Філософія науки. Збірник наукових статей Львівсько-Варшавського семінару «Філософія науки». 14–21 листопада 2004 р. – Львів, 2006. – С. 256
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана, 5484.8kb.
- Рджене вак україни, зі спеціальностей: філософія науки, філософська антропологія, 29.23kb.
- Робоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія", 387.4kb.
- Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності, 227.5kb.
- Сумський державний університет. Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ, 455.71kb.
- Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 674.46kb.
- Теорія істини у львівсько-варшавській філософській школі методичні вказівки до другої, 210kb.
- Навчально-методичний комплекс львів 2009, 535.18kb.
- Тецтв чернігівська спілка перекладачів філософія етнокультури та наукові стратегії, 2978.21kb.
- Питання для складання іспиту з дисципліни “Філософія”, 14.89kb.
Ігор Захара
Українська та польська коляда:
спроба філософського аналізу
Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська,1, Львів, 79000, Україна
Коляда як вияв глибинної народної творчості багатьох слов’янських, та зрештою, не тільки слов’янських народів, цілком може бути об’єктом філософського аналізу. В цьому унікальному явищі культури напрочуд гармонійно зійшлися три типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Адже міфологія, як образне мислення, якнайтісніше пов’язана з емоційним пізнанням і переживанням дійсності, з давно очікуваним приходом на землю Спасителя людського роду. Цей прихід супроводжується найліпшими рисами характеру людини: вірою, надією і любов’ю. Вірою в те, що Бог, втілившись, став Христом, надією на те, що це втілення відбулося заради людей, заради їхнього спасіння. А віра та надія немислима без любові, тим більше, коли йдеться про маленьку дитину, новонародженого Бога. Слов’янські народи, як відомо, з особливим трепетом і любов’ю ставляться до давноочікуваної дитини як надії на своє майбутнє, як знаку і символу невмирущості. Міф, як відомо, усе оживляє, одушевляю. Він наповнений чудесним і чарівним. Достатньо уявити собі святкування Святвечора і пов’язані з ним переживання напередодні Різдва. Міф синкретичний, містить у собі елемент релігійних вірувань і художнього уявлення, а також зачатки раціонального, однак він не є видом релігії, мистецтва чи знання. Міф як світосприймання є витвором суб’єктивної реальності, але такої, що сприймається як справжня. Міф слугує не для пояснення чогось, а для виправдання певних “священних” установок, тобто санкціонування певної свідомості та поведінки.
Міфологія і релігія тісно пов’язані між собою. Образне мислення, звичайно, передбачає світовідчуття, світопереживання, провадить до релігійності. Адже релігія – це особлива форма суспільної свідомості, яка пронизує фактично всі форми свідомості. Вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, систему емоційно-образних уявлень і переживань, вартостей, норм життя, моральних ідеалів. Релігія культивує такі високі гуманістичні норми, як любов, добро, терпимість, співчуття, милосердя, почуття обов’язку, справедливості. А це все отримує яскраве вираження у коляді, яка з одного боку, належить народній творчості, а не теологам. В ній дуже легко сприймати, її ідеї легко засвоювати як безпосередню реальність у людському вимірі, вона вирізняє суто людські афекти чи, ліпше сказати, такі екзистенціали, як радість, любов, легкий смуток чи тривога, страх і трепет. А з іншого боку, коляда прямо стосується трансцендентного, найвищої об’єктивної реальності. Коляду можна визначити як одне з виражень народної теології, одночасно і молитвою як прекрасним зв’язком людини з Богом.
Міфологічний та релігійний світогляд не стоїть осторонь філософського. Філософський світогляд у цьому разі, по суті, узагальнює ці два попередні і головно зосереджує увагу на онтологічному, гносеологічному та аксіологічному аспекті коляди. Що стосується онтологічного аспекту, то тут ідеться про визнання духовної і матеріальної реальності, видимої і невидимої природи, які отримують відображення у пісенній творчості. Гносеологія коляди дає блискучі приклади тлумачення і розуміння головних проблем життя та роль духовності у його вдосконаленні. В плані аксіології може йтися, передусім, про відчуття і переживання як національних, так і загальнолюдських цінностей.
Потребує подальшого дослідження етимологія слова коляда. Частина вчених пов’язує його з латинським словом Kalendae, що означає перші дні кожного місяця. Однак таке трактування чи тлумачення цього слова не витримує жодної критики. Адже святкування Різдва чи зимового сонцестояння припадає не на перші, а на останні дні місяця. Навіть у православних чи греко-католиків сьоме січня - це вже не календи. Мав рацію І. Нечуй-Левицький, коли писав: “Що таке слово коляда, до сього часу трудно довідатись. Трудно пристати, щоб воно вийшло од латинського слова calendae, як звались у Римлян перші дні кожного місяця. Народ надто дуже глядить своїх звичаїв та ще й обрядових, щоб змінити давнє ім’я на нове котре йшло десь здалека, та ще й з Рима” [4, с.6].
Мають рацію швидше за все, ті етнографи, які пов’язують слово коляда зі слов’янською міфологією. В українських енциклопедичних словниках маємо таке пояснення: “Коляда – 1) бог, який розпочинає Коло Свароже, тобто новий господарський рік; 2) стародавній обряд уславлення богів піснями (колядування) та винагорода за нього; 3) богиня – мати молодого Божича-Сонця. Славлячи молодого Божича, бог торжества світла, бог перемоги добра над злом приходить у кожну оселю на Святий Вечір. Коляда – велике свято Різдва (народження) молодого Божича-Сонця – відзначається в час, коли зимове сонце повертає на літо, а день починає прибувати. 24 грудня вшановували також батька всіх богів – Сварога. Обряд колядування досить простий: колядники ходять від хати до хати, співають замовлення і побажання всіляких гараздів кожному дому та збирають пожертви” [1, с.240]. Переконливішими, на нашу думку, є міркування про коляду відомого дослідника народної творчості Ю. Федьковича, який так писав про коляду: “Божеством наших праотець було світле Сонечко. Звали єго Лад, і святкували єму каждого року три великі праздники. Перший праздник святкували тоги, коли сонецко зачинало ся в силу і день рости, то єст при кінци місяця Декемврія, і звали той праздник „ко-ладу”, с чого походить слово Коляда. І святкували той праздник дуже весело і торжественно, світили світло, укривали стів, клали на Стів убрані калачі, мід і солодку кутю з маком, на покутю ставили убраний сніп пшениці, робили годи, гостилися, а жерці (священики бога Лада) ходили з легенями (парубками) із образом дикої кози хата від хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі то пісні і на нас перейшли і котрим ми поважати повинні, бо так роблять усі чесні народи, аби свою старовіччину не забути” [1, с.241].
Роздуми Ю. Федьковича акцентують на двох ключових словах щодо розуміння коляди – це коло і Лад. Слово лад має те саме значення, що і грецьке слово космос – порядок. Порядок, як відомо, є синонімом до слова лад. За аналогією до космоцентризму грецької філософії слов’янську міфологію можна визнати як ладоцентричну. Як і в греків, у слов’ян коло вважаюсь геометричною фігурою, якій надавали магічного значення як досконалій фігурі. З цього можна зробити висновок, що коляда ще з давніх часів була пов’язана із пошаною світопорядку, злагоди і любові, яку інтуїтивно відчули ідеологи християнства і доволі легко перебрали на себе цю філософію міфу.
Не виключена і можливість іншого трактування слова коляда. Її можна пов’язати зі словом Колодій. У слов’янській міфології Колодій означає Сонячний бог, бог шлюбу, примирення. Цей бог міг мати дружину чи сестру, яка називалась Коляда. До речі, і в польській мові є слова і koło, i kołodzej. Останнє, правда, з сучасної польської мови перекладаються як колісник, тобто майстер з виготовленню коліс, однак значення цього слова може сягати ранніх форм суспільної свідомості.
Тепер спробуємо дати відповідь на запитання: чому українська і польська коляда? Український і польський народи, попри складну, повну суперечностей у взаємовідносинах, часом драматичну історію, мають дуже багато спільного. Це стосується, передусім, духовного життя, одним із явищ якого є коляда. Власне в коляді відобразився характер кожного з народів, його історія, його мрії і надії на ліпше життя. Пpо спорідненість українського і польського народів писали видатні національні поети – Тарас Шевченко і Адам Міцкевич, саме вони закликали українців і поляків подати один одному руки. І річ не в тому, що обидва народи належать до слов’янського етносу. Важливим моментом є те, що українці і поляки у ХVІ – XVII ст. належали до складу однієї держави. Пізніше історична доля України склалася так, що окремі її частини аж до першої половини ХХ ст. були у складі Речі Посполитої. Якщо взяти до уваги саме ХІV – XV ст., то тоді чи не найбільше відбувався процес взаємопроникнення культур через безпосереднє спілкування обидвох народів, відносини яких тоді, просякнуті ідеями ренесансного гуманізму, не були ворожими, а навпаки, як зазначив Т. Шевченко, братніми. Згодом цей процес посилився через літературу. Спільність етнічного походження позначилась не тільки на характері образотворчого мистецтва, музики й співу, а й на обрядовій поезії, у тім числі колядках, весільних та побутових піснях. У XVII ст. сюди додалася і спільність філософських поглядів [2, с. 182 -197].
Значна частина спадщини, яку вчені називають спільним надбанням, у фольклорі українського і польського народів – продукт творчості спільної слов’янської доби. В пізніші часи, в період формування слов’янських народностей, також накопичувалось чимало явищ і фактів, які в багатьох випадках можна розглядати і як типологічні явища, і як наслідок культурних контактів. Це стосується і пісенної творчості взагалі, і коляди зокрема.
Один з найповажніших знавців фольклору й етнографії Григорій Нудьга, пишучи книгу про українську пісню в світі, зазначив, що вона користувалася в Польщі великою пошаною і популярністю не тільки серед простого народу, а й при дворах польських королів та аристократів [5, с.17-23].
На початку ХІХ ст. у польських наукових і культурних колах значно посилився інтерес до історії України, козацтва, а одночасно і до пісні та думи. З романтизмом пов’язана доба Відродження слов’янських народів, зокрема польського й українського. Репрезентанти цієї доби закликали звертатися до джерел народних, з великою увагою ставитися до мови, звичаїв, героїчного минулого. Романтики проповідували єдність слов’ян, спільність походження їхньої народної поезії і музики. У цій загальній атмосфері поваги до народного слова й творчості зростала увага поляків до культури сусіднього народу. Досить згадати двох видатних поляків-поетів – Адама Міцкевича і Юліуша Словацького: вони були палкими прихильниками польсько-українського єднання народів, історія і духовна культура яких має багато спільного. І спільність знайшла найяскравіший вияв у релігійній творчості, зокрема, у почитанні найсвятішого для християнина образу Ісуса Христа, у прославлянні його Різдва, де найліпше виражені загальнолюдські цінності.
Отже, колядка як жанр релігійної пісні перейшла до нас з дохристиянських часів і розвинулась разом із поширенням християнства. Співають її головно, на різдвяні свята. Перші польські коляди були, правдоподібно, перекладені з латини, пізніше створювали оригінальні. Авторами коляд були безіменні поети (спудеї, бакалаври, співаки). Найстаріші коляди є у збірках католицьких пісень з XVI ст. В наступних часах виникли нові коляди, сповнені надзвичайної чарівності та любові до дитятка Ісуса і своєї Вітчизни. Коляди писали польські поети, починаючи від Яна Кохановського. Окрім прославляння маленького Ісуса, Його Матері, Святої Родини, радості, що прийшов у світ Спаситель, як коляди співали і патріотичні пісні. У них загальнолюдське поєднували з національним, патріотичним. Такі пісні були дуже популярними серед повстанців 1863 р., серед тих поляків, яких засилали в Сибір, солдатів Першої і Другої світових воєн, повстанців і полонених. Вони були парафразами відомих коляд. Їхні мистецькі якості є дуже високими.
Такими ж є і українські коляди. Походять вони ще з часів Київської Русі. Писали ці коляди також безіменні автори, прості люди, бакалаври і магістри, спудеї і професори братських шкіл, Острозької та Києво-Могилянської академій. Відомими і популярними є коляди із “Саду божественних пісень” Григорія Сковороди. Українські, як і польські, коляди пов’язані з національно-визвольною боротьбою народу. Для прикладу, можна навести коляду “Сумний святий вечір”, де співається про повстанця, який не зміг разом зі своєю сім’єю бути на Святій вечері. Особливо чарівно звучать покладені на музику коляди Богдана-Ігоря Антонича. Після здобуття Україною незалежності релігійні і світські музиканти пишуть нові сучасні коляди, які можна слухати під час різдвяних свят.
Український і польський народи багато зробили для розвитку і вдосконалення обрядової пісні взагалі і коляди зокрема. На підставі аналізу коляд обидвох народів можна говорити і про спільність тематики, і про взаємовпливи. Ще український філософ і лінгвіст О. Потебня зазначив, що деякі колядки й щедрівки та їхні віршові розміри перейшли з українського фольклору в побут польського народу [6, с. 8]. Про подібні явища писали В. Антонович та М. Драгоманов [3, с. 22].
Спробуймо проілюструвати сказане кількома колядами. Наприклад, з-поміж багатьох коляд особливе місце посідають ліричні колядки-колисанки. В них особливо відчутна любов обидвох народів до новонародженої дитини, яка прийшла у світ, щоби спасти людей. Автори пісень настільки люблять дитятко Ісуса, що готові відмовитися від Його приходу у світ, щоб Він зміг уникнути такого страшного кінця, як смерть на Хресті. Це, здавалося б, релігійне вільнодумство цілком виправдане, і його не засуджує Церква. Показовою в цьому плані є польська коляда „Oj maluski, oj maluski...” У ній є на такі рядки:
Czy nie lepiej, nie lepiej Ci bylo
Siedziec sobi w niebie?
Przecie Tatus niebieski, niebieski
Nie wyganial Ciebie. A-a-a.
Tam se w niebie spijales, spijales
Slodkie malmazyje.
Tu sie, Twoja ge, busia, ge, busia
Gorzkich lez napije. A-a-a. [8, s.38].
Подібне звучання має і українська коляда „Спи, Ісусе, спи”.
„Спи, Ісусе, спи, спатоньки ходи.
Я Тебе му колисати,
Пісеньками присипляти:
Люлі, серденько, люлі...
Спи, Терпінє, спи, очка зажмури
Не питай, що колись буде,
Що зготовлять Ти хрест люди:
Люлі, серденько, люлі!” [7, с. 92-93].
В українських та польських колядах трапляється так, що раціональне має перевагу над ірраціональним, а індетермінізм бере гору над детермінізмом. У колядах народів відчувається глибока радість земного буття, що пов’язана з глибокою вірою у сповнення місії Христа-Спасителя.
Сама ж коляда дає змогу якоюсь мірою оригінально тлумачити і розуміти містерію втілення, раціоналізувати ірраціональне. Все це пояснюють любов’ю людей Богом. „Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним” (Ів. 3.16). Інакше трактують у колядках жертовність Бога. Ця жертва докорінно відрізняється від язичеських жертв, яку приносили, щоб задобрити поганських божків. Вона є жертвою вищого порядку, бо робиться заради людей, їхнього спасіння та життя вічного. Жертву приносять не заради смерті Того, Хто собою жертвує, а заради життя. Вона є найбільшим життєдайним, життєствердним Божим даром. Це особливо відчувається у коляді, яка містить у собі великий гуманістичний потенціал, вселяє в людину надію на довгі роки життя. Не помилимось, коли скажемо, що джерелом урочистих побажань, висловлених у піснях, є коляда. Наприклад, на урочистих подіях, пов’язані зі святкуванням іменин чи днів народження поляки співають „Sto lat”, а українці – „Многая літа”, що фактично одне і те ж.
Завдяки коляді, яка є породженням міфологічного світогляду, більше акцентують на реальному, не надприродному бутті. Коляда нівелює рабський страх смерті, вона висуває на перший план страх перед Богом, що символізує трепет, захоплення, радість земного буття. Це яскраво ілюструють популярні коляди „Dzisiaj w Betlejem” та „Небо і земля нині торжествують”:
Dzisiaj w Betlejem, Dzisiaj w Betlejem
Wesola nowina.
Ze Panna czysta, Ze Panna czysta
Porodzila Syna.
Chrystus sie rodzi, nas oswobodzi
Anieli graja, krole witaja,
Pasterze spiewaja, bydle, ta klekaja,
Cuda, Cuda oglaszaja.
Во Вифлеємі, во Вифлеємі весела новина.
Пречиста Діва, Пречиста Діва породила Сина.
Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, Царіє витають,
Поклін віддають,
Чудо, Чудо – повідають.
За словами і мелодією ці обидві коляди майже ідентичні. І, напевно, не коректно і науково неперспективно ставити питання про якісь запозичення чи чиїсь обробки. Головним є те, що наші народи сповідують одні й ті ж цінності, а це прямий шлях до взаєморозуміння, взаємоповаги, миру та злагоди.