Л. К. Воронова фінансове право україни підручник Рекомендовано Міністерством освіти І науки України Київ Прецедент Моя книга
| Вид материала | Книга |
- М. О. Халімовського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 2166.16kb.
- Гриф «Рекомендовано Міністерством освіти І науки України. Підручник для студентів юридичних, 2813.74kb.
- Щербина В. С щ64 Господарське право: Підручник. 2-е вид., перероб. І доп, 10662.68kb.
- Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн, 10400.57kb.
- В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
- Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
- Гриф «Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів юридичних, 3820.01kb.
- Програма факультативного курсу для 10-11 класів знз рекомендовано Міністерством освіти, 228.81kb.
- Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
- Сливка С. С47 Юридична деонтологія. Підручник. Вид. 2-е, пере-роб. І доп, 4452.28kb.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списуються банками з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача.
Клієнти банків самі обирають правові форми розрахунків серед тих, які їм пропонують банківські правила. Правова форма безготівкового розрахунку —- це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівкових розрахунків:
— платіжне доручення;
— платіжна вимога-доручення;
— платіжна вимога;
— розрахунковий чек;
— акредитив;
— банківські платіжні картки;
— вексель.
Студент повинен знати, що у безготівкових розрахунках готівка не використовується, а застосовуються безготівкові кошти,
Безготівкові кошти можна уявити собі як об'єкт права вимоги власника рахунку до банку, яке виникло у нього в силу прийняття банком зобов'язань з повернення коштів з рахунку, який відкрив цей банк за договором поточного рахунку.
Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній валюті України" встановила розрахункові документи, які подаються у банк, та випадки, коли банк повертає розрахункові документи без виконання.
Якщо до банку надходять кілька розрахункових документів, то встановлюється така черговість при їх виконанні:
1) платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів;
2) розрахункові документи по внесенню платежів до бюджетів;
3) платіжні вимоги, оформлені на підставі інших платіжних документів;
4) усі інші документи виконуються в порядку їх надходження до банку. ,,
Фінансове право України
377
Правове регулювання здійснення розрахунків у різних правових формах передбачається банківськими правилами.
Платіжне доручення —розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 10 календарних днів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума доручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника.
Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої І нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про сплату певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику. Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа і передає в банк, який його обслуговує. Банк одержувача, як і банк платника не вникають у суть суперечок, якщо вони виникають.
Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки. Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емІтент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.
Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отримані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або послуг.
Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Інструкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній валюті" та Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не суперечить законодавству України.
Акредитив — договір, що містить зобов 'язання банку-емі-тента, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов 'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається платіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити платіж: на умовах, визначених в акредитивній заяві. Банки відкривають багато видів акредитивів.
| 378 Л. К. Воронова Залік взаємної заборгованості — це розрахунки, коли взаємні зобов'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різницею здійснюється платіж на загальних підставах та за національним законодавством — Законом України "Про обіг векселів в Україні", Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", а також законами України про приєднання України до відповідної Женевської конвенції 1930 р. та Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією 1930 р., з урахуванням застережень, обумовлених додатком II цієї конвенції; Женевською конвенцією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі та Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів. Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити век-селедержателю певну суму коштів після настання певного терміну. Векселі бувають простими (соло) і переказними. Простий — це нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити суму коштів у визначений строк у визначеному місці власнику векселя. Вексель може передаватися шляхом Індосаменту. Індосамент — це передавальний напис на звороті векселя, який проставляє власник на користь іншої особи і підписує на векселі або на додатку до векселя. Індосамент може бути іменний, коли вказується особа, якій передають вексель, або бланковий — підписаний індосантом (власником векселя без вказання особи). Індосант відповідає за акцепт і за платіж. Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя, яка забезпечує гарантії векселя. Платник зазначає на векселі— "акцептований" і ставить підпис. Платіж за векселем може бути проведено повністю або частково шляхом авалю. Аваль — це забезпечення третьою особою, або однією з осіб, що підписали вексель, сплати суми за векселем. АвалІст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Це зобов'язання дійсне і тоді, коли гарантоване зобов'язання виявиться недійсним. Платіж за векселем в Україні здійснюється виключно у безготівковій формі. .ь ■ - Фінансове право України 379 Інкасова форма розрахунків здійснюється в порядку, передбаченому в Уніфікованих правилах для інкасо в редакції 1995 р. в сфері міжнародних розрахунків. Інкасування (інкасо) — це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжувальними документами з метою одержання платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу. Мова йде про два види документів. Фінансові документи — переказні та прості векселі, чеки та Інші документи для одержання платежу. Комерційні документи — це рахун-ки-фактури, транспортні документи, які не є фінансовими. Документи, що передаються на інкасо, супроводжуються інкасовим дорученням із детальними інструкціями. Інкасуючий банк несе відповідальність тільки за видачу документів платнику проти платежу чи акцепту І не відповідає ні за перевірку документів, ні за платіж, ні за акцепт. Платіжні картки — це емітована банком України банківська платіжна картка відповідно до діючого законодавства, за допомогою якої власник картки має можливість здійснювати оплату товарів, послуг І одержувати готівку. Картку може емітувати й Іноземний банк, і Іноземна небанківська установа. Як самостійний вид безготівкових розрахунків розглядаються кредитні картки банків. Це пластикова пластинка з нанесеною магнітною стрічкою або внутрішньою мікросхемою, яка забезпечує доступ до спеціального карткового рахунку в банку. Кредитні картки можуть бути кредитовими, коли картки використовуються для купівлі товарів за кредитною лінією, яка використовується автоматично в межах встановленого банком ліміту, або для одержання певної суми коштів через бан-комат Із рахунку, відкритого власнику картки в банку (дебетові картки), в межах залишку коштів на рахунку1. 1 Широке розповсюдження в практиці набули пластикові картки, які емітуються не банками. Пластикові картки за цільовим призначенням розділяються на: 1) ідентифікаційні, які є практично перепустками для співробітників фірм, а за кордоном їх використовують в готелях як електронні ключі; 2) клубні, що випускаються клубами, магазинами, іншими організаціями для своїх членів і клієнтів; 3) дисконтні, коли пред'явник такої картки має право на зниження ціни на товар певної торгівельної організації. Цей вид карток використовується супермаркетами для свої покупців. Ні дисконтні, ні клубні, ні ідентифікаційні картки не використовуються при трансакціях (від лат. Ігалзасііо — платежі), пов'язаних із розрахунками. |
380
Л. К. Воронова
Контрольні запитання
1. Дайте поняття банківської системи.
2. Які банки діють в Україні?
3. Правовий статус НБУ.
4. Що таке гроші і грошовий обіг?
5. В яких формах існує грошовий обіг?
6. Що таке емісія грошей?
7. Форми розрахунків в Україні.
8. Що таке касові операції і за якими правилами вони проводяться?
Глава 18. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ
• Валютний контроль
• Повноваження державних органів і функції банків у регулюванні валютних відносин
• Суб'єкти валютних відносин, їх права й обов'язки
• Порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства
§ 1. Поняття і зміст валютного регулювання
Дуже часто під валютою розуміють тільки іноземні грошові знаки, але це не так. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", яким, власне, в основному і регулюються валютні відносини, чітко розрізняє поняття валюти:
1) "валюта України" — грошові знаки України, платіжні документи та інші цінні папери у валюті України;
2) "іноземна валюта" — грошові знаки іноземних держав, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.
Як правило, розрізняють три правових валютних режими1, які використовуються державами: а) режим державної валютної монополії (яка була в СРСР); б) режим валютного регулювання (наприклад, в Україні такий режим установлено Декре-
1 Дорофеєв Б. Ю., Земцов И. Я, Пушин В. А. Валютное право России. — М., 2000.
Фінансове право України
381
том Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"; в) режим вільно конвертованої валюти.
Тип валютного режиму визначає принципи здійснення валютних операцій, права Й обов'язки органів держави, які регулюють валютні відносини, і повноваження юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у валютних відносинах з приводу придбання, володіння, використання валютних цінностей, та відповідальність за порушення валютного законодавства. Перелік складових, які характеризують тип валютного режиму, свідчить про те, що ці відносини складні й регулюються не тільки нормами фінансового, а і конституційного, адміністративного, цивільного і кримінального права, тому валютні правовідносини — це врегульовані правовими (у нашому випадку — в курсі фінансового права — фінансово-правовими) нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу1.
Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.
Органами прямого валютного регулювання виступають державні органи, які Конституцією України уповноважені видавати нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. Діє і так зване непряме регулювання (на підставі нормативно-правових актів), яке в державі доручено комерційним банкам.
Головним органом валютного регулювання в Україні є Національний банк. Його "подвійна" юридична природа дозволяє йому видавати нормативно-правові акти з валютних питань і одночасно як органу непрямого регулювання виконувати власні валютні операції. Комерційні банки можуть здійснювати ва-
1 Див.: Артемов И. М. Финансово-правовое регулирование внешнеторговой деятельности. — М., 1999; Меркулов А. Ю. Финансово-правовое регулирование валютних операциЙ юридических лиц в Российской Федерации. Автореф. канд. дис. — М., 1999; Алисов Е. А. Правовое регулирование валютних отно-шений в Украине. — X., 1998; Іоффе А. Ю. Правове регулювання валютних операцій та здійснення валютного контролю // Банківське право України. — К„ 2000. — С. 217-220; Вязовский К. О. Административно-правовое регулирование валютних отношений. Автореф. канд. дис. — СПб., 2000.
382
Л. К. Воронова
лютні операції — тільки тоді, коли вони отримали ліцензію Національного банку України.
Структура валютних правовідносин, як І інших, включає три складових: суб'єкти, об'єкти і зміст.
Валютне регулювання починається з прийняття Верховною Радою України основного закону, який регулює головні питання в галузі валютного регулювання. Нормативно-правові акти в цій галузі приймає Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України та Національний банк України.
Національний банк України є головним органом валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні Іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нормативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерезидентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті І нерезидентами — у валюті України.
Валютне регулювання передбачає видання нормативно-правових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодавством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснення валютних операцій; визначення курсів Іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті.
В Україні валютний курс встановлюється Національним банком України і означає співвідношення двох валют на валютному ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах. Від нього будуть залежати прибутки іноземних Інвесторів, оскільки вони вкладають свої капітали, розраховуючи на прибутки, пов'язані із валютним курсом, його змінами; а також конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку. Урівноваженість його є показником економічної і політичної стабільності країни. Валютні курси, як правило, існують у двох режимах: режимі плаваючого валютного курсу, коли він установлюється залежно від реального стану економіки І співвідношення вартості набору товарів і послуг, або фіксованого валютного курсу, коли затверджена вартість валюти або підтримується цент-
Фінансове право України
383
ральним банком на певному рівні, або фіксується завдяки прирівнюванню до якого-небудь еквіваленту1.
Національний банк України, крім функцій прямого контролю, також здійснює:
— державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
— разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
— контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
— визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
— видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
— накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
— встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
— публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.
Ст. 44-50 Закону України „Про Національний банк України" закріплюють за НБУ повноваження в сфері валютного регулювання та контролю; організації валютного ринку; проведення дисконтно! (англ. сИзсошті— облік векселя, обліковий процент при обліку векселів або скидка з ціни товару або валюти у біржових або валютних угодах) та девізної (фр. сієуі-8ез — платіжні засоби в іноземній валюті) політики; поповнення та використання золотовалютного резерву та покладають на нього функції зберігача золотого запасу, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей.
Валютну політику держави можна поділити на дві частини: поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що
1 Варламова М. А., Круплякова Ю. А. Финансн, денежное обращение и кредит. — М., 2005. — С. 63.
384
Л. К. Воронова
реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо1.
Декрет Кабінету Міністрів України "Про валютне регулювання і валютний контроль" (далі — Декрет) поділяє суб'єктів валютних правовідносин на резидентів і нерезидентів.
До резидентів належать:
— фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням в Україні, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичний імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств І організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезидентами українське законодавство вважає:
— фізичних осіб (Іноземних громадян, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України;
— юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства Іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України);
— розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.
1 Ющенко В, А.. Міщенко В. І. Валютне регулювання. — К„ 1999. — С. 79-82. :».
Фінансове право України
385
Об'єктами валютних правовідносин є: валюта України; цінні папери, що номІновані у валюті України; іноземна валюта; валютні цінності.
Змістом валютних правовідносин виступають валютні операції, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів, і до яких згідно з чинним законодавством України належать:
— операції, пов'язані з переходом права власності та інших прав на валютні цінності, а також операції, що пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів у іноземній валюті;
— вивезення і ввезення та переказ в Україну та з України валютних цінностей;
— здійснення міжнародних грошових переказів;
— розрахунки між резидентами і нерезидентами у валюті України.
Валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку України, які поділяються залежно від тривалості та періодичності здійснення:
• генеральні ліцензії (§епега! Псепзе — англ.), які видаються на здійснення валютних операцій на весь період валютного регулювання і не потребують індивідуальної ліцензії. Уповноважені банки, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами;
• індивідуальні ліцензії (ІпсІіуіа'иаІ Іісепзе — англ.) видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Положення "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" затверджене Правлінням Національного банку України і вміщує перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії.
Ліцензія Національного банку України на здійснення валютних операцій надається банкам — юридичним особам, які здійснюють свої операції на території України не менше одного року, мають статутний капітал розміром, що встановлюється
386
Л. К. Воронова
Національним банком, та власні кошти. Після отримання ліцензії банки стають уповноваженими банками.
Валютні операції—складний правовий .механізм, що являє собою вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб, спрямованих на досягнення правового наслідку: на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків суб'єктів при здійсненні дій з валютою. Переважно ці відносини регулюються цивільно-правовими нормами1 і детально вивчаються у курсі банківського права.
§ 2. Правові основи валютного контролю
Основним органом валютного контролю відповідно до чинного законодавства України виступає Національний банк України.
Завданням валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Контроль за валютними операціями, які проводять резиденти і нерезиденти через банки, здійснюють уповноважені банки. Оскільки ці операції повинні проводитися виключно через банки, саме вони вважаються агентами валютного контролю. Правовою базою здійснення валютного контролю є "Положення про валютний контроль", затверджене постановою Національного банку України № 49 від 8 лютого 2000 р.
Валютний контроль здійснюють також:
— органи Державної митної служби за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;
— органи Державної податкової служби;
— Міністерство зв'язку України за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Національний банк, уповноважені банки, які є агентами валютного контролю, здійснюють контроль за валютними опера-
Валютні операції поділяються на такі види: негайна операція — тод-опе-рація, коли валюта передається в день її продажу; скорочувана (том-опера-ція), коли валюта перелається наступного дня; короткострокова (спот-опера-ція) — коли операція здійснюється за 2 робочих дні; довгострокова операція (форвардний розрахунок) означає обумовлену контрактом затримку розрахунку у майбутньому. На валютному ринку можуть поєднуватися операції на умовах "спот" з операцією на строк, тобто операції одночасної купівлі чи продажу іноземної валюти за готівку та продажу чи купівлі її на умовах "форвард". — Див. детальніше: Карманов Є. В, Банківське право України. — X., 2000. — С. 291-308. .■•')
фінансове право України
387
ціями резидентів і нерезидентів, відповідності їх дій чинному законодавству, умовам ліцензій, дотриманню положення про відповідальність за порушення валютних операцій.
Інструкція НБУ "Про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України" Із змінами, внесеними 12 серпня 2005 р., встановлює правила ввезення І вивезення валюти через митний кордон фізичними особами.
Фізична особа (незалежно від віку) може вивозити за межі України валюту в сумі, що не перевищує 10 тис. грн., у тому числі ювілейні та пам'ятні монети із недорогоцінних, та дорогоцінних металів у сумі, що не перевищує 3 тис. грн., а за умови письмового декларування митному органу валюти України (у тому числі монет із дорогоцінних металів), якщо сума перевищує 3 тис. грн.
Якщо валюта України була вивезена з України на законних підставах (за наявності митної декларації), фізична особа може ввести валюту на суму, що перевищує норму для усного декларування. За межі України фізична особа може вивезти іноземну валюту, дорожні чеки або картки Уіза Тгауеі Мопеу в сумі, що не перевищує 10 тис. доларів США, або еквівалент цієї суми в Іншій Іноземній валюті: за усного декларування митному органу іноземну валюту або чеків — не більше 3 тис. доларів США, за умови письмового декларування — якщо сума перевищує 3 тис. доларів США. Якщо сума валюти вивозиться нерезидентом, необхідне підтвердження уповноваженого банку. Вивезення карток Уіза ТгауеІ Мопеу вимагає підтвердження уповноваженого банку і не може перевищувати 10 тис. доларів США за однією карткою.
Фізична особа має право ввозити в Україну іноземну валюту або чеки на суму, що не перевищує 15 тис. доларів США (або еквівалент цієї суми в Іншій валюті), за умови усного декларування— 3 тис. доларів, або за умови письмового декларування, якщо сума перевищує 3 тис. доларів США. Фізична особа має право ввозити в Україну банківські метали до 500 грн. та в іноземних монетах з обов'язковим декларуванням.
У нормативно-правових актах Національного банку України дуже часто вміщуються уповноважуючі фінансово-правові норми. І у вище викладеній Інструкції фізичні особи мають право ввозити і вивозити національну і іноземну валюту тоді,
388 Л. К. Воронова
коли вони суворо додержуються правил, встановлених НБУ. Діючи поза межами, встановленими Інструкцією, фізичні особи будуть допускати правопорушення, які караються за нашим законодавством.
Законодавство України, як правило, дозволяє використовувати іноземну валюту на території України лише за наявності ліцензії, виданої Національним банком України. Використання іноземної валюти як засіб платежу дозволяється лише тоді, коли ініціатором таких дій виступає уповноважений банк, який має ліцензію НБУ на здійснення таких операцій та письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, або у випадках, передбачених законодавством. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах, можуть застосовуватися у платежах тільки з дозволу НБУ1.