Міністерство освіти І науки україни мала академія наук україни

Вид материала

Содержание

Мельниченко Василь Миколайович
Актуальність теми
Предметом дослідження
Хронологічні рамки роботи
Мета роботи
Наукова новизна
Практичне значення роботи
Апробація результатів роботи
Структура роботи
2.1 Козацькі стежки Холодного Яру
2.2 Події гайдамаччини на території Холодного Яру.
3.1 Діяльність Мельхіседека Значка-Яворського
3.2 Мотронинський монастир – центр захисту православної віри українців

Подобный материал:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Кам’янське територіальне відділення

Малої академії наук України

Секція: історичне краєзнавство

Холодний Яр на історичній карті України 16-18 століття

Роботу виконав:

Соболь Олег Олегович

учень 10 класу

Кам’янського еколого-економічного ліцею

Кам’янської районної ради Черкаської області

Науковий керівник –

Безверха Тетяна Миколаївна

заступник директора Кам’янського еколого-

економічного ліцею з навчально-виховної роботи,

вчитель історії вищої категорії

Рецензент –

Мельниченко Василь Миколайович

кандидат історичних наук,

професор, декан історико-філософського

факультету

Черкаського національного університету

ім. Б.Хмельницького

м.Кам’янка – 2009 рік

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1 Історико-географічні особливості Холодного Яру

Розділ 2 Холодний Яр – осередок національно-визвольної боротьби українського народу 16-18 століть

2.1 Козацькі стежки Холодного Яру

2.2 Події гайдамаччини на території Холодного Яру

Розділ 3 Духовні святині Холодного Яру

3.1 Діяльність Мельхіседека Значка-Яворського

3.2 Мотронинський монастир – центр захисту православної віри українців

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Особливе місце в історії Черкащини та й усієї України займає Холодний Яр. За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових і надзвичайно цінних природних об’єктів Холодний Яр посідає одне з перших місць в Україні. «Автографи» минулого трапляються тут буквально на кожному кроці. Холодний Яр не має аналогів і за кількістю вагомих історичних подій, що відбулися протягом століть під віковими шатами дубів. Волею долі цьому придніпровському краю судилося відіграти вагому роль у зародженні та розвитку козацтва і національно-визвольної боротьби українського народу. Саме ці заповідні місця стали символом боротьби за волю, незалежність, демократію.

Актуальність теми зумовлена тим, що на території Холодного Яру знайшли відображення важливі події історії українського народу, формування визвольних традицій населення Черкащини.

Предметом дослідження є комплексне вивчення історичних пам’яток Холодного Яру.

Об’єкт дослідження: документальні джерела, музейні експонати, свідчення мешканців населених пунктів, безпосередньо прилеглих до території Холодного Яру, наукова література, що розкриває особливості місцевих подій.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 16-18 століть. Саме в цей час на території Холодного Яру розгортається багато героїчних і трагічних подій, що були невід’ємною частиною державотворення і пов’язані з діяльністю таких непересічних історичних діячів як Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Мельхіседек Значко-Яворський та багато інших.

Мета роботи: на основі досліджених джерел простежити зв’язок між особливостями історичних подій та територією Холодного Яру, де вони відбувалися, з’ясувати їх місце в контексті історії України.

Реалізація зазначеної мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:

проаналізувати джерельну базу дослідження;
визначити особливості діяльності козаків на території Холодного Яру;
з’ясувати роль Холодного Яру як осередку гайдамацького руху;
проаналізувати діяльність архімандрита Мельхіседека Значка-Яворського;
узагальнити відомості про створення та розвиток центру православ’я на Черкащині – Мотронинського монастиря.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дана тема до цього часу не була об’єктом дослідження на рівні учнівських наукових робіт. В роботі опрацьвано досить велику джерельну базу, на основі опитування населеня зібрано досить значний фактичний матеріал, який дає змогу визначити роль Холодного Яру в історичному розвитку України та регіону зокрема. Здійснено огляд періодичної преси району та області досить великого часового проміжку, опрацьовано матеріали обласних та районних краєзнавчих конференцій.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані під час організації історично-краєзнавчої роботи в школах області, реалізації державних, музейних та пам’яткоохоронних програм.

Апробація результатів роботи: основні положення і висновки роботи були заслухані на районній науково-краєзнавчій конференції, схвалені до друку в науково-популярному видавництві «Джерело» Кам’янської районної громадської організації «Спілка краєзнавців» та використані під час проведення ряду музейних уроків.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1

Історико-географічні особливості Холодного Яру

Наша країна найбільша на європейському континенті, якщо не брати до уваги євразійські держави – Росію та Туреччину. Регіони її мають різну історичну долю, природні ресурси, економічний потенціал. Черкащина розміщена в центрі України. Вона може служити її візитною карткою, тому що уособлює щось від кожного регіону. Історичною й духовною святинею Черкащини та й усієї української землі по праву можна назвати Холодний Яр.

Холодний Яр – це місце, де витає непокірний дух козацької вольниці і славетних Байди-Вишневецького, Б.Ружинського, К.Косинського,

С. Наливайка, П.Павлюка, М.Жмайла, Т.Трясила, Д.Гуні, Б. Хмельницького,

П.Дорошенка, керівників гайдамацьких загонів, ватажка Коліївщини М.За-

лізняка та інших відважних захисників України.

Тут завжди точилася запекла боротьба за волю. По території Холодного Яру або поруч із ним проходили сумнозвісний Чорний шлях, а також Залозний та Чумацький, які з’єднували південні райони України з Києвом, Львовом, Польщею. Незважаючи на постійну небезпеку, життя на пограниччі з Диким полем було привабливіше за панську неволю, хоча й проходило воно з мечем в одній руці, а ралом – в іншій.

В адміністративно-територіальному плані Холодний Яр – це 20 сіл і хуторів на площі у 30 тисяч гектарів по правому березі Дніпра, це місцевість, що розташована на межі сучасних Черкаської та Кіровоградської областей (від першої – частково Кам’янський та Черкаський і повністю Чигиринський райони, від другої – частина Олександрійського району). [13,7]

У більш вузькому значенні – Холодний Яр – урочище в лісі неподалік міста Чигирина. Чигирин – місто на березі Тясмину, славетна гетьманська столиця та політичний центр України, центр Чигиринського полку.

Трохи далі, вище по течії Тясмину, знаходиться село Суботів – свого часу родовий маєток Хмельницьких і приміська резиденція гетьмана Богдана Хмельницького.

Холодний Яр – це реліктовий лісовий масив, який, незважаючи на відносно малу – понад 7000 гектарів площу – має величезне історичне значення. Рельєф Холодного Яру горбистий, з великою кількістю глибоких балок, з крутими схилами, які місцеве населення називає ярами. Кожне урочище, балка, поле, лісок, річка і струмок має свою промовисту назву.

Найглибша і найдовша балка називається Холодний Яр, а від неї і вся територія навкруги носить цю назву. Є тут яри Кириківський, Святий, Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Скорбний, Кривенків, Чернечий та інші. Загальна довжина балок-ярів та їх відгалужень орієнтовно становить 250 км. [ 15, 47]

Одне з найбільших підвищень носить назву Великодня гора, де за легендою ніби перепоховано прах великого гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Тимоша, а також гетьманські скарби. Є тут гайдамацькі криниці, урочище Ратище, Гута, Гульбище, Буда, Склик. По днищу балок протікають 150 джерел, струмків та річечок. Найбільші з них мають назви Сріблянка, Смотрич, Осота, Косарка, Шумка, Чорнобривка, Лубенка, Родянка, Суботь, Холодна, Лаврусиха. Всі ці річки – притоки Тясмину.

В центрі Холодного Яру знаходиться плоскогір’я з діаметром у поперечнику до трьох кілометрів. Висота над рівнем моря – 224 метри. Колись, ще в часи Київської Русі, Дніпро, а за іншими даними один з його великих рукавів, омиває плоскогір’я з північної сторони, а біля його підніжжя була пристань. В зв’язку з різними геологічними катаклізмами Дніпро змінив своє річище і відступив на значну відстань від Холодного Яру. Там, де колись знаходилось річище Дніпра, протікає тепер річка Ірдинь і розташоване величезне Ірдинське болото.

Холодноярське плоскогір’я і глибокі балки – яри – це залишки древньої гірської системи. Геологи доводять, що мільйон років тому територія Холодного Яру була північною стороною п’ятдесятикілометрового кратера вулкану, в центрі якого знаходиться село Бовтишка Олександрівського району Кіровоградської області. [17, 34]

Холодний Яр багатий великою кількістю реліктових рослин. В далекому минулому Холодноярські ліси складалися в основному з багатовікових дерев. Реліктом колишніх деревостанів є тисячолітній дуб-велетень, який зростає в центрі масиву поблизу села Буда. Народ називає його дубом Залізняка. Стовбур цього патріарха має в обхваті на висоті грудей людини 8, 65 м.

Легенда свідчить, що під розлогою кроною цього дуба-патріарха збиралися повстанці на чолі з Северином Наливайком, відпочивали Богдан Хмельницький та Максим Залізняк. Саме під цим дубом давали гайдамаки клятву не шкодуючи життя боротися з польським засиллям.

Шість разів вражали блискавки дуб Залізняка. Вони розірвали його стовбур зверху донизу. Проте цей могутній велетень не схилився перед часом і стихією. Місцеві старожили кажуть, що пісня «Ой, чого ти, дубе, на яр похилився?» оспівує саме це дерево. [15, 38]

В Холодному Яру, зокрема біля села Мельники, до нашого часу збереглося чимало гіллястих дубів-ветеранів віком 300-500 років.

В кварталі 41 креселецького лісництва ще й тепер можна побачити залишки пня 1000-річного дуба під назвою «Склик». За часів існування Холодноярської Січі та під час повстання 1768 року на цьому дубі висів величезний кашоварний казан діаметром до 1,5 м. Щоб скликати нараду гайдамаків, довбнею били у казан і його гудіння було чути на відстані 10 км.

В Січовому Яру є пень 1500-річного дуба діаметром 4,6 м, який загинув років 50 тому. Під цим деревом, а також під дубом Залізняка в 1843 та 1845 роках Тарас Шевченко слухав оповідання місцевих жителів про Коліївщину та часи козаччини, а потім написав поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр», намалював картини «Мотрин монастир», «Дуб на хуторі Буда», «Стінка» і «Три хрести». [3, 117]

Картографічні матеріали – одне з найбільш багатогранних джерел інформації про природні умови, розміщення, розвиток та територію краю.

Холодний Яр – урочище в лісі, розташоване неподалік міста Чигирина, тому цікаво прослідкувати картографічні зображення міста та прилеглої до нього території на перших мапах України.

Відомо, що вперше місто Чигирин та досить обширні прилеглі до нього території зазначено на мапі Великого князівства Литовського. [2, 54]

Меценатом та співавтором цієї роботи був князь давнього литовського роду, високоосвічений діяч свого часу Миколай Христофор Радивіл, а основним виконавцем мапи – його придворний картограф Томаш Маковський. Він власноручно зробив детальні описи та виміри територій. Ця карта вважається першою науково-географічною та історичною мапою України, оскільки крім географічних об’єктів подає загальну інформацію про історико-культурне становище України в першій половині 17 століття. На мапі вперше в картографічних джерелах згадане козацтво і описане як оригінальне явище українського життя. [ 2, 56]

Мапа Великого князівства Литовського має додаток із зображенням Борисфенового шляху, де зазначений Чигирин, русло Дніпра з островами, притоки Тясмину, погорбований рельєф.

Вперше мапа Великого князівства Литовського побачила світ у місті Несвіжі у 1613 році. (Це місто в Білорусі, де був розташований родовий маєток князя Радивіла). Ця ж мапа також мала кілька видавництв у Нідерландах, бо саме тут у 16-17 століттях було найбільш розвинуте і зосереджене картографування.

Оскільки у 17 столітті більша частина території Україна входила до складу королівства Польського, карти українських земель створюються польськими картографами. Вони були детальними, точними, що пояснюється високим рівнем розвитку картографії, особливо військової.

Вершиною польської картографії є роботи французького військового інженера Г. Боплана, який перебував на службі у польського короля. Найвідомішими його працями із зазначенням українських земель є Генеральна 1648, 1660 років та Спеціальна 1650 року карти України, карти Дніпра, карта Польщі 1651 року. [ 2, 64]

На Бопланових роботах усі історико-географічні об’єкти зображені досить достовірно. Чітко видно Тясмин, що протікає в південно-східному напрямку від Чигирина до Дніпра, саме місто розташоване в нижній течії річки, на захід від нього – Мотрин ліс.

Отже, на давніх топографічних картах можна знайти лише лісовий масив Холодного Яру, але не сам Яр. У писемних джерелах назва яру теж обіймає – урочище і край, межі якого кожен автор визначає по своєму. Влучне твердженя Юрія Горліса-Горського: «Назва «Холодний Яр» перестала бути назвою лише одного з численних ярів, а стала назвою цілої місцевості».

Чимало легенд пов’язано з походженням назви «Холодний Яр». Є й так звана кліматологічна версія. Як відомо, у глибоких лісистих улоговинах і балках улітку збирається холодне повітря і з них завжди тягне прохолодою. До того ж у деякі роки, принаймі 20 століття, у Холодному Яру до травня місяця ще лежав сніг. А Гайдамацький ставок, що коло Мотронинського монастиря, звільняється від криги чи не найпізніше на Черкащині.

Жителі ж села Мельники та навколишніх сіл розповідають, що колись у крайній хаті під лісом, на дорозі в Яр з Мельників і Кресельців, жила жінка й звали її Маланка Холодна. Люди, що тікали в ліс, у яри від усіх, хто їх притісняв, зупинялися ночувати у цієї Холодної, бо коли доходили сюди увечері чи вночі, то далі, в темний ліс, йти боялися. Від імені тієї жінки й появилася назва Яру – Холодний. [15, 73]

Розділ 2

Холодний Яр – осередок національно-визвольної боротьби українського народу 16-18 століть

2.1 Козацькі стежки Холодного Яру

Холодний Яр не має аналогів за кількістю вагомих історичних подій, які відбувалися під шатами багатовікових дубів. Це урочище завжди було форпостом українців у боротьбі за волю. Відчуваючи силу Холодного Яру, вороги намагалися оминати густі Холодноярські нетрі.

Перша друкована згадка про Холодний Яр належить історикам, що описали битви литовських та російських воїнів з ординцями в 1363-1367 роках на Синій воді в степу (річка Синюха). Саме у 2 половині 14 століття феодальна Литва, скориставшись з ослаблення Золотої Орди і прагнення руського населення визволитися з під її гніту, захопила спочатку Чернігово-Сіверщину, Поділля, а потім і Київщину, володіння якої межували із землями Холодного Яру. [2, 207]

Через небезпечне сусідство Дикого поля, безперервні напади кочових племен ці землі довгий час були незаселеними. Окремі міста-фортеці та добре укріплені монастирі протягом століть були єдиними населеними пунктами від Канева, Черкас і до дніпровських порогів. В цих розкішних за природними умовами краях в 15 столітті стали з’являтися втікачі від литовських феодалів.

В часи існування Запорізької Січі територія на південь від Холодного Яру входила до складу «Вольностей запорозьких козаків». Холодний Яр і Чорний ліс були прикордонною зоною. До ліквідації Запорізької Січі Холодний Яр був пересильним пунктом на шляху до острова Хортиці. Втікачі, які добиралися в цей район, вважали себе вільними.

Тяжкий феодально-кріпосницький та національний гніт множив козацькі села на придніпровських землях. Особливо інтенсивно зростало населення в хуторах і селах Холодного Яру, де стародавні укріплення надійно ховали людей від набігів турків і татар. У 1527 році кримський хан Сагіб Гірей скаржився литовському князеві, що черкаські і канівські козаки «становляться по Дніпру біля самих татарських кочівників». [3, 112]

Пройшло небагато часу і втікачі-козаки перетворилися в серйозну загрозу для володарів українських земель. Побоювання поневолювачів були не марними. Селянсько-козацькі виступи, очолювані К.Косинським, П.Павлюком, Д.Гунею охоплювали найближчі до Холодного Яру села і містечка та іншу територію України.

Так було і в 1637 році, коли загони гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка разом з селянами навколишніх сіл почали свій наступ на польську шляхту з хутора Буди, де служителі Мотронинського монастиря урочисто благословили їх у похід. Повстанці оволоділи Корсунем, але під селом Кумейки зазнали поразки і, відступивши до села Боровиці неподалік Чигирина, змушені були капітулювати. Багато хто з повстанців перейшов на Лівобережжя Дніпра, а інша частина їх, уникаючи кари. знову подалася до Холодного Яру, гуртуючись у нові загони. [12]

У поході Павлюка брав участь і Богдан Хмельницький. Хмельницький часто зустрічався з нереєстровими козаками, підтримував їх прагнення визволитися з-під влади Польщі. Очевидно, ці зустрічі відбувалися в Мотронинському монастирі, в якому Хмельницький вінчався, а пізніше, коли став гетьманом, щедро обдаровував його. Тому й не дивно, що Богдан опинився серед повстанців Павлюка і 24 грудня 1637року, як військовий писар, підписав у Боровиці разом з іншими акт капітуляції повстанського війська.

Після поразки повстання Хмельницький був у 1638-1647 роках чигиринським сотником.

У першій половині 17 століття вибухає нове козацьке повстання під керівництвом Тараса Трясила. Почалося воно на Запоріжжі. Вбивши гетьмана реєстрових козаків Г. Чорного, повстанців у 1630 році вийшли на Чорний шлях, попjвнюючи свої ряди все новими і новими загонами козаків. Чималий загін влився до них і в Холодному Яру.

В 40-роках 17 століття з новою силою завирували Чорний і Чумацький шляхи. Обоє вони пролягали через Холодний Яр. По Чорному шляху безупину мчали запорізькі гінці на Україну та назад до Січі, скрізь агітуючи козацтво до виступу проти польського ярма.

Чумацьким шляхом, що проходив через Чигирин, Холодний Яр, Умань рипіли козацькі мажі, наповнені продуктовими та промисловими товарами, рибою і сіллю з Волги, Дону, Закарпаття, зброєю з Тули.

В цей час польський король Владислав доручив Богдану Хмельницькому формувати козацькі загони для наступу проти кримського хана. Це була слушна нагода для козаків згуртуватися в єдине військо і вдарити по польських магнатах. Про такий намір Хмельницького довідався чигиринський староста Конецпольський. Підстароста Д.Чаплинський по-розбійницькому напав на хутір Хмельницького – Суботів, що за 20 км від Холодного Яру, з метою позбавитися небезпечного ватажка українського козацтва.

Восени 1647 року Хмельницький зібрав своїх однодумців на нараду. Не виключено, що ця нарада могла відбуватися десь в Холодному Яру, можливо, навіть в Мотронинському монастирі, що був затишним місцем для таких таємних зборів. Наприкінці цього ж року Хмельницький із загоном козаків вирушив до Запорізької Січі, де в січні 1648 року підняв повстання, що поклало початок визвольній війні українського народу проти шляхетської Польщі.

На кінець 1648 року Лівобережжя і майже вся Правобережна Україна були визволені від влади польських панів.

Новим життям зажив Холодний Яр. По його прадавніх шляхах заснували до Чигирина посланці європейських та азіатських країн, бо на час Визвольної війни Чигирин став не тільки резиденцією гетьмана, а й фактично столицею України.

В навколишніх селах Медведівці, Жаботині розташувалися козачі сотні Чигиринського полку. Дбаючи про військову могутність козацького війська, Хмельницький наказав налагодити виробництво зброї, в тому числі й гармат, в Холодному Яру. Там прискореними темпами діяли підприємства по добуванню дьогтю, вугілля, виробництву пороху, кувалася зброя, виплавлявся метал. Залишків поташень, гут та дрібного металургійного виробництва і сьогодні багато в холодноярських лісах. Очевидно, саме тут виготовлялася зброя для повстанських загонів. [17, 27]

У серпні 1657 року дзвони Мотронинського монастиря скликали селян і козаків віддати останню шану найславетнішому гетьманові України Богдану Хмельницькому.

Ховали гетьмана в Суботові, в Іллінській церкві, за великої кількості селян і козаків. Коли в 1664 році польська шляхта підступила до Суботова, за народними переказами козаки потай переховали тіло Богдана Хмельницького і його сина Тимоша на Великодній горі в Холодному Яру.

На початку 18 століття Правобережна Україна потерпала від феодального та шляхетського гніту. Як наслідок сваволі повсюдно спалахують народні повстання. Небезпечним залишався для шляхти Холодний Яр, де в потаємних місцях кувалася зброя і гуртувалися загони повстанців.

Після 1709 року, коли царський уряд зруйнував Чортомлицьку Січ, частина запорожців оселилася в Холодному Яру, який став пересильною базою між Правобережною Україною і Запорозьким Великим Лугом. Сусідом Запорозького коша став Мотронинський монастир.

Про зв’язок монастиря із запорожцями свідчить і такий цікавий факт, як призначення у 1717 році настоятелем монастиря схимоноха Ігнатія. Мирське ім’я ігумена Ігнатія Устим Сахненко. Він брав активну участь у житті козацтва. Був учасником оборони Чигирина 1678 року, потім потрапив у турецьку неволю, із якої повернувся у 1684 році. Служив у війську, про що згадується в документах Уласовського полку. Отже, до чернечого постригу ігумен Ігнатій пройшов довгий шлях козацького життя. Тож і не дивно, що козаки, які готували повстання, часто переховувалися в Мотронинському монастирі, знаходили тут підтримку і розуміння.

2.2 Події гайдамаччини на території Холодного Яру.

Однією з найпотужніших форм державницьких змагань українців були гайдамацькі рухи. Бурхливі події, пов’язані з гайдамаччиною, не оминули й Холодний Яр. Гайдамаччина становила цілу епоху боротьби українського народу проти польської експансії, адже цілковите покріпачення, окатоличення, колонізація українців досить швидко стали державною політикою Речі Посполитої. Поляки вважали кріпаків-українців здатними лише до тяжкої фізичної праці, брутально зневажали їхні права та людську гідність. З кінця 16 століття додалася ще одна форма пригнічення українського народу – релігійна. Вона мала, як згодом виявилося, далекосяжну мету. Почалося насильницьке впровадження унії, тобто об’єднання православної церкви з католицькою і визнання верховної влади папи римського. Все це приводить до активізації гайдамацького руху. Втікачі від панського гноблення осідають у пониззі Дніпра, в лісах Чорному, Мотрониному.

Місцем початку Коліївщини 1768 року стали Холодний Яр і Мотронинський монастир. Восени 1767 року оселилась у монастирях Мотронинському, Лебединському, Онуфрієвському, Виноградському, Мошенському група запорозьких козаків під виглядом послушників, які разом з повстанцями і перейшли до практичних дій. Ядро групи складалося із восьми січовиків, яку очолив Йосип Шелест. За переказами, записаними дослідником Коліївщини П. Кулішем у середині 19 століття від старого ченця Мотронинського монастиря розповідається: «Як зібралися гайдамаки в Мотронинському лісі, то зробили собі Січ. Вибрали собі таке місце, що з трьох боків байраки, а з четвертого поставили башту. Кругом обрубалися лісом. Посередині насипали грошей і ниткою перехрестили та й прибили її кілочками у чотирьох місцях. І козак кругом ходить, як вартовий біля військової казни. Оце ж в одному байраці Січ, а в другому на Бойковій Луці «Склик».[ 2, 146]

Територію Холодноярської Січі гайдамаки використовували для тимчасового свого перебування і розміщення транспорту та військового спорядження. Якщо Запорозька Січ була військовою і адміністративно-територіальною організацією запорозького козацтва, то Холодноярська Січ такої ролі не виконувала. Вона не мала навіть відповідних фортечних укріплень, тому назвали її Січчю лише умовно, як тимчасову базу перебування гайдамаків у Холодному Яру.

Місце Січі значиться на теперішній карті Холодного Яру. Тут стоїть тимчасовий знак з написом «Гайдамацька Січ заснована в середині 18 століття. Тут відбувалися наради керівників повстання».

Місце збору на Бойковій Луці, повстанці назвали «Скликом». Воно було розташоване за два кілометри від Мотронинського монастиря. Тут гайдамаки спорудили тимчасові приміщення – землянки для людей і стоянку для коней. Для приготування їжі монастир передав повстанцям 15 казанів.

«Скликом» гайдамаки ще називали й казан, що був підвішений на дуб, а біля нього лежав молот, яким били в казан, коли треба було скликати гайдамаків на раду чи в похід. Тепер цей казан, що служив повстанцям «Скликом» під час Коліївщини зберігається в Національному історичному музеї в Києві. [ 2, 147]

Отже, у 1767 році із Запоріжжя в Холодний Яр прибув Йосип Шелест і став отаманом гайдамацького коша. Тоді ж в монастир під видом послушника було послано кмітливого козака Тимошівського куреня Запорізької Січі Максима Залізняка. Він швидко знайшов спільну мову з ченцями і вони стали шити одяг для повстанців, збирати запаси продуктів на 1000 душ. На весну 1768 року в Холодному Яру і навколишніх селах Жаботині, Мельниках, Медведівці, Буді зібралися загони селян і козаків, цілком готових до виступу. В цей же час в старостві з’являється загін польських конфедератів на чолі з Шеньовським, вчиняючи розправи в селах понад Тясмином, примушуючи населення переходити до унії. Конфедерати нападали на тих, хто переховувався в лісах, «Катували їх, били, грабували, калічили і вбивали».[ 12]

У першій половині травня 1768 року Й. Шелест зі своїми однодумцями вирішив прискорити підготовку до народного повстання. Невеликі повстанські загони, окремі групи гайдамаків розійшлися по селах Правобережної України із закликом братися до зброї проти конфедератів, уніатів, католиків. Полковником, тобто головним командиром повстанців, рада проголосила Йосипа Шелеста. Готуючи повстання, Шелест поширював чутки, ніби він має лист від кошового Запорозької Січі П. І. Калнишевського із закликом повставати проти польської шляхти.

Завершувались останні приготування до початку всенародної боротьби за визволення українських земель від польського панування. Та сталася трагедія: пострілом з пістоля було вбито Шелеста. Стріляв під час суперечки Лусконіг. Повстанці обрали своїм полковником 28-річного козака Запорозької Січі, уродженця Чигиринщини Максима Залізняка. На місці «Склику» тепер стоїть тимчасовий пам’ятний знак з текстом: «Тут збиралися козаки на ради перед своїми походами. На цьому місці за два дні до початку повстання було вбито Йосипа Шелеста, отамана Запорозької Січі».[ 2, 140]

Пам’ятне місце обрання Максима Залізняка керівником гайдамацького загону розташоване у 48 кварталі Холодного Яру. Тут також встановлено тимчасову меморіальну дошку з написом: «Гульбище. На цьому місці козаки проводили своє дозвілля, змагання, обирали ватажків. Тут було обрано керівником повстання М. Залізняка». [ 2, 141]

Холодний Яр по праву можна вважати осередком гайдамацького повстання 1768 року. Це підтверджують і експонати Черкаського обласного краєзнавчого музею. Зокрема це зброя, предмети спорядження, побуту знайдені саме в Холодному Яру. Найбільш цінними є наконечники списів та гайдамацька коса, що має подовжене загнуте гостре лезо та видовжену тулію, на якій є отвір для кріплення до держака. Саме такі коси були на озброєнні селян, які вливалися до загонів гайдамаків і брали участь у поході Залізняка. Один з найдених наконечників списів місцевого виробництва, а також фрагмент люльки та російську монету 1767 року номіналом «деньга» було знайдено під час музейної експедиції поблизу так званого гайдамацького озера біля Мотронинського монастиря.

Ще однією унікальною знахідкою є проста дерев’яна чаша з прямими стінками, високою фігурною ніжкою та круглим денцем. За народними переказами, саме з цієї чаші гайдамаки причастилися біля озера в Холодному Яру перед тим, як вирушили у похід у травні 1678 року.[10]

Полковником Війська Запорозького на раді було обрано Максима Залізняка, який перед тим їздив по монастирях – був у Жаботинському, а потім Мотронинському.

26 травня 70 запорожців та 300 польських підданих увійшли до Мотронинського монастиря на молебень, 27 травня 1678 року гайдамаки розпочали похід проти поляків Правобережною Україною. В перший день повстанці взяли штурмом замок Жаботин, а звідти через Куликівку рушили на Черкаси. На території Креселецького лісництва встановлено пам’ятний знак з текстом: «Гайдамацький Яр. Цим яром повстанці в 1768 році йшли на Жаботин». За свідченням Максима Залізняка в Холодному Яру, в розпал повстання діяло близько 470 повстанців.[ 6]

Отже, саме з Чигиринщини, Холодного Яру у 1768 році почалося національно-визвольне повстання – Коліївщина. Очолив його, як відомо, запорозький козак Максим Залізняк, послушник Мотронинського монастиря. У Мельниках на той час до вступу в загін повстанців проживав і один із сподвижників М. Залізняка – Семен Неживий. Тут ще й зараз поширені перекази про «освячення ножів» гайдамаками в Мотронинському монастирі. А назви ярів в навколишньому лісі – Гайдамацький, Січ, Ратище, Склик і прізвище жителів села – Холод, Атамась нагадують про героїчні події того часу. Царський уряд, надаючи допомогу полякам, змушений був кинути значні сили для придушення народного повстання. Відгомін Коліївщини ще довго витав по Україні.

На козацькому цвинтарі, що біля Мотронинського монастиря, поховані останні учасники Коліївщини, закатовані царськими та шляхетськими військами. Окремі ватажки гайдамацьких загонів пішли кобзарями по шляхах України і часто вертали в Холодний Яр, щоб вшанувати пам’ять товаришів по зброї, вклонялися козачому цвинтареві та Максиму Залізняку, портрет якого довгий час висів у Мотронинському монастирі.

Залізняк був намальований у чернечому підряску, з характерними козацькими вусами та довгою запорізькою чуприною. У правій руці він тримав ніж з написом «ось вам», у лівій – чернечі чотки. У верхньому лівому кутку портрета був напис: «Чигиринського уїзду Мотрониного монастиря послушник Максим Залізняк». Праворуч над плечем – три рядки нотного запису з текстом пісні «Ой не буде ліпше, ой не буде краще, як у нас на Україні...».[17, 14]

РОЗДІЛ 3

Духовні святині Холодного Яру

3.1 Діяльність Мельхіседека Значка-Яворського

Необмежене свавілля польської шляхти і конфедератів стало причиною того, що значна частина священнослужителів сприймала гайдамаччину як справедливу боротьбу за зневажену батьківську віру.

Однією з найцікавіших постатей в історії гайдамаччини є архімандрит Мелхіседек Значко-Яворський.

8 травня 1753 року за бажанням схимоноха Ігнатія й монастирської братії, за згодою старости чигиринського князя Яблуновського Переяславський єпископ Іоанн затвердив Мотронинським настоятелем ієромонаха Мелхіседека.

Мирське ім’я Мелхіседека – Матвій Значко-Яворський. Рік народження – приблизно між 1716 та 1724 роками. Народився він у Лубенському полку, в родині Костешів Яворських, а саме в сім’ї Карпа Ілліча, що мав прізвище Значко. Матвій навчався в Київській академії, отримав найвищу світську освіту. До того ж він знав єврейську та польську мови, медицину. У 1745 році Значко-Яворський був пострижений у монахи і до призначення в 1753 році настоятелем пройшов усі щаблі чернечого послуху.[9, 97]

У 1761 році до Переяславсько-Бориспільської єпархії перейшло 22 церкви Чигиринського староства. Для керівництва ними було створене Чигиринське духовне правління. Єпископ Гервасій поклав на ігумена Мотронинського монастиря Мелхіседека обов’язки благочинного православних церков у Правобережній Україні.

В 1763-1764 роках Мелхіседек освятив новозбудовані церкви в 10 населених пунктах. Завдяки старанням ігумена до православ’я з унії повернулося 150 священників зі своїми приходами. Протягом усього правління з 1761 по 1771 рік у його підпорядкуванні було 530 церков. Православні владики не могли успішно протистояти унії. Цю справу й узяв на себе ігумен Мелхіседек.

У Черкаському обласному краєзнавчому музеї зберігається портрет Мелхіседека пензля невідомого художника початку 19 століття, що тривалий час висів у Троїцькій церкві Мотронинського монастиря поряд з іконами. Ігумен зображений на темному, майже чорному фоні у чорній шовковій рясі і чорному високому клобуці з довгою пелериною. На цьому тлі привертає увагу обличчя Мелхіседека: пломеніють вірою і розумом ясні очі, тонкі брови та великий з горбинкою ніс надають обличчя аскетичної суворості, але її пом’якшує ледь помітна усмішка. Привертають увагу написи на портреті: «Борець за православие. Гонимый поляками и томимый в их тюрьмахь 1753-1759. В монашестве с 1745 года. Умер 2 июня 1809 года. Около 100 лет от рождения». «Мельхиседек Фоворский».

Мельхіседек об’їздив більшість сіл і міст краю, виступав перед віруючими з палкими закликами берегти свою віру. Багато приділяв уваги розвитку Мотронинського монастиря. При ньому були збудовані монастирські приміщення, створена аптека, замовлялися ікони і священні книги. Деякі з цих книг є в музеї. Серед них «Святе євангеліє» московського друку 1753 року в дерев’яному окладі, обтягнутому оксамитом фіолетового кольору. Прикрашена книга майстерно виконаними гравюрами, заставками. Але безцінною «Євангеліє» робить автограф ігумена Мельхіседека. З 1-го по 10-й аркуш на нижньому полі чорним чорнилом скорописом він власноручно написав: «Сія книга Святое Евангеліє соделано в Пустинно-Мотроненский Троицкій монастир тщеніемь игумена Іеромонаха Мелтьхіседека 1760 года».[8, 17]

Одночасно із вступом на посаду Мелхіседек одержав з Переяславської консисторії указ, який регламентував його діяльність і в якому, зокрема, зазначалося, що захищаючи православ’я, Мелхіседек у той же час повинен стримувати народ від збройного виступу, який неминуче назрівав. Твердість ігумена у відстоюванні православної віри, його принциповість, дедалі більше викликають незадоволення уніатів. Виконання православними священниками, зокрема священниками Мотронинського монастиря, всіх православних таїнств та обрядів, вплив їх на місцеве населення сприймається уніатами як протидія їхній політиці.

А на чолі усього цього стоїть Значко-Яворський.

В умовах жорстокого переслідування православної віри, часто ризикуючи власним життям, владика Мелхіседек наполегливо боровся проти католицизму. Відстоюючи право свого народу сповідувати православ’я, Значко-Яворський звертався до різних тодішніх правителів, вів агітаційну роботу серед православного і уніатського духовенства. Ця подвижницька діяльність мала певні позитивні наслідки, тому польська влада і служителі культу докладали максимум зусиль, щоб скомпрометувати ігумена і навіть знищити його фізично. Усе життя архімандрита – «це переслідування католиками і страждання за православну віру».[11] Незважаючи на всі погрози й переслідування, Мелхіседек не відступався від своїх позицій у тій боротьбі. Його знову й знову заарештовувала шляхта, але щоразу змушена була відпускати, бо ніяких вагомих звинувачень, окрім боротьби за віру мирними засобами, пред’явити Мелхіседеку не могла». Після поразки Коліївщини Значко-Яворський був переведений до Переяславського монастиря, згодом став настоятелем Київського, потім Лубенського і Глухівського монастирів. Помер ігумен Мелхіседек улітку 1809 року у Глухівському Петропавловському монастирі.

Перебуваючи в епіцентрі громадсько-політичного життя другої половини 18 століття, архімандрит Мелхіседек Значко-Яворський, звичайно, не міг триматися осторонь гайдамацьких змагань. Він виступав енергійним оборонцем прадідівської православної віри своїх співвітчизників, але в той же час намагався не допустити будь-чийого кровопролиття. У одному з листів до жителів Черкас, Сміли і монахів Мотронинського монастиря Мелхіседек, зокрема, писав: «Ховайтеся, втікайте, коли вас хто жене чи хоче взяти, а до гайдамаків...не приставайте...нехай увесь світ знає, що ви ... чужої крові не проливаєте».[ 14]

Борючись із чужоземними загарбниками, народ прагнув мати вождя і серед духовенства, отож мимоволі став ним архімандрит Значко-Яворський. Можливо, до цього спричинилося й сусідство Мотронинського монастиря та епіцентру гайдамацької боротьби – Холодного Яру. Саме ігумену Мотронинського монастиря народна уява приписує оприлюднення славнозвісної «Золотої грамоти» нібито надісланої Катериною Другою із закликом до повстання.

Немає ніяких підстав для недооцінки ролі владики Мелхіседека у державницьких змаганнях нації періоду гайдамаччини, бо його невтомна боротьба була спрямована на те, щоб український народ, за словами Слабошпицького, «вистояв у своїй мові та вірі при страшних заморозках католицизму».[11, 34]

3.2 Мотронинський монастир – центр захисту православної віри українців

В усі часи визвольних змагань за українську незалежність Мотрин або Мотронинський монастир був у центрі буремних подій. Йому випала найтяжча і не зовсім «церковна» доля: згоряти в боротьбі, знову відновлюватися і знову відстоювати віру та свободу українців. Навіть про заснування монастиря розповідає своєрідна, сумна й войовнича легенда.

Кажуть, що ще за князювання Ярослава Мудрого на місці стародавнього язичницького капища заснував нову фортецю князь Мирослав, воєвода Смілянський. Та й місце було більш, ніж благодатне, бо збереглись скіфські вали навколо зрізаної маківки гори, а з усіх боків городище оточували глибокі яри і провалля. Але доля засновників граду виявилася трагічною. Повертаючись із переможного походу, князь переодягнув своїх воїнів у печенізький одяг, щоб перевірити пильність залоги фортеці на чолі з молодою княгинею Мотроною. Обман розкрився, коли княгиня власноручно пустила стрілу у ворожого ватажка, яким убрався Мирослав. Так на руках своєї дружини він і помер, а Мотрона з горя лодію чоловіка наказала втопити. Потім сама постриглася в черниці, а на місці фортеці заснувала чоловічий монастир на вічну пам’ять про мужа. З того часу він зветься Мотриним.

Є й інші перекази, за якими на місці сучасного монастиря з давніх часів поселилися пустельники, які храму не мали й дотримувались правил аскетичного суворого життя у печерах. Княгиня Мотрона, яка проживала у місті Жабурині (Жаботині) подарувала пустельникам землю зверху над печерами з навколишнім лісом і забезпечила їх усім необхідним.[17, 13]

Перша писемна згадка, хоч і непряма, про монастир є у Симеонівському літописі 1198 року. Там говориться: «Посла благовідний князь велткий Всеволод Юркевич Павла Блаженного і кроткого на єпископство в Руський Переяславль». [8, 26]

Єпископ Павло заклав у Мотронинському монастирі храм на честь Іоанна Предтечі, про що у 1685 році ігумен монастиря Пафнутій засвідчив під присягою.

Отже, у 1198 році монастир уже існував і був досить значним, тому що Переяславський Єпископ Павло заклав у ньому цього року храм. Про точнішу дату відомостей немає, але, безперечно, що Мотронинський монастир – один із найдавніших на Русі.

В Іпатіївському літописі 1118 року є згадка про одного з воєвод Ярослава Мудрого, який заклав біля холодноярських городищ нову фортецю.

Згідно із монастирськими записами, монастир був зруйнований дощенту Батиєм.

Довго не міг піднятися із руїни, як і вся наша земля у період монголо-татарської неволі, монастир і лише через довгий час на спустошеному місці знов зійшлися монахи і жили без церкви в печерах і келіях, а заснований ними невеличкий монастир був названий «скит Мотронинський».

За монастирськими архівами можна зробити припущення, що відродження монастиря почалося за часів великого князя литовського Ольгерда. В 1362 році Ольгерд, минувшини Канів і Черкаси, а отже, проходячи територією сучасного монастиря, зустрівся на Синій Воді з татарами і переміг їх. Цей вдалий похід і міг стати поштовхом для відтворення зруйнованого монастиря. Пізніший опис монастиря свідчить, що у 1568 році монахи відновлюють розрушене святилище. У цей час Мотронинський ліс, у якому знаходився і монастир, був частиною володінь Черкаського замку (староства). Крім того, після Люблінської унії 1569 року перед православними українцями постало завдання відстоювати віру. Мотронинський монастир завжди був осередком православ’я.[3, 84]

Нове життя у древню обитель вдихнула козацька доба.

Якщо судити з універсалів та привілеїв, наданих монастирю різними гетьманами, обитель мала міцні зв’язки із Запорізькою Січчю.

Славний запорізький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний узяв його під свою опіку і надав йому особливого статусу. Мотрин монастир став своєрідним духовним серцем Запорожжя. Саме ченці зберігали давні таємниці бойових мистецтв, зброярства та військової вправності. Саме тут, у Мотронинському монастирі, зосереджено було велику частку тогочасної прогресивної наукової думки. Невтомні ченці у ті часи дослідили давні печери під горою, прокопали і укріпили нові підземелля із таємними схронами та церквами. Підземні ходи Холодного Яру з’єднали Мотрину обитель із Суботовом і, напевне, з Чигирином та іншими монастирями, ставши, тим самим невід’ємною часткою усієї оборонної фортифікації козацької столиці.

А ще слугував монастир своєрідним шпиталем для поранених запорожців. Ще здавна на дні одного з урвищ біля обителі билося невеличке джерело, назване на честь праведника Онуфріївським. Козаки, повертаючи з походів, часто заходили сюди і залишали скалічених у боях побратимів. Ченці намазували тіла хворих мазями, які готували з місцевих трав за своїми таємними рецептами, а тоді відправляли їх до струмка. Козаки набиралися від джерела сили і знову поверталися на Запорожжя.

У 1620-1621 роках Мотронинський монастир отримав універсали гетьмана П. Сагайдачного, якими детально визначалися межі земельних володінь монастиря.

За сприяння Сагайдачного у монастирі було побудовано та оздоблено всім необхідним нову церкву. І взагалі, цілий монастир гетьман Сагайдачний узяв під свою опіку, про що повідомляє така приписка до одного з документів: «Петр незамедлил принять сию древнейшую пустынную обитель под свое покровительство».[ 12]

В 17 столітті в Україні триває боротьба за владу та землі. У результаті Чигиринських походів, Мотронинський монастир був спалений турками. Лише в 1685 році ченці отримують благословення митрополита Гедеона на капличку і церкву в печерах.

Після Прутського миру Правобережна Україна, крім Києва, відійшла до Речі Посполитої. У межах Польської держави опинився й православний Мотронинський монастир, який не припиняв свого існування. Керівники обителі змогли не лише не вступати у конфлікт із владою, але й укріпити монастир економічно й матеріально, в той же час зважаючи на католицьке та національне гноблення, не втрачаючи зв’язків із захисниками українського народу – Військом Запорізьким.

Цілий період в історії Мотронинського монастиря пов’язаний із подіями, відомими в історії під назвою «Коліївщина». Питання участі чернецтва монастиря у подіях 1768 року надзвичайно спірне. З одного боку, Коліївщина й почалася, образно кажучи, в стінах монастиря, а з другого боку, криваві розправи і жорстокість, властиві будь-якому збройному виступові суперечать чернечому принципові непротивлення злу. Певно, завдяки мудрості людей, які тоді стояли на чолі монастиря, він зміг у цей складний період небачено підняти свій авторитет і серед козаків і серед представників офіційної влади.

Висновок

Знання про те, що відбувалося в Холодному Яру дає можливість вірного розуміння суспільно-політичних подій, що мали місце на Правобережній Україні у 16-18 століттях, більш яскраво розкриває роль в історії українського козацтва, гайдамаччини, лідерів цих визвольних рухів та православного духовенства.

Холодний Яр не має аналогів за кількістю вагомих історичних подій, які відбувалися під шатами багатовікових дубів. Підтвердженням цього є перелік історичних та природних пям’яток даної території в науковому часописі «Пам’ятки України», пам’ятні знаки, встановлені на території Яру. [ ]

У 1989 році створено державний історико-культурний заповідник «Чигирин». Уряд України ухвалив постанову «Про оголошення комплексу пам’яток історії, культури та природи міста Чигирина, села Суботова і урочища Холодний Яр у Черкаській області державним історико-культурним заповідником». У 1995 році Указом президента України заповіднику надано статус Національного. Територія Холодного Яру входить до заповідника як комплексна державна пам’ятка.

Холодний Яр – це місце, де витає непокірний дух козацької вольниці. По території Холодного Яру або поруч із ним проходили Чорний та Чумацький шляхи, які з’єднували південні райони України з Києвом, Львовом, Польщею. Незважаючи на постійну небезпеку, життя на пограниччі з Диким полем було привабливішим за панську неволю.

Кінець 15 століття в історії краю характеризується посиленням боротьби проти кримсько-татарської агресії та зародженням українського козацтва. На розкішній за природними умовами території Холодного Яру стали з’являтися втікачі від польських та литовських феодалів. В часи існування Запорізької Січі територія на південь від Холодного Яру входила до складу «Вольностей запорозьких козаків». Холодний Яр і Чорний ліс були прикордонною зоною. До ліквідації Запорізької Січі Холодний Яр був пересильним пунктом до острова Хортиці. Втікачі, які добиралися в цей район, вважали себе особисто вільними.

Наростання соціального і національно-релігійного гноблення українців у 16-17 століттях викликало протест, який проявлявся у формі селянсько-козацьких повстань, що мали безпосередній зв’язок з територією Холодного Яру.

На початку 18 століття на Правобережній Україні було знову встановлено владу Речі Посполитої. Особливо жорстоких утисків зазнавала православна церква. У відповідь виник і розгорнувся гайдамацький рух, який визначив новий етап боротьби українського народу на Правобережжі. Перший потужний сплеск гайдамацького руху припав на 30-роки 18 століття. Найвищої активності гайдамаччина досягла в 60-роках 18 століття. Навесні 1768 року запорожець Максим Залізняк сформував в Холодному Яру повстанський загін, ядром якого були запорожці, навколо яких згуртувалися тисячі селян. Гайдамацький загін, вийшовши з Холодного Яру, оволодів Медведівкою, Чигирином, Жаботином, Смілою, Черкасами.

Важливу роль у збереженні православ’я і розгортанні національно-визвольної боротьби відіграли монастирі Черкащини, серед яких провідна роль належала Мотронинському монастирю. Зокрема, оборону православної церкви організував Мотронинський ігумен Мельхіседек Значко-Яворський. Ознайомившись з деталями біографії Мельхіседека, з особливостями устрою українських монастирів, можна зробити висновок, що Мельхіседек Значко-Яворський, (а разом з ним і єпископ Гервасій), будучи сином українського козака, настоятелем українського монастиря, боровся за право свого народу. Він, тримаючи в одній руці хрест, а в іншій – перо, відвойовував десятки, сотні парафій, чим здобув собі славу далеко за межами Чигиринського староства.

Події, що відбувалися на території Холодного Яру, відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості українського народу.

Список використаних джерел

1.Бойко О. Д. Історія України – К., 2002. – 656 с.

2.Горліс-Горський Ю. Холодний Яр – К., 2006. – 430 с.

3.Гуслистий К. Коліївщина – К., 1947. – 48 с.

4.Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область – К., 1972. – 788 с.

5.Лазуренко В. М. Історія Чигиринщини – Черкаси, «Ваш дім», 2004.– 452 с.

6. Лазуренко В. М. Національний історико-культурний заповідник «Чигирин»//

Українське козацтво. Мала енциклопедія – К., Генеза, 2002. – 198 с.

7.Лазуренко В. М. А тим часом гайдамаки наші ножі освятили // «Земля

Черкаська» 20.06.2003.

8.Мариновський Ю. Мотронинський монастир – Черкаси, – 1990.

9.Матях В. Мелхіседек Значко-Яворський – Історія України в особах – К., 2000.

10.Найда О. Перший козацький монастир // «Чигиринські вісті» 24.10.1992.

11.Слабошпицький М. З голосу нашої Кліо: Події і люди української історії –

К., 1993. – 242 с.

12.Солодар О. Чигиринщина – центр боротьби за незалежність // «Чигиринські

вісті» 29.10.1995.

13.Солодар О. Нариси з історії Чигиринщини – Черкаси, «Відлуння плюс»,

2003. – 263 с.

14. Соса П. П. За покликом волі: ігумен Мотронинського монастиря Мельхі-

седек Значко-Яворський // Черкаський край, 10.10. 1992.

15.Черкаський край – земля Богдана і Тараса: культурологічний збірник за ре-

дакцією Б. В. Губського, В. М. Литвина, В. А. Смолія – К., 2002. – 778 с.

16.Федорова Т. Нескорений Мельхіседек – ігумен Мотронинського монастиря

все життя присвятив захисту православ’я // Нова доба 07.12.1999.

17.Ушета І.І. Стежками Холодного Яру – К., 1998. – 64 с.

18. Фонди ЧКМ, ЗС-265.

19. Фонди ЧКМ, ЗС-518.

20. Фонди ЧКМ, ІП-117.

21. Фонди ЧКМ, ЗС-139,140.

22. Фонди ЧКМ, ІП-87.

23. Фонди ЧКМ, ПП-4721.

24. Фонди ЧКМ, ПП-11941.

25. ссылка скрыта

26. ссылка скрыта

27. ссылка скрыта

28. ссылка скрыта

29.ссылка скрыта

ссылка скрыта. ссылка скрыта

31. ссылка скрыта

Додаток №1