Geum.ru

«Воєнно-політична обстановка в Європі. Завдання особового складу частини в навчальному періоді»

Вид материалаДокументы

Содержание


На першому етапі (2000-2005 р.р.)
На другому етапі (2006-2010 р.р.)
На третьому етапі (2011-2015 р.р.)
Подобный материал:
«Воєнно-політична обстановка в Європі.

Завдання особового складу частини в навчальному періоді»

Будівництво національного війська, імпульс якому було надано з прийняттям у 1997 році Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року, вступило у свою вирішальну фазу. Вже практично стали належністю історії два її етапи. З позицій сьогодення по-різному можна оцінювати їх результати, але безперечним є той факт, що саме цей період був визначальним у закладенні основ майбутнього Українського війська. Разом з тим, не все вдалося реалізувати у повному обсязі. І це, враховуючи, перш за все, економічну ситуацію в державі, цілком природно. За неповні чотири роки неможливо кардинально змінити ситуацію у військах на краще. Такі масштабні перетворення миттєво не здійснюються у будь-якій галузі, не кажучи вже про такий складний організм як Збройні Сили.

Тому цілком логічно, що оцінюючи хід будівництва та розвитку Збройних Сил, зміни у воєнно-політичній обстановці, а також економічні можливості держави, у грудні минулого року Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України прийняв рішення щодо доопрацювання Державної програми і внесення до неї певних коректив. В ході її доопрацювання приймали участь фахівці Південного оперативного командування.


До речі, така ж робота проводилася в інших країнах світу. Так, за останні два роки суттєво переглянули основні доктрині положення США, Російська Федерація; визначили перспективи розвитку власних збройних сил Велика Британія, Німеччина, Польща, Угорщина та інші країни.

У травні 2000 року проект Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року був схвалений Радою національною безпеки і оборони України, а 28 липня затверджений відповідним Указом Президента України.

В основу цього документа покладено глибокий аналіз воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки у світі та навколо України, яка за прогнозами експертів у цілому сприяє планомірному розвитку Збройних Сил України. На сьогоднішній день державі ніхто не загрожує і широкомасштабне застосування сили проти України є малоймовірним. В той же час, не можна однозначно стверджувати, що небо над Україною абсолютно безхмарне. За певних обставин, наприклад, зміни урядів в деяких країнах та приходу до влади екстремістських партій і об'єднань, ймовірність втягування держави у локальний або регіональний воєнні конфлікти може стати реальністю.

До цього часу майже з усіма сусідніми країнами, окрім Польщі, не повністю, або зовсім не вирішені питання делімітації та демаркації наших кордонів? Чи не навмисно це робиться з тим, щоби мати у майбутньому "поле для маневру"?

Саме з урахуванням цього у Державній програмі визначені більш конкретно завдання Збройних Сил України.

Ми рішуче відмовилися від принципу "рівномірної кругової оборони території держави". Прикрити кожний кілометр кордону, вишикувати полки вздовж нього суцільною лінією як війська Південного оперативного командування, так і в загалі Збройні Сили України не спроможні. Це є авантюра, як з економічної, так і з військової точки зору.

Збройні Сили України повинні бути готовими гарантовано нейтралізувати воєнний конфлікт низької інтенсивності складом військ та сил мирного часу і знаходитися у мобілізаційній готовності до ведення локальної або регіональної війни. Водночас, силами до однієї бригади (2-3 тисяч чоловік) бути готовими до участі у миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій безпеки.

Крім того, визначено завдання застосування Збройних Сил для вирішення внутрішньодержавних проблем. І хоча це потребує подальшого законодавчого врегулювання та розробки відповідних нормативно-правових актів, треба відверто визнати, що Збройні Сили вже сьогодні практично виконують деякі з них.

Для прикладу можна пригадати ліквідацію повені у Закарпатті.

Хто першим прийшов на допомогу населенню? Саме військові частини і підрозділи. Вони також не стоятимуть осторонь у випадку виникнення техногенних катастроф, антитерористичних операцій, боротьби з незаконними збройними формуваннями. Події у Чечні однозначно підтвердили необхідність готовності до виконання таких завдань.

Цілком очевидно, що уточнення завдань Збройних Сил обумовлює проведення певних змін у її структурі. Насамперед, це стосується створення нових функціональних компонентів -передових, основних сил оборони та стратегічних резервів.

Загальна ж структура Збройних Сил залишиться чотиривидовою. І хоча в Європі майже не залишилося держав, де ВПС та Сили ППО не об'єднані в єдиний вид Збройних Сил, на період до 2005 року таке завдання не стоїть.

Що стосується функціональних компонентів. Саме це питання є найбільш важливою характерною рисою проекту уточненої Державної програми.

Необхідність створення нових міжвидових функціональних структур - не данина західній військовій моді, не сліпе копіювання чужого досвіду, а об'єктивне веління часу. Метою створення нових функціональних структур Збройних Сил: передових, основних сил оборони та стратегічних резервів є забезпечення поетапного, адекватного та негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та застосування відповідних угруповань для локалізації і воєнно-силової нейтралізації збройного конфлікту на ранній стадії, а у випадку його поширення - відмобілізування, розгортання військ і сил для відсічі можливої агресії.

На етапі тільки виникнення воєнної загрози стратегічні неядерні сили стримування виконуватимуть завдання щодо стримування агресора від намірів застосувати проти України військову силу через постійну загрозу понести такі збитки, які не відповідатимуть очікуваним результатам агресії.

Вони спроможні завдати упереджувального удару по життєважливих об'єктах противника з метою примушення його відмовитися від початку агресії. Їх бойовий склад включатиме: ракетну дивізію, важкий бомбардувальний авіаційний полк, дві бригади спеціального призначення.

У разі виникнення прикордонного збройного конфлікту низької інтенсивності мають бути застосовані сили швидкого реагування. Саме вони призначені для виконання оперативних завдань щодо його припинення зазначеного конфлікту ще на ранній стадії. До того ж, не виключається можливість спільного застосування сил швидкого реагування з іншими силовими структурами для нейтралізації внутрішніх конфліктів в одному з районів, де введено режим надзвичайного стану і діють незаконні збройні формування, терористичні та диверсійні групи. Якби Росія мала у своєму складі подібні структури, то нейтралізувати чеченську кризу в 1994 та 1999 роках можна було б значно ефективніше та за менший час.

До складу Сил швидкого реагування будуть входити найбільш боєздатні та мобільні з'єднання і частини усіх видів Збройних Сил, укомплектовані високопрофесійним особовим складом, сучасним озброєнням і військовою технікою. До кінця 2005 року заплановано сформувати об'єднані сили швидкого реагування: у Сухопутних військах - корпус швидкого реагування на базі 8 АК, у Військово-повітряних Силах - авіаційну групу оперативного призначення, у Військах Протиповітряної оборони - мобільні угруповання, а у Військово-морських Силах - ескадру різнорідних сил.

Якщо ж конфлікт буде поширюватися, війська прикриття забезпечать, у тому числі у складі сил швидкого реагування, оперативне розгортання першого ешелону основних сил оборони.

У цілому, передові сили оборони передбачається створити у три етапи протягом 2000-2010 років.

На кінець першого етапу (2002 рік) будуть готовими до виконання завдань:

– у з'єднаннях і частинах сил швидкого реагування – по одній механізованій (аеромобільній, розвідувальній, танковій) роті (артилерійській батареї);

– у стратегічних неядерних силах стримування - по одній ланці у кожній ескадрильї авіаційного полку.

На другому етапі (протягом 2003-2005 років) готовими до виконання завдань будуть:

– у з'єднаннях і частинах сил швидкого реагування - по одному механізованому (аеромобільному, розвідувальному, танковому) батальйону (артилерійському дивізіону), в корпусі швидкого реагування - 1-2 полки (бригади);

– у силах стримування - одну ескадрилью авіаційного полку.

На третьому етапі, протягом 2006-2010 років, буде завершено формування передових сил оборони.

Зверніть увагу, що їх загальна чисельність складає майже 30% від чисельності Збройних Сил мирного часу, що достатньо для гарантованої локалізації та нейтралізації можливих збройних конфліктів ще на початку їх виникнення.

Основні сили оборони після їх відмобілізування та розгортання будуть призначені для застосування у збройному конфлікті середньої інтенсивності. Вони складаються з першого та другого оперативних ешелонів, а також оперативних резервів.

Стратегічні резерви створюються з метою відновлення і підсилення військ і сил та їх матеріально технічного забезпечення.

Заплановані організаційні зміни, в свою чергу, обумовлюють подальшу оптимізацію структури та чисельності як військ Південного оперативного командування так і Збройних Сил в цілому.

У 2000 році основними напрямками цієї роботи у військах оперативного командування були:

– формування та відправка частин, призначених до виконання завдань у складі миротворчого контингенту місії Організації об’єднаних націй (20 вертолітний загін – Конго, 3 окремий інженерно-саперний батальйон – Ліван, 1 окремий аеромобільний батальйон – Котовськ, 4 окремий ремонтно-відновлювальний батальйон – Сьєрра-Леоне);

– передача до складу військ Північного оперативного командування частин і установ, що дислокуються на території Харківської області;

– прийом до складу військ Південного оперативного командування з’єднань Національної Гвардії, їх розформування та переформування

– прийом до складу військ Південного оперативного командування частин центрального підпорядкування

– початок переформування 254 мд 6 АК у механізовану бригаду

Здійснюватиметься поступовий перехід від дивізійної до бригадно-батальйонної структури. Перехід на бригадну систему створює найбільш сприятливі умови утримання Збройних Сил мирного часу, на рівні компромісу між «економічною доцільністю» та «мінімальною обороною»; а також позитивно впливає на підвищення бойової готовності Сухопутних військ і Збройних Сил України в цілому.

З’являється можливість довести укомплектованість бригад особовим складом не менш, ніж на 70-80%, а озброєнням і військовою технікою – на 100 % за рахунок скорочення структур забезпечення дивізії. Організаційна структура бригад мирного часу дозволяє виконувати поставлені їм бойові завдання в існуючому складі без значного доукомплектування та тривалої підготовки.

Крім того, бригадна структура дозволяє забезпечити високу автономність, маневреність і мобільність в їх застосування, провести уніфікацію структур бригад мирного і воєнного часу; оперативно формувати різні угруповання Сухопутних військ в залежності від обстановки.

Перехід на бригадну структуру має і економічні аспекти, оскільки дозволяє скоротити війська мирного часу, і тим самим, зменшити витрати на їх утримання.

Порівняно новим буде створення у складі Збройних Сил на основі вже існуючих військових комендатур, підрозділів охорони та військової інспекції дорожнього руху військової поліції. Вона має бути важливим компонентом системи підтримання правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах, а також боротьби зі злочинністю.

Стосовно подальшої оптимізації чисельності Збройних Сил. Цілком очевидно, що подальша перспектива розвитку військ і сил все ж таки буде пов'язана з їх скороченням. Для цього потрібні як мінімум три умови:

1. завершення створення сил швидкого реагування - основного елементу майбутніх Збройних Сил;

2. укомплектування Збройних Сил сучасними зразками озброєння та військової техніки, у тому числі і на нових фізичних принципах дії;

3. підвищення рівня підготовки військ і сил за рахунок поступового збільшення обсягу їх фінансування та переходу до професійної армії.

До кінця 2005 року загальна чисельність Збройних Сил України складатиме до 375 тис. чоловік, з них - 295 тис. військовослужбовців. Скорочення на 25 тис. чоловік, яке передбачено Державною програмою, - ретельно прорахований захід. Це та межа, перехід за яку в сучасних умовах може призвести до обвального зниження боєздатності Збройних Сил.

Ефективність виконання визначених завдань Збройних Сил України у нових організаційних структурах, у першу чергу, залежатиме від удосконалення системи управління, підготовки військ та їх забезпечення.

Перш за все, це стосується удосконалення системи управління Збройними Силами, яка була б спроможна забезпечити безперебійне, оперативне, стійке та приховане управління військами (силами) під час їх оперативного і мобілізаційного розгортання, а також підготовки та проведення операцій (бойових дій).

Його реалізацію передбачається здійснити за трьома напрямами: перший - оптимізація організаційно-штатних структур органів військового управління, другий - створення єдиної системи управління військами та зброєю і третій - впровадження сучасних інформаційних технологій.

Зазначена робота буде проводитися в рамках адміністративної реформи в Україні. Планується максимально пов'язати єдину систему управління Збройними Силами з відповідними системами управління органів виконавчої влади та іншими суб'єктами держави з метою подальшої їх інтеграції в єдину систему управління.

З метою реалізації визначених завдань у Міністерстві оборони України розроблено Основи концепції реформування органів управління Збройних Сил, якими передбачається управлінську діяльність розділити на два напрями: воєнно-політичне і оперативне керівництво.

Відповідальність за воєнно-політичний напрям покладено на Міністерство оборони України. Воно буде займатися: реалізацією концепції військового будівництва щодо створення та розвитку матеріальної основи Збройних Сил через забезпечення їх необхідними для виконання поставлених завдань ресурсами (людськими, матеріально-технічними, фінансовими), забезпеченням проведення в життя соціальних програм і, зокрема, соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Завдяки цьому Генеральний штаб зосередить основну увагу на керівництві та управлінні Збройними Силами, стратегічному плануванні їх застосування, організації заходів щодо підтримання бойової і мобілізаційної готовності, оперативної та бойової підготовки органів управління, військ (сил), тобто буде займатися оперативним керівництвом.

З огляду на це найближчим часом буде кардинально перероблені положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України.

Крім того, враховуючи роль і місце Генерального штабу Збройних Сил України в системі оборони держави, будуть суттєво розширені його повноваження не тільки по відношенню до військових формувань України, але й інших державних структур. Він стане головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами у межах, визначених законами України та нормативно-правовими актами. З огляду на вищезазначене, Указом Президента України від 31 липня 2000 року начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковник ШКІДЧЕНКО В.П. уведений до складу Ради національної безпеки і оборони України.

Уточнені також повноваження посадових осіб у керівництві Збройними Силами України. Так, у межах, передбачених Конституцією України та чинним законодавством, керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. В особливий період керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України у мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України, який за посадою є Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець. Але, коли Міністром оборони України призначається цивільна особа, то Головнокомандувачем Збройних Сил України стає начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

Такий розподіл повноважень дає можливість виключити дублювання в роботі органів військового управління, поліпшити ефективність їх роботи, а, головне, підвищити відповідальність командувань видів Збройних Сил, оперативних командувань, родів військ і спеціальних військ за стан підпорядкованих військ і сил.

Вирішальним фактором визначення боєздатності Збройних Сил України була й залишатиметься підготовка військ і сил.

Я вважаю, що кожний із тут присутніх ясно усвідомлює, що без належної уваги цьому питанню важко очікувати позитивних результатів від підлеглих.

За такої ситуації вихід може бути тільки в одному - цілеспрямований пошук нових форм і способів проведення навчального процесу у військах і силах.

У військах Південного оперативного командування у 2000 навчальному році вдалося підняти якість підготовки військ, рівень польового вишколу підрозділів та частин.

Так з 3-х запланованих та проведених ДКШН, 2 оцінені «добре» (28 мд, 55 ад), що стало наслідком кропіткої роботи, спрямованої на підняття рівня командирської підготовки керівного складу. Проведені усі заплановані Бр КШН (6), ПКШН (13), 20 % яких оцінено «добре».

В ході проведення зборів з командирами з’єднань (у квітні цього року) була відпрацьована методика проведення батальйонного тактичного навчання з бойовою стрільбою. Командири з’єднань разом з своїми заступниками та начальниками родів військ відпрацювали матеріали проведення батальйонних тактичних навчань з бойовою стрільбою. Була відпрацьована єдина методика їх проведення в ході показного батальйонного тактичного навчання з бойовою стрільбою.

Планування і організація проведення заходів бойової підготовки здійснювалися з урахуванням укомплектованості та рівня навченості особового складу, реальних можливостей щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення, вишукувалися шляхи скорочення витрат на забезпечення цих заходів.

При проведенні КШН на місцевості зі з’єднаннями безпосередньо підпорядкування, проводились батальйонні тактичні навчання з бойової стрільбою з залученням засобів підсилювання.

Однак на цьому шляху важливо не впадати в крайнощі та ні в якому разі не намагатися підміняти ретельну, щоденну бойову підготовку військ організацією епізодичних "військових шоу" і демонстрацією воєнної "псевдомогутності". Не має сумніву щодо професійних якостей російських моряків атомного підводного човна "Курськ", проте, за попередньою оцінкою, однією з причин катастрофи могла бути відсутність протягом тривалого часу належної бойової підготовки екіпажів підводних човнів та сил і засобів аварійно-рятувальної служби.

Цей факт ще раз переконливо свідчить, що при організації бойової підготовки ніяк не можна концентруватися тільки на бойових підрозділах, нехтуючи питаннями спеціальної підготовки підрозділів і служб забезпечення.

Актуальність таких висновків безсумнівна і для наших Збройних Сил. Обмежений обсяг виділення пально-мастильних матеріалів не забезпечує проведення бойової підготовки військ і сил навіть на мінімальному рівні. Але й за таких умов високий професіоналізм особового складу Збройних Сил України не викликає сумнівів.

Зміст нового підходу до навчання особового складу буде викладений у проекті Концепції підготовки Збройних Сил, робота над яким розпочалася у Генеральному штабі. В основу підготовки військ ставиться рішуче підвищення якісних параметрів за рахунок подальшого удосконалення форм і методів їх навчання та підготовки до виконання завдань за оперативним (бойовим) призначенням з огляду на нові функціональні структури Збройних Сил та можливі форми і способи їх застосування у воєнних конфліктах, досягнення оперативної та тактичної сумісності з іншими військовими формуваннями України при виконанні спільних завдань тощо.

Перед нами стоїть непросте завдання щодо створення гнучкої системи підготовки військ, здатної швидко адаптуватися до змін у сучасному воєнному мистецтві, різними методичними способами впроваджувати досвід їх застосування у воєнних конфліктах у практику навчання та виховання особового складу.

Це буде здійснюватися за рахунок впровадження якісно нової системи супроводження служби офіцера на усіх її етапах. Вже з наступного року заплановано поступове введення в практику правила обов'язкового чергування служби (або стажування) офіцерів і генералів у військах та вищих органах військового управління за принципом: офіцери батальйонної ланки повинні пройти службу (стажування) в управлінні з'єднання, полкової - в корпусі, дивізійної - в оперативному командуванні, корпусної та командування виду Збройних Сил - у центральному апараті Міністерства оборони або Генеральному штабі Збройних Сил України.

Базова підготовка офіцерських кадрів, безумовно, визначається, в першу чергу, розвитком освіти. Підготовка висококваліфікованих кадрів для Збройних Сил, спроможних ефективно вирішувати завдання не лише в умовах сьогодення, але й з поглядом на перспективу, вимагає також реорганізації самої системи освіти.

Деякі напрями цього процесу.

Перший - створення єдиної, системи військової освіти для всіх військових формувань держави.

Другий - інтеграція військової та цивільної систем освіти.

Третій - оптимізація мережі навчальних закладів.

Кардинальних змін зазнають системи всебічного забезпечення військ, які будуть здійснюватися за територіальним принципом. Саме цей принцип в сучасних умовах дає змогу заощаджувати значні державні кошти, більш оперативно реагувати на зміни обстановки у військах і силах, підвищити автономність їх забезпечення та здійснювати належний контроль за використанням матеріальних засобів.

Враховуючи зростання ролі міжнародного військового співробітництва у зміцненні безпеки України Державною програмою визначаються конкретні напрями та завдання його розвитку. Воно здійснюватиметься у воєнно-політичній, військовій, воєнно-науковій, воєнно-економічній, інформаційній, військово-технічній та екологічній сферах.

Безперечно, перспективним завданням, яке започатковане Державною програмою реформування та розвитку Збройних Сил, є поступовий, до 2015 року, перехід до професійної армії. Це завдання планується виконати поетапно за рахунок збільшення питомої ваги військовослужбовців за контрактом.

На першому етапі (2000-2005 р.р.) сплановано мати близько 50 тисяч сержантів і солдатів за контрактом, що складатиме приблизно 30 % від їх загальної чисельності.

Така кількість дасть змогу укомплектувати усі посади молодших командирів, а також основну кількість посад, які визначають бойову готовність з'єднань і військових частин, насамперед, передових сил оборони. Крім того, передбачається скорочення терміну строкової служби до 12 місяців.

На другому етапі (2006-2010 р.р.), по мірі оснащення Збройних Сил сучасними зразками озброєння, військової техніки, буде проведено подальшу оптимізацію чисельності Збройних Сил, а укомплектованість сержантами і солдатами за контрактом доведено до 50 %.

На третьому етапі (2011-2015 р.р.) передбачається завершити повний перехід на службу за контрактом.

До перерахованих раніше завдань є ще одне: обов'язкове технічне переоснащення Збройних Сил на сучасні зразки озброєння і військової техніки, особливо зброю, яка основана на нетрадиційних принципах дії.

Безперечно, Міністерство оборони України хотіло б мати абсолютно новий парк техніки та нові системи озброєння. Але сказати, що через 10-15 років у нас буде нові озброєння та військова техніка, - це обманювати самих себе.

Тому реалізація цієї проблеми вбачається за рахунок проведення глибинної модернізації існуючих систем озброєння з використанням новітніх технологій, що практично наближає їх бойові можливості до рівня новітніх систем та гарантує продовження ресурсу експлуатації ще на 10-15 років. Це цілком виправдано і з економічної точки зору.

Стрижнем військово-технічної політики стане підтримання у стані боєготовності тільки тих систем озброєння, які будуть визначити основу бойового потенціалу Збройних Сил України У ХХІ сторіччі.

Ще одне питання - підтримання озброєння та військової техніки у боєздатному стані. Непродуманість воєнно-технічної політики в умовах обмеженого фінансування перетворює найсучасніші зразки озброєння та військової техніки в компонент підвищеного ризику. Трагедія у Баренцовому морі яскраве тому свідчення.

Вирішенню цих проблем призначена Державна програма розвитку озброєння та військової техніки, проект якої у Цьому місяці готується на розгляд Ради національної безпеки і оборони України. Нею передбачається розвиток озброєння та військової техніки не тільки Збройних Сил України, а й усіх військових формувань України. Без перебільшення - це комплексний план розвитку озброєння України.

І останнє. У Державній програмі розроблено конкретний механізм реалізації її заходів, який визначений у відповідному Указі Президента України:

– починаючи з 2001 року, запроваджується цільове фінансування Програми;

– контроль з боку Президента України та Ради національної безпеки і оборони України за виконанням її заходів;

– відповідальність Кабінету Міністрів України за забезпечення Збройних Сил фінансовими і матеріально-технічними ресурсами, озброєнням, військовою технікою, відповідним майном, продовольством та іншими засобами.

Таким чином, реалізація основних напрямів та шляхів Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил на період до 2005 року дасть змогу створити сучасні, з характерними ознаками Євро-Атлантичної моделі Збройні Сили - оптимальні за чисельністю, багатофункціональні, мобільні, професійно підготовлені, добре озброєні, надійно забезпечені, спроможні виконувати покладені на них завдання у будь-яких умовах обстановки і в той же час не занадто обтяжливі для держави.

Перед військами Південного оперативного командування стоять складні та відповідальні завдання. Спільними зусиллями ми успішно їх виконаємо.


Керівник заняття

_________________________