Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
7) вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Додатково див. коментар до ст. 151 – 154 ЦПК України.
8) вчинення інших дій, необхідних для підготовки справи до судового розгляду.
9) визначення часу і місця судового розгляду. На цій стадії суд визначає час і місце судового розгляду, при цьому суддя виходить з підготовленості справи, і вирішує дане питання на власний розгляд.
8. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. Зокрема, попередні судові засідання не проводяться у справах наказного провадження.
9. Як і під час судового розгляду, за заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду, проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. Для цього стороні необхідно до початку судового засідання повідомити про це суд і надати докази, які підтверджують поважність причин відсутності.
Поважними причинами неявки в судове засідання, можуть бути визнані хвороба, знаходження в відрядженні, участь і іншому судовому засіданні в той самий час, що дає підстави вважати, що особа, будучи повідомленою про дату і місце проведення попереднього засідання, була позбавлена можливості брати участь в ньому та інші обставини. Визнавши причину неявки сторони (сторін) в судове засідання поважною, суд в ухвалі про відкладення попереднього судового засідання повинен вказати мотиви, через які він прийшов до такого висновку.
Відкладення попереднього судового засідання з інших підстав (тобто не у зв‘язку із клопотанням сторін про неможливість явки до суду) законом не передбачено. Однак, на наш погляд, враховуючи те, що попереднє судове засідання проводиться за правилами, встановленими для судового розгляду, до цих відносин застосовуються правила ст. 191 ЦПК України, яка передбачає можливість відкладення розгляду справи також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб.
10. ЦПК встановлює наслідки неявки у попереднє судове засідання або неповідомлення причин такої неявки. В такому разі з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового розгляду. Тобто закон обмежує сторін можливістю подавати докази чи заявляти про них до або під час попереднього судового розгляду. Сторона не вправі буде в подальшому, під час судового розгляду справи по суті, надавати суду докази в обґрунтування власної позиції, якщо не доведе поважність причин їх неподання під час попереднього судового засідання. Більш докладно див. коментар до ст. 131 ЦПК.
11. В кожному випадку, коли суд вирішить вчинити певні процесуальні дії з метою підготовки справи до розгляду, він зобов’язаний постановити ухвалу, в якій зазначаються дії, які слід вчинити до судового розгляду та хто їх повинен вчинити. Кожен крок суду повинен чітко закріплюватися у відповідному процесуальному документі і бути відомим для сторін.
Питання про призначення експертизи, про забезпечення позову, про судові доручення вирішують ухвалами, які скаладаються як окремі процесуальні документи.
12. Під час проведення попереднього судового засідання, діють ті ж загальні правила, що і для звичайного судового розгляду. Мається на увазі безпосередність та усність процесу, порядок звертання до суду, обов’язки осіб присутніх в залі судового засідання, порядок відкриття засідання, роз’яснення учасникам їх прав і обов’язків, а от наслідки неявки в попередньому судовому засіданні, передбачені ст.130 ЦПК, мають певні особливості по відношенню тих наслідків, які застосовуються в судовому розгляді справи по суті.
Стаття 131. Подання доказів
1. Сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.
2. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
1. Виходячи з положень п. 11 Постанови Пленуму ВСУ від 05.03.1977р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» при вирішенні в порядку підготовки справи до судового розгляду питання про подання доказів особами, які беруть участь у справі, суддя має виходити з конституційного положення про свободу сторін у цьому питанні. Тобто, як вже згадувалося, сторони самі вправі вирішувати питання про те, які докази їм подавати і чи подавати ці докази взагалі. Подання наявних у сторін доказів залежить від того, наскільки вони зацікавлені в прийнятті судом рішення на їх користь.
Так, сторони вправі подавати докази або повідомляти про наявність таких доказів лише до або під час попереднього судового засідання в справі, при цьому на суд покладається обов’язок визначити строк, протягом якого сторони вправі подавати докази. Зазначене правило має важливе дисциплінуюче і водночас стимулююче значення для сторін.
Повідомлення про докази може бути усним або письмовим. Таке повідомлення повинно містити інформацію про доказову іноформацію та засіб доказування.
2. Слід звернути увагу, що коментована стаття поширюється не на всіх учасників, а лише на сторін. Тому може постати питання про те, як суд має діяти, коли докази з простроченням подають не сторони, а інші особи, які беруть участь у справі,. наприклад, представники сторін.
На наш погляд, в такому випадку слід допускати аналогію закону і поширювати ч.1 ст. 131 ЦПК на всіх осіб, які беруть участь у справі. В іншому випадку правила ст. 131 ЦПК можна було б легко обходити і вони б не досягли своєї процесуальної мети.
3. У випадку подання доказів з порушенням строків, встановлених судом, такі докази судом не приймаються. Це загальне правило, яке повинно застосовуватися в усіх випадках. Виняток становить той випадок, коли сторона, яка подає докази, одночасно покликається на поважність причин несвоєчасного їх подання. Поважність цих причин оцінює суд і з урахуваням цього приймає або відмовляє у прийнятті несвоєчасно поданих доказів.
На практиці це положення суддями ігнорується. Не зважаючи на порушення строку та порядку подання доказів стороною, судді долучають їх до справи навіть без клопотання про поважність причин неподання доказів. Такий доказ слід вважати недопустими, оскільки він одержаний з порушенням встановленого порядку. В свою чергу, відповідно до ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Якщо не зважаючи на недопустимість такого доказу, суд взяв його до уваги під час вирішення спору, то особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна покликатися на порушення норм процесуального права (ст. 59), що призвело до неправильного вирішення спору.
Переконані, що допоки самі суди не почнуть неухильно дотримуватися вимог ст. 131 ЦПК, порядку з своєчасним поданням доказів не буде.
4. На цій стадії суд не вправі давати оцінку доказам на предмет їх достовірності та допустимості, але не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.3 ст. 58 ЦПК), тобто неналежні докази. Ці докази до справи не долучаються. Разом з тим, сторона, яка подає докази, вправі наводити суду свої доводи та міркування щодо їх належності. Свої міркування вправі висловити й інші особи, які беруть участь у справі.
Оцінка поданих доказів здійснює в процесі розгляду справи по суті. В п. 13 положень Постанови Пленуму ВСУ від 05.03.1977р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» вказується, що докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові і речові докази), повинні стосуватися суті спору. Тому, вирішуючи питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення про те, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується питання витребування й інших доказів (письмових, речових). Недопустимим є прийняття доказів, які не стосуються справи, і тих доказів, якими не можуть бути підтверджені певні обставини. Отже, можна дійти висновку, що вже під час провадження у справі до судового розгляду, судом здійснюється попередня оцінка поданих доказів, або тих, які сторони прагнуть забезпечити з огляду на їх належність.
Стаття 132. Судові доручення щодо збирання доказів
1. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.
2. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована.
3. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою.
4. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.
5. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.
1. Збирання та подання доказів до суду є обов‘язком сторін. Суд, як на державний орган, уповноважений здійснювати функцію правосуддя, збирати докази не повинен. Як виняток, такі дії суд може вчиняти у справах окремого провадження. Однак коли є обгрунтоване клопотання особи, яка бере участь у справі про необхідність збирання доказів за межами територіальної підсудності суду, застосовується такий спосіб отримання доказів, як судове доручення.
Судове доручення – це доручення провести певні процесуальні дії, спрямовані на одержання та фіксацію певних доказів, які один суд дає іншому.
2. Процесуальна дія по направленню судового доручення покладається на суд, який розглядає страву. Таке доручення може бути направлено до іншого суду в випадку, коли збирання необхідних доказів, має відбутися поза межами територіальної підсудності суду, який розглядає справу.
Це правило сформульоване не коректно. Територіальна підсудність конкретного суду визначається межами району, міста, району у місті. Якщо тлумачити коментовану норму дослівно, то для того, що б опитати свідка за місцем проживання у Галицькому районі міста Львова, Сихівський районний суд міста Львова повинен давати судове доручення Галицькому районному суду міста Львова, який знаходить в одному й тому самому будинку по вул. Чоловського, 2 кількома поверхами нижче.
Вважаємо, що судове доручення є способом збирання доказів, якщо певні дії потрібно вчинити за межами міста або району діяльності суду. Якщо міста поділене на кілька районів, то усі дії в межах цього міста доцільно вчиняти суду, який розглядає справу, без доручень.
Якщо судове доручення дає апеляційний суд (на практиці такі випадки майже не зустрічаються), територіальна підсудність якого поширюється на всю область, то необхідні дії він може доручити суду іншої області.
3. На наш погляд, ч. 1 коментованої статті містить імперативну норму. Слід розуміти, що суд, який розглядає справу, зобов‘язаний доручити певні процесуальні дії іншому суду, якщо збирання необхідних доказів вчиняється за межами району діяльності першого суду. Якщо не зважаючи на це, суд, який розглядає справу, почне збирати докази за межами своєї територіальної підсудності, ці докази слід вважати недопустимими, оскільки вони одержані з порушенням встановленого порядку.
4. Ст. 132 встановлює процесуальні правила збирання доказів, якими повинні керуватися суди при винесенні ухвали про судове доручення. У випадку порушення цих правил, зібрані іншим судом фактичні дані втрачають свою доказову силу.
В кожному випадку необхідності виконання судового доручення, суд постановляє ухвалу про судове доручення, де коротко вказує на суть справи, що розглядається, осіб які беруть в ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, який виконує доручення, перелік питань поставлених особам, які беруть участь у справі та судом свідку. Вважаємо, що в цій ухвалі обов‘язково зазначати також місцезнаходження осіб, які беруть участь у справі, оскільки в протилежному випадку суд, який виконує доручення, не зможе повідомити їх про час та місце провеження судового засідання.
Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована. Недопустимим є винесення і направлення судом замість відповідної ухвали, листів, запитів, відношень, де б описувалася суть справи і питання, які слід з’ясувати.
Ухвала про судове доручення оскарженню не підлягає. Ухвала, одержана судом, якому доручено вчинити певні дії, не може переадресовуватися іншим судам.
Суду, якому адресоване судове доручення, надсилається ухвала. Сама справа залишається в суді, який розглядає справу. Суд, який виконує судове доручення, окремої справи щодо судового доручення на заводить.
5. Хоча стаття вказує, що всі судові доручення повинні бути виконані в судовому засіданні за правилами встановленими ЦПК, цілком реально припустити, що виконання певних доручень, вимагатиме їх здійснення поза межами суду, наприклад огляд речей, нерухомості, допит свідків, які не мають можливості з’явитися до суду і т. д.
Суд який виконує доручення повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, але їх неявка не перешкоджає суду виконати дії вказані в дорученні. Мається на увазі, що особи, які беруть участь в справі, мають право бути присутніми під час судового засідання, на якому буде виконуватися судове доручення. Їх присутність не є обов'язковою. Стосовно осіб яких потрібно викликати з метою виконання доручення (наприклад виклик свідків з метою отримання їх свідчень) і які безпосередньо вказані в дорученні (в т. ч. їх адреси), то явка останніх є обов'язковою, оскільки в випадку неявки, судове доручення не може бути виконаним.
Збирання доказів, передбачених в судовому дорученні, здійснюється судом в порядку передбаченому ЦПК.
6. ЦПК не встановлює строку виконання судових доручень, тому цей строк визначається судом, який виконує доручення. І це зрозуміло, оскільки у відносинах надання/виконання судових доручень, строк виконання не може визначатися в односторонньому порядку, бо це буде розцінюватися як втручання в роботу суду, порушуватиме графіки розгляду справ у відповідному суді. Тому строк виконання судового доручення визначається на розсуд суду, який виконує це доручення.
7. У випадку виконання доручення, протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення докази, повинні бути надіслані суду, який розглядає справу негайно. Всі отримані в порядку судового доручення матеріали, протоколи, повинні оголошуватися в судовому засіданні судом, який розглядає справу по суті і досліджуватися в загальному порядку. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» коли докази, що є в справі, зібрані в порядку, виконання судового доручення, суд може обґрунтувати ними рішення лише при умові, якщо вони були ними оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи. З цими матеріалами повинні бути ознайомлені особи, які беруть участь в справі, їх представники, а в необхідних випадках і експерти чи спеціалісти.
8. ЦПК встановлює вимогу повторного допиту свідків які дали свідчення суду який виконував відповідне доручення і з'явилися до суду, який розглядає справу. Ця норма спрямована на виконання принципу безпосередності, оскільки варто допитати свідка безпосередньо в судовому засіданні, а не використовувати протоколів допиту, які були складені під час допиту цього свідка в іншому суді.
Стаття 133. Забезпечення доказів
1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.
2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
3. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову.
4. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.
1. Забезпечення доказів - процесуальна дія суду, яка вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів.
Під особами які мають право клопотати про забезпечення доказів, маються на увазі суб'єкти доказування. Вони повинні довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів є неможливим. Тобто суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб'єкта доказування. В іншому випадку, суб'єкт доказування повинен обґрунтувати неможливість подання відповідних доказів особисто, або довести суду складнощі, які виникають у нього при поданні певних доказів, та які перешкоджають такому поданню.
Наприклад необхідність забезпечення доказів виникає у випадку огляду продукції, яка швидко псується, чи допиту свідка, стан здоров'я якого з кожним днем погіршується, або який виїжджає в довгострокове відрядження.
Про необхідність забезпечення доказів, відповідна особа подає суду заяву або клопотання в письмовій формі. Вимоги до цих документів встановлені в ст. 134 ЦПК.
Забезпечення доказів слід відрізняти від забезпечення позову - заходів які гарантують виконання майбутнього рішення суду.
2. ЦПК визначає приблизний перелік способів забезпечення доказів, до них належать: 1) допит свідків; 2) призначення експертизи; 3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. Але враховуючи обставини справи, суд за клопотання відповідної особи, може застосувати і інші заходи забезпечення доказів, які є найбільш адекватні поданому клопотанню. Наприклад, суд може одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок; заборонити вчиняти дії, що приводять до знищення доказів; тимчасово вилучити докази.
3. За загальним правилом, забезпечення доказів здійснюється після відкриття провадження у цивільній справі і постановлення ухвали про це. Тобто, після виникнення цивільно-процесуальних правовідносин. Але в окремих випадках, за заявою зацікавленої особи, суд може забезпечити докази і до пред'явлення нею позову. Це допускається, коли у заявника є обґрунтовані посилання на неможливість подальшого подання певних доказів або виникнення труднощів у зв'язку з цим, якщо не забезпечити докази вчасно. Таке забезпечення запобігатиме таким ризикам і сприятиме захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.
4. ЦПК чітко врегулював порядку забезпечення доказів до порушення провадження у цивільній справі. У випадку подання заяви (клопотання) про забезпечення доказів до подання позовної заяви, такий заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк, особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.
По суті ЦПК встановлює санкцію за неподання позовної заяви після подачі клопотання про забезпечення доказів. Ця норма встановлена з метою перешкоджання зловживання особою своїм правом на забезпечення доказів та дозволить відшкодувати у зв'язку з таким забезпеченням збитки, заподіяні особам які так чи інакше були пов'язані із забезпеченням доказів (відшкодування витрат свідка у зв'язку з дачею показань, відшкодування у зв'язку з вимушеним витребуванням певних об'єктів, предметів, речей і т. п. для їх дослідження чи передачі на експертизу і неможливість користування ними протягом певного часу).
Стаття 134. Заява про забезпечення доказів
1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.
2. До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу.
1. Забезпечення доказів відбувається за звернення зацікавленої особи, яке оформляється у вигляді письмової заяви. Заява повинна відповідати вимогам коментованої статті. Зокрема, в ній повинно бути зазначено:
- докази, які необхідно забезпечити. Заявник повинен навести конкретні засоби доказування, які слід забезпечити (показання свідка, письмові або речові докази, висновок експерта);
- обставини, що можуть бути підтверджені доказами, які необхідно забезпечити. Ці обставини повинні входити до предмету доказування у справі;
- обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Звертаємо увагу, що закон не вимагає подання доказів, які підтверджують ці обставини. Тому ця вимога буде вважатися дотриманою, якщо про ці обставини зазначено у тексті заяви про забезпечення доказів;
- справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заявник повинен хоча б в загальних рисах визначити підстави та предмет майбутнього позову і обгрунтувати, чому заява про забезпечення доказів подається до подання позовної заяви.
Крім того в заяві потрібно обгрнтувати обставини, які не залежать від волевиявлення особи чи перебувають поза межами її контролю чи правомірного впливу, і які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим.
Окрім цього, в заяві зазначаються також типові для всіх процесуальних документів реквізити: суд до якого подається клопотання, суддя у провадженні якого знаходиться відповідна справа, найменування заявника, інших осіб, які беруть участь у справ, дата подання заяви та підпис.
Наявність усіх вищезазначених відомостей в заяві про забезпечення доказів допоможе суду легше зорієнтуватися в порушеному питанні і унеможливити безпідставне втручання в особисте життя громадян під приводом забезпечення доказів.
2. Що стосується кола доказів, про забезпечення яких надійшла заява, то відповідно до п. 14 Постанови Пленуму ВСУ від 05.03.1977р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» таке коло визначається суддею, з урахуванням характеру заявлених вимог. Тобто, оцінюючи заяву про забезпечення доказів, суд заздалегідь уже повинен визначити коло належних доказів, у відповідності до характеру заявлених вимог, і виходячи з цього критерію визначати, які клопотання підлягають задоволенню. Одночасно, при визначенні кола доказів, суддею береться до уваги покликання у відповідних клопотаннях на обставини, які можуть бути підтверджені забезпеченими доказами.
3. У випадку недотримання усіх вимог встановлених ст.134 ЦПК, суддя в порядку ст.121ЦПК постановляє ухвалу про залишення відповідної заяви без руху та надає особі, яка подала заяву строк для усунення недоліків. У випадку не усунення недоліків вчасно, заява вважається неподаною і повертається.