Geum.ru

1. держава у політичній системі

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4

Суверенітет особи — це усвідомлення індивідом своєї самоцінності, значущості, свобода вибору полі­тичних переконань і дій. Суверенність особи дасть їй можливість бачити світ таким, яким він є, а не розглядати його крізь призму незрозумілих і нав'язаних ідеологічних міфів і стереотипів. Суверенна люди­на — це насамперед вільна людина, розкріпачена У своїх думках і діях, відповідальна у ставленні до справи. Без відповідальності свобода перетворюється на анархію.

Суверенність особи — справжня, зрозуміла загаль­нолюдська цінність. Тому за умови усвідомлення кожним самоцінності своєї особистості, грамотної про­паганди цієї ідеї можна переходити до реальної реалізації інших політичних цінностей. Поза нею всі інші політичні цінності зависають у повітрі і нічого, крім загальних настанов, не несуть. Це ідеологізовані «голі королі».

Суверенітет особи як вихідна системотворча ідея цінність повинен стати загальною цінністю, оскільки всі політичні сили зацікавлені в її реалізації. Адже в ній закладена думка про концентрацію особистісної орієнтації на саму себе, а не на інші політичні суб'єкти «аморфно-загальної» якості, що породжувало несамо­стійність мислення і дії. Останнє призвело спочатку до виникнення ідеології жертовності та нестатків в ім'я «прекрасного майбутнього», а потім ідеології споживацтва, орієнтації на зрівнялівку, добродійність з боку держави і партії. Як слушно зауважив В. Денисов, «перемога у нас ідеології люмпена у формі загальної зрівнялівки призводить до експлуатації трудящої люди­ни неробою».

У цих умовах нероба і трудівник урівнюються у своїй суверенності, хоча їхні ідеології різні. П. А. Сорокін, обґрунтовуючи функціональний зв'язок між ситими і голодними (багатими й бідними) та ідеологіями, відзначав, що в них різні соціально-політичні ідеології. Для успіху комуністичної і зрівняльної ідеології, на його думку, необхідні дві основні умови: 1) різке, значне зростання дефіцитного або порівняного голоду­вання мас за неможливості в тамування його іншими шляхами; 2) наявність майнової диференціації у краї­ні. Чим виразніші обидві умови, тим, за рівності інших умов, швидший і сильніший успіх комуністично-со­ціалістичної ідеології, тим легше вона приставатиме до голодних .

Історична практика підтвердила цю залежність. Відхід від неї зв'язаний з відмовою від комуністичної І ідеології, оскільки бідна і голодна людина менше всього готова до творення, вона не суверенна. Тому ство­рюється ситуація 1918р., коли «політика стала особи­стою справою такої ж цінності й необхідності, як за­безпечення своєї родини борошном, чаєм та усякою всячиною, необхідною для щоденного проживання», (М. Пришвін).

Власне, це не політика в її справжньому значенні, оскільки такий стан її не" відображає інтересів, їхньої !;структурованості щодо політичної влади, але остання зобов'язана враховувати їх. Це особливо важливо за­раз, коли ведуться розмови про голод, який насувається. Водночас політичне життя, соціологічні дослідження показують, що демократичні, загальнолюдські цінності високо оцінюються людьми, але при рухомості масової свідомості в практичних орієнтаціях вона важко роз­стається із звичними символами. Ідентифікація себе з країною і правом помітно слабша, ніж Із спорідненою групою і колективом підприємства, тобто групами безпо­середнього спілкування, тому людина віддає перевагу гарантованій бідності порівняно з невизначеним май­бутнім.

Ось чому вивести ідеологізовану людину в поле її суверенності й на базі цього покінчити з рабською, голодною свідомістю, що абсолютно підпорядковує її волю волі колективу, політичної спільності, надзви­чайно складно. Але іншого шляху немає. Консервація комуністичною ідеологією рабської свідомості при­зводить до бездумних «політичних» дій мас, які мо­жуть стати політичною силою, що змете на своєму шляху існуючі або взагалі нові політико-владні струк­тури. ;

При цьому не слід забувати, що будь-яка найкраща на перших порах ідея може бути перетворена не передбачуваними адептами на ідеологічну схему, яка підкорює вже тим, що виявляється в абсолютних принципах. У ейфорії вивільнення від старих стереотипів, .утопій можна не побачити поневолення свідомості но­вими канонами, утопіями, змістовними кліше, які дово­диться приймати, а не розуміти.

Ситуація ускладнюється тим, що практично ніхто Зараз не займається ідеологічною роботою, внаслідок чого нові ідеї швидко з'являються і ще швидше зни­кають, концепції ідеологічно не проробляються. У полі­тичних структурах на різних рівнях немає структурних підрозділів або хоча б груп, які б займалися цим видом діяльності. Щоправда, при деяких громадських рухах (Рух та інші) створено робочі групи для проведення розробок по соціокультурному забезпеченню реформ, Дослідженню проблем національних відносин тощо. Але Де окремий сплеск хвилі, що не змінює стану в усьому просторі. Якщо існують різні ідеології, то вони відповідно потребують кваліфікованих кадрів ідеологів, мають забезпечувати розробку і впровадження і у свідомість мас, перетворення їх на переконання людей. Нехтування ідеологічною роботою вже дає негативні наслідки, які незрівнянно зростатимуть, якщо таке становище буде сталою нормою політичного життя, су, спільного й індивідуального буття та свідомості. Ідеоло­гії не зможуть виконати своє призначення.

Отже, об'єднуюча і регулююча функції політичної ідеології на базі суверенності особи, інтересів соціаль­них спільностей, інших політичних суб'єктів державно­сті повинні бути осмислені, прийняті як вихідна цінність і цілеспрямовано впроваджуватися у політичній діяльності мас, організацій, партій, рухів, усіх політич­них і громадянських структур суспільства. Це той стрижень, мірило, за допомогою якого можуть бути стабілізовані політичне і суспільне життя, суспільство стане людянішим.