Одеська національна юридична академія

Вид материала

Закон

Содержание 1.1. Теоретичні засади дослідження: поняття та механізм правового регулювання. Окремі особливості правового регулювання сімейних Висновки до першого розділу Поняття та види розлучення за сімейним правом україни

Подобный материал:

• Одеська національна юридична академія, 1309.1kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
• Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
• Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
• Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
• Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.

1.1. Теоретичні засади дослідження: поняття та механізм правового регулювання. Окремі особливості правового регулювання сімейних відносин


Категорія „правове регулювання” отримала значного поширення в юридичній науці та практиці, і в тому числі в теорії і практиці сімейного права. Велика частина суспільних відносин (у тому числі відносин у сім’ї) підлягала і підлягає сьогодні правовому регулюванню.

У свою чергу, правове регулювання відповідних суспільних відносин виступає як „акцептор” пізнання всього комплексу природніх, технічних та суспільних наук. Проблеми ефективності правового регулювання як нормативного, так і індивідуального, останнім часом звертають на себе увагу багатьох вчених-юристів¹. Висловлюється точка зору, що „необхідним є створення синтетичної теорії ефективності правового регулювання, яка охоплює всі правові засоби і всі варіанти процесу правового регулювання у їх взаємозалежності”².

Аналізуючи сучасний розвиток теорії права, можна зробити загальний висновок, що він здійснюється за двома основними напрямками, які пов’язані з конкретною метою: по-перше, удосконалення законодавства, приведення юридичних норм у відповідність до нового рівня, досягнутого українським суспільством; по-друге, підвищення ефективності дії вже існуючих норм права. Останнє завдання обумовлює необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання як суспільних відносин в цілому, так і відносин, що виникають у сім’ї, зокрема. Потрібна незупинна робота щодо вдосконалення правової надбудови суспільства з урахуванням основних тенденцій розвитку сім’ї, держави та світового суспільства. Правове регулювання як цілеспрямована юридична діяльність супроводжує всю історію існування права в суспільстві. Але якщо спочатку воно являло собою спроби вгадати „волю богів”, то згодом перетворилося на „людську, занадто людську” (Ницше) справу. В епоху розквіту юридичного світогляду (ХVІІІ ст.) на Заході панувало переконання, що одним розчерком пера можна змінити правову систему країни. Сучасна правова теорія доходить висновку, що у будь-якій правовій системі правове регулювання має свої природні межі, і законодавець завжди змушений зважати на ті соціальні очікування, які існують стосовно цього у суспільстві.

У вітчизняній юридичній літературі тема правового регулювання (як і сам термін) також не є новою. У 60-ті роки минулого століття зріс інтерес до цієї проблеми, що пояснювалося необхідністю підвищення організуючої, творчої ролі права у житті суспільства, важливістю з’ясування його впливу на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей, розгляду співвідношення „впливу” й „регулювання”, аналізу особливостей, специфічності елементів механізму правового регулювання.

Значна роль у механізму правового впливу належить правосвідомості, правовій культурі, правовим принципам і правотворчому процесові, а також властива механізмові правового регулювання. Правові явища, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на свідомість і поведінку людей, утворюють цілісну систему, діють у комплексі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Найбільш значущою для розробки цієї проблеми стала монографія С. С. Алексєєва „Механізм правового регулювання в соціалістичній державі”, в якій підкреслювалося, що категорія „механізм правового регулювання” вироблена в теорії для відображення моменту руху, функціонування правової форми¹. У цей час поняття „механізм” вживається у правознавстві і під іншим кутом зору: „механізм правотворчості”, „механізм трудового виховання”, „юридичний механізм керування” і т.д. Загальним же є те, що термін „механізм” розуміється всіма як спосіб функціонування, система засобів впливу.

Механізм правового регулювання виражає діяльну сторону процесу перекладу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. При цьому правове регулювання являє собою довгостроковий процес, що розпадається на стадії, на кожній з яких працюють особливі юридичні засоби, що у сукупності являють собою складові механізму правового регулювання.

Правове регулювання включає такі стадії:

1) видання норми права та її загальний вплив (регламентація суспільних відносин);

2) виникнення суб’єктивних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків;

3) реалізація суб’єктивних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, втілення їх у конкретній, фактичній поведінці учасників суспільних відносин;

4) застосування права.

Для реалізації норм права у фактичній поведінці cуб’єктів необхідним є видання актів застосування права. Це факультативна стадія правового регулювання, що може існувати між першою та другою, або другою та третьою стадіями.

Відповідно до перерахованих стадій правового perулювання виокремлюються чотири основних елементи його механізму: а) норма права; б) правове відношення; в) акти реалізації прав та обов’язків; г) акти застосування права.

Норма права являє собою вихідну юридичну базу для правового регулювання, тому що в ній закладено модель необхідної поведінки, яка сформульована в її диспозиції. Від виду норми права (заборонна, управомочна, зобов’язальна, рекомендаційна) залежить характер поведінки суб’єктів права.

Правове відношення є головним засобом, що дозволяє визначити, хто і як буде виконувати вимоги норми права. У ньому загальна модель поведінки конкретизується стосовно суб’єктів, фіксуються їхні суб’єктивні права та суб’єктивні юридичні обов’язки.

Акти реалізації прав та обов’язки – це фактична поведінка суб’єктів. Тут дія механізму правового peryлювання закінчується, тому що забезпечується та фактична, реальна поведінка суб’єктів, той результат, на який була спрямована воля законодавця.

Акти застосування права являють собою владні веління компетентних органів, які забезпечують виникнення правовідносин, проводять вимоги норм права в життя, гарантують здійснення прав та обов’язків і т.д.

Залежно від того, які елементи механізму правового регулювання послідовно використовуються, можна говорити про простий і складний процеси регулювання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Частково аналізуючи особливості правового регулювання сімейних відносин, необхідно окрему увагу приділити питанням мети, яка повинна досягатися внаслідок такого регулювання. Іноді мета правового регулювання отримує безпосереднє закріплення в законі (так звана норма – мета), в інших випадках випливає із загального змісту. В літературі зазначалося, що мета і задачі – це те, чому служить законодавство, для досягнення і вирішення чого воно використовується¹, саме мета, на думку А.М. Нечаєвої, служить відправною точкою у пошуках найбільш важливих сторін правового регулювання.

В існуючих наукових дослідженнях питання про мету у праві розглядається, як правило, в загальнотеоретичному плані. Деякі результати таких досліджень можуть використовуватися в процесі характеристики правового регулювання розлучення. Слід також окремо звернути увагу, що питання мети правового регулювання сімейних відносин не отримали в літературі достатнього висвітлення. Хоча при цьому заслуговує на увагу законодавче визначення мети регулювання сімейних відносин в ч. 2 ст. 1 СКУ.

Якщо ж аналізувати мету правового регулювання розлучення, то можна сказати, що, базуючись на загальних засадах, вона має свої особливості. Так, метою правового регулювання слід вважати:

1) гарантію реалізації чоловіком та жінкою права на розлучення;

2) забезпечення майнових та особистих немайнових прав та законних інтересів чоловіка та жінки як у ході, так і внаслідок розлучення;

3) забезпечення кожної дитини (якщо подружжя має дітей) нормальним сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку в процесі і внаслідок розлучення.

Звичайно, досягнення зазначених цілей здійснюється за допомогою різноманітних правових засобів. В літературі зазначалося, що взаємозв’язок мети і засобів має характер двобічної детермінації. Як зазначає А.В. Малько, з одного боку, в залежності від поставленої мети обираються засоби для її досягнення, з іншого – сама мета повинна виходити з реально існуючих юридичних засобів, необхідних для її досягнення¹. Правильний вибір такого роду юридичного інструментарію є однією з найважливіших умов ефективності правового регулювання розлучення в сучасних умовах.

2. Історія розвитку правового регулювання розлучення
   

Сімейне законодавство традиційно виконує складну роль у процесі регулювання внутрішньосімейних конфліктів, у тому числі тих, що виникають на підґрунті особистих відносин. Як свідчить практика, такі конфлікти можуть закінчуватися розпадом сім’ї, розірванням шлюбу. Для того, щоб комплексно проаналізувати роль та значення розлучення для суб’єктів сімейних відносин, необхідно звернути увагу на особливості правового регулювання розлучення на різних етапах розвитку правової системи України.

Кожен період розвитку українського сімейного законодавства являє собою певний науковий інтерес. Кожен із них, по-перше, відображує набутий віками досвід державно-правового регулювання сімейних відносин, по-друге, служить наочним прикладом того, як, в якому напрямку змінювався правовий вплив на відносини чоловіка та жінки як під час перебування у шлюбі, так і в процесі та в результаті розлучення.

Сімейне законодавство з питань правового регулювання розлучення подружжя (а також і фактичного подружжя) неодноразово змінювалося, що зумовлювалося економічними та політичними обставинами у країні. Разом зі зміною законодавства змінювалися також принципи і методи правового регулювання відносин, що виникають у процесі та в результаті розлучення подружжя, історія розвитку яких протягом минулого століття та сучасності стала предметом розгляду у цьому підрозділі. У зв’язку з тим, що вивчення історії питання загалом не є предметом дисертаційного дослідження, а основні тенденції розвитку принципів та методів правового регулювання розлучення можна прослідкувати, аналізуючи законодавство останніх століть, вважається за доцільне обмежитися вивченням означеного періоду.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Кодекс 1919 р. містив спрощений порядок розлучення, зокрема „за наявності взаємної заяви запис про розлучення в ЗАГСі проводиться одразу ж, а у випадку односторонньої заяви запис про це проводиться, коли зацікавлений з подружжя подасть посвідчення про проведену ним трикратну публікацію про розлучення в місцевих „Ізвєстіях”¹. У цьому кодексі нічого не говорилося про можливість судової процедури розлучення. Було лише передбачено реєстраційний порядок вчинення останнього (ст. 47, 48).

Сімейний кодекс УРСР 1919 р. досить тривалий час залишався невідомим, не був опублікований у „Собрании Узаконений” і фактично не вступив у дію у зв’язку з історичними подіями на території України (захват Києва армією Денікіна, громадянська війна), але як історичний документ він складає певну цінність. Він відображав загальні напрямки розвитку шлюбно-сімейного законодавства, бо значною мірою відрізнявся від діючого раніше законодавства Російської Імперії. Це була перша спроба кодифікації законодавства про шлюб та сім’ю, яка у подальшому дала змогу оцінити окремі недоліки правового регулювання шлюбно-сімейних відносин та сприяла його вдосконаленню. Крім того, означений кодекс безпосередньо застосовував термін розлучення і містив норми, присвячені його регулюванню.

Характеризуючи подальший розвиток сімейних правовідносин В.І. Сливицький у зазначеній вище статті писав: „Как ни велико было освободительное значение первых советских законов о семье и браке, революционный быт, при быстром темпе нашего общественного развития, в некоторых отношениях опередил действующее право”¹. І оскільки шлюбно-сімейний кодекс 1919 р. не було запроваджено і він виявився „загубленим”, на черзі невідкладно з’явилася необхідність створення кодексу, який узагальнив би всі досягнення в сімейному праві і поклав законні підстави для задоволення нових потреб, що з’явилися у „новому” шлюбно-сімейному побуті.

У відповідь на таку необхідність із другої половини 1923 р. при Відділі Законодавчих Пропозицій і Кодифікації Законів НКЮ УРСР, під керівництвом Ю.П. Мазуренка, який був не лише керівником, а й натхненником робіт, було розпочато розробку проекта „Кодексу про громадянський стан”, куди окремими розділами повинні були увійти право шлюбне, сімейне та піклувальне.

У 1924 р. на підставі принципів, затверджених Колегією НКЮ УРСР, Код’відділом НКЮ було розроблено спочатку загальні положення нового Кодексу, а пізніше вже і повний проект. Розглянутий в засіданні Колегії НКЮ від 29 березня та 1 квітня 1925 р. і прийнятий нею проект „Кодекс законів про громадський стан” було внесено на затвердження законодавчих органів УРСР. При проходженні законодавчих органів Кодекс отримав назву „Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану”.

Проект кодексу обговорювався самими широкими верствами населення, практичними працівниками, фахівцями в галузі сімейного права.

Знайомство з матеріалами дискусії по проекту сімейного кодексу 1926 р. дозволяє побачити, що основним спірним питанням стало питання про правові наслідки незареєстрованого шлюбу. Скасування церковного шлюбу змінило погляд на інститут шлюбу, особливо з боку міського населення, що породило існування значної кількості незареєстрованних шлюбів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

С.Н. Братусь та Я.Ф. Миколенко в ряді своїх робот 1938 – 1940 рр. наполягали на тому, що прикметами приватного цивільного права, до складу якого вони включали і право сімейне, є присутність звісної свободи, самостійності та ініціативи у всіх учасників відносин. Ці риси приватно-правового методу регулювання цивільних та сімейних відносин вони вважали однією з основних особливостей цивільного права¹.

Через деякий час до положень Указу від 8 липня 1944 p., які регулювали питання, що стосувалися розлучення, було внесено зміни Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 грудня 1965 р. „Про деяку зміну порядку розгляду в судах справ про розірвання шлюбу”. Цей Указ установив одностадійний судовий порядок розгляду зазначених справ. Було скасовано положення про обов’язко­вість публікації в газетах повідомлень про їх порушення.

60-і роки відрізнялися появою загальносоюзних законодавчих актів, приналежних для регулювання різноманітних відносин. Кожен з них мав бути „типовим зразком” для всіх республік, що входили до складу Радянського Союзу.

27 червня 1968 р. було прийнято перший загальносоюзний сімейно-правовий акт – Основи законодавства про шлюб та сім’ю Союзу РСР та союзних республік. На підставі Основ у 1969 – 1970 рр. було розроблено сімейні кодекси союзних республік. У більшості своїй кодекси повторювали зміст Основ, а також містили норми, які дозволяли більш детально врегулювати сімейні відносини.

На базі цих Основ було прийнято Кодекс про шлюб та сім’ю України, який було затверджено Законом УРСР від 20 червня 1969 р. і який набрав чинності з 1 січня 1970 р.

Особливістю кодексу 1969 р. була не тільки преамбула, але й досить поширена загальна частина, де говорилося про його задачі, відносини, які він регулює, про рівність прав чоловіка та жінки в сімейних відносинах, про захист сім’ї державою і т. ін. Тут знайшли своє відображення правила морального характеру, які впливали на сімейні відносини.

Щодо змісту кодексу, то можна сказати, що починався він традиційно з викладення норм, присвячених шлюбу, порядку та умовам його укладення в органах запису актів громадянського стану. Тут мали місце деякі зміни та доповнення, які загалом були досить незначними.

Сімейний кодекс 1969 р. відрізнявся від попередніх більш конкретними та змістовними формулюваннями, які давали більше простору для захисту порушених прав членів сім’ї. Набагато менше стало білих плям, що ускладнювали регулювання сімейних відносин. Щодо недоліків цього кодексу, то того часу вони не вважалися такими, оскільки держава, як і раніше, приділяла увагу не правам, а обов’язкам, дотримувалася напрямку твердих наказів, не враховувала достатньою мірою міжнародно-правові акти стосовно шлюбу та сім’ї. У зв’язку з цим окремі недоліки кодексу почали виявлятися все частіше. Окрім того, держава продовжувала розвиватися, створюючи нові сучасні закони. Одним із таких законів стала Конституція. В Україні Конституцію було прийнято в 1977 р., що сприяло відповідним змінам та доповненням до діючого законодавства.

Верховна Рада України прийняла після того ряд законів про зміни та доповнення до сімейного кодексу. Такі закони було прийнято у 1980 та 1987 рр., метою яких було поступове приведення сімейного законодавства у відповідність до Конституції України та інших законодавчих актів.

Ще однією досить важливою і знаменною подією в історії України держави стало прийняття у 1991 р. „Декларації про незалежність України”. Україна стала самостійною, незалежною державою, вийшла із складу СРСР. І, звичайно у зв’язку з цією подією виникла необхідність приведення діючого законодавства у відповідність до нових умов розвитку держави та суспільства, необхідність створення сучасного законодавства.

У зв’язку з вищесказаним, у 1991 р. Президія Верховної Ради УРСР видає Указ „Про внесення змін і доповнень в деякі законодавчі акти Української РСР з питань, що стосуються жінок, сім’ї та дитинства”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Із цього приводу розробники проекту нового Цивільного кодексу зазначали, що відповідно до історичної та юридичної логіки сімейне право пов’язане й органічно переплетене не лише з усіма конструкціями та розділами Цивільного кодексу – спадковим правом, правом власності, дієздатністю, опікою та піклуванням, але й з усією „Загальною частиною”. Як аргумент можна розглядати, наприклад, той факт, що дві глобальні кодифікації – Кодекс Наполеона і Німецьке цивільне уложення – які практично діють у більшості країн світу, включають сімейне право. Необхідно зважати і на такі аргументи, як здоровий глузд, поняття приватного права, необхідність існування єдиних принципів функціонування громадянського суспільства¹. Таким чином, можна говорити про вплив західних традицій на розвиток сучасного цивільного законодавства.

Однак, незалежно від вирішення питання про самостійність сімейного права як галузі права, питання про самостійність сімейного законодавства та про зберігання окремого Сімейного кодексу було вирішено позитивно. Наявність кодифікованого законодавства хоча і розглядається інколи як одна з ознак самостійної галузі, проте сама по собі ще нічого не означає. Єдине, про що може свідчити наявність окремого Сімейного кодексу, це про відому специфіку сімейних відносин у межах предмета цивільного (приватного) права, яку ніхто і не збирається спростовувати.

Підводячи висновки, можна сказати, що включення сімейного права до цивільного кодексу є новим явищем для правової системи України. Традиція ж права, що існує в Україні, свідчить про необхідність існування окремого сімейного кодексу. Але у будь-якому разі сучасні сімейні відносини вимагають сучасного правового регулювання, оскільки „доступність розуміння законодавства потребує не тільки ясного і чіткого викладення окремих норм, але і його максимальної кодифікації”².

Прийняття окремого Сімейного кодексу України стало відголоском традиції розвитку національного законодавства. Чинний СК України було прийнято 10 січня 2002 р. Достатньо складною була доля цього законодавчого акта. Після прийняття він набрав чинності вперше з 1 січня 2003 р., але діяв лише 10 днів. Після цього його дію було призупинено до моменту набрання чинності Цивільним кодексом України. І остаточно Сімейний кодекс України набрав чинності з першого січня 2004 р. разом із ЦК України. Цей факт, безсумнівно, свідчить про існуючий зв’язок між цивільним та сімейним законодавствами (як частинами законодавства, що регулюють приватні відносини) і про необхідність узгодженості їхнього правозастосування.

Окремі положення Сімейного кодексу України стосовно правового регулювання розлучення будуть детально аналізуватися у подальших частинах дослідження.

Певні зміни можна спостерігати сьогодні і з питань порядку або процедури розлучення. Викладена вище історія розвитку процесуального законодавства свідчить про те, що, починаючи з 20-х років минулого століття ці питання знаходилися у віданні різних органів – ЗАГС або суду – і лише починаючи з 70-х років з’являється так звана альтернативна (або в органі ЗАГС, або в суді) підвідомчість справ про розлучення. В сучасних умовах розірвання шлюбу (розлучення) також є однією з підстав припинення шлюбу. Щодо державних органів, яких наділено повноваженням розірвання шлюбу, то законом передбачено альтернативну підвідомчість, тобто шлюб може бути розірвано органом РАЦС, але за умови подання подружжям спільної заяви (ст. 106 СК) або заяви одного з них (ст. 107), а також судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), або заяви одного з подружжя (ст. 110 СК). Слід також звернути увагу, що судовий порядок розлучення можливий як шляхом позовного провадження, так і шляхом окремого провадження, що передбачається новим Цивільним процесуальним кодексом України 2004 р. Аналіз підстав і порядку розлучення здійснюється у наступних розділах роботи.


ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Аналізуючи сучасний розвиток теорії права, можна зробити загальний висновок, що він здійснюється за двома основними напрямками, що пов’язані з конкретною метою: по-перше, удосконалення законодавства, приведення юридичних норм у відповідність до нового рівня, досягнутого українським суспільством, по-друге, підвищення ефективності дії вже існуючих норм права. Останнє завдання обумовлює необхідність подальшого вивчення механізму правового регулювання як суспільних відносин в цілому, так і відносин, що виникають в сім’ї, зокрема. Потрібна безупинна робота по вдосконаленню правової надбудови суспільства з урахуванням основних тенденцій розвитку сім’ї, держави та світового суспільства. Право є важливим засобом регулювання взаємовідносин індивідів, соціальних груп, усього суспільства в цілому, у ньому закріплюються права і свободи особи, саме воно виступає як соціальна цінність. Основне призначення права – організувати відносини громадян, їхню поведінку, з огляду на їхні індивідуальні потреби, спрямувати дії членів суспільства в русло суспільних інтересів. При цьому індивідуальні потреби кожної людини реалізуються у першу чергу в колі сім’ї, у зв’язку з чим можна говорити, що в процесі правової організації відносин у сім’ї частково реалізується основне призначення права.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Аналіз нового сучасного законодавства про розлучення навіть на перший погляд дозволяє зробити висновок, що підставою для розірвання шлюбу є взаємна згода чоловіка й жінки на розлучення. Непоправний розпад сім’ї є підставою для розлучення тільки при розірванні шлюбу на вимогу одного із подружжя у випадку згоди другого з подружжя на розлучення. Теоретичним обґрунтуванням такого підходу є уявлення про те, що якщо в основі виникнення шлюбних правовідносин лежить договір, то необхідно припустити й можливість припинення його у будь-який час за взаємною згодою сторін. Отже, у тих випадках, коли обидва з подружжя згодні на розлучення, державні органи повинні тільки реєструвати їх згоду про припинення шлюбу. Дії цих органів не слід пов’язувати з оцінкою будь-яких обставин або прийняттям рішення.

РОЗДІЛ 2

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОЗЛУЧЕННЯ ЗА СІМЕЙНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ