Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний кодекс
| Вид материала | Кодекс |
- Верховною Радою України 02. 12. 2010 р прийнято Податковий кодекс, 25.5kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Верховною Радою України прийнятий за основу закон, 174.12kb.
- Верховною Радою України був прийнятий закон, 334.39kb.
- Верховною Радою України прийнято закон, 107.81kb.
- Верховною Радою України прийнято закон, 58.94kb.
- Верховною Радою України 21. 04. 2011 за №3262 прийнято закон, 143.15kb.
- Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим І сільськими, селищними,, 179.86kb.
- Верховною Радою України прийнято Податковий кодекс, 31.68kb.
- Верховною Радою України Цивільного та Податкового кодекс, 101.47kb.
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИТОМАКІВСЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇСпадкування права на земельну ділянку смт. Томаківка 2010 рік |
Метою розроблення даного методичного посібника є надання роз’яснення практичного застосування законодавства України, яке регулює спадкування права на земельну ділянку, а також окреслення кола спірних питань, які виникають у правозастосовчій практиці.
Вступ
18 березня 2004 року Верховною Радою України прийнятий новий Цивільний кодекс України (далі – ЦК). Згідно із статтею 1 цього Кодексу завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних абро оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Новий ЦК істотно змінив спадкові відносини. Книга шоста ЦК повністю присвячена спадковому праву. Норми спадкового права стали детальнішими та конкретнішими. Головною новелою ЦК стало розширення кола можливих спадкоємців за законом, але слід нагадати, що спадкування за заповітом поставлене на перше місце, крім того, необхідно пам’ятати, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тому спадкування за законом здійснюється лише в тому разі, коли спадкування не змінене заповітом.
Згідно зі статтею 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
1. Право на земельну ділянку як об’єкт спадкування
Стаття 1218 ЦК встановлює, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто об’єктом спадкування є сукупність прав та обов’язків, носієм яких був спадкодавець і котрі переходять до його спадкоємців після відкриття спадщини. За загальним правилом у спадщину переходять усі цивільні права та обов’язки спадкодавця. Виняток становлять ті з них, які є невідчужуваними, нерозривно пов’язані з його особою, а відтак, не можуть передаватися іншим суб’єктам.
Відтак, право на земельну ділянку є однією із складових загальної сукупності прав, які можуть бути успадковані.
2. Загальні правила спадкування права на земельну ділянку
Згідно статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкодавців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вини розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Тобто, статтею 1225 ЦК встановлено, що успадкування земельних ділянок здійснюється на загальних підставах. Це означає, з одного боку, поширення на вказаний вид майна громадян загальних засад і правил, що регулюють умови і порядок спадкування, а з іншого – відсутність спеціальних дозволів органів державної влади та місцевого самоврядування на одержання земельних ділянок у спадщину.
На спадкоємців покладається обов’язок стосовно збереження цільового призначення успадковуваної земельної ділянки, що зазначається у правовстановлювальному документі власника-спадкодавця – Державному акті про право власності на землю. Класифікація земель України залежно від цільового призначення наведена у статті 19 Земельного кодексу України (далі – ЗК). Порушення спадкоємцями вимоги щодо збереження цільового призначення земельної ділянки згідно з п. «в» ч. 1 статті 21 ЗК може тягти відмову в державній реєстрації права на спадщину на ділянку або визнання проведеної реєстрації недійсною.
Право власності на земельну ділянку поширюється у її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (частини 2, 3 статті 79 ЗК).
2. Обмеження щодо спадкування земель сільськогосподарського призначення
Враховуючи специфіку земельної ділянки як об’єкта правового регулювання, окремі норми, що визначають особливості спадкування прав на неї, містяться у земельному законодавстві.
У статті 80 ЗК закріплено право громадян мати у приватній власності земельні ділянки. Пункт «г» ч. 1 статті 81 ЗК однією з підстав набуття права приватної власності на землю називає перехід її у спадщину.
Іноземці та особи без громадянства також можуть одержати у спадщину земельні ділянки, однак їх право спадкування має низку особливостей. По-перше , ділянки несільськогосподарського призначення, розташовані у межах населених пунктів, успадковуються на загальних засадах, у той час як ділянки, що знаходяться поза насаленими пунктами, переходять у спадщину лише, якщо на них розташовані об’єкти нерухомого майна, що належить цим особам на праві приватної власності (ч. 2, п. «в» ч. 3 статті 81 ЗК).
По-друге, згідно з ч. 4 статті 81 ЗК землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Аналогічний обов’язок покладається на іноземних юридичних осіб (ч. 3 статті 82 ЗК). Враховуючи, що до спадкоємців земельні ділянки переходять саме на праві власності (ч. 1 статті 1225 ЦК) можна було б з впевненістю стверджувати про перехід до іноземців, апатридів та іноземних юридичних осіб права власності на землі сільськогосподарського призначення на певний строк. Однак цей висновок не узгоджується з нормами ч. 2 статті 81 і ч. 2 статті 82 ЗК про те, що до іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб у власність можуть переходити лише ділянки несільськогосподарського призначення.
Крім того, законодавство не передбачає реальних можливостей у зазначених суб’єктів виконати покладені на них ЗК обов’язки щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. За статтею 55 Закону України «Про нотаріат» угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується. Стаття 132 ЗК містить подібну норму, яка вимагає при укладенні угод про перехід права власності на земельні ділянки подання документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку. Ситуація ускладнюється тим, що згідно з ч. 2 статті 1299 ЦК право власності у спадкоємця на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.
Оскільки ж землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, слід визнати, що видача такого документа (свідоцтва про право на спадщину) нотаріусом не ґрунтується на законі. Виникає колізія норм, одна з яких (ч. 4 статті 81 ЗК) допускає прийняття сільськогосподарських земель у спадщину, а інші (ч. 2 статті 81, ч. 2 статті 82 ЗК) не допускають виникнення права власності на ці ділянки.
Таким чином, можна дійти висновку, що законодавство унеможливлює відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, успадкованих іноземцями, особами без громадянства та іноземними юридичними особами. Укладення будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження землі зазначеними особами, є прямим порушенням закону.
3. Особливості спадкування земель фермерських господарств
У цілому ЗК не містить деталізованих положень стосовно спадкування землі. Частиною 12 статті 131 ЗК лише передбачено, що укладення цивільно-правових угод, які є підставою для набуття права власності на землю, в тому числі спадкування, здійснюється відповідно до ЦК з урахуванням вимог ЗК. Певні особливості спадкування земельних ділянок визначені в інших актах земельного законодавства.
За Законом України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є цілісним майновим комплексом, який може бути успадкованим повністю або у часинах спадкоємцями (ч. 1 статті 22, ч. 1 статті 23). Згідно з ч. 2 статті 23 цього Закону, якщо фермерське господарство успадковується декількома спадкоємцями, земельна ділянка господарства не підлягає поділу, якщо в його результаті утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. У такому разі на підставі ч. 2 статті 18 Закону України «Про власність» ділянка є об’єктом спільної сумісної власності спадкоємців, якщо інше не передбаченого договором між ними.
Закон України «Про фермерське господарство» не передбачає переваг щодо успадкування ділянок та іншого майна господарства спадкоємцями, які були членами господарства на час відкриття спадщини. Водночас законодавство не надає права відмови від здійснення права на спадкування тому із спадкоємців, який не бажає займатися фермерством (за аналогією, наприклад, з правом на вступ до господарських товариств). Відповідно, видається складним застосування норми ч. 2 статті 364 ЦК, де встановлено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом, то співвласник, який бажає виділу, має право на отримання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації його частки.
Земельні ділянки можуть належати фізичним особам не лише на титулі власності, а й перебувати у їх постійному користуванні. Закон України «Про оренду землі» у статті 7 допускає перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря до спадкоємців, коли інше не передбачено договором оренди і якщо це не суперечить вимогам ЗК та цього Закону. Дана норма не відповідає положенню ч. 1 статті 1225 ЦК про те, що об’єктом спадкування виступає право власності на земельну ділянку.
4. Спадкування земельних ділянок, на яких розташовані будівлі
Частини 2 та 3 статті 1225 ЦК визначають юридичну долю земельної ділянки, на якій розташовані успадкований житловий будинок, інші будівлі та споруди. ЦК виходить з принципу «земля слідує за долею розташованої на ній будівлі». У силу цього принципу до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить одночасно право власності або право користування тією частиною ділянки, котра необхідна для їх обслуговування, якщо інше не передбачено заповітом. Таким чином, спадкодавцеві у тексті заповіту надається право на свій розсуд розподілити між спадкоємцями лише ту частину земельної ділянки, що обслуговує успадковану будівлю (споруду).Та частина ділянки, на якій безпосередньо розташована будівля (споруда), перейде до спадкоємців останньої черги незалежно від вказівок заповідача стосовно її юридичної долі.
Вид і обсяг речового права на ділянку залежить від того, на якому праві остання належала спадкодавцеві. При цьому, якщо спадкодавець мав тільки право використання ділянки, воно не може бути успадковане, адже до складу спадщини входить лише право власності на ділянку (ч. 1 статті 1225 ЦК), а тому слушним буде твердження, що воно не включається до спадкової маси, а переходить до спадкоємця понад спадщину.
Отже, перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише з одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об’єкт, чи з одночасним переходом права користування (оренди) цієї ділянки або відповідної її частини.
Проте, оскільки відповідно до Закону України «Про власність» земельна ділянка є окремим об’єктом права власності, можлива і зворотна ситуація: спадкове наступництво права на земельну ділянку може відбуватися без успадкування розташованих на ній об’єктів. Це може статися, якщо спадкодавцеві належало право власності на ділянку, а за іншою, сторонньою, особою було закріплено право на розташовану на ній будівлю (споруду). ЦК врегулювання такої ситуації не передбачив. Вважаємо, що факт успадкування земельної ділянки не тягне виникнення права спадкоємця на будівлі і споруди, розташовані на ній, якщо інше не передбачено заповітом. Тобто автоматично, без вказівки про це у заповіті, при спадкуванні земельної ділянки перехід прав на об’єкти нерухомості до спадкоємця не відбувається.
У подібних випадках (знову ж таки в силу принципу «земля слідує за долею розташованої на ній будівлі») право користування будівлею неможливо відокремити від права користування земельною ділянкою або конкретною її частиною, на якій розташована ця будівля. У такому разі доцільно застосовувати інститут земельного сервітуту (стаття 401 ЗК). У силу його до спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, а саме – тією її частиною, яка необхідна для використання будівлі (споруди) відповідно до її призначення (сервітуту). Конкретний обсяг сервітуту визначається за угодою між спадкоємцем будівлі чи споруди і спадкоємцем або іншим власником земельної ділянки.
Методичні рекомендації підготовлені Томаківським районним управлінням юстиції Дніпропетровської області
