Започаткування та ведення підприємницької діяльності Вступ Мале підприємництво

Вид материала

Документы

Содержание 5. Облік та звітність суб’єктів підприємницької діяльності До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) До місцевих податків належать 6. Правовий захист підприємництва 7. Державні, регіональні та міжнародні програми підтримки Регіональна Місія Агентства США з міжнародного розвитку Представництво Європейської комісії в Україні Фонд «Україна – Хабітат» Фонд Східна Європа Фонд «Відродження» Фонд цивільних досліджень і розвитку США Польсько-українська фундація співпраці ПАУСІ Фонд сприяння демократії

Подобный материал:

• Вступ 3 теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності 7 Поняття підприємницької, 147.27kb.
• "Підприємництво та бізнес-культура", 35.96kb.
• Паспорт спеціальності 08. 00. 04 – економіка та управління підприємствами, 292.08kb.
• Президія вищої атестаційної комісії україни, 23.11kb.
• Затверджено постановою президії вак україни від 18. 01. 2007, 24.2kb.
• Створення І установчі документи господарського товариства, 342.32kb.
• Інститут соціальної та політичної психології апн україни, 714.67kb.
• Закону України "Про підприємництво", 104.75kb.
• Особливості ведення підприємницької діяльності в сільськогосподарській сфері, 1124.89kb.
• План вступ Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та механізм регулювання, 572.03kb.

5. Облік та звітність суб’єктів підприємницької діяльності

Закон України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

В Україні справляються загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):


1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету

державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки

державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської

катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний,

спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію,

крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

26) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для

споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:


1) податок з реклами;

2) комунальний податок.


До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:


1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно - і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак.


Перш за все, що розпочати власну справу і спробувати себе у підприємницькій діяльності в сфері малого бізнесу, то, безумовно, необхідно орієнтуватися в законодавчому та аналітичному просторі України щодо питань оподаткування, організації діяльності приватних підприємців, роботи з персоналом тощо.

Вивчення досвіду малого підприємництва в розвинутих країнах свідчить, що сприяння його розвитку можливе лише шляхом поєднання, узгодження різних форм, методів, засобів регулювання і підтримки, головним серед яких є податкова політика. Саме податкова політика має величезне значення при формуванні сприятливого клімату для розвитку підприємництва в Україні. Адже податки повинні виконувати не лише фіскальну функцію, але й регулюючу.


На сьогодні в Україні існує загальна система оподаткування та спрощена система оподаткування, обліку та звітності.


Як свідчить практика, більшість приватних підприємців віддають перевагу єдиному або фіксованому податку. Ці способи оподаткування є найбільш прийнятними, тому що:

- значно спрощують облік доходів та витрат підприємця;

- скорочують кількість податкової звітності;

- позбавляють підприємців від необхідності застосування РРО, розрахункових книжок (за

умови, що такі підприємці не здійснюють продаж підакцизних товарів, за винятком пива

на розлив).


Основу кожної спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності становить сплата певної суми, яка замінює надходження до бюджетів і державних цільових фондів низки основних податків та зборів (обов'язкових платежів). Спрощені системи (крім єдиного податку для юридичних осіб) є видами наперед визначеного оподаткування: розмір фіксованого податку, єдиного податку не залежить від величини доходів, одержаних у процесі провадження підприємницької діяльності.


Відповідно до розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (із змінами і доповненнями) встановлено, що з 1 липня 2005 року до прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування" цей розділ застосовується з урахуванням таких особливостей.

 

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на:

суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;

суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів;

суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», згідно із Законом України від 25 березня 2005 року N 2505-IV, враховуючи зміни, внесені Законом України від 3 червня 2005 року N 2642-IV).


Обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від підприємницької діяльності, за фіксованим розміром прибуткового податку з громадян можна лише в тому разі, якщо фізична особа - підприємець, продає товари на ринках і надаєте супутні такому продажеві послуги. Законодавство не визначає, які саме послуги треба вважати послугами, супутніми продажеві товарів.


Платником фіксованого податку можна стати, якщо дотримуватися таких трьох умов:

• необхідно перебувати в трудових відносинах не більше ніж з п'ятьма особами (до них треба зараховувати також тих членів сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності);
  
• валовий дохід від підприємницької діяльності протягом останніх 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, (незалежно від того, використовували найману працю чи ні) не повинен перевищувати 7 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
  
• сплачувати ринковий збір згідно із чинним законодавством України.
  

Обираючи спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком, необхідно пам'ятати про ще одне обмеження: сплачуючи фіксований податок, фізична особа - підприємець не має права торгувати лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.


Громадянин за своїм бажанням може придбати патент на здійснення підприємницької діяльності на всій території України.


Такий документ може мати різний термін дії — від одного до дванадцяти календарних місяців. Час чинності патенту підприємець обирає самостійно.


Щоб одержати патент необхідно подати до державної податкової інспекції за місцем проживання наступні документи:

• заяву на одержання патенту, складену в довільній формі;
  
• документ, що засвідчує сплату фіксованого податку.
  

Величину цього податку встановлює відповідна місцева рада. Якщо підприємець провадить підприємницьку діяльність самостійно, то сплачує тільки суму, встановлену відповідною місцевою радою. А якщо використовується наймана праця, то за кожного найманого працівника (цих осіб необхідно зазначити в заяві) сплачується додатково ще 50% податку.


Заява на одержання патенту підписується підприємцем і подається ним особисто (у законодавстві не передбачено можливості надсилання цього документу поштою).


У заяві на одержання патенту обов'язково потрібно вказати такі дані:

• своє прізвище, ім'я та по батькові;
  
• свій ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;
  
• місце провадження підприємницької діяльності;
  
• вид підприємницької діяльності;
  
• перелік та ідентифікаційні номери осіб, які перебуватимуть з підприємцем в трудових відносинах (до цієї групи відносять також членів сім'ї, якщо вони провадять підприємницьку діяльність разом з підприємцем);
  
• інформацію про доходи, які підприємець отримав від підприємницької діяльності за останні 12 місяців, або інформацію про те, що доходів не отримували.
  

Розмір фіксованого податку встановлює місцева рада за місцем провадження підприємницької діяльності. Цю інформацію можна отримати в державній податковій інспекції, місцевій раді або виконкомі. Втім, якщо підприємець хоче придбати патент на провадження підприємницької діяльності на всій території України, ніякі додаткові довідки не знадобляться: у такому разі розмір фіксованого податку, визначений у законі, становить 100 грн. за календарний місяць. У державній податковій інспекції підприємець також може одержати реквізити рахунку, на який потрібно переказати суму фіксованого податку. Важливо пам’ятати, що необхідно сплатити фіксований податок не лише за себе, а й за тих осіб, які залучаються до підприємницької діяльності за фіксованим податком і дані про яких зазначено в заяві на одержання патенту.


Державна податкова інспекція повинна видати патент протягом трьох робочих днів від дня прийняття від підприємця правильно оформленої заяви на одержання патенту — за умови, що разом із заявою подано документ, який засвідчує сплату фіксованого податку. До патенту вносять ті дані, які вказано у заяві. Цей документ підписує керівник, а за його відсутності — заступник керівника державної податкової інспекції. Патент засвідчують печаткою податкової інспекції.


Одержавши патент, необхідно пам'ятати про два важливі правила. По-перше, оригінал патенту платник фіксованого податку не має права передавати іншим фізичним особам. По-друге, показуючи свій патент представникам контролюючих органів, платник фіксованого податку, зобов’язаний одночасно показати свій паспорт або інший документ, що засвідчує особу. В іншому випадку патент вважатимуть недійсним.


Платника фіксованого податку та осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також членів його сім'ї, що беруть участь у підприємницькій діяльності такого платника фіксованого податку, звільнено від сплати таких податків та зборів (обов'язкових платежів):

• нарахування на фонд оплати праці;
  
• відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України, встановлені відповідно до Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України";
  
• податок на промисел;
  
• збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
  
• збір на обов'язкове соціальне страхування;
  
• збір до Фонду України соціального захисту інвалідів.
  

Платників фіксованого податку звільнено від обов'язкового ведення обліку доходів і витрат, який повинні вести суб'єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, що працюють за загальною системою оподаткування, обліку та звітності. Звичайно, якщо підприємець вважає за необхідне, він можете вести облік доходів і витрат за допомогою книги обліку доходів і витрат за формою № 10. Однак можна вести облік валового доходу в зручній формі, не використовуючи книги обліку доходів і витрат за формою № 10.


Щоб підтвердити величину валового доходу, одержаного від підприємницької діяльності за фіксованим податком, необхідно регулярно подавати декларації про свої доходи. Згаданий документ потрібно подавати по закінченні кожного звітного кварталу та кожного звітного року. Відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» декларацію про доходи за календарний квартал належить подати протягом 40 календарних днів після останнього календарного дня звітного (податкового) кварталу, а декларацію про доходи за календарний рік — до 1 квітня наступного року. При цьому, у розділі «Доходи, одержані від підприємницької діяльності» обов'язково вказують період провадження діяльності за фіксованим податком, загальну суму одержаного валового доходу, визначеного на підставі особистого обліку, та суму сплаченого за звітний період фіксованого податку.


Звітність щодо інших податків і зборів необхідно подавати тільки в тому разі, якщо суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа підпадає під визначення платника таких податків і зборів.


Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» від 03.07.1998 № 727/98 (із змінами) установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень;

юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 мільйона гривень.


Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.


У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.


Якщо протягом терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку чисельність найманих працівників зросла, то за кожну прибулу особу необхідно доплатити, починаючи з того місяця, відколи вона почала працювати. Якщо ж кількість найманих працівників зменшилася, то спершу необхідно повернути до органу державної податкової служби довідки про трудові відносини звільнених працівників. За такої умови наступного місяця фізична особа - підприємець вже не буде доплачувати податок за цих осіб. У разі втрати згаданих довідок, доплату не треба буде робити тільки з наступного кварталу.


Єдиний податок можна сплатити як за один місяць, так і за будь-який інший період до кінця календарного року. Якщо згаданий податок перераховується щомісяця, то ці кошти потрібно переказувати авансом на наступний місяць не пізніше ніж 20 числа поточного місяця. Наприклад, єдиний податок за лютий належить сплатити не пізніше ніж 20 січня. Якщо перераховується сума єдиного податку за будь-який інший період у межах календарного року, то відповідні перерахунки необхідно здійснювати не пізніше ніж 20 числа того місяця, який передує цьому періодові.


Протягом терміну дії свідоцтва про сплату єдиного податку місцева рада може збільшити або зменшити ставки єдиного податку для всіх або деяких видів підприємницької діяльності. Однак за той період, за який вже сплачено податок ще перед запровадженням таких змін, перерахунку сплачених коштів не здійснюватимуть. При цьому необхідно мати на увазі, що грошей не повернуть у разі переплати податку, але й не доведеться доплачувати, якщо нова ставка податку виявилася більшою за встановлену раніше.


Кошти за єдиний податок належить переказувати на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Сплачену суму єдиного податку відділення Державного казначейства України перераховують у таких пропорціях:

• до місцевого бюджету спрямовують 43%;
  
• до Пенсійного фонду України — 42%;
  
• на обов'язкове соціальне страхування — 15% (зокрема, до Державного фонду сприяння зайнятості населення — 4%) для відшкодування витрат, що виникли внаслідок тимчасової втрати працездатності, а також видатків, зумовлених народженням та похованням.
  

Згідно із чинним законодавством України платники єдиного податку несуть відповідальність за правильність обчислення, вчасність сплати сум єдиного податку. Міру цієї відповідальності встановлює Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".


Фізична особа - підприємець, яка працює за єдиним податком, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

• податку на додану вартість;
  
• податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян);
  
• плати (податку) за землю;
  
• збору на спеціальне використання природних ресурсів;
  
• збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
  
• збору до Державного інноваційного фонду;
  
• збору на обов'язкове соціальне страхування;
  
• відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
  
• комунального податку;
  
• податку на промисел;
  
• збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
  
• збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
  
• внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
  
• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
  
• плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
  

Вважаємо за доцільне звернути увагу на наступне.

По-перше, відповідно до роз’яснень Державної податкової адміністрації, платник єдиного податку може не сплачувати земельного податку лише за ті ділянки, які він використовує для провадження підприємницької діяльності. Відповідно, за інші земельні ділянки потрібно перераховувати податок. Крім того, підприємця — фізичну особу не звільняють від орендної плати за земельні ділянки, яка є одним з видів плати за землю.

По-друге, згаданий підприємець може сплачувати й ПДВ — але лише у тому разі, якщо він сам вирішив зареєструватися як платник цього податку.


Перехід на єдиний податок не звільняє підприємця від сплати таких податків та зборів (обов'язкових платежів):

• акцизного збору;
  
• мита;
  
• державного мита;
  
• податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
  
• збору за забруднення навколишнього природного середовища;
  
• збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
  
• єдиного збору, що його стягують у пунктах перетину державного кордону України;
  
• збору за використання радіочастотного ресурсу України;
  
• місцевих податків і зборів (крім комунального податку та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг).
  

Зрозуміло, що такий підприємець сплачує ці податки та збори тільки в тому разі, якщо він підпадає під визначення їх платника.


Фізична особа – підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності у вигляді єдиного податку не є платником прибуткового податку з громадян. Крім того, доходи, отримані від провадження підприємницької діяльності за єдиним податком, не входять до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника й тих осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах. Сплачена сума єдиного податку є остаточною і не входить до перерахунку загальних податкових зобов'язань самого платника єдиного податку та згаданих осіб (серед них і членів його сім'ї, залучених до підприємницької діяльності).


Однак, необхідно зазначити, при цьому платника єдиного податку не звільняють від обов'язку нараховувати, стягувати й перераховувати до бюджету прибутковий податок громадян з тих доходів, які він виплачує своїм найманим працівникам (в тому числі і членам своєї сім'ї). Тому, необхідно перераховувати прибутковий податок із заробітної платні осіб, що перебувають з таким підприємцем в трудових відносинах. Крім того, необхідно перераховувати прибутковий податок з доходів, які виплачуються особам, для яких місце роботи у такого підприємця не є основним (наприклад, тим, хто працює за сумісництвом), а також з виплат фізичним особам за виконання разових та інших робіт на підставі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру.


Існують й інші обмеження щодо обрання способу оподаткування доходів за єдиним податком.


По-перше, фізична особа - підприємець не можете перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком у тому разі, якщо провадить підприємницьку діяльність за торговим патентом.

По-друге, фізична особа - підприємець не має права обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, якщо торгуєте лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, паливно-мастильними матеріалами.

По-третє, фізична особа - підприємець, що провадить діяльність у сфері грального бізнесу, є виробником та імпортером підакцизних товарів, не належить до категорії суб'єктів малого підприємництва, тому не має права перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком.

По-четверте, фізичній особі - підприємцю обґрунтовано відмовлять у переході на сплату єдиного податку в тому разі, якщо на момент подання відповідної заяви вона матимете заборгованість із сплати всіх встановлених податків і обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви.


Для того, щоб перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком, потрібно одержати свідоцтво про сплату єдиного податку. Необхідно пам'ятати, що фізична особа - підприємець має право прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком не більше ніж один раз протягом календарного року. Тому, якщо фізична особа - підприємець відмовилася від застосування спрощеної системи оподаткування зі сплатою єдиного податку того самого календарного року, у якому перейшла на неї (наприклад, 2008 року), то знову стати платником єдиного податку вона зможе тільки наступного календарного року (2009-го).


Для одержання свідоцтва про сплату єдиного податку необхідно подати до органу державної податкової служби за місцем своєї державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності такі документи:

• заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності встановленої форми, бланк якої можна придбати в державній податковій інспекції;
  
• платіжний документ (квитанцію або копію платіжного доручення з позначкою банківської установи) про сплату (перерахування) єдиного податку за період, не менший ніж календарний місяць.
  

Заяву належить подати не пізніше ніж за 15 днів перед початком того календарного кварталу, у якому планується оподатковувати свої доходи за єдиним податком. Обов'язковою умовою для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком є сплата всіх встановлених податків та обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви.


Існує ще один момент, який необхідно знати при обранні спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у формі сплати єдиного податку. Якщо особа щойно зареєструвалася як підприємець — фізична особа й подала до державної податкової інспекції заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, то у такому разі фізична особа - підприємець можете бути платником єдиного податку з того кварталу, у якому здійснено її реєстрацію. При цьому першим календарним місяцем, за який необхідно сплатити єдиний податок, є той місяць, коли видано свідоцтво про сплату єдиного податку, а не перший місяць того календарного кварталу, у якому фізична особа - підприємець зареєстрована.


У заяві про перехід на єдиний податок необхідно вказати вид (види) підприємницької діяльності, а також місце її провадження. Незалежно від того, скільки видів налічує підприємницька діяльність, фізичній особі - підприємцю видадуть лише одне свідоцтво про сплату єдиного податку. У заяві може зазначатися точна адреса місця провадження підприємницької діяльності (наприклад, у випадку здійснення роздрібної торгівлі, здачі приміщення в оренду) або просто назва міста чи району, або взагалі можна зазначити «Україна», оскільки ставка єдиного податку не залежить від місця провадження підприємницької діяльності. У цьому документі також вказуються такі дані:

• обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) від початку календарного року; якщо фізична особа - підприємець є новоствореним суб'єктом підприємницької діяльності, то в цій графі треба поставити довгу риску;
  
• чисельність працівників, з якими на день складання заяви укладено трудові угоди, зареєстрованих за встановленим порядком (якщо фізична особа - підприємець залучає найманих працівників);
  
• поіменний склад осіб, які перебуватимуть з фізичною особою - підприємцем в трудових відносинах, та їхні ідентифікаційні номери з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків (якщо фізична особа - підприємець залучає найманих працівників).
  

Відповідно до чинного законодавства фізична особа - підприємець, що перейшла на сплату єдиного податку, має вести книгу обліку доходів і витрат за формою № 10. Таку книгу належить прошнурувати й зареєструвати в державній податковій інспекції.


Свідоцтво про сплату єдиного податку належить зберігати на робочому місці платника єдиного податку, а довідку про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку — на робочому місці найманого працівника.


Свідоцтво та довідку не можна передавати нікому, крім тих осіб, прізвища яких в них вказано. Ці документи треба показувати працівникам контролюючих органів, що мають повноваження на здійснення відповідної перевірки.


Платників єдиного податку не звільнено від обов'язку ведення обліку доходів і витрат та подання податкової звітності. Однак і облік, і звітність для цієї категорії підприємців максимально спрощено. Працюючи за єдиним податком, фізична особа - підприємець повинна вести книгу обліку доходів і витрат, де потрібно відображати результати своєї підприємницької діяльності.


Книгу обліку доходів і витрат потрібно зберігати на місці провадження підприємницької діяльності. Представники органів державної податкової служби можуть ознайомитися з цією книгою тільки в тому разі, якщо вони перевіряють облік руху товарів безпосередньо на місці провадження підприємницької діяльності. Після такої перевірки уповноважена особа вносить до цього документу запис за такою формою: дата, «перевірено», посада, звання, свої прізвище та ініціали й підпис.


Платник єдиного податку повинен щокварталу звітувати про свою підприємницьку діяльність. Протягом п'яти днів по закінченні звітного періоду (кварталу) фізична особа - підприємець має подати до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації звіт суб'єкта малого підприємництва — фізичної особи — платника єдиного податку за попередній квартал. Цей документ (для нього встановлено відповідну форму) фізична особа - підприємець складає на підставі даних своєї книги обліку доходів і витрат. Звіт може бути подано особисто або надіслано його поштою на адресу органу державної податкової служби. Якщо фізична особа - підприємець подаєте звіт особисто, то датою подання вважатимуть дату його реєстрації в органі державної податкової служби. А якщо фізична особа - підприємець надсилає цей документ поштою, то датою подання буде дата, вказана на штампі відділення зв'язку.


Звітність щодо інших податків та зборів (обов'язкових платежів), які фізична особа-підприємець сплачує як платник єдиного податку, потрібно подавати згідно з формою, терміном та порядком, встановленими в податковому законодавстві.


Для того, щоб юридична особа стала платником єдиного податку, необхідно подати до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації заяву про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку встановленої форми.


Незалежно від обраної ставки єдиного податку (6% чи 10%) рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком можна приймати не частіше ніж один раз на календарний рік. При цьому, заяву потрібно подати не пізніше ніж за 15 днів перед початком наступного звітного (податкового) періоду — календарного кварталу. Перед тим, як подавати заяву, належить сплатити всі встановлені податки та обов'язкові платежі, термін сплати яких настав на дату подання цього документу.


У заяві потрібно вказати обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), майна, основних фондів за поточний рік (станом на дату подання заяви). Також тут вміщують дані про розрахунковий обсяг виручки за решту місяців року, виходячи із середньої місячної фактичної виручки за період, що передує переходові на сплату єдиного податку. Крім того, у заяві про видачу свідоцтва про сплату єдиного податку обов'язково належить вказати середньооблікову чисельність працівників підприємства станом на дату подання заяви, а також обрану ставку єдиного податку (6% чи 10%).


Протягом 10 робочих днів після надходження заяви щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності державна податкова інспекція повинна видати свідоцтво про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою або дати письмову вмотивовану відмову. Відмовити у видачі свідоцтва можуть у тому разі, якщо на підприємстві перевищено граничні рівні середньооблікової чисельності працівників за рік чи річного обсягу виручки від реалізації товарів, робіт, послуг, а також якщо підприємство не має права перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком відповідно до чинного законодавства України.


У разі одержання свідоцтва про право сплати єдиного податку юридичну особу вважатимуть платником єдиного податку, починаючи з того календарного кварталу, що настає за тим, у якому було подано заяву. Якщо юридична особа є новоствореним суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим у встановленому порядку, то перейти на сплату єдиного податку воно має право з того календарного кварталу, у якому проведено державну реєстрацію. Тоді першим календарним місяцем, за який новостворене підприємство починає сплачувати єдиний податок, є той місяць, коли йому видали свідоцтво про право сплати єдиного податку.


Відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком і повернутися до раніше застосовуваної системи оподаткування платник єдиного податку — юридична особа має право тільки з початку наступного звітного кварталу. При цьому заяву про таку відмову потрібно подати до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів перед закінченням попереднього звітного кварталу.


Суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа, яка сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків та зборів (обов'язкових платежів):

• податку на додану вартість (виняток становить випадок, коли суб'єкт підприємницької діяльності — юридична особа обрав спосіб оподаткування доходів за ставкою 6%);
  
• податку на прибуток підприємств;
  
• плати (податку) за землю;
  
• збору на спеціальне використання природних ресурсів;
  
• збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
  
• збору до Державного інноваційного фонду;
  
• збору на обов'язкове соціальне страхування;
  
• відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
  
• комунального податку;
  
• податку на промисел;
  
• збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
  
• збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
  
• внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;
  
• внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
  
• плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».
  

Необхідно зазначити, що платника єдиного податку звільняють від плати (податку) за землю лише за ті земельні ділянки, які він використовує для провадження підприємницької діяльності. Тому за ті ділянки, що їх не залучено до цієї діяльності, такий податок потрібно сплачувати.


Перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності — юридичну особу від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

• податок на додану вартість (його мають сплачувати ті платники єдиного податку — юридичні особи, які обрали 6-відсоткову ставку єдиного податку);
  
• акцизний збір;
  
• податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок громадян з доходів, виплачених найманим працівникам);
  
• мито;
  
• державне мито;
  
• рентні платежі;
  
• податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
  
• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані коштом державного бюджету;
  
• збір за забруднення навколишнього природного середовища;
  
• збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
  
• єдиний збір, що його стягують у пунктах перетину державного кордону України;
  
• збір за використання радіочастотного ресурсу України;
  
• місцеві податки й збори (за винятком комунального податку та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг).
  

Перелічені податки та збори (обов'язкові платежі) належить сплачувати в тому разі, якщо платник єдиного податку — юридична особа підпадає під визначення їх платника.


Платників єдиного податку — юридичних осіб не звільнено від ведення обліку доходів і витрат та подання звітності за підсумками господарської діяльності. Однак такий облік і звітність є спрощеними. Сплачуючи єдиний податок, підприємство повинно вести книгу обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва — юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності встановленої форми. Цю книгу необхідно прошнурувати, а також пронумерувати усі сторінки. На останній сторінці книги належить зробити запис про загальну кількість сторінок у документі. В подальшому, книгу обліку доходів і витрат треба подати до державної податкової інспекції, у якій підприємство перебуває на обліку платників податків, для реєстрації.


До книги обліку доходів і витрат вносяться записи про операції, які відбулися у звітному (податковому) періоді. При цьому використовуються дані первинних документів. Записи до цієї книги належить вносити в хронологічній послідовності, відображаючи операції за датами зарахування або списання грошових коштів за розрахунковим рахунком або касою підприємства.


До 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом, підприємство повинно подати до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва — юридичною особою за підсумками господарської діяльності за звітний квартал, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.


6. Правовий захист підприємництва


На сьогодні актуальною є проблема правового захисту підприємництва в Україні.


В юридичній науці визначено принаймні чотири поняття, які безпосередньо стосуються правового захисту підприємництва.


Захист інформації – сукупність організаційних, технічних та інших заходів, правових норм щодо запобігання заподіянню шкоди інтересам, потребам особи, суспільства, держави в інформаційній галузі, забезпечення права на інформацію.


Захист прав власника – забезпечення чи відновлення порушеного права власності компетентними органами або самим власником.


Захист цивільних прав – застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав, що здійснюється за допомогою заходів матеріально-правового і процесуального правового характеру.


Захист честі, гідності та ділової репутації – право громадянина та організації вимагати через суд спростування відомостей, які не відповідають дійсності або викладені неправдиво, принижують їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Важливо зрозуміти значення функцій правового захисту, який має бути головним способом вирішення проблеми правового нігілізму. Мається на увазі наявна ситуація, коли владні структури усіх рівнів, з одного боку, висувають лозунг правової держави, а з іншого, – «обсипають» суспільство неправовими (чи не зовсім правовими), але юридично оформленими та підкріпленими усією міццю держави актами чи діями.


Суб’єкти, види та напрями правового захисту підприємництва є різноманітними. Однак, усі вони мають одну правову основу, оскільки відповідно до ст. 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав».


З цієї точки зору вбачається необхідним акцентувати увагу на вдосконаленні легальних захисних механізмів, які діють в умовах очевидної специфіки пострадянського простору. Як свідчить досвід центральноєвропейських країн та країн Балтії, дрібний бізнес – рушійна сила економіки. Проте він не може захистити себе сам, оскільки не має коштів на ефективний функціональний захист. А тому має існувати стратегія співробітництва між державою та дрібним бізнесом у сфері захисту його інтересів та інтересів суспільства, яка повинна ґрунтуватися, передусім, на правовій допомозі, а не на наданні юридичних послуг, оскільки грошовий еквівалент далеко не завжди детермінує юридичну допомогу.


У законодавчих актах про підприємництво поняття «державна підтримка підприємництва» за кількістю використання багаторазово переважає поняття «захист».


Виходячи з цього, держава більше підтримує, ніж захищає. Дійсно, сфери підтримки та захисту тісно переплітаються. Однак, на думку правозахисників, «захист» – більш конкретний та зобов’язуючий правовий термін, оскільки передбачає інститут відповідальності, а підтримка – ні. Норми ж із підтримки підприємництва є, поза сумнівом, потрібними, проте видаються занадто загальними, а тому, на жаль, не можуть бути використані підприємцями з метою захисту, оскільки не несуть конкретного навантаження.


7. Державні, регіональні та міжнародні програми підтримки

малого і середнього бізнесу

Відповідно до Господарського кодексу України та з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

• надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
  
• сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
  
• здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
  
• стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
  
• подають підприємцям інші види допомоги.
  

Формування ринкової інфраструктури є одним з напрямків стимулювання розвитку підприємництва. Тому на рівні регіону при розробці програм підтримки малого підприємства доцільно зосередити увагу на створенні структурних елементів, які раніше не існували в колишній системі господарювання. В цьому повинні брати участь не тільки місцеві органи управління, але і суб’єкти підприємницької діяльності, фонд зайнятості, торгово-промислова палата та інші організації.

На розвиток малого бізнесу позитивно впливають такі чинники, як: підвищення загальноосвітнього рівня підприємців, більшість з яких пройшли школу бізнесу в великих компаніях; формування ринкової інфраструктури; конкурентоспроможність до нової технології; скорочення витрат, зумовлених відсутністю надлишкового управлінського апарату тощо. Між тим, поряд з позитивними оцінками перспективності малого і середнього підприємництва спостерігається тенденція його економічної нестійкості, що знаходить своє вираження не тільки в низькій величині норми прибутку, але й у відносно специфічному, як правило нетривалому, життєвому циклі того чи іншого роду діяльності.

Підприємництво за своєю орієнтацією має регіональну орієнтацію, що проявляється в плануванні діяльності з огляду на потреби та можливість насичення місцевого ринку, обсяги та структури локального попиту. Враховуючи сьогоденні умови розвитку господарської самостійності регіонів, мале та середнє підприємництво виступає важливим чинником, що за сприятливих умов його розвитку має вирішальний вплив на процеси оптимізації структури регіональної економіки, зменшення рівня безробіття і бідності в регіоні. Саме тому набуває такої важливості проблема вироблення і реалізації механізму взаємодії держави і суб’єктів підприємницької діяльності.


Головним інструментом державної політики підтримки малого і середнього підприємництва на місцях виступають регіональні програми розвитку малого і середнього підприємництва.


Регіональні програми розвитку малого та середнього підприємництва впроваджуються в Україні вже більше десяти років, але вони мають низку недоліків.


Наприклад, в плануванні очікуваних результатів впровадження регіональних програм не було єдиних підходів, цільові показники та їх значення встановлювалися на власний розсуд статистичних управлінь. В багатьох регіонах досі спостерігається відсутність власної оцінки виконання програм в цілому, що свідчить про формальне відношення місцевої влади до цих питань.


У жовтні 2000 року був прийнятий Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», який був спрямований на вирішення низки проблемних питань, пов’язаних з розвитком підприємництва на регіональному рівні.


Цей Закон визначив основні засади розробки, фінансування та затвердження регіональних програм розвитку малого підприємництва та закріпив повноваження по їх затвердженню за органами місцевого самоврядування.


Згідно з вищезазначеним Законом підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого
підприємництва.


Програми підтримки малого підприємництва включають положення про:

• фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб'єктів малого підприємництва;
  
• забезпечення участі суб'єктів малого підприємництва у виконанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб;
  
• вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;
  
• сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;
  
• пропозиції щодо встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва, у тому числі пом'якшення податкової політики;
  
• допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні.
  
  
  

Фінансове забезпечення виконання відповідних програм підтримки малого підприємництва провадиться за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, у тому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом.


Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва. Контроль за цільовим використанням цих коштів здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби.

Відповідно до Закону Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.

Заходи щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України, а обсяги їх бюджетного фінансування затверджуються Верховною Радою України в Законі України про Державний бюджет України на черговий рік.


Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обґрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної Програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.


Відбір проектів по реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні здійснюється на конкурсних засадах. Положення про проведення конкурсів проектів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування, виходячи з своїх потреб і можливостей відповідно до визначених у Національній програмі сприяння розвитку малого підприємництва в Україні пріоритетів, розробляють програму підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва.


Програма підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.


На жаль, в регіонах ще не в повній мірі усвідомлюють значимість малого та середнього підприємництва як самостійного сектора економіки, здатного зміцнити економічну базу регіонів, сприяти швидкому насиченню ринку товарами та послугами, зменшенню рівня безробіття та забезпеченню зайнятості населення.


Реалізація державної регіональної політики розвитку та підтримки підприємництва дозволить підвищити роль та відповідальність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення покладених на них повноважень та завдань по створенню сприятливого підприємницького середовища в регіонах.


В Україні діють міжнародні організації, які впроваджують програми підтримки малого і середнього підприємництва.


Регіональна Місія Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)

Починаючи з 1992 року, Регіональна Місія Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в Україні, Молдові і Білорусі надає допомогу країнам регіону у здійсненні переходу до ринкової економіки на широкій суспільній базі. При тому, що перед кожною з країн стоять свої унікальні завдання у процесі розвитку, програми Місії у всіх трьох державах здійснюються за такими основними напрямами, як демократія та самоврядування, економічне зростання та розвиток соціального сектора. USAID здійснює свої проекти у тісній співпраці з приватними добровольчими організаціями США, американськими компаніями та іншими державними та міжнародними організаціями.

Представництво Європейської комісії в Україні

Програма ЄС із фінансової та технічної співпраці підтримує перспективний план дій України щодо впровадження реформ. Більше 250 проектів нині здійснюються в широкому спектрі галузей, регіонів і міст України. Допомога ЄС зосереджується, зокрема, на підтримці демократичного розвитку і правильного керування, реформах регулювання й зміцнення адміністративного потенціалу, розвитку інфраструктури та ядерної безпеки. Фінансування ЄС проектів в Україні здійснюється у формі грантів, контрактів і зростаючої підтримки бюджету.

Фонд «Україна – Хабітат»


Фонд створений як інструмент для адміністрування і організації фінансування більш ніж 100 місцевих програм об'єднуючих більше 3 тисяч інвестиційних проектів підприємств – учасників Проекту ПРООН на суму близько 1 млрд. амер. дол. Місія Фонду -  розвиток регіонів через розвиток малого і середнього бізнесу шляхом реалізації місцевих інвестиційних програм під гарантії місцевих органів влади.


Фонд Східна Європа


Фонд Східна Європа надає можливість громадянам будувати своє майбутнє, мобілізуючи ресурси, посилюючи громади та підтримуючи співпрацю суспільства, влади та бізнесу. Фонд зосередив свою роботу на таких програмних напрямках: просування ідеї корпоративної соціальної відповідальності, місцевий економічний розвиток, муніципальні партнерства, бізнес та економічна освіта, сприяння ефективній роботі органів державної влади та місцевого самоврядування. Фонд продовжуватиме працювати через механізм «відкриті двері», підтримуючи інноваційні проекти від місцевих громадських організацій.


Фонд «Відродження»


Міжнародний фонд "Відродження" (МФВ) засновано у квітні 1990 року. Він входить до мережі фундацій Інституту Відкритого Суспільства , заснованого Джорджем Соросом, що складається з національних і регіональних фондів у більш ніж тридцяти країнах світу, в тому числі в Африці, Центральній і Східній Європі та на території колишнього Радянського Союзу. Завдання Фонду — фінансово та організаційно сприяти становленню демократичного, відкритого суспільства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку громадських ініціатив. Переважну більшість грантів МФВ розподіляє між неурядовими організаціями, оголошуючи відкриті конкурси проектів, спрямованих на здійснення програмних пріоритетів, які визначаються провідними представниками громадянського суспільства країни. Крім надання грантів іншим організаціям, інституціям та закладам, МФВ здійснює власну (операційну) діяльність, реалізуючи проекти у своїх цільових галузях, що також визначаються представниками громадськості.  Програми фінансуються з бюджету МФВ згідно з пропозиціями Правління і Програмних рад. МФВ підтримуватиме ініціативи, що сприяють розвиткові європейської інтеграції, посиленню впливу громадянського суспільства та його контролю за владою, системі громадського правозахисту й утвердженню принципу верховенства права в Україні, проведенню судової та пенітенціарної реформ, розвиткові громадської активності національних меншин і толерантності у міжнаціональних взаєминах, реформам у сферах освіти, охорони здоров’я, виданню перекладів творів світової класичної та передової суспільної думки, розвитку української видавничої справи тощо.


Фонд цивільних досліджень і розвитку США


Фонд цивільних досліджень і розвитку США (CRDF)   - некомерційна організація, заснована в 1995 році згідно з рішенням Конгресу США з метою сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву, зокрема, шляхом підтримки спільних науково-дослідних проектів учених США та їхніх колег із країн колишнього СРСР. Україна є одним із провідних партнерів CRDF.

Основні напрямки діяльності CRDF в Україні:

• дослідницькі гранти науковцям, що працюють у фундаментальній та прикладній науці;
  
• гранти на обладнання;
  
• гранти на підтримку комерціалізації технологій, наукові конференції та навчальні семінари;
  
• сприяння інтеграції наукових досліджень і вищої освіти.
  

CASE Україна , Центр соціально – економічних досліджень

СASE Україна - незалежна неприбуткова громадська організація, яка проводить економічні дослідження, аналіз та прогнозування макроекономічної політики. CASE Україна реалізує проекти для досягнення цілей, які відповідають її місії, а саме: сприяння економічному розвитку країни, забезпечення підтримки у вирішенні інституційних та соціально-економічних проблем, прискорення інтеграції України до європейської спільноти.


Польсько-українська фундація співпраці ПАУСІ


Польсько-українська фундація співпраці ПАУСІ була заснована у квітні 2005 року. Вона є правонаступником Польсько-Американсько-Української Ініціативи про Співпрацю — ПАУСІ, унікальної тристоронньої програми. З 1999 року ПАУСІ спрямовувала свою діяльність на передачу Україні успішного досвіду Польщі в переході до ринкової економіки та побудови демократичного громадянського суспільства.  Метою нової Фундації ПАУСІ є сприяння подальшій інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури через запровадження європейського та, зокрема, польського досвіду в Україні, а також інтенсивний транскордонний обмін знаннями та досвідом у ключових сферах, що впливають на розвиток людського капіталу та формування громадського суспільства. Діяльність Фундації також спрямована на залучення України до активної підтримки демократичних процесів в сусідніх державах — Білорусі, Молдові, Росії та інших країнах пострадянського простору.

Ключові напрямки діяльності ПАУСІ:

• Реалізація програм на підтримку євроатлантичного курсу України.
  
• Реформування місцевого самоврядування/ державної служби.
  
• Запровадження міжнародних та, зокрема, європейських стандартів бізнесу.
  
• Запровадження міжнародних етичних стандартів у громадському житті.
  
• Активізація участі молоді у громадському житті країни.
  
• Енергоефективність/енергозбереження
  

Фонд сприяння демократії

Фонд сприяння демократії спрямований на підтримку перспективних проектів, призначених сприяти демократичним перетворенням та побудові громадянського суспільства в Україні. Фонд сприяння демократії - це цілеспрямований, але гнучкий механізм, спрямований на фінансову підтримку унікальних та перспективних проектів, особливо таких, що сприяють розвитку спроможності та самозабезпечення НДО в Україні. В проектах, які отримують грантову підтримку, організації вказують на конкретні досягнення та їх вплив на певну сферу чи громаду. Починаючи з липня 1996 року, близько 600 проектів від українських недержавних неприбуткових організацій одержали фінансування за програмою «Фонду сприяння демократії».