1. держава у політичній системі

Вид материалаДокументы

Содержание


3. Політична ідеологія
Подобный материал:
1   2   3   4
3. ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

Нинішній період суспільного розвитку характеризується розкріпаченням духовних потенцій людини, соціальних груп і прошарків. Вони можуть вільно, відкрито висловлювати свої думки, судження, впроваджувати їх у життя. Плюралізм, розмаїття ідей, оцінок, настанов і ціннісних орієнтацій дедалі більше впроваджуються "у політичне життя на всіх його рівнях. Звести їх у єдину систему навіть на рівні середовища безпосереднього :буття людини дуже складно через їхню чисельність, неоднозначність, суперечливість, адже далеко не просто виявити точки зіткнення духовних інтересів людей, що доводять істинність своїх поглядів і здебільшого не визнають думки опонентів. Суспільна та індивідуальна свідомість не лише свідомо розриваються, а й протиставляються. Водночас всередині кожної з них є серйоз­ні суперечності, які охоплюють ідеологічні та психоло­гічні компоненти.

Якщо «психологічний фактор» вийшов на перший план, то ідеологічному не пощастило. Вийшли у світ і статті з гучними назвами: «Чи потрібна нам ідеологія?», «Яка ідеологія нам потрібна?» та ін. Деякі політичні лідери доводять необхідність відмови від будь-яких ідеологій, пропагують тезу про деідеологізацію.

Проблем в ідеологічному просторі чимало, і їх дедалі більше після кожної чергової політичної кризи. У цих |;умовах важливо звернути увагу на деякі проблеми політичної ідеології.

Відомо, що від надмірного вживання слів у нега­тивному чи позитивному смислі вони не стають ясніши­ми, зрозумілішими, швидше навпаки: із змісту поняття вихолощується .його сутність. Воно або стає цілком «ясним», або .зазнає критики, а подекуди заперечується зовсім. Метод заперечення без серйозної спроби розібра­тися у предметі поняття, його змісті властивий багатьом Людям, якщо об'єкт критики став масовою формою вияву невдоволення. Як свідчить практика, така доля спіткала багато понять політології, одним з них стало поняття «ідеологія».

Слід зазначити, що для такого ставлення до ідеоло­гічних цінностей е певні підстави. Якщо у понятті ді­стають відображення цінності, настанови, погляди, норми, відірвані від життя, більше того, протиставлені йому, значною мірою догматизовані, то цілком зрозумі­лим стає відчуження народу від цих ідеологічних імперативів. Останні не виникають на голому місці, а є наслідком негативного ставлення до них людей протягом багатьох десятиліть, зневіри у надуманих, брехливих постулатах, що пропагувалися та укорінюва­лись у свідомість усіма можливими, у тому числі на­сильницькими методами і засобами, цілеспрямованими компаніями. Так сталося і з комуністичною ідеологією При цьому масова свідомість не шукає І не пояснює причин негативного ставлення до комуністичної Ідеоло­гії, а заперечує її.

Ідеологія — це вчення про ідеї, системне вираження ідей, що відображають суспільне життя, інтереси різних соціальних спільностей. Словники, як правило, тлума­чать ідеологію як систему поглядів на природу, суспіль­ство, особу, цінності, цілі і способи досягнення їх, зумовлених насамперед виробничими відносинами су­спільства. Оскільки вважали, що ідеологія як система поглядів, цінностей і норм вірно відображає об'єктивну реальність, то вона відносилась до істинно наукового знання. Ідеологія і наука, насамперед суспільна, ототожнювалися у теорії, а на практиці широко вико­ристовувався термін «наукова ідеологія», під якою розу­мілася комуністична ідеологія у її «єдино вірному», монопольному існуванні і прояві.

Однак наука у своїй основі має різні методи піз­нання дійсності, за допомогою яких вона здатна перепровіряти свої результати. Ідеологія не має таких методів, тому її носії часто оперують ритуально-догматичними духовними стереотипами, перевірка яких на «істинність» у кращому випадку, здійснюється здоровим глуздом, корпоративними інтересами суб'єктів. Цей зручний для людини спосіб існування позбавляє її від­повідальності за будь-які дії через посилання на ідеоло­гічні постулати. Це пояснюється тим, що більшість лю­дей, часто несвідомо, хапаються за ідеологію як за рятівний аргумент дій або бездіяльності лише тому, що вони нерозвинені як особистості, не здатні мислити, не мають своїх сталих переконань, які давали б їм змогу захищати свою позицію у будь-якій ситуації. Як влучно зауважив письменник Ф. Іскандер, «ідеологізована людина віддає ідеології таємницю свого життя, • свою справжню цінність, свою моральну свободу, свою особистість»

Людина перестає бути особистістю настільки, наскільки вона ідеологізована, і чим ближча вона до верхівки влади, тим важче виявити гнучкість і вчасно відмінити неправильне рішення. Ідеологічна міфологія нівечить людей різного соціального середовища, профе­сій. Селянство складніше піддається ідеологізації, тому воно було піддане нищівному розгрому. Інтелігенцій, здебільшого слухняна щодо ідеологічного диктату, вті­шала народ політичними анекдотами, а народ навчив інтелігенцію пити, не заїдаючи. Ф. Іскандер, безумовно, зробив слушний висновок про те, що ідеологія створила культ людини динамічної, яка, не вагаючись, готова виконувати будь-яке завдання начальства.

Не випадково після спроби державного перевороту (19—21 серпня 1991 р.) багато «прихильників» комуні­стичної ідеології пояснювали свою діяльність або бездіяльність бюрократичними посиланнями на вказівки, накази, укази, але більшість із них навіть не намагалися знайти причини поведінки у самих собі.

t Політична криза ще раз довела, що політичні керівники догматичного гатунку свідомо не були прихильниками комуністичної ідеології, а розглядали її лише як ритуальний духовний витвір, звід положень, поглядів, що не увійшли у структуру індивідуальної свідомості та діяльності. Користуватися «науковою ідеологією» було даниною моді, методом присягання на вірність, в ре­зультаті чого можна було спокійно і пристойно існувати, просуватися по службі, робити кар'єру. Двомисленню сприяла і сама «наукова ідеологія». Вислів «наукова ідеологія» походить з тих брехливих специфічних утво­рень, які проникають у нашу лексику і відображають, двомислення тобто у результаті негідної ідеологічної практики народжується щось непоєднуване, ми оточені алогізмами і не можемо позбутися їх.

"Ще категоричніше висловився О. Зинов'єв у «Зияющих высотах»: «Ідеології принципово не розрізняються з точки зору ступеня науковості у розумінні природи і суспільства. Наукова ідеологія — це така ж безглуздість, як, наприклад, наукове мистецтво». Однак ідеоло­гія апелює до розуму, тому вона неминуче бере свій зміст з науки. Зараз головне — реабілітувати здоровий глузд як базу ідеології.

Чи не випливає з усього зазначеного вище непотріб­ність ідеології? Ні, не випливає. Йдеться, по-перше, про те, щоб відмовитися від вживання поняття «наукова ідеологія», оскільки воно не має чіткого смислу. По-друге, зміст ідеологій може бути різним, але це не аргумент для повної відмови від самого поняття «ідеологія». Адже будь-який суб'єкт, що логічно мислить, має систему поглядів, ідеалів, входить до соціальної спільності, існування якої неможливе без певної системи цінностей. І якщо той чи інший політик виступає за права людини, за економіку з приматом приватної власності, за право­ву державу без будь-якої ідеології, то він таким чином висловлює свою власну систему поглядів, тобто ідеоло­гію. По-третє, ідеологія не є монолітним, тотальним духовним утворенням, що стало абсолютно пануючим регулятивом свідомості та діяльності мас. Монополь­ність ідеології обертається однодумністю. Вона згубна для самої ідеології, тому що виключає її саморозвиток, звужує сферу змісту набором догматичних поглядів та орієнтацій.

Кожна соціальна група, прошарок і навіть особа можуть мати свою власну систему ідей, цінностей та ідеалів, їх ідеологічне буття має бути вільним, не зазнаючи адміністративного диктату, сваволі ззовні у будь-яких формах чи методах. Ще у «Загальній Декла­рації прав людини», прийнятій 10 грудня 1948 р. ООН, відзначалося: «Кожна людина має право на свободу переконань і на їх вільне виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переко­нань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних, кордонів». Зміст цієї Декларації лише нещодавно став відомим багатьом громадянам ко­лишнього СРСР. З'явилася надія на законодавче зак­ріплення її положень у країнах СНД, альтернативні проекти. Так, в одному з проектів, підготовленому Інсти­тутом держави і права Російської Академії наук, відзначається: «Громадянам... забезпечується свобода слова, думок, переконань, їх безперешкодне виявлення й поширення в усній чи письмовій формі. Ніхто не може бути покараний за переконання». Нарешті, 5 ве­ресня 1991 р. з'їзд народних депутатів СРСР прийняв Декларацію прав і свобод людини, у статті 6 якої зафіксовано: «Ідеологічна, релігійна, культурна свобода гарантується. Не повинно існувати жодної державної /ідеології, що ставиться громадянам за обов'язок. Ні­хто не може бути підданий переслідуванню за свої переконання». Таким чином був законодавче за­кріплений статус ідеології, її різноманітні види, тобто ідеологічний плюралізм, вільне виявлення переконань людини.

Наявність правових основ ідеології ще не означає її практичної дієвості, корисності. На шляху впро­вадження ідеології у життя, подолання відчуження її від практики, свідомості мас є чимало труднощів. Від­значимо деякі з них..

Крах у країнах СНД комуністичної ідеології (суть якої — у класовому змісті, монопольності та догматич­них стереотипах) в умовах недиференційованості інтере­сів соціальних прошарків і груп суспільства може спри­чинитися до того, що її місце посяде інша ідеологія, можливо, з ще більшими претензіями на «загальність ;| та гуманізм». Відтворення на демократичній основі Околишнього ритуально-схвалюваного зводу ідей, цінностей, причому у монопольному вираженні, може стати , ще більшим крахом для народу і самих засновників «нової ідеології». Адже двічі спотикатися через один і той же камінь згубно для всіх. Тому не слід допускати такого становища, коли будь-яка з нових ідеологій стане абсолютно панівною чи монопольною, впиратиметься на цінності, що не увійшли у свідомість народу.

В умовах становлення громадянського суспільства, ї нових державних утворень, переходу до демократичних ; цінностей, норм суспільно-політичного життя непри­пустима поява ідеологій як ілюзорних, перекручених форм свідомості, «що дають людині видимість, начебто вона являє собою самостійну, гідну і моральну особу, надаючи їй тим самим можливість не бути такою»

В. Гавел відзначає вихідну функцію такої ідеології — ; можливість алібі, тобто вона дає людині ілюзію, що вона перебуває у гармонії з людським та світовим порядком. Ідеологія, на його думку, «приховує розрив між орієнтаціями системи і орієнтаціями життя; вона створює видимість, начебто потреби системи випли­вають із життєвих потреб. Це своєрідний ілюзорний світ, який претендує на те, що є реальністю». Це зумовлене багатьма економічними, політичними, гно­сеологічними та іншими факторами, їх дія може бути посилена неадекватним розумінням і впровадженням у життя різноманітних ідеологій, що своєрідно відобра­жають реальність основних сфер суспільного життя, у тому числі політичної. Розглянемо специфіку політич­ної ідеології.

Можна погодитися з тими вченими, які вважають, що політика без ідеології не існувала й існувати не буде, хоч тисячу разів буде «плюралістичною». Доки люди мають звичку поділятися на групи за інтересами, залишається потреба у силовому, владному регулюван­ні їхніх відносин; вони підтримуватимуть владу або протистоятимуть їй, формуючи власні групові образи — поняття щодо місця у суспільстві, відстоюючи власний погляд на речі як найдостовірніший. І влада навряд чи відмовиться від звички обґрунтовувати свої дії апеля­цією до загального інтересу». Політична ідеологія е необхідним структурним елементом політики як галузі свідомої діяльності соціальних прошарків, груп та осіб. ' У процесі історичної практики суспільна свідомість дедалі більше диференціюється. З появою політичного життя, суб'єктів політики, її інститутів виникає і розвивається політична свідомість як одна з форм суспільної свідомості. Політична свідомість рухлива, і у процесі її еволюції у ній фіксуються різноманітні погляди, оцінки суб'єктів, пов'язані з їх інтересами. Ідеологія є тією частиною політичної свідомості, яка відображає специфічність інтересів суб'єктів, їхню своєрідність, зведеною до систематизації та впорядкування поглядів, характерних для даної соціальної спільності. Вона дає людям розуміння їхніх соціальних інтересів, усвідомлен­ня своєї належності до певних соціальних спільностей. З цього випливає, що ідеологія відображає інтереси окремого соціального прошарку, групи, а не загальні соціальні інтереси.

Водночас ідеологія як система поглядів, оцінок, цінностей певної соціальної групи, спільності за певних «мов може вийти за межі своїх інтересів і набути якості загальності, яка не є незмінною, монопольною, абсолютною. У будь-якому випадку ідеологія повинна не нав'язувати людям цінності, а допомагати розібратися У її сутності, функціях та механізмах реалізації.

Предметом політичної ідеології є політичні відносини суспільства в усій їх різноманітності, координації та субординації. Політична ідеологія не є монопольною системою поглядів, цінностей і норм якогось одного політичного суб'єкта, що відображає начебто інтереси всіх. До того ж ідеологічні настанови на демократи­зацію політичного життя, плюралізм зумовили реальні зрушення у духовно-політичному розкріпаченні людей, організацій, рухів, партій, самі ж щойно народжені ідеології розмиті, не мають чітких, конкретно вираже­них цінностей та цілей. Виник дефіцит ідеологій, який за умови вузьких групових інтересів суб'єктів та ідеологізованої людини догматичного складу загострює проблему становлення політичних ідеологій. У такій ситуації ідеологи поглядають на структури політичної влади, намагаючись закріпити своє «політичне облич­чя». Важко не погодитися з тими вченими, які вва­жають, що «ідеологія взагалі не повинна з метою свого захисту апелювати до влади — навіть влади більшості над меншістю, якщо вона хоче здобути шанс стати свідомістю людей, а не підміною її», тобто самовизна­читися й самовиявитися, а це, у свою чергу, потребує з'ясування змісту її.

Політична ідеологія, відображаючи політичні відно­сини, включає систему поглядів, ідей, цінностей, теорій, в яких знайшли відображення інтереси політичних суб'єк­тів, цілі, завдання, методи, засоби політичної діяльності. Ідеї не можуть існувати без інтересів, нав'язуватися всупереч інтересам. Відображаючи сукупність теоретич­них утворень, політична ідеологія на відміну від інших Ідеологій безпосередньо відбиває відносини влади, її види, а також політичні інтереси суб'єктів як їх волі до Єдності та регулювання суспільно-політичного життя Політична ідеологія не відривається від політичних відносин, емпіричного політичного досвіду та опосередковується політичною психологією.

Водночас її роль щодо влади не є однолінійною і на конкретно-історичному етапі суспільного розвитку може бути різною. Якщо спочатку ідеологія — своєю дією «назовні» — допомагає встановленню влади, відіграючи, роль своєрідного алібі, то з того моменту, як вона стає загальноприйнятою, вона починає діяти «всереди­ну» — як складова частина влади: виконує роль головного інструмента ритуальної комунікації в апараті влади.

Ідеологія як інтерпретація дійсності з точки зору влади в кінцевому підсумку завжди підпорядкована інтересам влади, тому в її суті закладена тенденція відриву від дійсності, породження ілюзорного світу, ритуалізації. Саме тому ідеологія відображає цінності, норми і принципи, що породжені гаслами, пропагандою і не сприймаються індивідуальною свідомістю людини. Щоб запобігти цьому, потрібні контроль мас за всіма видами політичної влади, її легітимність, відкритість та дієвість демократичних механізмів владарювання. Тоді політична і неполітична ідеології перестають бути ворогуючими «сусідами» державного і цивільного жит­тя, перетворюючись на духовні регулятиви суспільної та індивідуальної свідомості.

За своїм змістом неполітичні ідеології відображають інтереси соціальних спільностей громадянського су­спільства, а політична ідеологія збирає ці інтереси у цілісність, поєднуючи або роз'єднуючи їх, спрямо­вуючи діяльність мас до загальнозначущого результату. При цьому кожний із суб'єктів незалежно від того, виражає він інтереси більшості чи меншості, має право вільного вияву своїх інтересів, поглядів, програм, пови­нен бути толерантним, терпимим до іншої ідеології, її прихильників. Альтернативність політичних і неполітичних ідеологій на основі єдиних, загально­людських, фундаментальних цінностей дасть їм змогу не конфліктувати, а знаходити консенсусні форми існування.

Нині це є ідеалом нашого розвитку, зародки його поступово впроваджуються у політичний процес. У демократичних країнах в останні десятиліття багато традиційних і нових ідеологій виявляють намір ширше представити загальнолюдські цінності, загальний інтерес, єдине людство, не понівечене середовище існування. Ідеології поступово привчаються до рефлексії.— дослід­ження власних соціальних та ідейних передумов, критичного вивчення прийнятої методології пояснення та політичної дії. Так відбувається процес деідеологізації свідомості.

Деідеологізація свідомості не є відмовою від ідеоло­гій, це відмова від ідеологічних стереотипів свідомості, надання ідеологіям цивілізованого змісту, що відобра­жає реальності демократичних політичних відносин. Відмова від конкретних дискредитованих ідеологій не деідеологізацією взагалі. Суспільство, соціальні групи, політичні організації завжди, потребуватимуть системи теоретично оформлених поглядів, цінностей. Йдеться не про деідеологізацію, а про створення ідеологій, що відповідають інтересам суб'єктів, що ними усві­домлені й сприйняті. У цьому випадку ідеології стають засобом згуртування соціальних груп, прошарків населення. Зміст політично-ідеологічного впливу на маси та форми реалізації його поступово задаються новими суб'єктами політичного життя. Вони відходять від стереотипів належної поведінки мас, що визначається і можновладцями, відкидають їх «авторитетні» настанови й вказівки. Основними постулатами тотально-ідеологізованого суспільства є такі: «все, що має бути, здійснюється швидко і назавжди; важливо не те, що є, а те, що повинно бути; той, хто суперечить (або принаймні не сприяє) належному, порушує закони космосу і повинен загинути через ці закони» 7. Вони вже не спрацьовують, хоча «не працюють» і нові полі­тичні цінності та ідеї. Відбувається переоцінка, точніше визначення політичних цінностей та поява на їхній базі нових ідеологій.

Найбільшої ваги набувають цінності та ідеї лібе­ралізму, національні, історичні й екологічні. У кожному окремому регіоні, державному утворенні (національ­ному, адміністративному) одна з них стає провідною. Щоправда, у межах деяких республік-держав зараз Важко виділити пріоритетну політичну цінність, що є системотворчим фактором політичної ідеології. Якщо в національно-державних утвореннях такою цінністю є національна ідея, по-своєму усвідомлена й реалізована, то в Росії про це не можна сказати нічого певного. Чим ширшим е державне утворення, а національна і соціальна структури складнішими, тим важче виявити стрижневу ідею, цінність політичної ідеології.

Політична цінність — це політичне значущі явища! процеси, предмети, основи, сторони політичного життя! феномени політичної свідомості. Поряд із спільними для державних і цивільних структур, соціальних спільностей цінностями (демократія, гуманізм, солідарність, суве­ренітет» свобода, рівність, справедливість, гідність тощо) у кожного політичного суб'єкта залежно від його інтересів, традицій, культури є свої власні політичні цінності. Загальні й особливі політичні цінності не е незмінними.

Система ідеологічних цінностей СРСР зруйнована, але вона ще жива. Популісти, представники колишніх і політичних структур продовжують оперувати цінностя-' ми абстрактного змісту, які у масовій свідомості не знаходять грунту для закріплення. І це зрозуміло, крім того, що вони дискредитували себе попередньою ідейно-політичною роботою, вони не відображають нинішнього стану політичного життя народу. Багато з них є цінностями майбутнього, ідеалами, і ще не зов­сім ясно, як вони вписуватимуться в реальну практику, . як Jx реалізувати, Відбувається зіткнення ідеологій, а не пошук їхньої спільної основи. У зв'язку з цим постала проблема розробки нової системи ціннісних орієнтацій, ідеалів,, не відірваних від політичного життя.

У системі ідеологічних цінностей має бути основна системотворча ідея-цінність. У пресі висловлювалися ідеї щодо цього, в основу яких було покладено різні критерії: національні, раціональні, особистісні, демократичні тощо. Наприклад, А. Аніпкін такою ідеєю вважає ідею Батьківщини. І. Клямкін переконаний, що.! тільки екологічні ідея може стати міжнаціональною. 3. Бжезінський має свою думку: «Права людини — це єдина і найсприятливіша політична ідея сучасного світу... Привабливість цієї ідеї криється у тому, що вона відповідає інтересам грамотних і політичне свідомих мас, яких вже не можна з колишньою легкістю ізолю­вати та ідеологічно обробляти. Посткомуністичні авторитарні режими будуть, напевно, особливо вразли­вими для впливу ідеї прав людини завдяки відсутності ідеології, яка була б всеохоплюючою, заслуговувала на довір'я Отже, вони стануть доктринально нетрив­кими»

В умовах політичної незрілості народу, нелегітимності ідеологій, становлення нових політичних цінностей, для яких ще нема достатніх матеріальних, соціальних і духовних умов, досить рано надавати правам людини ролі системотворчої ідеї. Це не означає, що цю ідею слід відкинути. Становлення стабільного, демократично­го суспільства неможливе без єдиної ідеї, яка об'єднує більшість народу, мети і дій на методологічній основі гуманізму та пріоритету особистісних факторів суспіль­ного і політичного розвитку.

Важливо обгрунтувати таку ідею, здійснення якої дозволило людству перейти на інший, вищий рівень ціннісних орієнтацій, тобто до ідеї прав людини. Реалі­зація і закріплення у свідомості мас цієї цінності — ідеї дало б змогу об'єднати навколо неї й інші цінності, особливо національні, екологічні, патріотичні тощо, подолати систему розвалу і розвал системи нових цінностей. До неї слід віднести суверенітет особи. Саме нерозвиненість людини як особи призвела суспіль­ство до розвалу, виявила його антигуманні зміст і спря­мованість розвитку.