Успішність викладацької діяльності як фактор психолого-педагогічного впливу вчителів на учнів воронюк І. В. (Херсон)
| Вид материала | Документы |
- Успішність вчителя пов’язана зі здатністю досягати високих результатів у професійній, 33.66kb.
- Успішність переходу від молодшої до середньої освітньої ланки як психолого-педагогічна, 103.39kb.
- Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках хімії, 98.22kb.
- Нака з, 114.49kb.
- Програма психологічно-педагогічного всеобучу батьків для 5-9 класів 5-й клас, 1147.69kb.
- Конкурс проектів "підвищуємо психологічну компетентність вчителя", 317.74kb.
- Список наукових праць з проблеми «Методика проектно-технологічної діяльності учнів, 89.01kb.
- Н. Ю. Роль мотивації у формуванні професійної компетентності студентів постановка проблеми, 126.71kb.
- Методика, організація здійснення та основні результати педагогічного експерименту Висновки, 811.88kb.
- План роботи школи педагогічного досвіду вчителя початкових класів Демчук Тетяни Володимирівни, 808.37kb.
Успішність викладацької діяльності як фактор психолого-педагогічного впливу вчителів на учнів
ВОРОНЮК І.В. (Херсон)
V.IrinaV@mail.ru
В умовах швидкого і невідворотного збільшення змісту навчання, різновекторних реформ системи освіти, періодичних суспільних, економічних кризових явищ та інших несприятливих чинників, однією з ключових в освіті є проблема ефективності педагогічної діяльності – досягнення сучасних цілей навчання та виховання за менший термін, з використанням мінімальних об’ємів матеріальних і людських ресурсів.
Розширення терміну середньої освіти до дванадцяти років – свідчення екстенсивного характеру розвитку системи освіти. Істотне вдосконалення, розширення і технологізація засобів впливу на учнів, безумовно, виступають інтенсивною за характером альтернативою відміченої тенденції, що, можливо, стане шляхом для зменшення терміну навчання, або ж, при тих же строках навчання, підвищить якість чи істотно розширить досяжність для учнів збільшених об’ємів змісту середньої освіти.
Успішність викладацької діяльності у школі чи вузі – складний і багатофакторний процес. Частина з факторів освітнього середовища сприяють навчанню, вихованню та розвитку, частина – їх гальмують. Поряд недостатнім усвідомленням вчителями систем таких чинників, складність керування ними та їх використання полягає у непередбачуваних змінах інтенсивності цих факторів, а також їх системних взаємодіях, що породжують нові інтегративні фактори. Переважна більшість факторів успішності викладацької діяльності пов’язана з сприйняттям і особистістю учнів, їх психофункціональним станом, змінах мотивів, емоцій, почуттів і настроїв протягом навчального інтервалу. Якщо викладач реалізує цілеспрямовану стратегію зі спробами змінити знання, розвинути вміння й вдосконалити властивості особистості учнів, то учні, внаслідок зміни станів збудження чи втоми, некерованості потоку власної свідомості, віковими протиріччями мотивів і установок, сприймають і засвоюють інформаційний потік і розвиваючі впливи дуже хаотично. Тому повний і логічно викладений матеріал (лінія) з позиції викладача, у свідомості та в досвіді учнів, формується зі значними прогалинами (пунктир), що вимагає значної і переважно малоймовірної інтелектуальної та практичної роботи з боку учнів для заповнення таких пропусків у знаннях і вміннях. Мінімізація числа прогалин досвіду учнів в ході викладання є важливим показником успішності викладацької діяльності, покращення якої можливе за рахунок удосконалення системи впливів вчителя на спрямованість, зміст свідомості, стану учнів тощо. Необхідне істотне реконструювання системи засобів впливу вчителя.
Поряд із безумовно позитивними, хоч і ресурсоємними підходами, наприклад, – комп’ютеризацією навчального процесу, інколи впроваджуються й дещо сумнівні підходи з наміром підвищення ефективності, наприклад, – передача значних об’ємів на самостійну роботу, що часто не виправдовує себе. Економія часу вчителя й викладача та перевантаження учнів і студентів у позаурочний час, є неочевидною перевагою для засвоєння знань і розвитку людини.
Сучасні психолого-педагогічні дослідження, при детальному аналізі їх результатів, виявляють численні спроби не лише вдосконалення, модифікацій, перетину алгоритмів наявних методик навчання і виховання, а й спроб більш суттєвих – трансформації відомих психологічних механізмів розвитку особистості до рівня педагогічних методик індивідуально-групових взаємодій вчителів з учнями. Наш досвід вивчення педагогічної діяльності виявив, що, навіть при розумінні суті психологічних механізмів розвитку і навчання, вчителі при їх застосуванні рідко досягають рівня завершеної педагогічної методики, що переважно відбувається внаслідок професійної інерційності, стереотипів, фіксованої структури уроку, концентрації на рішенні типових проблем, слабкій мотивації нововведень та з інших причин.
Психологічний аналіз резервів нововведень й шляхів підвищення ефективності педагогічної діяльності визначив ключову область можливостей інтенсифікації педагогічної праці вчителя, що майже не потребує допоміжних ресурсів, окрім спеціальної психологічної підготовки. Це аспект ефективності впливу на особистість, поведінку, знання, вміння і навички учнів. Суть резерву ефективності полягає у можливості збільшення психологічно доцільної модифікації та комбінування прийомів інтеракцій для підсилення якості впливів, досягнення змін в учнях за меншу кількість впливів, з одночасним значним підсиленням ефекту стабільності таких впливів у часі.
Розробники педагогічних методик закладають в них реалізацію певних психологічних механізмів розвитку людини, але педагогічна практика нерідко вилучає запроектований глибинний психологічний зміст і тяжіє до поверхневих показників результативності навчання. На рівні педагогічної площини вивчення, вплив – це форма ініціювання, оцінювання, коригування діяльності учнів для отримання певних результатів, що відображають ступінь досягнення навчальних цілей освітніх програм та рівня вихованості в межах мінімально необхідної системи якостей особистості. На рівні психології, вплив – це оперування з компонентами свідомого та підсвідомого, коригування їх усвідомленості, значущості, зміна емоційного і функціонального стану людини, формування психологічно-виправданих структур діяльності з акцентом на автономію, самостійність, самореалізацію; це динамічно-ситуативне коригування проблемних, акцентуйованих частин особистості або трансформація їх в особистісні переваги.
Психологічний аналіз сучасних педагогічних новацій виявив типову тенденцію до певного «формату» інноваційних рішень. Її можна визначити, як стійке дотримання домінуючих у педагогічній теорії парадигми та «методичного» мислення й ігнорування потенційно корисних засобів, що містяться у суміжних науках – психології, психотерапії, менеджменті, політиці тощо.
Аналіз практики педагогічної діяльності виявляє домінуючу сконцентрованість вчителів на типовій педагогічній методиці, структурі уроку, прийомах роботи, на поверхневих показниках якості учнівської праці (оцінки, об’єм розуміння, алгоритми дій), що є наслідком ресурсних і часових обмежень, великого навантаження, інерційності й не схильності педагогів до новацій.
Аналіз педагогічної практики виявив ключові бар’єри обмеженості використання педагогами запозичених методів: по-перше, труднощі переходу від специфічної термінології й аксіоматичних положень (наприклад, нейролінгвістичне програмування, психотерапія) до мови прийнятної у межах сучасної педагогічної традиції; по-друге, складнощі трансформування відомих психологічних закономірностей у конкретні педагогічні методики взаємодії вчителя з учнями. Отже, напрямком вирішення проблеми підвищення успішності викладацької діяльності є істотне розширення репертуару засобів впливу вчителя шляхом запозичень методів і трансформації їх до рівня педагогічної методики, перекладом педагогічною мовою чи навчанням педагогів стороннім психологічним концепціям і застосуванню їх технологій.
На нашу думку, проблема подальшого підвищення ефективності викладацької діяльності, у певному розумінні, досягла межі можливостей вдосконалення у рамках загальноприйнятих концепцій педагогіки. Необхідне широке запозичення технологій розвивального впливу на людину з інших наукових напрямів. В наслідок того, що фахівці цих наук зазвичай, не переймаються проблемами впровадження у педагогічну практику знайдених і вивчених закономірностей і механізмів функціонування особистості людини, й зупиняються на рівні їх публікацій, ми вважаємо за необхідне розробку окремої психолого-педагогічної концепції з функцією впровадження моделей, методів і технологій на стиках і перетинах наук про людину у педагогічну практику. Одночасно, важливою є можливість емпіричного дослідження, прозорості вимірів, статистична достовірність і підтвердженість ефективності побудованих технологій.
Таким чином, проблема підвищення ефективності психолого-педагогічного впливу, і на цій основі успішності викладацької діяльності, визначається як міжнаукова системна проблема впровадження у педагогічну практику у формі нововведень структурно й алгоритмічно нових методів впливу, утворених шляхом цілеспрямованої трансформації з рівня психологічних механізмів і закономірностей до рівня окремих педагогічних методик реалізації інтеракцій вчителів з учнями.