Підприємницькі засади розвитку сільського туризму 08. 00. 04 – економіка та управління підприємствами
| Вид материала | Документы |
- Заслухавши та обговоривши інформацію заступника голови державної адміністрації, 39.63kb.
- Програма розвитку сільського зеленого туризму Практичні рекомендації для власників, 383.51kb.
- Паспорт спеціальності 08. 00. 04 – Економіка та управління підприємствами, 20.82kb.
- Розробити програми розвитку сільського господарства на 2012 рік та подати на розгляд, 18.46kb.
- Закон україни, 73.88kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 740.67kb.
- Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва На правах рукопису, 1298.66kb.
- Меморандум погодження між Міністерством сільського господарства, лісів та сільського, 69.71kb.
- Паспорт спеціальності 08. 00. 04 – економіка та управління підприємствами, 292.08kb.
- Регіональна цільова Програма розвитку туризму в області на 2011-2015 роки, 502.15kb.
2.1. Форми та передумови розвитку сільського туризму
Спираючись на розглянуті теоретико-методологічні положення щодо сутності сільського туризму, у даному розділі проаналізуємо передумови, стан та проблеми його розвитку на сучасному етапі.
При дослідженні процесів становлення та розвитку сільського туризму важливими є класифікація його видів. З економічної точки зору, виділення різних видів туризму є необхідним для розробки особливих організаційних підходів, що мають задовольняти, з одного боку, попит споживачів турпродукту, а з іншого – приносити матеріальну вигоду підприємцям-виробникам послуг. Також класифікація є важливою на всіх рівнях управління сільським туризмом як системою, зокрема:
1) На мікрорівні наочність видів сільського туризму дає змогу суб’єктам туристичної діяльності проводити сегментацію ринку. Власники агроосель мають сфокусувати свої зусилля на обслуговуванні цільових ринків (сегментів), для яких запропоновані туристичні послуги будуть найбільш привабливими. Сегментація за географічними, соціодемографічними, психологічними та іншими ознаками є основою для розробки спеціальних турпродуктів. Зазначимо, що ускладнення структури туристичних потреб обумовлює постійне виникнення не тільки нових сегментів в туристичному попиті, але й нових, змішаних видів туризму (поєднання ділового і пізнавального, спортивного і екстремального тощо).
2) На мезорівні (регіональному) класифікація видів сільського туризму слугує основою для розробки цільових регіональних програм з використанням об’єктів історико-культурної спадщини, природних ресурсів, диференційованих для різних регіонів країни; для збалансованого розвитку територій; захисту регіональних екосистем; стимулювання місцевих народних промислів; вирішення проблем підвищення зайнятості й рівня життя населення тощо.
3) На макрорівні класифікація сприяє утвердженню пріоритетних напрямів розвитку сільського туризму в державі, дає змогу визначити місце туристичної сфери серед інших галузей сільської економіки, створювати ефективні системи управління сільським туризмом та формувати певні аспекти соціально-економічної політики (залучення найширших верств населення до туризму, відновлення й охорона національних пам’яток історії, культури та природи, співпраця між міністерствами та відомствами з метою забезпечення розвитку туристичних центрів тощо).
Аналіз джерел [8; 18; 43; 153; 157; 170 та ін.] дозволяє зробити висновок, що на сучасному етапі питання класифікації видів сільського туризму все ще залишається відкритим. Враховуючи складність та динамічність цього виду підприємництва, нами пропонується підхід до його класифікації за різними ознаками, що враховує національну нормативно-правову базу, наукові розробки, а також видову різноманітність послуг, що надаються суб’єктами сільського туризму на практиці.
За спрямованістю туристичних потоків виділяють: внутрішній туризм (передбачає поїздки громадян країни за межі їх звичайного середовища, але в межах своєї країни); іноземний (або в’їзний) – подорож в будь-яку країну осіб, що не проживають в ній постійно; зарубіжний (або виїзний) – поїздки осіб будь-якої країни до іншої країни. Співвідношення між цими видами у кожній країні звичайно має свої пропорції, але за оцінками експертів питома вага внутрішнього сільського туризму складає 75–80% від загального обсягу в світі [186, с. 54].
За характером організації туристичних потоків: індивідуальний та груповий.
За тривалістю відпочинку туристів: короткочасний (відпочинок у вихідні, свята), тривалий (1–2 тижні), довготривалий (більше 2-х тижнів).
За інтенсивністю туристичних потоків: постійний (цілорічний) та сезонний (літній, зимовий, міжсезонний). Підвищений попит у окремі пори року називається високим сезоном, а його невеликі обсяги – низьким.
За віком споживачів: молодіжний, родинний, людей похилого віку.
За типом споживачів: масовий, на замовлення (у т.ч. елітний), соціальний (у т.ч. для людей з обмеженими фізичними можливостями).
За метою туристичної поїздки: відпочинковий (рекреаційний), курортно-лікувальний, культурно-пізнавальний, екологічний, фестивальний, релігійний, спортивний, пригодницький, мисливський, рибальський, діловий (проведення корпоративних заходів), ностальгійний (етнічний) та ін..
За масштабом впливу на місцеву економіку можна виділяти: 1) мало масштабний туризм – відіграє скоріше другорядну, ніж основну роль у процесі сільського розвитку; забезпечує дохід окремим фермерам або іншим підприємцям, але у невеликому співвідношенні до місцевої економіки. У цьому випадку місцева громада скоріше очікує користь, аніж загрози, об’єднуючись бажанням подальшого розвитку; 2) домінуючий туризм – є провідним сектором у сільській економіці і може мати більше значення, ніж сільське господарство; надмірна залежність від туризму може призвести до незбалансованої структури виробництва, що пов’язано з припливом зовнішніх інвесторів і виснаженням природних ресурсів; 3) збалансований туризм – є динамічним сектором у збалансованій сільській економіці, в якій сільське, лісове господарство та інші традиційні види діяльності зберігають своє значення; розвиток через ефективну диверсифікацію місцевої економіки, її різні сектори скоріше підтримують одне одного і отримують більше взаємної користі [154, с. 14–15].
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.
– «витрат на оплату праці найманих працівників» (якщо використовується наймана праця, а також включаючи відрахування на соціальні заходи) або «підприємницького доходу» (при самозайнятості);
– «інших податків, пов’язаних з виробництвом» (не залежать від рентабельності підприємства; включають земельний податок, орендну плату, єдиний податок для суб’єктів підприємницької діяльності фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів тощо) та з інших операційних витрат (наприклад, витрати на рекламу);
– «споживання основного капіталу» (амортизації).
Екстраполюючи розглянуту структуру витрат за основним видом економічної діяльності на функціонування некорпоративних підприємств сільського туризму, структура їх витрат матиме вигляд (рис. 2.10):
Рис. 2.10. Структура витрат підприємств сільського туризму, %
Джерело: власні дослідження
Як зазначалось, економічним результатом діяльності у сфері сільського туризму буде змішаний доход як сума незаявленого трудового (близько 22 % від собівартості сільського турпродукту) та підприємницького (визначений анкетуванням на рівні 5–25% від ціни реалізації турпродукту) доходу. Ціноутворення в сільському туризмі відбувається, як правило, на основі методу «витрати плюс % прибутку». Приймаючи до розрахунку середню ринкову ціну туро-дня у розмірі 150 грн., величина витрат на виробництво складатиме: за цільового рівня рентабельності 5 % – 142,5 грн., 10 % – 135 грн., 15 % – 127,5 грн., 20 % – 120 грн., 25 % – 112,5 грн. Таким чином, використовуючи всі попередні розрахунки та припущення, загальний рівень змішаного доходу (прибутку) та рентабельності продаж у сільському туризмі в середньому складає (табл. 2.13):
Таблиця 2.13
Розрахунок величини змішаного доходу (прибутку) у сільському туризмі при різних рівнях незаявленого підприємницького доходу (прибутку)
| Трудовий дохід, % від витрат | Підприємницький дохід, % від ціни | Змішаний дохід (прибуток), грн. | Рівень рентабельності, % |
| 22 | 5 | 38,85 | 25,9 |
| 22 | 10 | 44,70 | 29,8 |
| 22 | 15 | 50,55 | 33,7 |
| 22 | 20 | 56,40 | 37,6 |
| 22 | 25 | 62,25 | 41,5 |
Джерело: власні дослідження
Використовуючи структуру грошових витрат домогосподарств у сільській місцевості (рис. 2.11), можна оцінити розподіл доходів від туризму по різних сферах сільської економіки. В агропромисловий комплекс (через продовольчі товари) повертається понад 50 %; майже 1/5 частина інвестується у підсобне господарство та будівництво житла; понад 20% спрямовується на комунальні та інші послуги, а також непродовольчі товари.
Таким чином, проведені дослідження дозволяють зробити висновки щодо кількісних та якісних аспектів розвитку сільського туризму в Житомирській області:
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.
РОЗДІЛ 3
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ТУРИЗМУ ЯК ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
3.1. Напрями диверсифікації сільського туризму
Диверсифікація сільського туризму має спиратись на туристсько-рекреаційну ресурсну базу в конкретному регіоні (у нашому випадку, – Житомирську область). Не слід забувати, що у сільському туризмі, головною принадою є не тільки перебування у сільській місцевості, а, насамперед, ознайомлення з природним та історико-культурним потенціалом дестинації. У зв’язку з цим відбувається розширення видів сільського туризму за рахунок використання домінуючих атрактивних (привабливих) факторів туристсько-рекреаційного середовища. Отже, сільський туризм набуває ознак спеціалізації, зокрема: історико-культурний (пізнавальний), активний (спортивний, пригодницький), екологічний (природничий) тощо.
Диверсифікацію сільського туризму можна розглядати на різних рівнях. Макрорівень передбачає поширення сільського туристичного підприємництва на всі регіони України, де наявні хоча б мінімальні необхідні ресурси. При цьому необхідно враховувати не тільки загальні інституційні, економічні та організаційно-управлінські підходи, що склалися в країні у сфері сільського туризму, а й спиратися на регіональні відмінності та схожості окремих регіонів. Наприклад, диверсифікація послуг у Карпатському регіоні може здійснюватись за рахунок прокату гірськолижного спорядження, подорожей у гори тощо. В той же час, такі напрямки не можна використовувати у Поліссі, де урізноманітнення сільського туристичного продукту може відбуватися за рахунок послуг фітотерапії, риболовлі, відвідування історико-культурних об’єктів тощо.
На мезорівні (регіональному) диверсифікація сільського туризму передбачає його поширення на адміністративно-територіальні одиниці області; використання наявного туристсько-рекреаційного потенціалу; створення регіональних стратегічних партнерств (інституцій) для обміну досвідом, координації діяльності, розробки та просування регіональних туристичних продуктів («родзинок» регіону).
Диверсифікація на мікрорівні передбачає урізноманітнення та розвиток нових місцевих туристичних продуктів, а також залучення до підприємництва більшої кількості учасників, розбудову синергії від сільського туризму. У такому випадку диверсифікація дозволяє створювати більшу додану вартість в межах конкретної територіальної громади, використовуючи переваги співпраці та партнерства.
Проаналізуємо детально перспективи та наслідки мезо- та мікро диверсифікації сільського туризму на прикладі Житомирської області.
Перш за все, необхідно визначити найбільш перспективні елементи туристсько-рекреаційного середовища та їх розподіл територією регіону. Ресурсами, які найбільше впливають на розвиток туризму в Житомирській області, є природно-антропогенні (об’єкти природно-заповідного фонду) та суспільно-історичні (архітектурно-історичні та біосоціальні).
На основі опрацьованих даних управління культури і туризму, архітектури та містобудування, охорони навколишнього природного середовища Житомирської облдержадміністрації, опрацювання монографічних джерел, нами було здійснено кількісний розподіл відповідних туристсько-рекреаційних ресурсів серед 23 адміністративних районів області. Ресурси міст обласного підпорядкування (Житомира, Бердичева, Коростеня, Новоград-Волинського, Малина) об’єднано з ресурсами відповідних районів. Якісні аспекти (в першу чергу, з точки зору цінності для туриста) не враховуються, адже носять велику частку суб’єктивізму.
Наголосимо також на доцільності виділення в об’єктах, що досліджуються, ресурсів загальнодержавного (апріорно мають більшу атрактивність та інформаційну доступність) та місцевого значення.
З метою районування Житомирської області за різними видами туристсько-рекреаційних ресурсів (ТРР), застосуємо бальну оцінку. Бал – порядковий номер групи явищ, процесів, об’єктів, що ранжуються, обмежений певними межами їх інтенсивності або прояву. Традиційна шкала балів – це кількісна класифікація або розбиття ряду явищ (процесів, об’єктів), що безперервно та поступово посилюються або послаблюються, на групи [8, с.164]. Умовно приймемо п’ятибальну систему оцінки:
| Бали | Рівень атрактивності району |
| “5” | надзвичайно атрактивний |
| “4” | сильно атрактивний |
| “3” | атрактивний |
| “2” | помірно атрактивний |
| “1” | малоатрактивний |
В зв’язку з тим, що в різних групах ТРР міститься різна кількість об’єктів, бальна оцінка буде застосовуватись до кожної групи окремо відповідно з різними мінімальними та максимальними критеріями, а також різною кількістю об’єктів, що підпадають під оцінку в один бал. У разі відсутності об’єктів у певних групах ТРР в межах адміністративно-територіальної одиниці, такому району присвоюється мінімальний бал (тобто «1»). Наявність в районі хоча б одного об’єкту, при їх відсутності в інших елементах сукупності, визначає його бал як максимальний («5»).
Остаточне районування адміністративних одиниць Житомирської області за насиченістю ТРР визначимо шляхом ранжирування (теж за п’ятибальною системою) сум складових бальних оцінок.
Важливими атрактивними елементами туристсько-рекреаційного середовища є об’єкти природно-заповідного фонду (додаток Ж), більшість з яких може бути залучена до сільського туризму (зокрема в рамках, екологічних, пізнавальних, спортивних турпродуктів).
Аналіз таблиці свідчить про нерівномірний розподіл природно-антропогенних ресурсів територією області. Найбільш насиченими даними об’єктами є Олевський (30 об’єктів), Овруцький (25), Новоград-Волинський (14), Ємільчинський (13), Житомирський (13), Коростенський (13) та Володарсько-Волинський (12) райони. При врахуванні підсилюючого ефекту об’єктів загальнодержавного значення, на перше місце в рейтингу («5» балів) виходить Овруцький та Новоград-Волинський райони. Аутсайдерами є Брусилівський, Баранівський та Народницький райони.
Загальною тенденцією розподілу об’єктів ПЗФ є їх зональний характер – більш насичена територія Полісся та менш насичений Лісостеп. Таким чином, найбільш атрактивна для розвитку природоорієнтованих видів сільського туризму є частина території області, розташована на північ від обласного центру.
У групі суспільно-історичних туристсько-рекреаційних ресурсів (додаток З) виокремимо пам’ятки археології, історії, монументального мистецтва, архітектури, історичні населені пункти та біосоціальні ресурси.
Із понад 3,5 тисяч об’єктів суспільно-історичних ТРР до пам’яток національного значення належить 99, які найбільш широко представлені пам’ятками архітектури. Лідери – Житомирський та Андрушівський район. Архітектурні пам’ятки останнього пов’язані з родиною Терещенків, які не тільки займались цукроварінням, але й залишили після себе цінні об’єкти матеріальної культури.
В найбільш чисельній групі (пам’ятки історії) безумовними лідерами є Новоград-Волинський, Житомирський та Коростенський райони, які утворюють своєрідний «трикутник» потенціалу розвитку історичного туризму.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.
Організаційно-економічний механізм управління регіональним туристичним кластером є системою елементів (суб’єктів, організаційної структури, цілей, завдань, функцій і методів) та об’єктів управління, в якій відбувається цілеспрямоване перетворення елементів управління на необхідний стан або реакцію туристсько-рекреаційних ресурсів, яка має вхідні впливи у формі зовнішніх факторів і результуючу реакцію у вигляді соціально-економічного ефекту.
Застосуємо розроблену в першому розділі дисертації концептуальну модель організаційно-економічного механізму (див. рис. 1.10) до управління ЕКСТ «Древлянська земля».
Акцент на управлінні передбачає, в першу чергу, досягнення поставлених цілей, а організаційно-економічний механізм розвитку туризму – досягнення не тільки кількісного (збільшення чисельності туристів, прибутків тощо), але й якісного стану туристської системи.
Головною вхідною метою функціонування кластеру є сталий соціально-економічний місцевий (регіональний) розвиток на основі використання туристсько-рекреаційного потенціалу території.
Необхідною умовою ефективного функціонування туристичного кластеру як цілісної структурованої системи є формування його господарського механізму, який базується на розглянутих вище інституційних чинниках.
Пропонований нами ЕКСТ «Древлянська земля» створюється і функціонує у формі некомерційного підприємства згідно Закону України «Про об’єднання громадян» [143] та чинної нормативно-правової бази. Головною метою організації є захист законних прав та інтересів, а також координація діяльності учасників кластерного об’єднання, спрямованої на розвиток сільського туризму в регіоні та позиціювання його як території з потужним етноісторичним потенціалом і значенням для економічного і соціально-культурного розвитку України.
Структура є невід’ємним аспектом системи будь-якої природи, вона відбиває її внутрішню будову. Будову кластерів у сфері туризму визначають в залежності від складу елементів і сукупності зв’язків (відношень між ними). Основними складовими є компонентна, територіальна та організаційна структури.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.
– налагодження співпраці з бізнес-асоціаціями та підприємцями сільського туризму інших регіонів;
– розширення підприємницької ініціативи через навчання бажаючих розвивати сільський туризм (проведення семінарів, тренінгів, круглих столів та ін.), їх інформаційно-консультаційне та маркетингове забезпечення;
– налагодження співпраці з міжнародними і вітчизняними фондами та залучення грантової і фінансової допомоги, участь у міжнародних програмах розвитку сільського туризму;
– проведення досліджень туристичних ресурсів регіону та розробка туристичних маршрутів;
Перелік зазначених напрямків діяльності кластеру не є вичерпним і може розширюватись в процесі подальшого функціонування.
Для досягнення головної мети функціонування ЕКСТ «Древлянська земля» – соціально-економічного розвитку сільських територій на основі використання їх туристсько-рекреаційного потенціалу – перш за все, необхідно знати потенційні можливості, а також слабкі сторони діяльності. Внутрішні сильні сторони дозволяють використовувати можливості зовнішнього середовища, а слабкі сторони вказують на можливі небезпеки з боку зовнішнього оточення.
Як ефективний інструмент аналізу впливу факторів внутрішнього (мікро) та зовнішнього (макро) середовища на підприємницьку діяльність традиційно використовують так званий SWOT – аналіз (назва походить від початкових букв англійських слів strengths, weaknesses, opportunities, threats).
Внутрішні сили – будь-які внутрішні активи, уміння, технології, мотиви та підприємницькі здібності, фінанси, ділові зв’язки тощо, які допомагають використовувати можливості та усувати загрози. Внутрішні слабкості – внутрішні умови або будь-який внутрішній дефіцит, що створює загрози конкурентноздатній позиції даному виду діяльності або наявним можливостям. Аналіз внутрішніх сильних та слабких сторін етноісторичного кластеру сільського туризму «Древлянська земля» наведено у додатку Л.
Зовнішні можливості – це будь-які зовнішні обставини або характеристики, котрі сприяють попиту або дають можливість скористатися конкурентною перевагою. Зовнішні загрози – будь-яка негативна тенденція або зовнішня обставина, що буде несприятливо впливати на позицію галузі туризму. Їх аналіз для кластеру наведено у додатку М.
Виходячи зі SWOT–аналізу можна сформулювати основні стратегічні напрями дій учасників кластеру:
1. Стратегічні напрями дії (результативного типу), що базуються на сильних сторонах та можливостях:
- створення сприятливого підприємницького середовища в регіоні і окремих територіальних громадах для розвитку сільського туризму;
- створення та диверсифікація туристичних продуктів регіону;
- розвиток людських ресурсів територіальних громад в напрямку залучення підприємництва у сільському туризмі;
- інституційний розвиток сільського туризму (через співпрацю, партнерство, довгострокову підтримку та ін.).
2. Стратегічні напрями протидії (конверсійного типу) для подолання впливу слабких сторін і загроз:
- активізація інформаційної діяльності у сфері сільського туризму;
- організація навчально-консультативної та маркетингової допомоги;
- сприяння та підтримка «туристичних» інвестицій в регіоні;
- програмно-цільове забезпечення розвитку сільського туризму на місцевому та регіональному рівнях.
Організація туристичної діяльності на історичній території Древлянської землі на основі кластерної концепції дозволить досягти певних соціально-економічних ефектів, використовуючи переваги співпраці:
- Місцева економіка стане більш диверсифікованою, внаслідок тісної взаємодії туристичної та супутніх галузей.
- Туризм стане концентратором інтересу для інвесторів та приватного сектору, що забезпечить значні синергетичні ефекти, розвиваючи місцеву економіку, підвищуючи якість життя та зростання добробуту населення.
- Полікультурне середовище, в якому здійснюватиметься туристична діяльність, значною мірою впливатиме на культурний розвиток місцевих мешканців тощо.
Ефективне досягнення поставленої мети функціонування кластеру сільського туризму в ринкових умовах є неможливим без дієвого економічного механізму. Враховуючи практичну відсутність організаційного механізму функціонування сільського туризму в Житомирській області, економічний блок доцільно вбудовувати у пропоновану модель кластеру. При цьому економічний механізм має поділятись на дві складові:
- Механізм ціноутворення, оподаткування, маркетингу, стандартизації і т. п., що здійснюється на загальнодержавному рівні. Це перелік питань, які до цього часу ще не врегульовані та вирішуються переважно на інтуїтивному рівні самими учасниками сільського туризму.
Слід зазначити, що в економічному механізмі розвитку сільського туризму в Україні є чимало проблемних моментів. Потребують нагального вирішення питання, що стосуються оподаткування у сільському туризмі, політики ціноутворення на послуги розміщення, харчування та супутні послуги, системи маркетингу, гарантій щодо прийому і обслуговування гостей, певних стандартів обслуговування тощо.
Надзвичайно важливим є остаточне вирішення питання, як кваліфікувати обслуговування туристів у сільських садибах – як підсобну діяльність сільської родини (на зразок особистого підсобного господарства), чи як підприємницьку діяльність? Якщо ж розділити обслуговування відпочиваючих у сільських садибах між названими двома видами діяльності, то за якими критеріями і де провести межу?
Вирішення подібних питань можливе лише шляхом законодавчого закріплення обслуговування відпочиваючих у сільських садибах як підсобну діяльність сільських родин (хоча вона і не втрачає при цьому підприємницького сенсу, а лише підпадає під інше правове регулювання). Межа між підприємницькою і підсобною діяльністю повинна проходити в залежності від пропускної спроможності обслуговування туристів, тобто від кількості туристів, що одночасно можуть приймати сільські господарі в своїх помешканнях. Згідно з проектом Закону України «Про сільський зелений туризм» [146] у разі, якщо кількість ліжко-місць, призначених для ночівлі або тимчасового розміщення туристів сукупно у всіх будівлях, що належать господарю або членам його родини, не перевищують або дорівнюють 9 ліжко-місцям та / або сукупний дохід від діяльності у сфері сільського туризму не перевищує сукупний річний розмір прожиткового мінімуму у розрахунку на кожного члена родини господаря, які постійно проживають з ним у межах одного домогосподарства, вести діяльність з надання туристичних послуг в сфері сільського туризму дозволяється без реєстрації господарів та членів їх родини як суб’єктів підприємницької діяльності. На сучасному етапі дані кількісні обмеження не діють та не можуть претендувати на істину в останній інстанції, оскільки мають ґрунтуватись на європейському досвіді та українських реаліях.
Невизначеною ситуація є і у ціноутворенні. Ціна на послуги сільського туризму, зазвичай, складається за домовленістю між господарями і відпочиваючими. Така інформація не може служити елементом економічного механізму. Тому як споживачам послуг, так і господарям садиб, необхідні орієнтовні (індикативні) ціни в регіональному розрізі, які відображатимуть кон’юнктури ринку сільського туризму та дозволятимуть здійснювати довгострокове планування.
Стосовно договірних відносин на надання послуг у сфері сільського туризму, то вона також залишається поки що невизначеною. Згідно проекту Закону відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну туриста під час здійснення ним туристичної подорожі визначається відповідно до законодавства України, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність [146].
Фізичні особи (сільські господарі та члени їх родини), які не є суб’єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) туристів у власному житловому будинку сільського господаря, в окремому (гостьовому) будинку або на території особистого селянського (фермерського) господарства, послуги з харчування туристів а також інші послуги, пов’язані з перебуванням туристів у даному господарстві та у даній місцевості, мають право на основі попередньої домовленості зі споживачами туристичного продукту (туристами) укладати договір на туристичне обслуговування в письмовій або в усній формі.
Такий договір повинен визначати перелік туристичних послуг, що надаються туристам сільськими господарями та членами їх родини, умови їх надання, вимоги до якості послуг, порядок оплати та розрахунків за надані послуги, термін дії договору, права та обов’язки сторін, їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, порядок і умови внесення змін до договору або його розірвання тощо. Договір щодо надання туристичних послуг з сільського туризму вважається укладеним з моменту оплати туристом туристичних послуг, що надаються (пропонуються).
Законодавча й практична невизначеність характерна й для інших складових економічного блоку механізму формування і розвитку сільського туризму. Таким чином, цей блок необхідно створювати з нульового рівня, спираючись на вітчизняний та зарубіжний досвід, а також пропозиції практиків сільського туризму та органів місцевого самоврядування.
- Механізм функціонування власне кластеру сільського туризму. Він має передбачати, передусім, стартові економічні умови для започаткування функціонування даного об’єднання.
Першочерговими витратами, пов’язаними з діяльністю кластеру можуть бути:
– витрати на створення та реєстрацію об’єднання;
– організаційно-адміністративні витрати;
– витрати на інформаційне забезпечення всіх зацікавлених осіб;
– витрати на створення / поліпшення умов прийому туристів (стосуються як місць проживання, так і різноманітних атракцій).
Враховуючи те, що кластер є некомерційним підприємством, джерелами фінансування даних витрат можуть бути:
– членські внески;
– спонсорська (благодійна) допомога;
– кошти від грантів та проектів;
– кошти на виконання відповідних державних та регіональних програм щодо розвитку туризму, подолання бідності на селі, житлового будівництва тощо (реальним змістом слід наповнити Програму розвитку туризму в Житомирській області на 2003-2010 роки, Регіональну програма індивідуального житлового будівництва на селі «Власний дім» на 2007–2011 роки, Програму розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004–2010 роках в Житомирський області, міжгалузеву Програму «Сільська жінка», комплексну програму розвитку малого підприємництва на 2007-2008 роки) (див. додаток Д).
Вже на початковому етапі функціонування ЕКСТ доцільно налагодити співпрацю з обласним та районними відділеннями Державної служби зайнятості (ДСЗ) та Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССУБ) за двома напрямками: 1) проведення семінарів з інформування населення регіону про сутність сільського туризму та можливості участі в ньому [129]; 2) надання одноразової допомоги на започаткування власної підприємницької справи (наприклад, для облаштування оселі для прийому туристів) [142].
Враховуючи досвід функціонування громадських організацій в Україні і, зокрема, в туристичній сфері (Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України, кластеру сільського туризму «Оберіг», ЖОМГО «Центр розвитку туризму» тощо), джерела фінансування діяльності кластеру можна представити схематично у вигляді рис. 3.11.
Розробка та використання інших елементів економічного механізму (ціноутворення, маркетингу, стандартизації тощо) має базуватись на активних дослідженнях освітніх та наукових установ-учасників кластеру.
Етноісторичний кластер сільського туризму має реальні можливості стати генератором розвитку ряду інших сфер економіки регіону, і в першу чергу, сільського господарства та агропромислового комплексу, народних промислів, інформаційно-учбового сектору, транспортної і будівельної індустрії тощо.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.