Правила оформлення роботи 15 розділ методичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких робіт (відділення філософії та суспільствознавства, історико-географічне) 19
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Правила оформлення роботи розділ методичні рекомендації щодо написання науково-дослідницьких, 1137.17kb.
- Тематика науково-дослідницьких робіт учасників ІІ етапу всеукраїнського конкурсу-захисту, 1011.49kb.
- Методичні рекомендації до оформлення науково-дослідницьких робіт учнів-членів нт «Пошук», 239.87kb.
- Основні вимоги до написання, оформлення І представлення учнівських науково-дослідницьких, 215.44kb.
- Уметодичному посібнику подаються рекомендації щодо вибору теми науково-дослідницької, 910.76kb.
- Загальний протокол участі учнів – членів Рівненської Малої академії наук учнівської, 723.23kb.
- Методичні рекомендації з написання студентських науково-пошукових робіт Чернівці Методичні, 420.11kb.
- Методичні рекомендації щодо проведення дослідження, написання, оформлення та захисту, 485.46kb.
- Тематика науково-дослідницьких робіт учасників ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту, 674.58kb.
- Тематика науково-дослідницьких робіт учасників ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту, 2008.04kb.
4.5. Особливості написання науково-дослідницької роботи з археології
Буйнов Юрій Володимирович,
кандидат історичних наук, доцент Харківського національного університету
імені В. Н. Каразіна
Археологія - це наука, яка вивчає і реконструює минуле за матеріальними залишками життєдіяльності людей. Коло джерел, якими оперує археологія, дуже велике і розмаїте, воно охоплює все, створено людиною, все, що слугувало їй за життя, а почасти й по смерті: рештки виробничої, побутової і духовної діяльності. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) стаціонарні (або не мобільні) об'єкти -залишки поселень, могильників, святилищ та всіляких споруд на них (оселі, храми, курганні насипи, мегаліти) і 2) мобільні - будь-які речі, виявлені під час розкопок поселень і могильників або випадково знайдені на місцях розташування стародавніх пам'яток: знаряддя, посуд, зброя, прикраси, статуетки та ін. Однак археологи, з метою досягнення мети свого дослідження залучають пошукові методи багатьох інших наук - фізики, хімії, геології, географії, біології, антропології, математики... Вже давно виникла особлива галузь досліджень -експериментальна археологія. Нарешті, ця наука має безпосереднє відношення до історико-краєзнавчих студій.
З урахуванням цих зауважень звертаємо увагу учнів, які приймають участь у конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів Малої академії наук України та їх наукових керівників на наступні моменти.
1. Вибір теми наукового дослідження. У сучасній археології існує кілька напрямків, спрямованих на вирішення завдань реконструкції минулого: культурологічний, етногенетичний, соціологічний (суспільство-значний), палеоекологічний, палеоекономічний, технологічний (історія давнього виробництва) та інші. Всі вони мають залучення методів досліджень інших гуманітарних та природних наук. Умисне їх використання значно підвищує аргументацію висновків і, відповідно, якість цієї науково-дослідницької роботи. Наприклад, при типології окремих керамічних комплексів обраної для дослідження археологічної пам'ятки, можна залучити різні автоматизовані методи багатомірного статистичного аналізу (кластер ний, факторний). Вони спроможні вирішити питання і у рішенні багатьох інших історико-археологічних проблем.
Окремо зауважимо на те, що непотрібно обирати теми для дослідження світового значення: «Походження єгипетських пірамід та техніка їх спорудження», «Загадка Стоунхенджа» тощо. Обирайте місцеві пам'ятки Харківської області та сусідніх регіонів для їх конкретних і всебічних досліджень.
- Джерельна база та її використання. У музеях України, Харкова і Харківської області, накопичена величезна кількість артефактів, яка супроводжується відповідною науковою документацією (описи знахідок, польові креслення, фотознімки, наукові звіти дослідників). Саме вони повинні скласти джерельну базу ваших наукових пошуків, а фахівці цих установ (музеїв та вищих навчальних закладів) нададуть відповідну консультацію.
Найбільш актуальними і добре забезпеченими джерелами були і залишаються такі теми з доісторичного і праісторичного минулого Слобідського краю: пам'ятки стародавнього кам'яного віку Ізюмщини; культура ямково-гребінцевої кераміки у басейні Сіверського Дінця; крем'яна індустрія доби неоліту та енеоліту; пам'ятки давньоямної культури на Харківщині; кургани та поселення катакомбної, зрубної культур доби бронзи у басейні Сіверського Дінця; характерні риси бондарихінської культури та проблема її походження; господарство, суспільний устрій, побут, матеріальна, духовна культура та етнічний склад місцевих племен скіфського періоду; культура стародавніх греків Північного Причорномор'я; питання з археології ранніх слов'ян часів Київської Русі, Хазарського каганату, пізніх кочівників (ХІ-ХІУ ст.) та козацької доби (XVI-XVIII ст.).
- Ілюстративні додатки та презентація доповіді. Усі науково-дослідні роботи з археології обов'язково повинні мати ілюстративні додатки, які доповнюють і пояснюють аргументи та висновки авторів. Якість доповіді під час захисту науково-дослідницької роботи на різному рівні (районному, обласному, республіканському) значно збільшується при використанні різних сучасних приладів наочної демонстрації.
4.6. Особливості написання науково-дослідницької роботи з етнології
Сушко Валентина Анатоліївна,
кандидат історичних наук, викладач Харківського державної академії дизайну і мистецтв Уже в середині ХІХ ст. у системі історичних наук виділилася наука етнографія (від грецького «етнос» - народ та «графо» - пишу, описую). Спочатку наука виокремилася як описова наука, об'єктом вивчення якої є певний народ світу, предметом вивчення - особливості етнічної культури цього народу, а методами - так звані польові методи збору інформації (спостереження, опитування, інтерв'ювання). Згодом - від початку ХХ ст. - зі збільшенням кількості та якості накопиченого емпіричного матеріалу етнографія з суто описової перетворилася на аналітичну науку - етнологію.
Однак піднесення етнографічної науки на якісно новий рівень не заперечило використання нею традиційних методів отримання інформації - спостереження та опитування етнофорів (носіїв етнічних відомостей).
Саме ці методи та завдяки ним отримані дані і є ознакою «етнографічності», дослідницького характеру роботи. За відсутності власних польових матеріалів учнівська робота може бути в кращому випадку - вдалим рефератом.
Збирати польовий матеріал можна за наявними запитальниками, які складені науковцями ХІХ - початку ХХ ст., сучасними українськими вченими -співробітниками провідних наукових закладів України чи світу: Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної Академії Наук України (м. Київ), Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Інституту керамології - відділення Інституту народознавства (смт Опішне Зіньківського району Полтавської області) та інших. Можливо і скласти власний запитальник, де можна врахувати і місцеві реалії (особливості мови, історичної долі краю чи населеного пункту, етнографічні особливості, притаманні конкретному населеному пункту). При підготовці власного запитальника слід вибудовувати його за перебігом подій (напр., готуючи запитальник стосовно весільної обрядовості вибудовувати порядок запитань за сценарним ходом весільних подій: сватання, готування короваю та весільного столу, скликання на весілля, весілля, по весільна обрядовість). Таким чином, уже збирання власного польового матеріалу мусить базуватися на доброму опануванні етнографічним здобутком попередників - науковців та аматорів.
Саме стану наукової розробки обраної проблеми має бути присвячений перший розділ учнівської пошукової роботи. Адже як наука етнографія існує вже майже 200 років, а українські науковці-етнологи неодноразово були першовідкривачами наукових проблем та цілих напрямків. Наукова література має стати точкою відліку, від яких слід розпочинати свої наукові пошуки юним етнографам.
Огляд літератури слід робити за ХРОНОЛОГІЧНИМ принципом, тобто за часом, коли були створені наукові студії, а не тоді коли вони були опубліковані, хай навіть і вперше. Так, роботу К.Чепи, присвячену українській демонології слід подавати у XVIII ст., коли вона була написана автором, а не у ХІХ, коли вона з'явилася. Адже будь-який твір несе відбиток автора та часу, коли був створений - і тому до часу створення і має бути застосований.
Опитуючи старожилів населеного пункту чи їхніх нащадків, учень пошуковець завжди повинен зафіксувати: точну дату зустрічі (день, місяць, рік), хто проводив зустріч (керівник, науковець, власні прізвище, ім'я та по батькові), з ким була зустріч - прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце народження та проживання, освітній рівень.
Зібраний власний польовий матеріал слід під час сеансу (зустрічі-спілкування) з інформантом (носієм інформації) фіксувати на диктофон (або на записуючий пристрій мобільного телефона), про що необхідно попередити інформанта і отримати від нього згоду на це та на подальше використання отриманої інформації. Надалі слід сеанс розшифрувати, тобто зроблений запис застенографувати на папері у будь-якому зручному варіанті - від руки, на друкарській машинці чи на комп'ютері. Розшифровки сеансів чи уривки з них стануть тим фактажем, на який, так само, як і на наукову літературу та джерела, автор пошукової роботи спиратиметься, доводячи певні положення своєї роботи.
Повні розшифровки сеансів - при всій їх важливості та цінності - НЕ СЛІД вміщувати у текст роботи, цитата не може перевищувати 1 абзацу. Якщо ж для доведення свого положення необхідно навести детальніше частину сеансу, тоді уривок вміщують у Додатках, а в тексті роботи - лише посилання на наведений у додатках уривок.
Важливим власним польовим матеріалом є речовий та фотоматеріал. Речовий матеріал, без якого важко собі уявити роботу, присвячену будь-якому аспекту матеріальної культури, слід за фотографувати і подати в додатках роботи ці фотографії. Так само, обговоривши це із власником або представником музею, слід робити тоді, коли предмети належать особі чи музею (шкільному чи державної форми власності).
Учнівська пошукова робота має бути добре структурована: після першого розділу, присвяченого огляду стану вивченості обраної теми у етнологічній науці, решта розділів (2, максимум - 3) мають бути відведені автором на виклад проаналізованого автором матеріалу. Це мають бути як дані з наукової літератури, так і авторські польові дані. Ці дані можуть як доповнювати одне одного, так і порівнюватись. Варіант подачі залежить від завдання та застосованих методів.
Кожен підрозділ та окремий розділ має завершуватись висновком. Уся робота закінчується окремою структурною одиницею - «Висновки». Це не можуть бути просто скопійовані на комп'ютері кінцівки усіх розділів. Це має бути коротко викладений результат усієї роботи, де коротко автор має зазначити і важливість проведеної роботи, і стан розробленості питання у науці (не більше 1 великого абзацу), і основні свої положення, до яких він дійшов, ознайомившися з науковою літературою, опублікованими джерелами та зібравши особисто власний польовий матеріал.
Закінчується текст списком літератури, де спочатку вміщується перелік законів чи відомості з архівів, опубліковані статистичні дані, а вже потім за алфавітом вміщується вся наукова література, яка була використана при підготовці роботи, а не лише та, яка цитувалася.
Потім подається список інформантів, який можна подавати за алфавітом, за часом проведення сеансів або за віком інформантів. Безумовно, на цей список необхідно посилатися, так само, як і на список літератури та джерел. Однак, якщо на наукову літературу ми посилаємося у квадратних дужках з наведенням номеру у переліку та сторінки, то на список інформантів варто посилатися у круглих дужках, зазначаючи номер, напр.: (1). У таких же дужках ми посилаємося і на додатки, зазначаючи це: (Додаток А.1).
У додатках слід подати і складений автором-учнем запитальник, фотографії та інші матеріали, які необхідно детально підписати: назва, звідкіля взята (Харківський історичний музей, Національний музей українського гончарства в Опішному тощо). Якщо ілюстрація взята з книги, то цю книгу слід включити до списку та послатися на неї за звичайним порядком [№ у списку, № сторінки]. Для матеріалів, зібраних автором, вказується матеріал, техніка, розміри. Кількість додатків необмежена, але їхнє використання має бути доцільним з точки зору викладу матеріалу в роботі.
Учнівська пошукова робота є першим кроком до науки, і від самого початку слід робити ці кроки правильно як за суттю, так і за формою.
4.7. Особливості написання науково-дослідницької роботи з географії та геології
Жемеров Олександр Олегович,
кандидат географічних наук, професор Харківського національного університету
імені В. Н. Каразіна
Географія - це ціла система наук про географічну оболонку Землі, її структуру та динаміку, взаємодію і розповсюдження в просторі її окремих компонентів. В сучасній географії виділяють природничо-географічну та суспільно-географічну науки, які тісно пов'язані між собою спільними завданнями всебічного дослідження природно-територіальних та виробничо-територіальних комплексів. Основна мета географічних досліджень - наукове обґрунтування шляхів раціональної територіальної організації суспільства і природокористування, створення основ стратегії екологічно безпечного розвитку суспільства.
Геологічні науки - комплекс наук про земну кору і більш глибокі сфери Землі. Вивчають склад, будову, походження, розвиток Землі і геосфер, що її складають, у першу чергу земну кору, процеси, що відбуваються в ній, закономірності утворення і розміщення родовищ корисних копалин.
Вибір теми дослідження - це один із найважливіших етапів у підготовці учня до наукової роботи. при написанні науково-дослідницької роботи з географії або геології найкраще обирати тему на місцевому матеріалі (аналіз демографічної ситуації свого району або області; опис режиму місцевої річки, цікавих відслонень; вивчення екологічних проблем свого регіону; аналіз туристичного потенціалу об'єкту, території тощо), тому що глобальні теми можуть бути занадто громіздкими та складними. Наприклад, в минулі роки журі дуже позитивно сприйняли тему Спренне Сергія «Малі міста: проблеми та перспективи (на прикладі Харківської області)», Скриля Андрія «Краєзнавча екскурсія до геологічної пам'ятки природи - Смирнівського родовища вапняків». Високо оцінюються роботи, в яких присутні власні дослідження та спостереження автора. Наприклад, робота Шуліки Бориса «Комплексні мікрокліматичні та фенологічні спостереження з метою прогнозування продуктивності бджільництва та урожайності плодово-ягідних культур Харківського регіону (за даними 1997-2007 рр.)» стала кращою на ІІІ етапі в м. Києві.
Виконання завдань дослідження неможливе без ознайомлення з основними літературними джерелами з теми науково-дослідницької роботи. З метою їх виявлення необхідно використовувати різні джерела пошуку. Як приклад, можна назвати «Географічну енциклопедію України», що вийшла у 3-ох томах у 1980-1990-их pp., «Топонімічний словник», довідники адміністративно-територіального устрою, щорічники «Господарство України» та «Населення України» і т. д. Останніми роками в Україні перевидається багатотомна «Енциклопедія Українознавства», підготовлена вченими української діаспори в 1955-1984 рр. Вона містить надзвичайно багато даних з фізичної, економічної, історичної географії та географії населення України.
Літературні джерела з географії та геології можна знайти в наукових бібліотеках ім. В. Г. Короленка, ХНУ ім В. Н. Каразіна (7 поверх, Головний корпус), у кабінетах кафедр геолого-географічного факультету ХНУ ім В. Н. Каразіна, на Харківській обласній станції юних туристів. Допоможуть в укладанні списку літератури за темою дослідження і публікації у фахових періодичних виданнях («Географія та основи економіки в школі», «Економіка», «Географія. Краєзнавство. Туризм.», «Український географічний журнал», «Історія української географії», «Вісники» та «Наукові записки» тих університетів, в яких існують географічні факультети (Київ, Львів, Харків, Одеса, Чернівці, Тернопіль) та ін.).
Звичайно, для того щоб проводити експедиційні (польові) дослідження необхідно оволодіти методикою та методами географічних досліджень.
Метод - у широкому значенні - спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань.
Метод - у вузькому змісті - регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.
Основним способом збору кількісної та якісної інформації, фактичного матеріалу про території були й залишаються експедиції. Експедиції у вигляді тривалих і небезпечних подорожей та мандрівок, здійснених «за покликом серця» окремими дослідниками, відомі здавна (наприклад, подорожі давньогрецького вченого Геродота до країн Середземномор'я і Причорномор'я в античні часи чи італійця Марко Поло в Китай у XIII ст., піша мандрівка киянина Василя Григоровича-Барського країнами Балканського півострова і Близького Сходу у XVIII ст., що тривала понад 20 років) та ін. Відомий географ А. М. Краснов вважав самостійні польові дослідження необхідною складовою вищої географічної освіти: "Мені здається, що для того, аби виробити із себе справжнього географа, потрібно якомога більше читати та якомога більше бачити типових місцевостей".
Сучасні експедиційні географічні дослідження, які проводяться в Україні, — це польові дослідження, що здійснюються під час пішохідних чи автомобільних маршрутів і поєднуються з аеровізуальними та стаціонарними дослідженнями. Розрізняють галузеві дослідження (геоморфологічні, ґрунтознавчі, гідрологічні, геоботанічні та ін.) і комплексні (ландшафтознавчі, фізико-географічні, загальногеографічні). В ході експедиційних досліджень необхідний матеріал збирається на певній площі або вздовж маршруту.
Стаціонарні географічні дослідження являють собою комплекс науково-дослідних робіт, які проводяться на базі регулярної діяльності спеціально обладнаних установ — географічних стаціонарів. На географічних стаціонарах здійснюються тривалі багаторічні спостереження за станом і змінами окремих природних процесів і явищ на різних територіях. Розрізняють гірські, рівнинні, поліські, степові стаціонари, які спеціалізуються на вивченні метеорологічних явищ, водного поверхневого стоку, змиву і руйнування ґрунтів, рельєфоутворюючих процесів, снігових лавин, карсту і т. д.
Збір необхідної географічної інформації можна проводити й під час туристичних подорожей та екскурсій, спрямованих на «дику природу» чи в «цивілізовані міські осередки». Такі подорожі дають хороший шанс досліднику поєднати активний відпочинок зі своїм науковим збагаченням.
Цікаву й різноманітну інформацію географ може отримати, відвідуючи музеї. Музейні експозиції містять матеріали, що є результатом копіткої науково-дослідної діяльності багатьох учених різних поколінь. Необхідні для географічних досліджень дані можна почерпнути в геологічних, природничих, історичних, етнографічних, краєзнавчих музеях, а також на науково-технічних і господарських виставках.
Майже жодна робота з географії не може бути написана без використання та обробки статистичних даних. Найновіші статистичні дані, які є в Україні за всіма показниками її внутрішньо- та зовнішньоекономічної діяльності, демографічної ситуації, екологічної ситуації можна знайти на офіційному сайті Державного комітету статистики України (www. ukrstat. ссылка скрыта). Більш розгорнуту інформацію по Харківській області можна знайти на офіційному сайті Головного управління статистики в Харківській області (ссылка скрыта, тел.: +38057 706-26-16, факс: +38057 706-25-88). Якщо потрібної для дослідження інформації на сайті не має, то можна спробувати звернутися до Управління і отримати її на платній основі. Для цього потрібно надіслати лист-запит (поштою або факсом), складений у довільній формі. У запиті треба чітко зазначити запитувану інформацію, визначити її деталізацію (за видами діяльності, районами, організаційно-правовими формами господарювання тощо), період, за який потрібно надати дані (або на яку дату), а також обов'язково вказати: прізвище, адресу, контактний телефон особи-замовника. Для проведення розрахунків управлінням готується відповідний пакет документів (договір, акт виконаних робіт, рахунок-фактура). Оплата вартості послуг з підготовки та надання інформації здійснюється за безготівковим розрахунком, або готівкою через банк. Вартість конкретної запитуваної інформації залежить від витрат часу для її підготовки. Для написання робіт з географії надзвичайно цінними можуть бути дані сільських, міських рад, місцевих музеїв.
Важливими носіями інформації і джерелами знань про різні території виступають географічні карти, які є зменшеними зображеннями земної поверхні на площині. Вони показують розміщення, властивості і зв'язки різних природних і суспільних об'єктів та явищ, дають кількісну та якісну інформацію про них. Карти складаються за результатами польових знімань, за іншими картографічними джерелами, аеро- і космічними зйомками, статистичними і літературними даними.
Науково-дослідницька робота не є географічною, якщо в ній не має жодної карти, на якій було б показано розміщення (поширення) об'єктів, процесів або явищ, що досліджуються. Карти України можна знайти у електронному атласі для 8 класу, випущеному НВП «Картографія». Деякі карти Харківської області можна взяти з «Екологічного атласу Харківської області», який в електронному вигляді є на сайті Харківської обласної державної адміністрації. Якщо ж потрібної карти не має, або потрібно побудувати тематичну карту за проведеним дослідженням, це можна зробити завдяки ГІС-технологіям.
Геоінформаційне картографування надає можливість оперативного укладання, редагування та виводу до користувача тематичних карт. Подальша робота передбачає доповнення існуючої бази даних показниками за останні роки, що дозволить прослідкувати динаміку та тенденції здійснення природоохоронних заходів. Зважаючи на досвід створення електронних атласів і карт у світі і Україні, доцільно застосувати геоінформаційні технології, що дозволяють прискорити процес попередньої обробки, укладання, редагування, коректури карт, та їх підготовки до видання і видання.
Для створення серії карт обрано технології від фірми MapInfo Corporation, США - відому у світі систему настільного картографування