Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 75-92 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 75-92 інтерпретація тексту

Вид материала

на матеріалі текстів з Олевського району Житомирської області) Володимир Галайчук
Ключові слова
На золотник
На крикливиці
На біль зубів
На "чорну хворобу"
На укус вужа або гадюки
Паспортизація текстів
Specific application and characteristic

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

(на матеріалі текстів з Олевського району Житомирської області^¹)

Володимир Галайчук

Відділ історичної етнології
Інституту народознавства НАН України
вул. Гнатюка, 1, 79600 Львів, Україна,
тел.: (00380 322) 74 33 88

Подано огляд та інтерпретацію замовлянь хвороб, записаних на Середньому Поліссі. Приділяється увага загальному становищу наукового опрацювання жанру замовлянь, специфіці його побутування на респондованій території, структурним і семантичним особливостям зібраних в експедиції текстів.

Ключові слова: замовляння хвороб, структурно-семантичні риси, Середнє Полісся.

Замовляння становлять один із найархаїчніших пластів неписаної народної словесності. Вчені неодноразово звертали увагу на передумови виникнення цього жанру, специфіку функціонування, художньо-образні особливості. Проте можна з упевненістю констатувати, що вивчені замовляння мало. Частково це пояснюється глибинністю їх семантичного коду, який тяжіє до поліваріативності в інтерпретації, а також формально-семантичною неоднорідністю жанру: зауважимо, що дослідники словесної магії використовували ще й такі терміни, як "шепти", "примівки", "закляття", "молитви", "побажання" тощо (термін "замовляння" виділився у своєрідне родове поняття).

Різниця в характері викладу дала підстави для виділення таких різновидів, як замовляння-звертання, замовляння-моління, замовляння-описи ритуальних дій, а також "епічні" замовляння – цілісні оповіді, де персонажами виступають магічні істоти [10, с. 13]. Зазначимо, що на цій основі можна було б розробляти й інші класифікації. Проте користуватися ними досить незручно, бо часом в одному тільки тексті можна визначити декілька різновидів. Тому щодо цього дотримуємося думки, яку обстоював ще М.Грушевський. Він писав: "Я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитов – заклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви. Я вважаю, що се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації" [5, с. 138]. Що ж до того, як ідентифікувати цю "магічну гадку", вкажемо, що таких спроб було доволі багато [9, с. 125-126]. Загалом вони цілком слушно зводяться до того, що замовляння – це виражене словом (усталеною словесною формулою) бажання, яке мусить здійснитися. Але зауважимо, що приблизно так само можна охарактеризувати і наказ, прохання, заборону тощо. Через те вважаємо, що варто вести мову про замовляння як про неканонічний (на відміну від молитви) сакральний текст, яким людина впливає на світ.

Дещо інакшим є питання поділу замовлянь залежно від їх функціонального спрямування. Типології, розроблені на цій основі, теж не досконалі. Адже сфера замовлянь охоплює усі ділянки інтересів і діяльності людини, а вони часто кореферентні. Для прикладу, замовляння вроків корові має господарський характер і водночас є замовлянням хвороби. З іншого ж боку, доцільність і виправданість типологій саме такого зразка є очевидними, адже функції визначає мета, безпосередньо вказана у будь-якому тексті. Не ставимо собі завдання детальніше зупинятися на висвітленні цієї проблеми, бо по-перше, між створеними досі типологіями нема суттєвої різниці і жодну з них не можемо назвати кращою, а по-друге, у своєму дослідженні розглядаємо не весь масив замовлянь, а лише замовляння хворіб, а вони становлять окремий розділ у будь-якій з типологій.

Недостатність вивчення жанру замовлянь виявляється не лише на рівні їх теоретичного осмислення, а й у відсутності хрестоматійних збірок самих текстів. Зокрема, досі маємо лише одну монографію "Українські замовляння" [15], в якій упорядник М.Москаленко подав типові тексти замовлянь зі всієї України (у записах П.Чубинського, П.Єфименка, М.Драгоманова, М.Комарова, О.Петрова, Б.Грінченка, І.Франка, М.Дикаріва, Я.Новицького). На жаль, попри ґрунтовні переднє слово і коментар М.Новикової, книга має той недолік, що містить лише сто п’ятдесят текстів, до того ж зіпсутих олітературненням. Не набагато краще становище і з локальними дослідженнями окремих етнографічних районів.

Зазначимо, що Поліссю у цьому контексті останнім часом вділялося дещо більше уваги, ніж іншим регіонам України. Маємо на увазі ґрунтовні розвідки з багатим фактичним матеріалом В.Мойсієнка [9], А.Шкарбана [17-19] і М.Гладкого [3]. Варто вказати, що обширну статтю "Поліські замовляння" В.Мойсієнко написав на основі власних польових записів з Брестської, Гомельської, Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей, тобто з досить обширної території як українського, так і білоруського Полісся. Цікаво, що окремо подані автором тексти замовлянь хворіб попри яскраво виражений місцевий колорит у своїй основі відповідні текстам з інших регіонів України. Це свідчить про загальність механізмів їх створення, а отже, – і про невід’ємність від загальноукраїнського масиву.

Схожого характеру є й публікації А.Шкарбана, в яких дослідник охоплює весь спектр замовляннєвого репертуару певної території (поки що йдеться про Іванківський район Київщини і Овруцький – Житомирщини). На жаль, на відміну від В.Мойсієнка, цей черкаський етнограф приділяє дещо менше уваги загальнотеоретичним міркуванням стосовно жанру замовлянь, але натомість компенсує це обширністю контексту, і завдяки цьому його статті краще передають колорит "живого" побутування замовлянь у їх природному середовищі – на селі.

Особливо хотілося б відзначити публікацію М.Гладкого "Скотарські замовляння поліщуків". Автор зібрав лише на Овруччині і систематизував за розділами понад сотню зразків одного з найархаїчніших фольклорних жанрів. Непересічність статті М.Гладкого в тому, що усі наведені тексти стосуються лише однієї теми – скотарства. Її цінність полягає і в класифікації зібраного матеріалу, і в демонстрації виняткового багатства духовного надбання поліської землі.

Зокрема, таким багатством вирізняється і Олевщина. Попри позірну територіальну близькість, значна частина зібраних там замовлянь хворіб (згруповані за темами і подані у "Додатку") унікальна і не фіґурує у вже названих публікаціях. Метою даної статті є класифікувати ці тексти, вказати на специфіку їх побутування, визначити структуру та охарактеризувати систему образів замовлянь Олевщини, з особливою увагою до архаїчних елементів, зумовлених міфолоґічністю мислення людини.

Зазначимо, що тексти замовлянь, які розглядаються у цій статті, були записані дотично до основної теми дослідження – "Фольклор Полісся". Безсумнівно, що цілеспрямовані пошуки в цьому напрямі дозволять значно розширити спектр замовляннєвої палітри Олевщини. Раціональність вузькотематичного підходу якнайкраще продемонструвала згадана стаття М.Гладкого. Але практика збору польового матеріалу переконує в тому, що значна частина текстів у нашому записі буде відмінною від того, що зібрав А.Шкарбан. До того ж, в інтерпретації матеріалу він ближчий до позиції лікаря-практика, нас же більше цікавить етнографічно-фольклористичний аспект дослідження. Через те вважаємо, що публікація нашого матеріалу цілком виправдана і доречна.

I. Найчастотнішими на Поліссі, в тому числі й на Олевщині, є замовляння вроків, – хвороби, яка настільки впливала на психофізіологічний стан людини, що могла навіть призвести до смерті. Вроки насилали різними способами, відповідно й називають їх по-різному. Передані поглядом при випадковій зустрічі вроки називаються пристрітом, предметно – данням, наслані вітром – підвієм, наговорені – нáмовками (якщо наговорюють на слід людини, то відповідна назва – "слід"). Очевидно, що й сама назва "вроки" похідна від слова "ректи", тобто говорити. Варто зауважити, що інформанти не завжди ототожнюють всі ці поняття, і в багатьох випадках найстрашнішим вважають саме "дання".

Дання може проявлятися по-всякому, зокрема, одна знахарка розповідала про нього таке: "В воді може. Даже в папіросє дають. Закурать умєстє – і всьо. А то курить, – на тебе дим пустить. Тоже може там і даннє бути. В нас один був. Ну, і вон же шо – по людях усюди ходить: там кабанчика чистить, уколи дає, – всюди і могорич. А де хто шо дав – незвєсно. Ну, тоді, то на свадьбі дали. Ми були на одной свадьбі, вони – на другой. Прийшли так в двєнадцать, чи шо. Полягали. Коли йдуть, стукають. Я питаю – шо таке? Я пізнала по голосу: "В нас горе!". Шо таке? Ведут-но вони його, а вон каже: "Менє гадюка в рот лєзе". Я стала шептать, і підкурила його, – і всьо. То буває – шо хоч заводиця всередині. Буває – жабки отакі-во є. І даннє дасть раптово"^¹.

Найчастіше вербальний компонент лікування вроків і т. п. супроводжувався акціональним: при цьому використовували свячену воду та хліб або олово. Цікаво, що викачування яйцями на респондованій території значного розповсюдження не набуло: "Воду в бутилці ставити коло одéжини, навхрест щипати хліб, туди кидати і шептати до того часу, пока не спливе хліб; бо якшо не спливе, то, значить, на смерть зроблене. На олово – якшо "хрест", то ше мона одшептать, а якшо "труна" – то вже ніхто не одшепче. "Слєд", "даннє" і "пóдумки" – одне й те саме. Як віливають оловом, до якшо песком з могіли обсипають людину, до пєсок в водє оказуєца, а якшо водою, якою мили покойника, до шум на водє оказуєца. Олово шумом стає. С хлєбом – як "подвєй", то хлєб можна їсти, а як зробляне – то треба пташкам вікидати"^¹.

Тексти замовлянь від вроків у більшості випадків однотипні за структурою: типовий зачин – апеляція до святих помічників; далі – вказівка на конкретне першоджерело вроків; і нарешті, – своєрідний екзорцизм – імперативне^² вигнання хвороби з людського тіла, з її наступним висланням зі світу людей взагалі. Проте ці основні елементи дають досить багато варіантів, з яких дізнаємося, як люди в тій чи іншій місцевості уявляли як саму хворобу, так і міфологічний антисвіт замовлянь.

У всіх без винятку текстах хвороба персоніфікувалася. Проте її характер, залежно від способу наслання, може значно відрізнятися. Власне, майстерність людини, яка вимовляє вроки, безпосередньо залежить від тої кількості варіантів, яку вона може назвати. А спектр, як можемо переконатися на матеріалі з одного тільки регіону, справді широкий: "чи ти водяний, чи ти ветраний, чи ти насланий, чи ти бегучий, чи ти летучий, чи ти стрєв на дорозі, чи на порозі, чи ти з вихру, чи ти з очей, чи ти з урокув, чи ти з смеху, чи з страху"; "чи ти чоловєче, чи ти парубоче, чи ти жоноче, чи ти девоче, чи ти наслане, чи ти наспане, чи дане в печі, чи ти в єді, чи ти в сну, чи ти в плачу"; "чи ви с ходи, чи ви з води, чи ви з вєтру"; "чи до печі, чи до речі, чи до диму, чи до тину, чи до вужа, чи до жаби, чи до дуба-неленя, чи до вєшалника, топляника, до мертвецкого".

Довкілля, яке змальовується в описах нищення або вислання хвороби, виглядає на перший погляд двоїсто. З одного боку, йдеться ніби про світ людей, а з другого – про "антисвіт" замовлянь. Численні докази свідчать про те, що насправді йдеться тільки про антисвіт. Зокрема, про це свідчить вираз: "Одкуль вон взявса, шоб туда вон і подєвса". А отже, пристріт, вроки і т. д. приходять до людей з антисвіту, і можуть бути знешкоджені лише відсиланням назад. Практично всі локативи, які згадуються у замовляннях, або тісно пов’язані із потойбіччям, або, якщо йдеться про фітоніми [див.: 2], мають апотропеїчні властивості. В одному із текстів говориться: "...на лозє почеписа, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшині поколиса", – лоза, трава і вода, швидше за все, співвідносяться із болотом – традиційним місцем побутування нечисті, а шипшина, як і будь-яка колюча (наприклад, терен, глід, будяк), жалка (кропива), гірка (осика, полин) чи надміру запашна (лише з приємним запахом, як-от м’ята, валер’яна) рослина має властивість відганяти цю нечисть.

Про такі ж місця йдеться і в інших текстах: "Йді в тємниє лєски, в жовтиє пºски, вітром розвєйса, песком розсєйса: де сонце не сходіт, де мєсяц не заходіт. Там кубки позастиланиє, там лузкі понайманиє, там вам кричєннє-верещєннє..."; "Вроки-вроки, з хати – вєтром, з двора – димом, по дорозі покотєц, на камені розбєц, на морі розлєц"; "В синьом морі утопіс"; "Я тебе одсилала в темний лєс. Там три дорогі... Я тебе одсилала на бістріє реки, де певнів голос не доходит, де певню не лєтати, води не спивати, роски не з’єдати"; "Я тебе посилала пуд беле камєннє, пуд осове корєннє. Там тобє столі позастиланіє, кубкè поналіваниє. Там тобе питєннє, там тобе єдєннє..."

У всіх наведених локативах активізовано ознаки мертвості, безплідності (жовті піски, біле каміння), запущеності (темні ліси), первісної стихійності (синє море, бистрі ріки), первісної ж таки позачасовості (сонце не сходить, місяць не заходить; півнів голос не доходить). Певні місця осередкування нечисті, своєрідні ніші існують і в реальному світі. Зокрема, такими місцями є згадані вище "розхідні" дороги, "осове" (осикове) коріння тощо.

II. Крім замовлянь вроків, на Поліссі широко розповсюджені і замовляння ляку (страху). Про те, наскільки важкими можуть бути наслідки цієї хвороби, свідчить така бувальщина: "Колісь моя покойна мати вмерли. Ну, а я на роботі була. Я прийшла з роботи. Там їх хтось накрив, а я те одіяло скинула і глянула, – а вони очамі дивляца. Мені здаєца, шо я не злякалас, а я, відно ж то, злякалас.

І потом я – болить мені под грудьми і болить. Вже до того доболілос, шо вже і ходить не можу. Вже і роботу покинула. Взяла отпуск і не знаю, шо робіть. Іду в больницю. І ничого мені не признають у больниці. Коли сняца мінє мати. Сидят мати, так як я сидю на лавці, а там ше лава була, де ото мертвії клались, а я на ослоні седжу. Мати простягают руки і берут мене отут [за сорочку на грудях] і тягнут до себé. А я кажу: "Мамо, шо ві робіте?", – знаю, шо це ж мати вмершії. "Шо ві робіте?", – вже тако геть [мене] до себе пудтягли. Пуд столом. А я кажу: "Шо ві робіте? Я, – кажу, – дойду до плачу, а я, – кажу, – зара буду вас клясти". Они мене й пустили. Пустили. Ну, я іще й не догадаласа. Через що. Коле ж вони вторічно снятца. Прийшли, стали коло дверей та кажут: "Хіба ти не знаєш, шо ти злякана?" А вони просто давали пóнять, шо [це] через їх – [і тому] вони тягнуть мене. Шо я злякалас їх. А потом приходят да кажут: "Хіба ти не знаєш, шо ти злякана?", – таке, як з злом [зі злістю]. То я пошла до людей, покачали ляк, да й прошло... Попуд столом тако руку перетягли, взяли мене отако за груди і тягнут до себé"^¹.

Найпростіший спосіб позбутись переляку: "Хтось такий жахнув, то треба ставати і між ногами назад глянути три раза в небо"^². Зауважимо, що практично так само подекуди "скидали" вроки. Про часткове ототожнення ляку з вроками говорить і тісний зв’язок між текстами замовлянь ляку і вроків. Очевидно, що цей зв’язок варто розглядати як генетичний: спостерігаємо ту ж деноміновану персоніфікацію, хвороба засилається в ті самі місця, що й вроки. Досить часто інформанти переносять цілі блоки із текстів замовлянь вроків у замовляння ляку, що є зайвим свідченням спорідненості хворіб. Ще одним свідченням є те, що в багатьох випадках респонденти згадують про ляк насланий, подуманий, погаданий, з очей, з уроків, з вітру, з вихру тощо.

Різнить ці два типи замовлянь насамперед те, що причини виникнення ляку набагато різноманітніші, ніж у вроків. Переляк в народі вважається не таким страшним, як, наприклад, дання, пристріт чи вроки. Він, так би мовити, "побутовіший". На відміну від вроків, які мають суто людську природу, причиною переляку можуть бути тварини, речі, природні стихії і т. п. Загалом у записаних в Олевському р-ні замовляннях згадуються ляки "з людей": від людей взагалі, конкретніше – від якої-будь лихої людини, від чоловіка, парубка, жінки, дівчини, дружини, батька, матері, брата, сестри, діда, баби; від померлої людини взагалі, конкретно: повішеника, потопельника; за соціально-національною стратифікацією – від пана; цигана, німця, турка, жида (за культовими спорудами людей різних націй, згадується про ляки із шкіл, церков та костьолів). Перелякатися можна і тварини: собаки, кота, гусей, вужа, гадюки, жаби. Як люди, так і тварини здатні перелякати поглядом. В цьому аспекті згадується про очі дівочі, парубочі, чоловічі, жіночі, панські, циганські, волячі, котячі та собачі. Ляк може походити зі сміху або зі страху (страх як емоція, а ляк – як хвороба). Різняться ляки як способами, так і місцем чи часом наслання або проявами: можуть зустріти в дорозі, на порозі, вранці, удень, увечері, вночі; походити від місяця, від сонця, з вітру, з буйного вітру, з вихору, води, вогню, жару; наслання, сну, подумок, уроків, підвію, пристріту, питва, їжі, трави; проявлятися як "тей, шо кричить, тей, шо віщить, тей, шо доганяє, тей, шо переймає" тощо.

Щоб якнайповніше охопити всі різновиди ляку, респонденти-знахарі для певності часто ще промовляють наприкінці фразу: "Якого не знаю – такого не вспоминаю". Очевидно, що така конкретна деталізація першопричин ляку свідчить насамперед про давність традиції виникнення замовлянь від нього. Це положення видається цілком справедливим, адже природно, що людина ще з давніх-давен почувалася незахищеною перед могутніми силами природи, а отже, боялася її.

Усі записані в Олевському районі замовляння від ляку умовно можна поділити на два основні різновиди. Виникнення першого, вочевидь, спричинене ототожненням ляку з вроками або іншими хворобами, тому що структурно дуже нагадує якраз такі замовляння. Таке наближення спостерігаємо у текстах №№ 11-14 та 18. Подекуди очевидними є контамінованість або й штучна заміна назви якоїсь хвороби на ляк, як це спостерігаємо у фіналі № 18, взятому, швидше за все, із замовляння від дання, чи у № 14, в якому замовляння ляку поєднується із замовлянням пристріту, вроків і навіть болю в кістках. Другий тип структурно відмінний від попереднього. На нашу думку, тексти другого типу (повністю або фрагментами – у №№ 11, 14-18) і є тими первісними магічними формулами, які використовувалися для вимовляння ляку. На відміну від замовлянь першого типу, у них не обов’язкова вказівка на причину виникнення хвороби, бо перелякатися можна чого завгодно. Їх побудова складається з двох основних елементів: спочатку поступово витворюється образ, який потім так само поступово нищиться. Тобто хвороба не виганяється, – вона знищується остаточно.

III. Така хвороба як "золотник", або "ураз", "підрив", "живіт" тощо відома практично повсюдно в Україні. Причинами її виникнення можуть бути надмірне фізичне перенапруження в області живота (під час підіймання тягарів, переїдання, крику тощо). Як наслідок – "золотник" (який у здорової людини знаходиться в тому ж місці, що й пуп, і виявляється своєрідним пульсом) відходить убік, тисне на який-небудь внутрішній орган і спричиняє його хворобу.

На жаль, подані тут записи не в повному обсязі передають специфіку замовлянь від золотника (більшість замовлянь, зокрема і поліських, містять перелік ймовірних причин виникнення хвороби). Проте і з наявного матеріалу можна зробити певні висновки. Так, на відміну від решти персоніфікацій хворіб, до золотника звертаються виключно лагідно, називаючи його різними величальними іменами: добрим чоловічком, царем-воєвничком, паночком тощо. Його місце – на пшеничному тістечку (тобто на животі), під пупком – золотим (в інших варіантах – зелененьким) дубком, на золотому кріслечку. Ототожнення пупа з дубом чи золотим кріслом надзвичайно цікаві: вони так само підкреслюють серединність пупа в людському організмі, як і світового дерева – дуба у міфологічній моделі світу. Тобто людина міфологізується, і саме на місці пупа міфопоетично мислиться те місце, звідки походить золотник. Там йому – таке ж "пиття і гуляння", як і решті хворіб в антисвіті замовлянь.

Про важливість золотника в людському організмі свідчить і його назва: золотником у народі традиційно називають щось маленьке, але дуже цінне.

IV. Щодо такої хвороби як крикливиці треба зауважити, що нею хворіють тільки маленькі діти. Крикливиці (крикси) – свого роду переляк або вроки в дітей, внаслідок чого вони не сплять і постійно кричать. На це вказують названі в текстах способи протидії крикливицям, а також вказівка на місце їхнього вигнання – "антисвіт" замовлянь.

Незважаючи на те, що причина хвороби така ж, як і в дорослих, замовляння від крикливиць мають цілком відмінну структуру, яка, до речі, притаманна тільки цим текстам. Найцікавішою ланкою є зачин. Практично всі вони починаються звертанням до міфічних істот (лісової баби, лугового діда і борової баби, куткової баби і солом’яного діда, персоніфікації дуба тощо) одружити дитину, що захворіла, із їхніми дітьми (називається протилежна стать). Мотивація цього символічного шлюбу зрозуміла: спільне "добро" умовно розподілиться між молодятами так, що кожен зможе взяти собі кращу частину: для людської дитини – спання, гуляння і на тілечку прибування, а для демонічної відповідно – крикливиці і плаксивиці.

Очевидним є те, що замовляння проти крикливиць супроводжувалися колись діями, які описуються в текстах. Наприклад, дитину виносили в ліс до дуба. Це дерево, як відомо, має заспокійливі властивості. Своєю енергетикою воно дійсно може додати дитині здоров’я. Зауважимо, що практика лікування крикливиць під дубом документально підтверджена [1].

На жаль, багато текстів замовлянь зіпсовані пізнішими нашаруваннями. З-поміж наведених у додатку текстів від крикливиць виразні сліди таких сторонніх нашарувань мають №№ 23 і 27. У № 23 це фрагмент із тексту замовляння вроків корові ("В мойої Наталки..."^¹), а в № 27 – частина колискової пісні ("Ходить Сон...").

V. Замовляння звиху і вдару (вимовляються як одне ціле) є традиційним супроводом дій народних костоправів. Відрізняє їх від решти, за винятком хіба замовляння крові, майже обов’язкова наявність символів нищення – сокири, вогню тощо. В решті ж вони схожі із все тими ж замовляннями вроків. Можливо, що символ нищення як центральний творив первісне ядро тексту, а решта елементів з часом приєднувалися механічно. Адже вплив замовлянь вроків, як найпоширеніших, відчувається практично у всій системі жанру.

Відповідно, у текстах №№ 28-31 можемо визначити лише один елемент, гідний уваги саме в контексті виговорювання вдару. Так, у № 29 вказується, що хворе місце треба обводити виламаними з віника прутиками. У самому ж тексті фігурує пень від зрубаного дерева. Віник досить часто використовується в магічних діях, але в даному контексті він, швидше за все, фігурує як мертве дерево. Таким чином, порівняння мертвого дерева із вдаром (засноване ще й на зовнішній схожості розвитку коренів дерева і пухлини) покликане умертвити хворобу.

VI. Записані в експедиції замовляння від зубного болю в майже тотожних варіантах побутують на всій території України, і тому про якусь вужчу регіональну специфіку говорити не доводиться. Основна мета цих текстів, як і замовлянь від вдару – умертвити біль. Мабуть через те центральним образом в них є місяць як символ царства мертвих. Заслуговує уваги звертання за допомогою до покійних батька та матері, які, зрозуміло, вже не відчувають болю, а також використання образів мерця, каменя та дуба як таких, що теж не мали б його відчувати (камінь та дуб до того ж ще й міцні, як і зуби).

VII. "Рожа", як і всі названі вище захворювання, також добре відома практично на всій території України. Зауважимо, що текст під № 36, який інформаторка співвіднесла з лікуванням рожі, практично є наговором на воду. Такою наговореною водою лікували не тільки рожу, але й багато інших хворіб. № 40 за структурою нагадує замовляння звиху і вдару. З тою лише різницею, що коли йде мова про звих і вдар, у текстах фігурують персонажі чоловічої статі, а коли про рожу – то жіночої. Всі решта текстів, за винятком № 38, можна співвіднести із замовлянням вроків. Як і вроки, рожа подумана та погадана, її засилають в ті ж місця, звертаються за допомогою до тих самих демонічних істот.

Зумовленість рожі вроками призвела до того, що в більшості випадків саме захворювання "рожа" в текстах навіть не називається: інформатори міняють його на невизначене абстрактне "біль".

№ 38, як уже говорилося, не схожий на інші. Гадаємо, що серед поданих це єдине замовляння власне від рожі. Підтвердженням цьому є детальність опису симптомів, характерних для хвороби. Рожа наочніша від вроків, її можна не тільки відчути, але й побачити. А отже, саме ця детальність і повинна бути визначальним фактором.

VIII. У замовлянні від "чорної хвороби" (№ 41) центральним є символ чорного маку. Зауважимо, що мак часто фігурує в замовляннях як апотропей. Переважно актуалізується чисельність та дрібнота макових зернят, які нібито повинна визбирати нечиста сила. Проте в даному випадку основну роль відіграє опис циклу "сіяння – споживання" (з від’ємністю, характерною для "антисвіту"). Як відомо, "чорна хвороба", тобто епілепсія, – одна з найважчих і в народі сприймається як "одержимість". А отже, в поєднанні з апотропеїзмом маку, таке замовляння повинне б мати подвійну силу.

Щодо цього замовляння варто зауважити ще й такий факт: у різних регіонах України побутує схожа на нього структурою магічно-вегетаційна веснянка-гаївка "Мак" [7, с. 200-203] (а також русальні, обжинкові пісні, оповідки). Цікаво, що за змістом вона цілком протилежна. Тобто в ній описується той самий процес, але вже без від’ємності: сійте, політь, сапайте, жніть і т. д. Якщо ця веснянка-гаївка покликана активізувати вегетаційну здатність маку не як магічної, а як звичайної городньої рослини, то можна також припустити, що і в замовлянні чорний мак – це не магічна рослина, а уособлення "чорної хвороби". І замовляння з описом "антипроцесу" цю хворобу повинне знищити.

IX. Записані в експедиції замовляння укусу вужа чи гадюки цікаві насамперед тим, що в інших регіонах України замовляння від вужа взагалі відсутні. На Поліссі ж вважають, що його укус набагато небезпечніший від гадючого: "Од гадюки – до бабки, а од вýжа – в дóски"^¹.

Щоправда, респонденти уточнюють, що кусає не будь-який вуж, а лише той, який з гадюкою "марцюється", за іншими даними, вуж з червоними "вухами", "з одним зубом"^² тощо. В одних текстах він фігурує як цар гадюк, в інших – як пара гадюці, проте є й такі, де гадюки взагалі не згадуються. Це свідчить про певну диференціацію текстів замовлянь від гадюки і вужа, а також про синхронність їх виникнення.

Загальновідомо, що всіляких гадів в Україні не дуже шанують. Негативне ставлення до них чітко простежується і в замовляннях. Там гадюки і вужі практично ототожнюються з хворобою. Їх, як і хворобу, засилають в антисвіт, тобто вони не вважаються повноправними мешканцями світу людей. В інших випадках вказується, що в антисвіті є фантастичні істоти, які мають над гадами магічну силу. Це або повелителі змій царі Данило, Адоль, Паперовщик, Папеляк, або старша гадюка Домаха-Мелаха, міфічна діва-дівиця Мамока чи три сестри, які не вміють ні шити, ні ткати, тільки вміють по дорогах ходити і від гадюки шептати тощо.

Вище вже згадувалось, що для вигнання хвороби треба точно назвати її і вказати на можливу причину. Те ж спостерігаємо і в замовляннях від гадюк і вужів: знахарі ретельно перераховують всі можливі різновиди цих плазунів. Особливо це помітно на прикладі № 46, де такий перелік займає майже половину тексту. Про тісний зв’язок з хворобами свідчить і вислів із № 49 – "вірежем дубца не з родца, будем біти-карати...". Опис приблизно такої ж дії вже зустрічався, коли йшла мова про замовляння звиху-вдару: її мета – умертвити хворобу, за аналогією до мертвого дерева. Так само і в замовлянні вроків під № 4 йдеться про "войтів-войтиць", а це те ж саме, що й "вужі-гадюки". Отже, попри очевидну специфіку замовлянь укусу гадюки чи вужа, потрібно констатувати їх смислову невіддільність від загального масиву замовлянь хворіб.

Його основу, як бачимо із зібраного матеріалу, становлять замовляння вроків – фактично, узагальненої назви багатьох хворіб, викликаних ураженням енергетичного захисту людини. Вплив текстів замовлянь вроків відчувається практично у всій системі замовлянь хворіб. Тільки на відміну від конкретно локалізованих болю зубів, вивиху, кровотечі тощо, вроки можна назвати "абсолютним" злом, "злом у чистому вигляді". Вони походять ще з того часу, коли світ для первісної людини був повен духів і демонів (саме такими у замовляннях є персоніфікації хворіб). Сильних і жорстоких. Слабка людина розуміла, що просити сильного відступити, поступитися чимось – справа безнадійна. Треба було або самому стати сильним (наприклад, заручившись підтримкою доброзичливого могутнього союзника) і побороти "зло", або запропонувати йому щось вигідне на стороні і знадити його туди. Приблизно така схема реалізовується у всіх замовляннях.

Підсумовуючи викладений матеріал, вкажемо ще на деякі загальні тенденції, що характеризують побутування жанру замовлянь на респондованій території. Насамперед це те, що, незважаючи на тисячолітню опалу з боку церкви, практика замовлянь виявилася настільки глибоко вкоріненою в побут, що й до сьогодні в кожному селі є щонайменше одна, а то й декілька бабів^¹ (звичаєво жінка, яка ще не стала бабою, "не має права" замовляти), які можуть "допомогти". А попит на їхній хист є постійно. Попри це, зняти вроки або замовити біль зубів вміють практично усі старші жінки, що пояснюється високим ступенем поширеності цих хворіб.

Звичайно, прогрес бере свою частку, проте на тлі повсюдних втрат у сфері народного знання видається, що замовляння, хай і в редукованій формі, будуть функціонувати ще довго. Сільські, а часто й міські люди якщо й не відкидають повністю офіційної медицини, то принаймні намагаються поєднувати її з народною. І справа тут не лише у дороговизні ліків. До замовлянь як до вербального компонента народної медицини можна ставитися по-різному, з більшою чи меншою довірою. Хоча якщо навіть ігнорувати "лихе око" чи інші "забобони", то принаймні ефект навіювання, який вони справляють на хворого, очевидний.

З іншого ж боку, у цій статті тексти замовлянь цікавили нас не тим, наскільки вони дієві, а тим, чому в уяві людини вони повинні такими бути, які механізми виникнення цього феномена. Ми розглядали їх як своєрідну картинку, що донесла до наших днів опис міфологічного світогляду первісної людини, яка намагалася по-своєму пояснити те, чого не розуміла. І хоча розглянули лише невеличкий фрагмент великої мозаїки, проте, як показало й наше дослідження, значення таких фрагментів у контексті духовної культури людства недооцінити важко, бо без малого немає й цілого.

–––––––––––––––––––––––

Болтарович З. Українська народна медицина. Київ, 1994.
Галайчук В. Функціонально-семантичні особливості фітонімів у текстах українських і російських замовлянь // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 1999. Львів, 1999. Вип. 27. Українська фольклористика. С. 87-97.
Гладкий М. Скотарські замовляння поліщуків // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. Львів, 1999. Вип. 2. Овруччина. 1995. С. 273-292.
Гринблат М. Беларуска усна народна паэтычна творчасть. Минск, 1967.
Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т. 1.
Забылин М. Русский народ. Его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. Москва, 1880.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 6 т., 3 кн. Київ, 1994. Кн. 1.
Мифологический словарь / Гл. ред. Е. М. Мелетинский. Москва, 1991.
Мойсієнко В. Поліські замовляння // Древляни: Збірник статей і матеріалів з історії Поліського краю. Львів, 1996. С. 121-165.
Новикова М. Коментар // Українські замовляння. Київ, 1993. С. 199-306.
Новикова М. Прасвіт українських замовлянь // Українські замовляння. Київ, 1993. С. 7-29.
Посмертні писання Митрофана Дикарєва з поля фолькльору й мітольоґії // Збірник фільольоґічної секциї НТШ. Львів, 1903. Т. VI.
Рыбаков Б. Язычество древних славян. Москва, 1986.
Соколова В. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов. Москва, 1979.
Українські замовляння. Київ, 1993.
Чубинський П. Мудрість віків (Етнографічна спадщина): У 2 кн. Київ, 1995. Кн. 1.
Шкарбан А. Знахарство на Поліссі (за експедиційними матеріалами) // Полісся: мова, культура, історія: Матеріали Міжнародної конференції. Київ, 1996. С. 277-281.
Шкарбан А. Матеріали з народної медицини Житомирського Полісся // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. Львів, 1999. Вип. 2. Овруччина. 1995. С. 211-224.
Шкарбан А. Народна медицина Київського Полісся // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. Львів, 1997. Вип. 1. Київське Полісся. 1994. С. 204-216.

ДОДАТОК:

На вроки, дання, підвій, пристріт і нáмовки:

1. Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла – йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати нарождєнному Івану ляки, пудвєй і пристрєт виговорати. Пудвєй-вічер, добрий чоловіче, прийде сам Христос, вун тебе спросить, вун с тебе взище, за шо ти в грешну душу влєз. Чи ти водяний, чи ти ветраний, чи ти насланий, чи ти бегучий, чи ти летучий, чи ти стрєв на дорозі, чи на порозі, чи ти з вихру, чи ти з очей, чи ти з урокув, чи ти з смеху, чи з страху, – на лозє почеписа, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшині поколиса, од нарождєнного Івана на вєки-вєков одчеписа.

2. Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла – йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати даннє і намовки виговорати: чи ти чоловєче, чи ти парубоче, чи ти жоноче, чи ти девоче, чи ти наслане, чи ти наспане, чи дане в печі, чи ти в єді, чи ти в сну, чи ти в плачу, – на лузє почепіса, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшині поколиса, нарождєного хрищеного (ім’я) на вєки-вєков одчеписа: шоб ти не очуняло ни в старого, ни в молодого, ни в перекроє, ни в вилах, ни в всяких квартирах. Я тебе знаю, Божими словами од (ім’я) на вєки-вєков виговораю.

3. Первим разом, ліпшим часом, скорєйшим-помощнєйшим. Бог до помочі, я до слов, Божа Мати до порятунку. Господи Боже, допоможи хрищоной, наречоной Алінці пудвєй шептати: з рум’яного личка, з синіх жил, з чирвоної кровє, з жовтої костє, з солодкого тєла; по костє не ходіти, костє не ломіти, пуд грудь не пудпірати, піти-єсти, гуляти пускати. Йді в тємниє лєски, в жовтиє пºски, вітром розвєйса, песком розсєйса: де сонце не сходіт, де мєсяц не заходіт, – там кубки позастиланиє, там лузкі понайманиє, там вам кричєннє-верещєннє, кричіт-верещіт, рабу Божу Алінку одпустіт.

4. Вроки-врочища, пристрєт-пристрєчища, с чого ві сходілісь, с чого ві збуялісь: чи ви с ходи, чи ви з води, чи ви з вєтру? Коли ви з води, то ви – в воду; коли з вєтру, то ви – в вєтєр. Прийду на круту гору, поскликаю всє войти-войтиці, позатикаю ротиці, щоб раба Бож’я Мар’я спала і лежала, і гуляла, пнєм-колодою перед поганими очима.

5. Пречиста Божа Маті, прийди помагаті хрищоном рождьоном Володі пудвєй шептаті: Їхав Гантон на дев’ятьох кольосах, а з дев’ятьох – на вісьмох... із двох – на ’дном. Де кольос упав – пудвєй пропав. Не я шептала – Пречистая Божа Маті у помочи стояла, хрищоном рождьоном Володі пудвєй шептала.

Другим разком – луччим часком... (3 р.).

Як вон прийшов – вон не знав, шоб так вон і одийшов, шоб вон не знав. Одкуль вон взявса, шоб туда вон і подєвса. Не я шептала, а Пречистая Божа Маті у помочи стояла, хрищоном рождьоном Володі пудвєй одганяла.

6. Не я пріступаю, сам Господь пріступає, Пречістая Божа Мати до сєї хати хрищенному молитвенному (ім’я) вроки змовляти. Вроки-вроки, з хати – вєтром, з двора – димом, по дорозі покотєц, на камені розбєц, на морі розлєц, од хрищенного молитвенного рожденного (ім’я) одчепєц (9 р.).

7. Ішло три дєвіци через біструю реку. Одна шила, друга вішивала, третя вроки шептала. Я не вмею не шиті, не вішиваті, толькі врокі шептаті.

8. Було два брати, обидва нежонаті. Вони не орут, не косять, подвєй розносять; Було двє сестрици, Божі помошници. Они цей подвєй забрали, в синє море послали. В синьом морі утопіс, од (ім’я) подвєй одчепіс: В чирвоной кровє не ходи, жовтой костє не ломи, пуд серце не пудкулупай, єсти й піт не заклінай.

9. Пречістой Божой Матер уклонюса, Ісусу Хресту. Ішла Пречіста Божа Мати, Ісус Христос даннє шептати: Даннє-даннє, як ти давало: чи до печі, чи до речі, чи до диму, чи до тину, чи до вужа, чи до жаби, чи до дуба-неленя, чи до вєшалника, топляника, до мертвецкого? Я ж тебе всяке знала, я тебе всяке одмовляла: од синьої жили, од красноє кровє, од жовтоє костє одмовляла, – жил не потягай, кровє не переливай, костей не ламай, мозгý не трепай, судорогою не вбірай, колком рота не затикай, сон не перебівай, – я тебе всяке знала, я тебе всяке одмовляла. Я тебе одсилала в темний лєс. Там три дорогі, на тих дорогах – три корові. З одноє будеш мнясо єсти, з другоє – кров пити, а з третьоє – кóстей гризти. Од хрещеного рожденого (ім’я) одкаснис. Од його рук, од його ног. Я тебе одсилала на бістріє реки, де певнів голос не доходит, де певню не лєтати, води не спивати, роски не з’єдати, так хрещеному рожденому (ім’я) ціє болі не мати (9 р.).

10. Пречістой Божой Матер уклонюса, Ісусу Хресту. Ішла Пречіста Божа Мати, Ісус Христос вроки шептати: Вроки-вроки, де ви бували, де ви лєтали: чи пуд хмарамі, чи пуд небесамі, чи пуд яснимі мєсацамі. Я вас одсилала на вечорници – там три дєвиці. З однею будете любоваца, з другою – міловаца, с трейтьою – ціловаца, а од (ім’я) хрищеної рожденої одкасаца: од їє рук, од їє ног, од рум’яненького тєла. Жил не потягай, крове не перелівай, костей не ламай, мозгов не трепай, сон не перебівай, в очі не вступай, судорогою не вбірай, пóтом не обсипай. Я тебе всяке знала, я тебе всяке одмовляла. Я тебе посилала пуд беле камєннє, пуд осове корєннє. Там тобє столі позастиланіє, кубкè поналіваниє. Там тобе питєннє, там тобе єдєннє. Будеш диргою (радюжка) простилацца, диргою одевацца, а од (ім’я) хрищеної рожденої одкасаца: од їє рук, од їє ног, од рум’яненького тєла (9 р.).

Від ляку:

11. Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла – йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати нарождєнному Івану ляк віговорати. Ляче, ляче, в тебе лик собачий, в тебе роги костяні, в тебе чересла шерстяніє, в тебе вовча голова, – я твої ноги поломлю-потрощу, я твою голову на огнє осмалю, я тобє ходу не пустю. Чи ти чоловєчий, чи ти парубочий, чи жоночий, чи девочий, чи насланий, чи наспаний, чи ти ветраний, чи подуманий, чи погаданий; чи ти стрєв у дорозе, чи на порозе, чи ти з вєтру, чи ти з вихру, чи ти з очей, чи ти з урокув, чи ти з смеху, чи з страху, – на лозє почеписа, на травє покотиса, на водє потописа, на шипшину поколиса, нарождєнного Івана на вєки-вєков одчеписа: шоб ти не очуняв ні в старого, ні в молодого, ні в перекроє, ні в вілах, ні в всяких кватирах. Я тебе знаю, я тебе Божими словами на вєки-вєков виговораю.

12. Ляк із води, ляк із трави, ляк із-под місяца, ляк із-под сонца, ляк подуманий, ляк погадяний, ляк батьков, ляк материн, ляк ураняшній, ляк уденяшний, ляк вечорній, ляк ночашній, чи с пудвєйом, чи с пристрєтом, – гусячий – на воду, котячий – в лєсок, ужачий – в песок, собачий – на собак; с-пуд серца, з синьої жили, с чирвоної крови, з румняного личка, – шоб (в осєй чувались, не вілались?) ни в молодцє, ні в пудповнє, ні в сходу мєсяца. Я говорила, Божа Мати говорила, на престолі стояла, ікону держала, хрищеному-рожденому у помочі стала.

13. Господу Богу помолюса, Божой Матері вклонюса. Приступі, Божа Мати, Віті ляк шептати: з румняного личка, з синіх жил, з чирвоної крові, з жовтоє костє, з русих волос. Чий ти, ляче, чи ти водяний, чи ти огняний, чи ти ветраний, чи ти батьков, чи ти материн, чи ти братов, чи ти сестрин, чи ти дєдов, чи ти бабин, чи ти собачий, чи ти котячий, чи ти гусячий, чи ти панский, чи ти циганский, чи ти німецкий, чи ти турецкий, чи ти тей шо кричить, чи ти тей шо віщить, чи ти тей шо доганяє, чи ти тей шо переймає, чи ти тей шо з ранку, чи ти тей шо з ночі? – якого не знаю, такого не вспоминаю. Іди ти, ляче, на кам’яниє річки, на широкіє пічки, вітром обвєйся, яблоком одкотися. Як Сус Христос поможе, то й я поможу. Йсус Христос ішов на муки: перший раз покраснів, другий раз побілів, трейтій раз нічого не злякавс.

14. Першім разочком добрім часочком ішов Господь Ісус Хрістос, Пречиста Божа Мати до раба Божого Василя у помощ стати. Ляче-ляче, ти великий чоловєче, в тебе ноги черетові, воскова голова, пріступай, помагай хрищенному Василю нарожденному ляк одкачати. Чи ти наспаний, чи ти насланий, чи ти запитяний, чи ти заєдяний, чи ти з води, чи ти з трави, чи ти з буйного вєтру, чи ти з лихого чоловєка, чи ти подуманий, чи ти погаданий, чи ти з людей, чи ти з очей: девочих, парубочих, чоловєчих, жоночих, панських, циганських, волячих, котячих, собачих? Де ти взявса, там шоб ти оставса, – йди в чисте полечко: листом загребиса, песочком засипса, од Василя одкотиса. Ляче-ляче, просю тебе, молю тебе: з рук, з ног, з очей, з плечей, з жовтих жил, з червоноє кровє, з бєлого тєла. Як вєк – вєком, як свєт – свєтом, як залєзо немєє, шоб так ти, ляк, онемєв і николи ничого не болєло. Йшла Божа Мати, засвєтила ясну свєчку: сколько свєчка горєла, столько ця боль Василю болєла. Як свєчка згорєла, шоб так кость не болєла. А ти, святий Міколай, пріходь помагай. Не сам помагай, хай Господь помагає. Надєляє щастєм, здоров’єм, вєком довгім, радостю, вéселостю, користю. Заступає од смутку, од напасті, од наглої смерті. Амінь!

15. Першим разочком Божим часочком. Ни я приступаю, сам Господь приступає, сам Господь допомагає. У нашого ляка восковая срака, воскова голова, клочана борода, руки солом’яниє, ноги очеретяні, – восковую голову ростоплю, клочану бороду запалю, руки солом’яниє поломлюца, очеретіниє ноги потруца, йа (ім’я) лякі мінуца (До п’яти раз).

16. Господу Богу помолюса, всєм святим поклонюса. Святиє, приступєт, поможєт, Пречиста Божа Маті рабє Божой Мар’ї ляку шептаті: Ляче-ляче, в тебе страшніє очі, воскова голова, клочана борода, черетовіє ноги, – клочану бороду оборву, воскову голову розчавлю, черетовіє ноги поломлю, – од раби Божої Мар’ї ляк оджену.

17. Пречиста Божа Маті, прийди помагаті хрищоном рождьоном Володі ляк шептаті: Ішов ляк, ішов страх з восковою головою, с черéтянимі ногамі, с коноплянимі рукамі. Воскову голову стоплþ, черетяні ноги поломлю, конопляні руки потрощу, от хрищоного рождьоного Володі ляк оджену. Не я шептала – Пречистая Божа Маті у помочи стояла, хрищоном рождьоном Володі ляк шептала. Тобі, ляк, у чистому полі доганять собаку, а Володі спать і прибувать довєку.

18. Пречістой Божой Матер уклонюса, Ісусу Хресту. Ішла Пречіста Божа Мати, Ісус Христос ляк шептати: Ляку-ляку, який ти страшний: в тебé голова страшна, в тебе коси страшні, в тебе лоб страшний, в тебе брові страшні, в тебе очі страшні, в тебе нос страшний, в тебе вуши страшні, в тебе губи страшні, в тебе рот страшний, в тебе зуби страшні, в тебе руки страшні, в тебе палци страшні, в тебе нігті страшні, в тебе груди страшні, в тебе живот страшний, в тебе ноги страшні. Тебе всє люді бояліса, од тебé люді хаваліса: Чи ти собачий, чи ти котячий, чи ти ветравский, чи ти жаровий, чи ти мертвєцкий, чи ти вєшалніка, чи ти топлєніка, чи ти дружиньский, чи ти батьковский, чи ти материнский, чи ти вужачий, чи ти гадючий, чи ти жаб’ячий? Я ж тебе всяке знала, я тебе всяке одмовляла: од синьої жили, од красноє кровє, од жовтоє костє одмовляла, – жил не потягай, крове не перелівай, костей не ламай, мозгов не трепай, сон не перебівай, в очі не вступай, судорогою не вбірай, потом не обсипай. Я до тебе приступала з гостримі ножамі, Божимі словамі. Я тебе не сама помагала, а свята Пречиста і Ісус Христос помагали. Я тебе одсилала на бістріє реки, де певнів голос не доходит, де певню не лєтати, води не спивати, роски не з’єдати: так шоб хрищена рождена N ляку не мала. Я тебе посилала под жовтиє пєскі, под бєлиє бєрозкі. Жовтим песком загребеса, з берози соку нап’єса, а од N хрищеної рожденої одкаснеса: од їє рук, од їє ног, од рум’яненького тєла.

На золотник:

19. Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла – йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати золотника на мєсце наставляти. Золотник-золотничку, стань собі на м’єстечку, на пшеничному тістечку, стань соб’є пуд дубком, пуд золотим пупком. Бабка пупка в’язала – тобі м’єстечко показала. Там тобі буде питтє-єдєннє, легке спочиваннє, – шоб ти не очунював ни в старого, ни в молодого, ни в перекроє, ни в вилах, ни в всяких квартирах. Я тебе знаю, я тебе виговораю, Божимі словамі на своє мєсце настановляю.

20. Золотник-золотничку, йді ти на своє мєстечко, на золоте крєслечко. Твоє мєстечко под пупком, под пупком, под зелененьким дубком. Там твоє коханнє, там твоє спочиваннє, там твоє гуляннє, рабє Божой Мар’ї почиваннє.

21. Пречістой Божой Матер уклонюса, Ісусу Хресту. Ішла Пречіста Божа Мати, Ісус Христос золотника на мєсто направляти: Золотник-золотничечку, стань на мєстечко: як тебе мати родила, вона тебе на мєстечко ложіла. Я коло тебе ходю, я тебе беру, я тебе направляю. Не я направляю, а Божа Мати і Божиє слова, і Ісус Христос пумагає. Стань собє на мєстечко, на золоте крєслечко. Як тебе мати родила, вона тебе на мєсце становила.

22. Золотничку-паночку, стань собє на мєстечку, на золотому креслечку: де баба пупа в’язала, там тобє мєсце показала. Пуд груди не пудпірай, піти-єсти не забороняй.

На крикливиці:

23. Лєсова баба, в тебе син Захарко, в мене дочка Наталка: поженімо їх, подружімо їх – твойому сину Захаркі по лєсу кричати й верещати, мойой дочци Наталці спати й прибувати. В мойої Наталки соколові очкè, сов’яниє ратиці, медвежий хвост. Вона соколовімі очкáмі одглядиться, сов’янимі ратичкамі одоб’ється, медвежім хвостиком одмететься. Вона не боїться ні вроков, ні зносков, ні пудносков, ні ліхіх очей.

24. Добрий вечор, луговий діду, борова бабо. В тебé сім дочок, в менé одін синочок. Возьми моє кріклівіци, неси їх на вечорници. Шоб дєвки не спалі да цілу ноч з хлопцямі реготалі (3 р.).

25. Добрий вечір, куткова бабо, солом’яний дєд, в тебе є син Васіль, в мене дочка. Поженєм їх, подружєм їх. А ві, кріклівіци, плаксівіци, не ходєт коло моє хати, не будєт мого дітяти, бо в його одна маті – нема кому колихаті. А ві, кріклівіци-плаксівіци, на жару спечєца, на клєшках (колючках) поколєца, в водє втопєца, од мого дитяті одчепєца. (В хаті, як стемнєє, то куточкі такії чорнії – то "куткова баба").

26. Не я пріступаю, сам Господь пріступає, Пречістая Божа Мати до сєї хати до сього дитяти хрищенному молитвенному (ім’я) крикливиці одмовляти:

Добрий вечір, зелений дубе, веселий Якубе. В тебе син Захарка, а в мене дочка Наталка. Посватаймос, побратуваємос: твойом сину ночливиці-крикливиці, а мойой доцце сонливици-дремливици. Шоб моя дочка спала, росла й прибувала, а твой син шоб не спав да всю ноч гуляв (9 р.).

27. Гріх, хто їх нашиває, – нехай одгону не має, а плач хай іде на деркач. Там йому пітєнє й єдєнє, й гулянє, і спочиванє, і цьому дитяти (ім’я) ходить Сон келє окон, а Дремота келє плота. Питаєца Сон Дремоти, де ми будем ночовати? Де хата тепленька, де дитина маленька, там ми будем спать-ночувать і цю дитину забавлять, шоб дитина єла-піла, гуляла, ниякого гора не знала.

На звих і вдар:

28. У синьому небі, там синя хмара, а в той хмарі три святих сидить: один дрова рубає, другий трєски складає, трейтій вдар одмовляє. Стоко вдару болєть, скоко пожару горєть.

29. Господу Богу помолюса, всєм святим поклонюса. Святиє, приступєт, поможєт, Пречиста Божа Маті рабє Божой Мар’ї вдари і ятра шептаті. (Беруть березовиє розкі, дев’ять штук, з віника ломлять, і це тими розками обвóдить і казать:) Як єтому дереву на пнє не стоять, голлям не махать, корєння не пускать, так тобє, вдару і ятрам, опухоль не пускать, не болєть і не коїцца, – пора тобє загоїцца.

30. Не я пріступаю, сам Господь пріступає, Пречістая Божа Мати до сєї хати хрищенному молитвенному (ім’я) вдар змовляти. Вдару-вдару, тут тобє не бувати, жовтоє костє не ламати, чирвоной кровє не тиряти, за серце не хапати, голувки не розворочати, за тридев’ять земель на круту гору вієжджати. Там для тебе столи застельоні, бутилочки віна налівоні, там собє будеш піт і гулят, і спочинок собє мать (9 р.).

31. Пречістой Божой Матер уклонюса, Ісусу Хресту. Ішла Пречіста Божа Мати, Ісус Христос звіх шептати: Звіше-звішечку, вдару-вдарочку, де ти був, де ти вдаривса? Я ж тебе одсилаю пуд бєлиє бєрозкі... А ти, вдару-государу, забери свой удар: де вон напав, шоб там пропав.

На біль зубів:

32. (То як настає молодік, перший раз мєсяца побачиш, – але я шепчу й так, гомоню:) Мєсяц на небі, камєнь на землі, мертвец у гробі, дуб у лєсі. Зійдуца тиє штирі брати, будут пить да гулять, тоді мене хай зуби болять. Ні в молодіку, ні в старому, ні в перекрої мєсяца. Як волос – то в воду, чиряк – то в колоду, – костí не розривайте, кровí не розливайте. А ві, покойнікі, батько і маті, поможєть мені. Як вашії кості поцвіли, вашії жили погнілі, так мені зуби шоб нє гнілі, шоб нє болєлі.

33. Зоб, горло і зуби – до месаца (одговорають): – Ясний мєсацу, де ти був? – На том свєті. – Шо ти там бачив? – Мертвих людей. – Шо вони роблят? – Сплять і лежать, їм і зоб, і горло, і уші не болять. – Шоб так і мінє, рабі Божой Марусі не болєли і зоб, і горло, і зуби, і уші: ні в молодому, ні в старому, ні в перекрої. Тобі – на пудповня, мені – на здоров’ячко.

34. Месяц – на небі, дуб – у полі, камень – в морі. Як ціє три брати зійдуца, будут піть і гулять, то тоді мінє, рабі Божой Мар’ї, зуби болять. Ні в старому, ні в молодому, ні в перекрої.

35. Пітає молодий старого: – Чи не болєли зуби мертвого? – Нє. – Шоб не боліли й мінє.

На рожу:

36. Пудхожу до колодезя і кажу: Добрий день, кринице, свята водице, іду води брати, іду помочі шукати. Ти, вода Уляна, Господом Богом дана, очищаєш корення і крамення, і крутиє береги, – очисть (ім’я) тєло на вєки-вєков од лихої бєди. (Три рази, потім набираєш воду, а тоді на воду знов шепчеш).

37. Чи синя, чи чорна, чи червона, чи наслана, чи приспана, чи подумана, чи погадяна, чи с-пуд мєсяца, чи с-пуд сонца, чи з води, чи з трави (Із всього. Вона найбульш істає із води, з трави, з роси). Іди ти в темні ліса, на густі вереса, там будеш крутити осину, ламати, будеш роскош мати, а (ім’я) пора спочивок дати, шоб воно їло, спало, дрімало, у спокої прибувало. Іди на дороги, вєтром розвієца, пєском розсієца, в водє втопіса, в камєнь забійса, – хрищеного, рожденного одчепіса, да загінь і пропади, де взялас, туди йди.

38. Чи ти водяна, чи ти пєскова, чи ти вєтрана, чи ти жарова, чи та, шо по полю лєтала, жовтий пєсок шибала, сухе голлє ламала, зелєний ліст зрівала, – я тебе всяку знала, я тебе всяку одмовляла: наривом не давай, опухом не зливай. Я до тебе приступала з гостримі ножамі, з Божимі словамі, – жил не потягай, костей не ламай, кровє не переливай, мозгов не трепай, сон не перебівай, болю не давай, нарівом не наривай, опухом не давай, жарою не вкидай, – я тебе всяку знала, всяку одмовляла: од синіх жил, од красноє кровє, од жовтоє костє одмовляла.

39. Господу Богу помолюся, поклонюсь Пречистой святой Божой Матьонці. Прошу тебе до помочі стати, хрищенному молитвенному (ім’я) рожу спалювать: У полі стоїт дуб голльоватий, під тим дубом седит дєд бородатий (це Бог). Він не вмєв ні косить, ні орать, тільки хрищенному молитвенному (ім’я) рожу спалювать. Прилетєли сороки, вхопили цю боль пуд боки, понесли єє, де свєт не світає, де сонця немає, де мір Божий не ходить, де курачий голос не заходить. Листом загребися, песком заметися, од хрищенного молитвенного (ім’я) одчепися-одкаснися. Другим разочком – Господнім часочком. Приступи, поможи...

40. Божа Мати по церкві ходила і Господа Бога за ручку водила. Господа Бога прохала і це лишенько одганяла. Ішла Божа Мати через калиновий мост, золотою палочкою пудпіралас, до хрищенного молитвенного (ім’я) всяку боль шептать поспєшаласа (3 р.).

На "чорну хворобу":

41. Господи, приступи, поможи, одверни. Не будем чорного мора горать, не будем чорного маку сеять, не будем чорним пєвнем бороновать; Не буде чорний мак сходить, не буде чорний мак рости, не буде чорний мак цвісти, не буде чорний мак спєть; Не будем чорного маку жать, не будем чорного маку молотить, не будем чорного маку сушить, не будем чорного маку пекти, не будем чорного маку єсти, – Не буде крещонного нарождьонного раба Божого Степана чорна болєзнь лєзти. Другим разком – лєпшим часком... (9 р.) А ти, Сатано, одкасниса, іди в синє море втопіса. Там твоє мєсто (Плюнути: тьфу-тьфу!). (Ножем перехрестити три рази спочатку, потім – три рази вкінці, плюнути і відійти з того місця. Як перший раз побачив, що у людини припадок, нікому нічого не кажи, знімай штани і голим задом сядь на лице хворого. Казати: "Яка гость, така й честь (3 р.)! Шоб не було ні тута, й ніде").

На укус вужа або гадюки:

42. Господу Богу помолюса, Пречистой святой, Божой Матер поклонюса. Не сама я йшла – йшов Сус Христос і Пречиста Божа Мати од вужа й гадюки яд одмовляти. Вуже, вуже, кому ти подстлуже? Чи ти в водє, чи ти в травє, чи в порохнє? Прошу я тебе, прийди до мене, визьми жало своє, шоб ти не ходив, не кусав, яду не пускав, опух не давав, крові не заражав. Йди ти в лєс – поматайса, йди ти в воду – покупайса, у порохно заховайса, – шоб ти не очуняв ни в старого, ни в молодого, ні в перекрої, ні в вілах, ні в всякіх квартирах. Я тебе знаю, я тебе Божимі словамі од (масть і ім’я) одговораю.

43. Господу Богу помолюса, Божой Матері вклонюса. Приступі, Божа Маті, Вітіку вужаки шептаті: На кріпіци, на сіножаті, там сидєло три коваліци. Три коваліци, всі три сестріци, яка з вас так недобре вчинила? Йдіт ви до синього мора... ("Кріпіца" – трава така, чепляєца; "коваліци" – вужаки).

44. У чистому полі, у синьому морі, там остров, на том острові дуб зелений, а в том дубі дупла, а в той дуплє – дєва-дєвіца Мамока. Вона не вмєє ні шить, ні прасти, ні ткать, токо гадюкі змовлять: чорну і червону, рабу і слєпу, куцохвосту і безхвосту, і слєпу, і ту, шо з вужем паруєца.

45. Господу Богу помолюса, всєм святим поклонюса. Святиє, приступєт, поможєт, Пречиста Божа Маті рабє Божой Мар’ї вужа шептаті: На сіньом морі дуб стоїть, на том дубі колиска вісит, на колискі шовковиє тільки′, на колискі перловіє подушки: в тих подушках цар Даніло лежить, в тих подушках цар Адоль лежить, в тих подушках цар Паперовщик лежить. Вставай, цар Даніло, забірай свої ятра; вставай, цар Адоль, забірай свої ятра; вставай, цар Паперовщик, забірай свої ятра. Бо я тебе громом заб’ю, я тебе огньом спалю, я твоє паперушки розжену.

46. Господу Богу помолюса, всєм святим поклонюса. Святиє, приступєт, поможєт, Пречиста Божа Маті рабє Божой Мар’ї гадюку шептаті: Було три сестріци, всі три помошніци, вони не вмєлі не шить, не ткаті, только вмелі по дорогах ходіть, од гадюки шептаті. Чорниє, червониє, слепіє, веретьонниє, куціє, рудіє, горовіє, польовіє, водяніє, кам’яніє, кущовіє, пеньковіє, болотовіє, моховіє, боровіє, марцовіє, подтинниє, летучіє, болючіє, тиє, шо з вужамі паруюца, – всі на землю впадєт, всі марне пропадєт, од раби Божої Мар’ї одойдєт (9 р.).

47. На Сиянской горі стоїть дуб, под тим дубом вуж лежить Папеляк. Ах ти, вуже, ах ти, гаде, збери своїх гадок. Старших і менших, которі у тебé є, і замкни свой яд тим ключем, которим Господь Бог рай замикає.

48. Пречістой Божой Матер уклонюса, Ісусу Хресту. Ішла Пречіста Божа Мати, Ісус Христос вужа шептати: Вуж Гарасим, а жонка Параска, а дочка Настя не знає не шити, не прасти, не ткати, только одного вужа шептать. А ти, Данило, забери своє пановило. Я тебе шептала – чи Іван, чи Степан, чи Миколай, (бо вужи всякіє є). Я не знаю – якого, – я вас всіх споминаю, який вкусив, а ти, главний Данило, забери своє пановило. Шоб больш не кусав, шоб болі не болєли. Я до тебé приступала з гостримі ножамі, з божимі словамі, я тебе одмовляла. (Так і гадюку шептати: чи Настя, чи Параска – всьо рімно називаюця).

49. На Сиянской горє стояла груша, на той груші – три Катюші, на той Катюші – дупло, в том дуплє сидєла чорна, раба, пересяжиста. Вірежем дубца не з родца, будем біти-карати, докупі зганяти: котора кусала – своє зубі віймала. Домахо-Мелахо, не роспускай своїх детей, шоб не були не жаркіє, не яркіє. ("Вірежем дубца не з родца" – "с того, шо не росте; з сухої вєтки").

ПАСПОРТИЗАЦІЯ ТЕКСТІВ:

Олевський район Житомирської області:

місце запису	дата запису	інформатор	рік народження	№ п / п
с. Жубровичі	12.07.1997	Савко Ганна Іванівна	1925	1, 2, 11, 19, 36, 42
с. Жовтневе	14.07.1997	Васильчук Віра Никанорівна	1909	12, 37
с. Рудня Комсомольська	15.07.1997	Сай Оксана Олексіївна	1933	3, 13, 23, 43
с. Кишин	16.07.1997	Шермук Олена Миколаївна	1937	14
с. Стовпинка	16.07.1997	Ковальчук Єва Петрівна	1929	15,24,28,44
с. Замисловичі	17.07.1997	Процюк Надія Єрофіївна	1930	4,16,20,25, 29,32,45,46
с. Сущани	20.07.1997	Ковальчук Марія Бенедиктівна	1937	7, 33, 34
с. Андріївка	20.07.1997	Коргун Катерина Іванівна	1923	8, 35
с. Білокоровичі	21.07.1997	Шебура Ганна Іванівна	1942	27
с. Тепениця	22.07.1997	Торгонська Марія Дорофіївна	1922	9,10,18,21, 31, 38, 48
с. Радовель	25.07.1997	Хлань Марія Миколаївна	1926	22
с. Радовель	25.07.1997	Пекарська Галина Павлівна	1937	39, 40
с. Зубковичі	27.07.1997	Сучиня Марія Федорівна	1940	49

Рокитнівський район Рівненської області:

с. Біловіж	18.07.1997	Трохимчук Галина Архипівна	1931	5, 17
с. Сновидовичі	18.07.1997	Левченко Марія Єрофіївна	1932	41
с. Сновидовичі	18.07.1997	Федорович Катерина Петрівна	1914	47
с. Борове	19.07.1997	Кляпка Тетяна Григорівна	1924	6, 26, 30

SPECIFIC APPLICATION AND CHARACTERISTIC
STRUCTURAL-SEMANTIC FEATURES OF INCANTATION
OF HEALING IN THE MIDDLE POLISSIA
(ON THE MATERIAL OF TEXTS FROM THE OLEVSKYI REGION
OF THE ZHYTOMYR OBLAST)

Volodymyr HALAICHUK

The Historical Ethnology Department of the Institute of Area Studies

at the National Academy of Sciences of Ukraine,

1, Hnatiuk Str., 79600 Lviv, Ukraine, tel.: 00380322 743388

The article provides the review and interpretation of incantation of healing, recorded in the Middle Polissia. The overall status of scholarly investigation in the genre of incantation of healing is outlined, along with its specific application in the concerned territory, and structural and semantic peculiar features of the texts recoded by the expedition.

Key words: incantation of healing, structural and semantic features, Middle Polissia

Стаття надійшла до редколегії 20.09.2001

Прийнята до друку 15.11.2001

УДК 398.21

Blog

Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 75-92 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 75-92 інтерпретація тексту

(на матеріалі текстів з Олевського району Житомирської області1)

Володимир Галайчук

Сучиня

Марія Федорівна

(на матеріалі текстів з Олевського району Житомирської області^¹)