Geum.ru

Тетяна Поліщук, бібліотекар Нововолинського впу, Сергій Скрипник

Вид материалаУрок

Содержание


Система адресації в Інтернеті
Усі комп’ютери в мережі Інтернет поділяють на дві категорії
Адреси пошукових серверів
Україномовні пошукові системи
Подобный материал:

Тетяна Поліщук,

бібліотекар Нововолинського ВПУ,

Сергій Скрипник,

учитель інформатики Нововолинського ВПУ


Інтернет – найсучасніше джерело інформації:

бібліотечний урок


Мета. Ознайомити учнів з історією виникнення Інтернету, його можливостями, формувати в учнів навички роботи з інтернет-ресурсами, розвивати вміння знаходити і збирати необхідну інформацію в мережі Інтернет.

Обладнання. Комп’ютери. Книжкова виставка.


Хід уроку


І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація.


Бібліотекар: Доступ до Інтернету з’явився у нас у бібліотеці недавно. Користуватися мережею охочих буде багато. Тож сьогодні ми започатковуємо бібліотечні уроки « Інтернет – найсучасніше джерело інформації».


Історична довідка « З чого все почалось ».

У 1957 році було створено Агентство Перспективних Розробок (АКРА), яке займалося зовсім не міжнародними мережами, а найбанальнішими військовими розробками. І проіснувало воно в цій якості ціле десятиліття.

Та от перед науковцями постала проблема: необхідно було об'єднати роботу дослідницьких установ, розкиданих по неосяжних просторах Америки. Потрібна була чітка, налагоджена система, що дала б змогу різним дослідницьким центрам координувати свою роботу, обмінюватися інформацією за принципом «кожен із кожним». І працювати ця система повинна була так, щоб вихід з ладу одного «вузла» цієї мережі, - скажімо, у разі прицільного ядерного удару, - жодним чином не вплинув би на роботу інших...

Що повинно було бути об'єднане в цю мережу? Звичайно, комп'ютери, які слугували мозковим центром будь-якої дослідницької лабораторії. Але не тільки вони. Концепція Мережі (поки що – безіменної) передбачала інтеграцію до єдиної структури багатьох дрібних, як сказали б сьогодні, локальних «підмереж». При цьому кожна з них, зберігаючи свою індивідуальність, мала б у той же час бути частиною єдиної інформаційної структури.

І ось в січні 1969 року невиразні ідеї, що витали в головах чиновників, військових і дослідників, нарешті отримали своє втілення - вперше (правда, всього на декілька хвилин) була запущена система, що зв'язала між собою чотири комп'ютери в різних кінцях США. А через рік нова інформаційна мережа, названа Arpanet, розпочала роботу.

Arpanet давала вченим неймовірні можливості комунікації: у лічені секунди дослідник, що знаходився, скажімо, в Техасі, міг послати запит на отримання потрібної йому інформації абикуди, наприклад, на Аляску - і через декілька секунд потрібний файл уже «лежав» на його «електронному столі».

З кожним роком Arpanet росла і розвивалася - просто загрозливими темпами. Із чисто військової і засекреченої Мережа ставала все більш доступною для організацій суто цивільних. Право доступу в Arpanet почали вимагати собі спочатку великі лабораторії, потім - дрібніші... Нарешті, в гонитву за Arpanet включилися і вищі навчальні заклади. Військові бурчали, але погоджувалися... У 1973 році через Arpanet уперше «поспілкувалися» комп'ютери різних країн. Мережа стала міжнародною.

У результаті, коли в мережі виявилися сполученими вже тисячі комп'ютерів, стало ясно: необхідно повністю перебудувати механізм доступу до Arpanet. І такий механізм був введений в 1983 році.

Це дозволяло користувачам з легкістю підключатися до Інтернету за допомогою звичайної телефонної лінії. Тоді ж відбулося розділення Arpanet. Від колись єдиної мережі відбрунькувалися (зберігаючи при цьому зв'язок із нею) декілька «наукових» мереж, включаючи знамениту NSFNet. Вона-то, по суті, і стала основою Інтернету. Хоча число підключених у мережу комп'ютерів ще не досягло тисячі, але навіть з такою кількістю користувачів ні про яку секретність, зрозуміло, не могло бути мови. Тому пентагонівські яструби відділили для своїх потреб деяку частину Arpanet, що отримала назву MilNet, а решту простору Мережі залишили на розсуд прагнучої комунікацій громадськості. Так народилася мережа Internet.

Справжнім «народженням» це ще не було, і Мережа продовжувала залишатися робочим інструментом вузького кола фахівців. Проте розвиток мережі Інтернет йшов повним ходом - усього за шість років її існування в якості відкритої інформаційної мережі кількість підключених до неї користувачів збільшилася більш ніж у 100 разів! На початку 90 – х років користувачі ринули в Мережу потоком – тепер вже не спеціалісти, не вчені, а прості люди. Попит на послуги Інтернету зростав шаленими темпами.

У 1995 році почався справжній бум Інтернет, Мережа стала великим, динамічним і доступним джерелом масової комунікації.

Можливості Інтернет (учні розповідають)

Інтернет - наймасовіше і оперативне джерело інформації.

Інтернет - найбільше в світі джерело розваг.

Інтернет - найпрогресивніший засіб спілкування і комунікації.

Інтернет – найсприятливіший простір для бізнесу.

Інтернет - це ідеальний інструмент для реклами.

Інтернет - це величезний простір для творчості.

Інтернет - ідеальне середовище для отримання нових файлів і програм.

Інтернет – найкращий простір для шопінга.


Система адресації в Інтернеті

Для обміну інформацією кожному комп'ютерові необхідно мати свою адресу. В Інтернеті використовуються два типи адрес: циф­рові, або IP-адреси, і доменні (від англ. domain — область, сфера). Розглянемо структуру кожного з типів.

IP-адреса аналогічна поштовому індексу, що містить інформа­цію про місто (перші три цифри) і поштове відділення у ньому (другі три цифри). IP-адреса складається з чотирьох чисел, розділе­них крапками, наприклад 198.162.201.204. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Інтернеті й називається мережним ідентифікатором (англ. network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний ком­п'ютер у цій мережі і називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID).

IP-адреси використовують програмні засоби мережі для пере­силання інформації між комп'ютерами. Однак людина краще сприймає і за­пам'ятовує слова, а не числа. Тому для користувачів розробили до­менні адреси. Доменна адреса складається з літерних частин, розділених крапками. Наприклад: kyivstar.net, autoland.cоm.ua. На відміну від IP-адреси, яка уточнює міс­це призначення зліва направо, доменна адреса робить це у зворот­ній послідовності — справа наліво: спочатку йде ім'я комп'ютера, а потім ім'я мережі, в якій він знаходиться.

Щоб користувачам Інтернету було зручніше зв'язуватися один з одним, весь простір адрес розділено на області — домени.





Крайній праворуч — домен першого рівня, наступний зліва — домен другого рівня і т. д.

Домен першого рівня визначає країну або тип організації, якій належить комп'ютер. Існують скорочені до двох букв домени країн, наприклад:

Україна — uа,

Росія — ru,

США — us,

Франція — fr та ін.

Домени організацій скорочуються до трьох букв, наприк­лад:

університети та інші навчальні заклади — edu,

урядові установи - gov,

комерційні організації — com тощо.

Домен другого рівня визначає організацію, яка володіє або керує мережею, у якій знаходиться даний комп'ютер. Здебільшо­го ім'я цього домену збігається з назвою відповідної фірми або її торгової марки.

Ім'я комп'ютера вказує на конкретний комп'ютер у мережі. Воно реєструється тільки в цій мережі і тільки ця мережа «відповідальна» за передачу інформації конкретному комп'ютеру-адресату.

Усі комп’ютери в мережі Інтернет поділяють на дві категорії: сервери та робочі станції. Робочі станції це комп’ютери, за якими працюють користувачі. Сервери - це спеціально виділені комп’ютери, на яких зберігається інформація, і які надають послуги робочим станціям.
    • Гіпертекстова система WWW (Web простір)- набір взаємозв’язаних один з одним електронних документів. Окремі документи, які складають простір Web, називають Web-сторінками. Web-сторінки зберігаються на жорстких дисках Web-серверів. Web-сервери — це спеціалізовані комп'ютери з відповідним програмним забезпеченням.

Групу сторінок, присвячену певній темі та розміщену в певному каталозі Web-сервера, називають Web-сайтом.
    • Електронна пошта e- mail - система обміну інформацією в електронному вигляді комунікаційними засобами Інтернету
    • Служба передачі файлів (архівів) на основі FTP – протоколу.
    • Chat – групові дискусії, які забезпечують обмін текстовими повідомленнями в режимі реального часу.
    • Групи новин UserNet (телеконференції) –використовують для обміну інформацією між групами людей з певної тематики.
    • Голосове спілкування та відео- конференції.

Для доступу до інформації в Інтернеті потрібно мати:
  1. Загальний доступ до Internet, який є платним і надається місцевою організацією - провайдером мережі.
  2. Програми для перегляду інформації, які називають браузерами: Netscape Navigator чи Internet Explorer.
  3. Потрібно знати точну адресу сервера чи конкретного файлу або мати хоча би уявлення, що шукати, оскільки сучасні браузери дають змогу знайти потрібну сторінку за темами і ключовими словами.

Інформація яка цікавить багатьох, структурована на серверах за темами і підтемами. Назви тем і підтем є гіперпосиланнями, клацнувши на які відкривається наступна сторінка. Для пошуку за темами є спеціальні сервери-каталоги.



Інформацію з пов’язаних електронних документів користувач виводить на екран за допомогою гіпертекстових посилань (гіперпосилань). Гіперпосилання може мати вигляд підкресленого тексту іншого, ніж основний текст, кольору, рисунка або деякого значка - піктограми. Гіперпосилання містить невидиму для користувача частину – адресу файла чи місця у документі, до якого потрібно перейти.

Отже основний принцип пошуку інформації на Web-серверах полягає у використанні ключових слів і назв відповідних тем.

Для пошуку Web-сторінок існують спеціальні пошукові сервери, які постійно збирають, онов­люють інформацію про розміщені Web-сторінки й надають змогу користувачам здійснювати по­шук потрібної сторінки заключовими словами. Для збирання відомостей використовуються спе­ціальні програмні засоби автоматичного перегляду Web-сторінок і формування ключових слів. За принципом дії пошукові системи можна розділити на такі категорії:
  1. Пошукові каталоги.
  2. Індексні бази даних.

Пошукові каталоги організовані за тим самим принципом, що й бібліотечні каталоги, відо­мості в них згруповані за певними категоріями. Використовуючи метод поступового уточнення категорії, відкриваючи сторінки, що містять посилання на підкатегорії, можна знайти певний сайт з необхідними відомостями.

Індексні бази даних — це бази даних, принцип роботи яких ґрунтується на використанні ключових слів. Виконуючи пошук, необхідно добрати ключові слова, що описують тему пошуку, і наказати системі знайти ці слова.

Адреси пошукових серверів


ссылка скрыта — найбільший і найпопулярніший у світі пошуковий сервер, загальна кількість проіндексованих сторінок — понад два мільярди. Пошук документів можна проводити на більш як шістдесяти мовах.

Україномовні пошукові системи


ссылка скрыта — загальний тематичний каталог містить близько 20 на­прямків, регіональний — усі області України, Ресурси, які стосуються найпопулярніших тем, згруповані в окремі-розділи. Перевагою UAport є пошук новин.

ссылка скрыта — МЕТА здійснює пошук в українських серверах, а також у серверах з україн­ською тематикою по всьому світі. Пошук додатково обмежується однією або кількома регіональ­ними підрубриками. Важлива унікальна особливість МЕТИ — підтримка пошуку з урахуванням правопису української мови.


Отже, ми познайомились із мережею Інтернет, її історією та можливостями. Ви дізналися, як розшукати потрібну вам інформацію. Сподіваюсь, якщо у вас виникне потреба віднайти інформацію, ви прийдете до бібліотеки. На все добре, до побачення.