Geum.ru

Вісник львів. Ун-ту серія філол. 2003. Вип. 31. С. 75-92 visnyk LVIV univ. Ser. Philologi. 2003. №31. P. 75-92 інтерпретація тексту

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

ДОДАТОК





1.

Ой із-за гори, з-за кам’яної,

Відтіль виступат велике військо.

Пан [Івасенько] іде, коника веде;

Хвалиться конем перед королем!

Нема в короля такого коня,

Як у нашого пана [Івася].

Хвалиться стрілков перед дружинов!

Нема в дружини такої стріли,

Як у нашого пана [Івася].

Хвалиться луком перед гайдуком!

Нема в гайдука такого лука,

Як у нашого пана [Івася].

[17, с. 57]


2.

Ой вгорі, вгорі в шовковій траві,

Стоїть ми, стоїть високий наміт.

А в тім наметі – золотий стільчик,

На тім стільчику гордий пан сидить,

Гордий пан сидить на ім’я [Івась],

Двома яблучки підкидаючи,

Трьома орішки все цитаючи.

Вицитав коня та з-під короля,

Ой нема ж ніде такого коня,

Як у нашого пана-короля!

Золота грива коня укрила,

Срібні підківки землицю пишуть,

Кленові ушка ради слухають,

Шовковий хвостик сліда замітат.

[17, с. 58]


3.

Лєтєла стрєла

Да й ударила в новиє ворота.

Ой дай Боже!

Пуд тими воротьми хлопчичок сидить,

Стружечки струже,

Дєвочкам каже:

– Нема таких стрелочок

Ані в дєвочок,

Да нема такого коня

Ані в короля.

Мой кунь вороний

Море перескочит, (2 р.)

Копитца не змочит.

Ані копитца,

Ні сиделечка, (2 р.)

Ні мого жупана, (2 р.)

Ні самого пана.

[5, с. 227]

4.

Ой торгом, торгом, торговицею,

Ой ходить, ходить білий молодець,

Білий молодець, чом [Івасенько].

Ой ходить, ходить, коника водить,

Коника водить, з конем говорить:

– Ой коню, коню, я тебе продам,

Я тебе продам за сто золотих,

За сто золотих та й за червоних.

– Ой пане, пане, стань же ти собі,

Стань же ти собі, розгадай собі,

Розгадай собі, чи не жаль тобі?

Я тебе виніс а з трьох побоїв.

Коли-м тя виніс а з турецького –

За нами стріли – як дробен дощик;

Коли-м тя виніс а з татарського –

Блиснули мечі, як сонце в хмарі.

[17, с. 55]


5.

Попід Хотинець битий гостинець,

Гей рушив туда гречний молодець,

Гречний молодець на ймня пан...

Коником грає, Львів ся здригає,

Конем навернув, Львів ся іздригнув.

Зібрав він хлопців сімсот молодців,

Хотинці кажуть, що наш пан їде,

А мамка каже: – То мій син їде.

– По чім ти єго, мамко, пізнала,

Гой та пізнала, сином назвала?

– Пізнала я го по кошуленьки,

По кошуленьки, по білесенькій.

На нім кошуля, як біл, біленька,

Як біл, біленька, як лист, тоненька.

– Де ж она прана? – В Дунайських лугах.

– Де вна сушена? – В тура на рогах.

– Де вна тачана? – В цісарських дворах,

В цісарських дворах, тисових столах.

– Чим вна тачана? – Винним яблучком,

Винним яблучком, срібним праничком.

– Де вна вбирана? – В бога за дверми.

– Де вна ношена? – В княжих теремах.

– А хто ж ї носив? – Гречний молодець,

Гречний молодець, на ймня пан...

[20, с. 43]


6.

Стоїт ми, стоїт світлонька нова,

А в тій світлоньці гей ґаздиненька,

Гей ґаздиненька, на імє (Анна).

Вна собі ходит, з челєдю говорит,

З челєдю говорит, в кватирку сє дивит,

Дивит сє, дивит в чистоє поле,

В чистоє поле під темний лісок.

Ой вісмотріла дивноє звіря,

Дивноє звіря, тура-оленя,

На головці-ж му девят рожечків.

Ой крикнула-ж вна на свої слуги:

Служеньки мої найвірнішії,

Беріт же собі шовкові сіти,

Другі заберіт ясненькі стріли,

Ой виходіте в чистоє поле,

В чистоє поле під темний лісок.

Єдні-ж завержте шовкові сіти,

Другі застрійте яснії стріли;

Чей спіймаєте дивноє звіря,

Дивноє звіря, тура-оленя.

Як спіймаєте, від разу вбєте,

Від разу вбєте, роги зщибете,

Роги зщибете, шубу здоймете.

Ой принесете та повісите,

Та повісите в новій світлоньці,

В новій світлоньці та на стіноньці.

Все-ж того буде гей ґаздиноньці,

Гей ґаздиноньці на імє Анні.

[6, с. 239]


7.

– Ой сивий орле, високо літаш,

Високо літаш, далеко видаш,–

Чи де видав ти, орле, корабель на морі.

– Ой я го видав, я сам там бував.

А по тім кораблі – усе столове,

Поза столове сидять панове,

А межи ними найстарший панок,

Найстарший панок на ім’я...

Поперед него – служеньки єго,

Шапочки носять, в него ся просять:

– Пусти нас, пане, в Польщу на війну,

В Польщу на війну, під королівну.

– Я вас не пущу – сам з вами піду!

Все сам наперед коником грає

Та на Львів-город все навертає.

Ой як навернув, аж Львів ся здригнув,

Аж Львів ся здригнув, весь мир ся зжахнув.

Взяли гадати, що за дар дати.

Виводять йому ворон-коника,

А він на тоє ані глядає,

Ані глядає, ані дякує:

– Ви, моє військо, ступайте різко!

Виносять єму полумис злота,

А він на тоє ані глядає,

Ані глядає, ані дякує:

– Ви, моє військо, ступайте різко!

Виводять єму гречную панну –

А він на тоє барзо глядає,

Барзо глядає, шапку знімає:

– Ви, моє військо, цофніться різко!

[17, с. 44]


8.

В неділю рано в труби заграно,

В труби заграно, росказ нам дано,

Росказ нам дано під Бендер стати:

(Турков, татарів завоювати).

Хто сина має, най посилає,

А хто не має, нехай наймає.

Удова сина та й виряжала,

Як виряжала, так научала:

– Ой не їдь, синку, оперед війська!

Він не послухав, вперед поїахв,

Шаблев намахнув, військо навернув.

Король питає: – Чий то син грає?

– Ой грає, грає удовин то син,

Удовин то син, на ймня пан...

Конем повернув, військо навернув.

– Гой рушай, військо, під Бендер-місто!

Військо рушає, світ ся здригає.

Міщане ходять, радоньку радять:

Що би му вдати-подарувати?

Вивели єму коника в сріблі:

Ні подивився, ні поклонився,

Шабельков махнув, військо навернув:

– Гой рушай, військо, під Бендер-місто!

Військо рушає, світ ся здригає.

Панове ходять, радоньку радять:

Що би му вдати-подарувати?

Вивели єму панну в ридвані,

Панну в ридвані, в самій єдвабі.

Він подивився та й уклонився:

– Гой рушай, військо, з-під Бендер-міста!

[20, с. 42]


9.

По загуменю пшеницю сіє,

Пшеницю сіє, злотом леліє

Гожий молодець; личко вмиває,

Личко вмиває, коня сідлає,

Коня сідлає, зброю збирає.

Бере він собі сніпок стрілок,

Собі найперше – золотий лучок.

А до батенька він промовляє:

– Най ся батенько барзо збирає –

Ой поїдемо та до Галича!..

Ой виступили всі галичани,

Всі галичани, з міста міщани:

– Просимо тебе, гожий молодче,

На мису злота, на чашу вина,

На гречну панну, на вірмяночку!

Він на те завсе нич не глядає –

Попід домоньки стріли пускає...

А до батенька він промовляє:

– Най ся батенько коня тримає,

Бо поїдемо в чистоє поле,

В чистоє поле, а в темний лісок

За чорним туром, з грубим звіром...

Як надибали чорного тура,

Чорного тура, грубого звіра,–

І сніпок стрілок недостріляє,

І ясний лучок не вистріляє;

Сив кониченько із ніг спадає,

Гожий молодець з страху вмліває.

А чорний турець, він д нему промовляє:

– Не бійся мене – заб’єш ти мене.

Поїдеш же ти в неділю рано,

Тоді ж ти мене та й постріляєш,

Яснов шабельков та й порубаєш,

Та за славоньку панну дістанеш.

[17, с. 51]


10.

Ой рано, рано куры запилы,

Святый вечоръ, куры запилы!

А ще найраній Хведорко уставъ;

Хведорко уставъ, въ звоны зазвонывъ,

Въ звоны зазвонывъ,браттє побудывъ:

Вставайте, браття, бо вже й не рано,

Та пойидемо въ чыстое поле,

Въ чыстое поле, на полюванне;

Уполюемо въ полю сокилку,

Въ полю сокилку, Хведоркови дивку!

[22, c. 165]


11.

На крутій горі сив сокіл сидів;

Гой сидить, сидить, в море ся дивить,

В море ся дивить, з визов говорить:

–Гой визо, визо, славная рибо,

Де ж би нам бути з собойов вкупі?

Гой будемо ж ми та й на вечері,

Та й на вечері в світлого пана,

В світлого пана, в єго державі,

В єго державі, у нему дворі.

А в нему дворе два-три субори,

Два-три субори, два-три радове,

Державов ладять, три ради радять:

Гей першу раду за Царигради,

Другу радочку за царівночку,

А третю раду за польованє;

За польованє, за мислованє:

Як тура вбити, як куну ймити,

Куну на древі, панну в теремі.

А кому буде куна на шубу,

А пану буде панна до слюбу

[20, с. 39]


12.

Попід садочок ходив паночок,

Зелена, зелена мурава,

а по ній роса студена!

Черевичками витупуючи,

Дрібними ключми вибринькуючи,

Золоту стрільбу набиваючи,

До соколонька виміруючи.

Сокіл до него стиха промовив:

– Ой не бий мене, ґречний паничу,

Стану я тобі я в вигодоньці,

Я в вигодоньці на славнім місті.

Як ти поїдеш на славне місто,

Я ти поможу вистаростити...

[7, с. 25]


13.

А в соколойка а двір в острозі.

Соколе! Йа в соколойка

чорні очейка і брови!

А в тім острозі – зелений явір,

А в тім яворі – сильне гніздейко,

А в тім гніздейку сив сокіл сидить,

Сив сокіл сидить, жалібно квилить.

Туда ми лежить здавна стежийка.

Надійшов нею красний молодець,

Красний молодець, премудрий стрілець,

Премудрий стрілець та [Івасенько].

Лук натягає – сокола стріляє,

А він ся в него хороше просить:

– Не стріляй мене, красний молодче,

Красний молодче, премудрий стрільче,

Премудрий стрільче та [Івасенько],–

Я тобі стану а в пригодойці.

Загану тобі три загадойці,

Три загадойці – три городейки:

В першім городці коні сідлати,

В другім городці бояри брати,

В третім городці собі панну взяти,

Собі панну взяти і з нею жити.

[17, с. 62]


14.

Ой в нашому селі,

Славному городі, (2 р.)

Там збиралася рада –

Мужиків громада. (2 р.)

Радять вони раду

Малу, невеличку: (2 р.)

– Ой зробимо, браття,

Човник золотенький, (2 р.)

Човник золотенький,

А срібне весельце. (2 р.)

Посадимо, браття,

Гречнеє дитятко (2 р.)

Та й пустимо його

На Дунай глибокий (2 р.)

Стрілочок різати,

Качечок стріляти. (2 р.)

Ріже воно, ріже,

В пучечки складає: (2 р.)

Которе кривеньке –

На Дунай пускає. (2 р.)

Там плавала вутка,

Сива, як голубка. (2 р.)

Там приціляється,

Там приміряється (2 р.)

Молодий Остапцьо.

– Ой не приціляйся, (2 р.)

Ой не приміряйся,

Молодий Остапцю, (2 р.)

То я тобі стану

В великій пригоді: (2 р.)

Як будеш їхати

Паннусі сватати, (2 р.)

Помостю я мости

Все з тонкої трости, (2 р.)

Я погачу гатки

З кудрявої м’ятки, (2 р.)

Я поставлю стовпи

Та все золотії, (2 р.)

Повішаю шнура

А все дротянії, (2 р.)

Почіпляю хуста

А все шовковії, (2 р.)

Поставляю столи

А все тисовії, (2 р.)

Запалю я свічі

А все восковії. (2 р.)

Як будеш їхати

З своєю жоною, (2 р.)

Затріщать всі мости,

Що з тонкої трости, (2 р.)

А запахнуть гатки

З кудрявої м’ятки, (2 р.)

А засяють стовпи

Та все золотії, (2 р.)

А забряжчать шнура

Та все дротянії, (2 р.)

А замають хуста

Та все шовковії. (2 р.)

Я ж застелю столи

А все тисовії, (2 р.)

Запалають свічі

А все восковії, (2 р.)

Як будеш їхати

З своєю жоною. (2 р.)

[21, с. 41]


15.

Чи є ваш син дома?

Гей, калино – калинойку!

Нема в дома! На заложейці!

На заложейці стрілоньки струже,

Стрілойки струже, до крілі носи.

Винесли йому півмисок злота,

Він сі но тоє й не поглядає,

Не поглядає й за дар не має.

Вивели йому коня вороного,

Він сі но тоє й не поглядає,

Не поглядає й за дар не має.

Вивели йому саму молоду;

Він сі на тоє вже поглядає,

Вже поглядає й за дар вже має...

[7, с. 19]


16.

Ой рано, рано кури запіли,

А ще найранше пан Іванко встав,

Лучком забряжчав, браітв пробуджав.

– Вставайте, браття, коні сідлайте,

Коні сідлайте, хорти скликайте

Та поїдемо в чистеє поле

На прогуляння, на полювання.

Ой там я назнав куну в дереві,

Куну в дереві, панну в терені.

Вам буде, браття, куна в дереві,

А мені буде панна в терені.

Ой як б’є та б’є на царя ворота,

Розбив ворота з щирого злота.

Йому вивели коня в наряді,

Винесли йому миску червінців,

А він на теє й не подивився,

Й не подивився, й не покорився.

Вивели йому панну в наряді,–

Він і подивився, і покорився,

Шапочку ізняв ще й подякував.

[19, с. 33]


17.

Плаває човничок по Дунаєчку,

Калино, калино моя,

з під тебе вода мліє!

На тім човничку красний молодец,

Струже, струже мальовані стрілки,

Що виструже стрілку, на Дунай пустит:

Пливіте ж, мої стрілки, до моє й дівки...

[7, с. 20]


18.

Ішли молодці рано з церковці,

Раду радили молодецькую:

– Не купуймо ж ми на дівки вінки,

Але купімо золотий човен,

Золотий човен, срібні весельця,

Та пустимося краєм Дунаєм,

Краєм Дунаєм за іншим паном,

За іншим паном – паном Іваном.

Ми єму будем вірно служити,

А він нам буде добре платити.

Ой дасть же він нам по ясній стрілці,

По ясній стрілці, по красній дівці.

– Стрілок не маю та й вам не даю,

А дівки маю та й вам подаю.

[17, с. 64]


19.

А з гори, з долу вітер повівав,

Дунай висихав, зіллям заростав,

Зіллям-трепітом, всіляким цвітом.

Дивноє звіря спасає зілля –

Спасає зілля сивий оленець.

На тім оленці – п’ятдесят ріжків.

П’ятдесят ріжків, єден тарелець.

На тім тарельці – золотий стільчик,

На тім стільчику – чемний молодець,

На гуслі грає, красно співає.

Надійшов д нему батенько єго:

– Ти, сину, сидиш, а нич не видиш.

Турки, татари Підгір’я взяли,

Полон забрали, долів погнали!"

– Злагодь ми, тату, меча острого,

Най я поїду, турки догоню,

Моє Підгір’я назад оберну,

Назад оберну, красно осаджу!..

Ой як догонив, та й їх розронив;

Своє Підгір’я назад обернув,

Назад обернув, краще осадив.

Ой осадив він три села людьми;

Ой та єдно село – старими людьми,

А друге село – парубочками,

А третє село – дівчиноньками.

Старії люди усім судили,

А парубочки в війську служили,

А дівчиноньки шитоньки шили.

[17, с. 56]

20.

Чи спиш, чи чуєш, пан-господарю,

Ой як ти спиш – біг із тобою,

А як ти не спиш – підняй головку:

Побуди собі всю челядоньку,

Вияви ж личко на оконечко,

А з оконечка на подвір’ячко,

Твоє подвір’я орда забрала,

Орда забрала, татари взяли,

Татари взяли, в полон займили.

Ой займили вни а в свою землю...

Ой ісхопився, перехрестився,

Та крикнув же він на свої слуги:

– Служеньки мої найвірнішії!

Єдні винесіть меча острого,

Другі виводіть коня перського.

Най я поїду, орду догоню,

Моє подвір’я назад оберну,

Назад оберну, краще збудую.

Як орду догонив, та й ї розронив,

Своє подвір’я назад обернув.

Побудовав го краще, як було.

Побудовав го а в три сторони,

А в три сторони, а в три перії,

А на четвертій церков збудував.

Церков збудував з трьома вершечки,

З трьома вершечки, з двома оконця.

Єдним оконцем соненько сходить,

Другим оконцем місяць заходить,

Райськими дверці господар ходить [...]

[17, с. 24]


21.

Ой ци дома, гей наш панонько,

Гей дай Боже!

Пишний панонько, чом Йванусенько?

Кажут служеньки, нема го дома,

Нема го дома, десь у садочку,

Десь у садочку я в оріховім,

Ой струже, луже дрібні стрілоньки,

Дрібні стрілоньки, ясні шабельки,

Бо сі збирає тай на війноньку...

[Порада матері]

Ой ввидів єго польський кріленько [...]

[7, с. 38]


22.

Ой хиче, хиче вода човником.

Дунаю! Гей, Дунаю,

тиха водонько,– помалу!

А в тім човнику – гордий панонько,

Гордий панонько, чом [Івасенько],

Ой сидить, сидить, струженька струже,

Струженька струже, огника кладе,

Огника кладе, кітли обливат,

Кітли обливат, царя визират.

– Ой вийди, вийди, царю турецький,

Ой най ми собі посли урічемо,

Посли урічемо, кіньми проїдемо,

Кіньми проїдемо, меча утремо.

Єдну войноньку шевцем вишиєм,

Другу войноньку огнем випечем,

Третю войноньку в Дунай заженем.

[17, с. 57]


23.

Ой краєм, краєм, краєм Дунаєм,

Славен єси, Боже, в всему світу і в небі!

Їздит, поїздит гордоє панє,

Турского царя барз викликає:

Ой війди, війди, турецький царю,

Нехай ми собі поговоримо,

Свої коники випробуємо,

А ясні мечики вимоцуємо:

Чий коник швидший і мечик твердший?

Нашого пана, ой пана Йвана,

Ой коник швидший і мечик твердший.

Турського царя барз позневажив,

Ой позневажив, під меч положив.

Зтяв головочку на купієчку

Тай приніс єї у свої краї,

Людям на хвалу, собі на славу.

[7, с. 59]


24.

Ой гордий, пишний пан-господарю,

Згорда ти собі та починаєш –

Сивим коником ба й виграваєш,

Коником граєш, царя визираєш.

Скоро ж го уздрів, та й мечем ізвив

Побіля коня, близько стременя.

Ой цар невірний красно си просить:

– Віте, пусти мня. Віте, зотни мня!

– Ніт, не пущу тя. Ніт, не зотну тя.

Ой поведу ж тя та в руську землю –

А в руській землі короля нема –

На королицю, та й на столицю.

Ой поведу тя чорним пожаром...

Ой чорний пожар ніжки підпалив,

Що ж єму з ніжок кров виступає,

Кров виступає, слід затопає.

Ой чорний ворон ба й залітає

Та єго кровцю ба й попиває.

Біг му послужив – коник ся схопив,

Ухопив же го побіля коня,

Побіля коня, близько стременя.

[17, с. 22]

25.

Ой на толоці та на муравці,

Ой раненько!

Там король руський коником грає,

Коником грає, військо збирає,

Турського царя все визирає.

– Ой виїдь, виїдь, ти, турський царю,

На ту толоку, та на мураву,

Покажи славу, ти, турський царю!

– Якби-м ї не знав – війська б не збирав.

Ой ще наш панок коником грає.

Скоро ж го уздрів, та й мечем ізвив

Побіля коня, близько стременя,

Та повіз його а в чеську землю.

А в чеській землі короля нема.

– Ой ти паночку, господаречку,

А в чеській землі королем будеш!

Ой взяв же єго по пожареві:

Чорний пожарець ножечки коле,

Ножечки коле, все підбуджає,

Що єму з ніжок кров виступає,

Кров виступає, слід заливає.

А чорний ворон все залітає

І з слідів крівцю все випиває...

[17, с. 23]


26.

Ой рано, рано кури запіли,

Наш пан оґречний найраньше устав,

Найраньше устав, три свічі всукав.

При першій свічі – личенько вмивав,

При другій свічі – шубоньки вбирав,

При третій свічі – слуги побуджав:

Ой слуги, слуги, треба вставати,

Коня сідлати, у Львів їхати,

Їхати у Львів – стерегти Бродів.

На другу нічку пристеріг собі

Коня ляцького, царя пільського,

Царя пільського, Бога нашего.

Веде він єго а все полями,

А все полями, все пужарами [...]

А цар до Бога все промовляє:

А Боже, Боже, або мні пусти,

Або мні пусти, або мні зітни.

Яж ті не пущу, я ті не зітну.

Поведу-ж тебе а в ляцку землю,

А в ляцкій землі королем будешш,

Миром наплодиш мир православний,

Мир православний, дім ґосподарний,

Ой рік до року, ой вік до віку.

[7, с. 60-61]


27.

Я в неділеньку та й пораненьку,

Як віряжала гречна газдиня,

Гречная паня та й засмучена,

Та й засмучена – рідная мати,

Як віріжила своєго сина,

Своєго сина засмученого,

Розчисала ’му та й головочку,

Та й дала єму білу сорочку,

Та й головочку ’му розчисала,

Та й слозочками все покапала.

Як віріжила, а все просила:

Ані наперед си ни відавай,

Ані назаді си ни вілишай.

Ой царю, царю, німецький княже,

А пусти-ж мине в Підгір’я наше.

Ой підеш, підеш, дружино,

Але як віпєш черлене вино.

А гречний панич, хлопец-молодец

Написав писмо до своєй мами:

Ни журіт-ко си та ви за мене,

Бо мині си тут добре поводит...

[7, с. 37]


28.

Ой у поли, у поли поблизь дороги,

Дай же му! Дай же му, Боже, щістє,

здороулє, дай же му!

Стоїть світлонька мурованая,

А у тій світлоньці жоукі підлоги,

А у тій світлоньці жоукі стіноньки,

А по стіноньках ясні стрілоньки.

Поза столове сиґи панове,

А межи ними май гордий панок,

Май гордий панок, білий молодчик.

Служеньки єго споперед него

Держьи шьипоньки поза крисоньки,

Ясні шаблоньки за боутиченьки,

Тугії луки при праві руки

Та просьиж у него усе симбрилоньку,

Та симбрилоньку свою вірненьку,

Та роковую, заслуженую.

Та слуги мої, годіте мені,

Та годіт мені по годиночці,

Я вам виплачу все симбрилочку:

Шо то я вам дам по коникови,

Шо то я вам дам по одні стрільбі,

Шо то я вам дам по одні шабли.

А на коники усе посідайте,

Ой виєдемо на першу гору,

На першу гору, на високую,

На високую, на німецькую.

Блиснемо мечем, ясен місяцем,

Пустимо стріли, як дробен дожджик,

Пустимо стріли у німецьку землю.

Німецьку землю ми звоюємо,

И звоюємо, и зрабуємо,

Ми заберемо сиві коники,

Самі сивії, не уїждженії,

Тай тото дам вам у симбрилоньку.

Тай слуги мої бардзо вірнії,

Коні утискайте, далі ступайте,

Ми поїдемо на другу гору

На другу гору, на високую,

На високую, на волоськую [...]

Та зрабуємо волоську землю,

Та заберемо сиві волики,

Самі сивії, бай рогатії.

Тай тото дам вам у симбрилоньку [...]

Ми поїдемо на третю гору,

На третю гору, на високую,

На високую, на москоускую [...]

Там заберемо усе здобиченьки,

Сукна не міру – гроший не ліку,

Тай тото дам вам у симбрилоньку [...]

[7, с. 33-34]


29.

На горі, горі, на винограді

В неділю! В неділю рано

зелене вино саджено!

Стоїт світлонька мурованая,

У тій світлоньці жоуті підлоги...

А за столиком млода невіста,

Млода невіста, чом Марусенька...

Так у понеділок дуже раненько,

Та устала собі ґречна невіста...

Подивила сі у широки поле,

У широкое, у далекоє,

Та вісмотріла бардзо війноньку,

Тай свого пана господаренька.

На у перед воська конем играє,

Широким полем, сивеньким конем,

Из заду воська їдут з возами,

Їдут з возами, бо везут крами...

Ой се крутнула до соловія:

Ой соловію, не щебеч пізно...

[...зозуленько...]

Бо мій синочок у войну їздив,

Та у слауні міста близько заміста.

Ой бо він їздиу Львіу розбивати,

Львіу розбивати, крам забирати.

Та навіз мені дорогих краміу...

[6, с. 231-232]


30.

А що нам било з нащаду світа?

Славен єси, Боже, по йусім

і на небесіх!

Ой не билож нам хіба сина вода,

Синая вода тай білий камінь.

А прикрив Господь сиров землицев,

Виросло на нім кедрове древо

Барз височейке і барз слічнейке.

Висмотріла го Пресвята Діва,

Зізвала д нему сорок ремісників.

"Ой підіте ж ви, ремісничейки,

А зітніте ж ви кедрове древо,

Збудуйте з него святу Софію,

Святу Софію в святім Кійові.

Би на ній било сімдесять верхів,

Сімдесят верхів, сімдесять крижів,

Семеро дверій, а єдні підлоги".

День будували, в ночи втікали,

В ночи втікали, в день прибивали.

А зіслав Господь ангела з неба:

"Не влякайтеся, ремісничейки! –

Дав то вам Господь ведлуґ силойки.

Крижі робіте, верхи зводіте!"

Єдин вершейко барз височейко,

Барз височейко і барз слічнейко.

А в тім вершейку золотий престіл,

За тим престолом сам милий Господь

Служив службойку суборовою,

Суборовою, заздоровною

І за здоров’я нашого брата,

Нашого брата і всіх христіян.

Тамтуди лежить здавна стежейка,

Стежкою іде польська вінойка.

Межи ними йде полковничейко.

Стала вінойка в крижі стріляти.

Рече словейко полковничейко:

"А не стріляйте ж в святії крижі,

Бо пустить Господь огняний дожджик,

Огняний дожджик, громові кулі,

Затопить Господь польську вінойку".

Вни не слухали, в крижі стріляли.

Ай так ся стало, як він говорив:

Іспустив Господь огняний дожджик,

Огняний дожджик, громові кулі,

Затопив Господь польську вінойку,

Хіба нам зістав полковничейко,

Полковничейко, той наш братейко...

[6, с. 196-197]


31.

Ішли молодці рано з церковці.

В неділю! В неділю рано

зелене вино саджено!

Ой ішли, ішли, раду радили:

– Ой ходім, браття, до ковальчиків,

До ковальчиків, до золотників,

Най нам покують мідяні човни,

Мідяні човни, золоті весла,

Та ми ся пустим на Чорно море,

На Чорно море, під Царів-город.

Там ми чуєме доброго пана,

Доброго пана, чом Стефанонька,

Що дає на рік по сто червоних...

[17, с. 64]


32.

Гой в зрубі, в зрубі, в лісі на дубі,

Гой там сиділи два-три голуби.

Гой сидять-сидять, круто ся дивять,

Круто ся дивять, далеко видять.

Ой ходить туди гречний молодець,

Гречний молодець, на ймня пан...

На гуслах грає, з креса зміряє,

З креса зміряє, в голуб гадає.

Два-три голуби так промовляють:

Ой в гільче, в гільче, мисливий стрільче,

Мисливий стрільче, гречний молодче,

Гречний молодче, на ймня пан...

Не зайдеш ти нас, не зоб’єш ти нас,

Гой бо ми не є два-три голуби,

Але ж бо є ми два-три ангели,

Зіслані Богом на грішну землю,

На грішну землю за людську кривду.

Бо тут на землі правда пропала,

Правда пропала, кривда настала,

Бо син на вітця меч помикає,

Донька на маму руки здоймає,

Брат свого брата димком пускає,

Сестра на сестру чарів шукає,

Сусід сусіда в пана тягає,

Отець від дітей хліб пропиває,

Свято-неділю мир не шанує,

Вік і маєток в корчмах марнує.

[20, с. 40]


33.

[...] Ой та ми будем Бога просити,

Бога просити, женціу збирати:

Збиремо женціу сім сот молодціу,

Гей то молодці добиранії!

Червоні барви з ясними мечи,

Яру пшеницю ми бо зіжнемо [...]

[6, с. 128]


34.

Ой в чистім поли та на Дунаю,

Та на Дунаю, на береженьку,

Стоїт ми наміт білий, шовковий,

А в тім наметі золотий столик,

На тім столику гордий пан сидит,

Гордий пан сидит, на імє (N).

Ой сидит, сидит, лічбоньку лічит,

Лічбоньку лічит незлічоную.

Поперед него служеньки єго,

Держєт шєпочки поза вершечки:

"Ой наш паночку, господаречку,

Ой поплати-ж нам за заслуженьку;

Ой дай же ти нам гроші нелічені,

Гроші нелічені, коні неїжджені,

Коні неїжджені, поля неміряні.

Ой ми-ж бо гроші перелічимо

Вороні коні попроїздимо,

Широкі поле переміримо;

Ой засієме золотими стрілкі,

Заволочимо тугими лукі,

Тугими лукі, вороними кіньми.

Все-ж тото буде пан господарю,

Пан господарю та й на похвалу".

[6, с. 159-160]


35.

Їхав Павлечко через густий лісок,

Соколю ясний, паничу красний, Павлечко!

Зустріло єго сімсот козаків,

Не чорне перо по кониченьку полягло.

Питають його, чи є в його батенько.

– Не був я дома, гуляв я в пана в гетьмана!

В мене батенько – вороний коник!

Питають його, чи є в його матінка.

В мене матінка – зостра шабелька.

Питають його, чи є в його братичок.

В мене братичок – золотий лучок.

Питають його, чи є в його сестриця.

В мене сестриця – ясна зірниця.

Питають його, чи є в його миленька.

В мене миленька – постіль біленька.

[18, с. 59]


УДК 398.8