Geum.ru

Українці

Вид материалаУрок

Содержание


2.3.Культура і народознавство україни
3 сторінка « Чарівная мова»
Подобный материал:
Ми – українці


Мета : поглибити знання учнiв про Україну; прищеплювати любов до рідного краю; розширити змiст поняття громадянин України; розвивати мовлення учнiв; виховувати патрiотичнi почуття приналежностi до українського народу.

Обладнання: карта України,віночок, вишитий рушник, малюнки учнів, краєвиди України( слайди), презентація по темі, записи пісень про Україну.

Епіграф : Дитино, глянь навкруг, яка твоя земля:

Красива , дивовижна і єдина.

Усе тут дороге : ліс, гори і поля

Бо це Вітчизна наша – Україна !

Урок у формі усного журналу.


1 сторінка. « Це моя країна»


Учитель.


На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить на південному заході Східно - європейської рівнини – «проти сонця, головою до Чумацького Возу (сузір’я Великої ведмедиці), ногами до синього моря ” , як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, у якому степова волелюбність і непокірливість поєдналися з європейською раціональною поміркованістю.

Бути українцем – значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися. Ми пишаємося красою української природи, древніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною.

Бути українцем – значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.

Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом з вірою у її величне майбутнє дає кожному українцеві , незалежно від того , молодий він чи сивий, чи живе він в Україні, чи в інших краях, право стверджувати : це моя країна, мій народ, моя Україна!


Учні


Україна в давній славі,

В козацьких пригодах,

На заквітчаних левадах,

В рідних синіх водах.


Україна в тих долинах

І високих горах,

На степах буйних, широких

У гаях, у борах.


Україна в білих селах,

У густих садочках,

У хрещатому барвінку,

У синіх квіточках.


Україна на яворах

Пташкою співає;

На стрілецькії могили

Голову схиляє.


Україна в чорноземі,

Що родить пшеницю, -

В глибинах, що дають нафту

І сіль-сировицю.


Україна в рідній мові

І в пісні прекрасній, -

Україна в рідній школі,

В майбутності ясній.


Україна в чистих хатах,

І в сільській церковці, -

У дитячому серденьку,

В розумній головці,


Україна в ясних зорях,

В сонці, що над нами, -

І в очах добрячих, ясних

Рідненької мами.


Розповідь вчителя та учнів супроводжується показом слайдів про Україну.


2 сторінка «Культура жива і неповторна»


Українська культура відчула на собі вплив як Заходу , так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою чарівну своєрідність.

2.1.Українська хата.

Учитель.

Традиційне українське жтло – хату – порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція – справжній солом’яно- глиняний шедевр , що досяг досконалості за багато століть.

Хата - це символ батьківщини; символ тепла і доброти; символ світосприймання; символ людини як духовного і фізичного начал Всесвіту.

Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці.


Хата і весь замкнений цикл господарських будівель - "клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця" - були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім`ї.


Крім того, хати розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін - по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чільної стіни.


Віками склалося так, що українська хата не мислилася окремо від вишневого садка, ставка, криниці над шляхом, куща калини біля неї, мальв та півників на припічку і чорнобривців та матіол у квітнику. Разом із вишитими рушниками, домотканими доріжками та мальованими коминами, що здавна прикрашали хату і захищали її від ворожих людині сил, українське житло становило цілісну систему і слугувало своєрідною візиткою українців як нації у світі. На тому місці, де мала стояти хата, господарі здійснювали ряд ритуальних дійств, що відігравали головну роль у визначенні місця майбутньої садиби. Будували хату толокою. Господиня готувала обід, а коли приходив час, розстеляла скатертину на місці майбутньої покуті і розставляла спеціальні страви. Чарку пили один за одним по колу за ходом сонця. Завершити будівництво поспішали до заходу сонця, по закінченні ставили на східному причілку гілку. Свіжа зелена гілка - символ нового житла .


Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч - це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора - родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім`ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун - дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу: "Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів`я переконує: "Сказав би, та піч у хаті". Вогонь із печі вважався священним. Люди поклонялися йому, звеличували його.


Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі. У багатьох було ще маленьке віконце над піччю. Вікна - "очі" хати, що освітлюють житло, "зв`язуючи замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу".


Комунікативну функцію зв`язку хати з навколишнім світом здійснювали поріг та стіни. З сіней були входи до хати, до комори, на горище. Тут зберігалося зерно, речі, кошики, жорна. У сінях були полиці для посуду. Тут тримали борошно, картоплю, молоко, інші продукти. Коморі люди здавна приписували чудодійну силу.


Зовнішнім оберегом хати була призьба. Її обводили рудою глиною, застеляли домотканими доріжками. Призьба виконувала не тільки господарські функції /утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю/, а й мала своєрідну роль об`єднуючого начала, де збиралася родина разом.


Крім того, призьба мала символічне коло, що замикало простір хати, оберігала її від посягання злих сил.








Учні

Хата мого тата


Після довгих мандрів по землі

Я на Батьківщину повертаю.

Бачу рідну хату вдалині

Й тихо собі серцем промовляю.

:

Здрастуй, рідна мамо, здрастуй, рідний тато,

Знов я разом з вами, знов у рідній хаті.

Хато моя, хато, рідна, не багата,

Тепла хата мами, хата мого тата.

І куди б життя не завело,

І де б не жив, а з думки не спадає

З дитинства миле мамине село

І хата батька, рідная, святая.


( Розгляд малюнків , фотографій української хати ).


2.2. Краса по – українськи.

Учитель.

Те, що ми сьогодні називаємо українським народним одягом , формувалося пртягом багатьох століть і було пристосоване до особливостей українського клімату і потреб народу. Сільські жителі вдягалися дуже просто - вишита сорочка, штани та невигадливе взуття – личаки або постоли, а в теплий період року більшість селян обходилася і без взуття. Жінки поверх сорочки вдягали плахту ( на свята ) , а в будні дні – чорну запаску, яку називали «дергою». «Дерга» являла собою просто прямокутний шматок чорного або синього сукна шириною близько 170 см. Цей одяг не шився, а просто обертався навколо стану і підтримувався поясом. Спідниці з’явилися набагато пізніше. Дівчата носили вінки , а молодиці – очіпки.( Розгляд слайдів із зображенням українського одягу , вишиванок ).



Учні.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червоную нитку клала.

Що червона ниточка, то кохання,

А та чорна ниточка – розставання.

Бо червона ниточка легко клалась,

А та чорна ниточка часто рвалась.

Ой піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти носить її біля серця.


Учитель.

Які ви знаєте прислів’я про сорочку?


Учні. – Рукави – як писанка, а личко – як маків цвіт.

– Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.

– У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна – та й та біла щодня.

– Хочеш сорочку мати – не треба зівати.

– К Великодню сорочка хоч і лихенька (вар.: благенька), аби біленька.

– Як неділя, то й сорочка біла.
  • Як мати рідненька, то й сорочка біленька.



2.3.КУЛЬТУРА І НАРОДОЗНАВСТВО УКРАЇНИ

З ПРЕФІКСОМ «НАЙ»


Найдавніша згадка про «руську» (тобто українську) мову на території сучасної України належить до 858 року. Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст. з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» І.Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.


***


Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?».


***

Найвідоміший музикант Київської Русі — співець XI ст. Боян, який жив при дворі Святослава Ярославовича і якого згадує автор «Слова о полку Ігоревім».


***

Найдавнішою скульптурою, знайденою в Україні, є кам'яна баба з кургану поблизу с. Нововасилівки Миколаївської області, яка належить до V-ІV ст. до н.е.


**

Ансамбль унікальних фресок у Софійському соборі в Києві є найдавнішим зразком українського монументального живопису. Цим фрескам вже майже 1000 років. Загальна їхня площа становить 3000 кв. м.


***

Найбільше перекладений літературний твір — «Заповіт» Т.Г.Шевченка. Його перекладали на 147 мов народів світу.


***

Найбільша кількість псевдонімів була у О. Кониського — 141, у І.Франка — 99, О. Маковей користувався 56 псевдонімами.


***


Найдовший псевдонім мав, мабуть, Г. Квітка-Основ'яненко: «Любопытный Аверьян, состоящий не у дел колежский протоколист, имеющий хождения по тяжебным делам и по денежным взысканиям».


***

Найчастіше вживаною літерою з українського алфавіту є «п», із якої починається найбільша кількість слів. «Найпасивнішою», тобто найрідше вживаною буквою українського алфавіту, є «ф». В українській мові звук, що починається цією літерою, зустрічається тільки у небагатьох запозичених словах.


***

Найпершим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька Колегія, заснована в 1576 р. у м. Острог князем Костянтином Острозьким. Другий вищий навчальний заклад — Києво-Могилянська академія, заснована у 1623 р. шляхом об'єднання Київської братської і Лаврської шкіл. Це були на той час єдині вищі школи у східнослов'янському світі.


***

Найдавніший міст знаходиться у м. Феодосії. Цей грецький міст, що функціонує ще й сьогодні, збудований генуезцями в XIII .ст. Довжина його 10 м. Дещо молодшим від нього є «Турецький міст» над рікою Смотрич біля фортеці у Кам'янці-Подільському, його було побудовано у XVI ст.


***

Найбільші сходи в Україні — Потьомкінські сходи в Одесі — одна з видатних кам'яних споруд 1-ої половини XIX ст. Це складна інженерна споруда висотою 24 м і довжиною 142 м має 142 кам'яних сходинки і 10 площадок. Ширина нагорі — 125 м, внизу — 21 м. В її спорудженні взяли участь архітектори Ф.К.Бофф, Г.І.Торрічеллі та ін. Матеріал — цегла, черепашник, камінь.


***

Найвидатнішою архітектурної спорудою Київської Русі, що збереглася до нашого часу, є Софійський собор у Києві, «руська митрополія», зведена у 1037 році в центрі верхнього міста. Він має змінений зовнішній вигляд — був добудований у XVIII ст. За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням собор належить до видатних пам'яток світу доби феодалізму.


***

Найзнаменитішими дітьми можна вважати трьох дочок Я. Мудрого, які стали королевами в різних країнах. Дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті управляла Францією як регентша до повноліття свого сина, короля Філіпа. Про це свідчить багатомовний напис на її пам'ятнику неподалік від Парижа: «Анна руська—королева французька». Друга дочка Я.Мудрого була одружена з норвезьким королем Геральдом Сміливим, а третя — з угорським королем Андрієм.


***


Найнезвичайнішою дзвіницею на території України є, мабуть, дзвіниця Києво-Печерської лаври, яка відхилена від вертикалі, як знаменита Пізанська вежа. Ще за часів спорудження через нерівномірний осад грунту дзвіниця похилилася, і в 1740 році навіть було порушено справу проти архітектора І.Г.Шеделя: його звинуватили у неправильному плануванні. Дзвіницю добудували, пізніше (в 1951 році) визначили відхилення, а 1987 року зробили заміри вже за допомогою електроніки. При загальній висоті дзвіниці 96652 м відхилення становить 60,3 см. Отже, падіння київській дзвіниці не загрожує.


3 сторінка « Чарівная мова»

Вчитель.

Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас, не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Це наша мова. Вона нам рідна, як мати і батько, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам. І без неї немає нашого народу.


1 учень: Неначе юна зоря світанкова,
Ти лісами, степами ідеш.
Українська чарівная мово,
Ти у серці народу живеш.

2 учень: Мелодійна моя , промениста,
Як земля , твій багатий словник.
Українськая мово пречиста,
Ти ж у серці народу навік.

3 учень: Українська прабатьківська мово,
До зірок через терни ідеш.
Рідна мово моя, пелюсткова,
Ти у серці народу живеш!

1 учень: Мово рідна, слово рідне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має

2 учень: Як ту мову нам забути,
Котрую учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.

3 учень: Не посмій забути маминої мови.
Нею квітне поле і гудуть діброви.
Можеш призабути запах рути-м’яти,
Але рідну мову мусиш пам’ятати.

4 учень: Можеш не впізнати голосу діброви
Та не смій зректися маминої мови.
Бо як відречешся - кине тебе пісня,
Будеш ти без неї, наче вишня пізня.


«Пісня про мову», муз. Б. Гірського.


1 учень Із слова починається людина,
Із мови починається людина,
Моя ласкава, мамина, єдина –
Щебече соловейко на весь світ.

2 учень Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна -
Це наша українська рідна мова,
Немов бандури вічної струна.

3 учень Моя земля – це гори темнолиці
Навчили мови рідної мене
І підняли мене, немовби птицю,
Під склепіння неба тихе і ясне.

4 учень Ми – українці – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна.
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх – Україна.




4 сторінка «В ім’я народу”

Учитель.Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.

Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України. Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-Землі.

Подивімося на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю, і тоді відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети край, що нагадує собою серце, Україна!

Ні, як нема кращого неба, ніж небо України, так і нема кращої Землі, ніж наша Україна

Учні..

Горнусь до тебе. Україно,
Як син до матері, горнусь.
За тебе рідна і єдина,
Щодня я Богові молюсь.
Молюсь за тебе, Україно,
І сили свої віддаю,
Щоб відродити із руїни
Наш дух і славу бойову.
Очистимо усі джерела,
Дніпро-Славутич оживе,
І заспіваєм: «Ще не вмерла
Вкраїна наша і не вмре!».

Живи та міцній, Українська державо!
Вмирали у битвах мільйони борців,
Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво
Й над Києвом стольним віки майорів.


Пісня про Україну.

Перегляд фільму про Україну.