Ольга Денисюк Українсько-польські мистецькі взаємини 20-30-х рр. ХХ століття. Краківська академія мистецтв у ракурсі мистецької освіти

Вид материала

Документы

Содержание 175 lat nauczania malarstwa, rzeźby i grafiki w krakowskiej Akademii Sztuk Pięknych Sylwetka historyczna ASP w Krakowie

Подобный материал:

• Методика викладання історії Історія міжнародних відносин Практичний курс іноземної, 72.92kb.
• Контакти, 104.38kb.
• Міністерство освіти І науки України Луганський національний педагогічний університет, 755.01kb.
• Міністерство культури І мистецтв україни національна музична академія україни ім. П. І. Чайковського, 2762.7kb.
• Повинна містити назву теми доповіді, напрям роботи конференції та відомості про автора, 96.5kb.
• Фундаментальна студія українського вченого чи з яким Шевченком вступаємо в ХХІ століття, 117.35kb.
• Автор Автор I видавнича фiрма «Вiдродження» з вдячнiстю повiдомляють, що видання цiєї, 3280.32kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів художньо-естетичного напряму, 648.21kb.
• План самостійної роботи Стан освіти в Україні у 60-ті роки XIX століття. Характеристика, 185.99kb.
• Ої загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів, Гереженівського, Доброводівського, Кочержинського,, 36.03kb.

викладач КНУКіМ


Ольга Денисюк


Українсько-польські мистецькі взаємини 20-30-х рр. ХХ століття. Краківська академія мистецтв у ракурсі мистецької освіти.


Донедавна питання українсько-польських мистецьких зв’язків початку ХХ століття, через відсутність систематизованих фактичних матеріалів та обмежені можливості доступу до них, або зовсім обминалося або розглядалося в контексті творчості окремих мистців чи художніх явищ. Складний, насичений не тільки на суспільно-політичні, але і на мистецькі події період міжвоєнного двадцятиріччя з ряду об’єктивних та суб’єктивних причин був обділений увагою науковців.

Тільки з моменту відновлення української незалежності, з початку 1990-х років відкрилася можливість по-новому оцінити та переглянути українську історію мистецтва ХХ століття та її так званих «складних» періодів. Сторінки історії вітчизняного мистецтвознавства стали поповнюватися замовчуваними, викинутими або забутими за радянських часів важливими фактами, подіями, іменами; з’явилися наукові дослідження про діяльність окремих мистців, мистецьких об’єднань тощо.

Актуальність теми визначається і недостатнім висвітленням значення Краківської академії мистецтв (КАМ) в історії українського мистецтва, як мистецького освітнього закладу сусідньої Польщі. Адже в ньому отримали високу професійну освіту десятки українських мистців. „Краківська школа” відчутно позначалась на їх творчості, вагомо вплинула на змістовну та художню частину їх внеску до скарбниці української культури. Принагідно зазначимо, що чимало талановитих українських мистців - випускників академії в досліджуваному нами періоді, чиє життя і творчість тісно перепліталися з життям сусіднього народу, стали надбанням двох культур. Це, в першу чергу, стосується творчості Л. Геца, В. Савуляка, Л. Левицького, Р. Сельського, Є Божика.

Дотепер є вкрай мало досліджень безпосередньо дотичних до питання українсько-польських мистецьких зв’язків у 20-30-х рр. ХХ століття. Ще менш вивченою залишається мистецька освіта українських мистців за межами краю у цей період. Можна стверджувати про відсутність мистецтвознавчих праць, які б висвітлювали мистецькі взаємини на терені КАМ чи розкривали питання навчання українських студентів у Краківській академії в досліджуваному періоді.

Джерелознавча база дослідження базується, в основному, на матеріалах архіву КАМ, наукових статях та мистецтвознавчих виданнях Польщі, пресі еміграції. Серед мистецтвознавчих досліджень польських науковців – “Матеріали до справ Академії Мистецтв в Кракові (1895-1939)”[1] за редакцією Юзефа Дуткевича, «Мистецьке життя Польщі в 1915-1939 роках» за редакцією А. Войцеховського [2], статті Марії Жепіньської – „Історичний образ Академії Мистецтв у Кракові” [3] та Ядвіги Слезіньської – „Навчання графіки в Академії Мистецтв в Кракові у 1918-1939 роках” [4], які перш за все, проливають світло на особливості навчального процесу та методику викладання у КАМ, а також на окремі сторінки з історії становлення мистецьких шкіл в Академії. Наукова праця Анни Маєр “Філія Паризька академії мистецтв у Кракові в світлі архівних матеріалів” [5] широко розкриває діяльність паризького відділу КАМ.

З української мистецтвознавчої літератури виділимо дотичні до теми монографії: О. Федорука “Джерела культурних взаємин: Україна у творчості польських художників другої половини ХІХ - початку ХХ століття” [6], Н.Асєєвої Украинское исскуство и евопейские художественные центры (конец ХІХ- начало ХХ века)[7], О.Ріпко “У пошуках страченого минулого”[8]. Проблема вивчення взаємозв’язків міжвоєнного періоду української художньої культури з польською надалі залишається відкритою у вітчизняному мистецтвознавстві.

Мета дослідження – представити Краківську академію мистецтв у ракурсі мистецької освіти. Комплексний характер мети зумовив цілий ряд завдань, основними з яких є: визначити актуальність, важливість наукового дослідження; опрацювати та систематизувати доступний джерельний матеріал; дослідити особливості мистецької освіти КАМ; проаналізувати професорсько-викладацький склад Академії та його впливи на творчість студентів; з’ясувати роль КАМ як мистецько-освітнього закладу в історії українського мистецтва.

Краківська академія мистецтв – один з кращих вищих художніх закладів центрально-європейського регіону, де в різні часи здобули освіту десятки відомих вітчизняних мистців, творчість яких не тільки прославила українську культуру в країні та світі, а й піднесла її образотворчі досягнення до тогочасного високого європейського рівня.

Вже наприкінці ХІХ століття до академії була прокладена дорога українськими мистцями. Вихованцями КАМ того часу були творці окремих напрямків в українському мистецтві та мистецьких шкіл, такі як М. Бойчук і його школа монументалістів (“бойчукістів”) у Львові і Києві чи, наприклад, Олекса Новаківський і школа “новаківців” у Львові, а також М. Сосенко, І. Труш, М. Бурачек, М. Жук, М. Осіньчук, М. Федюк та інші.

Краківська академія мистецтв виховала знаних постатей в українському мистецтвознавстві і у 1920-1930-х роках – Романа та Маргіт Сельських, Романа Турина, Леопольда Левицького – яскравих представників львівського мистецького середовища; відомих галичан - Ярослава Лукавецького, Михайла Зорія, Дениса-Лева Іванцева. Серед випускників КАМ цього періоду - відомі постаті української еміграції: Дам’ян Горняткевич, Северин Борачок, Григорій Крук, Василь Перебийніс, Нестор Кисілевський, Богдан Стебельський, Михайло Кміт та інші.

Якщо коротко торкнутись історії навчального закладу, то варто передусім зауважити, що Краківська академія мистецтв є одним із найдавніших вищих навчальних мистецьких закладів Польщі¹. Заснована ще в 1818 році, спочатку як Школа рисунку і малярства відділу літератури Ягеллонського університету. Після відокремлення від нього у 1873 році, отримала назву Школа образотворчого мистецтва, директором якої став відомий польський історичний живописець Ян Матейко (1838-1893).[9] Сучасна академія мистецтв носить ім’я цього великого майстра пензля.

Після смерті Я. Матейка важливу роль у становленні навчального закладу відіграв перший ректор академії - Юліан Фалат² – польський пейзажист, реформатор Краківської академії мистецтв, яка за час його правління отримала таку назву і статус вищого навчального закладу³. Очоливши краківську Школу образотворчого мистецтва, він вирішив змінити її консервативну навчальну програму, яка базувалась виключно на малярських засадах академізму. Таким чином, період керівництва Ю. Фалатом, став переломним моментом в історії навчального закладу, а реформа, проведена ним - основою для подальшого розвитку якісної мистецької освіти в академії.

Передусім, Ю. Фалат оновив професорсько-викладацький склад Академії, запросивши нових, молодих, але вже добре знаних мистців – Леона Вичулковського, Яна Станіславського, Станіслава Виспянського, Теодора Аксентовича та інших; запровадив нову систему навчання, в основі якої, головним чином, було студіювання натури, але не гіпсових моделей як за часів Яна Матейка; змінив програму та методи навчання; сформулював, в теоретичному розумінні, нову мету навчання в академії: «Розвивати мистецьку індивідуальність, а рівночасно здобувати якнайкращі технічні вміння»[1, c.40], якої дотримувались до 1939 року. В академії запанували нові мистецькі гасла: імпресіоністичний пленеризм, сецесія, символізм. Завдяки активній виставковій діяльності професорів КАМ та їх учнів за кордоном, слава про неї, як про мистецький заклад європейського рівня, поширилась далеко за межі Польщі.

Міжвоєнний період в історії КАМ характеризується передусім частими змінами керівництва, реорганізаціями, відкриттям філії у Парижі та створенням студентами академії ряду мистецьких об’єднань. В цей час змінюється структура і організація навчання: від початку заснування академія не мала відділів, існували тільки мистецькі школи (п’ять шкіл малярства і одна різьби), але під впливом архітекторів Йозефа Галензовського та Адольфа Шишка-Богуша, згідно із статутом 1922 року в КАМ відбувся поділ на два відділи: відділ малярства і різьби та відділ архітектури. [9, c.10] Такий поділ протримався до 1929 року, до закінчення перебування А. Шишка-Богуша на посаді ректора, після чого знову існували тільки школи.

Про структуру та організацію навчального процесу в академії маємо можливість довідатись із збережених в архіві КАМ її статутів [10]. З них виникає, що відділ малярства та різьби поділявся на курси загальний і головний. Останній складався із таких шкіл як школа різьби, сім шкіл малярства і трьох із спеціалізованим напрямком: графіки, пейзажу і монументального малярства. Відділ архітектури розділяли на курси - нормальний і вищий, окрім цього надавав можливість отримання наукового ступеня.

Фінансові труднощі, які переживала у 1930-тих роках академія і Польща загалом, з одного боку зробили негативний відбиток на організацію навчання у КАМ: закривається відділ архітектури, скорочуються певні кафедри відділу малярства та різьби. З іншого боку - почався період стабілізації у навчальних програмах Академії. На початку 1939-1940 навчального року структура академії вже мала такий вигляд: нараховувалось тринадцять кафедр, чотири окремі наукові заклади і одна студія. [11, с.516 ]

Владу в Краківській академії мистецтв представляло спільне зібрання професорів, яке також виконувало функцію сенату і ради навчального закладу. До складу загальних зборів входили усі професори, а також ректор, якій виконував і функції декана.

Навчання в академії тривало п’ять років і відбувалося у два етапи: школа початкова – перший рік навчання, та школа головна – від другого року. Студенти мали право самі вибирати собі викладачів, і могли за один навчальний рік посеместрово вчитись у різних професорів.

Головною умовою прийняття на навчання був позитивний результат вступного конкурсного іспиту. Для студентів, які вступали на малярство – оголена натура, для скульпторів – моделювання в глині із живої моделі. Екзамен тривав протягом тижня і був важливим хвилюючим моментом для всіх студентів. «Вступний іспит триває шість днів… кандидатів замикають в одній залі, кажуть їм рисувати модель з натури, найчастіше це акт, і в тому саме полягає основна трудність, бо в 95 % випадках кандидати не мали нагоди рисувати студію акту аж до цього вирішального моменту. Найбільше хвилювала сувора дійсність: кандидат не бачить біля себе ніякого професора, взагалі нікого, хто міг би вже не безпосередньо допомогти йому в праці, або бодай дати йому відчути, чи він правильно рисує чи ні. Рисунки кандидатів розглядає згодом професорська рада і вирішує про прийняття кандидатів: іспит витримує тільки одна третина учасників, а в кращому випадку приймають половину іспитованих» [12, с.946], - пригадував колишній студент Краківської академії Дам’ян Горняткевич.

Друга умова прийому - наявність свідоцтва про закінчення середньої загальноосвітньої школи чи професійного училища, яке б визнавалось Міністерством визнань релігійних і просвіти громадськості Польщі⁴. Ті, хто не мав такого свідоцтва могли навчатися тільки як студенти надзвичайні. Різниця між студентами звичайними і надзвичайними полягала у тому, що надзвичайні студенти не могли отримувати грошові нагороди, стипендію чи медалі від академії. В іншому вони були на рівних правах і мали однакові обов’язки. Після трьох років навчання надзвичайний студент мав можливість стати звичайним. Це вирішувалось радою професорів КАМ. Абітурієнти, які показували особливі здібності до мистецтва на вступному екзамені могли зараховуватися одразу до «головної школи».

Остання умова вступу до академії - представлення домашніх робіт – рисунків та скульптур в залежності від відділу, на який записувався майбутній студент. Тут траплялись різні ситуації, адже не завжди студент мав можливість без спеціальних умов створити гідні домашні роботи. У типовій для абітурієнтів КАМ ситуації опинився і Г. Крук: «Щоб бути прийнятим до академії без матури на вільного слухача, треба було мати, крім добрих початкових різьб, теж і добрі рисунки. Різьби я мав, але рисунків у мене не було жодних. Ніколи не мав я нагоди рисувати акту. В такій ситуації я зважився на божевільний план: визичив рисунки в одного дуже доброго студента школи Новаківського і вислав їх разом із різьбами до Кракова. Мене прийняли до вступних іспитів».[13, с.57]

Підсумком навчання в КАМ, окрім семестрових іспитів, були щорічні виставки студентських робіт – конкурс мистецьких праць, на якому рада професорів вирішувала кого з студентів відзначити похвалою, кому присудити грошову нагороду, а кому медаль. Виставки були помітною подією у мистецькому житті міста, користувались неабиякою увагою краків’ян. Про них писала місцева преса, мистецькі видання. Наприклад, у журналі «Штукі Пєнькні» читаємо: „…виставка всіх шкіл малярства і різьби нашої академії багата та різноманітна. Виставлені праці сумлінні, поважні, свідчать не тільки про високу педагогічну працю професорів академії, але і про знання та талант їх вихованців”. [14, с.464]

Згідно навчальних програм 1920-1930-х років [15, 16], які, закономірно, були академічними, Краківська академія давала грунтовні знання з рисунку, живопису, скульптури, графічних технік, основ композиції, кольорознавства, історії мистецтва. Вивчалась також анатомія, перспектива, малярські техніки. Програми змінювались під впливом нових течій в образотворчому мистецтві, з приходом нових генерацій професорів. Вони також залежали від адміністративних здібностей ректорів, які крім творчих мистецьких талантів мали бути обдаровані педагогічними та керівними здібностями.

Враховуючи те, що більшість українців записувались на відділ малярства, розглянемо програму навчання цього відділу більш детально. У школах малярства була одна загальна програма навчання, згідно якої малювали оголену натуру, портрет, натюрморт та композицію на вибір професора. Окрім цього, обов’язковим був етюд на свіжому повітрі, який будучи «…інтегральною частиною науки малярства, що не може обмежуватись до малювання натури в закритому приміщенні, повинен відбуватись і … в оточенні природи, чого місто дати не може…»[ 16, с.37] Також в академії спостерігалася виразна данина пленеризмові, про що свідчить мотивація: «...постійно змінене при різній погоді освітлення, колористичні ефекти, викликані рефлексами неба... дають безліч можливостей, без яких не може бути мови про комплексну науку» [ 1, с.20].

Загалом, методика навчання на відділі малярства велася через індивідуальне корегування праць студентів, що доповнювалися лекціями: «Професор подає кожному слухачеві поради і керує його роботами. Студент вчиться практично, а професор, показуючи дорогу, доводить роботу до остаточного мистецького завершення»[17, с.14]. Професори мали сильні впливи на творчість студентів, тому на їх працях був часто помітний індивідуальний стиль керуючого ними професора⁵. Такий висновок можна зробити з побачених студентських праць тих років, збережених у архіві КАМ [18,19].

Окрема увага до майстерень відділу малярства у яких найчастіше прагнули навчатися українські студенти. Серед них класи Й. Мегофера, І. Пєньковського, І. Камоцького, К. Фритча, Т. Аксентовича, В. Яроцького, І. Дембіцького, Ф. Коварського, Ю. Панькевича та інших. Найпопулярнішими все ж були майстерні пейзажистів В. Яроцького, Ф. Паутча та Т. Аксентовича. Це, зумовлено передусім близькою українцям, особливо галичанам, тематикою їх творів. Адже у своїй творчості основний акцент ці професори робили на етнографічний гуцульський пейзаж, тому жартома їх навіть називали «гуцулами». Кожний, свого часу виїжджав на Гуцульщину. Зокрема, свій перший шестимісячний виїзд В. Яроцький та Ф. Паутч здійснили разом із К. Сіхульським взимку 1904/1905 року до с. Татарів⁶, влаштувавши побут у лісництві на полонині, де створили чимало відомих творів (наприклад, картина В. Яроцького «Гуцульський похорон»).

Така тематика творчості професорів КАМ не могла залишитись непоміченою майбутніми українськими студентами академії, тому не дивно, що клас професора В. Яроцького обирав кожен другий український студент КАМ, серед яких - М. Білинський, С. Борачок, О. Винницький, О. Карпенко, Д. Іванцев, Ю. Кульчицький, Л. Левицький, В. Лопушняк, В. Перебийніс, М. Райх, В. Продан, Б. Стебельський, О. Третяків, В. Хмелюк та інші.

Професор Ф. Паутч⁷, який походив з українських земель⁸, також користувався популярністю серед майбутніх українських мистців. У 1907-1910 роках він перебував на Гуцульщині, і як зазначає Г. Крук, «навіть в той час підписував свої полотна українською мовою» [13, с.59]. Фактор його походження та тематика картин (малював в основному жанрові сцени із фольклору гуцулів, їх портрети, карпатські пейзажі) звичайно мали суттєве значення у виборі студентами його майстерні, але і не абияку роль відігравав нетрадиційний метод навчання та цікаві, оригінальні постановки: «…Паутч створив свою власну методику ставлення моделі… частину ставив у тінь, частину на світло, то були чудові композиції… переважно напівоголена модель… то був такий собі театр» [20, с.117]. Із класу професора Ф. Паутча вийшли такі українські мистці як Є. Божик, В. Гаврилюк, М. Гарасовська, Д. Іванців, М. Кміт, В. Продан, В. Савуляк та інші.

Інший професор малярства КАМ – Теодор Аксентович⁹ у своїй творчості надавав перевагу портретному та побутовому жанру. Відомі його твори – «Свято Йордану» (1893), кілька версій «Коломийки» (напр.. з 1895), «У студні» (1901) та інші були взірцем для багатьох українських студентів. У нього навчалися: П. Обаль, В. Савуляк, Л. Турчин, Ю. Кирієнко, Д. Горняткевич тощо.

Важливою частиною навчання на відділі малярства було малювання пейзажу на пленері. Перші три місяці студії відбувалися у майстернях, а потім школа виїжджала в околиці Кракова, найчастіше в підгірські райони. У 1930 році академія з ініціативи керівника кафедри пейзажу В. Яроцького¹⁰, купила будинок біля Закопаного на Гаренді і з того часу більшість пленерів відбувались там. Окрім мальовничих пейзажів, багатий фольклорний колорит місцевого населення давав можливість студентам зображувати в пейзажах і сцени сільського побуту. «….на заняттях не аналізувалось будову картини, хотілось щоб адепт відчув вартості, які відкривались наочно, в пленері….» [1, с.34] Такій підхід передбачав творчу свободу.

У 1934 році спеціальна школа пейзажу була перейменована на головну, до якої записатись могли тільки студенти відділу малярства після закінчення трьох років навчання. Цю школу очолив відомий художник і педагог професор В. Камоцький: «він провадив студію пейзажного малярства, ділянку, яку не так легко можна було опанувати як своїм широким змістом, так і своєрідними засобами. Та Камоцький мав наскрізь виняткові досягнення: впродовж двох років він зумів впроваджувати своїх студентів у всі найскладніші мистецькі проблеми і подавав їх найвірніше розв’язання… учнів критикував немилосердно, але завжди доброзичливо, адже виховував їх на справжніх артистів» [12, с.834]. У В. Камоцького пейзажу навчались тільки декілька українських студентів КАМ – Д. Іванцев, Д. Горняткевич, В. Продан, М. Білинський та М. Анастазієвський.

Не обходили увагою студенти академії і спеціальну школу монументального малярства, де навчання велося у двох напрямах: настінне малярство і театрально-декораційне [17, с.21]. Молоді мистці мали можливість, окрім навчальних робіт, виконувати під керівництвом професора фрескові розписи, вітражі на реальних об’єктах. Така практика була надзвичайно корисною. Набутий досвід студенти часто використовували для підробітку на літніх канікулах, оформляючи церкви.

Важливо, що вивчення театрально-декораційного мистецтва не обмежувалось, наприклад, тільки створенням декорацій. Студенти вивчали і конструкцію сцени, і сценічну пластику, і постановку світла на сцені, працювали над ескізами костюмів. Виконували проекти в макеті на експериментальній сцені, постійно відвідували театри Кракова¹¹, з якими К. Фритч – керівник курсу - мав тісні контакти. Серед студентів К. Фритча були такі українські митці як О.Касараб, Ю. Кульчицький, В. Продан, Б. Стебельський, Л. Хміль та інші.

1923 року в КАМ створено спеціальну школу графіки¹² (до того часу графіка вивчалась як допоміжний предмет). ЇЇ очолив професор Ян Войнарський, який запровадив нове розуміння графіки – як окремого виду мистецтва, а також ширше використання можливостей верстату. Навчальна програма з графіки передбачала передусім виконання мідьоритів за зразками старих майстрів або ж за власними рисунками. Вивчали й такі техніки як суха голка, дереворит, літографія. Під час практичних занять відбувалися лекції з історії графіки.

Від 1932 року старшим асистентом на відділі графіки працював мистець українського походження Андрій Юркевич¹³. Наприкінці тридцятих років він написав і видав власним коштом «Підручник методів художньої графіки», де особливу увагу присвятив детальному аналізу всіх графічних технік та способам створення графічних творів. Зміст підручника відповідав програмі навчання.[21]

Важливого значення, окрім малярства та графіки, надавалося звичайно і скульптурі. Від 1920 року в академії існували дві окремі майстерні різьби – Костянтина Лящки та Ксаверія Дуніковського. Загальна програма передбачала моделювання в глині, навчання скульптурного портрету та композиції. Існували також майстерні гіпсових відливів, різьби у твердому матеріалі та кераміки. Запровадження до програми обробки таких матеріалів як камінь, мармур, дерево, а також відокремлення кераміки, було заслугою К. Лящки, який поривав з академізмом, впроваджував інновації, творив не тільки сам у новому дусі, але й передавав його своїм студентам.

Творчість К. Лащки позначалася впливом А. Родена, що особливо помітно у його скульптурах початку ХХ століття. Цей вплив, а також тематика творів – жіночі акти, портрети, жанрові сільські сцени, з яскраво вираженим народним типом зображення, перейняли і його учні. Серед них – Г. Крук, С. Литвиненко та Н. Мілян.

Учнем К. Лящки був Ксаверій Дуніковський, який з 1923 року став професором КАМ. Одним з його асистентів був Василь Требушний, кераміст з Полтавщини¹⁴, якого запросили до Академії в 1926 році як інструктора керамічного відділу. Хоча В. Требушний мав повну кваліфікацію на професора кераміки, але ним так і не став. Головною перешкодою цьому була його національність - сенат цієї установи не надавав професорського звання нікому з чужинців. Як пише Д. Горняткевич: «…головний професор різьби Костянтин Лящка дуже часто нагадував Требушному, щоб він виховав з-поміж своїх учнів якогось спеціаліста поляка, щоб Академія «діждалась, нарешті, свого кераміста». [ 22, c.679]

Зауважимо, що серед викладацького складу КАМ у міжвоєнний період, поряд з викладачами старшого покоління, в академії працювали і молоді перспективні мистці, які вносили свіжі ідеї, нові прагнення, мистецькі вирішення та захоплення. Вони дотримувались різних мистецьких напрямів, мали свої погляди щодо методики викладання, але й водночас підпорядковувались загальним освітнім тенденціям КАМ.

Педагоги Краківської академії брали активну участь у виставках краю, були ініціаторами створення та членами мистецьких об’єднань, таких як «Штука», «Польська Штука Стосована», писали статті на мистецькі теми, видавали журнал «Штукі Пєнкні», були членами журі на місцевих та міжнародних виставках, їх творчість була відома далеко за межами Польщі.

Одним з найпрогресивніших професорів КАМ, творчість якого була широко відома в Європі, був Юзеф Панькевич¹⁵, з ініціативи якого в 1925 році відкрито філію Краківської академії у Парижі¹⁶. Він, як ніхто знав добре всі музеї Європи, був великим прихильником французької культури. Як педагог, бачив недоліки мистецької освіти в академії, які, на його думку, були спричинені браком тісного контакту з європейськими мистецькими традиціями, що найкраще репрезентувала Франція. Створення Паризької філії КАМ стало знаковою подією в історії академії та мало суттєвий вплив на образотворчі досягнення її випускників.

Думка, про утворення паризького відділу КАМ виникла у викладачів академії ще перед початком І світової війни, але її практична реалізація стала можлива тільки у період міжвоєнного двадцятиріччя, завдяки професору Ю. Панькевичу. Він написав проект створення філії, клопотав про його розгляд та затвердження, опікувався студентами, що навчались у Парижі та виділяв навіть з власних доходів 400 франків на утримання філії аж до часу організації її фінансової підтримки урядом Польщі. Паризька філія мала надати можливість студентам ближче познайомитись з європейським мистецтвом, з його сучасними напрямами, вдосконалити свою майстерність. Від часу заснування паризької філії КАМ до початку ІІ світової війни в ній навчалось понад 80 студентів, серед яких були і українські студенти¹⁷[5].

Першими ластівками паризької філії КАМ стали члени групи «Паризький комітет» («капісти»). Студенти з майстерні Ю. Панькевича, натхненні розповідями про сучасне французьке мистецтво, вирішили у вересні 1924 року організовано виїхати до Парижу для продовження мистецької освіти. Після трьох місяців перебування там, група звернулася до ректора А. Шишка-Богуша з проханням (у формі листа) про можливість зарахування їм часу навчання у Франції, на підставі створених ними праць та надання фінансової допомоги. На основі цього листа та ухвали сенату КАМ від 18 січня 1925 року ректором Академії було започатковано реалізацію проекту створення філії КАМ в Парижі. [23, c.522]

Згідно статуту Паризької філії КАМ [5, c.28], продовжувати навчання в ній мали можливість ті студенти академії, що закінчили чотири роки навчання із добрими результатами та були відзначені нагородами, преміями на щорічних виставках КАМ. Користуватись майстернею в Парижі можна було не більше як рік. Зазначимо, що більшість студентів вміли оцінити надану їм можливість, працювали старанно і сумлінно. Про це свідчать збережені досі копії полотен відомих майстрів, які вони згідно програми виконували під час паризьких студій¹⁸.

Навчання студентів Краківської академії у Парижі стало важливим фактором доручення молодих мистців до вершин західноєвропейського мистецтва, що в повній мірі відбилось як на польському мистецтві загалом, так і на творчості окремих випускників КАМ. Адже навчання у мистецькому центрі Європи мало істотний вплив на формування мистецького світогляду, особистого стилю, фахового рівня мистців.

Осередок КАМ в Парижі відіграв важливу роль у проникненні нових мистецьких течій до КАМ, що спричиняли зміни та реформації в Академії, викликали у студентів бунт проти «консерватизму» деяких викладачів. Чимало молодих мистців залишали стіни КАМ вже після 1-2 років навчання та продовжували навчання у мистецьких академіях Парижа, Мюнхена, Берліна, Праги.

Підсумовуючи структуру КАМ, її навчальні програми, методику, викладацький склад, мистецькі напрями, що панували в ній, зазначимо, що у 1920-30-х роках академія давала добру академічну освіту, відмінну підготовку з фахових дисциплін та була важливим мостиком для багатьох мистців у продовженні їх навчання. Завдяки інспірація французького, а конкретніше паризького мистецького середовища у стіни Краківської академії, студенти мали змогу долучатися до вирішення актуальних мистецьких проблем, творити в ногу з часом.

Враховуючи факт, що в 1921-1939 роках у Краківській академії мистецтв навчалось понад 60 студентів з України (згідно архівних даних), можна зробити висновок, що вона була одним з найважливіших художніх центрів, в яких здобували мистецьку освіту українці поза межами батьківщини у цей період.

1. Materiały do dziejów Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie, 1895-1939. /Oprac. Józef Dutkiewicz, Jadwiga Jaleniewska-Ślesińska, Władysław Ślesiński/. - Wrocław-Warszawa-Kraków, 1969, 491s.
   
2. Polskie życie artystyczne w latach 1915-1939 /pod. red.A.Wojciechowskiego/. - Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk 1974, 521s.
   
3. Maria Rzepinska, Sylwetka historyczna ASP w Krakowie [w:] Zeszyty Naukowe ASP, nr 5, Kraków, 1969
   
4. Jadwiga Ślesińska, Nauczanie grafiki w ASP w Krakowie w latach 1918-1939 [w:] Zeszyty naukowe ASP, nr 8, Kraków, 1972
   
5. Anna Mayer, Filia Paryska Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie w świetle materiałów archiwalnych. - Kraków 2003, 331s.
   
6. Федорук О. Джерела культурних взаємин: Україна у творчості польських художників другої половини ХІХ - початку ХХ століття. – К., 1976.
   
7. Асєєва Н. Ю. Украинское искусство и европейские художественные центры (к.ХІХ – нач. ХХ в.). – К.: Наукова думка, 1989. – 197с.
   
8. Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів, 1996.
   
9. Akademia Sztuk Pięknych im. Jana Matejki w Krakowie, /red. Maciej Pawłoski/. - Kraków 1996, 237s.
   
10. Stаtuty ASP od 1924 r. – Archiwum ASP, (Т2А)
    
11. Ślesińskij W. Akademia Sztuk Pięnych w Krakowe. [w:] Polskie życie artystyczne w latach 1915-1939. - Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1974, s.516-518
    
12. Горняткевич Д. Ще про Краківську Академію мистецтв // Визвольний шлях. – 1956. - №7. – С.946-950. -№8. – ст.. 982-948; №10 - ст. 1191-1195
    
13. Крук Г. мій шлях до різьби. // Перевал. – №2, 1993. – ст. 57-59
    
14. Z kroniky: Kraków. // Sztukę Pięknie, 1926, с.464
    
15. Sprawozdanie Rektora Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie za rok 1929/30, Kraków: ASP 1930, 46s.
    
16. Sprawozdanie Rektora Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie za 1931/1932 – 1938/1939. – Kraków: ASP, 1932-1939.
    
17. Sprawozdanie Akademii Sztuk Pięknych w Krakowie za rok akademicki 1936-37 oraz skład osobowy na rok akademicki 1937-1938, Kraków 1938, 51s.
    
18. Księga inwentarzowa muzealiów. Obrazy, Archiwum ASP w Krakowie, T.1
    
19. Księga inwentarzowa muzealiów. Rysunki, Archiwum ASP w Krakowie, T.2
    
20. Makarewicz M. Wspomnienia z młodości. // Zeszyty naukowo-artystyczne. T 4. - Kraków 2002. s.117
    
21. Jurkiewycz A. Podręcznik metod grafiki artystycznej, część 1-2. – Kraków, 1938.
    
22. Горняткевич Д. Українські митці в автобіографіях // Визвольний шлях. - №4, 1956. – ст..668-699
    
23. Jadwiga Jeleniewska-Ślesińska, Oddial Paryski Krakowskiej ASP [w:] Polskie życie artystyczne w latach 1915-1939. - Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1974, s.521-523