1. держава у політичній системі
Вид материала | Документы |
- Держава у політичній системі суспільства, 61.16kb.
- Держава у політичній системі, 526.95kb.
- Тема: Зовнішньополітична діяльність України в системі міжнародних політичних відносин, 31.92kb.
- Ігор Черінько, м н. с, 72.93kb.
- Громадянське суспільство І правова держава, 123.21kb.
- Кабінет психолога в системі освіти вступ, 946.04kb.
- Положение о «Школьном государстве Держава», 548.81kb.
- Історія Конституції України. Конституція України як основний закон, 67.5kb.
- Реферат на тему: "Україна в системі сучасних міжнародних відносин", 333.81kb.
- Держава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець, 771.2kb.
Суверенітет особи — це усвідомлення індивідом своєї самоцінності, значущості, свобода вибору політичних переконань і дій. Суверенність особи дасть їй можливість бачити світ таким, яким він є, а не розглядати його крізь призму незрозумілих і нав'язаних ідеологічних міфів і стереотипів. Суверенна людина — це насамперед вільна людина, розкріпачена У своїх думках і діях, відповідальна у ставленні до справи. Без відповідальності свобода перетворюється на анархію.
Суверенність особи — справжня, зрозуміла загальнолюдська цінність. Тому за умови усвідомлення кожним самоцінності своєї особистості, грамотної пропаганди цієї ідеї можна переходити до реальної реалізації інших політичних цінностей. Поза нею всі інші політичні цінності зависають у повітрі і нічого, крім загальних настанов, не несуть. Це ідеологізовані «голі королі».
Суверенітет особи як вихідна системотворча ідея цінність повинен стати загальною цінністю, оскільки всі політичні сили зацікавлені в її реалізації. Адже в ній закладена думка про концентрацію особистісної орієнтації на саму себе, а не на інші політичні суб'єкти «аморфно-загальної» якості, що породжувало несамостійність мислення і дії. Останнє призвело спочатку до виникнення ідеології жертовності та нестатків в ім'я «прекрасного майбутнього», а потім ідеології споживацтва, орієнтації на зрівнялівку, добродійність з боку держави і партії. Як слушно зауважив В. Денисов, «перемога у нас ідеології люмпена у формі загальної зрівнялівки призводить до експлуатації трудящої людини неробою».
У цих умовах нероба і трудівник урівнюються у своїй суверенності, хоча їхні ідеології різні. П. А. Сорокін, обґрунтовуючи функціональний зв'язок між ситими і голодними (багатими й бідними) та ідеологіями, відзначав, що в них різні соціально-політичні ідеології. Для успіху комуністичної і зрівняльної ідеології, на його думку, необхідні дві основні умови: 1) різке, значне зростання дефіцитного або порівняного голодування мас за неможливості в тамування його іншими шляхами; 2) наявність майнової диференціації у країні. Чим виразніші обидві умови, тим, за рівності інших умов, швидший і сильніший успіх комуністично-соціалістичної ідеології, тим легше вона приставатиме до голодних .
Історична практика підтвердила цю залежність. Відхід від неї зв'язаний з відмовою від комуністичної І ідеології, оскільки бідна і голодна людина менше всього готова до творення, вона не суверенна. Тому створюється ситуація 1918р., коли «політика стала особистою справою такої ж цінності й необхідності, як забезпечення своєї родини борошном, чаєм та усякою всячиною, необхідною для щоденного проживання», (М. Пришвін).
Власне, це не політика в її справжньому значенні, оскільки такий стан її не" відображає інтересів, їхньої !;структурованості щодо політичної влади, але остання зобов'язана враховувати їх. Це особливо важливо зараз, коли ведуться розмови про голод, який насувається. Водночас політичне життя, соціологічні дослідження показують, що демократичні, загальнолюдські цінності високо оцінюються людьми, але при рухомості масової свідомості в практичних орієнтаціях вона важко розстається із звичними символами. Ідентифікація себе з країною і правом помітно слабша, ніж Із спорідненою групою і колективом підприємства, тобто групами безпосереднього спілкування, тому людина віддає перевагу гарантованій бідності порівняно з невизначеним майбутнім.
Ось чому вивести ідеологізовану людину в поле її суверенності й на базі цього покінчити з рабською, голодною свідомістю, що абсолютно підпорядковує її волю волі колективу, політичної спільності, надзвичайно складно. Але іншого шляху немає. Консервація комуністичною ідеологією рабської свідомості призводить до бездумних «політичних» дій мас, які можуть стати політичною силою, що змете на своєму шляху існуючі або взагалі нові політико-владні структури. ;
При цьому не слід забувати, що будь-яка найкраща на перших порах ідея може бути перетворена не передбачуваними адептами на ідеологічну схему, яка підкорює вже тим, що виявляється в абсолютних принципах. У ейфорії вивільнення від старих стереотипів, .утопій можна не побачити поневолення свідомості новими канонами, утопіями, змістовними кліше, які доводиться приймати, а не розуміти.
Ситуація ускладнюється тим, що практично ніхто Зараз не займається ідеологічною роботою, внаслідок чого нові ідеї швидко з'являються і ще швидше зникають, концепції ідеологічно не проробляються. У політичних структурах на різних рівнях немає структурних підрозділів або хоча б груп, які б займалися цим видом діяльності. Щоправда, при деяких громадських рухах (Рух та інші) створено робочі групи для проведення розробок по соціокультурному забезпеченню реформ, Дослідженню проблем національних відносин тощо. Але Де окремий сплеск хвилі, що не змінює стану в усьому просторі. Якщо існують різні ідеології, то вони відповідно потребують кваліфікованих кадрів ідеологів, мають забезпечувати розробку і впровадження і у свідомість мас, перетворення їх на переконання людей. Нехтування ідеологічною роботою вже дає негативні наслідки, які незрівнянно зростатимуть, якщо таке становище буде сталою нормою політичного життя, су, спільного й індивідуального буття та свідомості. Ідеології не зможуть виконати своє призначення.
Отже, об'єднуюча і регулююча функції політичної ідеології на базі суверенності особи, інтересів соціальних спільностей, інших політичних суб'єктів державності повинні бути осмислені, прийняті як вихідна цінність і цілеспрямовано впроваджуватися у політичній діяльності мас, організацій, партій, рухів, усіх політичних і громадянських структур суспільства. Це той стрижень, мірило, за допомогою якого можуть бути стабілізовані політичне і суспільне життя, суспільство стане людянішим.