Верховна Рада України своєю постановою від 28 квітня 1992 р схвалила концепцію судово-правової реформи в Україні, у червні-липні 2001 p., а також у березні 2002 р прийняла пакет закон

Вид материала

Закон

Содержание § 3. Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини Отже, кримінально-процесуальна форма

Подобный материал:

• Верховна Рада України Із змінами І доповненнями, внесеними   Декретами Кабінету Міністрів, 673.08kb.
• Верховна Рада України прийняла закон, 82.86kb.
• Верховна Рада України в межах пенсійної реформи прийняла закон, 20.23kb.
• Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. 2002. №38-39. cт. 288 (Бібліотека, 443.5kb.
• Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року №2131-vi „Про прийнятя, 1567.64kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести зміни до таких закон, 530.88kb.
• Україні Верховна Рада України постановляє : І. Внести зміни до таких закон, 72.22kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 1992, n 34, ст. 504 ) ( Вводиться в дію Постановою, 282.67kb.
• Україні Верховна Рада України постановляє : I. Внести зміни до таких закон, 151.51kb.
• Верховна Рада України п о с т а н о в л я є : Внести зміни до додатків, 42.46kb.

§ 3. Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини

Кримінально-процеєуальна форма — невід'ємна сторона кримінального судочинства. Слідча та судова діяльність по кримінальних справах спрямована на втілення в життя норм кримінального закону і регулюється як кримінальним, так і кримінально-процесуальним правом. В останньому визначено норми, що встановлюють порядок (форму) кримінального судочинства.

Коямінально-процесуальна форма (процесуальний по-ок) кримінального процесу є правовою формою діяльності органів розслідування, прокуратури і суду щодо по-vraeHHfl кримінальних справ, їх розслідування і вирішені, а також учасників процесу та інших осіб, притягнених до справи в тій чи іншій якості, і відносин, пов'язаних з цією діяльністю.

Кримінально-процесуальна форма утворює врегульований, обов'язковий правовий режим провадження по кримінальних справах. Це сукупність встановлених процесуальним законом умов, за яких провадиться як діяльність у цілому, так і кожна процесуальна дія зокрема, приймається кожне рішення по справі, і які визначають зв'язок і послідовність проваджених дій і прийнятих рішень.

В юридичній літературі є різні визначення кримінально-процесуальної форми. Наприклад, Р. Д. Рахунов стверджує, що це «точно регламентований законом порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності», Я. О. Мотовилов-кер — що це «форма, якої набуває те чи інше провадження тієї чи іншої процесуальної дії».

В. М. Шпильов у своїй монографії «Зміст і форми кримінального судочинства» зазначає, що процесуальною формою «є те, що охоплює не тільки сукупність умов, передбачених процесуальним законодавством для здійснення процесуальних дій, а й їх послідовність, порядок закріплення і оформлення процесуальних дій, процесуальні строки».

Найбільш прийнятним, на наш погляд, є визначення М. Л. Якуба, який «під процесуальною формою (процесуальним порядком)» розуміє як умови і послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття рішень, так і умови провадження по справі в цілому, тобто всі форми судочинства в їх сукупності, в їх системі як єдине ціле. Відповідно мова може йти і про процесуальні форми судочинства і про процесуальну форму провадження окремої дії».

У процесуальній формі знаходить своє вираження зміст кримінального процесу. Законодавець встановлює порядок судочинства відповідно до поставлених завдань, змісту і характеру слідчої і судової діяльності. Цим зумовлюється як структура процесу, його побудова в цілому, а насамперед принципи, що лежать в його основі, так і порядок кожної стадії. Процесуальна форма безпосередньо впливає на зміст кримінального судочинства, останнє прямо залежить від тієї чи іншої побудови процесу. У ній чітко виявляється невід'ємність форми і змісту.

Закон надає важливого значення неухильному виконанню вимог КПК, що окреслюють порядок судочинства, як умові правосуддя. Значні порушення кримінально-процесуального закону є підставою для відміни або зміни вироку по справі.

Отже, кримінально-процесуальна форма:

— забезпечує умови послідовного здійснення демократичних принципів кримінального судочинства;

— створює стабільний, стійкий, юридично визначений режим провадження по кримінальних справах і покликана забезпечити законність у діяльності суду, органів дізнання і досудового слідства, а також прокурорського нагляду по кримінальних справах;

— містить умови, що покликані забезпечити активність органів прокуратури, досудового слідства і суду в боротьбі зі злочинністю (своєчасність порушення ними кримінальних справ за наявності приводів і підстав до цього, вжиття всіх передбачених законом заходів до викриття їх у суді);

— містить гарантії прав і законних інтересів громадян — обвинуваченого, потерпілого та інших осіб, які притягаються до справи, або інтереси яких зачіпаються в процесі провадження;

— створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність досліджування обставин справи, як кожної з них окремо, так і в їх сукупності, встановлення істини, правильне і справедливе застосування закону;

— включає в себе засоби, що забезпечують можливість виявлення в процесі провадження по справі причин і умов вчинення злочину, і прийняття процесуальних заходів попередження злочинів у майбутньому;

— має важливе значення для авторитету суду і пере-онлявості його вироку, здійснення виховного і загально-опереджуючого ефекту кримінального судочинства».

Відомо, що кримінально-процесуальні форми на стадії судового розгляду характеризуються гласністю, загальністю, безпосередністю та усністю процесу. Однак ці характерні ознаки процесуальних форм водночас є і специфічними процесуальними гарантіями.

Не можна не зазначити, що законодавець розглядає істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону як порушення встановлених законом процесуальних форм і гарантій правосуддя, а також прав особи. Наприклад, У ст. 370 КПК визначено порядок порушень кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок підлягає безумовній відміні. Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі, що перешкодили або могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований і справедливий вирок або постанову.

Вирок або постанову належить скасувати, якщо:

1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушено право обвинуваченого на захист;

4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5) розслідування справи проводила особа, яка підлягала відводу;

6) справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

7) порушено правило підсудності;

8) порушено таємницю наради суддів;

9) вирок (постанову) не підписано кимсь із суддів;

10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11) порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

¹ ЯкубМ. Л. Зазнач, праця. — С. 12.

21

12) обвинувальний висновок не затверджено прокурором чи не було вручено обвинуваченому;

13) порушено вимоги статей КПК, що встановлюють склад суду, надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом.

Встановлені законом процесуальні гарантії забезпечують інтереси держави та особи.

Зміст загальних умов судового розгляду, а саме: безпосередність, усність судового розгляду (ст. 257 КПК); незмінність складу суду при розгляді справи (ст. 258 КПК); керівне становище головуючого в судовому засіданні (ст. 260 КПК); рівність прав сторін у судовому процесі (ст. 261 КПК) та ін., свідчить, що вони є такими процесуальними формами кримінального процесу, в яких закріплюються специфічні процесуальні гарантії законності правосуддя і прав особи.

Законність потребує найсуворішого додержання гарантій особи від зловживання владою і свавілля. Завдання суду і прокуратури в судовому процесі полягає в забезпеченні такого ведення процесу, в ході якого суворо виконуються вимоги закону, охороняються права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, виконуються всі, без винятку, норми права. Система правових гарантій стоїть на твердих, непохитних основах законності.

Отже, порядок провадження кримінальних справ установлюється кримінально-процесуальним законом, який забезпечує компетентним органам влади, що ведуть кримінальне судочинство, нормальне функціонування, гарантує обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, цивільному позивачу і всім іншим особам реалізацію належних їм процесуальних прав та обов'язків.

Процесуальні форми — це специфічні процесуальні гарантії законності правосуддя і прав особи, що є основою процесуальної діяльності всіх осіб, які беруть участь у справі.

Кримінально-процесуальні функції

В юридичній літературі кримінально-процесуальним функціям приділяється багато уваги, однак у деяких підручниках питання поняття, видів і змісту кримінально-процесуальних функцій не розглядається. Слід зазначити, що ця проблема є досить складною і важливою, про_сВідчить різноманітна і широка полеміка у наукових колах¹-

Свідо^ма діяльність завжди спрямована на досягнення якоїсь мети. Це повною мірою стосується і кримінально-_продесуальної діяльності та окремих її компонентів — процесуальних функцій.

Наприклад, О. М. Ларін визначає процесуальні функції _в кримінальному судочинстві «як види (компоненти, частини) кримінально-процесуальної діяльності, що відрізняються за окремим безпосереднім завданням, яке досягається в результаті провадження по справі»². Під кримінально-процесуальними функціями І. В. Тирічев розуміє «такі види, напрямки діяльності суб'єктів кримінального процесу, які обумовлені їх роллю, призначенням і завданням участі в справі»³.

Порівнюючи ці та інші визначення, можна дійти висновку, що в загальних рисах їх зміст збігається. Звичайно, ці дефініції можуть бути використані в контексті теми, що вивчається.

На думку Ю. М. Грошевого та М. С. Строговича, «в кримінальному процесі існують три головні кримінально-процесуальні функції: 1) обвинувачення (кримінальне переслідування); 2) захист; 3) вирішення справи (правосуддя)»⁴.

Ця концепція затвердилась і отримала розвиток у процесуальній науці. Виділення цих трьох функцій значною мірою є традиційним і характерним для змагальної конструкції процесу.

Основний недолік концепції трьох головних функцій полягає в тому, що вона не відображає всієї повноти кримінально-процесуальної діяльності, залишаючи осторонь діяльність значного числа учасників процесу. Звернувши

¹ СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. — М., 1968. — С. 188—189; Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. — М., 1986. — С. 5—14; Нажимов В. П. Об уголовно-процессуальных функциях // Правоведение. — 1973. — № 5. — С. 76; Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого і В. М. Хотинця. — Харків, 2000. — С 21—25 та ін.

² Ларин А. М. Зазнач, праця. — С. 5.

⁸ Тыричев И. В. Уголовно-процессуальные функции // Советский Уголовный процесс: Учебник / Под ред. Л. М. Карнеевой, П. А. Лупин-^сКой, И. В. Тыричева. — М., 1980. — С. 15.

⁴ Кримінальний процес України: Підручник. — Харків, 2000. — С. 23; Строгович М. С. Зазнач, праця. — С. 189.

на це увагу, Р. Д. Рахунов вважає, що ці три функції не тільки не охоплюють діяльність всіх учасників процесу, а й здійснюються далеко не на всіх трьох стадіях. На його думку, до самостійних належать функції розслідування кримінальної справи, підтримання цивільного позову і захисту від позову¹.

Про самостійність функцій розслідування справи зазначали й інші автори.

Основними кримінально-процесуальними функціями, на думку С. В. Бородіна, є: розслідування злочинів, обвинувачення, захист, вирішення справи по суті².

Вважаємо, що така позиція заслуговує на підтримку, але, на нашу думку, останню функцію вирішення справи по суті треба доповнити для правильного її сприйняття і викласти в такій редакції: «вирішення справи по суті (на стадіях досудового чи судового слідства)», оскільки кримінальні справи остаточно вирішуються на зазначених стадіях кримінального процесу.

Отже, основними кримінально-процесуальними функціями є:

1) розслідування злочинів;

2) обвинувачення;

3) захист;

4) вирішення справи по суті (на стадіях досудового або судового слідства).

Кримінально-процесуальні правовідносини

Кримінально-процесуальні правовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері кримінального судочинства.

Органи і особи, які беруть у них участь, називають суб'єктами кримінально-процесуальних відносин. Здійснення своїх прав одним суб'єктом правовідносин породжує відповідні процесуальні обов'язки інших³.

¹ Рахунов Р. Д. Зазнач, праця. — С. 51.

² Бородин С. В. Понятие, сущность и задачи советского уголовного процесса // Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. С. В. Бородина. — М., 1982. — С. 7.

³ Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. Н. С. Алексеева и В. 3. Лукашевича. — Л., 1989. — С. 15—17.

24

Коямінально-процесуальні відносини виникають при овадженні дізнання, досудового слідства і судового роз-^П ялу кримінальних справ між органами дізнання, досу-^Г вого слідства, прокуратурою і судом, а також між цими анами і підозрюваними, обвинуваченими, потерпіли-свідками, понятими, експертами, спеціалістами та іншими особами, між громадськими організаціями і трудовими колективами.

Характеризуючи особливості кримінально-процесуальних відносин, слід зазначити, що вони:

1) виступають тільки у формі правовідносин;

2) органічно пов'язані з кримінально-правовими відносинами;

3) виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у нерозривному зв'язку з кримінально-процесуальною діяльністю;

4) характеризуються особливим колом суб'єктів;

5) відрізняються специфікою прав і обов'язків суб'єктів¹.

Завдання кримінально-процесуальної діяльності обумовлює те, що для процесуального права характерний авторитарний метод правового регулювання. Одним із суб'єктів кримінально-процесуальних відносин завжди виступає орган держави, наділений владними повноваженнями. Державний орган, за наявності певного юридичного факту, здійснює приписані йому законом дії, реалізуючи свої повноваження.

Орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) наділені правом вимагати від громадян, службових осіб підприємств, установ, організацій відповідної поведінки і вживати заходів кримінально-процесуального примусу в разі невиконання цих вимог.

Процесуальні дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) є не тільки засобом виконання їх обов'язків з викриття і розслідування злочинів, викриття винних та їх покарання, а й засобом забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

Наприклад, застосовуючи своє право подати заяву про вчинений злочин, громадянин вступає у відповідні правовідносини з державним органом, а останній зобов'язаний

¹ Элькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права. — М., 1967. — С. 31—52.

25

прийняти заяву, пояснити заявнику відповідальність за свідомо неправдивий донос і за наявності в заяві, що надійшла, достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, порушити кримінальну справу.

У процесі реалізації передбачених нормами права кримінально-процесуальних прав і обов'язків відбувається зміна правовідносин, що виникли. «Кримінально-процесуальні відносини виникають, розвиваються, змінюються і припиняються в нерозривному зв'язку з кримінально-процесуальною діяльністю», — зазначає П. А. Луганська¹.

Як слушно зазначив О. К. Джелалов, кримінально-процесуальні відносини в стадії судового розгляду виникають, розвиваються, змінюються і припиняються під керівництвом процесуальної діяльності головуючого в судовому засіданні, в основі якої лежать процесуальні норми. Головуючий відкриває судове засідання, керує судовим розглядом, усуває всі питання, що не стосуються справи.

Фактично відносини, що встановлюються між учасниками судового розгляду, поза судом і без його участі не мають процесуального значення, вони не набувають відповідної правової форми і тому не є процесуальними².

Отже, під кримінально-процесуальними відносинами слід розуміти регламентовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що складаються між учасниками, наділеними певними правами й обов'язками, і що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються в процесі кримінально-процесуальної діяльності на різних стадіях кримінального процесу.

¹ Лупинская П. А. Уголовно-процессуальные отношения // Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. Л. М. Карнееевой, П. А. Лу-пинской, И. В. Тыричева. — М., 1980. — С. 22.

² Джелалов О. К. Держава і право: 36. наук, праць. — Вип. 16. — К., 2002. — С. 311.

26