«Соціальна етика конфуціанства: філософський аспект»

Вид материала

Содержание

1. Соціальна мудрість-щастя для народу.
2.Людина у вченні Конфуція.
3.Суворе дотримання норм-найважливіший момент соціального порядку

Подобный материал:

КИІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Реферат на тему:

«Соціальна етика конфуціанства: філософський аспект».

Аспірантки

Історичного факультету

Скірко-Романової

Оксани Григорівни

Науковий керівник

Доктор історичних наук,професор

Ставнюк В. В.

Київ-2011

Зміст

Вступ

Соціальна мудрість-щастя для народу.
Людина у вченні Конфуція.
Суворе дотримання норм-найважливіший момент соціального порядку.

Висновки.

Література.

Вступ.

Протягом багатьох століть, в тому числі і в період династії Цінь, великий вплив на духовне життя китайського народу мали «три вчення», або «три релігії»: конфуціанство,буддизм та даосизм. В китайській мові не було окремого слова для визначення поняття «релігія»: ієрогліф цзяо перекладався на слов’янські мови і як «вчення», і як «релігія».

За глибиною та тривалістю впливу на розвиток суспільно-політичної та філософської думки а також на формування духовної культури феодального Китаю серед названих трьох вчень перше місце належить конфуціанству.

Конфуцій жив в складний час, коли Китай страждав від внутрішніх суперечок та війн. Династія Чжоу, що була заснована у ХІІ ст. до н.е. переживала період міжусобиць. Китай був розділений на велику кількість князівств , які лише номінально об’єднувалися центральною владою правителя династії . Князі, що мали владу вели між собою нескінченні війни, намагалися розширити свої володіння за рахунок своїх сусідів. Народ страждав від податків, поборів та військових контрибуцій.

Сформована в певну систему поглядів, нормативна традиція багато в чому визначила параметри духовної культури Чжоуського Китаю. Однак, політична реальність, що іноді різко розходилася з нею не могла не вплинути на неї завдяки своїм коригувальним засобам. Соціально-політичні зрушення, зводилися до поступових подолань феодально-удільної децентралізації та до практичної децентралізації Чжоуського Китаю в середині І тис. до н.е. пред’явили до сфери ідей нові вимоги суть яких зводилася до пошуку оптимальних форм організації суспільства.

Добре відомо , що історичний виклик народжує необхідну відповідь. У Чжоуському Китаї він був запропонований мислителями та реформаторами VІ- ІV ст. до н.е. у декількох різних варіантах. Історично першим з них було вчення Конфуція, що за своєю суттю та формою найбільш близьке до традицій, які були закладені Чжоу-Гуном.

Уродженець царства Лу, де свято підтримувався культ засновника, Конфуцій(551-479 до н.е.) з ранніх років проявив глибокий інтерес до давнини, вбачаючи саме в ній еталон для наслідування: «Я передаю старину, а не сочиняю; верю в старину и люблю ее…»(Лунь- юй ,VII,1).

Витоки Конфуціанства дійсно виходять з часів Чжоу-Гуна, який був стурбований аналогічними проблемами укріплення централізованої адміністрації , що заснована на високому етичному стандарті. Разом з тим цілком очевидно, що старі проголошені Чжоу-Гуном та зафіксовані у « Шудзині» ідеї на новому витку суспільної еволюції потребували відповідного звернення, збагачення та розвитку , надання їм інших відтінків та акцентів. Власне саме до цього й зводився виклик епохи, який був прийнятий Конфуцієм. Впорався він зі своєю задачею досить вдало. Його вчення в решті решт виявилося згустком дуже глибокої та оригінальної думки, лише зовні, за основними ознаками схожою з тими,що були раніше. Тому не дивно,що створена на основі звичайних ідей філософська концепція получила ім’я її засновника, який сам скромно вважав себе лише тим, що передає мудрість древніх. Далеко не випадково у вченні Конфуція не залишилось міста містиці, ірраціоналізму, онтології, космогонії та навіть релігії і міфології. Та й Небо, єдина метафізична субстанція, що представлена в трактаті «Лунь-юй»,- виступає у вигляді не божества, а верховного регулюючо-контролюючого початку. В той же час характерними рисами філософії Конфуція треба вважати підкреслений раціоналізм,дидактику, сильний акцент на соціальну етику; словом, саме те, що стояло в центрі уваги мислителів до нього.

Конфуцій добре усвідомив непросту (на рівні знань стародавніх мудреців) соціологічну істину, згідно з якою суспільство – насамперед дещо упорядковане і тому повинне підкорюватися системі загальноприйнятих правил поведінки та норм життя, закріплених у стійких поняттях. Усвідомлення цього спонукало Конфуція активно спрямуватися до вдосконалення системи такого роду обов’язкових регламентів,- що дійсно можна вважати найбільш важливим із всього внесеного їм в соціально-політичне і взагалі духовне життя Китаю.

1. Соціальна мудрість-щастя для народу.

Доконфуціанська думка з її двома генеральними тезами (тян-мін і де) та підкресленою орієнтацію на соціальну етику на довгі віки свого існування сприяла формуванню у Чжоуському Китаї особливого стандарту цивілізованості . Рівень цього стандарту те, що в наслідок, з часом стало називатися знаком вень (культура),- був дуже високим. Відповідність йому було головним, що стало відрізняти китайця від не китайця. Ще одне поняття «дао» - «великий (всезагальний) шлях» у трактаті «Лунь-юй» пояснюється дуже широко передусім, як вірний шлях, принцип життя, мудрий та справедливий порядок, взірець норм поведінки. «Дао» безмежне для пізнання, як будь-яка істина. Але : «Если человек поутру постигает истинный закон вещей, то вечером он может умереть без сожаленья».(Лунь-юй,IV,8), тобто спокійно та без жалю піти з життя, усвідомивши, що головного в житті досяг. «Дао» - норма соціальної справедливості та правильної поведінки. В решті-решт, «дао» – доктрина самого Конфуція, його вчення. Розробка Конфуцієм поняття «дао», як філософської категорії (до цього знак тлумачився лише як «шлях»), мала велике значення. Це поняття перемістило акценти з небесного мандату на земну гідність людей. Відсунувши давно вже мовчазне Небо (не в бік, а скоріше вгору),залишивши за ним лише останнє слово. Конфуцій апелював до людини, надавши великий простір для її зусиль. Він створив новий і доволі земний у своїй основі, соціально-етичний критерій обов’язкового, потрібного для суспільства, оптимального для добробуту людей.

Відповідно змінилося, набуло нового вигляду та іншого змісту в його вченні ранньочжоуське поняття «де». Переставши бути виключно прерогативою правлячої еліти, родової аристократії, властивим і навіть дуже потрібним кожному,хто до нього прагнув. Воно стало критерієм етичної норми, стало знаком наявності належного етичного змісту, доброчесності. Конфуцій казав, що «де» не лишається на самоті, а розповсюджується поміж сусідів. Іноді «де» використовується як синонім слова «мораль». «Той, хто розносить почуте на вулиці,втрачає «де». Отже, діапазон поняття «де» в трактаті «Лунь-юй» виявився майже безкрайнім, Далеко не випадково сам вчитель якось вигукнув: «Мало тих, хто розуміє «де»!»

Розмірковуючи про державу, Конфуцій стверджував, що нею повинні керувати кращі, лише в цьому запорука розквіту держави і суспільства. До кращих належать ті, хто незалежно свого соціального походження доброчесні і талановиті, які бажають вчитися і готові самовдосконалюватися. «Кто управляет при помощи добродетели, того можно уподобить Северной Полярной звезде, которая пребывает на своем месте, а остальные звезды с почтением окружают ее.» (Лунь-юй,II,1). Конфуцій висунув і розробив тезу про гідну людину,шляхетного мужа високоморального та достойного «цзюнь-цзи» («син правителя», тобто благородний,шляхетний ). «Цзюнь-цзи» у вченні Конфуція відповідав майже недосяжному ідеалу,що являв собою якийсь абстрактний та наділений усіма можливостями повчальний комплекс чеснот. «Благородний муж» володів «п’ятьма чеснотами»: людяність(жень), обов’язок (і), норми поведінки (лі),знання (чжи), відданість (сінь), і крім цього повагою до батьків(старших) (сяо). Переклад значення «п’яти чеснот» дуже умовний: кожна з цих категорій конфуціанської етики має дуже великий зміст, щоб його можна було б висловити одним українським словом.

Принципи запропонованого та гаряче відстоюваного Конфуцієм соціального порядку зводилися до того, щоб старші завжди були наверху, а молодші внизу, що відповідало давнім нормам, патерналізму кланової структури з її природним і нескоримим кланом старших (за віком, поколінням,положенням, заслугами і т.д.) розпоряджатися і керувати: «Правитель завжди буде правителем, слуга-слугою,батько-батьком, а син-сином», тобто усі повинні добре усвідомлювати своє місце у суспільстві і обов’язки . Ситуація дуже ясна: батько в родині,государ в державі повинні керувати,інші підкорятися. Але якщо в випадку з батьком все зрозуміло без слів, то з державою завжди справи складніші. Хоча конфуціанство не бачило принципової різниці між родиною(у всякому разі дуже великою) та державою, не можливо було не розуміти, що один государ самостійно не може успішно керувати великою державою. Для цього йому потрібні умілі посередники, ті самі мудрі та здібні помічники, про яких дбав ще Чжоу-Гун, і готувати яких взявся Конфуцій. Від государя залежало, лише, щоб він не помилився в їх виборі та вибрав найкращих. Але ж. як не помилитися? Власне через це, Конфуцій так прискіпливо розробив поняття «цзюнь-цзи». Це була вичерпна відповідь тому, хто дійсно бажав би налагодити справедливу та мудру адміністрацію, яка б відповідала давнім заповітам. Конфуцій неодноразово підкреслював,що сенс справедливої адміністрації, соціальної мудрості - щастя для народу. Він підтримував принцип: у кожного свої турботи, своє місце,своя сфера діяльності, але він суворо відстоював принцип рівності стартових можливостей:здібні та мудрі повинні зайняти гідне їх місце. Але хто не здатний та й не бажає вчитися хто особливо не відзначається чеснотами і належить до розділу звичайних людей,простолюдинів,- саме вони покликані працювати.

Конфуція дуже турбували проблеми державного та суспільного життя. Він вважав, що головне-це дотримання традицій. Найпершою умовою щасливого життя народу і держави, був принцип, що кожен повинен займатися своєю справою. Тобто тією справою, для якої людину призначила суспільна роль.

2.Людина у вченні Конфуція.

Культ морального стандарту, як основа управління мала безпосереднє відношення до тих форм соціально-родинних зв’язків, включаючи культ предків. В етичних конструкціях Конфуція родина і держава виступали немов би двома несучими опорами, між якими існували багато численні з’єднувальні блоки.

Людина за ідеєю Конфуція – це людина сімейна, людина соціальна, людина, яка перш за все повинна усвідомлювати своє місце та свою роль у колективі. Люди не рівні і не можуть бути рівними між собою, хоча їх соціально-сімейні позиції з віком, і залежно від інших обставин, насамперед від особистої гідності і заслуг можуть сильно змінитися.

Стати людиною з великої літери(цзюнь-цзи), за Конфуцієм,міг майже кожен: « По натуре люди близки между собой, но по привичкам далеки».(Лунь-юй,ХVII,2». Людина для Конфуція ще й людина знаюча. Вона знає те, що потрібно знати і може застосовувати свої знання на практиці.

Етика Конфуція у строгій відповідності до традицій не самоціль, а найважливіший засіб вірного вирішення проблем. Конфуцій сконструював соціальний ідеал «цзюнь-цзи» і протиставив йому антипод – «сяо-жень». Якщо «цзюнь-цзи» об’єктивний та безпристрасний, спокійний та врівноважений, примирливий, але принциповий завжди, повний достоїнства, турбується про людей і бачить в них, перш за все, тільки хороше, то «сяо-жень» пихатий та зарозумілий , мріє лише про вигоду і прагне знайти в людях погане.(Лунь-юй,II,14 ;IV,16; VII,36; ХII,16; ХIII,23; ХII,26). «Цзюнь-цзи» вимогливий до себе, «сяо-жень» вимогливий до інших. Конфуцій також говорив, що «благородний муж» навчений справедливістю, а « нікчемний» лише своєю вигодою. Він старанно підкреслював різницю в етичному стандарті на двох, штучно їм сконструйованих полюсах. Його етика – могутній потік, який тягне людину від рівня «сяо-жень» до ідеалу «цзюнь-цзи». Головний принцип конфуціанської етики - це те саме золоте правило, яке можна зустріти в етиці різних країн та народів: «Не роби іншим того,чого не хочеш для себе». В різних варіантах цей вислів повторюється в «Лунь-юй» декілька разів(V,11; ХII,2;ХV,23). Ще один постулат справедливості, тобто те, що покликане охороняти достоїнства людини, вберегти її від приниження, і тим самим зберегти її самоповагу. Краще за все це відображене в діалозі: учень запитав: «Чи варто платити за зло добром?» Вчитель відповів: «Платіть добром за добро, а за зло віддячуйте по справедливості».(Лунь-юй,ХIV,34). Етика Конфуція далека від Євангельського всепрощення. Це була етика для людини та суспільства, заради встановлення мудрої адміністрації та соціальної гармонії. Конфуціанська етика була суворо ієрархічною, направленою знизу вверх, та зверху вниз, до того ж на варті чіткої ієрархії стояли ритуал і церемоніал, норми яких також були однією з генеральних віх соціальної етики. «Запровадження в свідомості китайця різноманітних церемоній, зазначав китаїст В.П.Васильєв,- позбавляло від сутичок, чвар, лайки, злочинів, так що завдяки церемоніалу, який засвоював кожний китаєць майже з народження, важко було вивести його з рівноваги». Всі китайські філософи, добре розуміли,що церемонії, привітання, поклони,правила старшинства і дотримування правил поведінки на вулиці, не мають ніякої дійсної вартості, якщо дивитися на них поза умов з якими вони зазвичай асоціюються. Разом з тим вони доводять, що без такого умовного приборкання в результаті нічого крім безпорядку не могло б бути.

За уявою конфуціанців, людина в своїх діях не повинна виходити з низинних почуттів, не повинна піддаватися природнім поривам: виражати гнів або радість, любов чи ненависть. Вона повинна незмінно виходити з прописаних моральних догм, які б страждання це їй не приносило.

Конфуцій бачив, що в суспільстві існує соціальна нерівність, людей поділяють на вищих на нижчих, заможних та бідних. Але ж як покінчити з несправедливістю на землі? Згідно з його вченням, цього можна досягти шляхом морально-етичного виховання людей, незалежно від їх соціального стану, шляхом внутрішнього вдосконалення особистості: якщо гнобитель і пригнобленні, експлуататор і експлуатовані, монарх та його піддані будуть дотримуватися встановлених морально-етичних принципів, на землі восторжествує справедливість.

В відповідності до цього, Конфуцій та його послідовники намагалися вирішити соціальні проблеми не економічними засобами, а за допомогою моралізаторських повчань і найсуворішим дотриманням соціально-етичних норм. Широкого розповсюдження серед конфуціанців получило таке твердження: « Вмерти з голоду-подія маленька, а втратити мораль - велика».

3.Суворе дотримання норм-найважливіший момент соціального порядку.

Найважливіша з розроблених саме Конфуцієм етичних категорій -«жень». Китайський ієрогліф -«жень». складається з двох смислових елементів: «людина» і два «цифра». Поняття «жень» в європейських перекладах ототожнюється зі словами «гуманність» і «людяність», «людинолюбство», хоча його поняття ширше. Конфуцій вважав, що людина з народження володіє вродженим почуттям людинолюбства, але воно пробуджується та проявляється в спілкуванні з іншими. Перша з етичних категорій - категорія соціальної етики, заснована на відпрацьовуванні відповідних взаємних зв’язків між людьми. Саме про це говорять багато численні афоризми «Лунь-юй», що містять поняття «жень». В широкому розумінні слово «жень» означає сукупність етичних та соціальних принципів взаємовідношень між людьми: милосердя, скромність, доброта,співчуття,любов до людей, альтруїзм та інші високо - моральні риси. Термін зустрічається в трактаті понад 100 разів при тому в дуже різних контекстах і різних позиціях, з далеко не однозначним змістом і багато численними відтінками. «Жень» - краса оточуючого світу, але пусті та красиві слова це не «жень». Це має бути істинна, внутрішня цінність, до того ж колосальної важності, без неї не збережеш вже досягнутих знань. Володіння «жень» передбачає постійне самовдосконалення. «Жень» - це сума позитивних якостей, а саме: чемність,великодушність, чесність, серйозність та доброта. «Якщо ви чемні, до вас будуть звертатися поважно; якщо великодушні, ви усіх подолаєте, якщо чесні вам будуть вірити;якщо серйозні – досягнете великих успіхів; якщо добрі-зможете використовувати послуги інших; так міркував Конфуцій. В кінцевому ж рахунку корінь «жень-сяо» та «ді»- це основа основ соціальної етики. «Жень»- символічний ідеал соціально етичного плану. Всі повинні прямувати до «жень», особливо це стосується тих, хто стоїть на вершині «соціально - адміністративних» сходинок. Ще одна з важливих переваг «жень»- це деяка приналежність до витонченого, до вміння розважатися: без «жень» не можуть бути реалізовані не правила «лі», ні музика (насолода вишуканим – «юе»).

Не всі розроблені Конфуцієм терміни так символічні та багатозначні. Деякі з них звучать дуже конкретно та відповідають більш визначеним поняттям – справедливості та обов’язку, довіра, гідність, поважність, стриманість, доброта, великодушність, мудрість та таке інше. Всі вони з того чи іншого боку характеризують ідеал «цзюнь-цзи» (жень, дао, де), які разом покликані привести звичайну людину до розряду досконалих.

Терміну «лі» важко дати адекватний переклад – це правила поведінки, соціальна норма , ритуально оформлений моральний кодекс. «Лі»- представляє собою реальність буття, яку важко зрозуміти і якої необхідно неухильно дотримуватися. «Лі»- норми поведінки. «Жень»- особистість, яка прагне досконало їх реалізувати. Суворе дотримання норм «лі» - найважливіший момент соціального порядку. Якщо верхи поважають «лі», народ буде слідувати за ними і також поважати норми. Знайомств з «лі» , практичне слідування його наказам в будь-якому випадку гарантують захист людини від безчестя і ганьби, до того ж це особливо стосується верхів, а також освічених та взагалі усіх грамотних людей. Далеко не випадково Конфуцій наполягав на тому, щоб його син вивчав правила - «лі», бо навіть мудрість, гуманність, та гідна поведінка без «лі» втрачають своє значення: «чемність перетворюється на метушню, обережність у боягузтво, сміливість приводить до смути, а прямота перетворюється на грубість».

Особливий аспект «лі»- зв'язок ритуалу та церемоніалу з музикою, з приємними звуками, відпочинком і т.п. Поняття «лі» та «юе» близькі. Справа навіть не в тому, що ритуал та церемоніал в древньому Китаї завжди супроводжувалися музикою,під час співами та танцями.

Сфера почуттів у вченні Конфуція завжди повинна була знаходитися під суворим контролем раціональної етики. Це проявлялося у прагненні триматися середини. Той хто слідує за"великою серединою"починає володіти «де».

Конфуцій вірив в силу слів,міць прикладу, в твердість справжнього «цзюнь-цзи», готового на великий подвиг, в ім’я вищого обов’язку, високої моралі, глибокої внутрішньої упевненості. «Цзюнь-цзи» чесний, твердий,щирий,він несе відповідальність лише перед самим собою та своєю моральністю. «Цзюнь-цзи» не інструмент!» - проголошував вчитель (Лунь-юй,II,12). І в цьому, як і в багатьох своїх переконаннях Конфуцій був суворим і безкомпромісним.

Висновки

Вчення Конфуція не можна однозначно сформувати у термінах західної культури. Його назвали першим китайським філософом, але якщо він і філософ, то доволі своєрідний, не схожий на багатьох відомих нам західних мислителів. В Конфуції вбачали і релігійного вчителя, хоча його релігійність за формою дуже відрізняється від набожного християнина. Конфуціанство - це своєрідний зразок східної мудрості. Історична достовірність Конфуція не має сумнівів. Китайці бачили в ньому не Бога, а людину, що належала до категорії «шенів». Це люди особистої надлюдської мудрості, що достойні святішого сану імператора – «Сина Неба». Конфуцій був найгеніальнішим мислителем Китаю. Його вчення не загинуло після смерті, а продовжувалося учнями. За часів династії Тан (618-907) Конфуцію було присвоєно почесний титул «перший святий». За часів династії Сун (960-1279) був впроваджений обряд поклоніння на могилі мудреця. Пізніше він навіть був удостоєний титулу «наставник государя». За часів династії Мін(1368-1644) його називали найдосконалішим, наймудрішим, самим прозорливим, самим доблесним вчителем», «великим вчителем нації».

Наприкінці XIX ст., за офіційною китайською статистикою, в країні налічувалось 1560 храмів на честь Конфуція, в яких одночасно розміщувалися і екзаменаційні зали. Щорічно в ці храми доставляли жертвоприношення( потім їх роздавали молільникам), приблизно в такій кількості: 62600 свиней, кроликів, овець та оленів і 27000 кусків шовку. Двічі на рік, весною та восени імператори останніх династій вшановували древнього мислителя в пекінському «Храмі Конфуція». Напередодні церемонії, протягом декількох днів, імператор та сановники, що приймали участь у вшануванні, дотримувалися суворого посту. У день церемонії вони приходили до храму, здійснювали обмивання, одягалися в жертовний одяг і потім приносили жертви, вимовляючи слова возвеличення: « Ти видатний, о найдосконаліший мудрець! Твоя доброчесність безмежна; твоє вчення досконале. Серед смертних тобі не було рівних. Усі правителі тебе шанують. Твої вислови і узаконення зі славою признаються. Ти взірець служіння імператору. Жертвенні сосуди з благоговінням виставлено. Сповнені поважання, ми б’ємо у гонги та дзвони». Під час таких церемоній грала музика, виконувалися пісні та ритуальні танці.

Відмінність і велич Конфуція не в тому, що він хотів змінити світ - цього хотіли і до цього прагнули дуже багато мудреців. Повага до знань минулого – ось, сильна сторона вчення Конфуція. Його незмірною заслугою являється те, що він сумів створити систему ідей та інструментів, які з часом дійсно змінили вигляд країни. Головною заслугою Конфуція було висунення ним на перший план людини як такої, поза соціальної та політичної ієрархії. Її цінність він шукав передусім у моральній сфері, в якій центральною категорією стала "любов до людини ", "милосердя". Конфуцій проголошував ідеал соціальної гармонії, який не втратив певну привабливість і для сучасного людства.

Література

1. Алексеев В.М. В старом Китае. Москва,1958г.

2.Алексеев В.М. Китайская народная картина Текст. / В.М. 3.Алексеев.М.Наука,1966.-260с.
4.Богута И.И. История философии в кратком изложении.(перевод с чешского),М., 1991г.

5.Борох Л.Н. Конфуцианство и европейская мысль на рубеже Х1Х-ХХвв. Текст. / Л.Н. Борох. - М . : Вост.литература, 2001. - 287 с.
6.Борох О.Н. Интерпретация древнекитайской традиции с позиций современной экономической теории / Л.Н. Борох // Проблемы Дальнего Востока. - 1998. -№1._с . 96-105.

7.Быков Ф.С. Зарождение политической и философской мысли в Китае М.1966г.

8.Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайской мысли. М. Наука,1966.

9.ВасильевЛ.С. Древний Китай. М., 1995. Т. I, T. II.
Васильев Л.С. Китай: наследие конфуцианства, - «Азия и Африка сегодня», 1966,№8.

10.Васильев Л.С. Культурно-религиозные традиции стран Востока. М., 1976.
11.Васильев Л.С. Культы, религии, традиции в Китае. 2-е изд. - М.: Издательская фирма "Восточная литература" РАН, 2001. - 488 с. (первое издание было в 1970 г.)
12.Васильев Л.С. Феодальный клан в древнем Китае (Возникновение, расцвет, упадок). Ст. в сб. Социальные организации в Китае. М., 1981, с. 160-180.
13.Васильев Л.С. История Востока. Т. 1, 2. М., «Высшая школа», 1997.. 14.Васильев Л.С. История религий Востока. М., 2001. 432 с.
15.Васильев Л.С. Конфуцианство в Китае, - Вопросы Истории, 1968, №10.
16.Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайского государства. – М., 1983.
17.Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайской мысли (формирование основ мировоззрения и менталитета). М., 1989. – 309 с.
18.Васильев Л.С. Социальная структура и динамика древнекитайского общества. – «Проблемы истории докапиталистических обществ», кн,М. 1968.

19.Васильев Л.С. (отв. ред.). Этика и ритуал в традиционном Китае. М., 1988.218с.

Blog

«Соціальна етика конфуціанства: філософський аспект»

Содержание