О. М. Ковбаско Системний підхід та системний аналіз як складові методології дослідження складних природних та соціальних явищ
| Вид материала | Документы |
- Т. О., Яресько К. В. системний аналіз методології педагогіки, 156.23kb.
- Кнутш роль позитивіської методології в сучасній політичній науці, 30.69kb.
- Робоча програма затверджена на засіданні кафедри філософії Протокол №14 від "24" червня, 1203.01kb.
- Удк 364-787. 7: 331. 556-053, 24.27kb.
- Тематичний план дисципліни зміст практичних занять заняття Розвиток системних уявлень, 53.61kb.
- Список наукових та навчально-методичних праць Руденко Ганни Ростиславівни (2004 – 2009, 74.41kb.
- Програма вступних випробовувань з спеціальності 050102 "Економічна кібернетика", 25.27kb.
- 1. Система. Системи управління, системний підхід в організаційному управлінні. Основні, 30.6kb.
- Програма міжнародної конференції системний аналіз та інформаційні технології десята, 683.29kb.
- 1. Менеджмент як наука, мистецтво та практика, 64.03kb.
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ
ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
О. М. Ковбаско
Системний підхід та системний аналіз як складові методології дослідження складних природних та соціальних явищ
Навчально-методична розробка теми
модуля ЗН-3 “Основи системного підходу до розгляду складних
соціально-економічних систем”
Київ 2010
УДК [517.925.4/.5+303.052+004.45] (075.8)
ББК 32.817я73-1
К 56
Рецензент:
О. Д. Гудзинський, доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту ІПК ДСЗУ
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (30 грудня 2009 року, протокол № 8).
Ковбаско О.М.
К 56 Системний підхід та системний аналіз як складові методології дослідження складних природних та соціальних явищ: навч.-метод. розробка теми. – К. : ІПК ДСЗУ, 2019. – 29 с.
Подано навчально-методичні матеріали – зміст та навчальні елементи теми, контрольні питання та тестові завдання для перевірки знань слухачів, список рекомендованої літератури, конспект лекції тощо.
Для використання під час занять і самостійної навчальної роботи слухачів центру підвищення кваліфікації ІПК ДСЗУ – керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості України.
УДК [517.925.4/.5+303.052+004.45] (075.8)
ББК 32.817я73-1
© О.М.Ковбаско, 2010
© Інститут підготовки кадрів
державної служби зайнятості
України (ІПК ДСЗУ), 2010
Зміст
- Зміст та навчальні елементи теми ………………………….…….….….. 3
- Мета та завдання вивчення теми …………………………………….….. 3
- Список рекомендованої літератури …………………………….………. 4
- Перелік контрольних питань………………………………………….…. 5
- Тестові завдання для перевірки знань…………………………….……... 6
- Конспект лекції “Системний підхід та системний аналіз як складові методології дослідження складних природних та соціальних явищ”. 7
- Зміст та навчальні елементи теми
Місце та роль системної методології у пізнанні природи та суспільства. Історія виникнення і розвитку системних поглядів та ідей. Система: сучасне розуміння поняття та його ґенеза. Будова систем (система і середовище, склад системи, її елементи, зв'язки, системоутворювальний чинник), життєдіяльність, функціонування і розвиток систем, мета діяльності (поведінки); ієрархія системи: система, підсистема, надсистема.
Основні властивості та класифікація систем. Поняття соціально-економічної системи.
Принципи та основні етапи системного підходу до аналізу і управління соціально-економічними явищами та об'єктами. Системний підхід і системний аналіз. Формування проблеми як об'єкта системного дослідження, проблематика та методика системного аналізу.
- Мета та завдання вивчення теми
Мета вивчення теми: розкрити сутність системного підходу як методології й прикладної діалектики, сформувати понятійний апарат, ознайомити з основними принципами і засобами дослідження систем, сприяти виробленню вмінь використання системних знань для вирішення конкретних завдань професійної діяльності державного службовця.
За результатами навчання слухачі повинні:
- розуміти сутність понять системної методолдогії; усвідомлювати і розрізняти поняття “системний підхід” і “системний аналіз”; розкривати сутність системного підходу через низку його аспектів і принципів; наводити основні етапи системного аналізу, вміти їх описувати й пояснювати зміст і значення кожного з них;
- відтворювати процеси і явища як цілісну систему, виявляти системні закономірності, використовувати системний підхід як засіб досягнення мети діяльності; визначати систему для розв'язання конкретних
- управлінських проблем (ситуацій), будувати та досліджувати її модель, враховувати і передбачати можливі взаємозв'язки елементів системи (підсистем), виконувати спрощення, інтерпретувати одержані результати, робити висновки.
- Список рекомендованої літератури
1. Анфилатов В.С. и др. Системный анализ в управлении: Учебн. пособ. – М.: Финансы и статистика в управлении, 2002.– 368 с.
2. Берталанфи Л. История и статус общей теории систем // Системные исследования: Ежегодник, 1972. – М.: Наука, 1973. - С. 20-37.
3. Исследования по общей теории систем / под. ред В.И. Садовского
и Э.Г. Юдина. – М.: Прогресс, 1969 – 520 с.
4. Волкова В.Н., А.А. Денисов. Основы теории систем и системного анализа.– СПб.- Изд-во СПбГТУ, 1997.–510 с.
5. Попов В.М. и др. Системный анализ в управлении социально–экономическими и политическими процессами. – Ростов н/Д: Изд-во СКАГС, 2002. – 501 с.
6. Сорока К.О. Основи теорії систем і системного аналізу. – Х.:Тимченко, 2005.– 288 с.
7.Старыш О.Г. Системологія. Підручник.–Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 232 с.
8.Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ: Учебное пособие.– К.: МАУП, 2003.– 368 с.
9. Теория систем и системный анализ в управлении организациями: Справочник: Учеб. пособие / Под ред. В.Н. Волковой и А.А. Емельянова.
- М.: Финансы и статистика, 2006. – 848 с:
10. Черняк Ю.И. Системный анализ в управлении экономикой . – М .: Экономика, 1975. – 151 с.
- Перелік контрольних питань
- На розв’язання яких практичних та теоретичних завдань спрямована системна методологія?
- Розкрийте роль Л. Берталанфі в створенні теорії систем.
- Охарактеризуйте основні складові системної методології.
- Як Ви розумієте поняття “система”? Як відбувався розвиток поняття “система”?
- Розкрийте поняття зовнішнього середовища системи, його основні характеристики. Як відбувається взаємодія системи із зовнішнім середовищем?
- Розкрийте зміст основних понять, які входять у визначення системи: елемент, зв’язок, ціль.
- Розкрийте поняття структури системи. Основні види структур системи та засоби їх опису.
- Розкрийте поняття функція системи та функціонування системи.
- Розкрийте поняття розвитку системи. Охарактеризуйте основні етапи розвитку системи.
- Назвіть і охарактеризуйте основні властивості систем.
- Класифікація систем. Розкрийте поняття соціально-економічної системи.
- Розкрийте суть та принципи системного підходу.
- Опишіть алгоритми реалізації системного підходу.
- Розкрийте суть системного аналізу. При розв’язанні яких завдань він використовується?
- Які методи використовуються в системному аналізі?
- Розкрийте основні етапи проведення системного аналізу.
- Тестові завдання для перевірки знань
1) Системний підхід – це:
А. Методологія дослідження проблем ефективності.
Б. Врахування та використання природної системності світу при дослідженні, проектуванні та управлінні
В. Загальнонаукова методологія досліджень, в основі якої лежить розгляд об’єктів як систем
Г. Методологія розв’язання задач управління
Д. Теорія, яка вивчає загальні закони функціонування і розвитку систем різної природи
2) Які з перерахованих категорій не використовуються у визначеннях поняття система?
А. Елемент, частини, компоненти.
Б. Взаємозв’язок, відношення, взаємодія.
В. Ціль, цілісність, єдність.
Г. Життєдіяльність, розвиток, зміни.
Д. Зовнішнє середовище, спостерігач, суб’єкт.
3) Які з перелічених властивостей не належать до загальних властивостей систем?
А. Структурованість.
Б. Ієрархічність.
В. Модульність.
Г. Обмеженість.
Д. Цілісність.
4) Які з перерахованих принципів не є принципами системного підходу?
А. Цілі, цілісності.
Б. Двоїстості, множинності.
В. Історизму, динамічності.
Г. Складності, подібності.
Д. Ієрархічності, обмеженості.
5) Які з перерахованих завдань не вирішуються при системному аналізі досліджуваного об’єкту?
А. Опис системи.
Б. Виявлення і опис проблем.
В. Визначення відповідального за виявлені проблеми.
Г. Вибір шляхів вирішення проблем.
Д. Розробка моделі системи.
- Системний підхід та системний аналіз як складові методології дослідження складних природних та соціальних явищ
Конспект лекції.
Автор– кандидат технічних наук, доцент кафедри менеджменту О.М.Ковбаско.
План
- Системна методологія: сутність, роль у науковому пізнанні та практичній діяльності, історія становлення та розвитку.
- Основні поняття теорії систем:
- Розвиток поняття системи.
- Система і середовище.
- Поняття, що характеризують будову, функціонування та розвиток систем.
- Основні властивості і класифікація систем.
- Принципи та основні етапи системного підходу.
- Сутність та основні етапи системного аналізу.
Системна методологія: сутність, роль у науковому пізнанні та практичній діяльності, історія становлення та розвитку
Створення системної методології вважається головним науковим досягненням ХХ сторіччя. Вона стала відповіддю на практичні потреби пізнання та конструювання великих, надскладних природних та штучних об’єктів, процесів та явищ, розв’язання складних завдань суспільної практики, які постали в ХІХ – на початку ХХ сторіччя.
Прискорення темпів науково-технічного прогресу, зростання матеріального виробництва призвели до ускладнення управління економікою держав і окремих підприємств та породили багато проблем (енергетичних, екологічних, транспортних та ін.), які стали глобальними внаслідок посилюючихся взаємозв’язку і взаємозалежності країн, організацій, груп та індивідів. Стало зрозумілим, що розв’язання проблемних питань в управлінні, реалізація масштабних виробничих, технічних та технологічних проектів можливі тільки при їх розгляді в цілому, з усією сукупністю складних внутрішніх і зовнішніх зв’язків, із застосуванням знань і методів різних наук в певній логічній послідовності. Виникла потреба у фахівцях “широкого профілю”, які володіють знаннями не тільки у своїй галузі, але й у суміжних областях, які вміють ці знання узагальнювати, використовувати аналогії, будувати комплексні моделі.
Характерною ознакою розвитку науки в ХVIII–ХІХ ст. була все більша диференціація наукових та прикладних напрямів досліджень, яка приводила до вузької спеціалізації фахівців. В той же час збільшувалася кількість проблем, для розв’язання яких передбачалося залучення науковців різних галузей знань. Потрібно було інтегрувати та систематизувати накопичене наукове знання.
Роль інтеграції наук, організації взаємозв’язків та взаємодії між різними науковими напрямами в усі часи відігравала філософія – наука наук, яка одночасно була і джерелом виникнення ряду нових напрямів. Так і в 30-х рр. ХХ ст. філософія стала джерелом виникнення узагальнюючого напряму, який отримав назву теорія систем. Австрійський біолог Л. Берталанфі, який вважається засновником цього напряму, перший доклад про свою нову концепцію зробив в 1937 р. на філософському семінарі, використовуючи в якості вихідних понять філософську термінологію. Починаючи з 1945 р., ним опубліковано ряд статей, присвячених загальній теорії систем. Разом із фізіологом Р. Жераром, економістом К. Боулдінгом, філософом і психологом А. Рапопортом вони у 1954 р. створили «Товариство досліджень у галузі загальної теорії систем» і визначили такі його цілі:
1) виявлення ізоморфізму (подібності) понять, законів, моделей у різних галузях науки для перенесення їх з однієї дисципліни до іншої;
2) сприяння побудові адекватних теоретичних моделей для тих галузей науки, в яких вони відсутні;
3) мінімізація дублювання теоретичних досліджень у різних наукових галузях;
4) виявлення єдності науки шляхом встановлення зв’язків між спеціалістами різних наук.
Важливий внесок в становлення системних уявлень на початку ХХ ст. (ще до Л. Берталанфі) вніс російський вчений-медик А.А. Богданов, але в силу історичних причин запропонована ним загальна організаційна наука тектологія не набула розповсюдження і практичного застосування. Важливу роль в становленні цього напряму внесли радянські вчені В.М. Сагатовський, Е.Г. Юдін, І.В. Блауберг, С.П. Ніканоров, які ініціювали переклад низки перших робіт по системним дослідженням.
Теорія систем вивчає загальні закони функціонування і розвитку систем різної природи, розробляє класифікацію систем, на основі якої обґрунтовується вибір методів моделювання конкретних технічних, природних і соціально-економічних об’єктів.
Потреби вирішення практичних задач за допомогою теорії систем в різних галузях привели до розробки низки напрямів системних досліджень: дослідження операцій (розв’язання задач у військовій сфері), системо-техніка (проектування та управління складними технічними системами), кібернетика (розв’язання задач управління), системологія (врахування та використання природної системності світу при дослідженні, проектуванні та управлінні), системний підхід (загальнонаукова методологія досліджень, в основі якої лежить розгляд об’єктів як систем), системний аналіз (методологія розв’язання складних проблем, яка базується на системному підході) та інші.
Вагомим етапом розвитку системної методології в останній чверті ХХ ст. стала поява концепції хаосу і перехідних процесів, сформованої І. Пригожиним і виникнення концепції синергетики Г. Хагена, пов’язаної з дослідженням проблем ефективності.
Синергізм – явище, за якого загальний результат процесу більше суми окремих ефектів, які входять в цей результат.
Перелік системних напрямів досліджень та найбільш відомі науковці, які зробили вагомий внесок в їх розвиток, подано в таблиці.
| Теорія систем | Л. фон Берталанфі, Дж. ван Гі, М. Месарович, В.Г. Афанасьєв, А.І. Уйомов, Ю.А. Урманцев |
| Системний підхід | С.П. Ніканоров, Е. Квейд, С. Янг І.В. Блауберг, Е.Г. Юдін, B.C. Тюхтін |
| Системологія | І.Б.Новік, В.Т.Кулік, Б.С.Флейшман |
| Системний аналіз | С. Оптнер, Д. Кліланд, В. Кінг, М.М. Моісеєв, Ю.І. Черняк, Є.П. Голубков, Ф.І. Перегудов, В.М. Сагатовський, В.З. Ямпольський, В.М. Волкова, А.О. Денисов, О.А. Ємельянов |
| Системотехніка | Г. Гуд, Р. Макол, Ф.Є. Темніков, В.І. Ніколаєв, А. Холл, Г. Честнат, В.В. Дружинін, Д.С. Конторов |
| Кібернетика | Н. Вінер, У.Р. Ешбі, А.І. Берг, Л.П. Крайзмер, Л.Т. Кузін, Л.А. Растригін, Н.Є. Кобринський, Е.З. Маймінас |
| Дослідження операцій | У. Черчмен, Р. Акофф, М. Сасієні, Т. Сааті, О.С. Вентцель |
| Самоорганизація | І. Пригожин, І. Стенгерс, Г. Ніколис, М. Ейген, П. Шустер, В.Є. Хіценко |
| Синергетика | Г. Хакен, О.М. Князева, С.П. Капіца С.П. Курдюмов, Г.Г. Малинецький |
Теорія систем, системний підхід і системний аналіз є трьома основними складовими системної методології.
Основні поняття теорії систем
Поняття системи, його розвиток.
Основною категорією системної методології є система. Система – слово грецьке, яке в перекладі означає ціле, що складається з частин. Термін «система» широко розповсюджений і згадується в усіх без виключення науках. Він використовується у тих випадках, коли хочуть охарактеризувати досліджуваний або проектуємий об’єкт як дещо ціле (єдине), складне, про яке неможливо зразу дати уявлення, показавши його, зобразивши графічно або описавши математично. Наприклад: сонячна система, система кровообігу, система управління організацією та ін.
Поняття системи підкреслює упорядкованість, цілісність об’єкта дослідження, наявність в ньому певних закономірностей.
Існує декілька десятків визначень цього поняття. Їх аналіз показує, що визначення поняття система змінювалося не тільки за формою, але й за змістом. Розглянемо основні і принципові зміни, які відбувалися з визначенням під час розвитку теорії систем і використання цього поняття на практиці.
У перших визначеннях так або інакше говорилося про те, що система –це елементи (частини, компоненти) і зв’язки (відношення) між ними.
Так, Л. фон Берталанфі визначав систему як “комплекс взаємодіючих компонентів” або як “сукупність елементів, які перебувають у визначених відношеннях один з одним із середовищем”. У Великій радянській енциклопедії система визначається прямим перекладом з грецького susthma, что означает склад, тобто складене, з’єднане з частин.
Для уточнення елементів і зв’язків у визначення системи включають властивості. Так, у визначеннях А.І. Уйомова, А. Холла властивості (атрибути) доповнюють поняття елемента (предмета). Система – множина об’єктів, які мають наперед задані властивості і фіксовані відношення між ними (А.І. Уємов).
Потім у визначеннях системи з’являється поняття ціль.
Система – кінцева множина функціональних елементів і відношень між ними, що виділена з середовища відповідно до визначеної мети в межах визначеного часового інтервалу (В.М. Сагатовський).
Далі, у визначення системи починають включати поряд з елементами, зв’язками і цілями ще й спостерігача, тобто особу, яка представляє об’єкт або процес у вигляді системи при їх дослідженні або прийнятті рішень. Таке перше визначення дав економіст Ю.І. Черняк: “Система є відображення у свідомості суб’єкта (дослідника, спостерігача) властивостей об’єктів і їх відношень у вирішені завдання дослідження, пізнання”. Американський дослідник С. Оптнер виразив цей погляд на систему таким чином: “Система є спосіб або засіб вирішення проблеми”.
Вибір визначення системи залежить від мети її дослідження та етапу дослідження. Один і той же об’єкт на різних етапах його розгляду може бути представлений у різних аспектах, відповідно існують і різні аспекти поняття системи: філософський, науково-дослідний, проектний, інженерний.
Категорія система належить до числа загальних категорій, тобто вона може бути застосована для характеристики будь-яких предметів і явищ, всіх об’єктів. Останні не можна розділити на системи і не-системи. Будь-який об’єкт у даному відношенні система, а в іншому – не-система. Визначити об’єкт як систему – значить виділити те відношення, в якому він виступає як система. Для пояснення сутності сил, які об’єднують множину елементів в систему, застосовують поняття системоутворюючий фактор. Пошук системоутворюючого фактора є однією з головних проблем науки (наприклад, таблиця Мендєлєєва). Існує думка, що системоутворюючим фактором є ціль, завдяки якій елементи системи об’єднуються і функціонують заради її досягнення. І в цьому відношенні об’єкт є цілим, представляє собою цілісність. Це є справедливим для живої природи, соціального життя. В неживій природі, де ціль – це рух до стану рівноваги, цей фактор не так чітко виражається.
Система і середовище.
Середовище – це сукупність усіх об’єктів, зміна властивостей яких впливає на систему, а також тих об’єктів, чиї властивості змінюються в результаті функціонування системи.
На перших етапах системних досліджень важливо вміти відокремити систему від середовища, з яким система взаємодіє.
Окремим випадком виокремлення системи з середовища є визначення її через входи і виходи, через які вона взаємодіє з середовищем. В кібернетиці і теорії систем таке представлення системи називають “чорний ящик” (рис. 1).
СИСТЕМА
Виходи
Входи
Межі системи
Рис 1. Модель системи “чорний ящик”.
На цій моделі базується визначення системи В.М. Садовського та Е.Г. Юдина: 2) вона створює особливу єдність з середовищем; 3) як правило кожна досліджувана система представляє собою елемент системи більш високого порядку; 4)елементи будь-якої досліджуваної системи в свою чергу зазвичай виступають як системи більш низького порядку”. Система, елементом якої є дана система, називається надсистемою даної системи. Система, яка є елементом даної системи, називається підсистемою даної системи.
Уточнення або конкретизація визначення системи в процесі дослідження спричиняє відповідне уточнення її взаємодії з середовищем і визначення середовища. В процесі дослідження межа між системою і середовищем може змінюватися: деякі елементи можуть бути віднесені до середовища, а інші, які мають сильні зв’язки з елементами системи, включатися до системи.
Середовище і система перебувають у взаємній залежності і взаємній зумовленості. Система, знаходячись в середовищі, весь час відчуває його постійні впливи, які називаються факторами. Система впливає на середовище через свої функції. За взаємодією із зовнішнім середовищем розрізняють системи відкриті і закриті (замкнені).
Відкриті системи – це системи, які в процесі своєї діяльності обмінюються з середовищем матерією, енергією, інформацією. Прикладом відкритої системи є організація.
Замкнені системи – це системи, в яких відсутні процеси обміну з навколишнім середовищем (наприклад, годинник, доки є джерело енергії, не залежить від зовнішнього середовища). Замкнена система має фіксовані межі.
Основними характеристиками середовища є складність, рухомість, невизначеність.
Складність середовища виявляється в кількості факторів, через які воно впливає на систему, та в можливостях змін цих факторів.
Рухомість середовища характеризується швидкістю, з якою відбуваються зміни в оточенні системи.
Невизначеність середовища характеризується кількістю інформації про фактори середовища, які впливають на систему, а також ступенем впевненості в цій інформації.
Найважливішими проблемними питаннями взаємодії системи і середовища є:
- адаптація системи в середовищі;
- забезпечення рівноваги;
- боротьба і конкуренція систем.
Для того щоб відкрита система успішно діяла в оточуючому середовищі потрібна певна узгодженість системи з середовищем (адаптація). Адаптація – це пристосування самоорганізуючихся систем до умов середовища, які змінюються. Основні шляхи адаптації:
- зміни в системі;
- зміни в оточуючому середовищі;
- зустрічні зміни в середовищі та системі.
Вибір шляху залежить від того, наскільки важко провести зміни. При зміні в системі важливим питанням є межа внутрішньої перебудови системи під впливом середовища. Повна перебудова системи під впливом середовища означає втрату її самобутності, розчинення у середовищі.
При взаємодії з середовищем для системи важливо зберігати рівновагу. Рівновага – це здатність системи повертатися в попередній стан, компенсуючи збурюючий вплив середовища.
Боротьба систем є джерелом їхнього розвитку. Вона пояснює механізм розвитку, його зміст, форми і процес. У соціально-економічних систем проявляється у вигляді конкуренції. Конкуренція активізує внутрішні сили конкуруючих систем, примушує їх розвиватися, удосконалюватися. Окрім позитивних, конкуренція може привести і до негативних наслідків, особливо тоді, коли її правила не встановлені або є дуже примітивними. Якщо конкуренція слабшає, то розвиток суспільства уповільнюється, наступає застій. Якщо ж вона загострюється, то може перерости в конфлікт, революцію.