Geum.ru

Управління культури І туризму

Вид материалаДокументы

Содержание


Саркофаг Ярослава Мудрого
Подобный материал:



Управління культури і туризму

Сумської обласної

державної адміністрації


Обласна універсальна наукова бібліотека


(З фондів Канадсько-Української

бібліотеки при загальному

читальному залі)





З циклу «10 Великих українців»




Людина надзвичайного масштабу

(Ярослав Мудрий)

Пам’ятка-присвята




«Блискуче і щасливе правління

Ярослава залишило пам’ятник,

гідний великого монарха».

Н. М. Карамзін


Софія Київська


Серед провідних державних діячів Київської Русі одним із найвизначніших був Ярослав Мудрий. Митрополит Іларіон у знаменитому «Слові про закон і благодать» називає його «великим» і «благовірним» каганом. «Повість минулих літ» величає Ярослава «самовладцем», а Радзивілівський літопис – «самодержцем землі Руської». У західноєвропейських хроністів Ярослав – «rex Rugorum» (король Русі). На фресці Софії Київської великий київський князь зображений у розкішному царському одязі, оздобленому геральдичними орлами, а його голову вінчає царська корона (стемма).

Він другий християнський володар наймогутнішої давньоукраїнської держави середньовіччя – Київської Русі, територія якої сягала від Варязького (Балтійського) моря до Руського (Чорного) й Кавказу, від середньої Волги до Карпат і Кракова. Не знімаючи із себе кольчуги, шолома, не випускаючи з руки меча, князь Ярослав був надійним гарантом духовної культурної, політичної, економічної честі своєї держави.

Народився князь Ярослав 978 року в Києві. Батько його – князь Київський Володимир Святославович, названий у народі «Красним Сонечком», а церквою канонізований «святим рівноапостольним великим князем», увійшов в історію хрестителем Русі 988 року. Об’єднав розпорошені землі слов’янських і неслов’янських племен навколо Києва, створивши наймогутнішу в Європі давньоукраїнську державу – Київську Русь.

Свою державну діяльність Ярослав розпочав із 10 років, спочатку намісником батька в Ростово-Суздальському князівстві, а після смерті брата Вишеслава став князем Новгородським. Київський княжий престол посів у 41 рік після чотирирічної війни зі Святополком Окаянним.

У народі князя Ярослава називали Мудрим не випадково. Як високоосвічена людина свого часу, він оточив себе добре освіченими радниками – духівниками, вченими (Никон, Іларіон, Нестор), обдарованими літописцями, архітекторами, художниками, будівничими, музикантами. Він виявляв мудрість у всіх сферах князівської діяльності, і зокрема, в духовній, культурній та економічній. Зусиллями князя Ярослава була продовжена справа його батька – християнізація племен Київської Русі.

Незворотність цього еволюційного релігійного процесу була зумовлена потребами розвитку суспільства, його єдності на основі віри в єдиного Бога, а також потребами міжнародного становища Київської держави, її безпеки та незалежності.

Ярослав Мудрий встановив добросусідські стосунки на основі династичних зв’язків між Руссю та багатьма європейськими державами: Францією, Угорщиною, Польщею, Швецією, Норвегією. Князь Ярослав зміцнив державу так, що сусіди намагалися заслужити його прихильність і бути з ним у родинних стосунках. Він одружував своїх синів з іноземними королевами, а дочок видавав заміж за королів інших країн. Рідна сестра князя була заміжня за польським королем Казимиром, а син Ізяслав був одружений із сестрою Казимира. Всі ці приклади родинних зв’язків дітей Ярослава Мудрого з іноземцями дали підставу багатьом історикам іменувати його «тестем Європи».

Князь Ярослав розгорнув у містах будівництва кам’яних церков і монастирів, що ставали осередками науки, духовної та світської освіти. А це, своєю чергою, спричинило розвиток усіх видів давньоукраїнського мистецтва: архітектури, мозаїки, фрески, іконопису, книжкової мініатюри, скульптури, хорового співу.

За князювання Ярослава Мудрого Київ сягнув найбільшого розвитку: був збудований комплекс нового міста «города Ярослава», «диво велике» – Софійський собор з митрополичими палатами, в’їзні «Золоті Ворота», оборонні споруди.

Надзвичайну мудрість і принциповість виявив князь Ярослав у творенні ієрархічно незалежної від Вселенської (Царгородської) патріархії Київської митрополії. Митрополича кафедра була переведена з Переяслава до Києва. Собором єпископів Київської держави митрополитом був поставлений Іларіон. Біля імені Іларіона (Ларіона) митрополита Руської землі всередині ХІ століття маємо поставити низку додаників «перший». Іларіон – перший Київський митрополит із русичів-полян, українців середньовіччя. Він перший освятив Софію Київську – християнську велич і святиню України-Руси. Він був першим пустинно жителем на місці де тепер Києво-Печерська Лавра, себто першим поклав її початок, викопавши першу печерку.

Іларіон був першим в оточенні Великого київського князя Ярослава Мудрого, його особистим духівником, був першим у досить широкому колі книжників князя, стояв на чолі книжної справи і був серед засновників знаменитої бібліотеки Ярослава Мудрого і тут же, в Софії Київській став першим літописцем Великого князя. Після зміщення Константинополем з посади митрополита Руси в 1054 р. він повертається в чернечий сан під іменем Никона, прозваного Великим, і продовжував літописання уже в Києво-Печерській Лаврі до 1088 року – року його смерті.

Іларіон спільно з Ярославом Мудрим працював над «Правдою Руською». «Правда Руська» була створена в Києві, у Полянській Русі, пізніше вона поширилася на Новгородську землю й інші князівства. Це – унікальна пам’ятка, котра не має прототипу ні у візантійському, ні у болгарському, ні у скандинавському законодавстві. Таким чином, можна говорити, що це цілком оригінальний витвір давньоруської юридичної та суспільно-політичної думки початку ХІ ст., здійснений книжниками Великого київського князя Ярослава Мудрого.

«Володимир землю зорав, Ярослав засіяв». Літописець знайшов чудову метафору для означення діяльності князів Володимира та Ярослава на ниві духовного розвою Руської землі. Митрополит Іларіон у «Слові про закон і благодать» порівняв князя Ярослава з біблійним царем Соломоном, який завершив справи, розпочаті Давидом.

Церкви і монастирі в уяві Ярослава були не лише місцями служіння Богові, але й центрами освіти.

У пізніх літописах, які базуються на Новгородсько-Софійському зводі, повідомляється про заснування князем шкіл для навчання дітей. За правління Ярослава жило і діяло нове молоде покоління, яке виросло в умовах панування християнської віри. Для цього покоління потреба в книгах була особливо гострою та невідкладною. Її правильно визначив і всіма доступними на той час засобами задовольнив князь Ярослав. Він зібрав багатьох переписувачів, які переписували вже перекладені з грецької на слов’янську мови книги, розмножували нові перекладені твори.

Запроваджуючи через розмноження книг грамотність народу, князь Ярослав дбав і про поширення освіти серед вищого стану руського суспільства. Перед 1030 роком літопис зазначає, що Ярослав прибувши у Новгород, «зібрав від старост і попівських дітей 300 чоловік і звелів їх учити по книгах». Крім Києва та Новгорода, аналогічні школи засновувались і в інших містах Русі.

Помер князь Ярослав 1054 року у Вишгороді. Поховали його в Софійському соборі в Києві… «…і плакали по ньому всі люди…» (Літопис Руський. – С. 99).


Саркофаг Ярослава Мудрого
Промайнуло майже дев’ять століть. На землях колишньої Київської держави гуляла більшовицька орда, залишаючи після себе руїни від шедеврів архітектури – православних святинь. У 1935 році мав злетіти в повітря і Софійський собор разом із саркофагом князя Ярослава. До Москви прибула родина французького письменника, професора Сорбони, лауреата Нобелівської премії Ромена Роллана, заявивши рішучий протест проти руйнування Софії Київської, «яка має відношення до Франції, бо побудована родичем французького короля…».

І вистояла Софія Київська – символ могутності давньоукраїнської держави, очолюваної Мудрим правителем.


Література:


Аркас, Микола. Історія України [Текст] / М. Аркас. – Буенос Айрес : «Полтава», 1947. – 584 с. – [Ярослав Мудрий, С. 71-77].

Грушевський, М. Ілюстрована історія України [Текст]. – Нью-Йорк : Вид-во Чарторийських, 1967. – 575 с. – [Ярослав Мудрий, С. 87-92].

І. К. Історія України. Короткий огляд [Текст]. – Нью Йорк : Видання Шкільної Ради УККА, 1971. – 64 с. – [Ярослав Мудрий, С. 13-17].

Крип’якевич, Іван. Історія України [Текст] : Нове видання / І. Крип’якевич, М. Дольницький ; [ред., доп. і додат. приміт. д-р Петро Ісаїв]. – Нью-Йорк : Вид-во Шкільної Ради, 1989. – 256 с. – [Ярослав Мудрий, С. 55-60].

Млиновецький, Роман. Історія українського народу [Текст] : (нариси політичної історії). – Вид. 2-ге, доп. / Р. Млиновецький. – Мюнхен : Укр. Наукове Вид-во, 1953. – 643 с. – [Ярослав Мудрий, С. 49-54].

Багацький, Юрій. Українська людина світового масштабу [Текст] / Ю. Багацький // Авангард. – 1960. – Ч. 3. – С. 30.


Матеріал підготувала гол. бібліограф

загального читального залу Бадеха Л.П.