Geum.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка На правах рукопису Кохановська Олена Велеонінівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до розділу 3
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24

Висновки до розділу 3


Норми інформаційного законодавства потребують не лише їх закріплення, але і дотримання, виконання та використання. Суттєву роль у цьому процесі відіграють гарантії та принципи здійснення інформаційних прав.

Конституційні норми передбачають найважливіші юридичні можливості, які випливають із змісту конституційних положень та основних принципів міжнародних угод. По-перше, це - можливість доступу до інформації, яка реалізується через право кожного вільно шукати її і отримувати. При цьому реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб; кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації. По-друге, можливість обміну інформацією, яка реалізується через право її передавати і поширювати. По-третє, можливість створення (виробництва) інформації, яка реалізується через ряд нормативних приписів про свободу творчості, розробку і виробництво інформаційних систем, про культуру, науку тощо.

Можливість доступу до інформації реалізується, таким чином, через право кожного вільно шукати її і отримувати; можливість обміну інформації реалізується через право її передавати і поширювати; а право створення і виробництва інформації реалізується через нормативні приписи про свободу творчості, а також розробку і виробництво інформаційних систем, про науку, культуру тощо. Усі перераховані можливості повинні здійснюватися на законних підставах. Крім того, вони не можуть виходити за рамки обмежень, які передбачаються для здійснення даного права.

Конституцією України передбачені обмеження для захисту конституційного ладу країни, які можливі лише у чітко встановлених випадках і лише в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, в тому числі і інформаційних, забезпечення безпеки держави і оборони країни.

Серед методів реалізації інформаційних прав найважливішими є наступні: метод добровільного дотримання та використання норм права; метод автономного (договірного) вирішення питань суб’єктами; метод державно-владного припису. Метод добровільного дотримання та використання норм права, на нашу думку, – найбільш характерний для інформаційних прав, особливо для права на інформацію, як одного з найважливіших прав в комплексі інших особистих немайнових прав. Суб’єкт реалізує свої права у даному випадку шляхом здійснення активних дій у межах норм права, утримуючись від дій, які нормами права заборонені. Реалізація інформаційних прав відбувається, між тим, і при пасивній поведінці суб’єкта.

Процедурно-правовий порядок реалізації інформаційних прав і свобод полягає в тому, що, крім особистого бажання фізичної особи реалізувати надане їй інформаційне право, необхідні також і відповідні дії з боку посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Ініціативний порядок реалізації прав вимагає лише внутрішнього бажання особи. Ст.12 ЦК України надає можливість самостійно визначати, яким чином – у формі дії чи бездіяльності, особа здійснює своє право. Цей вибір можливий завдяки основному принципу цивільного права, яким є принцип диспозитивності, або іншими словами – можливість діяти на власний розсуд. Суб’єкти інформаційних правовідносин проявляють максимальну ініціативу, особливо у сфері отримання і поширення інформації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Реалізуючи своє законне право на інформацію, фізичні особи мають право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Відразу ж зазначимо, що юридичні особи також мають право на інформацію, а, отже, і реалізують свої права у цій сфері. При цьому не допускаються збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Комплекс проблем, пов’язаних з названим правом, отримали назву персональних (особистих) даних.

Реалізація прав на відкриту інформацію і інформацію з обмеженим доступом має свої особливості. Конфіденційна інформація (відомості професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру), поширюються фізичними і юридичними особами за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Зазначені особи самостійно визначають режим доступу до такої інформації і встановлюють для неї способи захисту.

Фізична особа, так само як і юридична особа, яка поширює інформацію, має переконатися в її достовірності. При цьому достовірною вважається інформація, яка відповідає дійсності. Переконання у достовірності інформації повинно базуватися на особистій перевірці, отриманні відповідних доказів, виходити з достовірних джерел тощо.

Проблема реалізації права на інформацію про стан здоров’я складається фактично з декількох самостійних проблем, які слід розглядати, виходячи із об’єднання прав на інформацію про стан здоров’я у Книзі 2 ЦК України. Інформація про стан здоров’я повинна надаватися в доступній і делікатній формі. Закон, передбачаючи право пацієнтів на надання інформації про стан свого здоров’я, не встановлює відповідальності за ненадання або неповне надання такої інформації, зокрема за відмову надати копії медичних документів, які відображають стан здоров’я пацієнта. Це, безперечно, негативно впливає на можливість реалізації прав фізичної особи.

В реалізації прав пацієнта важливо враховувати як права і інтереси самих пацієнтів, так і слушні доводи самих медичних працівників. Тільки з урахуванням балансу їх інтересів, включаючи інтереси суспільства в цілому, медична система набуде необхідної досконалості.

Враховуючи коло осіб, які не повинні порушувати це право, коло зобов’язаних осіб можна визначити як максимально широке. Тому у законодавстві сьогодні використовується термін “таємниця про стан здоров’я.” Якщо ж за мету ставиться підкреслити спеціальних суб’єктів обов’язку, то на практиці можна зустріти використання терміну “лікарська таємниця”, через те, що найбільш повну інформацію отримують лікарі, вони кваліфіковано розуміються на цій інформації і дають клятву, якої зобов’язані дотримуватись навіть враховуючи лікарську етику.

Реалізацію права на медичну таємницю ускладнює на сьогодні те, що не існує вичерпного переліку об’єктів медичної таємниці і у міжнародному законодавстві. Зокрема, Декларація про політику в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі встановлює, що вся інформація про стан здоров’я пацієнта, діагноз, прогноз і лікування захворювання, а також будь-яка інша інформація особистого характеру повинна зберігатися у таємниці навіть після смерті пацієнта. Таким чином, абсолютний характер таємниця про стан здоров’я пацієнта зберігає і після його смерті. Обов’язок лікаря по збереженню медичної таємниці не закінчується зі смертю пацієнта, але близькі померлого і, перш за все, дружина можуть звільнити лікаря від цього обов’язку.

Реалізуючи право на свободу (ст. 288 ЦК України) та право на особисту недоторканність (ст.289 ЦК України), фізична особа одночасно реалізує і комплекс прав на інформацію.

Право на особисту свободу означає відповідну міру можливої та юридично дозволеної поведінки громадянина розпорядитися собою, своїми вчинками та часом. Ми також додамо – інформацією. А право особи на особисту недоторканність в об’єктивному смислі – це сукупність цивільно-правових норм, які передбачають неприпустимість будь-якого посягання на особистість з боку будь-кого, за винятком випадків, передбачених законом. В тому числі – будь-якого посягання на інформацію про особистість.

Право громадянина на особисту свободу розуміється і як забезпечена можливість вимагати за судом припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу громадянина, а саме – свободу на отримання, зберігання, розповсюдження інформації. Право на особисту свободу – це і відповідна міра дозволеної поведінки громадянина розпоряджатися собою, відомою йому інформацією, своїми вчинками тощо. Свобода включає у себе фізичну, економічну, політичну та індивідуальну свободу. Ми вважаємо можливим додати до цього переліку також інформаційну свободу, під якою слід розуміти можливість вільно розпоряджатися відомою особі інформацією. Отже, реалізація цього права тісно пов’язана з інформаційною складовою.

Глава 22 ЦК України містить ст. ст. 294, 295 та 296, пов’язані із правом фізичної особи на ім’я. Власне ім’я – це, перш за все, інформація. Якщо узагальнити – ім’я втілює інформацію про усі цінності особи.

Питання реалізації права на повагу честі гідності (ст.297 ЦК України) та на недоторканість ділової репутації (ст.299 ЦК України), вважаємо за необхідне розуміти через поняття інформації.

В доктрині цивільного права честь визначається як суспільна оцінка особистості, міра духовних, соціальних якостей громадянина. Більш вірно говорити про інформацію про суспільну оцінку особистості. Гідність є внутрішньою самооцінкою власних якостей, здатностей, світогляду, свого суспільного значення. Тобто, по-суті, інформацією – самооцінкою, яку має кожна фізична особа. Зі словом “честь” пов’язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, зі словом “гідність” – усвідомлення самою людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями. Про гідність слід говорити не лише як про самооцінку, але й як про інформацію, про сукупність об’єктивних якостей людини, які визначають її репутацію у суспільстві. Гідність людини – це та інформація, цінність, яку вона набуває і зберігає в суспільстві. Честь і гідність тісно пов’язані між собою. Якщо гідність – це інформація про цінність людини, то честь, це, по суті, інформація про оцінку цієї цінності. Поняття репутації стоїть поряд із поняттям честі та гідності. В певному розумінні поняття репутації співпадають з поняттям честі у її зовнішньому об’єктивному значенні, а, отже, також може розумітися через поняття інформації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

В теоретичних роботах не зустрічається переконливих доводів на користь пояснення реалізації інформаційних прав з точки зору права власності. Між тим, не можна не рахуватися з позицією законодавця, який називає документовану інформацію саме тим її видом, який офіційно визнаний придатним для введення цього складного об’єкту – інформації – у цивільний оборот, а інформаційний ресурс прямо відносить до об’єктів права власності.

Особливості реалізації інформаційних прав у сфері особистих немайнових правовідносин, правовідносин інтелектуальної власності і правовідносин власності вказує і на тісний зв’язок усіх інформаційних прав, закріплених на сьогодні у ЦК України, дає додаткові аргументи на користь можливості появи нового інституту цивільного права – "Інформаційні права", дає змогу розробляти надалі найбільш ефективні способи реалізації інформаційних прав.

Основні наукові результати розділу опубліковані в працях: "Теоретичні проблеми реалізації інформаційних прав у цивільному праві України" (Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №4 (39). – С.78 – 97.); "Цивільно-правові аспекти реалізації інформаційних прав та виконання інформаційних обов'язків" (Право України. – 2005. – №4. – С.88 – 91.); "Проблеми застосування цивільно-правових способів захисту інформаційних прав" (Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №3. – С.72 – 76.) та ін.