рік). Возможно, потому, что харьковчан было много, и можно было поучаствовать и в приветствии команд, и в "чайхане", и даже в конце заключительного концерта удалось почудить. Но об этом фестивале тоже осталось очень приятное впечатление. К тому же последние 4 года я у вас не была и соскучилась. В какой-то момент мне показалось, что он пошел на убыль, а сейчас всё опять, как в старые добрые времена – интересные гости, отличная организация. Хорошо, что он есть! Это место встречи с друзьями, где всегда весело и тепло. Дай Бог здоровья организаторам за их тяжкий, но благодарный труд!
Бюллетени Федорова получила. Велела благодарить. У меня всё по-старому. Какие-то концерты, готовимся к фестивалю "Время Визбора", радуемся теплу.
Удачи!
С-Петербург – Луганськ – Олексій Дзевицький
Здравствуй, Петро!
Нет, я не обижен ни на тебя, ни на твои статьи, просто замотался, поэтому и не отвечаю на твои сообщения. Бюллетни я читаю, но по поводу их содержания остаюсь при своём мнении - поменьше бы политики, да побольше бы непосредственно об авторской песне, новости бы посвоевременней, хотя у тебя же не бардафиша...
В Сумы съездить очень хотел, как и в Гомель, но не сложилось, начинаю всё острее ощущать расстояния - далековато всё-таки я забрался от наших тёплых краёв, вот пишу тебе, а за окном - снег, невзирая на 21-е апреля и завтра ещё будет...
У меня особо никаких новостей нет, два весенних исполнительских фестиваля в Питере я, похоже, тоже пропускаю.
Один уже прошёл, назывался "Эхо", его ежегодно проводит клуб "Четверг"; на второй сейчас активно проводит прослушивание клуб "Меридиан", членом которого я нежданно-негаданно стал пару лет назад, сам фестиваль "Весенняя капель" пройдёт в последние выходные апреля, но кто на нём будет - непонятно, так как на эти выходные припадает открытие скального фестиваля и значительная часть даже самих "меридиановцев" отчаливает на скальный фестиваль на Большие скалы.
Я же сейчас, как-то неторопясь, записываю второй диск (его сейчас отслушивает, неожиданно появившийся у меня, гитарист Дима Ерин), первый был записан по осени, имел статус демонстрационного и активно расходился среди друзей и на концертах, которые были у меня с Алиной Михайлюк.
Вообще-то я чуствую,что что-то творится со мной, сходное с тем, что уже было в Украине. Там как-то мы почуствовали (под "мы" подразумевается ещё несколько человек, причастных к авторской песни из Луганска), что стали замкнуты в каком-то круге фестивалей, из которого не выбраться и всплесков очень мало, мы несколько лет подряд шли по замкнутой: Зимняя Ялта – Сумы, "Булат" – Днепропетровск, "Парус" – Харьков, "Майдан" - Тарханкут - Байда - Эсхар - Осенняя Ялта...Иногда в этом круге что-то добавлялось, иногда что-то исчезало. Вырваться даже в ближнюю Россию не было возможности зачастую финансовой, реже были ограничены просто во времени, даже съездить куда-нибудь на Западную Украину или в Черкассы было для нас непомерной роскошью. И зараз маємо те, що маємо - я, кажется, оказался замкнут в кругу региональных фестивалей того региона, куда я попал, наиболее доступным городом для концертов и для того, чтобы выбраться на фестиваль - оказалась Москва (всего ночь пути в поезде), да и то в последние выходные так и не сумел выехать на "Белый слёт", который проводит ТА "32 августа" и непосредственно Игорь Белый. Вот уже побывал на фестивале в Великом Новгороде, даже вел мастерскую с бардом
из Пскова Артуром Гайдуком, и никак не мог объяснить ему, почему же я не приехал на его фестиваль во Псков, ведь близко-же, почти как в Москву... На Зимней Ялте получил приглашение от Юры Козырева побывать у них летом в Воронеже на "Рамонском роднике", с некоторым интересом наблюдаю, что у меня из этого получится, правда есть
попутчик - Сергей Майданов, который несколько лет назад перебрался в Питер, а на "Рамонский родник" ездит регулярно...
Как-то я совсем не собирался писать такое развёрнутое письмо, но слово за слово - само написалось...
В общем, привет всем, кто ещё остался в Сумах, так же как и тем, кто уже перебрался в Киев!
Дзевицкий Алексей.
P.S. Від упорядника. Дякую Олексію за цікавий лист, де він зачепив стару проблему – про незмінність художньої та культурницької концепцій фестивалів, більшість яких проводиться традиційно. Увага організаторів Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 4 –
направлена на прийом гостей, відбір та оцінку майстерності учасників, і не часто бачив нестандартні дії. Щоб провести цікавий фестиваль, потрібні кошти та команда, що спроможна працювати злагоджено. Якщо гроші дають спонсори, то вони і вибирають, кого із відомих бардів запрошувати. Бард, у якого цікаві власні пісні, може слабо орієтуватися у підготовці фестивалю і тоді реальної допомоги від нього не буде. Там, де фінансували із бюджету, часто нав’язували симпатії до політичних діячів, про що доводилось писати у статтях, щоб молоді знали всі складнощі такої роботи.
Колись ідеологи контролювали програми фестивалів АП, а в незалежній Україні до них мало уваги і можливості організаторів обмежені. Цікава культурницька програма була на фестивалі“Срібна підкова” (Львів-2000). За такою схемою був проведений і фестиваль “Обереги” (Луцьк-2001). З творчим підходом проводились фестивалі “Срібні струни” у Черкасах та “Студентські струни” у Житомирі, де зазделегідь розроблялась режисура. Перші фестивалі “Балаклавські канікули” провели цікаво, а далі все стало повторюватися. Пам’ятаю одухотвореність фестивалів в Івано-Франківську. Євген Душкін на харківському фестивалі “Майдан” організував конкурс, де учасники самі визначали кращі пісні. Метод “гамбургського рахунку” використав у Сумах на двох фестивалях “Українська Хвиля”.
Конкурс цьогорічного сумського фестивалю “Булат” проводився за містом і про його художній рівень можу судити тільки по заключному концерту, де виступали переможці та гості. Марина Раківненко сказала про широке коло гостей та учасників на фестивалі, але мене ще цікавить і завтрашній день бардівської пісні. Тут менше радості, бо лауреатами стали люди відомі, а серед димпломатів хоча і були обличчя нові та співали вони традиційно. Раніше на фестивалі “Булат” “засвітилися” Руслана Туріянська, Ірина Барабаш, Дмитро Колтаков, Олександра Лутохіна, Алла Тимошина, Сергій Мартинюк, Олександра Скорук та інші відомі нині автори та виконавці. Олена Алексєєва розповіла, що при роботі майстерні для виконавців пісень відчувалось, що підготовку учасників на місцях не ведуть, а під час фестивалю надолужити це неможливо. Журі для номінації “виконавець” назвало тільки лауреата, а звання дипломанта, через великий розрив у майстерності не присудило нікому. Із скрути молодь “випливає” сама по собі, бо старші не завжди розуміють їхні проблеми, або не хочуть допомагати.
Раніше писав про організаційні проблеми АП України – повторюся ще раз. На багатьох фестивалях журі “рекомендує” учасникам наслідувати пісенні традиції АП, не враховуючи зміни, що відбуваються у культурницькому середовищі. Ці вимоги обмежують творчий пошук молодих, бо не всім цікаві пісні, які співали 20-40 років тому. Часто фестивалі проводять не як огляд пісенних талантів, яких навчають заздалегідь, а зустріч знайомих. Звідси проблема бардів, які співають українською, бо на таких фестивалях вони відчувають себе чужими. Щоб було де їм реалізувати свій творчий потенціал і проводились фестивалі української пісні в Івано-Франківську, Сумах, Кривому Розі. Шукаймо рішення, як зробити, щоб фестивалі не були схожі один на одний.
Київ – Олексій Бик
Добрий день, пане Петре!
Дуже вибачаюсь, що не написав листа, але так сталося, що до комп’ютера я дістався тільки сьогодні.
Хоча в принципі нема навіть про що писати. Я з ранку до ночі на роботі, Кириленко сам працює, як віл, а ми мусимо за ним... Малий росте і вже говорить потроху. …мушу працювати на двох, практично, роботах, тому часу не маю зовсім…
Оце й усе, що сталося нового. Якщо так можна сказати.
З повагою Олексій
Олексій надіслав вірші, які пропоную прочитати читачам
* * *
| Вересневий день Тихо Наспіва мені Ліста, Я собі іду Містом, Не боюся я Лиха, Я давно вже все Знаю, Я давно вже все Бачив, Я по колу йшов Наче, А тепер дійшов Краю. | Вересневий день Плаче Заливає геть Чисто, Я собі іду Містом, Підвиваю щось Псяче, В голові моїй – Рими, Я їх запишу Після, Я з них напишу Пісню, Я тепер молюсь Ними. | ...Вересневий день Злива Ріже, наче ніж Тісто, Я не маю де Сісти, Не спасе мене Й диво, Обминаю всі Віхи, Забуваю всі Вісті, Я собі іду Містом, Не боюся я Лиха... | |
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 5 –
| *** Дозвольте Ваших рук Торкнутися вустами, Забути всі слова, Що думав наперед, Мій вибір затяжкий – Між осінню і Вами, І гнуть мене гріхи, Як вітер очерет. Не дайте мені шанс Удатися до втечі, На цю коротку мить Затримайте мене, Бо я собі піду У цей холодний вечір, В ту осінь, що колись Усе ж таки мине... І з нею я мину І знов піду по колу, Між нами лиш любов, А будуть ще сніги, Бо Ви моя весна, Бо Ви моє ніколи, І я шукаю Вас, Як море береги... *** Я призначаю вам побачення На площах цього мегаполісу, Я упізнав би вас по голосу, Хоча яке це має значення?.. Я призначаю вам побачення На кожну мить, що нам судилася, І де б ми з вами не зустрілися – Я попросив би в вас пробачення За те, що всі слова розучені І вже давно - не нами - сказані, За те, що всі вузли розв’язані, За те, що призначав розлучення... | | *** Я гуляю поміж вас, Світ для мене як наркотик, Я маленький чорний котик – Шалапут і ловелас. Як останній драндулет На порозі катастрофи, Я пишу прощальні строфи, Я філософ і поет. Ні бажання, ні часу Виправляти власні хиби, Вірю в безкінечну рибу Й абсолютну ковбасу. Я одвіку сам-один, Не беруть мене простуди... Горобці, коти і люди – То найкращі із тварин. ...Я гуляю поміж вас, Світ для мене як наркотик, Я маленький чорний котик – Шалапут і ловелас. *** Сірничок - моя пам’ять - погас на вітрах, На осінніх дощах, на льоту, на біду, Причаївся у серці непрошений страх - Я іще не дійшов, я уже не дійду, - І, не знаючи правил хороших манер, Я вітаюсь до осені словом "прощай"... До наступної зустрічі тут і тепер В цьому місті... А минуле женеться і не доганя... Серед втрачених рим і не сказаних фраз Я блукаю наосліп, іду навмання - В цьому світі ніхто не чекає на нас, Та ніяких трагедій, не плач, не журись - Ці дороги-вузли я рубаю з плеча... До наступної зустрічі десь і колись - В цьому місті... | |
Рівне – Наталка Прокоп’юк
Шановний п.Петро!
4 травня в Рiвненському обласному театрi ляльок вiдбудеться концерт-презентацiя моeї пiсенної творчостi. Офiцiйно це називаeться "Пошук весни" - експериментальний авторський музичний проект Наталi Прокоп’юк. Зi словом "Весна" у кожного свої асоцiацiї. Це - пробудження, вiдродження, творчiсть, новизна, любов... Тому проект носить таку назву. Я намагалась, щоб кожна пiсня несла позитивнi емоцiї. В програмi беруть участь такi виконавцi: Юлія Тимочко (не знаю, чи говорила вам про неї - це дiвчина з абсолютно казковим голосом, вважаю, що в Українi аналога немає), Максим Федоров - фортепiано, аранжування, вокал (це талановитий музикант, хлопець дуже світлий i творчий, має власні прекраснi пiснi), i ще вокальна група дівчат із 4-х чол., в якій спiваю i я. Ще в концертi братимуть участь наш рiвненський гурт "Стара хата" i Юрiй Полiщук (колишнi "Чорнi черешнi"). Дуже хочу, щоб мене пiдтримали всi, кому не байдужа українська пiсня…
Рубіжне Луганської області – Андрій Жарков (фрагменти положення)
Фестиваль авторской песни «Заря Донбасса» состоится 13-15 мая 2005 года
13 мая. День заезда. 10-00 – 15-00 Регистрация участников (ДК РКХЗ «Заря» в Рубежном). Размещение участников и гостей. Открытие фестиваля, творческие мастерские. Спортивные игры. Концерт гостей фестиваля, «свободный микрофон» (турбаза «Заря»)
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 6 –
14 мая. Конкурс юных бардов, конкурсный концерт, сольные концерты, ужин, Заря Д (веселый концерт).
15 мая. Награждение. Закрытие. Отъезд. Гала-концерт победителей и гостей фестиваля в ДК РКХЗ «Заря»
Информация к размышлению:
Турбаза «Заря» расположена в живописном месте заповедных кременских лесов на берегу озера, неподалеку от реки Северский Донец.
Участники фестиваля размещаются в собственных палатках на територии турбазы в палаточном городке с возможностю готовить пищу из собственных продуктов на костре.
К услугам – кухня с газовыми плитами и холодильниками, буфет, водоснабжение.
ВНИМАНИЕ! Поселение в домиках только по персональным приглашениям председателя оргкомитета.
Непременные условия:
На конкурс участники представляют две песни;
Организационный сбор с каждого участника – 7 гривен.
Звоните, пишите, приезжайте! Подтвеждайте свое участие до 5 мая.
9-50-52 (председатель оргкомитета)
(06453) 9-50-59 Виктор Соловьев, 9-53-20 Максим, Андрей, 9-53-80 Александр, Ольга
7-62-49, 7-62-72 Александр Морозкин
93001 г.Рубежное Луганской обл., ул.Заводская, 1 РКХЗ «Заря», начальник отдела информации Жарков А.В.
E-mail: inform@zarja.com.ua
Київ – Олександр Музика
Нового нема практично нічого, якщо не зважати на те, що нам вдалося показати гурту «Вій» їхню пісню "Серед Поля Навесні" і Добривечір сказав, що включає нас у тріб'ютний альбом. То від англійської 'tribute' себто "пам'ять загиблим". Тріб'ютний альбом – це буде диск, на якому інші гурти переспівують на свій манер пісні «Вія».
А так все по-старому
Коли “Пісні барикад” втратять колір
(стаття із газети “Україна молода” від 12.03.2005 року)
Є таке нудне заняття: розмежовувати настрої, емоції та захоплення, що спричиняють мистецтво, і його культурницьку вагу, внутрішню визрілість та самодостатність. Помаранчева революція залишила по собі чимало артефактів, що їх кучугурами тепер намагаються засунути до історії, чиє гумове тіло стерпить усе; воно звичайно роздувається від газів підгнилого пафосу, але не може зректися самого процесу травлення.
Мені важко збагнути, чому “музика з Майдану” раптом стала не тільки об’єктом піратської пристрасті, а й вивищилася мало не в окремий жанр. Адже сам Майдан неодноразово трансформувався і коригував свою сутність, перероджувався із “каменя, відкинутого будівничими”, в офіційну трибуну нової влади. Як “місце правди”, а відтак – імпровізований знак якості (передусім моральної), сцена Майдану відразу стала символом довіри. От і трапилася з Майданом та його “музикою протесту” закономірна річ: зрозумівши, що з’явився потужний і загальнодоступний “моральний бренд”, чимало вітчизняних артистів вишикувалися у чергу, щоб засвідчити свою особисту причетність до нього. Відбувалося це зворушливе ідолопоклонство, звісно, не в перші дні, а ближче до завершення календарної “революції”, яка на той час уже існувала у минулому часі. І з’ясувалося, що символ – це як “лімон баксів”. Себто, його цінність зменшується пропорційно до кількості людей, котрі ним володіють.
Повертаючи цю оповідь у суто музичну царину, нині легко константувати, що подальша експлуатація “помаранчевого музикування” практично зійшла на пси. Видані диски та відзняті кліпи потерпають від швидкісного збігання терміну їхньої придатності, а додавати до цього огрому чергове п’яте колесо ніби вже й пізно – однак цей віз розвалюється, і в найближчу реанімацію пхати його нема сенсу.
Йдеться не про заперечення всього масиву “помаранчевої музики”, а лише самознищення цього псевдо-жанру, якому варто було б узяти приклад із наметового містечка на Хрещатику. Тож нині поява ще одного помаранчевого диску – ідея, м’яко кажучи, ризикована. Мотивацій ніби й не залишилося.
Парадоксально, але збірка пісень помаранчевого повстання, яку видала компанія Moon Records, заперечила цю прикру логіку. Ба навіть більше: упорядкована лідером гурту “Воплі Відоплясова” збірка “Дух не вмирає, дух не згаса!” стала не лише підсумком, а й своєрідним виправданням попередніх помаранчевих проектів. Цей диск, якого ніхто не чекав, як ніхто не сподівався побачити багатьох знаних українських виконавців не лише на сцені Майдану, а й на нічних барикадах біля АП чи в Музейному провулку, де влаштовувалися концерти стихійного Фестивалю помаранчевої революції.
На перший погляд, реліз “Дух не вмирає, дух не згаса!” досить еклектичний: кобзарська традиція тут межує з авторською піснею, історичний епос – із “Гринджолами” в акустиці, мегазірка рок-сцени Олег Скрипка – поруч із маленьким бандуристом Святославом Силенком. Разом з Едуардом Драчем, Фомою («Мандри»), Тарасом Компаніченко і Силенком-старшим – компанія дивна, як на єдиний формат. Але спільного між ними теж чимало – усі вони були учасниками барикадних концертів. До того ж, альбом презентує, по-суті, ретельно забутий провідними українськими лейблами жанр бардівської пісні. Тому про цінність збірки можна говорити окремо від “помаранчевого” контексту (на відміну від дисків-попередників, де революційний контекст – єдине мірило вартісності).
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 7 –
Концерт із нагоди видання диску, що відбувся в культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії, зібрав більшу частину виконавців, чиї пісні увійшли до альбому (за винятком Сергія Сольоного). Здалося, що їм якось незвично збиратися разом у камерному залі, де не треба вже поливати занімілі пальці гарячою водою й підключати динаміки до автомобільного акумулятора.
Це не був концерт-ностальгія – музиканти не зловживали спогадами про “революційні будні”. І в цьому полягало найприємніше відчуття: обставини змінилися, а пісні залишились, нічого не розгубивши від зміни свого громадсько-політичного статусу. І хоча це пісні різної долі, віку та проникливості, які щонайменше хотілося б зводити до спільного знаменника, в більшості з них звучить “свобода як прагнення”. Адже будь-який результат “визвольних змагань” завжди є чимось компромісним, неповним, далеким від того уявного – пісенного – абсолюту, що може зачарувати навіть душу прагматика.
Революційність може додати цим пісням актуальності (або ж позбавити такого привілею), але ніяк не може позначитися на їхній красі.
Михайло БРИНИХ
Рубрика: Дискусія продовжується
У попередньому номері бюлетеня, замість підготовленого матеріалу, надрукував усі листи опонентів, навіть незнайомих, а в кінці статті написав: «…дискусію вважаю завершеною». Отримавши лист на підтримку моєї діяльності, умовив Олега Сухарєва його не друкувати, щоб не нагнітати пристрасті. Інша сторона продовжує воювати, залучивши спільника по дискусії у бюлетені №2(27), де звинуватили мене в антисемітизмі тільки за те, що у статті «Розвиток творчої особистості у часи суспільної кризи, коли відбуваються зміни в умовах існування людини, суспільства, держави» (бюлетень №1(26)) процитував чужий вірш, який закінчується словами “і тільки Єгупець* блищить” та пояснення “* Єгупець – єврейська назва Києва”. Денис Голубицький у листі захищає того, хто перекручуваннями хоче зруйнувати довіру бардів до бюлетеня, і, не заглиблюючись у природність та поліфонію Віри релігійним прийомом, звинувачує мене в атеїзмі. Не думаю, що все це – випадковість, бо і раніше була спроба контролювати написане мною. Мабуть не можуть звикнути до відкритого обговорення проблем, про які раніше говорили пошепки або на кухнях.
Упорядник
Київ – Денис Голубицький
Свого часу я присягнувся більше не брати участь у дискусіях, що час від часу спалахують на сторінках бюлетеня. І ось не втримався… Це мої короткі міркування. Дуже хотілося, щоб упорядник не сприймав їх просто як думку людини іншого покоління, яка через вік все розуміє геть по-іншому чи «не поважає старших». Отже, від неї можна відмахнутися, а думки розкритикувати з позицій «вчителя». Якщо я несправедливо передбачаю реакцію, а також за необережність та різкість в словах прошу вибачення наперед!
Дозволю собі декілька зауважень щодо двох висловів упорядника (№5(51)): перший – про О.Різника ”...втратив довіру українських бардів, про що свідчать їхні листи, надруковані у бюлетенях №3 (49) та №4 (50). - хочу зазначити: ДЕЯКИХ українських бардів, і я - не серед них. Мушу зізнатися – п. Різнику я симпатизую незрівнянно більше, ніж п. Картавому, тож нехай мене звинувачують в необ’єктивності, я, принаймні, правди не приховую.
Другий вислів упорядника: “Безпідставні нападки гартують мене, а для юних це буде школа на майбутнє, щоб не боялися таких листів, бо до чистого бруд не пристає.”
Не впевнений, що нападки дійсно є безпідставними, проте це моя ОСОБИСТА думка, а ще - питання совісті Петра Васильовича – отже, чужої совісті, а мене це не обходить. Але П.Картавий в своїх дописах вчить молодь, як жити (не іронізую!). На жаль, в мене, пересічного представника молоді, чомусь не виникає бажання йому довіряти і прислуховуватись до нього! (До того ж, взагалі, Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину). А через цю просту думку: “до чистого бруд не пристає”- й поготів! Бути впевненим у власній чистоті - це поза межами світогляду християнина (не плутати з “християнським” світоглядом! Наша країна теж зветься “християнською”), який для мене є суттєвим і визначальним. Ніхто не ставив мене суддею, тож я ніяк не характеризуватиму тональність, в якій часом пише упорядник. Якщо не бачить він в цьому біди – що ж, я краще зверну увагу на “колоду у власному оці”... Коли людина впевнена у власній чистоті (я – ні!), це означає лише одне – вона ніколи в житті не зустрічалася з Богом! А якби упорядник зустрівся з Ним, то в нього б, напевно, відкрилися очі на самого себе. І не нам з вами, друзі, відкривати людині очі, навіть коли бруд в бюлетені здається нам надто очевидним. Як написано, Неможливе це людям, та можливе все Богові.
Тож на останок я хотів би відвернути вашу увагу від особи упорядника, якою бюлетень й так просякнутий, і запропонувати вам – вибачте за нескромність - власний вірш (аж ніяк не для того, щоб переключити увагу на себе!). Адже вірш цей, хоч і зовсім не явно, але зосереджує увагу на Тому, хто жив на Землі близько двох тисяч років тому.
«… и поздний час – прощаться и прощать…»
Б.Окуджава
Сокрушаюсь о прошлом…
Если совесть чиста,
Как заметишь оплошность
На просторах листа?
Не затем, чтоб казниться,
Не затем, чтоб жалеть…
Но заносит возница
Равнодушную плеть.
Я ищу оправданья –
И ему, и ему!
Сладок яд
состраданья лишь к себе самому.
Ни к чему обольщаться -
Время долг возвращать.
Если нужно прощаться, -
Значит, нужно прощать.
Невозможность отсрочки
И во мраке видна.
Там, где было три точки,
Остается одна.
P.S. Від упорядника. У підтвердженні, що отримав електронною поштою статтю Д.Голубицького, писав:
Стосовно того, що ти не подiляєш мої погляди, то це нормально, оскiльки я їх не нав’язував, а казав про них, як альтернативу iснуючим.
Стосовно Вiри та Господа, то раджу не вирiшувати за мене. У нас з тобою рiзнi критерiї та пiдходи, тому можливо щось тобою не сприймається або незрозумiло iз того, що роблю та пишу.
Рубрика - «Скарби поезії»
Мар’яна Савка народилася 1973 року в місті Копичинці на Тернопільщині. Закінчила філологічний факультет Львівського університету ім.І.Франка. Працює молодшим науковим співробітником НДЦ періодики при ЛНБ ім.В.Стефаника.
Автор поетичної збірки “Оголені русла” (1995 р.) та численних публікацій у періодиці.
Лауреат першої премії видавництва “Смолоскип” 1998 року.
Автор збірки “Малюнки на камені”, що вийшла у видавництві “Смолоскип” 1998 року, звідти передруковане слово про автора та вірші, при читанні яких необхідно зосереджуватися на кожному слові.
| * * * Каравели відходять. Порожніють порти. Проминають вітрила. За вікнами осінь. Замітають вітри вернісажі. З картин Тихо сходять старці та й ідуть собі босі У світи. А в світах – тільки сонми тривог І замети зі снігу й піску. І самотньо На трухлявому ганку сидить собі Бог І латає вітрила. За сотнею сотню. * * * І крила спалімо. І станьмо людьми. І сталось. Ідемо шляхами земними У холод і біль неземної зими. Йдемо поміж них. І стаємося ними. Цей сніг не минає вже тисячу літ. Цей холод кривавить рубці на раменах. Закуто міста, як у лати, у лід. На брамах розвішано білі знамена. Шукаєм притулку. Вокзали. Двори. Кав’ярні. Будинки з очима скляними. І люди з безликим тавром машкари. І ми поміж них. І стаємося ними. | | * * * Пройдеш туди, куди немає входу, Крізь довжелезну вервицю дверей. Тебе нестримний вітер забере Туди, де жінка набирає воду У білий глек. Крізь дзеркало води Минає світ – у відблисках і бризках. Сьогодні в тебе, квітко тамариску, Законний шлюб із вітром молодим. * * * А ти, перша, що віща, – то дам я тобі коня І жалкого меча, щоб на вільних твоїх дорогах Розтинала свій жаль, як химеру старого дня, І будила зорю перегуком дзвінкого рогу. А ти, друга, що вічна, – то дам я тобі свічу І смолу ще, і віхоть, щоб горе своє спалила, І ясним смолоскипом хрестила річки плачу, І у променя сонця зростила вогненні крила. А ти, третя, що вірна, – нічого тобі не дам, Ні багатства, ні влади, хіба що одного сина. А тоді повернусь звідусюди до тебе сам, Прохопившись слузі: та ж не третя вона, а єдина. | |
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 9 –
| * * * Жінко, гойна моя княгине, Кров холоне, і тіло стигне. Ізрони сльозу, берегине, На мої трояндові стигми. Жінко, відаєш, що розтану, Переквітнувши в сутінь синю. Перелившись в тебе востаннє, У тобі зачинаю сина. І, роздерши заслону ночі, Ти стогнатимеш від любові. Понад груди твої дівочі Ллються коси твої шовкові. А відтак на широкім ложі Вже навіки тебе не стане. Тільки чорно-криваві рожі Вколо білого твого стану. І придуть до тебе бояре. Кожен скаже: моєю буде. Для одного зготуєш чари – Бурштинове вино-отруту. А для другого – ніж у серце, Щоб над ранок зійшов росою. А від третього – не спасешся, Бо полонить тебе красою. Затріпочеш, застогнеш стиха, Як уп’ється у груди білі, – Та згадаєш про віщі стигми На моєму старому тілі, І про сина, що голос крові Вже почув у твоєму лоні. І проллються коси шовкові На троянди чорно-червоні. * * * Синій простір нещадно звузився, Як горіхове серце висхле. Я тримаю за нитку музику, Що над містом зависла. Пальці стислись болючим вузликом, Щоб утримати звуки чисті. Не лишай мене, птахо-музико, В скам’янілому місті. Перехожі, сумні й зсутулені, Пробігають повз мене швидко. Залишилась в долоні стуленій Лиш обірвана нитка. | | * * * І зап’ястя твої тонкі. І долоні твої рожеві. Та між нами – проваллям роки, І тумани понад межею. І обличчя твоє ясне. І волосся твоє русяве. Та ніхто вже не наздожене Серед темряви біле сяйво. І солодкі краплі жаги На пругкому пуп’янку лона. Та зникають з очей береги, І в озерах вода червона. І везуть – щоб помститись тобі – Голодранці в одежах убогих На селянській рипучій гарбі Молодого убитого бога. * * * Малюнки на камені. Перші листки осінні: Прогулянка містом, якого давно немає. Нас двоє у світі. Скрипуче соло трамвая. І очі примружені, карі і світло-сині. Малюнки на камені. Ящірки срібна спинка. Люблю тебе ніжно і якось позачасово. Вітри розсипають волосся. Все зафіксовано На фото: твій профіль, листя летить неспинно. Малюнки на камені. Сонце в долоні тепле. Це згублене місто застелено пелюстками. Нас двоє на світі. І пальці мої стискають Пружні і холодні міцні жоржинові стебла. * * * Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко. Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота. В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок. Ікебана від літа, довершена і проста. Півгодини дощу, півгодини ясного неба. Вогко дихає камінь бароко і рококо. Нагулятися містом, потім піти до себе, Відігрітись на кухні, запарити молоко. Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер Нагинає дерева і листя в саду мете. І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти. І про щось говорити: про вітер, про листя, про те, Що ця осінь така, як чудна перезріла панна – То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми. А в долоні від літа – хіба що суха ікебана. І щодень по пелюстці її обриваємо ми. | |
Щиро дякую за вичитку бюлетеня Юлії й Тетяні Бовт
Інформаційний бюлетень №6 (52) 2005 рік – 10 –