Курс Викладач Безуглий В. В дисципліна Економічна та соціальна географія України модуль 1
| Вид материала | Лекція |
- Регіональна економічна І соціальна географія. – В. М. Юрківський. Юрківськмй, 71.88kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки 040104 Географія,, 280.62kb.
- Й зміст уроку, 181.25kb.
- Програма навчальної дисципліни регіональна економічна І соціальна географія, 238.32kb.
- Програма спецкурсу рельєф україни 070501 географія Упорядник: проф. О. О. Комлєв Затверджено, 193.25kb.
- Навчально-методичний комплекс Харків 2009 Нємець Л. М., Заволока Ю. Ю. Економічна, 1060.49kb.
- Порівняльна характеристика Суецького та Панамського каналів, 75.58kb.
- Японія (За Економічна І соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред Кузика, 288.39kb.
- Реферат об’єкт І предмет економічної, 70.64kb.
- Рекомендації підготували: Спеціалісти міністерства аграрної політики та продовольства, 1593.37kb.
Географічне положення. Причорноморський район займає південну, причорноморську частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа 113 тис. км2 (18,7% площі України), населення – 6,9 млн. осіб (14% населення України).
Причорноморський район має сприятливе економіко-географічне положення. Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса, Южний), що дозволяє підтримувати району і Україні загалом, контакти з 172 країнами світу. Важливо, що розташування району є придунайським, що дає змогу підтримувати дешеве річкове сполучення з багатьма європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, Югославією, Словаччиною та ін.). Вигідним є сусідство з існуючими соціально-економічними районами. Позитивним є близьке розташування району до основних паливних та металургійних баз України.
Населення. Загальна чисельність населення району складає 6,9 млн. осіб. Пересічна густота населення становить 63 осіб/км2, що є меншим від пересічноукраїнського і пов’язано з значною остепненністю території. Причорноморський регіон має низькі темпи природного приросту населення. Зниження цих темпів спостерігається з середини 70-х років і пояснюється зменшенням показників народжуваності і зростанням смертності населення. Однією з ключових причин скорочення кількості населення є досить високою є частка людей старшого віку.
Причорноморський район відноситься до багатонаціональних. Частка українців – 52,5%, росіян – 37%, кримських татар – 2%; також проживають болгари. Євреї, гагаузи, молдавани, білоруси, караїми та ін.
Міське населення району становить 4,4 млн. осіб (64,3% населення району), сільське – 2,5 млн. осіб (35,7%). Міське населення проживає в 54 містах та 140 селищах міського типу. Серед них були 44 малих та середніх міста (до 100 тис. осіб), 2 великих (від 100 до 250 тис осі, - Керч, Євпаторія), 4 надвеликих (від 250 тис до 1 млн. осіб, - Миколаїв, Севастополь, Херсон і Сімферополь) і одне найбільше (понад 1 млн. чол. – Одеса). Рівень урбанізованості складає 64%.
Природні умови та природні ресурси. Район розташований в межах степової смуги України і має безпосередній вихід до Чорного та Азовського морів. В рельєфі території виділяється Причорноморська низовина та Гірський Крим. Але загалом переважає хвиляста рівнина, яка поступово знижується на південь, а на Кримському півострові навпаки підвищується з наближенням до гірського хребта.
Клімат району характеризується певними контрастами і характеризується кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом і помірною зимою. Гірський Крим має помірний, а Південний берег Криму – середземноморський клімат з м’якою зимою і теплим ким літом. Важливим кліматоутворюючим фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодного повітря з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідси надходять маси холодного повітря.
Гідрографічна мережа району характеризується найменшою щільністю (0,05 – 0,08 км/км2) в межах України, хоч тут і протікають такі великі ріки, як Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг з притоками. Також в межах району розміщена південна частина Каховського водосховища; вздовж узбережжя розміщуються великі лимани (Дністровський, Бузький, Хаджибейський), які використовуються для рибопромислу. В степовому Криму багато солоних озер (Сиваш, Лакське, Чокракське). Велике значення для розвитку зокрема АР Крим мало введення у 1963 р. в дію Північно-Кримського каналу і прихід на півострів дніпровської води, де вже через 10 років площі зрошуваних земель тут досягли 135 тис. га.
Багатий і різноманітний ґрунтовий покрив району. На рівнинній частині розподіл ґрунтового покриву чітко підпорядковується явищу широтної зональності. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи, які за шкалою родючості відносяться до най родючіших (понад 86 балів). У решті частини степової зони поширені мало гумусні чорноземи і темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти. В долинах Дунаю та Дніпра переважають лучно-болотні та мулувато-болотні ґрунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а також місцями гірсько-лучними та коричневими гірськими ґрунтами. На Південному березі Криму ґрунти червоноземного типу.
Природна рослинність більшості території району – степова. Лісом зайнято лише Південне узбережжя Криму та Гірський Крим, що складає до 2,5% території району. У балках та ярах трапляються переліски з клену, ясена, дуба; з кущових – шипшина, кизил. В низовинах великих рік є великі зарослі очерету , що є матеріалом для виробництва целюлози.
Досить багатою є мінерально-сировинна база району. Тут представлені всі основні групи корисних копалин. Серед металічних корисних копалин основну роль відіграють залізні руди. Головна роль відводиться Керченському басейну; його руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфору. Крім того, прояви заліза є в Високопільському та Приазовському родовищах (Херсонська область), Фрунзенська магнітна аномалія (Одеська область). В районі більше половини державних запасів флюсових вапняків. Добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії – вапняки, глини, каолін, вулканічний туф. Тут міститься 90% загальнодержавних запасів діориту. Велике зайченя в районі відіграє ропа та лікувальні грязі озер та лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому. Паливні мінеральні ресурси представлені Причорноморською нафтогазоносною провінцією, що знаходиться в межах всіх чотирьох адміністративних одиниць.
Господарство району. Основу комплексного розвитку Причорноморського соціально-економічного розвитку регіону становить агропромисловий, рибопереробний, рекреаційний, легкої промисловості, машинобудівний, будівельно-індустріальний, науковий, зовнішньоекономічний і транспортний комплекси.
Лідируючу роль в промисловому комплексі Причорноморського соціально-економічного району займає легка промисловість. Цей комплекс представлений текстильною, трикотажною, швейною, шкіряно-взуттєвою та хутровою галузями (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська джгутова фабрика). Центри вовняної промисловості – Одеса і Татарбунари, трикотажної – Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Феодосія, Севастополь, Керч. Ізмаїл, Первомайськ, Вознесенськ; взуттєвої – Одеса, Миколаїв, Сімферополь.
Специфічна і великомасштабна міжрайонна і міжнародна спеціалізація району – рекреаційний комплекс, що складається з курортного господарства, туризму і сфери відпочинку. Основу міжгалузевого комплексу складають курорти. На території району нараховується 200 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 183 пансіонати та будинки відпочинку.
Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки, поліграфічних машин. Основними факторами розміщення машинобудування виступають приморське положення, близькість баз чорної металургії, наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науково-дослідних і конструкторських організацій, а також наявність споживача.
Лісопромисловий комплекс району розвивається на довізній сировині і тільки частково задовольняє власні потреби. Тут розташовано два підприємства целюлозно-паперової промисловості: Цюрупинський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозно-картонний заводи, що використовують у своєму виробництві очерет плавнів Дніпра та Дунаю.
Слабким місцем господарського потенціалу району виступає ПЕК. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС (351 тис. кВт) на Дніпрі та малопотужні Первомайська, Констянтинівська і Вознесенська на Південному Бузі. Експлуатуються природні горючі гази Криму; перспективним район є по видобутку нафти, що залягає на шельфі Чорно моря. Решта енергоносіїв в район довозять: вугілля – з Донбасу, нафту – з Поволжя, газ – з Шибилинки, електроенергію з Донецького та Придніпровського районів. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ (Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська, Миколаївська, Херсонська). Працює Південноукраїнська АЕС.
Сільське господарство. Район є житницею України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. У структурі сільськогосподарських угідь 81% припадає на ріллю, понад 13% – це пасовища і 1% – сіножаті. Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона і Ізюм і на південному-заході Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта, Алупка). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в межах району. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх в мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками, основна їх концентрація припадає на Крим та Одещину.
Основні галузі тваринництва – скотарство, молочно-м’ясного і м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим в Україні по виробництву тонкорунної вовни. Тут виробляється 14,1% м’яса, 12,4% молока, 16,4% яєць від загальних показників в Україні.
Транспорт. Винятково важливу міждержавну роль відіграє морський транспорт. Найбільшими портами є Іллічівськ, Південний, Одеса, Херсон, Миколаїв. Для раціоналізації перевезень збудована паромна переправа Іллічівськ – Варна, яка щоправда, сьогодні працює не на повну потужність. Діє також залізничний паром через Керченську протоку. Добре розвинений річковий транспорт на Дніпрі, Дунаї та Південному Бузі. Головні порти – Херсон, Нова Каховка.
Серед сухопутних видів транспорту виділяється залізничний. Довжина залізничної колії в районі перевищує 3 тис. км (14% загальноукраїнської). Основні залізничні магістралі – Одеса – Київ, Миколаїв – Знам’янка – Харків, Херсон – Дніпропетровськ, Севастополь – Сімферополь – Харків, Одеса – Львів, Одеса – Миколаїв – Херсон – Джанкой – Керч. Окремі магістралі (Одеса – Київ – Москва, Одеса – Жмеринка – Мінськ) мають вихід на найважливіші господарські центри СНД.
Загальна довжина автомобільних шляхів перевищує 25 тис. км. Серед основних автомобільних шляхів загальнодержавного та міждержавних шляхів слід назвати: Миколаїв – Одеса – Кишинів; Миколаїв – Херсон – Сімферополь; Одеса – Ізмаїл; Одеса – Київ – Москва.
Важливу роль відводиться морському та річковому транспорту, який має тут всі перспективи для розвитку. Потужними портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Кілія, Рені. Вищезгадані порти об’єднуються в Чорноморське, Азовське та Українсько-Дунайське пароплавства.
Проблеми та перспективи розвитку району. Розрахунки показують, що комплексне освоєння рекреаційних ресурсів району може забезпечити значні фінансові надходження, у тому числі і валютні. Причорноморський соціально-економічний район має всі умови для розвитку курортно-рекреаційного господарства. Але, незважаючи на процвітання окремих курортів і туристичних центрів, у цілому галузь перебуває у занепаді. Розвиткові перешкоджає невирішеність низки проблем. Серед негативних факторів слід назвати низький життєвий рівень населення України, величезні масштаби реального безробіття, високі ціни на санаторно-курортні послуги, багаторазове збільшення транспортних тарифів тощо.
Причорноморський соціально-економічний район має велике значення у вирішенні постачання нафти в Україну. Опрацьовується кілька варіантів транспортування нафти. Одним з найоптимальніших визнається доставка нафти в порти Одеси танкерами з країн Близького Сходу і південного Середземномор’я, перевантаження їх в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука, Лисичанська. Частково нафта може перероблятися на Одеському нафтопереробному заводі, за умови його реконструкції. Ця схема транспортування нафти забезпечуватиме економічну незалежність України завдяки можливості закупки нафти в багатих державах і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни.
Лекція № 17
КАРПАТСЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення. Карпатський район охоплює крайню західну частину України та включає Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області. Загальна його площа складає 56.5 тис. км2, або 9,4 % території держави.
Карпатський соціально-економічний район об'єднує південно-західні області України і межує на півночі з Волинським, на сході – з Подільським соціально-економічними районами. На заході й півдні його межі збігаються з державним кордоном України. Це, у свою чергу, дає змогу розвивати на території району галузі, які б виробляли експортну продукцію чи забезпечували її транзит. Господарський комплекс регіону виробляє майже 12% промислової продукції України, в тому числі продукції машинобудування і металообробки –11%, електроенергетики – 7, %, хімічної та нафтохімічної – 13 %, лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості – 35 %. За випуском автобусів, автонавантажувачів, алмазних інструментів, сірки, калійних добрив район виступає монополістом в державі.
Населення. На території району проживає 6,1 млн. осіб, що складає 13 % населення України. В районі розташована найменша за чисельністю населення та площею адміністративна область – Чернівецька (відповідно 911,5 тис. осіб і 8,1 тис. км2). Щодо густоти населення, то вона є досить значною – близько 107,5 осіб/км2.
В районі природний приріст є від'ємний (-1,9 ‰), але цей показник більш ніж в чотири рази нижчий від пересічноукраїнського. За ним район займає перше місце в Україні. У віковій структурі особи працездатного віку складають 57,2 % (а в Закарпатській області – 58,5 %), що перевищує пересічноукраїнські показники.
За національним складом у Карпатському соціально-економічному районі переважають українці – 83,6% усього населення краю. Проживають тут також росіяни, євреї, поляки, угорці, словаки, румуни та представники інших національностей. Район характеризується одним з найнижчих в державі показників урбанізованості – менше 40 %, а в Закарпатській області – менше 30 %.
Природні умови та ресурси. Територія району відзначається різноманітністю природних умов і ресурсів. Рельєф – горбистий, височинний та гірський у південній і центральній частинах району. Закарпаття лежить у межах Придунайської низовини.
Територія району розташована в атлантико-континентальній кліматичній області і характеризується теплим помірно-вологим кліматом. Середні температури січня коливаються по території залежно від рельєфу в межах - 3 ...-6°С, а липня – від 14 до 21 °С, суми активних температур – від 1600 °С (Рахівщина) до 3200 °С (Закарпаття). Опадів найбільше випадає в Карпатах (на найвищих хребтах 1600-2000 мм), зменшення їх спостерігається до 650-700 мм на Прикарпатті та Закарпатті.
Територія Карпатського району добре забезпечена водними ресурсами. Найбільші ріки – Дністер, Західний Буг, Прут і Тиса. У межах району є значні запаси мінеральних вод, зокрема в Прикарпатті та Закарпатті. Вони використовуються ще недостатньо.
Дуже різноманітний грунтовий покрив: гірські ділянки вкриті переважно бурими гірсько-лісовими грунтами в поєднанні з дерново-буроземними, гірсько-лучними та лучними. У Подільській частині переважають чорноземи опідзолені, світло-, темно-сірі та сірі опідзолені грунти. У Передкарпатській частині переважають дерново-підзолисті грунти, на Закарпатській низовині домінують дернові опідзолені суглинкові грунти та оглеєні їх види з незначними домішками лучних, дернових, супіщаних та бурих гірсько-лісових з дерново-буроземними грунтами.
Карпатський район добре забезпечений лісовими ресурсами – покрита лісом площа становить 60%. Ліси дають сировину для галузей економіки, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче й природоохоронне значення. У них переважають дуб, граб, бук. ялина.
Надра Карпатського соціально-економічного району багаті на корисні копалини. Найбільше значення мають паливні ресурси (нафта і газ, кам'яне і буре вугілля, торф і горючі сланці) та сировина для хімічної та будівельної промисловості. У Передкарпатській нафтогазоносній області розробляється 37 нафтових і нафтогазоконденсатних родовищ. За час їх експлуатації видобуто близько 100 млн. т нафти. Найбільшими є Орів-Уличнянське й Долинське нафтові, Битків-Бабченське та Північно-Долинське нафтогазоконденсатні родовища. У північній частині району розміщена частина Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну (промислові запаси – 650 млн. т). Глибина залягання вугільних пластів – від 300 до 900 м. Родовища бурого вугілля не розробляються через вичерпаність запасів (крім Ільницького у Закарпатті). Найбільші поклади торфу у північній частині району, він використовується для місцевих потреб. У районі близько 800 дрібних озокеритових промислів, озокеритова шахта є поблизу Борислава.
Особливо чільне місце в структурі природно-рекреаційного потенціалу Карпатського соціально-економічного району займають мінеральні води. В цьому відношенні це найперспективніший курортно-рекреаційний регіон України, що має найбільше лікувальних мінеральних вод. В Карпатському районі нараховується близько 800 джерел і свердловин лікувальних вод, з них понад 500 – у Закарпатській області.
Господарський комплекс району характеризується складною та диверсифікованою структурою. В районі значного розвитку набуло машинобудування, хімічна промисловість, рекреаційний комплекс, лісовиробничий, паливно-енергетичний комплекси, легка, харчова промисловість та сільське господарство. Розвиваються вони на основі трудових і природних ресурсів.
До паливно-енергетичного комплексу Карпатського економічного району належать видобуток, виробництво, транспортування, розподіл і використання палива та виробництво електроенергії (переважно на теплових електростанціях). Традиційними на Прикарпатті є нафтова й газова галузі промисловості (20 % видобутку в країні). Видобуток нафти та газу в районі в останні роки має тенденцію до зниження, що пояснюється вичерпанням розвіданих ресурсів.
Нафтопереробка сконцентрована на підприємствах в Дрогобичі, Надвірній, Львові, Бориславі.
Провідною галуззю є електроенергетика. Вона представлена Бурштинською, Добротвірською ДРЕС, Бориславською, Львівською, Калуською ТЕЦ, Теребле-Ріцькою та Дністровською ГЕС.
Машинобудівний комплекс району – це приладобудування, виробництво телевізійної техніки, електроламп, радіоелектронної і медичної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізальних інструментів. Він зорієнтований на висококваліфіковану робочу силу, наукову інфраструктуру Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода і розвивається в умовах високої технічної культури. Виробництво точних машин, механізмів, приладів та інструментів сконцентровано в Львові, Чернівцях, Ужгороді, електротехнічне машинобудування – у Міжгір'ї, Львові, Коломиї, Ужгороді, Івано-Франківську, Береговому. Радіоапаратуру, телевізійну, відео- та аудіоапаратуру, радіоприймачі, магнітофони, програвачі виробляють радіотехнічний заводи у Чернівцях, Львові, Івано-Франківську.
У районі відносно високий рівень розвитку транспортного машинобудування: виробництво автобусів (ЛАЗ), автомобілів спеціального призначення, мопедів (Львів). Верстатобудування представлене в Рахові, Львові, Івано-Франківську.
Хімічна промисловість представлена виробництвом хімзасобів для сільського господарства, зокрема калійних добрив (Калуш), сірки (Новий Розділ); миючих засобів (Снятинський район), барвників, фарб та ін. У Львові продукують парфумерні й косметичні вироби, фармацевтичні препарати. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість району здійснює заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. До її складу входять галузі, котрі відрізняються одна від одної технологією виробництва і призначенням продукції, яка випускається, об'єднані однією сировиною. Лісозаготівля (здебільшого в Карпатському регіоні), визначає в цілому розвиток лісового комплексу району.
Меблева промисловість зорієнтована на споживача; центри – Львів, Золочів, Івано-Франківськ, Берегове, Тисмениця, Коломия, Борислав, Свалява, Перемишляни, Ужгород, Стрий та ін. Найбільшим виробником паперу є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, фабрика "Бібльос" (Львів), паперова фабрика (Коломия). Шпалери виготовляє концерн "Оріана" (Калуш). Картонні фабрики діють у Сколе, Львові, Рахові, Золочеві.
Рекреаційний комплекс представлений системою закладів санаторно-курортного лікування, турбаз, екскурсійних станцій, баз, будинків відпочинку та пансіонатів. Основними районами рекреації є Українські Карпати. Тут існує густа мережа санаторіїв – 112, що розраховані майже на 38 тис. лікувально-оздоровчих місць. Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове, Східниця, Черче, Кваси, Рахів, Ясиня і Кобилецька Поляна, Трускавець, Хуст, Моршин, с. Ясень (дитячий санаторій) та ін.
Легка промисловість орієнтується як на місцеву, так і на привізну сировину. У її структурі найбільшу частку становить продукція текстильної, швейної та хутрової підгалузей. Харчова промисловість. Орієнтується переважно на переробку місцевої сировини. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в промисловик вузлах та потужною сировинною базою.
Сільське господарство Карпатського соціально-економічного району спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві.
Серед зернових найбільше значення мають озима пшениця, ячмінь, кукурудза, вирощують також жито, овес, гречку, із зернобобових – сою, горох, вику та ін. Провідна технічна культура в подільській частині району – цукрові буряки, у передкарпатській – льон. Вирощують картоплю переважно у домашніх та підсобних господарствах. Важливими галузями сільськогосподарського виробництва у районі стало садівництво, виноградарство. Найбільша їх площа у Закарпатській і Чернівецькій областях.
Тваринництво має такі основні напрямки – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м'ясо-вовняного напрямку. В Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва - одні з найвищих серед регіонів України.
Транспорт. Провідний вид транспорту району – залізничний, мережа якого має більшу щільність, ніж в Україні загалом: на 1000 км2 припадає 50,4 км залізниць, найбільша вона у Львівській області – 60 км.
Прикордонність положення території обумовлює найвищу в країні щільність автомобільних шляхів. На 1000 км2 їх припадає 323 км. У районі добре розвинений трубопровідний транспорт. Основні газопроводи Дашава - Стрий - Дрогобич, Дашава - Львів, Дашава - Київ. Газова система "Братерство" постачає газ у Чехію, Словаччину, Польщу. Діють нафтопроводи Долина - Дрогобич, Битків - Надвірна, "Дружба". Функціонує також потужний етиленопровід Калуш - Тисауйварош (Угорщина).
Для зовнішніх та внутрішніх перевезень використовується також авіаційний транспорт, роль якого особливо велика в напрямку захід – схід (Львів - Київ, Львів - Харків, Львів - Донецьк).
МОДУЛЬ 3.
МІЖНАРОДНІ ЗВ`ЯЗКИ УКРАЇНИ
Лекція № 18
Євроінтеграційні приоритети України
В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час структура та обсяги експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв’язках. Україна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частку у світовому експорті — 0,2%. Якщо у Канаді на душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині — 5,1, Франції — 4,1, Італії — 3,3, Японії — 3,2, Великобританії — 3,1, США — 2,0, Росії — 0,4, то в Україні — 0,2—0,3 тис дол.
Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світовим господарством, без тісних економічних зв’язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв’язки — це система господарських зв’язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв’язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.
Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв’язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.
Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв’язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв’язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати виробництва приблизно в півтора — два рази.
Україна як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.
Об’єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають до 25%.
Крім того, в Україні недосконалою є система управління зовнішньоекономічною діяльністю. До основних причин, що зумовили сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України, слід віднести такі.
По-перше, після розпаду колишнього Радянського Союзу стався значний розрив господарських зв’язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією. Через це Україна втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30—50%.
По-друге, переважання в експорті України паливно-сировинної групи товарів. Їх частка нині перевищує 70%, а разом з товарами народного споживання становить понад 90%.
По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.
По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.
По-п’яте, відмічається значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоекономічній та господарській діяльності всередині країни. Нині ця частка становить майже 80%.
Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів.
В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.
По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі.
По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів.
Лекція № 19
Єврорегіони. Спеціальні економічні зони