Пов’язана з питаннями Великої грецької колонізації будь-якого регіону, дуже складна І потребують від дослідника ретельного аналізу всіх наявних типів джерел. Колонізація – це багатовимірне явище, що охоплює дуже широке коло питань. Проте в цій невеликій розвідці акцент буде поставлено лише на окремо

Вид материала

Подобный материал:

871702NGNG Поліси на Боспорі в першій половині VI ст. до н.е.

Поліси на Боспорі в першій половині VI ст. до н.е.

Науковий напрям: історія

Ключові слова: поліс, кома, колонізація, апойкія, хора.

Тема, пов’язана з питаннями Великої грецької колонізації будь-якого регіону, дуже складна і потребують від дослідника ретельного аналізу всіх наявних типів джерел. Колонізація – це багатовимірне явище, що охоплює дуже широке коло питань. Проте в цій невеликій розвідці акцент буде поставлено лише на окремому явищі, яке можна в цілому визначити як грецьку колонізацію берегів Боспору Кіммерійського (Керченської протоки). Ця проста, на перший погляд, тема сповнена багатьма запитаннями і суперечностями. Майже всі дослідники стверджували, що всі новозасновані апойкії першої половини VI ст. до н.е. були незалежними, ігноруючи те, що ці поселення були дуже близько розташовані одне від одного. Ми ж зробимо спробу навести такі факти, які б відкрили шлях до іншого розуміння сутності цієї проблеми та шляхів її вирішення.

Актуальність цього дослідження полягає в багатофакторному аналізі специфіки колонізаційного процесу на Боспорі. Мета зводиться до обґрунтування цієї специфіки, а завданням є комплексний аналіз всіх відомих груп джерел (писемні, археологічні).

Методологічну основу роботи становлять принципи історизму, системності та об’єктивізму. В основу дослідницької роботи покладено проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний методи, що поєднуються із загальнонауковими та спеціально-історичними: конкретно-пошуковим, порівняльним, описовим.

Не зважаючи на те, що проблема грецької колонізації Боспору Кіммерійського завжди привертала увагу дослідників, вона ще дуже далека від свого остаточного вирішення і ще не стала предметом монографічного дослідження.

Наявні писемні джерела повідомляють про заснування лише п’яти грецьких апойкій у Східному Криму і на Таманському півострові. Це мілетські колонії Пантікапей (Strabo, VII, 4, 4; Plin. NH, 4, 26), Феодосія (Arr. P. Pont., 30; Anonym. P. Pont., 77) та Кепи (Ps.-Scumn., 896; Plin. NH, VI, 18), колонія іонійського міста Теоса Фанагорія (Arr. Byth., fr. 55; Ps.-Scymn., 886 sq.), а також Гермонаса, заснована чи іонійцями (Dionys. Per., 52), чи еолянами – вихідцями з Мітілени на Лесбосі (Arr. Byth., fr. 55). Але окрім цих п’яти міст антична писемна традиція зберегла назви ще близько тридцяти боспорських населених пунктів [див.: 20, с. 61; 11, с. 154; 25, s. 32, 170]. Щоправда, більшість з них називаються комами (селами), але є й міста: Кітей, Німфей, Тірітака, Мірмекій тощо. В принципі, ми не виключаємо можливості того, що серед них є апойкії, інформацію про заснування яких втрачено. До такого трактування схилявся Д.П. Каллістов, який бачив у невеликих боспорських поселеннях своєрідні деградовані, колись незалежні поліси [17, с. 78].

І.Г. Шургая у складі новозаснованих апойкій виділяв досить великі поліси – Пантікапей, Фанагорію, Феодосію, а також порівняно дрібні – Кітей, Німфей, Тірітаку, Мірмекій тощо. Але, на наш погляд, найбільш наближеною до реальності є думка Ю.О. Віноградова [9, с. 104], який полісами в окресленому регіоні вважає лише ті центри, свідчення про які зберегла антична традиція, котрі карбували монету та мали власний етнікон. Враховуючи таку реконструкцію, можемо виділити лише сім центрів: Пантікапей, Феодосію, Німфей, Фанагорію, Гермонасу, Кепи та Горгіппію [6, с. 79; 7, с. 65].

Слід зазначити, що гіпотеза Ю.О. Віноградова не є новою, майже так само висловився в 1983 році В.П. Яйленко. Чи не єдина згадка боспорських міст у його роботі про архаїчну Грецію мала, якщо можна так висловитися, революційний сенс. Розглядаючи проблему створення хори новозаснованих апойкій, автор виділяє декілька шляхів розвитку подій залежно від конкретних умов. Перший шлях найпоширеніший, коли освоєння території колонії проводилося шляхом утворення невеликих сільськогосподарських поселень на хорі. Інший шлях характерний був для Боспору та Кірени, де існувала постійна загроза з боку кочовиків. Саме в таких нестабільних регіонах хору освоювали, створюючи невеликі містечка (Тірітака, Мірмекій, Патрей) [23, с. 135]. На жаль, автор після трьох останніх прикладів ставить слово «тощо», але сьогодні цікаво було б дізнатися продовження цього переліку.

Решту пунктів, зокрема й ті, які давні автори називають містами, вважати автономними центрами (як це роблять майже всі сучасні дослідники, і саме такий погляд перевалює навіть у нещодавно захищених дисертаціях) особливих підстав немає, швидше за все, вони входили до складу того чи іншого полісного утворення. На західний берег Керченської протоки було виведено лише дві давньогрецькі колонії – Пантікапей та Німфей, при цьому поселення північно-східної частини півострова (Тірітака, Мірмекій, Парфеній, Порфмій) входили до складу Пантікапейського полісу. Південно-східна частина, відділена Чурбашським озером і пасмом пагорбів, належала Німфейському полісу [10, с. 223, рис. 16].

Порівнюючи колонізаційний процес двох античних центрів Північного Причорномор’я - Боспора та Ольвії - слід відзначити, що хора Ольвії в архаїчну добу складалася з великої кількості порівняно невеликих поселень (ком). На Боспорі ж, особливо європейському, ситуація склалася кардинально інша. Кількість архаїчних поселень тут вельми мала. Напевно, в Східному Криму запанувала інша система заселення сільськогосподарської території – не кущами сіл (як у Ольвії), а порівняно великими поселеннями на березі протоки неподалік одне від одного в місцях, зручних для оборони. Ці поселення, що в подальшому перетворились на «аграрні містечка» на зразок Мірмекія чи Тірітаки [12, с. 36-38], швидше за все, і утворили сільську округу Пантікапея [6, с. 88]. Цю специфічна система розселення «малими містами» можна пояснити демографічними особливостями району: близькістю до Боспору сильного сусіда - Передкавказької Скіфії - який до того ж робив періодичні пересування через протоку [7, с. 68; 10, с. 221-223; 14, с. 119; 23, с. 287].

Найкоротший шлях з Підніпров’я в Передкавказькі степи, що пролягав через Крим та Керченську протоку, за даними античної писемної традиції активно використовувався скіфами передусім під час військових походів, але є й підстави вважати, що цим справа не обмежувалося, а район Боспору був пов’язаний не лише з маршрутами військових походів кочових скіфів, але і зі шляхами їх сезонних переміщень. У давніх авторів повідомлень про сезонні перекочування міститься не багато. За зрозумілими причинами повсякденне життя скіфів цікавило їх менше, ніж події військової історії. Однак такі повідомлення все ж таки відомі.

Це свідчення схоласта до Арістофана, який писав, що «скіфи взимку, внаслідок її нестерпності, складають своє майно на візки та відїжджають в іншу країну» (Schol. ad Arist., avv., 945). Навряд чи можна сумніватися, що мова тут йде саме про сезонні перекочування.

Не менш цікаві свідчення містяться у Діонісія, автора ІІ ст. н.е. (Perieg., 665-710): «вони, запрягши свої візки, йдуть в іншу країну, а свою землю залишають холодним вітрам».

Проте де знаходилася ця «інша країна» з контексту наведених джерел невідомо. Вочевидь, на це може вказувати свідчення Геродота про зимові переправи скіфів через замерзлий Боспор Кіммерійський (IV, 28). Він зазначав, що «скіфи, які живуть по цей бік рову, натовпами переходять по льоду і на візках переїжджають в землю сіндів».

Під скіфами, що живуть «по цей бік рову», Геродот, скоріше за все розумів скіфів північнопричорноморських степів. В описі кордонів Скіфії у Геродота вказується, що кордоном, який обмежує землі скіфів зі сходу, слугують Танаїс, Меотіда та Боспор Кіммерійський (IV, 100), іншими словами Дон, Азовське море та Керченська протока.

В історії Боспору часу колонізації пересування номадів зіграли доволі значну роль, вони багато в чому визначали систему заселення району грецькими колоністами, впливали на характер і загальний вигляд створюваних апойкій, не типовий для інших регіонів.

На сьогодні таку реконструкцію подій не підтримує переважна більшість дослідників, які вбачають у ній низку методологічних прорахунків [16, с. 15-16].

По-перше, зазначається потреба в чіткому розумінні терміна «давньогрецьке місто-поліс» щодо боспорських поселень VI ст. до н.е. Дослідники давно відзначили, що для греків поняття міста і держави, а точніше громадянської общини, були тотожні і, як правило, виражалися одним терміном – «поліс» [1, с. 9; 18, с. 6; 24, s. 153]. Урбанізація та колонізація всієї грецької ойкумени розвивалися в VIII - VI ст. до н.е. в тісному зв’язку між собою як два головні напрямки одного й того ж процесу містоутворення [3, с. 9; 24, s. 131-132]. Однак соціально-політична організація греків в Північному Причорномор’ї дещо випереджала процес урбанізації [9, с. 107-110], що знайшло відображення в землянковому будівництві.

Різні критерії для визначення полісного статусу, які було виділено в Копенгагському центрі з вивчення полісу, фактично, неприйнятні для території Боспору. Натомість В.Д. Кузнєцов вважає всі засновані в першій половині VI ст. до н.е. поселення Боспору Кіммерійського, незалежно від того, стали вони в подальшому «великими» чи «малими містами», апойкіями, а, відповідно, полісами [19, с. 31-32; 14; с. 112].

На думку В.М. Зінька процес колонізації узбережжя Боспору добре вписується в класичну модель грецького полісу [16, с. 16]. Але чи прийнятне поняття «класичний поліс» що до пізньоархаїчного часу, щодо території «на краю ойкумени»? По-перше, формування класичного полісу відбувається трохи пізніше. По-друге, ідея автора стосовно хори в 25-30 кв. км, хоча й не позбавлена сенсу і має аналогії серед інших грецьких полісів, але більше ніде в Давній Греції, тим паче в архаїчну добу, не спостерігається такої щільності заселення порівняно невеликої території (для прикладу, відстань між Мірмекіем та Пантікапеєм лише 20 стадій за Страбоном, чи 4 км). Виникає питання, навіщо так близько на відстані 5-10 км. одне від одного засновувати «незалежні» поліси, якщо навколо ще достатньо вільних земель? Якась стратегічна цінність регіону? Навпаки, регіон не зовсім стабільний, якщо згадати перекочування скіфів. Тут є цінні матеріали, сировина? Але детальний аналіз палеогеографії регіону не дає підстав вважати цей регіон багатим на якісь цінні види сировини [8]. Можливо, насправді незалежних полісів було менше. Беручи до уваги нестабільну демографічну ситуацію в VI ст. до н.е., греки просто вимушені були організовувати свої сільські поселення як укріплені городища, що зрештою перетворилися в «аграрні містечка».

Опоненти окреслених поглядів вказують, що всі проаналізовані джерела належать до «більш пізнього часу і не завжди відображають події VI ст. до н.е.» [16, с. 15]. Тут слід враховувати, по-перше, консерватизм давніх греків, по-друге, те, чи маємо ми хоча б один епіграфічний документ першого півстоліття після заснування колонії?

Наостанок, як доказ наводиться комплекс з розписною коринфською керамікою початку VI ст. до н.е. з розкопок Мірмекія [21, с. 124], який начебто свідчить про одночасне заснування Мірмекія з Пантікапеєм (де до сьогодні не знайдено такого комплексу) [16, с. 15]. Але виникає питання: невже один поодинокий комплекс може дати привід до глибоких висновків? Розписна корінфська кераміка не була вельми дешевою і тому врешті-решт взагалі не виключається можливість завезення її в пізніший час. Це по-перше. По-друге, мешканці Мірмекію були громадянами Пантікапейського полісу. Ми не виключаємо можливості відкриття таких комплексів і в Пантікапеї. Але варто врахувати стан археологічних об’єктів у столиці Боспору, місті, яке за часів розквіту в десятки разів перевищувало той самий Мірмекій за розмірами і щільністю забудови. Чомусь усі забувають, що територія т. зв. «акрополя Мірмекія» з найранішими шарами найінтенсивніше забудовувалася лише в пізньоархаїчний та римський часи. Чи варто казати, де пізньоархаїчні шари збереглися краще?

Цікаво відзн6ачити, що Німфей в VI ст. до н.е. мав можливість вивести нечисленні неукріплені коми, наприклад Героївку та Південно-Чурбашське [15, с. 26-27, рис. 11]. Це, як здається, можна знову ж таки пояснити тим, що скіфи в цей час на Керченському півострові перебували проходом. Вони прямували до найбільш зручнішого місця для переправи, тобто до найбільш вузького місця протоки, грецького Порфмія, назва якого чітко пов’язується зі словом «переправа» - ΠΟΡΘΜΕΙΑ. На цьому шляху вони не могли пройти повз Пантікапей. Німфей же розташований трохи південніше, тому цей район був дещо спокійнішим. Його прикривало пасмо пагорбів та Чурбашське озеро.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що вплив скіфських пересувань на характер грецької колонізації Східного Криму не можна вважати одноплановим явищем. З одного боку, вони притягували греків можливістю торгівельних контактів, а з іншого – створювали певні перепони, передусім в освоєнні сільськогосподарських територій. Вихід з такої ситуації було знайдено в організації навколо Пантікапея серії доволі великих поселень, які згодом перетворилися в «аграрні містечка» (Тірітака, Мірмекій, Порфмій тощо). В освоєнні Боспору таким незвичним для Північного Причорномор’я, способом, вочевидь, слід вбачати специфічний, швидше, навіть негативний вплив військово-політичної ситуації на характер грецької колонізації.

Невеликі «аграрні містечка», на наш погляд, ніколи не були автономними центрами, на противагу погляду майже всієї сучасної історіографії проблеми. В цьому плані обґрунтованою, з певними корективами, здається висловлена в 1940-х роках думка про їхнє виникнення у результаті вторинної (внутрішньої) колонізації [2, с. 20; 4, с. 294-296; 5, с. 17; 11, с. 29; 13, с. 63, 160].

Список використаної літератури

Андреев Ю.В. Ранние формы урбанизации // ВДИ. 1987. № 1.
Блаватский В.Д. Архаический Боспор // Материалы и исследования по археологии СССР. 1954. № 33.
Блаватский В.Д., Кошеленко Г.А., Кругликова И.Т. Полис и миграция греков // Проблемы греческой колонизации Северного и Восточного Причерноморья. Тбилиси, 1979.
Васильев А.Н. Боспорские надписи как исторический источник (О понятии «Боспор» на Боспоре в IV в. до н.э.) // Вспомогательные исторические дисциплины. Вып. 17. Л., 1985.
Васильев А.Н. Проблемы политической истории Боспора V-IV вв. до н.э. в отечественной историографии. Автореферат на соискание учёной степени кандидата исторических наук. Л., 1985.
Виноградов Ю.А. К проблеме полисов в районе Боспора Киммерийского // Античный мир и археология. Вып. 9. Саратов, 1993.
Виноградов Ю.А. Некоторые дискуссионные проблемы греческой колонизации Боспора Киммерийского // ВДИ. 1995. № 3.
Виноградов Ю.А. Виноградов Ю.А. Природный фактор развития Боспора в скифскую эпоху (VI-IV вв. до н.э.) (Некоторые аспекты изучения) // ВДИ. 1996. № 3.
Виноградов Ю.А. Греческая колонизация и греческая урбанизация Северного Причерноморья // Stratum Plus, 1999, № 3.
Виноградов Ю.А. Боспор Киммерийский // Греки и варвары Северного Причерноморья в скифскую эпоху. СПб, 2005.
Гайдукевич В.Ф. Боспорское царство. М.-Л., 1949.
Горлов Ю.В., Безрученко И.М. Малые города Боспора (к постановке проблемы) // Проблемы истории Крыма. Тезисы докладов научной конференции. Вып. 1. Симферополь, 1991.
Жебелев С.А. Северное Причерноморье. М.-Л., 1953.
Завойкин А.А., Масленников А.А. Специфика освоения сельских территорий Восточного Крыма и Таманского полуострова в VI-V вв. до н.э. // Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Ойкос. Керчь, 2006.
Зинько В.Н. Хора Боспорского города Нимфея // Боспорские исследования. Вып. IV. Симферополь-Керчь, 2003.
Зубарь В.М., Зинько В.Н. Боспор Киммерийский в античную эпоху. Очерки социально-экономической истории // Боспорские исследования. Вып. XII. Симферополь-Керчь, 2006.
Каллистов Д.П. Очерки по истории Северного Причерноморья античной эпохи. Л., 1949.
Кошеленко Г.А. Греческий полис и проблемы развития экономики // Античная Греция. Т. 1. М., 1983.
Кузнецов В.Д. Некоторые проблемы торговли в Северном Причерноморье в архаический период // Вестник древней истории. 2000. №1.
Латышев В.В. Краткий очерк истории Боспорского государства. ПONTIKA. СПб., 1909.
Лебедева Е.В. Ранняя расписная керамика Мирмекия // Боспорский феномен: проблемы хронологии и датировки памятников. Ч. 1. СПб., 2004.
Сапрыкин С.Ю. Этюды по социальной и экономической истории Боспорского царства // Античная цивилизация и варвары. М., 2006.
Яйленко В.П. Архаическая Греция // Античная Греция. Том 1. М., 1983.
Busolt G. Griechische Staatskunde. Haup. 1. Munchen, 1963.
Gajdukevič V.F. Das Bosporanische Reich. Berlin, 1971.

Blog