Geum.ru

Партизансько-підпільний рух як чинник перемоги над фашистськими загарбниками

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

27 вересня 2011 року


Партизансько-підпільний рух як чинник перемоги над фашистськими загарбниками

(до 70-річчя утворення партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років)


22 вересня Україна відзначає День партизанської слави. 70 років тому розпочалася підпільно-партизанська боротьба українського народу з фашизмом у період Великої Вітчизняної війни. У цей вересневий день 1941 року, коли війська фашистської Німеччини займали міста і села України, у Спадщанському лісі недалеко від Путивля на Сумщині партизанський генерал Сидір Ковпак у наказі №1 оголосив особовий склад партизанського загону, в якому налічувалося близько чотирьох десятків чоловік. Через деякий час у ньому вже було понад дві тисячі бійців.

Партизанський рух є важливою складовою боротьби народів проти іноземних загарбників на окупованій ними території у національно-визвольних війнах. Партизанські форми боротьби відомі з давніх часів. Вони використовувались в Україні у період селянсько-козацьких повстань проти польського панування кінця XVI початку XVII ст., визвольної війни українського народу 1648-1654 років на чолі з Богданом Хмельницьким. Широкий партизанський рух розгорнувся під час вітчизняної війни 1812 р. проти французьких військ Наполеона. Але те, що було в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, не мало собі рівних в історії за своїм характером, розмахом, масовістю й організованістю. Він став воістину всенародним рухом боротьби проти німецько-фашистських загарбників.


Уже на початку війни, 29.06.1941 р., в директиві ЦК ВКП(б) і РНК СРСР було оголошено розгорнуту програму мобілізації всіх сил народу на боротьбу проти ворога і, зокрема, зазначено про необхідність розгортання партизанського руху у ворожому тилу та його цілі й завдання.

ЦК КП(б)У, Президія ВР УРСР і РНК УРСР 06.07.1941 р. у зверненні до українського народу закликали: «Відроджуйте славні традиції українських партизанів, які нещадно знищували у роки громадянської війни німецьких окупантів. На зайнятій ворогом території створюйте кінні і піші партизанські загони, диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, висаджуйте в тилу ворога в повітря мости, дороги, знищуйте телеграфний і телефонний зв’язок, підпалюйте ліси і склади, громіть обози противника. Створюйте ворогові та його посібникам нестерпні умови, нещадно переслідуйте і знищуйте їх на кожному кроці, всіма способами зривайте всі заходи ворога». Для забезпечення централізованого керівництва боротьбою влітку 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР), а в жовтні – вузький нелегальний ЦК КП(б)У, до якого ввійшли Л.Конієць – голова РНК УРСР, який керував його роботою, М.Гречуха – голова Президії Верховної Ради УРСР, Д.Коротченко і М.Співак – секретарі ЦК КП(б)У, В.Старченко – перший заступник голови РНК УРСР, В.Сергієнко – нарком внутрішніх справ УРСР, Т.Строкач – начальник УШПР, керівники партизанських з’єднань і підпільних організацій.

З перших днів війни була проведена величезна робота зі створення розгалуженої підпільної мережі. На початку своєї діяльності через надзвичайно тяжкі умови ворожого тилу, брак досвіду боротьби і конспірації не обійшлося без труднощів і помилок, підпільники зазнавали великих втрат. Однак, незважаючи на це, на зламі 1941-1942 років, виникали нові організації і групи. Їхня увага зосереджувалась на масовій роботі серед населення, на організації саботажу і диверсій, збиранні розвідувальних даних, співробітництві з партизанськими загонами. У період окупації на території УРСР діяло понад 3 тисячі підпільних організацій, до складу яких входило 103 тисячі патріотів.

Найбільш активною і дієвою формою партизанського руху була збройна боротьба партизанських формувань. В Україні діяла величезна партизанська армія – 55 з’єднань, майже 2 тис. загонів та самостійних диверсійно-розвідувальних груп, в яких воювало понад 500 тис. партизанів. Найбільш відомі прославлені керівники партизанських загонів і з’єднань Герої Радянського Союзу С.Ковпак (двічі), О.Федоров (двічі), Д.Медведєв П.Вершигора, М.Наумов, М.Попудренко, С.Руднєв, О.Сабуров, Ю.Збанацький, І.Копьонкін, інші командири – В.Бегма, П.Куманьок, С.Маликов, Я.Мельник, А.Одуха, С.Олексенко, В.Русин, О.Тканко та багато інших.

Партизани влаштовували засідки, щоб малими силами завдавати ворогові відчутних ударів, захопити зброю, боєприпаси, продовольство, громили фашистські гарнізони і штаби, руйнували залізничні і шосейні шляхи, знищували живу силу і техніку противника. Важливою умовою успіху партизанських дій були раптовість, швидкість руху, сміливий маневр. Безперервними ударами вони дезорганізовували ворожий тил, відтягували з фронту значні військові сили німецької армії.

Партизанські загони діяли разом з частинами Червоної армії в оборонних боях 1941-1942 рр. на лінії фронту, зокрема в Харківській і Сталінській (Донецькій) областях, де існували своєрідні умови партизанської боротьби. Понад 5 місяців захищав ділянку фронту в районі с.Сидорова загін Слов’янського району під командуванням М.Карнаухова, також діяли Горлівський загін Д.Шевельова, Дебальцевський – В.Підгорного, Печенізький на Харківщині – І.Білоконця тощо.

Партизанські з’єднання брали участь у битві за Дніпро 1943 року. Виконуючи бойове завдання, 17 тис. партизанів до підходу регулярних військ захопили і утримували 25 переправ через Десну, Дніпро, Прип’ять. Разом з частинами Радянської армії оточували і знищували велике вороже угруповання під час Корсунь-Шевченківської операції 1944 р. Силами партизанів було визволено 139 райцентрів, селищ, залізничних станцій і багато інших населених пунктів України. В тилу ворога виникали партизанські краї і зони, які охоплювали значну територію і перебували під постійним контролем партизанів. Чернігівська партизанська зона займала третину території області. Вони були утворені у південних районах Сумської області, згодом у Волинській, Рівненській, Житомирській, Кам’янець-Подільській (Хмельницькій), Кіровоградській, Вінницькій та інших областях.

Одним з найважливіших методів боротьби стали партизанські рейди, які особливо широко застосовувалися в малолісистих, степових районах. Рейдова тактика мала велику бойову і політичну вагу, стала однією з найдієвіших форм поширення партизанського руху й ідеологічного впливу на населення, яке проживало на тимчасово окупованій фашистами території. Рейди набули великого стратегічного значення, коли наприкінці 1942 – початку 1943 років почалися партизанські операції на Правобережжі. Вважається, що їх засновником був С.Ковпак, який ще в роки громадянської війни 1918-1920 рр. здійснив рейд з Полтавщини до Тульської області. Використовуючи рейдову тактику, загоном Ковпака-Руднєва було проведено дуже важливу операцію «Сарненський хрест», коли в ніч на 5 грудня 1942 р. на Рівненщині, за півтори тисячі кілометрів на захід від Сталінграда, де радянські війська завершували оточення гітлерівської армії, партизани одночасно висадили у повітря 5 мостів і надовго вивели з ладу велику вузлову залізничну станцію. За висновком Г.Жукова, передислокація великих партизанських з’єднань на Правобережну Україну, Карпатський рейд та рейди в Польщу і Чехословаччину – нове слово «в тактиці мистецтва партизанських дій».

Навесні 1943 р. під керівництвом секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка на базі розташування з’єднання О.Сабурова відбулася Лельчинська нарада (БРСР), під час якої було заслухано партизанських командирів, підбито підсумки боротьби й окреслено заходи з подальшого її розвитку. За розробленим планом у весняно-літньому періоді 1943 р. народними месниками проведені масштабні бойові операції з виведення з ладу 26 найважливіших залізничних вузлів. Зокрема, Чернігівсько-Волинським з’єднанням під командуванням Федорова операцією «Ковельський вузол» було повністю паралізовано залізничне і шосейне сполучення протягом 10 місяців (червень 1943 - квітень 1944 рр.). За єдиним планом організовувались масові диверсії на всіх важливих комунікаціях ворога. Все це багато в чому забезпечило перемоги радянських військ під Курськом, Орлом і Харковом, під час визволення Донбасу і Лівобережної України.


Рішення про створення Рівненського підпільного обкому партії на чолі з В.Бегмою 19 грудня 1942 р. ухвалив ЦК КП(б)У. Одночасно був створений обласний штаб партизанського руху, видавалась українською і польською мовами підпільна газета «Червоний прапор» .

15 серпня 1943 р. створено три рівненські партизанські з’єднання – під командуванням В.Бегми та І.Федорова, а також сформоване з польських антифашистів під керівництвом Р.Сатановського. У лісах під Рівним діяв загін особливого призначення «Переможці» під командуванням полковника Д.Медведєва, група розвідників якого безпосередньо виконувала завдання в тодішній столиці окупованої України. Усього в партизанських з’єднаннях, загонах і диверсійних групах, які діяли на Рівненщині, налічувалося 13 586 бійців.

Визволення Рівненщини завершилось у березні 1944 року. У боях за визволення Рівного, Здолбунова, Рокитного, інших міст і сіл активну участь брали партизанські загони і з’єднання, добровольці із Туви, які входили до складу 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії.


У книжці «Від Путивля до Карпат», яка вийшла друком у 1945 р., С.Ковпак писав: «Тисячі кілометрів пройшли ми шляхами України, розпалюючи полум’я партизанської боротьби, полум’я народної помсти, і ворог був неспроможний зупинити грізний рух наших колон, що безперервно зростали. Не зміг він затримати нас ні на Дніпрі, ні на Прип’яті, ні на Дністрі. Не затримає й тут, у Карпатах, – ми були на своїй землі, господарями цієї землі».

За період війни українські партизани знищили близько 465 тис. гітлерівців, пустили під укіс 5 тис. ешелонів, висадили у повітря понад 2,2 тис. мостів, 13,5 тис. автомашин, 1,6 тис. танків і бронемашин, підбили 211 літаків, захопили багато бойових трофеїв. За сухими цифрами статистики – роки напруженої жорстокої боротьби, самопожертви, воїнської доблесті тисяч патріотів за визволення рідної землі від фашистського поневолення. Партизанський рух, пройшовши складні періоди організації і розвитку, відіграв велику роль у розгромі фашистських військ, став стратегічним чинником у війні, вперше в історії був підпорядкований завданням, які вирішувались регулярною армією. В пам’яті народній назавжди залишиться героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 років.


З метою вшанування подвигу учасників боротьби з фашизмом у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років у лавах партизанського руху, увічнення світлої пам'яті полеглих, виховання у молодого покоління почуття патріотизму, поваги до учасників війни 21 червня 2011 року Президент України підписав Указ «Про заходи з відзначення у 2011 році Дня партизанської слави та 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».

Крім того, Указом Президента від 22 вересня 2011 року № 924/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня партизанської слави» нагороджено: орденом «За заслуги» III ступеня – учасника партизансько-підпільного руху у роки Великої Вітчизняної війни, члена ради Зарічненської районної організації ветеранів, Рівненська область Кидун Віру Карпівну; медаллю «За працю і звитягу» – учасника партизансько-підпільного руху у роки Великої Вітчизняної війни, члена ради Рівненської обласної організації Організації ветеранів України Байрамова Гельди Мамедовича.

На Рівненщині затверджено План заходів щодо відзначення Дня партизанської слави та 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років від 30 червня 2011 року № 6343/0/01-48/11.

Так, 22 вересня в обласному і районних центрах області, населених пунктах районів відбулося покладання вінків та квітів до пам’ятника радянським воїнам, партизанам і підпільникам за участю керівників, представників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представників ветеранських організацій, колишніх партизанів-підпільників, громадськості. Зокрема, у Рівному пам’ять загиблих учасників партизанського руху вшановано хвилиною мовчання, залпами салютної групи 13 АК Сухопутних військ ЗСУ.

Того ж дня на території Березівської сільради Рокитнівського району в урочищі «Ковалі» (місце розташування партизанського загону ім. Боженка в роки Великої Вітчизняної війни) відбулись урочистості з нагоди відзначення Дня партизанської слави та 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, під час яких голова облдержадміністрації В.Берташ вручив грошову допомогу учасникам підпільно-партизанського руху Рокитнівщини.

Також в рамках вищезазначених заходів, зокрема, забезпечено:

- впорядкування пам’ятних знаків, братських могил, інших військових поховань, благоустрій місць, пов’язаних із історією партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;

- проведення у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах області тематичних лекцій, конференцій, уроків пам’яті, усних журналів, літературно-мистецьких конкурсів та святкових концертів за участю ветеранів війни, учасників підпільно-партизанського руху;

- облаштування пам’ятних знаків „Область партизанської слави” та прилеглих територій;

- організацію виставок документів та архівних матеріалів про підпільно-партизанський рух у роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років в музеях, тематичної літератури – в бібліотеках;

- надання методичної та організаційної допомоги молодіжним громадським організаціям у проведенні пошукових робіт, дослідницької діяльності щодо вивчення подій, пов’язаних із партизанським та підпільним рухом у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;

- проведення урочистих зустрічей, зборів громадськості, зустрічей керівників місцевих органів виконавчої влади та посадових осіб органів місцевого самоврядування з учасниками партизанського руху, іншими ветеранами війни, відвідування ветеранів-інвалідів за місцем проживання, у госпіталях і будинках-інтернатах.