Geum.ru

Хто правий: Королевська чи Пинзеник?

Вид материалаДокументы

Содержание


Саме тому Україна відрізняється від Росії та Білорусії, що має впливову політичну опозицію на чолі з Юлією Тимошенко
Подобный материал:
.com.ua/6988-pro-socalno-rinkovu-ekonomku-abo-yulya-timoshenko-chi-ganba-postradyanskogo-lberalzmu.php

14.09.2011

Хто правий: Королевська чи Пинзеник?

Дещо про Юлію Тимошенко –

та ганьбу пострадянського «лібералізму»



С. Овчаренко


«На всякого мудреца довольно простоты»

Російська народна поговірка.


1. 12 вересня в приміщенні Верховної Ради відбулася така собі дискусія, де головні опоненти – Наталія Королевська, Голова парламентського комітету промислової та регуляторної політики, народнийй депутат та Віктор Пинзеник, екс-міністр фінансів уряду Тимошенко.

Юлію Володимирівну ніхто з СІЗО не випускав – тому дискусія була за її відсутності.

Проте сам факт її запроторення до СІЗО – теж «аргумент» на користь чи ні – є в Україні соціально-ринкова економіка – чи її немає.

Було наговорено багато слів, тут приймали участь у дискусії молоді політики та фахівці з різних країн світу. Вони російську та українську мови знали недостатньо – тому сиділи у навушниках.

Там прийняли участь крім Наталії Королевської та Віктора Пинзеника ще Ярослав Жаліло з Національного Інституту стратегічних досліджень, Андрій Новак – Голова Комітету економістів України, доктор економічних наук.

Модерувала це зібрання Анна Деревянко, виконавчий директор Европейської бізнес-асоціації.

2. Так що ми мали – чотири спікери, одного модератора та купу гостей з-за кордону, які дискутували – чи відбулася соціально-ринкова економіка за 20 років існування незалежної України.

Як я вже казав – з чотирьох спікерів ведучими були саме Наталія Королевська та Віктор Пинзеник.

Інші – за логікою дискусії приставали на той чи інший бік.

Отже – чи відбулася соціальна ринкова економіка в незалежній Україні? Адже в Конституції України ясно говориться про соціальну спрямованість Української держави.

Але що ми зараз маємо?

3. Наталія Королевська заперечила, що така соціально-ринкова економіка є в Україні. Є лише олігархічна економіка, де нищать малий та середній бізнес. Який для держави Януковича – «або раб, або ворог».

4. Віктор Пинзеник взагалі відповів, що «він не знає – що таке соціально-ринкова економіка. Що таке ринкова економіка – знає, що таке соціально-ринкова економіка – не знає».

Більшість читачів не є ні економістами, ні політологами, ні філософами. Але суть речей зможуть зрозуміти навіть без використання складних наукових термінів.

Соціальне життя побудоване таким парадоксальним чином, що фундаментальні речі можуть одразу зрозуміти одні верстви населення, але скористатися цим – зовсім інші.

Наприклад: демократія за своєю побудовою – найскладніша форма державного управління – але вигідна саме і передусім для найбідніших верств населення – тобто верств, найменше освічених та обізнаних.

5. Найефективніша форма економіка – ліберальна, ринкова. Але людський чинник кладе обмеження на абсолютне використання ринкових механізмів управління економікою. Тому ідеї Мілтона Фрідмана та Хайєка дуже привабливі для використання та прийняття через свою стрункість та простоту теорії.

Тобто «механізми ринкової економіки автоматично, втручання держави повинно бути мінімаль-ним».

До того ж, згадаймо, що рішуче проти моделі крайнього економічного лібералізму (у пострадянській трактовці, бо на Заході це зовсім інше) виступав не хто інший, як сам Джордж Сорос.

Тепер повернемося до українських реалій:

Віктор Пинзеник пішов з уряду Юлії Тимошенко і навіть з власної партії «Реформи та порядок».

Юлія Тимошенко – програла президентські вибори та потрапила за грати.

6. Прості закони «ефективної ринкової економіки» ЗАВЖДИ взаємодіють з культурним, людським чинником. Якщо нещадна економічна конкуренція одних робить мільярдерами та мультимільйонерами, то переважаючу решту населення скидає у прірву злиднів.

Далі, нижче рівня злиднів – закони ринкової економіки вже не діють: така решта населення втрачає віру в свої сили, їх діти теж успадковують таку зневіру, множаться депресивні верстви населення та навіть регіони.

7. Але в пострадянських умовах мала місце НЕ ринкова конкуренція – а кримінально-бюрократична. Не з допомогою ефективної роботи підприємств, а шляхом розправ приватних та державних бандитів розподіляються адміністративні послуги, з яких можна витискати не прибуток, а адміністративно-кримінальну ренту.

Тобто корупціонери та бандити щосили ВДАЮТЬ з себе «ефективних власників».

8. І політики не комуністичного спрямування – теж почали відстоювати інтереси таких спожива-чів кримінально-адміністративної ренти – і теж стали вдавати з себе несамовитих лібералів, які АНІТРОХИ не схожі на лібералів західних.

Треба чітко усвідомити:

Наші «ліберали» НІЧИМ не схожі на лібералів західних. Крапка.

Вони такі ж уявні, як «ефективні власники» в економіці.

Якщо подивитися – олігархи «замилюють» питання чіткого визначення меж власності (тобто меж відповідальності за стан справ). Їх ідеал – «видатки – ваші, прибутки – наші».

Але є дещо помітне: олігархи, тобто власники експортних галузей – використовують важелі держапарату та приватних бандитів для боротьби з конкурентами.

Їх сфера діяльності – експорт сировини, тобто виробництво граничної технологічної примітивності.

9. Наталія Королевська саме тому підсумувала: «Малий та середній бізнес – зараз або раби, або вороги влади». Тобто вільні підприємці, що працюють на внутрішній ринок – небезпечні не прямим політичним спротивом, а саме власним існуванням яке вільних економічно незалежних людей. Саме малий та середній бізнес на Заході є ініціатором технологічних та наукових нововведень – та поступово вливається у ранг капіталу крупного.

10. Вільні підприємці, що працюють на внутрішній ринок, зацікавлені у міцності національної валюти та високій заробітній платі найманих працівників – як покупців їх товарів та послуг. До речі - національний патріотичний капітал зацікавлений ще й у освіті як населення, та і їх найманих працівників – бо використовують працю висококваліфікованих працівників.

11. Як ми бачимо – інтереси національного капіталу малого та середнього бізнесу співпадають із загальнонаціональними інтересами. Саме тому патріотизм малого та середнього бізнесу – цілком природний. Якщо додати, що малий та середній бізнес зацікавлений у демократії та чітких, простих юридичних правил гри – томи бачимо, що інтереси олігархату, що пограбував спадщину країни ГУЛАГу НЕСУМІСНІ з інтересами як національного капіталу, як з інтересами найманих працівників – так і взагалі з національними інтересами України як держави.

12. Адже олігархічний капітал зацікавлений саме у протилежних речах: у знеціненій національній валюті – щоб доларова складова заробітної плати була мінімальною.

До того ж – олігархат зацікавлений у вузькості внутрішнього ринку та деморалізації та культурній деградації населення (тобто – люмпенізації).

Він – не за перемогу у конкуренції, а за знищення самої конкуренції як такої. Разом з самими конкурентами, бажано фізичного.

13. Отже – олігархія (про це під час дискусії не говорилося) зацікавлена в ДЕМОНТАЖІ соціальної сфери взагалі. Їм не потрібні ні оборона держави, ні розвинута промисловість, ні наука, ні культура,ні медицина, ні освіта дітей – взагалі нічого. Вони в ідеалі намагаються СКАСУВАТИ пенсійну систему взагалі.

14. Якщо зробити підсумок – їм взагалі не потрібна Україна як ЇХ країна.

Саме тому людей на 20-річчя Незалежності зустрічають беркутівці та грифонівці на вулицях наших міст. Національний прапор в руках став державним злочином.

Це – політичні наслідки економічних інтересів олігархії, які «возвели у закон» свої власні егоїстичні інтереси.

15. Як ми бачимо саме такі економічні інтереси олігархії пострадянські «ліберали» (нагадаємо – не західні) видають за інтереси «ефективних власників». До яких належить саме Віктор Пинзеник, який не хоче знати «що таке соціальна ринкова економіка».

16. Не дивно, що таких «лібералів» не хоче знати малий та середній бізнес ні в Україні, ні в Росії.

Незважаючи на те, що олігархію Путіна в Росії ненавидять – костюмовані демократи-ліберали в Росії не привернули на свій бік народ – бо відчуває КРИЖАНУ байдужість до своєї долі як народу.

17. Приклади? Хакамада, Нємцов, навіть Новодворська в Росії не мають впливу на громадську думку цілком заслужено.

В Україні – колишні керівники Руху як люди з натовпу, що билися не так за Україну, як за власне місце під сонцем. Чемпіон такої «битви» - Віктор Ющенко та його оточення «зі смітника»

18. Україна – не Росія: ідея соціально-ринкової економіки – не примара, як це хоче навіяти політичний маргінал Пинзеник – а органічний шлях розвитку національної економіки, коли ринкова конкуренція доповнюється адаптивними програмами для більшості населення – щоб наблизитися до ідеї рівних стартових можливостей – щоб не скидати решту населення у прірву злиднів та культурної деградації.

Адже злидар думає не про питання політики, освіти – а чого б попоїсти сьогодні!

Саме тому Україна відрізняється від Росії та Білорусії, що має впливову політичну опозицію на чолі з Юлією Тимошенко. Наталія Королевська досить чітко викладає та пропагує погляди своєї політичної сили та її лідера. У неї це виходить краще, ніж у будь-кого.

Погляди Королевської (та Тимошенко) – ПРОТИЛЕЖНІ поглядам пострадянського ліберала Віктора Пинзеника. Саме тому не вщухають протести проти арешту ЮВТ не тільки за кордоном – але й всередині країни.

Демократи в Росії про це можуть тільки мріяти.

19. Як ми бачимо – олігархат перейшов у наступ та встановив диктатуру Януковича у вкрай несприятливий для себе час. Треба скористатися з того, що сьогодні режим не має підтримки ні на Заході, ні навіть в Москві (тимчасово,звичайно).

Немає її також всередині країни.

На сторожі такого режиму – страх в наших душах та плутанина в мізках.

Хто очолить такий процес очищення країни? Ті, хто зараз сидить в Лук’янівському СІЗО.