Geum.ru

Розд І л 1 інформатизація системи міжнародної торгівлі як фактор спеціалізації національних економік

Вид материалаДокументы

Содержание


1.2. Еволюція концептуальних поглядів на міжнародну торгівлю у контексті тенденцій спеціалізації та динамізму системи глобальног
Подобный материал:
1   2   3   4

1.2. Еволюція концептуальних поглядів на міжнародну торгівлю у контексті тенденцій спеціалізації та динамізму системи глобального поділу праці


В спрощеному вигляді міжнародну торгівлю в економічній літературі визначають як систему міжнародних товарно-грошових відносин, що складається із зовнішньої торгівлі всіх країн світу [xiv]. Разом з тим, складність предмету та його не однозначність примушують придивитися до даного феномену пильніше, з використанням апарату історико-еволюційного, та системно-аналітичного дослідження.

Передусім слід зауважити, що домінуючим в економічній літературі є розуміння того, що виникнення і розвиток зовнішньоторговельних зв'язків безумовно має об'єктивну основу, яку становлять міжнародний поділ праці (він виступає як процес концентрації виробництва певних видів товарів та послуг в економіках окремих країн) і світовий ринок (який є системою стійких товарно-грошових відносин між країнами, пов'язаних між собою участю в міжнародному поділі праці). Таку позицію можна вважати універсальною, адже її обстоюють фахівці, що належать до різних шкіл та наукових напрямів, причому на різних етапах розвитку економічної думки [xv, p. 3–47; xvi, p. 17–80; xvii, p. 8—50; xviii, c. 167—170].

Зародившись у далекій давнині, фактично одномоментно із формуванням уособлених племінних, державних структур, світова торгівля протягом століть набувала значних масштабів. Причому набула характеру стійких міжнародних товарно-грошових відносин вона набула лише на зламі XVIII і XIX ст., що було пов'язано із стрімким процесом розвитку продуктивних сил. Пізніше потужним імпульсом прискорення цього процесу постало створення в ряді найбільш промислово розвинених країн (Англії, Нідерландах та ін.) великого машинного виробництва, яке було зорієнтовано на масштабний і регулярний імпорт сировини з економічно менш розвинених країн Азії, Африки й Латинської Америки, і експорт у ці країни промислових товарів, здебільшого споживчого призначення. Відповідні історичні погляди на міжнародну торгівлю знайшли відображення в багатьох відомих публікаціях закордонних [xix, 520 с.; xx, 302 с.; xxi, 402 с.] та вітчизняних [xxii, 241 с.; xxiii, 672 с.; xxiv, 247 c.] авторів.

Теорії міжнародної торгівлі є іманентною складовою економічної думки, а перші з них, фактично, є складовою англійської класичної політекономії. Цей факт пов'язаний із роллю зовнішньої торгівлі для будь-якої країни, адже економічний успіх у сучасному світі базується на зовнішній торгівлі, або на певній моделі міжнародної спеціалізації. Зрозуміло, що ізолюючись від світової економічної системи неможливо створити здорову та ефективну економіку, оскільки міжнародна спеціалізація є безальтернативною умовою оптимізації структури виробництва, його максимізації внаслідок розвитку спеціалізації.

Протягом історичного періоду активного функціонування систем міжна­родної торгівлі та інтернаціоналізованого бізнесу погляди на ці види діяльності зазнавали змін, виникало чимало ідей щодо міжнародних торгівлі та бізнесу, частина з яких дезактуалізувалася у тій або іншій мірі, а інші – зберегли свою значимість і сьогодні. При цьому практична спрямованість усіх поглядів на управління зовнішньою торгівлею полягає в тому, щоб раціоналізувати дії макрорегуляторів міжнародної торгівлі, операторів міжнародного бізнесу, підняти ефективність інвестицій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Поширення великого машинного виробництва стимулювало розвиток ринкових відносин і зумовило новий семантичний зміст поняття «ринок», яке і в економічній теорії використовується в різних значеннях. Але згідно цілей даної роботи цей термін слід розуміти передусім як категорію обміну, його характеристику та субстанційне середовище. При цьому міжнародний ринок – це сфера та водночас механізм взаємодії різнонаціональних економічних суб'єктів, який заснований на ціновій системі і конкуренції із внутрішньо вмонтованим інструментарієм координації економічних дій. За умов глобалі­зації можна казати й про те, що об'єктивною основою міжнародної торгівлі є само всесвітнє господарство, повноцінне функціонування якого вимагає склад­ної системи обміну продуктами та субпродуктами, усіма різновидами спеціалі­зованої праці. До сучасної системи зовнішньоторговельних зв'язків залучаються як взаємодіючі господарюючих суб'єкти, так і країни як регулятори їхньої інтернаціоналізованої господарської діяльності. До першої групи суб’єктів належать підприємства, транснаціональні комерційні структури, організації, частини суспільства, фізичні особи різних країн світу, які додатково зв'язані між собою системою міжнародними валютно-фінансовими відносинами, іншими формами міжнародних економічних відносин. До другої групи – макросуб’єкти, суверенні агенти міжнародних відносин. В результаті міжнародна торгівля постає комплексом торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових зв'язків, що виникають в результаті усуспільненої або спільної економічної діяльності. І саме в цьому аспекті її дослідження є, на наш погляд, особливо важливим та актуальним на усіх етапах еволюції міжнародноекономічної теорії.

У зв'язку із завданнями вивчення тенденцій розвитку світової торгівлі значний інтерес представляє як вивчення теорій, що розкривають принципи оптимальної участі національних економік у міжнародному товарообміні, фактори конкурентоспроможності окремих країн на світовому ринку, так і врахування об'єктивних закономірностей розвитку світової торгівлі, які полягають у її дедалі більшій інформатизації. Передусім відзначимо, що загальною тенденцією еволюції економічних теорій міжнародної торгівлі є включення у апарат дослідження факторів «динамізації» як предметів міжнародного обміну, навіть факторів виробництва, так і самих моделей міжнародної спеціалізації. Скажімо, класична теорія міжнародної торгівлі А.Сміта (принцип абсолютних переваг) і Д.Рікардо (принцип порівняльних переваг), обґрунтовуючи причини та вивчаючи параметри міжнародної мобільності товарів і послуг, виходила з презумпції щодо того, що чинники виробництва в міжнародному масштабі не є мобільними.

Проте вже в 30-40-х рр. ХІХ ст. увагу економістів, які вивчали проблематику міжнародної спеціалізації, зокрема Дж.Ст.Мілля, привернуло швидке зростання масштабів вивозу капіталу, що вперше поставило питання про загальну ресурсно-факторну динаміку. Фактично він показав, що не тільки готові вироби, але і капітал є мобільним в міжнародному плані. Проблеми експорту капіталу, яка сприяє зниженню норми прибутку, Дж.Ст.Мілль в «Принципах політичної економіки» (1848 р.) обґрунтовано пов'язував з тенденцією норми прибутку до пониження у міру економічного прогресу. Водночас Дж.Ст.Мілль вважав, що капітал також спрямовується в колонії для виробництва сировини на експорт в метрополії, що знижує витрати виробництва товарів в метрополіях і послабляє тенденцію норми прибутку до зниження. Відповідно до цього ввезення капіталу покращує параметри виробничої спеціалізації країни і сприяє розширенню міжнародної торгівлі. Дослідження Дж.Ст.Мілля та інших авторів насправді передували появі теорії міжнародної міграції чинників виробництва.

Традиційні для пізніших часів міжнародно-економічні теорії, які базуються на вивченні абсолютних, відносних, факторних переваг (Хекшера-Оліна) пояснювали розвиток зовнішньої торгівлі тим, що країни є різною мірою наділеними природними багатствами та факторами виробництва. Вони розвивали класичні уявлення про характер спеціалізації та міжнародної кооперації і базувалися на ідеї про те, що спеціалізація, яка заснована на використанні принципу порівняльних переваг, в принципі забезпечує більше ефективне розміщення світових ресурсів і зростання світового виробництва відповідних товарів. Проте, у плані критики, відзначимо, що коли йдеться про можливості розвивати потенціал спеціалізації для окремих країн та регіонів, у переважній кількості випадків подібна логіка або працює обмежено, або не працює взагалі. Так, варто мати на увазі, що розглянута модель поділу праці заснована на ряді спрощень і передусім виходить із традиційної умовності 2 х 2 (наявності лише двох країн і двох товарів), презумпції вільної конкуренції (вільної торгівлі), вільного руху факторів (граничної мобільності праці, тобто робочої сили) усередині кожної країни при відсутності його переливу між країнами; наявності постійних і універсальних витрат виробництва, повної взаємозамінності ресурсів за умов їхнього альтернативного використання; відсутності розбіжностей у рівнях заробітної плати між країнами, а також відсутності транспортних витрат і деяких інших технічних змінних.

Такі теорії склалися і «працювали» за часів, коли переважаючою була міжгалузева торгівля. Слід відзначити, що ще на початку 50-х років найхарактернішим для міжнародної торгівлі був обмін сировини з країн, що розвиваються, на продукцію оброблювальної промисловості розвинутих країн.

Проте протягом останніх десятиріч стали зростати обсяги саме такої торгівлі між країнами, за якої різниця в забезпеченості «дарами» і у розподілі «первинних» факторів є невеликою. В зовнішній торгівлі розвинутих ринкових країн переважаючим став взаємний обмін продукцією оброблювальної промисловості. Більш того, ці країни одночасно продають і купують не просто продукцію оброблювальної промисловості, а одні й ті ж самі по найменуванню товари, відмінні лише якісними характеристиками. Причому чим більш інформаційно містким є спеціалізоване виробництво, тим більше виникає міжнародно-торговельних «ніш». Взагалі, як відзначається в економічній літературі, «характер сучасного соціально-економічного розвитку окремих країн і в цілому цивілізації, особливості міжнародної конкуренції на ринках товарів і послуг наочно свідчать про те, що необхідною складовою стійкого економічного розвитку відтепер є зростання інтелектуального потенціалу та науково-технічні інновації» [xxv, с. 204].

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

З точки зору логіки даного дослідження, доцільним є вироблення такої оцінки наукового процесу, об'єктом якого виступає міжнародна торгівля, яка б спиралася на сучасні методи аналізу інформаційно-інноваційних тенденцій, та яка б допомогла виявити загальну логіку визрівання інноваційних моделей спеціалізації та глобальної конкурентної боротьби. Як відзначає Є.Балицький, «в контексті процесів глобалізації та інформатизації соціально-економічних процесів важливим завданням є оцінка задач та можливостей піднесення конкурентного потенціалу економіки держави в цілому, її комерційних агентів, з урахуванням міжнародного досвіду та специфічних вітчизняних умов» [Error: Reference source not found, c. 15]. Згадана логіка враховує те, що в сучасних умовах активна участь окремої країни у світовій торгівлі пов'язана зі значними перевагами (див. також: [xxvi, с. 128—139; [xxvii, р. 1—95]): вона дозволяє більш ефективно використовувати наявні ресурси, прилучитися до світових досягнень науки й техніки, у більше стислий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, реалізовувати інноваційні проекти, а також більш повно й різноманітно задовольняти потреби населення.

Результатом такого більш ефективного використання ресурсів постає підвищення міжнародної конкурентоспроможності нації в цілому та національних товаровиробників та навіть, у найбільш вираженому випадку – конкурентні прориви. На думку В.Новицького, «інструментом та проявом конкурентного прориву є створення, застосування та поширення т.зв. «мета-технологій», які формують параметри сучасного інформаційного суспільства». Причому, на його думку, «йдеться не про кількісний аспект справи, і навіть не про те, збільшення інформаційної місткості виробництва та соціально-економічної системи, наукомісткості продукції та ін.», а про «мета-технології, які означають контроль за «простими» технологіями, ноу-хау та ін. …, контроль розробника нової техніки, інформаційних систем над технологічними процесами користувачів, контроль з боку метрополії над глобальною периферією» [xxviii, c. 85].

Відкритість економічних систем є ключовою рисою сучасних національних відтворювальних комплексів, і у цьому сенсі валові обсяги товарообміну не є виключною характеристикою стану та тенденцій міжнародного поділу праці. Тому дещо спрощеними слід вважати уявлення про те, що до категорії світових належать лише ті товарні ринки, на яких виключно велику частину складають зовнішні торговельні операції. Адже за своєю сутністю ринкові «випадки» та «регулятивні ситуації», коли експортна квота перевищує 50% та досягає 90%, як у випадку із світовим ринком олова, та навіть сягає більшої частки від виробництва певної продукції або товару, мало відрізняється від таких, коли вона є помірною, як у випадку із світовим ринком автомобілів (від 30 – до 50%) і навіть незначною (10-20%) та навіть до 10%. Скажімо, невеликим відсотком експорту характеризуються ситуації потрапляння на ринок принципово нових товарів, а особливо – стратегічно важливих, коли вони ще на наситили у достатній мірі національний ринок країни-технологічного лідера. Але роль та значення торгівлі технологічно авангардними товарами ніяк неможна недооцінювати.

Логічніше, на нашу думку, виділяти в структурі світового товарного ринку:

а) галузеві сегменти (у відповідності до моделей національної спеціалізації країн);

б) технологічно-рівневі, інформаційно-функціональні сегменти (виділяючи більш або менш технологічно складні та інформаційно місткі товарні групи);

в) регіонально-географічні сегменти або аспекти (враховуючи наявність пев­них міждержавних, регіональних угруповань або торговельних режимів).

Відійшли у минуле часи, коли розглядалося питання про наявність гіпотетично альтернативних моделей, які характеризувалися принципово різними ступенями прив'язки економіки певної країни до світової господарської системи моделі стратегії розвитку, одна з яких трактувалася як зовнішньо орієнтована (або асоціативна), а інша як внутрішньо орієнтована (або відносно замкнена). Варіантом другої моделі була регіональна замкненість, що відповідала реаліям глобального міжнародного поділу праці на дві підсистеми: ринкову та т.зв. соціалістичну. Остання об'єднувала обмежену кількість держав, які здебільшого орієнтувалися на взаємні зв'язки, які, крім того, не відрізнялися такою ж інтенсивністю, як міжнародна взаємодія між найбільш розвинутими державами. Сучасні підходи до інтеграції певної крани до світової спільноти не можуть не ґрунтуватися на використанні таких позитивних ефектів, як розширення можливостей для комбінування ресурсів, підвищення конкурентоспроможності й диверсифікованості продукції, рівня підготовки й кваліфікації трудових ресурсів. Для невеликої за розмірами країни (а для невеликої економіки дійсно «є характерними катастрофи і ризики, природа яких набуває все більш інституційного характеру, масштаби яких зростають внаслідок зростання трансакцій на світових фінансових ринках» [xxix, с. 13]), у випадку ефективного розв’язання інтеграційних завдань, використання зовнішньої сфери може слугувати для пом'якшення труднощів у відносинах із лідерами світової економіки, для використання зовнішнього попиту в умовах обмеженого внутрішнього попиту на вітчизняну продукцію.

Міжнародна торгівля не тільки підпадає під формальне її визначення як взаємодії суб'єктів господарювання із зарубіжними контрагентами в цілях здійснення операцій, пов’язаних з товарообміном (Див., наприклад: [xxx, 416 с.; xxxi, 856 с.]). Адже насправді йдеться про широке коло видів господарської діяльності підприємств, галузей, територій, держави в цілому, пов'язаних з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією, виходом на зовнішній ринок, про комплексне використання переваг міжнародного поділу праці (Див. також: [xxxii, с. 211—219]). Тому справедливими є підходи, згідно яких зовнішньоекономічні зв'язки – це комплексна система різноманітних форм міжнародної співпраці держав [xxxiii, 200—217] та комерційних агентів [xxxiv, 430 с.] у всіх галузях економіки, сукупність напрямів, форм, методів і засобів торговельно-економічної, валютно-фінансової, виробничої і науково-технічної співпраці між країнами. Причому сьогодні можна спостерігати зростання функціонального значення таких видів співробітництва, які або прямо входять до сфери міжнародної торгівлі, або якісно модифікують її, надають такій торгівлі додаткових суттєвих ознак, зокрема інформаційних послуг, обміну інформаційно місткими товарами, спеціалізації та кооперації виробництва, науково-технічної співпраці, надання економічного і технічного сприяння.

В економічній літературі відзначається, що зовнішньоторговельні операції дедалі більшою мірою «зрощуються» зі сферою операцій по економічному і науково-технічному співробітництву із зарубіжними країнами в таких областях, як купівля-продаж і обмін інформаційно місткими товарами, надання послуг, зокрема інформаційних, а також міжнародні перевезення і відправлення, проектування і виконання робіт, технічне сприяння або співпраця, купівля і продаж ліцензій на використання патентів на винаходи і технологічні процеси, консигнація і зберігання, застава і представництво, різноманітні валютно-фінансові операції, страхування (як окрема форма діяльності, так і форма, яка обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародні інвестиційні угоди), туризм і будь-які інші види комерційної діяльності [xxxv, С. 80—84; xxxvi; xxxvii, 129 – 137].

Водночас розвиток наукоємких галузей і стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією привели до формування теорій неотехнологічного напряму, який пов'язаний із рядом теорій інституціоналізму. Тому фактично йдеться про сукупність окремих моделей, які частково доповнюють одна одну, але інколи і є взаємно суперечливими.

Взагалі, справедливою є думка про те, що «відмінною рисою сучасної інтернаціоналізації є збільшення обсягів міжнародних господарських контактів, залучення до світової торгівлі, міжнародних інвестиційних відносин, міжнародно-коопераційних контактів дедалі більшої кількості суб'єктів, що господарюють». Причому «таке кількісне зростання супроводжується радикальними якісними змінами», зокрема слід враховувати, «що міжнародний капітал та інші глобалізовані фактори виробництва у сучасних умовах здатні максимально розширювати та навіть усувати будь-які географічні кордони та функціональні межі», причому «ці фактори переміщуються між країнами, пов'язуючи при цьому економічними інтересами резидентів різних країн, надаючи поштовх соціально-економічного розвитку суб'єктам інтернаціоналізації» [xxxviii, с. 62].

Саме в цьому контексті, на наш погляд, слід дивитися і на проблеми геоекономічного характеру, зокрема на спектр питань участі в системі міжнародних інтеграційних угруповань, договірних об’єднань та передусім ГАТТ/СОТ. Дійсно, важливим аспектом сучасного дослідження міжнародної торгівлі та тенденцій розвитку відкритих економік є комплексна оцінка завдань та наслідків участі певних країн у системі міжнародних організацій та регулятивних структур. І, згідно традиційної точки зору, торговельні переваги, які одержує та чи інша країна внаслідок лібералізації міжнародної торгівлі, зокрема зі вступом до СОТ, ґрунтуються на класичному принципі порівняльних переваг, сутність якого полягає в тому, що країна природно експортує товари, виробництво яких є більш ефективним, тобто з низькими часовими (у класичному ж прикладі), або, точніше – виробничими витратами (відповідним чином, імпортуються товари, виробництво яких для певної економіки є менш ефективним). Втім, насправді ситуація є не такою простою. Як справедливо відзначає Я.Жаліло, вихід товарів на зовнішній ринок гальмується не стільки внаслідок зовнішніх обмежень, встановлених іншими країнами, скільки відсутністю сучасного експортного потенціалу (Див.: [xxxix, c. 146]). І обмеження щодо не тільки захисту національних товаровиробників на внутрішньому ринку, але й підтримки власних експортерів, становлять справжній виклик національним інституційним системам. Адже країни-члени СОТ беруть на себе зобов’язання щодо:
  • вільного доступу до ринку, тобто щодо прийняття правил застосування певних заходів на кордоні, з метою контролю за імпортом;
  • внутрішньої підтримки, тобто підтримки, яка надається урядами національним виробникам;
  • експортних субсидій, тобто підтримки, яка надається урядами експорту [xl, с. 224].

За умов швидкої еволюції ролі регулюючих інститутів, диверсифікації видів їхньої діяльності, а економічній літературі дедалі більше уваги приділяється дослідженню функцій інфраструктури міжнародної торгівлі. Взагалі, під інститутами в економічній літературі розуміють публічну систему правил, що визначають стан та відповідальність економічних агентів з відповідними правами й обов'язками, владою й недоторканністю тощо. Ці правила специфікують, згідно Дж.Ролза, певні форми дій як дозволені, а інші як заборонені, і відповідно до цього карають одні дії і захищають інші. Як приклади загальніших соціальних практик називаються ігри, ритуали, суди і парламенти, ринки й системи власності” [xli, стор. 61-62].

Ринкова, і зокрема міжнародно-торговельна інфраструктура здійснює істотний вплив на функціонування економічної системи в цілому (Див.: [xlii, 768 с.]) та на механізм глобальної реалізації товаропотоків (Див.: [xliii, 252 с.]). Продуктом функціонування інфраструктури міжнародної торгівлі є своєрідні послуги із загальної організації відтворювальних систем та, фактично, посередництва. Узагальнюючи погляди, які висловлювалися на даний предмет різними авторами, є можливим, на нашу думку, виділити такі важливі функції установ інфраструктури з точки зору їхнього впливу на діяльність підприємств і домашніх господарств:

Вырезано

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com

3. Сприяння підвищенню ефективності зовнішньоторговельних операцій та усього спектру трансакцій, а також проходженню товару шляхом від виробника до безпосереднього споживача. Інститути інфраструктури допомагають товару якомога швидше та легше «знайти» свого споживача, забезпечуючи таким чином іншу важливу фазу макро-відтворювального циклу життя продукції – її реалізацію. В свою чергу, підвищення ефективності зовнішньоторговельних операцій прискорює товарообмін, розширює інвестиційні можливості підпри­ємств. На макроекономічному рівні це означає прискорення або, навпаки, у випадку «від’ємної ефективності» уповільнення темпів економічного зростання.

Багато авторів приділяє увагу технічним питанням реалізації міжнародної торгівлі, відзначаючи суб’єктні аспекти даної проблематики. Зокрема в економічній літературі відзначається, що основна маса міжнародних торгових зв'язків здійснюється на рівні взаємодії між фізичними і юридичними особами різних держав, крім того, і держави можуть безпосередньо вступати у господарські відносини міжнародного економічного характеру з іноземними фізичними і юридичними особами (наприклад, укладати концесійні угоди). Такі відносини, як відзначають експерти, є приватноправовими і регулюються національним правом, проте, участь держави вносить певну специфіку в регулювання цих відносин: держава, її власність, операції за її участю мають імунітет від юрисдикції іноземної держави. Відтак держава не може бути залучена до іноземного суду як відповідач без її згоди; відносно держави і її власності не можуть бути застосовані примусові заходи з попереднього забезпечення позову і виконання іноземного вироку; операції за участю держави підкоряються праву держави, яка є стороною цієї операції, якщо тільки сторони не домовляться про інше [xliv].

Інший блок розробок пов’язаний із виробленням більш широких оцінок наслідків реалізації міжнародних торговельних відносин соціального та екологічного характеру (Див.: [xlv, с. 522—553]). У цьому відношенні особливе значення мають публікації міжнародних спеціалізованих структур.

Дійсно, на проблеми еволюції систем міжнародного товарообміну, збільшення обсягів останнього неможна дивитися спрощено, оперуючи виключно ендогенним інструментарієм, властивим сфері міжнародної торгівлі та її дослідження. Зокрема не може бути оціненою однозначно лібералізація зовнішньоторговельної політики, як розвинутих, так і трансформаційних країн та країн, що розвиваються. Хоча лібералізація дійсно сприяла розширенню масштабів торгівлі між різними країнами світу, слід підкреслити, що від лібералізації світової торгівлі виграли, перш за все, промислово розвинені країни, в той час як вона негативно вплинула на стан навколишнього середовища, особливо в трансформаційних країнах та найменш розвинених країнах. Згідно даних Всесвітнього фонду дикої природи в (World Wide Fund for Nature, WWF), тільки протягом періоду з середини 1980-х рр. до кінця 1990-х рр. лібералізація світової торгівлі спричинилася до втрати до 30% природного потенціалу планети. Провідні ринкові країни, і передусім США та Західна Європа, воліють розглядати торгівлю лише як безпрограшну для себе гру, здійснюючи вільно і без обмежень експорт товарів у всі країни світу, але в той же час зовсім не відкриваючи свої внутрішні ринки для вільної конкуренції для іноземних виробників. Враховуючи реалії, доступ на свої ринки провідні ринкові країни готові проміняти тільки на аналогічні поступки та умови доступу, але скоріше навіть більші можливості для своїх експортерів в інших країнах [Error: Reference source not found, с. 365–374; xlvi].

Окремий напрям розвитку наукового процесу з приводу сучасних форм регулювання міжнародної торгівлі пов’язаний з диверсифікацією предмету регулювання та відповідних механізмів впливу на зовнішньоторговельні операції. Слід відзначити, що часті зміни умов здійснення товарообмінних операцій та швидка еволюція номенклатури товарообігу істотно ускладнюють адміністрування та регулювання міжнародної торгівлі, які повинні вчасно коригуватися і адаптуватися до цих процесів. До складових таких змін можна віднести:
  • збільшення кількості складних процедур контролю, здійснення яких обумовлене інноваційними, по суті, міжнародними угодами;
  • різке збільшення кількості міжнародно-інтеграційних, регіональних і двосторонніх торгових, зокрема рамкових угод, поява, не зважаючи на глобальну тенденцію лібералізації процесуальних формальностей, що істотно ускладнюють проходження;
  • зростання уваги до проблем безпеки і необхідність протидіяти міжнародним терористичним організаціям і транснаціональним кримінальним структурам.

У цьому ж контексті слід відзначити значну кількість наукових розробок, які присвячені правовим аспектам реалізації міжнародної торгівлі, у яких вивчаються основні принципи міжнародного права, його цілі та функції. Зокрема у багатьох джерелах відзначається, що міжнародно-правові документи у сфері міжнародної торгівлі не тільки сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, але й закріплюють нові, прогресивні тенденції, що з'являються в практиці міжнародних торговельних відносин, сприяючи їх подальшому розвитку. При цьому особливо підкреслюється, що регулююча функція міжнародного права проявляється в ухваленні державами, а також міжнародними організаціями та інститутами твердо встановлених правил, без яких неможливе ефективна реалізація потенціалу міжнародного поділу праці, сумісне існування і спілкування суб’єктів міжнародних економічних відносин взагалі (Див., наприклад: [xlvii; xlviii, с. 90—97]).

Ряд авторів відзначають принципові, системні зв’язки між процесами світової торгівлі у всіх її багатоманітних проявах, а також розвитком міжнародного права як об'єктивної реальності. Зокрема в науковій літературі підкреслюється, що постійно зростає роль міжнародного права, причому висувається думка про те, що сучасному рівню цивілізації і правосвідомості понад усе відповідає теза про примат міжнародного права серед всіх численних чинників, що впливають на міжнародні відносини, а само міжнародне право виконує в міжнародних торговельних відносинах координуючу функцію (Див.: [xlix, 200 p.; l, 312 p.]).

Деякі автори відзначають, що за допомогою міжнародно-правових норм держави встановлюють загальний прийнятні норми та стандарти поведінки в різних областях взаємостосунків, зокрема щодо прав інтелектуальної власності [li, с. 39–57]. Крім того, підкреслюється, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави та усіх агентів міжнародної торгівлі наслідувати певним правилам поведінки (інколи навіть чітко стандартизованим, як у випадку із нормами Інкотермз), в чому виявляється його, умовно кажучи, забезпечувальна функція [lii, с. 13—65; liii, с. 25—47].


Підсумовуючи сказане, слід відзначити, що, відправною точкою досліджень для міжнародно-економічної науки є положення про те, що одним з найбільш функціонально значущих інтеграційних економічних процесів можна з повною упевненістю рахувати міжнародну торгівлю в регіональному та глобальному масштабі. Роль зовнішньої торгівлі є бути достатня великою, адже, саме вона може забезпечувати істотне підвищення життєвого рівня населення порівняно до ізоляційного сценарію. Спеціалізація дозволяє підвищити життєвий рівень населення, підтримувати власне виробництво, без якого економіка прожити не може, а також купувати товари, виробництво яких не є типовим, або які можуть сприяти модернізації економіки, покращенню життєвого рівня в країні.

На міжнародні торговельні відносини впливають різноманітні об'єктивні і суб'єктивні чинники, які вивчаються у науковій літературі. Зокрема йдеться про такі чинники, рівень економічного розвитку держав, навіть суспільну мораль, національні політичні інтереси, екологічні міркування, широкий перелік гло­бальних проблем, і передусім науково-технічний прогрес і т.ін. Велика кількість наукових публікацій присвячена дослідженню проблематики міжнародного права, причому в літературі обґрунтовуються та вивчаються механізми, які захищають законні права і інтереси держав та дозволяють казати не тільки про охоронну, але й системозабезпечуючу функцію міжнародного права.