Літературно-музична композиція, присвячена визволенню Украіни від німецько-фашистських загарбників
| Вид материала | Документы |
- Позакласний захід, 391.82kb.
- Розділ І. Окупація Волочиського району німецькими військами та становище населення, 405.99kb.
- План заходів з підготовки та відзначення у районі 67-ї річниці визволення України, 72.04kb.
- Ювілей визволення своїх міст І сіл від німецько-фашистських загарбників, готуючись, 186.3kb.
- Указу Президента України «Про відзначення 65-ої річниці Перемоги у Великій Вітчизняній, 768.29kb.
- Соснівська районна рада м. Черкаси виконавчий комітет, 48.78kb.
- Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 19.89kb.
- Положення про обласний тур Всеукраїнської історико-краєзнавчої акції учнівської, 115.72kb.
- Дзвін // Українська музична енциклопедія / нан україни, Інститут мистецтвознавства,, 133.57kb.
- Міністерство культури І мистецтв україни національна музична академія україни ім. П. І. Чайковського, 2762.7kb.
Літературно-музична композиція, присвячена визволенню Украіни
від німецько-фашистських загарбників.
Ніхто не забутий, ніщо не забуто…
(звучить мелодія “Утомлёныіе солнцем”, пари танцують танго, звуком
розрива бомби музика обривається)
Ведуча : 22 червня 1941 року …
Цей день і рік вічно будуть жити в пам’яті людей України. Дорогою
ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій війні.
На світанку впали фашистські бомби на наші мирні житла, на
безмежні пшеничні поля. Радіо принесло страшну звістку. Чорні
крила війнни закрили сонце. Кров’ю і пожежами котилася вона по
нашій рідній землі.
Ведучий : Сорок перший. Найтяжчий. Гіркі шляхи відступу. Згарища на місці
сіл, чорні руїни там,. Де зовсім недавно вирувало щасливе життя.
Чтець : На нас напали серед ночі
І почали палить, вбивать,
Топтати наші ниви,
Вогнем і кров’ю поливать
Наш рідний край щасливий.
Ведуча : Сорок перший. Рік небаченої людської мужності. Безприкладна
повість людської стійкості. До останнього патрона. До останнього
подиху…
Чтець : А країна наскрізь прострелена,
На мільйони у ворога приціл:
Долітають кулі, як їм звелено,
До найдальших, найглухіших сіл.
Вкладає меча в руки вірного сина
Наш край, щоб цей меч пломенів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів.
(Звучить мелодія пісні “Священная война”, тихо)
Ведучий : В другу світову війну, розв’язану німецькими фашистами, було
втягнуто 72 держави. Страшні сліди залишила війна. Тільки на
території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст і 28
тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами!
1418 днів і ночей ішли радянські воїни вогненними дорогами війни.
( звучить марш «Прощание славянки»)
Ведуча : Кожень день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і
перемогли. Перемогли тому, що вели війну вітчезняну, справедливу.
Перемогли тому, що відстоювали свою Батькивщину, відстоювали
право на щсатя, на життя.
Чтець : Та хто ж віддасть свій рідний край
Убивцям на поталу ?
На бій проти фашистських зграй
Сини Вітчизни стали.
Чтець : В цю годину грізну
Всю по краплі кров
За свою Вітчизну
Я віддать готов.
Щоб сіяли дні,
Щоб пісні дзвеніли
В рідній стороні.
Ведучий : Сотні тисяч синов і дочок України билися з ворогом в лавах
Радянської Армії і Війсково-Морського Флоту. За Велику перемогу
боролся увесь радянський народ.
( звучить пісня “Шел солдат”, виходять сапер, дівчина-боєць )
Дивчина-боєць : Уходили мальчики, на плечах шинели,
Уходили мальчики, храбро песни пели…
Отступали мальчики пыльными степями,
Умирали мальчики, где не знали сами…
Попадали мальчики в страшные бараки,
Догоняли мальчиков лютые собаки.
Убивали мальчиков за побег на месте…
Не продали мальчики совести и чести.
Не хотели мальчики поддаваться страху.
Поднимались мальчики по свистку в атаку.
В чёрный дым сражений, на броне покатой
Уезжали мальчики, стиснув автоматы.
Повидали мальчики – храбрые солдаты
Волгу в сорок первом, Шпрее в сорок пятом.
Показали мальчики за четыре года,
Кто такие мальчики нашего народа!
Сапер : Свинець нам витчував молодість, силу.
Безсмертям врізьбились шершаві рубці.
Ми кров’ю своєю поля замісили,
Щоб сіялись легко, без сліз пшениці!
Життя моє – атаки і походи,
На всіх шляхах гарматний ярий грім.
Піднались в Дніпрі червоні води,
А за Дніпром пустіє отчий дім.
( звучить “Песня о Днепре”)
Дивчина-боєць : Горів, гримів і розвивався обрій,
Лишавсь позаду батьківський поріг,
І вітер грав сумних-сумних мелодій
У знівечених вербах край доріг.
Ішли солдати днями іночами
Похмурими, гвинтівки не в усіх…
А в небі літаки із чорними хрестами…
І біль ламав надбрів’я, скроні сік.
Де друзі падали, там хоронили їх.
І як могли, могили їм копали.
Прощались мовчки,
Залпів не давали.
( звучить пісня «На безымянной высоте»
Ведуча : Не щезне з пам’яті людської великий подвиг і велика трагедія
нашого народу – його битва, його перемога над фашистами.
Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-
різному й називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто
віддав життя для щастя інших.
( під пісню “Степом, степом” на сцену виходять солдати різних родів військ,
у кожного в руках запалена свічка)
Сапер : Ще танки в видолку ревуть,
А їм сапер готує путь.
Умитий потом і вітрами,
Він смерть бере двома руками,
Неначе шапку, і кладе на тихе жито молоде.
Свинець влучив сапера в груди.
І міг би воїн без огуди
В санбат житами приповзти…
Сапер зітхнув: “Війна війною”…
Сапер за серце взявсь рукою,
Другою міну із землі поволі вигріб…
Знайшли сапера у долині,
Поклавши голову на міну,
Він спав, Вуста були розкриті…
З-під міни зводилося жито,
Сльоза печалилась на нім…
Піхотинець: Багнет, казанок і скатка, і протитанковий грім.
Піхотинцю слави, може, й не буде,
Хто пожалкує об тім?
Закурені пилом очі. Ви бачили нас чи ні,
Коли гуркотять мотори в загравній далечині?
Але ми взяли гвинтівки, ремінь рипить на плечі,
І ненависть наша люта громами гуде вночі!
Нам слави, може не буде,
Навіщо вона бійцю?!
Нам тільки пороху більше
Та тільки б більше свинцю!
Розквітне калина влітку, голуб злетить з-під стріх,
На тій курній дорозі, де ми боролись за всіх.
Танкіст: Весь танк горить, неначе блискавиця,
Злітає з пагорба у січ – і криця
Знаходить крицю, тіло й кості ворогів.
Весь танк двома знаменами горів,
Розбитий танк. Танкіст лежить в отаві…
Стліває чуб у хлопця кучерявий…
А поруч йдуть нестримано полки,
В огонь, в травневий день, в життя, в віки!
…Де бій гримів – летить крило врожаю,
І вже танкіст барвінком розквітає,
А мати сина жде, виходить зустрічать
І їй блакитним оком сіножать
У вічі дивиться, у вічі!
Льотчик : У льотчика серце несхитне й тверде.
Рука неухильно машину веде.
Раптом кулемет залящав за ліском,
Зацюкавши кулями над літаком.
Бив люто й нестямно – і раптом розсік
Гордливого сокола сріблений бік.
Поранену птицю радянських висот
В політ передсмертний виводить пілот.
Веде на колони машин на шосе,
І знищення, і пломінь несе.
Безтрепетні руки тримають штурвал,
Літак свій останній бере перевал.
Земля затрусилась, ворог закляк,
Як впав на колону вогненний літак!
Зв’язківець : Гарматний смерч дуби січе, корчує; зразу
І теплий сік, мов сльози на траві.
І перебиті проводи живі
З роздертим словом строгого наказу
Тремтять, пульсують в росах і крові.
Боєць оглух. Проте підводиться у силі
З нагрітої важким свінцем землі.
Його напівосліплі очі, владні, злі,
В траві відшукують живучі жили,
Хоч перебиті власні жили на чолі.
Боєць бере дроти в скалічені долоні
І не стирає кров густу з лиця,
Бо на вустах уже рожевий піт холоне…
Наказ іде крізь вірне серце в батальйони,
Хоч і затихло серце у бійця!
Моряк : Прощайте, скалистые горы,
На подвиг Отчизна зовёт!
Мы вышли в открытое море,
В суровый и дальний поход.
А волны и стонут, и плачут,
И плещут о борт корабля…
Растаял в далёком тумане Рыбачий,
Родимая наша земля.
Корабль наш упрямо качает
Крутая морская волна;
Поднимает и снова бросает
В кипящую бездну она.
Идём, с непогодою споря,
Готовы исполнить приказ.
И знаем, друзья, что не жить нам без моря,
Как в море нет жизни без нас.
Нелёгкой походкой матросской
Идём мы навстречу врагам,
А после с победой геройской
Вернёмся к родным берегам.
Кашовар : Кашовари ми звали харчонарком.
Люди пробачать нам гордість нашу.
Сто тисяч разів махнув черпаком,
Тисячу разів наготовив кашу.
Був кашовар мовчазний у ті дні,
Як хто не приходив з передової :
- Значить, - казав він, тепер ми одні,
А може, ще прийде? Каша постоїть.
Хоч відомо було: згорів дотла,
Уже ні дихання нема, ні тіла,
А він, кашовар, біля котла
Беріг йому кашу, щоб не згоріла.
Партизан : Ішли партизани ярами, борами,
На діло велике ішли,
Їх ніч проводжала дощами, вітрами,
Страшні громовиці ревли.
Стомилися хлопці, присіли спочити,
Промокли усі до кісток.
І юний промовив : “Як хочеться жити!”
А старший зітхнув і замовк.
Коли спалахнули цистерни, вагони
І став паровоз без гудка,
Вертались герої до себе в загони,
Несли на руках юнака.
І хлопець промовив :”Не треба тужити,
Візьміть комсомольський квиток.
Як хороше жити! Як хочеться жити!”
А старший зітхнув і замовк.
Весною шуміла гучна перемога,
Немов повноводна ріка.
Прийшов партизан до чужого порога,
В колишнє гніздо юнака.
Як вибігла мати та й стала питати :
“А де ж мій коханий синок?
Чи він у знемозі, чи, може, в дорозі?”
А старший зітхнув і замовк.
( у супроводі мелодії пісні “Журавлі” ведучий промовляє)
Ведучий : Своєрідним символом нашої пам’яті про полеглих став образ
журавля. У пісні “Журавлі” є хвилюючі слова про те, як полеглі
у війні солдати перетворювалися на журавлів. І уявляється той птах
солдатом, який грудьми прикриваючи рідну землю від ворогів, гине.
І поховали його товариші таємно від ворогів, а потім самі полягли.
Так і губилися по нашій багатостраждальній землі братські могили.
Піхотинець : Отам, край села, між світильників-маків,
Де нині вітри свій притишують біг,
Удосвіта роту підняв я в атаку,
Та впав і вже більше звестися не міг.
Льотчик : Отам, де вусатий красується колос,
Де жайворон хмарку гойдає крилом,
Щоб небо над вами повік не кололось,
Я вибухнув разом з своїм літаком.
Ведуча : Хвилина мовчання… Хвилина мовчання…
Послухай і серцем почуєш в цей час:
Як гомін струмка, як пташине ячання,
Здаля голоси долітають до нас.
Танкіст: Отам, над Дніпром, де заграва устала
Червона, мов цвіт бойових прапорів,
Щоб рідна земля у вогні не палала,
Я темної ночі у танку згорів.
Матрос : Ця мить – не прощання, а вічне стрічання
Із тими, кого вже не стрінемо ми.
Коли наступає хвилина мовчання,
У пам’яті нашій клекочуть громи.
Ведучий : Хвилина мовчання… Хвилина мовчання…
Послухай і серцем почуєш в цей час:
Як гомін струмка, як пташине ячання,
Здаля голоси долітають до нас.
Ведуча : Вічна слава героям, що ціною власного життя відстояли свободу і
незалежність нашої Батьківщини. Вшануємо їх хвилиною
мовчання…
( зал стоячи вшановує загиблих)
(звучить мелодія «Синий платочек», тихо )
Ведучий : Ішла війна… Країна жила за законом воєнного часу, проте чи
можна наказати людської душі не любити, не страждати…
Багатьом солдатам на той час не було ще й 20 років. Ще кохання не
встигло торкнутися їх сердець.
Багато старіших солдат залишили своїх наречених, жінок, коханих
у далекому рідному краю… Споконвіку душа слав’яніна усі свої
переживання: радощі, печалі, смуток виспівує у піснях.
Ведуча : Під час війни народилося багато пісень про кохання, вірність, віру в
перемогу. Вони допомогали нашим бійцям, підтримували їх у тяжку
хвилину.
( під гармошку виконують попурі з пісень воєнних років )
Расцветали яблони и груши,
Поплыли туманы над рекой.
Выходила на берег Катюша,
На высокий берег , на крутой.
На позиции девушка
Провожала бойца.
Темной ночью простилися
На ступеньках крыльца.
И пока за туманами
Видеть мог паренек –
На окошке на девичьем
Всё горел огонёк.
Бьётся в тесной печурке огонь,
На поленьях смола, как слеза.
И поет мне в землянке гармонь
Про улыбку твою и глаза.
Про тебя мне шептали кусты
В белоснежных полях под Москвой.
Я хочу, чтобы слышала ты,
Как тоскует мой голос живой.
Как-то летом на рассвете заглянул в соседний сад.
Там смуглянка-молдаванка собирает виноград
Я краснею, я бледнею, захотелось вдруг сказать:
«Станем над рекою зорьки летние встречать.»
Раскудрявый клён зелёный, лист резной,
Я влюблённый и смущенный пред тобой.
Клён зелёный, да клён кудрявый,
Да раскудрявый резной!
Помню, как в памятный вечер
Падал платочек твой с плеч,
Как провожала и обещала
Синий платочек сберечь.
И пусть со мной
Нет сегодня любимой, родной,
Знаю, с любовью ты к изголовью
Прячешь платок голубой.
Ночь коротка, спят облака
И лежит у меня на ладони
Незнакомая ваша рука.
После тревог
Спит городок.
Я услышал мелодию вальса
И сюда заглянул на часок.
Хоть я с вами совсем не знаком
И далёко отсюда мой дом,
Я как будто бы снова
Возле дома родного…
В этом зале пустом
Мы танцуем вдвоём.
Так скажите хоть слово,
Сам не знаю о чём.
( на сцені декорації лісу, солдати, отримавши пошту, відпочивають після бою )
Ведучий : Солдатська пошта… Солдатська пошта… Як важлива була для
солдата підтримка близьких.
Ведуча : Кожного солдата зігривала думка про рідний дім, про кохану.
Отримавши листівку від рідних, він перечитовав її багато разів,
кожний раз уявляя себе серед близьких його серцю людей…
(поштар розносить пошту, звучить пісня «Письмо отца», прочитав листа боєць починає під гитару співати і усі бійці підспівують «Тёмную ночь» )
Темная ночь
- Темная ночь, только пули свистят по степи,
Только ветер гудит в проводах,
тускло звезды мерцают…
В темную ночь ты, любимая, знаю не спишь,
И у детской кроватки тайком
ты слезу утираешь.
Как я люблю глубину твоих ласковых глаз,
Как я хочу к ним
прижаться сейчас губами…
Темная ночь разделяет, любимая, нас.
И тревожная черная степь
пролегла между нами.
2. Верю в тебя, дорогую подругу мою,
Эта вера от пули меня темной ночью хранила.
Радостно мне, я спокоен в смертельном бою,
Знаю, встретишь с любовью меня,
что б со мной ни случилось.
Смерть не страшна, с ней не раз
мы встречались в степи,
Вот и теперь надо мною она кружится…
Ты меня ждешь и у детской кроватки не спишь,
И поэтому, знаю, со мной ничего не случится.
(солдати пишуть листи до дому )
І боєць : Мама, тебе эти строки пишу я,
Тебе посылаю сыновий привет,
Тебя вспоминаю такую родную,
Такую хорошую – слов даже нет.
Читаешь письмо ты, а видишь мальчишку,
Немного лентяя и вечно не в срок
Бегущего утром с портфелем подмышкой,
Свистя беззаботно, на первый урок.
Грустила ты, если мне физик, бывало,
Суровою двойкой дневник «украшал»,
Гордилась, если под сводами зала
Стихи свои с жаром читал.
Мы были беспечными, глупыми были,
Мы все, что имели, не очень ценили.
А поняли, может, лишь тут, на войне,
Приятели, книжки, Московские споры –
Всё сказка, всё в дымке, как снежные горы…
Пусть так. Возвратимся – оценим вдвойне !
Сейчас передышка. Сойдясь у опушки,
Застыли орудия, как стадо слонов.
И где-то по мирному в гуще лесов,
Как в детстве, мне слышится голос кукушки…
За жизнь, за тебя, за родные края
Иду я навстречу свинцовому ветру.
И пусть между нами сейчас километры –
Ты здесь, ты со мною, родная моя!
ІІ боєць : Дорогая! Я сознаюсь тебе в обмане
Готовясь умереть в бою,
Я всё-таки с собой в кармане
Нёс фотографию твою.
Она под северным сияньем
В ту ночь казалась голубой
Мечталось, вот сейчас мы встанем
И об руку пойдём с тобой.
Казалось, в том же платье белом,
Как в летний день снята была
Ты по камням обледенелым
Со мной невидимо прошла.
( звучить пісня « Письмо солдату»)
( під пісню «Бери шинель, пошли домой» бійці залишають сцену, а під пісню
«Где же вы теперь, друзья-однополчане» на сцену виходять ведучи, моряк,
дівчина у воєнної формі )
Дівчина-боєць : Ми не дозволимо той жах повторити,
Хочемо в мирі, у щасті ми жити.
Низько в скорботі знамена схиляэм,
Клятві священній навік присягаєм.
Іменем жінки, що овдовіла,
Іменем матері, що посивіла.
Моряк : Іменем сина, що батька не знає,
Іменем батька, що сина не має,
Іменем пам’яті з роду до роду,
Іменем чесним, священним народу.
Ведуча : Дорогі ветерани!
Це саме ви колись на полі битви помирали,
Щоб нам жилося в мирі і на волі.
Тому ми щиро вас вітаємо із святом,
Щоб ви були щасливі і здорові.
Щоб не спіткали вас в житті невдачі і неправда,
Щоб не сивіли скроні від образ і горя.
Щоб у господі хліб був і до хліба,
Щоб не була важкою ваша доля.
Ведучий : Ми щиро хочемо, щоб всі ви посміхнулись,
Щоб лиця ваші не були сльозами вмиті,
Щоб дітей, онуків мали ви здорових,
Красивих, ніжних, як волошки в житті.
Щоби держава вас й на мить не забувала
І вчасно пенсію заслужену давала.
(звучить пісня «День Победы», усі артисти виходять на сцену і
вітають ветеранів)
Ведучі разом : Тож із святом, із Днем Перемоги вас вітаємо!
Вам усього найкращого в житті бажаємо!
(звучить пісня «Майський вальс», пари танцюють вальс)