Geum.ru

Для дітей м. Львова Відділ інновацій, маркетингу І перспективних технологій

Вид материалаДокументы

Содержание


Погляди Андрея Шептицького на владу та державу
Подобный материал:
1   2   3
Тематика ділових листів-послань Андрея Шептицького


Андрей Шептицький залишив по собі величезну творчу спадщину, вагоме місце в якій належить листам-посланням. З огляду на стильову різноманітність вирізняємо дві групи послань: 1) власне пастирські листи; 2) твори, написані митрополитом від імені Митрополичого Ординаріяту. Останні займали важливе місце серед ділової кореспонденції керівництва УГКЦ та вирізнялися своєрідною побудовою (подібні до ділових записок, повідомлень, розпоряджень). Сам автор називав їх «зарядження та оповістки».

Однією з особливостей таких текстів є тип адресата. Всі вони призначені духовенству, а саме: «Отцям-Душпастирям», «богословам», «Священикам», «Всеч. Духовенству», «Деканальним урядам», «Парохі-яльним Урядам Архиепархії». Залежно від мети написання розглядувані листи можна поділити на листи-повідомлення, листи-нагадування, листи-прохання, листи-накази, листи-оголошення. Щодо тематики ділових листів, то можемо вирізнити такі основні групи: листи, тематика яких зумовлена літургійним роком («В справі Евхаристійного Тижня», «У справі культу Найсол. Серця Христового», «Диспенза відправляти Службу Божу Св. Йо. Золотоустого в середи і п'ятниці Вел. Посту»); листи про літургійне життя священиків і дяків («В справі обняття душп. посади», «В справі особового стану ОО. Душпастирів і дяків», «В справі дяків»).

Із попередньою групою пов'язана група листів, темою яких є богословська освіта пастирів («В справі свячень», «В справі свячень питомців після ІV р. богословії», «В справі кваліфікацій священиків», «У справі передординаційних і передконкурсових іспитів», «У справі провірки докторських дипломів»).

Особливо турбувало митрополита питання освіти молоді. Вивчення релігії велося не тільки у богословських навчальних закладах, а й у світських поряд з іншими науками («В справі навчання релігії», «В справі духовних вправ у школах», «В справі фахової освіти ремісн.— промисл. молоді»). Наступна група листів присвячена церковно-адміністративним справам («В справі даних до нового Шематизму»).

Особливо багато листів містять вказівки щодо видачі різних довідок, копій, виписів із свідоцтв про народження («В справі метрикальних книг у парохії», «В справі метри кальних копій», «В справі посвідок», «Пошукування за актами уродження і хрещення», «У справі метрикальних посвідок для робітників»).

Темою листів від Митрополитчого Ординаріяту ставали і господарські справи церкви («В справі муки на просфори», «В справі церковного світла», «В справі церковних дзвонів»).

У багатьох листах вміщені зауваження щодо передплати періодичних видань або виходу у світ нових книг («В справі передплати «АЕпарх. Відомостей», «В справі Служебника», «Нові книжки»).

Численною є група листів про добровільні грошові і матеріальні пожертвування, створення і діяльність різних фондів та товариств, опіку над певними групами населення («В справі збіркової акції для шкільної молоді», «В справі Вдовчо-Сиротинського Фонду», «В справі опіки над полоненими українцями», «В справі опіки над студентством»). Кількісно невелика група листів, у яких йдеться про впорядкування окремих проблем християнського побуту («В справі пільних робіт у святочні дні», «В справі вінчань за більш. влади").

Як бачимо, тематично ділові листи-послання Андрея Шептицького стосувалися передусім поточних церковних справ (літургійних відправ, праці священиків та дяків), впорядкування певних проблем християн-ського побуту та принагідних господарських і соціальних питань.


Твори Митрополита Андрея Шептицького


І. Богословсько-душпастирські й аскетичні твори
1. Пастирські листи
2. Звернення
3. Твір “Божа Мудрість” (1932-1935 рр.)
4. Твір “Християнська праведність” (1935 р.)
5. Твір “Дар П’ятидесятниці” (1937 р.)
6. Виклади аскетики 
7. Молитви, проповіді, реколекційні науки
8. Письмо “Зі споминів про брата Альберта”
9. Переклад аскетичних творів св. Отця нашого Василія Великого

(1910-1911 рр.)

ІІ. Канонічно-конституційні твори. Монастирські устави.
1. Пастирський лист “Послання про церковне братство і його статут”

(1905 р.)
2. Начерк статутів Сестер Служебниць (1905 р.)
3. Начерк конституцій Сестер Василіанок (1909 р.)
4. Скнилівський Типикон (1910 р.)
5. Унівський Устав (1920 р.) 
6. Переклад аскетичних творів св. Отця нашого Василія Великого

(1928 р.)
7. Пропозиція у справі реформи Східного Канонічного Права (1929 р.)
8. Генеральний, або Великий Типикон (1936 р.)
9. Про тих, що живуть за Євангельськими радами (1940 р.)
ІІІ. Писання на тему Церковної єдності
1. Послання “Зближаються часи” (1907 р.)
2. Конференція про “Ролю західніх у ділі об’єднання Церков” (1923 р.)
3. Конференція “Психологія Унії” (1925 р.)
4. Лист “Російський Католицький Екзархат” (1927 р.)
5. Промова на Унійному з’їзді у Львові (1936 р.)
6. Декрет “Праця над з’єднанням Церков” (1940 р.)
7. Послання до Духовенства “Як будувати рідну хату” (1941 р.)
8. Письмо “Пропаганда Відступства (1942 р.)
9. Збірка документів “У справі порозуміння” (з 1943 р.)
10. Письмо “Екзархат Білоруси” (1943 р.)
* Повний перелік документів із екуменізму у хронологічному порядку
ІV. Писання про обрядові справи
1. Послання “Про почитання Христового Серця” (1906 р.)
2. Послання “Про обрядові справи” (1931 р.)
3. Слово “Вірність традиції” (1931 р.)
4. Промова на Унійному з’їзді (1936 р.) 
5. Письмо-розпорядок про розписання Архиєпархіяльного Собору

(1940 р.)
6. Послання “Про обряди” (1941 р.) 
7. Письмо “Видання нового Служебника” (1942 р.)
V. Історичні твори
1. Монографія “Про Йосифа Велямина Рутського, Київського

Митрополита (1614-1637)” 
2. Стаття “З філософії культури” (1935 р.)
VІ. Мистецтво
1. Стаття “Мої спогади про предмет музейних збірок”
2. Розпорядок Митрополичого Ординаріяту ч. 298, 1 (14.09.1901 р.)
3. Письмо Митрополичого Ординаріяту “Консервація і реставрація

історичних пам’яток церковного мистецтва” ч 570/АВ (1932 р.)
4. Стаття “Значення національного мистецтва” (1934 р.) 
5. Декрет Архиєпархіяльного Собору “Іконографія” (1941 р.)
VІІ. Писання на суспільні теми
1. Послання “Про соціяльні справи” (1904 р.)
2. “Слово до української молоді” (1932 р.)
3. Письмо з нагоди вбивства І. Бабія (1934 р.)
4. Промова на Марійській Академії (1937 р.)
5. Послання “До руської інтелігенції”, у 3-ій частині послання

“Заклик до покаяння у Великий Піст” (1938 р.)
6. Послання „Про милосердя” (1941 р.)
7. Послання „Не убий” (1942 р.)
8. Принагідні промови у Палаті Панів у Відні.
* Повний перелік творів і документів на суспільні теми у

хронологічному порядку
VІІІ. Принагідні писання
а) промови
б) звернення
в) листування
г) реляції до Св. Перстолу
д) адміністраційні листи


Погляди Андрея Шептицького на владу та державу


Коли заходить мова про Андрея Шептицького, то його передусім трактують як церковного ієрарха, який водночас не уникав соціально-політичних питань. І рідко коли його розглядають як мислителя, філософа.

А. Шептицький представляє середньовічний тип філософа. Це мудрий ієрарх, який дотримується традиції й з допомогою церковної комунікації наставляє свою паству.

Цікавою і навіть актуальною сьогодні для України є його соціальна філософія, особливо погляди на владу й державу.

А. Шептицький трактував державу як єдиний природний організм, в якому кожен член виконує ту чи іншу, притаманну йому функцію. Він виділяв три найважливіші форми державного правління  монархію, олігархію та демократію. На його думку, в принципі, не так вже й важливо, яка використовується форма державної організації. Головне – щоб існувала рівновага, розумне співвідношення між правами й свободою особистості, з одного боку, та правами й владою держави, з іншого. Фактично він закликав до створення правової держави західноєвропейського типу, де громадянам забезпечувалися б необхідні свободи, але де б ці свободи не ставали крайнощами й не виливалися в анархію.

А. Шептицький віддавав перевагу демократичній формі правлін-ня якраз через те, що і при монархії, і при олігархії важко забезпечити оптимальний баланс громадянських свобод та державної влади. Так, розглядаючи монархію, він вказував на спокусу узурпації влади з боку верховного правителя: “Досвід Європи, може, від віків навчив нас, що надзвичайно трудно знайти одного  монарха, який не ставав би бодай часом тираном і все поступав би по чесноті, “служив би” за приписами Євангелія. Оскільки осягнути трудніше те, щоб усі громадяни викону-вали участь у державній владі за приписами чесноти”.

Така сама узурпація може відносно легко реалізовуватися при олігархічному правлінні, коли група правителів виходить з вузько-партійних чи вузьконаціональних інтересів. Власне, під олігархічною формою А. Шептицький розумів правління групи людей, олігархів, які спиралися чи то на певну соціальну групу чи на певну націю (в багато-національній державі). Говорячи про небезпеки олігархічного правління, А. Шептицький писав: “Можна зробити ще й ту заввагу, що коли олігархія спирається на одну партію або на один народ, спокуса надучивати власти для гноблення іншої партії чи національностей більша. Чесноти громадян, що беруть участь у власти, мусять бути тим більші, чим більше партійність і національний шовінізм засліплюють чоловіка…”

Щодо демократичної форми правління, то саме вона може най-краще забезпечити баланс державної влади й громадянських свобод. А. Шептицький вважав, що визначальним компонентом формування здорового суспільства є керівництво осіб найкращих та найздібніших, які діятимуть за християнськими принципами й на основі чеснот, а народ, натомість, теж зобов’язаний бути до цього причетним, делегуючи в органи влади саме таких людей. Проте А. Шептицький усвідомлював, що зробити це нелегко. “Люди,  писав він,  бувають цілком несвідомі потреби чи браків тих прикмет”. 

А. Шептицький розумів, що реалізувати демократичну модель правління на українському грунті, забезпечивши при цьому оптималь-ний баланс влади й громадянських свобод, є справою складною. Це пов’язано з різними чинниками. Але чи не найголовніший серед них – запізніле націєтворення. “У многих напрямах, – зазначав мислитель, – ми ще люди примітивні, для яких демонстрація, фраза і шум часто видаються чимось важнішим, ніж спокійна земна розвага та витривала праця. Ми зрештою пробудилися до національного життя в добі, в якій демократичні принципи уважались святими. Ми унаслідували, може, й прикмети, але напевно й хиби демократизму”.

Владу А. Шептицький трактував як необхідний елемент суспіль-ного життя. “Так уже мусить бути,  писав він,  що одні люди мають наказувати, а другі слухати. Не можуть же всі наказувати. І не можуть усі, під кожним оглядом, рівним собі бути”. Отже, в суспільстві мають існувати люди, покликані керувати ним, допомагати йому в розвитку, дбати про суспільні інтереси й безпеку. Інакше  запанує безлад та безправ’я. У цьому сенсі варто вести мову, що влада “від Бога”. Вона дана людям для того, щоб забезпечувати мир, стабільність, узгоджувати інтереси окремих осіб. 

Ідеалом для Андрея Шептицького є держава, побудована на християнських духовних підвалинах, своєрідна “християнська суспіль-ність”. Це не значить, що влада в такому суспільстві має знаходитися в руках духовенства. А. Шептицький чітко розмежовує світську й церков-ну владу: якщо світська влада має займатися справами суспільними, то церковна  моральним вдосконаленням людей.

“Християнська суспільність, зложена з людей щиро пересвідче-них і перейнятих Христовим духом, буде завжди організовуватися в християнському дусі і в кожному напрямі буде доходити до рівноваги, ладу й сили”. Таке суспільство є солідарним, де всі члени діють як складові частини одного великого організму. А обов’язки, на яких тримається солідарність, розглядаються як абсолютні.

А. Шептицький розумів, що досягнути суспільної гармонії, а, відповідно, й нормального функціонування держави, неможливо лише спираючись на зовнішній, формально-юридичний примус. Тому в солідарному суспільстві, побудованому на християнських засадах, повинен існувати внутрішній послух. “Бо в цьому,  писав А. Шептиць-кий,  і полягає сила й лад у кожному народові, що цей обов’язок послуху для справедливих наказів влади, виповнюють громадяни не з примусу перед карою, але з сумління почуття того ж обов’язку”. Відпо-відно трактуванню А. Шептицького, особа як громадянин і християнин мають вбачати в законах влади певною мірою волю Бога й берегтися, щоб у разі непослуху владі не чинити непослуху волі Божій. 

А. Шептицький, розглядаючи проблеми українського державо-творення, вважав, що вони пов’язані не лише із зовнішніми чинниками, а й з чинниками внутрішніми, зокрема “причинами порядку мораль-ного”. “Усі помилки наших політичних провідників, – писав він, – і зла воля наших противників і ворогів, і природні хиби нашої національної вдачі, і брак свободи і державного життя, і культура не раз затроєна бацилами пагубних для народів суспільних, політичних й релігійних чи антирелігійних теорій, все це безумовно є також причиною теперішньої руїни”.

Роки життя А. Шептицького припали на буремні часи, коли українці намагалися створити свою державу й часто зустрічалися з тими ж проблемими, які зараз стають перед нами. А. Шептицький намагався осмислити український досвід державотворення в дусі томістської доктрини й дати свої рекомендації щодо того, як вийти зі складної ситуації “руїни” й побудувати “рідну хату”. Певно, до цих порад варто прислухатися. І подумати над тим, як зробити наше суспільство більш інтегрованим, солідарним та моральним.