Виступ Президента Республіки Польща Леха Качинського
| Вид материала | Документы |
- Студії європейських справ у Крайовій школі публічної адміністрації (ksap), м. Варшава, 37.98kb.
- Досвід Польщі – приклад для України, 66.37kb.
- Підтримуючи курс України на інтеграцію в Європейський Союз, 39.71kb.
- Урок тема: Виступ під час дискусії, 22.95kb.
- Держава І право західноукраїнської народної республіки (1918-1923 рр.), 858.46kb.
- Програма візиту пана Генерального Консула Республіки Польща в м. Одеса Веслава Мазура, 30.35kb.
- Української Народної Республіки І Західноукраїнської Народної Республіки, керуючись, 28.01kb.
- Методичні рекомендації щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладах тематичних, 196.67kb.
- Тема: Независимость Украины, 400.95kb.
- Проект Закону "Про внесення змін до Закону України, 2298.91kb.
Виступ Президента Республіки Польща Леха Качинського
Насамперед, шановна пані Президент, дуже сердечно дякую! Для мене, як поляка з українським корінням, і як для Президента Польщі, ця відзнака є надзвичайно важливою! Я дуже радий, що отримав її саме в Україні, країні яка має дуже близькі відносини з Польщою. Ми прагнемо до їх зміцнення.
Так склалася історія, що багато поляків, які походять зі східної частини Польщі, а я належу до них, мають з Україною давні родинні зв’язки. Частина моєї сім’ї походить звідси, з околиць Одеси. Одеса ніколи не входила до Речі Посполитої, але на зламі XVIII-XIX століть частину поляків вигнали під Одесу і звідси й мої коріння.
Україна незалежна держава, але не чужа для нас країна. І про це треба завжди пам’ятати, бо це дуже важливо. Як і те, що багато років тому збулася мрія мого покоління про незалежну Польщу. Збулася мрія і про незалежну Україну, Литву, Латвію, Білорусь, не зважаючи на те, як там виглядає демократія. Це великі події. Я усвідомлюю факт, що для вас, молодих людей, це очевидно, що Україна є вільною. Це надзвичайно великий успіх усіх цих націй, які на сьогодні є вільними. Перед ними стоять певні проблеми, зрозуміло, що демократичного устрою з нуля неможливо побудувати за лічені години. Це важкий процес. Нелегко побудувати те, що ми часом у Польщі називаємо «новою державою». Можна здобути незалежність, свободу у міжнародних відносинах, але в сьогоднішньому світі найскладніше змінити державний апарат, який дуже розбудований.
В ринковій економіці держава має менше завдань, ніж у плановій і поміняти державний апарат є нелегким завданням. Якщо хтось не піде шляхом чистої революції, а таким шляхом в центрі та сході Європи ніхто не пішов, отже це завдання на довгі роки.
Я не стверджую, що в нашій країні не робили помилок, бо їх було дуже багато. Але я бажаю вам не повторювати їх.
Хочу зупинитись на навчанні. Державний апарат потребує людей з вищою освітою різних спеціальностей. Але є специфічний тип завдань пов’язаних з управлінням. Чи того можна навчитися у ВУЗах? Так, у Польщі сьогодні аж переповнені такі заклади, є багато приватних вузів, в яких навчають управлінню. Але управлінню можна вчитись на різних рівнях. На нижчому і вищому. Підбір осіб, яких цьому навчають, також може бути різний.
В Польщі 16 років тому, спираючись на французькі зразки, прийняли рішення створити післявузівську школу, яка буде навчати осіб у галузі управління на вищому державному рівні. Це ексклюзивна школа, кожного року ми навчаємо 60 осіб. Сьогодні я член програмної ради цієї школи. Це школа, яка працює багато років, але має 600 випускників, бо навчає лише вищі державні кадри. Туди може прийти кожен, хто закінчив ВУЗ, без обмежень, випускники історичних факультетів домінують, але є різні – інженери, хлібороби, лікарі. Завдання цієї школи насамперед навчання управлінню, законодавства, великий акцент ставиться на іноземні мови (треба володіти мінімум двома мовами), є стажування за кордоном Польщі.
Перші роки для працевлаштування випускників цієї школи були важкі. Я тоді керував у Польщі Вищою рахунковою палатою і дуже хотів працевлаштувати випускників цієї школи. Розіслав запит щодо потреби в кадрах у різні департаменти. Відповідь була така, що вони дуже потрібні, але ми не передбачаємо їх працевлаштовувати в рахунковій палаті. Відповідно більше половини перших випускників цієї школи потрапили на роботу в рахункову палату. І це не нормально.
Попит на управлінців залежатиме від людей, які будуть вас працевлаштовувати. Які ж результати у нас після 16 років? Багато випускників школи працюють на рівні державних секретарів, є серед віце-міністрів уряду, є серед директорів департаментів, послів, деякі зробили велику кар’єру в економіці, в публічному секторі, вони є президентами великих державних фірм. Ця школа є не лише зміцненням країни, є також джерелом життєвого успіху. І я вам цього також бажаю. Я думаю, що в Україні буде так само.
Перейду до питань, про які говорила пані Президент. Про мериторичний апарат, тобто про цивільну службу. Так у Польщі на вищих посадах в адміністрації повинні працювати люди, які знаходяться у мериторичному корпусі цивільної служби. Для того, щоб потрапити у цей корпус потрібно закінчити Крайову школу публічної адміністрації або здати відповідні іспити. Посади займаються на основі конкурсу. Слід зауважити, що тут діє принцип аполітичності. Приходить новий уряд і отримує в руки апарат, який діє гостро як бритва. Виконує всі завдання, які йому довірено, а форма цих завдань визначається виборами.
Існують проблеми, одна з них – це корпораціонізм у цивільній службі. Ми маємо закриту корпоративну підтримку, шляхом кооптації. Самі члени закритої групи визначають, хто має право до неї увійти. Корпус цивільної служби, якщо він є закритим, починає робити таку корпорацію, яка має свої переконання. Це закінчується тим, що кожен міністр, який приходить до уряду, використовує цей апарат, як гострий ніж в своїх руках. Незалежно від того чи їх думки співпадають, може бути опір. Я є прихильником чіткої цивільної служби, при тому, що вона є відкритою. Я бажаю Україні успіхів у розбудові державного апарату, і уникнути та не примножити тих помилок, які зробили ми.
Коли ми здобули незалежність і почали нове життя, постало питання що робити, як відповісти на питання майбутнього. В Польщі ці питання були дещо простіші, але це не означає, що все було гладко. Коли в 1991 році певна група політиків до яких належав і я почала форсувати входження Польщі до НАТО, поляки сприймали це позитивно, хоч спочатку вважалося, що це авантюра. В Україні ви трохи по-іншому сприймаєте НАТО. Насправді НАТО є єдиним центром стабільності в світі, хоча очевидно має чимало вад. Десь у 1993 році Польща вирішила ступити до НАТО, але реалізувати ці плани вдалося лише в 1999 році.
У 1992-1993 роках серед поляків перемогла думка про входження до ЄС, і цим шляхом ми йшли довго, бо Польща стала членом ЄС лише
в 2004 році.
Те, що пов’язує наші народи – позиція держави, настанова на те, щоб в залежності від рішень народу, всіляко допомагати у подоланні цього шляху.
Найважливіший елемент нашого спільного розвитку, при всіх проблемах, вступ до ЄС. Це найкращий вихід, бо це організація демократична. Польща середня держава, але рівень розвитку економіки нашої держави знаходиться на рівні 55% середнього рівня розвитку в ЄС. Ось причина входження Польщі до ЄС.
Україна вдвічі більша від Польщі, і має зробити свій вибір.
Певно, що ні Україна, ні Польща – це не Норвегія, в якої ВВП 170% середньоєвропейського рівня. Норвегія надзвичайно багата країна і вона може собі дозволити не входити до ЄС. Але ми маємо інші долі. Світ є таким, яким є. Росія є і була важливим політичним фактором у Європі. Сила її відроджується. Наші російські партнери мають багато успіху і природніх багатств, які в сьогоднішньому світі є вагомим аргументом. Але в Росії відсутня демократія, і це є факт. Ми мусимо зробити вибір в один чи інший бік. Один з них – ЄС, це організація, де принцип рівноваги сил, був замінений принципом солідарності і співпраці. Кажучи про це не маю на увазі ідеальні рішення, бо там теж є конкуренція і протидія. Але це не означає війни. Звичайно, є певні розбіжності, але всі принципи націлені на те, щоб країни, які дещо запізнились у розвитку, мали змогу надолужити свій час.
Найчастіше беруть за приклад Ірландію, яка має більше 4х мільйонів жителів, а Україна – 47 млн., Польща – 38 млн. Ірландія була символом біди в Європі, а сьогодні вона має понад 140% середнього європейського рівня. Фінляндія зараз також одна з найбільш розвинених країн ЄС. Іспанія у ЄС уже 21 рік. Вона схожа і до Польщі, і до України за населенням та площею, ще 50 років тому була на рівні соціалістичної Польщі. А сьогодні вона вдвічі краще розвинена. Іспанія є зараз зразком країни, яка блискуче використовує кошти ЄС.
З такої точки зору, що для нас є можливість використати на інвестиції у рамках європейської солідарності кошти в межах 4% ВВП країни, які отримуємо від ЄС безкоштовно, то є добре. І це є потужний фактор розвитку.
ЄС створює економічний простір. Польща майже 4 роки в ЄС, добре розвивається, але ріст нашого експорту є неймовірний, тому що відкрились нові ринки збуту.
Багато наших молодих і талановитих працівників мають змогу виїжджати за кордон, отримувати там кращу кваліфікацію, поліпшити економічні умови життя, і більшість напевно повернеться до Польщі. Споживчий попит збільшився в Польщі на 32%. Зменшився рівень безробіття.
Хочу запевнити вас, що солідарність відіграє велику роль у польсько-українських відносинах, але ми маємо свої інтереси. Наш світ ЄС якоюсь мірою є аристократичним світом, де існує певна ієрархія, Польща разом з Україною мали б набагато більшого впливу в ЄС.
В Українському суспільстві питання НАТО контроверсійне. НАТО – організація, яка дає стабільність. Є дві країни, які в НАТО традиційно посварені між собою – Греція і Туреччина, і багато воєн спалахнуло б між ними, якби не НАТО. Двічі вони були близько того в питаннях Кіпру, але до війни все ж таки не дійшло.
Україна є найбільшою країною в регіоні, пов’язаною з Грузією, яка має шанс стати членом НАТО. Стабілізація Грузії є спільною умовою, щоб ми могли отримати нафту, газ від інших країн. Це дуже важливо для нашого енергетичного суверенітету.
Шанс для молодих людей покращити свої знання, який дає ЄС, є вагомим. Можна покращити знання мов, здобути досвід роботи на заході, і дуже добре, коли ці молоді люди повертаються в рідну країну, нехай навіть через багато років. Це наша спільна доля, ми мусимо зміцнювати наші щоденні реальні відносини, долати всі упередження. Бо разом краще долати все, ніж поодинці.