Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
Стаття 127. Надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів
1. Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі.
2. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви.
1. Належна і в установлені законом строки підготовка цивільних справ до судового розгляду має важливе значення для якісного їх вирішення з метою охорони наданих громадянам прав і законних інтересів підприємств, установ організацій. Суди, в кожному випадку, після відкриття провадження по справі, зобов’язані здійснити передбачені в ЦПК дії по підготовці цивільних справ до розгляду по суті, що й забезпечить своєчасність і правильність вирішення спору. Неналежна організація і проведення підготовчих дій має наслідками відкладання розгляду спорів, несвоєчасне поновлення порушених прав і законних інтересів громадян та організацій.
Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 05.03.1977р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду», підготовка справ до судового розгляду, тобто провадження у справі до судового розгляду – є важливою самостійною стадією цивільного процесу. Підготовка кожної цивільної справи до розгляду в судовому засіданні є обов'язковою і повинна бути проведена в строки, передбачені ст. 129 ЦПК (один місяць).
2. Підготовка справи до судового розгляду, може здійснюватися суддею лише після відкриття провадження по цивільній справі, тобто після прийняття відповідної ухвали. ЦПК в окремих випадках дозволяє судді проводити підготовчі до судового розгляду дії ще до відкриття провадження у цивільній справі (ст. 133 ЦПК за заявою заінтересованої сторони, суд може забезпечити докази до пред’явлення нею позову; ст. 151 ЦПК за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. На практиці мають місце випадки здійснення підготовчих дій (призначення експертизи, витребування документів, направлення судових доручень і т. д.) без прийняття ухвали про відкриття провадження по цивільній справі. Такі дії здійснюються з метою приховування строків для проведення попереднього судового засідання, передбачених в ст. 129 ЦПК.
3. Суддя, на підставі позовної заяви, поданої і оформленої в порядку передбаченому ЦПК, на протязі десяти днів з моменту її подання або до завершення строку встановленого для усунення недоліків в позовній заяві, відкриває провадження в цивільній справі, за наявності достатніх для цього підстав передбачених в ЦПК.
Про відкриття провадження в справі суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає: 1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; 2) ким і до кого пред'явлено позов; 3) зміст позовних вимог; 4) час і місце попереднього судового засідання; 5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.
Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. ЦПК не встановлює конкретного строку для надсилання сторонам копії цієї ухвали з моменту її прийняття, вказуючи лише на те, що ця процесуальна дія повинна бути вчинена невідкладно. На нашу думку, невідкладне надсилання ухвали – це надсилання її у день постановлення.
Із п.п.4, п.4, ст.122 ЦПК можна зробити висновок, що суддя повинен відіслати відповідні копії, з таким розрахунком, щоб сторони мали можливість їх отримати і ознайомитися до настання передбаченої в ухвалі про відкриття провадження в справі дати попереднього судового засідання.
4. На суд покладається також обов’язок відіслати «в одному пакеті» разом з ухвалою про відкриття провадження у цивільній справі також копії позовної заяви, разом з копіями доданих до неї документів. Суддя не зобов’язаний самостійно робити ці копії. Як випливає з ст. 120 ЦПК позивач повинен додавати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. В випадку неподання зазначених документів, суд, відповідно до ст.. 121 ЦПК залишить позовну заяву без руху і надасть йому строк для усунення недоліків. Таким чином у судді вже є готові копії позовної заяви і доданих до неї документів.
Можна побачити певну невідповідність ст. 127 і ст. 120 ЦПК. В 120 ЦПК передбачається обов’язок позивача подати копії позовної заяви і доданих до неї документів в кількості відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. В свою чергу ст.. 127 ЦПК передбачає що третім особам надсилаються лише копії позовної заяви, а копії доданих до неї документів не надсилаються. Крім того, позивач не може наперед передбачити кількість третіх осіб, які будуть приймати участь в судовому засіданні.
Слід врахувати й те, що в процесі розгляду справи по суті, може відбутися заміна відповідача, залучення співвідповідача. Для цієї ситуації законом не передбачено, на кого покладається обов’язок виготовлення і надсилання додаткових копій. Однак, на нашу думку суд вправі за аналогією зобов‘язати відповідача надати залученим третім особам або співвідповідачам копії відповідних документів.
Стаття 128. Заперечення відповідача проти позову
1. Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову.
2. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.
3. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.
1. З моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у цивільній справі, відповідачу надається право подавати письмові заперечення проти позову. Письмове заперечення не є обов’язковим. Такі дії є правом відповідача, а не його обов’язком, тому за неподання письмових заперечень, до нього не може бути застосовано жодних заходів процесуального примусу.
Відповідач вправі подати кілька заперечень. Це право не обмежується певними часовими межами, а тому подати заперечення можна у будь-який час до завершення судового розгляду.
Подання заперечення проти позову є в інтересах відповідача, це є найпоширеніший тактичний прийом захисту. Подавши свої заперечення, відповідач сприятиме судові встановити характер спірних правовідносин, матеріальний закон який їх регулює, факти які необхідно встановити і які лежать в основі вимог і заперечень, коло осіб, що мають брати участь в процесі. Таким чином, скориставшись своїм правом подати письмове заперечення проти позову, відповідач дасть змогу судді попередньо і різнобічно «зорієнтуватися» в характері спору, який буде предметом судового розгляду під час слухання справи по суті.
2. Заперечення проти позову поділяються на матеріально-правові і процесуально-правові.
Матеріально-правовими запереченнями є:
1) незаконність вимог позивача. Відповідач може доводити, що вимоги позивача суперечать чи не відповідають закону, зокрема через обрання неправильного способу захисту порушеного права, через неправильне застосування закону і т. п.;
2) необґрунтованість вимог. Відповідач може заперечувати порушення, в якому його звинувачує позивач, неналежність відповідача, відсутність відповідних доказів, неправильну оцінку доказів позивачем.
Процесуально-правовими запереченнями є:
1) відсутність в позивача права на звернення до суду. Відповідно до ст. 3 ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов);
2) наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які зазначені в ч.2 ст. 122 ЦПК.
Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу. Заперечення проти позову ускладнюють процесуальну діяльність позивача, оскільки змушують його відповідати, доводити навіть очевидні речі. З цих причин відповідачеві недоцільно визнавати небажані факти.
Стаття 129. Строк проведення попереднього судового засідання
1. Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі.
1. Закон встановлює суду місячний граничний строк, в междах якого суд зобов‘язаний призначити та провести попереднє судове засідання. Цей строк обчислюється з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згаданий в статті строк стосується лише дати попереднього судового засідання і не поширюється на проведення судом процесуальних підготовчих дій, передбачених в главі 3 ЦПК. Цією нормою суду надається можливість самостійно визначати час, коли справа буде готовою для розгляду її по суті. І це логічно, оскільки неможливо передбачити строк, на протязі якого зможуть бути виконані підготовчі дії, якщо наприклад доведеться провести їх в повному об’ємі. Крім того, глава 3 ЦПК не обмежує суд передбаченими в ній процесуальними діями, п.п.8, п.6, ст..130 уповноважує суд вчиняти й інші дії необхідні для підготовки справи до судового розгляду. Таким чином, можна дійти висновку, що для досягнення цілей цієї стадії, суд не може і не повинен бути обмежений часовими рамками. Він зобов’язаний, використовуючи наявні процесуальні засоби, приділити достатньо уваги до спору який буде предметом судового розгляду по суті. І зрозуміло, що коли для суду будуть встановлені часові рамки для проведення підготовчих дій, то вся підготовча процедура перетвориться в процесуальну формальність і не сприятиме правильному і швидкому вирішенню справи.
З іншого боку, невизначеність часових меж може призвести до ситуації, коли справа буде затягуватися з різних причин і суддя свідомо не призначатиме справу до розгляду, знаючи, що за це не передбачено ніяких санкцій.
Стаття 130. Попереднє судове засідання
1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
2. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
3. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
4. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу.
5. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.
6. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд:
1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;
2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;
3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;
4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання;
5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;
6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;
7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;
8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;
9) визначає час і місце судового розгляду.
7. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.
8. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними.
9. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.
10. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.
11. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.
1. Провадження у справі до судового розгляду є сукупністю процесуальних дій, що вчиняються одноособово суддею, за участю сторін/інших заінтересованих осіб і спрямовані на з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
На відміну від ЦПК 1963р., в цій статті метою провадження у справах до судового розгляду, крім правильного та швидкого розгляду, визначено ще й з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду. Ця норма підкреслює, що одним із завдань попереднього розгляду є з‘ясування питання про можливість досудового врегулювання спору, коли сторони шляхом переговорів за посередництвом суду намагаються вирішити спір без його розгляду судом по суті. Суд в першу чергу повинен з’ясувати чи є можливість примирення між сторонами, і лише якщо сторони таку можливість заперечують, вживати заходів для забезпечення в подальшому правильного та швидкого вирішення справи.
2. Учасниками попереднього судового розгляду є лише особи, які беруть участь у справі, і звичайно суд. Інші учасники процесу в попереднє судове засідання, як правило, не викликаються. Однак для вчинення окремих процесуальних дій в попередньому засіданні повинні бути й інші учасники процесу. Під час провадження у справі до судового розгляду, за клопотанням сторони в порядку забезпечення доказів, судом можуть бути допитані свідки, призначена експертиза. В випадку порушення справи особою чи щодо особи, яка не володіє мовою судочинства, є глухонімою, необхідним є залучення перекладача.
3. Явка в попереднє судове засідання є і правом, і обов’язком одночасно. З одного боку, ми не можемо визнати явку в попереднє судове засідання правом особи, бо його не реалізація без поважних причин (неявка в суд), тягне за собою негативні наслідки для особи (попереднє судове засідання відбувається без неї, а з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання). Тому, відсутність сторони під час попереднього судового засідання, суттєво утруднить цій особі можливості для вирішення справи на її користь, позбавить в подальшому можливості подавати суду свої докази, без обґрунтування важливості причини їх неподання. З іншого боку, явка до суду – це право сторони, яким вона може скористатися на власний розсуд.
4. Новелою ЦПК є те, що вже на стадії провадження у справі до судового розгляду, суддя намагається з’ясувати можливість вирішення спору в позасудовому порядку. Суддя з’ясовує, чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Вирішення цього питання має важливе значення, адже надає можливість оптимізувати роботу суду, оскільки ці питання можуть виникнути вже в ході судового розгляду справи по суті,. За наявності відповідного волевиявлення сторін спору, суд може вирішити ці питання не доводячи справи до розгляду по суті.
5. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, який застосовується для вирішення цих питань в процесі судового розгляду справи по суті. До ухвалення судового рішення про відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем, на суд покладається обов’язок роз’яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Адже коли суд ухвалить рішення з цих питань, сторона яка відмовилася від позову, сторона яка визнала позов, не матиме права надалі вертатися до суду з позовом по тому ж предмету і з тих же підстав.
В разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. В разі визнання позову відповідачем, суд зобов’язаний встановити чи таке визнання не суперечить закону, чи не порушує права, свободи, інтереси інших осіб, а якщо визнання позову здійснюється законним представником особи суд з’ясовує, чи не суперечать дії представника інтересам особи яку він представляє. В випадку відсутності зазначених застережень, суд ухвалює рішення про задоволення позову.
До ухвалення судом рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, суд роз’яснює сторонам наслідки такої дії – недопустимість в майбутньому звернення до суду жодною із сторін з приводу того самого предмету спору і з тих же самих підстав та перевіряє: чи не суперечать умови мирової угоди вимогам закону, чи не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір укласти мирову угоду у повноваженнях на її укладення, чи не суперечать дії законного представника по укладенню мирової угоди інтересам особи яку він представляє.
Мирова угода укладається між сторонами спору в письмовій формі, шляхом здійснення взаємних уступок, та може стосуватися лише прав/обов’язків сторін та предмета спору. В кожному випадку мирова угода укладена між сторонами повинна бути визнана судом. За клопотанням сторін, суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди, якщо при її укладенні дотримано вказані в ст. 174 ЦПК вимоги і постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
6. Сторони вправі передати спір на вирішення до третейського суду, якщо між ними укладено відповідний договір. В такому випадку, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Порядок звернення до третейського суду та категорії справ які йому підвідомчі передбачено в Законі України «Про третейські суди».
Так, третейські суди в порядку передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні зміні, розірванні та виконанні господарських договорі, пов’язаних із задоволенням державних потреб; спорів пов’язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ, що виникають із шлюбних контрактів; справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією стороною в яких є орган державної влади , орган місцевого самоврядування, державна установа, організація, казенне підприємство; інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним судом України; справи, в яких хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.
7. У випадку, коли спір не врегульовано позасдовим шляхом, суд вчиняє дії, спрямовані безпосередньо на підготовку справи до судового розгляду по суті. Перелік таких дій не є вичерпним, тому суддя залежно від специфіки справи, може вчиняти додаткові процесуальні дії, які вважатиме необхідними для здійснення належної підготовки.
Безпосередньо у ч.6 коментованої статті зазначаються дії, які вчиняються судом у зв‘язку із підготовкою справи до розгляду:
1) уточнення позовних вимог або заперечень проти позову. Уточнення змісту позовних вимог (предмету спору), заперечень проти позову відбувається судом у попередньому судовому засіданні, на яке викликаютсья усі особи. На нашу думку, виклик позивача або відповідача до суду без повідомлення про це іншої сторони суперечить прнципу неупередженого розгляду справи та дає підстави сумніватися у безсторонності судді, який спілкується з однією з сторін таємно від іншої.
З метою забезпечення найбільш повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи в судовому засіданні, судді необхідно роз'яснити сторонам і третім особам, що вони повинні довести обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також їхні інші права і обов'язки, передбачені ст.27 ЦПК, оскільки вони користуються цими правами та несуть обов'язки і в процесі підготовки справи до судового розгляду.
Відповідно до позицій Пленуму Верховного Суду Укрїни, з'ясовуючи у позивача суть заявлених вимог, суддя допомагає йому визначити підстави і предмет позову Крім цього, для того щоб зрозуміти характер спірних правовідносин, суддя уточняє заперечення відповідача проти позову, тобто з‘ясовує які саме факти заперечуються та з яких підстав. Крім цього, опитуючи відповідача, суддя повинен роз'яснити йому право на пред'явлення зустрічної вимоги за загальними правилами пред'явлення позову.
2) вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Такі дії суду дозволяють зекономити час розгляду справи по суті, бо саме через відсутність необхідних для розгляду справи осіб, відбувається в багатьох випадках затягування вирішення справи по суті. Тому визначивши суб’єктний склад наперед, виходячи з умов конкретного спору, суддя має можливість оптимізувати свою роботу, забезпечити швидкий розгляд і вирішення справи.
Склад осіб, які братимуть участь у справі визначається з урахуванням обставин конкретного спору та суті позовних вимог. Насамперед, суд повинен з‘ясувати чиї права та інтереси зачіпає спір, з‘ясувати у сторін чи є інші особи, які претендують (заявляють свої права) на предмет спору, чи знають вони про спір. Якщо право на позов належить й іншим особам (наприклад, співвласникам), суд повинен з‘ясувати у позивача позицію цих осіб. Суд повинен з‘ясувати також осіб, яких доцільно було б залучити до участі у справі як третіх осіб.
3) визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. В попередньму судовому засіданні суд повинен визначитися з предметом доказування по справі, а саме які обставини необхідно встановити для вирішення спору. Конкретний перелік цих обставин залежить, насамперед, від підстав позову та заперечень проти нього. При цьому суд встановлює лише коло доказових фактів, а не перелік засобів доказування.
Після цього суд з‘ясовує у сторін, які факти з числа тих, які треба встановити, вони визнають, а які заперечують. У відповідача з‘ясовують які факти, про які стверджує позивач, він не заперечує, а у позивача, в свою чергу, з‘ясовується, які факти, стверджені відповідачем, визнає він.
Факт є визнаним, якщо сторона в попередньому судовому засіданні свідомо, без будь-якого примусу чи попереднього обговорення певних фактів заявляє суду, що визнає їх. При цьому мотиви та причини, з яких особа визнає чи заперечує ці факти, судом не з‘ясовуються.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Тому приймаючи заяву про визнання обставин, суду слід з‘ясовувати чи не помиляється сторона, чи не перебуває під впливом обману чи погрози, чи перебуває особа в адекватному стані і чи не впливають на її волевиявлення зовнішіні життєві обставини.
Відповідно до коментованої норми визнати факт може лише сторона, тому договірні представники сторін, на нашу думку, такого права не мають.
Слід мати на увазі, що відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. З урахування вимог цієї статті, факт, визнаний стороною в попередньому судовому засіданні, не підлягає доказуванню, якщо цей факт визнають також інші особи, які беруть участь у справі. Тому якщо сторона визнала певний факт, але його заперечує, наприклад, третя особа, то цей факт підлягає доказуванню на загальних підставах.
В частині визнаних фактів, сторони звільняються від обов‘язку подавати суду засоби доказування, які підтверджують ці факти.
4) з'ясування доказів, якими кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлення строків їх подання. В попередньому судовому засіданні суд з‘ясовує у сторін, які засоби доказування (у коментованій статті зазначено “докази”) будуть надані суду в огрунтування їх доводів та заперечень. Сторона повинна назвати суду ці засоби доказування та які обставини ними будуть підтверджуватися.
Якщо сторона не подала письмових або речових доказів в попереднє судове засідання або до цього, суд встановлює строк для їх подання. При цьому доцільно, що б докази були подані завчасно до судового засідання, оскільки в протилежному випадку інша сторона фактично позбавляється права на ознайомлення із цими доказами і вправі клопотати про оголошення перерви для ознайомлення. Встановлюючи строк подання доказів, суд повинен заслухати думку осіб, які беруть участь у справі.
5) вирішення питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів, якщо про це заявлене клопотання осіб, які беруть участь у справі. Про це докладніше див. коментар до ст. 132, 133 – 135, 136, 137, 143 – 150 ЦПК України. Звертаємо увагу, що усі ці дії суд застосовує лише за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. З власної ініціативи суд цього робити не може.
6) провення огляду на місці, огляду письмових і речових доказів у невідкладних випадках. Додатково див. коментар до ст. 140 ЦПК України.