Geum.ru

Конгрес Сполучених Штатів Америки (сша) прийняти закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Причини американської агресії проти Іраку
Замість післямови
Подобный материал:
1   2   3   4

Причини американської агресії проти Іраку

Частіше за все американську агресію проти Іраку пояснюють прагненням знизити ціни на нафту. Але чи насправді це так? США мають багато важелів тиску на експортерів нафти, а країни, що входять до Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК) неодноразово стверджували, що вони готові повернути ціни на рівень 25 доларів (нині понад 60 доларів) за барель. Але американці цим не скористалися.

Чому? Чого хочуть досягти США своєю агресією? Може дійсно усунення Саддама Хусейна? Проте для Америки це не проблема. Не раз їхні спецслужби без зайвої соромливості вбивали політиків, які їм не до вподоби, влаштовували перевороти в інших країнах. Навіщо дратувати весь світ, якщо все можна зробити чужими руками? Саме так було спровоковано дві світові війни, які спустошили Старий Світ і казково збагатили США…

Ось свідчення віце-прем'єра і міністра фінансів Хекмата, який на друге місце з національних багатств поставив наявність золота в Іраку, «... а нафту — тільки на третє. Золото Іраку — не папір, позеленений Ротшільдом, воно не на рахунках у єврейських банках. Воно лежало й накопичувалось у сховищах ЦБ Іраку, що називається з часів Навуходоносора. Блокадами чи санкціями його звідти витягнути Ротшільду було не по зубах. Під це золото за 1 динар давали 6 доларів. Щодо долару жодна валюта світу нічого подібного дозволити не могла з причини хлюпкості. Були такі часи. Де тепер те золото?» [7, c. 17].

Але це не є головною причиною агресії США. Є щонайменше ще дві причини війни в Іраку. Ось що пише з цього приводу журналіст і генерал Віктор Філатов: «У Національному музеї Іраку були не світові цінності, а світові свідки. А сам Ірак, його земля, яка зберігала таємниці й розгадки нашої цивілізації, звідки й як пішли люди — Світовий Свідок. Слова »розкрадання», »викрадання», »крадіжки» тут застосовуються для втаємничення жахливого злочину перед людством, тому що люди на землі ще не усвідомили саму можливість навмисного знищення свідків зародження «світової цивілізації». Світ думає категоріями єврейського Голлівуду — із банку украли мільйон, але браві копи всіх спіймали. Ізраїль їх просто знищив, як незаперечних свідків: культура й цивілізація розпочиналась не з євреїв... У тій розмові про багатства Іраку Хекмет на перше місце поставив саме це — цінності цивілізації, які вже були знайдені в землі Іраку і зберігалися в Національному музеї Багдада... Євреї готуються до третього храму Соломона. Його вони, кров з носа, повинні побудувати для Мошіаха... У данській газеті «Клич полуночі» сказано: «Ізраїль замовив в США 60 000 тонн самого дорогого каменю оніксу, який було добуто в місті Бетфорді і відправлено в Ізраїль для відновлення храму Соломона». Подвійний рабин Ізраїлю об'являв, що «Мошіах» народився. «Йому пощастить закінчити облаштування єврейської держави і приступити до реалізації тисячолітньої мрії юдейської — відновлення храму Соломона» й управління світом» [7, c. 68–70].

Отже, знищити докази правди про зародження цивілізації, про те, хто є хто в сучасному світі, а також свідчення того, що євреї все придумали про свою обраність і релігію, було чи не найголовнішою причиною агресії США.

Ще однією причиною, надзвичайно важливою для Світової єврейської імперії було збереження долара, як засобу продовження серії війн із метою встановлення свого панування.

Світло на наявність таких цілей проливає аналіз довготривалих закономірностей розвитку світової економіки. Динаміка основних показників свідчить про те, що світова економіка зазнає чергової структурної кризи. Зниження темпів економічного зростання у багатьох країнах, падіння прибутків і надлишок фінансових ресурсів свідчать про вичерпаність можливостей розширення виробництва в традиційних напрямах. Саме тут і слід шукати справжні причини американської агресії.

У цій війні, як і в попередніх війнах, Сполучені Штати Америки вирішували головне стратегічно важливе для Світової єврейської імперії завдання збереження свого монопольного права на емісію світової валюти — долара.

Починаючи з 1971 року, коли міжнародні банкіри відмовились від обміну доларів на золото, вони примусили весь світ використовувати американську національну валюту як світову. Вони не тільки стали присвоювати емісійний прибуток, а й випустили 80% доларової грошової маси під забезпечення американських державних зобов'язань. Саме тому вони й можуть вести війни, що дорого коштують і тримати в страху весь світ.

Невпинна емісія «зелених» сформувала глобальну фінансову піраміду, у якій забезпеченість доларової маси золотовалютними резервами США становить лише 4%. Достатньо комусь розпочати масштабне скидання доларів, як може відбутися лавиноподібне руйнування світової валютно-фінансової системи, і американському економічному лідерству може настати кінець. Тут же з'ясується, що США винні всьому світу понад 30 трильйонів доларів. Для підтримки стійкого долара США потрібно постійно генерувати попит на долари і не давати можливості будь-кому висловити сумніви щодо наявної фінансово-кредитної системи.

Але в процесі втягування світової економіки в структурну депресію скорочується загальний попит на кредити і фінансовий ринок лихоманить. Сукупні втрати на американському фондовому ринку за останні чотири роки перевищили 7 трильйонів доларів. У всьому світі катастрофічно зростає кількість надлишкових вільних доларових ресурсів.

Становлення нового технологічного устрою забезпечить зростаючий попит на кредити. Проте до того часу як структурна перебудова набере темп, США необхідно всіма можливими способами стимулювати попит на долари і блокувати спроби їх «скидання».

Організувавши війну в Югославії, Сполучені Штати дестабілізували економічну й політичну ситуацію в Європейському Союзі. Стійкість євро виявилась тимчасово підірваною, а плани з розширення сфери обороту цієї валюти заморожені. Як і раніше європейські країни змушені тримати основну частину своїх резервів у доларах.

Під приводом «хрестового походу» проти міжнародного тероризму США добилися заморожування величезних доларових активів, що належать арабським організаціям і особам. Це аналогічно спаленню великої кількості доларів. А відповідно на таку ж суму грошей можна надрукувати додатково аналогічну кількість доларів і ввести їх в оборот. Тобто міжнародні банкіри, створивши систему стабілізаційних фондів, доларових еквівалентів, для національних кредитних систем, заморожуючи активи окремих країн і осіб, вилучають із обороту величезну кількість паперових грошей. Відповідно на кількість вилучених грошей міжнародні банкіри можуть додрукувати таку ж кількість доларів. Чудовий бізнес, не правда?

Багато держав, особливо після дефолту 1998 року, намагаються звільнитися від доларових пут. Так, Китай і інші країни Азійсько-Тихоокеанського регіону намагалися створити свою Федеральну резервну систему, використовуючи китайський «золотий» юань у якості еквівалента для міждержавних розрахунків у рамках регіону. Використавши ярлик «боротьби з міжнародним тероризмом», на хвилі ескалації міжнародної напруги, США заблокували ініціативу зі створення міжнародного валютного фонду згаданими країнами в їхніх національних валютах.

Причиною ескалації напруги між Україною і Російською Федерацією є також долар.

Чому?

По-перше, створення спільного ринку між декількома країнами передбачає створення єдиної грошової системи для розрахунків. Так, нині обсяг торгівлі між Росією і Україною становить майже 30 млрд доларів. Якщо розрахунки між цими двома країнами вестимуться за гривні чи рублі, 30 млрд доларів буде скинуто, що при коефіцієнті обороту, наприклад, у сім разів, становитиме 210 мільярдів доларів. Це може викликати значне знецінення доларів. Тому міжнародним банкірам вкрай невигідне витіснення американської валюти, і вони будуть за допомогою своїх фондів провокувати ескалацію напруги між Росією і Україною. Згадаємо, як єврейський депутат Фельдман кричав: «За Тузлу можна отримати й по «тузлі». Цікаво, чи він сам буде бити по «тузлі»? Але сам факт розпалювання ворожнечі депутатом, якому єврейські банкіри дали гроші на його «базарний бізнес», свідчить про те, що міжнародні банкіри всіма засобами намагаються утримати долар на поверхні.

По-друге, збільшення ціни на газ і на транзит газу, оплата його грошима (обов'язково в доларах), а не якийсь там бартер, знову ж таки, збільшує кількість доларової маси, яка довгий час перебувала поза межами США.

Спровокований міжнародними банкірами стрибок цін на нафту і газ, розрахунки за яку скрізь проводяться в доларах, також відтягнув і пов'язав частину надлишкової доларової маси.

Зрештою, як уже згадувалося, війна в Іраку дала США ще один інструмент запобігання спроб скидання доларів — заморожування банківських рахунків цілих країн. На черзі Іран…

Отже, США діють абсолютно свідомо. Міжнародним банкірам, яким слугує американський президент Джордж Буш, вкрай важливо зберегти за собою право емісії світової валюти, що дає можливість провести модернізацію економіки Америки за рахунок решти світу. Кожен, хто ставить під сумнів доцільність використання долара як світової валюти, або закриває для нього свої ринки, становить загрозу їхнім національним інтересам. А свої інтереси міжнародні банкіри вміють захищати, використовуючи найманих солдат та військову силу США і НАТО [8, c. 176].

А тепер повернімося до війни з Іраком. У листопаді 2000 року, за два місяці до введення в дію нової європейської валюти — євро, Саддам Хусейн робить заяву, що всі нафтові угоди Ірак укладатиме в євро. На додаток до цього Багдад анонсує обмін своїх золотовалютних резервів у сумі 10 млрд. доларів на євро. Це був ризикований і невигідний крок для Іраку, бо євро тоді коштував тільки 80 центів. При простому обміні Багдад втрачав 2 млрд. доларів.

Тоді ж «Радіо Свобода» — тісно пов'язане з ЦРУ — так прокоментувало це рішення: «Перехід Багдаду від долара до євро при укладанні нафтових угод є спробою покарати Вашингтон за проведення жорсткої політики щодо його країни і введення санкцій, тим самим Ірак хоче змусити європейців до порушення встановлених заборон».

У чому ж полягає «покарання Вашингтону»? Тільки в тому, щоб показати приклад іншим країнам у боротьбі з монополією долара.

Подальші події розвивалися так.

У травні 2001 року Хав'єр Солана відвідує Москву в рамках «технічного саміту» Росія — ЄС. Головним досягненням саміту є створення «змішаної групи» для вивчення можливостей підтримання двосторонніх комерційних відносин, в основу яких покладено розрахунки не в доларах, а в євро. Відомо, що Російська Федерація укладає з ЄС майже 40% торговельних угод, в той час як з США тільки 8%. Від'їжджаючи з Росії, Хав'єр Солана не приховував своїх емоцій. Ще б пак, договір з Росією в недалекому майбутньому давав можливість використовувати євро в економічних відносинах з Європейським Союзом.

Тепер вже не тільки Ірак, а й Алжир і Лівія висловили готовність перейти на євро.

У січні 2002 року президент Європейської Комісії Романо Проді представляє євро в Нью-Йорку на біржі. Проте така значна подія в фінансовому світі проходить без підтримки американської преси, яка намагається її замовчувати. Відомо в чиїх руках засоби масової інформації — у руках міжнародних банкірів-лихварів.

У тому ж 2002 році іранське керівництво приймає рішення перевести в нову європейську валюту половину своїх валютних резервів. А в кінці року — 7 грудня офіційно оголошує про рішення перейти на євро й Північна Корея.

Процес переходу на євро і блокування долара розпочинається і в Латинській Америці. Першою про це заявляє Бразилія, де навіть розрахунки з купівлі-продажу державних облігацій переводяться в євро. Потім президент Венесуели Уго Чавес укладає бартерні угоди з сусідніми країнами, обмінюючи нафту на необхідні країні товари, виводячи, у такий своєрідний спосіб, долари з торговельних операцій.

Приклад згаданих країн мають намір наслідувати Малайзія, Китай і низка інших азійських країн. Виносяться на розгляд плани переходу до продажу нафти за євро…

Намічається лавиноподібний процес дедоларизації, який міг би призвести до значного зменшення світового панування міжнародних банкірів. Реалізація цих планів означала б початок кінця шантажу за допомогою долара, як «привілейованої резервної валюти» і пов'язаної з цим політичної влади над світом.

Терміново було необхідно зупинити цей процес. Це можна було зробити тільки вдавшись до війни…

Буш і Саддам Хусейн довгий час підтримували партнерські відносини. Перебуваючи на посаді директора Центрального розвідувального управління, а пізніше віце-президента, Джордж Буш підтримував Саддама в його восьмилітній війні з Іраном після вигнання шаха в 1979 році. У 1980-ті роки Ірак був запеклим ворогом Ірану, який тоді все ще переживав ісламську революцію. Американське керівництво вважало Багдад бастіоном, що огороджував від падіння режими в проамериканськи настроєних державах: Кувейті, Саудівській Аравії і навіть у Йорданії. Адміністрація Рональда Рейгана і Джорджа Буша санкціонувала продаж Іракові багатьох товарів, у тому числі й отруйних хімічних речовин, сибірської язви й бубонної чуми.

Серед тих, хто проводив американську політику щодо Багдаду в період війни між Іраном і Іраком (1980–1988 рр.), був Дональд Рамсфельд, який довгий час займав посаду міністра оборони. Розтаємничені документи свідчать про те, що під час використання Багдадом хімічної зброї Рамсфельд регулярно їздив до Іраку, тим самим порушуючи міжнародні конвенції. Щоб запобігти краху цієї країни, адміністрація Рейгана надавала іракцям розвідувальну інформацію. Тенденція до підтримки Іраку з боку США спиралася на директиву з питань національної безпеки № 114 від 25 листопада 1983 року — одне з небагатьох важливих зовнішньополітичних рішень епохи Рейгана, яке до сьогодні ще утаємничено. За словами колишніх офіційних осіб США, в директиві йде мова про те, що Сполучені Штати Америки повинні вжити всі «необхідні і законні дії» для запобігання поразки Іраку під час війни з Іраном. Директиву було видано в той період, коли весь час надходили повідомлення про застосування іракськими військами хімічної зброї…

1 листопада 1983 року високопоставлений співробітник держдепартаменту США Джонатан Т. Хау повідомив держсекретарю Джорджу Шульцу, що згідно з розвідувальними даними іракські війська «майже щоденно застосовують хімічну зброю» проти іранців. Можна навести багато фактів, що свідчать про подвійні стандарти американської адміністрації, про те, які американські компанії поставляли хімічну зброю Іраку, про фінансову допомогу Саддаму Хусейну. Все це свідчить про неприкритий цинізм американської адміністрації, якою керують міжнародні фінансові лихварі…

Після 1990 року Ірак Саддама Хусейна став загрозою рівновазі сил між Ізраїлем і арабськими країнами. Крім того, через війну з Іраном у Хусейна не було наявних грошей для того, щоб платити борги.

Криза загострилася 2 серпня, коли іракські війська ввійшли в Кувейт. Буш зараз же заморозив усі іракські активи в США, створивши додаткові фінансові проблеми Саддамові.

З 1984 року Хусейн не зустрічався з американськими дипломатами, чого не можна сказати про бізнесменів. Як зазначає економіст Поль Адлер: «Було відомо, що Девід Рокфеллер зустрічався з іракським лідером у крайньому випадку, три рази, після того, як консорціум «Чейз Манхеттен» став провідним фінансовим джерелом багатьох іракських кредитів» [9, р. 3]. Повідомлялось також, що Алан Стога, віце-президент банку «Кіссінджер Ассошейтс» зустрічався з іракськими лідерами за два роки до виникнення конфлікту в Перській затоці.

«Саддам почав розуміти, що не зможе отримати те, чого він хотів від власних структур. Тому він мав ділові контакти з людьми, які йому більше підходили — з іноземними бізнесменами, військовими підрядниками, спеціалістами в галузі технологій і вченими, інколи він зустрічався з кореспондентами» [10, р. 3], — повідомлялось у вашингтонській газеті «Спотлайт».

Прослідкувавши фінансові потоки, що виникли в результаті цих недипломатичних контактів, що привели до війни, конгресмен Генрі Гонзалез, голова комітету Палати представників із банківської справи, фінансів і міських питань, дійшов жахливого висновку. Він виявив, що майже 5 млрд. доларів позичок у 1980-х роках надійшли Саддаму Хусейну через Атланту (штат Джорджія), з відділення «Банк Національ дель Лаво-ро», що належало італійському уряду. Директора філії Кристофера Дрогула викликали до Федерального суду, де той визнав себе винним у тому, що надав дозвіл на переведення такої великої суми готівкою без згоди центрального офісу банку в Італії. Більшість оглядачів не вірили, що Дрогул міг провернути таку крупну операцію без відома своїх покровителів. Боббі Лі Кук, один із багатьох адвокатів Дрогула, висунув версію, що його клієнт став жертвою «плану, розробленого на самому вищому рівні американського уряду». Високопоставлений представник італійського банку Франц фон Ведель свідчив у суді, що його бос Дрогул діяв за порадою консультантів банку «Кіссінджер Ассошейтс».

У 1989–1990 роках міністерство юстиції Буша зняло обвинувальні акти проти італійського банку з боку генеральної прокуратури Атланти. Це відбулося після візиту представників Федерального бюро розслідувань (ФБР) до банку 4 серпня 1989 року. Процес проти менеджерів банку тягнувся понад чотири роки. Оголошення про зняття обвинувальних актів було зроблено після того, як Буш повідомив про припинення вогню в Перській затоці.

Цей скандал, що отримав назву другого «Ірак-гейта», спонукав конгресмена Гонзалеза підготувати резолюцію Палати представників, якою пропонувалось оголосити імпічмент генеральному прокурору Уільяму Баррі за «перепони правосуддю у справі про італійський банк» [11, р. 1]. Голова законодавчого комітету Палати представників Джек Брукс попросив Баррі призначити за цією справою спеціального обвинувача. Проте Уільям Баррі відмовився зробити це, посилаючись на те, що він не здійснив жодних невірних дій.

Це був єдиний випадок у історії США, коли генеральний прокурор не зміг призначити спеціального обвинувача за проханням Конгресу.

Останній приклад ми навели для того, щоб було зрозуміло, що у Світовій єврейській імперії діють свої закони, яким підкоряються навіть президенти й генеральні прокурори Сполучених Штатів Америки.

Тепер президент Буш запросив у Конгресу США 470 млрд. доларів на військові видатки, з яких 90 млрд. доларів — на продовження війни в Іраку. Спалюючи доларові папірці в «печі» американо-іракського конфлікту Сполучені Штати збільшують свій національний борг банкам Федеральної резервної системи, збагачуючи Світову єврейську імперію. Про жорстокість війни, де гинуть десятки тисяч мирних іракців, серед яких жінки та діти, адепти нового світового порядку не думають. Вони друкують папірці і рахують, рахують прибутки. Але час розплати близько… І він неодмінно наступить.

Замість післямови

Мене часто запитують: невже український Президент, фахівець банківської справи не знає цієї проблеми, чи знає, але не хоче нічого робити? Ці питання я адресую до Президента України. А тут тільки можу послатися на «Протоколи сіонських мудреців»: «У близькому майбутньому ми встановимо відповідальність президентів. Тоді ми вже не будемо церемонитись з реалізацією того, за що відповідатиме наша знеособлена креатура. Що нам до того, якщо порідіють ряди спраглих влади, що виникнуть безладдя від незнаходження гідних на президента, безладдя, яке остаточно дезорганізує країну...

Щоб реалізувати цей наш план, ми будемо інспірувати вибори таких президентів, у яких у минулому є якесь приховане темне діло, якась »панама» — тоді вони будуть вірними виконавцями наших вказівок, оскільки боятимуться викриття і не захочуть втратити владу і почесті, пов'язані з посадою президента. Палата депутатів сприятиме, захищатиме, обиратиме президентів, але ми в неї відберемо право пропонувати закони, змінювати їх, бо це право буде нами надано »відповідальному» президентові, маріонетці в наших руках. Звичайно, коли влада президента стане мішенню всяких наскоків, ми дамо йому право на самозахист у вигляді звернення до народу, до його рішення, тобто до того ж нашого сліпого прислужника — більшості з натовпу» [12, c. 37].

Тому й надіятися на нашу колоніальну адміністрацію немає ніякого сенсу…

Знання проблеми і вірна постановка діагнозу дає шанс на практичну реалізацію задуманого. Як звільнитися від доларового зашморгу, від лихварського процента, від фінансової неволі? Українські консерватори мають перспективний план вирішення цієї проблеми. Ми не обіцяємо нічого надзвичайного українцям. Можливо, ми нав'яжемо ще більш сурову дисципліну і бідним, і багатим, бо якщо бідні розбещені, то багаті ще більше розбещені. На відміну від комунізму і ліберального демократизму (з їх економічним гнобленням людини), які перетворюють людину в раба системи, ми пропонуємо націонал-солідаризм, який має устремління, перш за все, до духовної трансформації суспільства. Богоцентристський світогляд зміцнює націю і надає благородства кожному індивіду, бо солідаризує тих, хто поділяє однакову традицію і належить до однієї національної душі.

Ідеологія національного солідаризму, що є панівною в нашій концепції, це реакція проти демократичної манії все фарбувати у сірий колір, все робити однобоким, посереднім, зрівненим. Національний солідаризм має дві складові: національну та інтернаціональну, що передбачає об'єднання всіх народів світу проти жменьки паразитів-лихварів, названих Фінансовим інтернаціоналом. Вони використовуючи ідеологію сіонізму, штампи антисемітизму і «демократії», грабують усі народи світу і будують Світову єврейську імперію. «Демократія» думала завоювати любов народу, але вона так і не зрозуміла, що народні маси презирливо ставляться до тих, у кого немає мужності жити не за вказівками закулісної влади США, а бути самими собою. Демократія викинула стиль з народного життя.

Ми повинні покінчити з грою в парламентські шахи, розпочати виховувати національну еліту, спростити податкову систему, покращити роботу органів державного управління, змінити пріоритети в галузі внутрішньої безпеки і національної самоповаги.

Сьогодні кожен уряд мусить рахуватися з тим, що кожна його дія зачіпає інтереси транснаціональних корпорацій та банків і на всі його необдумані односторонні міри може надійти відповідний удар певної сили і багатостороннього формату.

І останнє, про що ведуть мову надзвичайно рідко. У відсталих країнах з економікою, що деградує, вся економічна і політична лінія проходить за домінантою внутрішнього і зовнішнього боргу. Для скорочення витрат на обслуговування і погашення зовнішнього боргу потрібні дешеві долари. Для отримання більш дешевих доларів застосовують так званий «якір інфляції» — національні гроші включають у рамки валютного коридору. Їх обмінний курс знижується повільніше, ніж іде інфляція. Це дає видиме благополуччя в бюджеті. Він має низький дефіцит або не має його зовсім. Це може створити і благополучну ситуації в платіжному балансі країни. Але ножиці обмінного і реального курсу національної валюти (її скрита девальвація) викликають збитки в реальному секторі економіки. Власне цим і було спровоковано кризу в Росії в серпні 1998 року. Він визрівав з літа 1995 року, коли під переговори про перенесення боргових платежів довелося ввести валютний коридор для рубля. Збитки безпосередньо призводять до деградації балансів підприємств, спричиняючи «спазм ліквідності» в економіці.

Українська Консервативна партія викликає оскаженілу злість і ненависть у тих країнах, які вже давно перетворились у слухняних рабів міжнародного банківського капіталу. Консерватори поставили завдання: звільнити Україну із обіймів цього транснаціонального спруту, і відміна «процентного рабства» є головним етичним принципом і програмою. Саме тому міжнародна економічна мафія разом із українською колоніальною адміністрацією намагається знищити Українську Консервативну партію і Міжрегіональну Академію управління персоналом.

Чи задумується хто-небудь над тим, навіщо нам вступати до Світової організації торгівлі (СОТ)? Вступ до цієї організації потрібний тим, хто продає нашу сировину, метал, вироби хімічної промисловості. Вступ до СОТ потрібен у першу чергу міжнародним банкірам, щоб продовжувати опутувати країну лихварським процентом. Більшості українців СОТ не тільки не потрібний, але й шкідливий.

А навіщо потрібно вступати Україні до НАТО? Тільки для того, щоб НАТО захищало український колоніальний уряд Світової єврейської імперії. Тільки в разі вступу України до НАТО міжнародні правителі будуть спокійними, знаючи, що в разі повстання Українського народу проти олігархів, колоніального уряду та ксеноеліти війська НАТО будуть вірними захисниками цих найманців міжнародних банкірів. Єдиним завданням НАТО є захист Світової єврейської імперії від радикальних борців за національне визволення.

Яким же бачать на Світовому економічному форумі в Давосі майбутній глобальний світ? Про це досить переконливо заявив на цьому форумі в 1996 році президент Бундесбанку: «Політичні керівники повинні знати, що тепер вони підпорядковані контролю фінансових ринків».

Тепер і Україна поставила свої фінанси в залежність від міжнародної біржі, що потягло за собою кінець будь-якої незалежної національної політики, кінець свободи, кінець усякої незалежності. Це заставляє нас, свободолюбних українців боротися не на життя, а на смерть з міжнародною фінансовою гідрою.

Демократія, яку нав'язують нам силою, є утаємничена форма правління міжнародних банкірів... Демократія — лише варіант диктатури, цієї безпринципної анонімної диктатури крупних банків, для яких демократія є необхідним для їхньої діяльності середовищем і заради досягнення якої вони вже спровокували цілу серію війн і готують нові війни. Для подібної демократизації використовується «томагавк-право»: «Ви ще не вірите в демократію — тоді ми летимо до вас».

Хто наступний?



* Девальвація — законодавче зменшення золотого утримання (вартості) грошової одиниці, зниження курсу паперових грошей відносно золота чи іноземної валюти.

** Програма «План Маршалла» — названа за іменем тодішнього держ-секретаря США Джорджа Кетлет Маршалла (1880–1959), ініціатора програми відновлення і розвитку Європи після Другої світової війни шляхом надання їй американської економічної допомоги. Лауреат Нобелівської премії миру за 1953 рік.

Література

1.    Филатов В. Война: сводки с фронтов иудейской империи. — М.: Алгоритм, 2006.

2.    Michael Baigent, Richard Leigh and Henry Lincoln. Holy Blood, Holy Grail (New York: Dell Publishing Co., 1983).

3.    Arkon Daraul. A History of Secret Sozieties (New York: Carol Publishing Group, 1995).

4.    Nesta H. Webster. Secret Socienties and Subversive Movements (Palmdale, CA: Omni Publications, reprint of original 1924 edition).

5.    Селянинов А. Тайная сила масонства. — М.: Русский вестник, 1999.

6.    Шурц Генріх (1863-1903) — німецький етнограф. Викладав у Лейпцизькому університеті, потім завідував етнографічним музеєм у Бремені. У знаменитій «Історії людства» Гельмольта він написав розділи «Західна Азія в епоху ісламу», «Африка», «Середня Азія».

7.    Генріх (1150-1197) — граф Шампанський, король Єрусалимський. У 1183 році брав участь у 3-му хрестовому поході. Женився на вдові Конрада Тірського в 1192, став тим самим Єрусалимським королем.

8.    La France d'hier et France de demain. — 1911. — № 24.

9.    Albert Gallatin Mackey The History of Freemasonry (New York: Gramercy Books, 1996).

10.  Эпперсон Р. Невидимая рука. Взгляд на историю как на заговор. — К.: «Издательство Аратта», 2003.

11.  Демократичну партію створено 1828 року. Серед засновників партії — Ендрю Джексон.

12.  Республіканську партію створено 1854 року Серед організаторів — Авраам Лінкольн.

13.  James Morgan. Abraham Lincoln, the Boy and the Man.

14.   Ralph Epperson. The Unseen Hand. An Introduction to the Conspiratorial View of History.— USA: PUBLIUS PRESS, 1990.


1. Эпперсон Р. Невидимая рука. Взгляд на историю как на заговор. — К.: Изд-во Аратта. — 2003. — С. 176.

2. Gary Allen. «The Bankers, Conspiratorial Origins of the Federal Reserve». — American Opinion (March, 1978).

3. Gary Allen. Federal Reserve, the Anti-Economics of Boom and Bust. American Opinion. — April, 1970. — P. 63.

4.  Cogressional Record. Bound Volume, (May 23, 1933). — Pp. 4055–4058.

5.  Martin Larson. The Federal Reserve. — P. 99.

6.  Jim Marrs, Crossfire: The Plot That Killed Kennedy (New York: Carrol & Craf, 1989). — P. 275.

7.  Филатов В. Война. Сводки с фронтов иудейской империи. — М.: Алгоритм, 2006. — С. 17.

8.   Організація північноантлантичного договору — НАТО (North Atlantic Treatic Organization — NATO), — створена 4 квітня 1949 року у Вашингтоні (США).

9.   Paul Adler: Warren Hough and Lawrence Wilmot. «Saddam: Bush-Whacked?». The Spotlight. April 8. — 1991. — P. 3.

10.  Warren Hough. «Iraq Policy No Accident». The Spor-tlight. — October 5. — 1992. — P. 3.

11.  Mike Blair. «Conzales: Impeach Top Cop». The Spor-tlight. — September 28. — 1992. — P. 1.

12.  Сіонські протоколи: джерела і документи: Іст. пам'ятка. — К.: МАУП, 2005. — С. 37.

Література



* Початок війни саме в березні вказує на суто юдейське коріння цього та інших військових конфліктів (наприклад, з Іраком) — саме в березні юдеї святкують Пурим, згадку про здійснений ними 2,5 тисячі років тому геноцид персів. — Ред.