Роль органів виконавчої влади в утвердженні І забезпеченні прав І свобод людини

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування, 1644.83kb.
• Програма співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,, 272.29kb.
• Програма співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,, 657.53kb.
• Кривоозерська районна державна адміністрація, 82.73kb.
• Органів виконавчої влади України, 421.14kb.
• Термін – протягом 2-х місяців, 20.43kb.
• Ведення систематизації законодавства юридичними службами місцевих органів виконавчої, 152.21kb.
• Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади та від 29. 08. 2002, 141.89kb.
• Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 113.56kb.
• Про безоплатну правову допомогу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, 41.5kb.

Роль органів виконавчої влади
в утвердженні і забезпеченні
прав і свобод людини

В.О. ДЕМИДЕНКО^

Конституція України офіційно проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3).

З прийняттям цих положень настав новий етап у розвитку незалежної держави, її суспільства, правової системи. Фактично вони є основними принципами діяльності держави, створюють ідеологічний фундамент реформи правової системи, зокрема: верховенство права, законність, рівність усіх перед законом, пріоритет закону в правовому регулюванні компетенції та порядку діяльності органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, судовий захист прав і свобод людини, незалежність суду під час здійснення своїх функцій.

Втілення в життя зазначеного вище неможливе без відповідної роботи в цьому напрямі всієї системи органів державної влади, політичних партій, громадських об‘єднань і кожної особи нашого суспільства.

Стаття 6 Конституції України закріпила один із важливих принципів організації державної влади, який одночасно є характерною ознакою, атрибутом правової держави, а саме розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Проблемам діяльності виконавчої гілки влади в напрямі утвердження і забезпечення прав і свобод людини присвячене наше дослідження.

Необхідність розгляду цього питання пов‘язана з потребою створення реального механізму захисту прав і свобод громадян і людини взагалі. Ефективний захист прав і свобод громадян у сфері діяльності органів виконавчої влади, враховуючи численні правові відносини суб'єктів, потребує чіткого правового закріплення прав громадян та кореспондуючих цим правам обов’язків відповідних органів виконавчої влади. Виходячи з цього, важливо мати на увазі такі напрями, що потребують удосконалення правового регулювання:

визначення адміністративно-правового статусу громадянина України;

законодавче закріплення обов’язків органів виконавчої влади щодо стосунків з громадянами;

законодавче визначення відповідальності органів виконавчої влади та державних службовців за порушення прав і свобод людини;

посилення уваги до організаційно-правових форм захисту прав громадян у сфері діяльності органів виконавчої влади;

використання ефективних методів контролю й нагляду за роботою посадових осіб.

Для розкриття теми необхідно розглянути суть понять утвердження і забезпечення прав і свобод людини, коротко — системи органів виконавчої влади, ролі кожного органу виконавчої влади в утвердженні і забезпеченні прав і свобод людини, проблем, що виникають на цьому шляху.

Під утвердженням прав і свобод людини розуміється їх офіційне визнання державою. Воно може здійснюватись різними шляхами і засобами: виголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини у Конституції, інших законах, участю у підготовці та прийнятті міжнародних документів з прав людини, приєднання до міжнародних договорів, їх ратифікацію тощо.

Забезпечення прав і свобод людини — це створення умов для здійснення прав і свобод людини. Воно містить такі три "елементи" (напрями державної діяльності) сприяння реалізації прав і свобод людини (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики порушень прав і свобод людини); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення порушників до юридичної відповідальності).

Значну роль в утвердженні і забезпеченні прав і свобод людини відіграють органи виконавчої влади. Систему органів виконавчої влади складають: Кабінет Міністрів України, який є найвищим органом виконавчої влади, а також центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Кабінет Міністрів наділений найбільшими повноваженнями щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему органів виконавчої влади в Україні; вживає заходів у відповідності з Конституцією України щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина на території України; спрямовує в цьому напрямі діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади. В межах своєї компетенції Кабінет Міністрів організовує виконання нормативних актів, міжнародних договорів, конвенцій та угод, спрямованих на утвердження та забезпечення прав і свобод людини; здійснює контроль за їх виконанням органами виконавчої влади та вживає відповідних заходів щодо усунення їх порушень. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України й у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України).

Слід зазначити, що Президент України є главою держави і гарантом дотримання прав і свобод людини і громадянина. Президентові належать установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Так, відповідно до ст. 106 Конституції Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра та припиняє його повноваження, приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження на цих посадах.

Діяльність в галузі забезпечення прав і свобод людини Кабінет Міністрів здійснює на підставі "Засад державної політики України в галузі прав людини"¹.

Принципами цієї діяльності Кабінету Міністрів України мають бути:

визнання прав і основних свобод людини і громадянина такими, що дані людині від народження і є невід'ємними;

забезпечення верховенства прав і основних свобод людини у відносинах з державою;

забезпечення рівності всіх людей перед законом і судом;

визнання верховенства права, за яким проголошення і реалізація прав і головних свобод людини і громадянина ґрунтується лише на законі;

недопущення звуження змісту та обсягу проголошених Конституцією України прав і головних свобод людини і громадянина;

визнання презумпції особистої свободи людини відповідно до принципу, згідно з яким дозволено все, крім того, що прямо забороняється законом;

визнання обмеження свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що безпосередньо передбачається законом.

Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністер-ства та інші центральні органи виконавчої влади (державні комітети та відомства).

Варто зазначити, що будь-яке міністерство, як то — внутрішніх справ, економіки, закордонних справ, зовнішніх економічних зв‘язків і торгівлі, промислової політики, оборони, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки та інші, а також, будь-який інший центральний орган виконавчої влади — кожний в своїй сфері здійснює державну політику в галузі прав людини. Але особливий інтерес викликає діяльність центральних міністерств у сфері прав людини, як то — Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України.

Так, головними повноваженнями в галузі прав і свобод людини Міністерства юстиції України є:

забезпечення реалізації державної політики в цій галузі;

підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи;

підготовка спільно з відповідними державними органами та науковими установами проектів концепцій напрямів розвитку законодавства з прав людини та їх наукового обґрунтування із врахуванням світового досвіду;

розробка за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів України і з власної ініціативи проектів законів та нормативно-правових актів, що стосується прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади;

розробка за поданням міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щорічних планів законопроектної роботи та планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності в центральних органах виконавчої влади, здійснення контролю за цією діяльністю;

сприяння розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснення у випадках, передбачених законодавством, державної реєстрації юридичних осіб;

здійснення легалізації всеукраїнських об'єднань громадян і міжнародних громадських організацій, реєстрація всеукраїнських і міжнародних благодійних організацій, філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав в Україні, їхньої символіки та контроль за дотриманням ними положень їхніх статутів, ведення відповідних державних реєстрів;

координація діяльності міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення, зокрема в галузі прав і свобод людини, здійснення методичного забезпечення цієї освіти, формування у громадян правового світогляду, вивчення і контроль за станом правового інформування у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях, надання їм необхідної допомоги, внесення до відповідних органів пропозиції щодо вдосконалення вивчення права в неюридичних вищих і професійно-технічних навчальних закладах, загальноосвітніх школах, закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, розробка і поширення освітніх та інформаційних програм в галузі захисту прав людини;

забезпечення підготовки пропозицій щодо приведення законодавства України з прав людини у відповідність з принципами і стандартами Ради Європи та інтеграції його в систему міжнародного права, координація роботи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з цих питань;

забезпечення підготовки відповідних документів та представництва Кабінету Міністрів України в Європейській комісії з прав людини та Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направлення спостерігачів у місії з контролю за дотриманням прав та свобод людини і громадянина, участь в установленому порядку в роботі міжнародних організацій, двосторонніх і багатосторонніх комісій, а також інших міжнародних органів та інституцій, погодження кандидатур членів та іншого персоналу від України в міжнародних судових органах і радників з правових питань посольств та консульств України за кордоном тощо².

Специфічними повноваженнями в галузі забезпечення прав та свобод людини і громадянина наділене й Міністерство внутрішніх справ України. Так пункт 1 "Положення про Міністерство внутрішніх справ України" говорить, що "МВС України є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Міністерство реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує і координує діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі із злочинністю, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки"³.

МВС України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби зі злочинністю; визначає основні напрями діяльності підпорядкованих органів, підрозділів і установ та ефективні засоби й методи виконання покладених на них завдань; організує роботу органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку, запобіганню та припиненню адміністративних правопорушень; організує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних та оперативно-розшукових заходів щодо запобігання, виявлення, припинення і розкриття злочинів; забезпечує профілактику правопорушень, вносить до центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, у розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю і охорони правопорядку; організує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ; організує здійснення заходів щодо врятування людей, охорони їхньої безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна у разі стихійного лиха, аварій, пожеж, катастроф та щодо ліквідації їх наслідків; забезпечує участь органів внутрішніх справ у межах їх повноважень у здійсненні заходів з охорони навколишнього природного середовища; на МВС також покладено низку інших зобов’язань.

Отже, можна констатувати, що правоохоронні органи здійснюють здебільшого внутрішні функції держави щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; боротьби зі злочинністю, корупцією тощо.

Але в роботі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення прав і свобод людини існують певні проблеми. Одна з них законодавча. Діяльність цих органів виконавчої влади реґламентується "Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади", що затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 року⁴, а також окремими положеннями про відповідні міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Зазначені вище нормативні акти, на нашу думку, застаріли, не відповідають вимогам сьогодення і є перешкодою для належного забезпечення прав і свобод людини міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Ця думка має під-твердження і в Концепції адміністративної реформи в Україні⁵.

Як наголошувалось на міжнародному симпозіумі "Адміністративна реформа в Україні", організованому 26—27 листопада 1997 р. в Українській Академії державного управління при Президентові України Державною комісією з проведення в Україні адміністративної реформи, наслідком адміністративно-командної системи залишається наявність значної кількості недостатньо координованих міністерств і відомств з роздрібненою відповідальністю та дублюванням функцій. При цьому самостійна політична роль міністерств атрофована, занижена, а технічна — з надмірним адміністративним втручанням у всі сторони життя й виробництва, — навпаки, гіпертрофована та завищена. З урахуванням цього необхідно віднайти оптимальне співвідношення основних засад діяльності міністерств і відомств, зокрема функціонального та галузевого принципів. Важливо також провести лінію на розмежування функцій державного й господарського управління. Це означає, що в центральних органах державного управління мають бути зміщені акценти з оперативно-тактичної управлінської роботи на загальностратегічну діяльність з державного регулювання.

Конституційні положення щодо законодавчого врегулювання правового статусу органів виконавчої влади не дають однозначної відповіді на питання чи має бути один закон про цю ланку органів, чи потрібен окремий законодавчий акт про кожний центральний орган виконавчої влади. Існують різні думки, однак вже підготовлено кілька версій єдиного закону про ці органи виконавчої влади.

Чи не найважливіше в цьому законі — розробка й закріплення чіткої класифікації центральних органів виконавчої влади.

Також сьогодення вимагає прийняття Кодексу основних правил поведінки державного службовця, Закону України "Про нормативно-правові акти в Україні" та "Про правотворчу діяльність органів виконавчої влади", в яких змогли б знайти своє відображення особливості механізму та процедур діяльності органів виконавчої влади з питань розробки, подальшого опрацювання, прийняття й видання, зміни скасування ними правових актів як нормативного, так і індивідуального характеру. Як наслідок — потребує змін Закон України "Про державну службу" і низка інших нормативно-правових актів.

Наступною ланкою органів цієї гілки влади є виконавча влада в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі, яку здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Одне з головних завдань місцевої державної адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є забезпечення законності і правопорядку, дотримання прав і свобод громадян⁶. При виконанні цього завдання місцеві державні адміністрації діють на засадах:

відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність;

верховенства права;

законності;

пріоритетності прав людини;

гласності;

поєднання державних і місцевих інтересів.

Згідно з Законом України "Про місцеві державні адміністрації" повноваження цього органу державної влади здійснюються в таких галузях:

галузі соціально-економічного розвитку;

галузі бюджету та фінансів;

галузі управління майном, приватизації та підприємництва;

галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку;

галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля;

галузі науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім'ї та молоді;

галузі соціального забезпечення та соціального захисту населення;

галузі зайнятості населення, праці та заробітної плати;

галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян;

галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин;

галузі оборонної роботи.

Особливу увагу викликає повноваження місцевих державних адміністрацій в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян. До них належать:

1) забезпечення виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

2) забезпечення здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

3) забезпечення розгляду звернень громадян та їх об'єднань, контроль за станом цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території;

4) здійснення заходів щодо організації правового інформування і виховання населення;

5) забезпечення виконання актів законодавства з питань громадянства, пов'язаних з перебуванням іноземців та осіб без громадянства, сприяння органам внутрішніх справ у дотриманні правил паспортної системи;

6) проведення роботи, пов’язаної з розробленням та здійсненням заходів щодо розміщення, працевлаштування, соціально-побутового і медичного обслуговування біженців, а також депортованих осіб, які добровільно повертаються в реґіони їхнього колишнього проживання;

7) забезпечення виконання законодавства щодо національних меншин та міграції, про свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання;

8) оголошення у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснює передбачені законодавством заходи, пов'язані з підтриманням у них громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їхнього здоров'я і прав, збереженням матеріальних цінностей;

9) участь у вирішенні питань проведення виборів і референдумів та адміністративно-територіального устрою у межах, визначених законодавством тощо.

Місцеві державні адміністрації є найнижчою ланкою органів виконавчої влади, що найбільш наближені до народу. Від ефективності їхньої роботи залежить реальний стан забезпечення прав і свобод людини. Якщо проаналізувати роботу місцевих державних адміністрацій, зокрема в Автономній Республіці Крим, щодо забезпечення прав і свобод кримських татар, то можна дійти висновку, що вона є незадовільною. Фактично в Автономній Республіці Крим склалася ситуація, що може мати розвиток, подібний до ситуації в Російській Федерації з Чечнею і Дагестаном. Якщо найближчим часом не вжити комплексних політичних, соціально-економічних, юридичних, ідеологічних та інших заходів, то виправити ситуацію буде або взагалі неможливо, або можливо лише шляхом великих втрат.

Виходячи з аналізу сьогоднішнього стану забезпечення прав і свобод людини на території України, а також викладеного вище, можна дійти висновку, що діяльність системи органів виконавчої влади далека від бажаного. Для цілковитого й ефективного забезпечення прав та свобод людини і громадянина слід закінчити створення правової бази функціонування виконавчої влади, що є першим із чотирьох напрямів здійснення адміністративної реформи в Україні згідно з Концепцією адміністративної реформи. Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у належному забезпеченні прав та свобод людини і громадянина на території України, у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. Підтвердженням цього є те, що міністерства не змогли виробити і реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров’я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку реґіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба є неефективною, бо вона ще не цілком трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики.

Конституція України викликає необхідність розробки і здійснення комплексної правової реформи, яка повинна охоплювати одночасно всі державні інституції, а також систему місцевого самоврядування в Україні. Тому необхідно прискорити прийняття базових Цивільного, Цивільно-процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуаль­ного, Податкового та Адміністративного Кодексів України.