1. Нейтральність грошей
| Вид материала | Документы |
- 1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська, 1851.91kb.
- 1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська, 4017.7kb.
- Реферат на тему: Вартість грошей Однією із найскадніших проблем теорії грошей є проблема, 54kb.
- Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на продовження навчання, 81.52kb.
- Реферат на тему, 66.75kb.
- Сутність та функції грошей походження грошей. Роль держави у творенні грошей, 7187.67kb.
- План Розвиток форм вартості та виникнення грошей > Суть І функції грошей, 134.8kb.
- Реферат на тему: Концепції походження грошей, 63.8kb.
- Реферат на тему: Гроші, виникнення грошей, історія виникнення грошей, 85.78kb.
- Реферат на тему: Швидкість обігу грошей та чинники, що її визначають, 58.43kb.
52 Міжнародний валютний фонд
Міжнародний валютний фонд (МВФ) створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції 1944 р. На сьогоднішній день членами МВФ є 181 держава. Країни колишнього СРСР були прийняті до МВФ у 1992 р. Метою створення МВФ було закріплення Бреттон-Вудської валютної системи для встановлення і коригування курсів валют, із переходом до Ямайської системи вільних курсів фонд здійснює лише нагляд за світовою валютною системою та станом валютних курсів. МВФ регулює валютно-розрахункові відносини між державами-членами та надає їм фінансову допомогу, в разі виникнення валютних труднощів, у вигляді позичок у іноземній валютіОперативною діяльністю МВФ керує Виконавча рада (Рада директорів), яка призначає розпорядчого директора. Рада директорів складається з керуючих та їхніх заступників, що обираються кожною країною терміном на п'ять років.П'ять держав, які здійснюють найбільші внески, є постійними членами Виконавчої ради. Це США, Німеччина. Японія, Велика Британія і Франція. Фінансові ресурси фонду формуються із членських внесків країн-учасниць. Це так звані квоти, що виражені в одиницях СПЗ (спеціальні права запозичення). Квота є ключовим елементом у системі взаємовідносин держав-членів МВФ. За квотами визначаються не тільки голоси щодо управління фондом, а й можливості позичати кошти. Капітал МВФ може бути збільшений у разі:прийняття нових країн-членів; збільшення квот країн-членів; накопичення коштів у результаті діяльності фонду. Відповідно до статуту МВФ держави-члени мають внести 25% квоти або 10% від своїх золотовалютних резервів золотом, залежно від того, яка з цих сум менша. Інша частина квоти депонується в національній валюті та використовується державою в разі потреби.Основним джерелом кредитів, що надає МВФ, є власний капітал фонду та кошти, які ним мобілізуються. Всі вони перебувають на рахунку загальних ресурсів, через який проводяться всі фінансові операції фонду.МВФ проводить свою політику з метою:сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і спільної роботи з державами-членами; підтримки міжнародної торгівлі й економічного зростання країн-членів; сприяння встановленню багатосторонньої системи розрахунків задля усунення обмежень у зовнішній торгівлі, що заважають міжнародному обміну; підтримки регулярного обміну й укладання угод між країнами-членами; робити ресурси МВФ "тимчасово доступними" членам під відповідну гарантію для врегулювання проблем платіжного балансу.
53, 110. Механізм кредитування: основні елементи.
Кред.механізм - сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як екон.категорії та дотримання принципів кред-ня.
Основні елементи: 1.Суб'єкти кред-ня. 2.Об'єкти 3.Форми кред-ня. 4.Механізм надання чи погашення позик. 5.Система формування кред.ресурсів та їх резервування. 6. Система формування та викор.резервів із відшкодування можливих втрат від кред.діяльності. 7.Ек.контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кред.діяльності. Суб'єкти кред-ня - особи, які беруть участь у процесі кред-ня. Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи: - заяву; - фін.-екон.інформацію; - форми бух.звітності; - показники дебіторської та кред-кої заборгованості; - розрахунок екон.окупності об'єкта; - відомості про спосіб забезпечення позики та ін.
Оцінка фін.стану позичальника проводиться за такими показниками:
- обсяг реалізації продукції; - прибутки і збитки; - рентабельність; - ліквідність активів; - рух гр.коштів, стан рахунків; - собівартість продукції; - ліквідність, оцінка забезпечення та ін.
Об'єкти кред-ня - певна частина вартості вир-чих оборотних фондів та фондів обігу, основних вир-чих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.
До основних об'єктів кредитування можна віднести: 1.Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи. 2.Сезонні та несезонні затрати вир-ва й обігу. 3.Потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням. 4.Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.
Сучасна банківська практика викор. посуб'єктний метод кред-ня, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.
54.Механізм рефінансування Центрального банк
Механізм рефін-ня передбачає надання нац.банком кредитів КБ-кам з метою підтримання корстрок їх ліквідності; є одним з інструментів ГКП НБУ впливу на гр.оборот та кред-ня. НБУ як кредитор останньої інстанції має право надавати кредити для рефін-ня банку, якщо не тягне за собою ризиків для банк.системи. КБ звертаються до НБУ по такі кредити найчастіше у разі появи тим час дефіциту первинних резервів. КБ можуть отримувати від НБУ кредити через кред.аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення держ. ц.п., які відповідають вимогам НБУ. Викор. також такий різновид короткостр. кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком КБ у НБУ (за умови існування відповідної угоди). Нац. банк може надавати стабілізаційний кредит банку, які мають довгострок характер(1-3 роки), надається банкам, які знаходяться у стані фін. оздоровлення. Тендер НБ — це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Нац.банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Нац.банком. Ціна тендера — ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера. За користування отриманими кредитами КБ сплачують проценти за ставками рефін-ня, які встановлює НБУ. ЦБ надає кредити КБ на емісійній основі, тобто в процесі кредитування (рефін-ня) він емітує (створює) гроші (платіжні засоби обігу). Найбільш поширені способи кредитування КБ є: редисконтування векселів; ломбардний кредит (кредит під заставу цінних паперів); операції РЕПО (купівля у КБ ц.п. на умовах угоди про зворотний їх викуп).
55. Міжбанківське кредитування
Міжбанк.ринок кред.ресурсів(МРКР) - система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кред.ресурсів між КБ та КБ і НБУ. Учасниками МРКР є Нац.банк України, його регіональне упр-ня, КБ, їх філії та відділення. Розміщувати й купувати кред.ресурси на МРКР банкові вигідно з двох основних причин: 1) КБ, на відміну від суб'єктів госп-кої діял-ті, відрізняються більш високою надійністю; 2) процентна ставка за міжбанк.кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки. Міжбанк.кредити за складом поділяються на взаємні кредити між КБ та кред-ня НБУ КБ. У загальній структурі міжбанк.кредитів переважають взаємні кредити КБ (80-85%), проте з розвитком банк.системи частка кредитів НБУ буде зростати. Міжбанк.кредити надаються, як правило, на короткий та на короткий термін (від 1 дня до 2-3 місяців). Плата за міжбанк.кредитами пов'язана та максимально наближена до облікової ставки НБУ. Метою залучення міжбанк.кредитів є, по-перше, розширення кред.діяльності з клієнтами, по-друге, необхідність підтримки та регулювання банк.ліквідності. НБУ виступає у якості "банку банків" і є для КБ останнім кредитором, який здійснює рефін-ня з метою: підтримання ліквідності та стабільності. Механізм рефін-ня НБУ поділ.на 2 групи: 1) рефін-ня банків на відкритому ринку; 2) надання стабілізаційного кредиту. Через закриті кредитні аукціони, кред-ня під заставу держ. ц.п.:- на макрорівні - через кред-ня КБ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної гр.маси в економіці, що створює додаткові умови для кредитної експансії банків.Рефін-ня активних операцій через переоблік векселів госп-ких суб'єктів, стабілізаційний кредит:- на мікрорівні - кредити НБУ КБам сприяють підтриманню КБ ліквідності, зміни структури активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, при необхідності, обсягу кред. допомоги клієнтам. В Україні за допомогою впровадженої системи електронних розрахунків міжбанк.кред-ня здійснюється шляхом прямих угод між банком-кредитором і банком-позичальником. Кред-ня здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін.Міжбанк. кредити за терміновою ознакою поділяються на: 1)одноденні, або нічні- строком на 1 день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку; 2) надкороткі - від 1-го дня до 7-ми днів; 3) короткі - від 10-ти днів до місяця.Між банком-кредитором і банком-позичальником при одержані кредиту укладається кредитна угода, у якій (крім терміну) обумовлюється: - сума кредиту; - рівень процентної ставки (як правило, вищий на незначну величину від облікової ставки НБУ); - порядок погашення; - право банку-кредитора у разі невчасного погашення кредиту на безспірне списання боргу з коррахунка боржника.Якщо банк-позичальник не в змозі повернути міжбанк.кредит, то він повинен здійснити рефін-ня, тобто залучити кошти з іншого банку.
56.Міжбанківські об’єднання.
Перші міжбанк.об'єднання виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій та конкур.боротьби між банками. Основними способами створення міжбанк.об'єднань стали: злиття самостійних банків; поглинання одним банком своїх конкурентів. Види міжбанк.об’єднань: а) залежно від складу учасників: суто банківські об'єднання; об'єднання змішаного типу (учасниками стають як підп-ва та орг-ії, так і один чи кілька банків); б) залежно від цілей об’єднання : комерційного типу (асоціації, спілки, союзи, ліги), діяльність яких орієнтована на отримання й max прибутку; некомерц.типу (концерни, корпор, трести, консорціуми, синдикати, картелі), основна мета діяльності - надання різних видів послуг своїм членам. в) залежно від строків діяльності: безстрокові - діють постійно; створені на певний строк.г) залежно від ступеня залежності й підпорядкування окремих структур: асоціативні добровільні (членами є рівноправні за статусом самостійні банки, котрі добровільно делегують виконання окремих ф-ій створеному ними об'єднанню та його апарату); корпоративні, засновані на відносинах власності й системі участі в капіталі об'єднання, які мають жорстку ієрархічну структуру і залежать від головного банку - власника контрольного пакета акцій. Головними представниками міжбанк.об'єднань асоціативного комерц.типу є консорціуми(тимчасові об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кред., гарантійних або інших банк.операцій) та картелі (об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики щодо %ставок, дивідендів, умов кред-ня тощо); корпоративного типу – концерни(монополістичні об'єднання акціонерних банків, коли великий банк стає власником контрольного пакета акцій юр. самостійних банків (дочірніх товариств), а відтак здобуває право контролювати їхню діяльність) і трести(це монополістичні об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юр., комерц.самостійність і підпорядковуються одному органу упр-ня. Базується на пайовій формі власності). Синдикати - тимчасові банк.об'єднання, створені для розміщення великих випусків ц.п., обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів. Банк.холдинг-компанія - інші (страхові, лізингові, факторингові) акціонерні тов-ва, що входять до складу банк.концерну, мають різну специфіку діяльності, не залежать одне від одного, але об'єднані під керівництвом акціонерного тов-ва, якому належать контрольні пакети акцій усіх акц-них тов-в концерну.
57.Міжнародні валютно-кредитні інститути
Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає різноманітні міжнародні організації. Особливе місце у структурі світового ринку позичкових капіталів посідають міждержавні банки та валютні фонди.Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації (далі — міжнародні організації) — це організації, які створені державами-членами і отримують кошти безпосередньо від країн-членів. У них є спільна мета — розвиток співробітництва та забезпечення цілісності, а також стабілізація складної світової економічної ситуації. Міжнародні фінансові організації безпосередньо займаються регулюванням світових фінансових і ваіютних ринків. Виникнення міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій обумовлене розвитком інтернаціоналізації господарювання (в тому числі виникненням транснаціональних корпорацій), розвитком міждержавного регулювання, необхідністю спільного вирішення проблем розвитку світової економіки. До основних міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій належать:Група Світового банку; Міжнародний валютний фонд (МВФ); Банк міжнародних розрахунків (БМР); Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Ці інститути надають країнам кредити, розробляють принципи функціонування світової валютної системи та здійснюють міждержавне регулювання валютно-кредитних і фінансових відносин.Багатосторонні установи відіграють значну роль у вирішенні проблем заборгованості шляхом забезпечення вагомого зовнішнього фінансування програм змін. Головна роль міжнародних банків розвитку (таких як Світовий банк та інші регіональні установи) пов'язана з концесійним та неконцесійним фінансуванням із метою розвитку. Поряд зі світовими існують ше й регіональні та міжурядові банки; Європейський інвестиційний банк, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку та ін.Чимало країн спираються на багатосторонні джерела для отримання коштів на розвиток і залучення додаткових коштів. Основними багатосторонніми джерелами надання коштів є МВФ та Світовий банк.Для упраатіння світовою валютною системою, що грунтується на стабільних курсах вільно конвертованих валют, учасники Бреттон-Вудської конференції створили МВФ. котрий надає короткотермінове фінансування державам-членам, які мають проблеми з платіжним балансом. Міжнародний банк реконструкції та розвитку доповнює орієнтацію МВФ з допомогою розвитку інфраструктури окремих країн.У сфері міжнародного регулювання світових валютних і фінансових ринків перебудовується і модернізується інституційна структура регулювання, посилюються вимоги до інформаційної прозорості валютних та фінансових політик, шо проводяться урядами держав. Виникають нові інструменти попередження криз, такі як "'цільові кредитні лінії"'. Збільшується вплив та відповідальність країн, що розвиваються, і приватних інвесторів у подоланні й непоширенні кризових явищ.
58.Золотовалютний стандарт
Золотовалютний стандарт являв собою найбльш стаб грош с-му.Саморегулювання вираж вкладені гроші в обігу, вартості металу який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки вільному обігу відкритому карбуванню золотих монет і необмеж обміну банкнот на золото масоа грошей в обігу стихійно пристосувались до потруб обігу в них через механізм скарбу. Цей стандарт вимагав наявності золотих запасів у центр емісійних банках які забезпечували розмін бантнот на золото,були резервом світових грошей. Витрат держави на забезпечення обігу золотою монетою були значки для їхзменшення емітувались банкноти,використовувалисьбезготівкові розрахунки.
59.Місце ринку позичкових капіталів у складі фінансового ринку
Хоча термін «фін.ринок» дуже широко викор. в екон. літ-рі, однозначне трактування цього поняття відсутнє. Це ускладнює структуризацію фін.ринку, яка дозволяє визначити місце кожного його структурного сегмента в загальній ринковій фін.системі. Загалом, можна виділити такі сегменти фін.ринку: ринок капіталів (кредитний), ринок ц.п., страховий ринок, валютний ринок.Ринок позичкових капіталів – сегмент фін.ринку, на якому формується D і S на позичковий капітал. Структура позичкового капіталу: він поділяється на нац. (ринок кредитів і депозитів – ринок банк. Кредитів (ринок кред. і депозитів для не банків; міжбанк.кред ринок) та ринок не банк. Кредитів); ринок боргових ц.п. – ринок облігацій; векселів; ін. б.ц.п.) та міжнар.(аналогічно, тільки ринок банк.rредитів поділяється на міжбанк.ринок кредитів; ринок кред.і депозитів для не банків; ринок кред.і депозитів супрабанків; а ринок б.ц.п. поділяється на ринок єврооблігацій, векселів та ін..). Основні функції ринку: 1)об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, держ/підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди. 2)трансформує гр/кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фін-ня матеріального вир-ва нац/ економіки. 3)надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фін-ня частини житлового будівництва тощо. Кредитний ринок дозволяє здійснити накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки/
61.Необхідність комерційного кредиту(КК)
КК – кредит, який може передбачатися договором виконання якого пов’язане з переданням у власність другій стороні гр.коштів, або речей, які мають спільні ознаки у вигляді авансу, відстрочки, розстрочення платежів, або попередньої оплати. Необхідність викор. КК: 1.Обмежена платоспром.покупців, або недостатність обігових коштів у виробників продукції. 2.Збільшення вартості товарів, робіт, послуг 3. Складність процедури отримання банк.кредиту і вища процентна ставка.
62.Непрямі кредити банківських установ
До непрямих кредитів належать: акцептний і авальний кредити.
Акцептний кредит – кредит,який надається шляхом акцепту тратт, виписаних клієнтами банку. Надається виключно першокласним клієнтам, оскільки банк у даному випадку є платником по векселю. В цьому разі формується 2 типи відносин: кредитні(між банком і трасантом) і вексельні(між солідарним КБ та ремітентом. За таким кредитом можливе здійснення 2 видів платежів: комісійні,які стягуються з клієнта за вчинення акцепту. Якщо клієнт не порушив умови і здійснив вчасний переказ коштів банку, то це і будуть всі його витрати; процентні, якщо клієнт вчасно не здійснив переказ коштів і банк сплатив тратту за власний рахунок.Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підп-ва у формі поручительства або гарантії. Підп-во-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підп-вом. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір кредитора, може бути звернено як на підп-во, так і на банк.
63.Облігації та казначейські зобов’язання
Облігація – ц.п., що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між вкладником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Класифікація: 1) Залежно від емітента: облігації органів держ.влади; облігації підп-ва; 2)У залежності від умов передачі прав власності: іменні; на пред’явника. 3) Від форми виплати доходу: процентні; безпроцентні або цільові – власник облігації отримує певні товари чи послуги після закінчення терміну обігу облігації; дисконтні – джерелом виплати доходу за якими є різниця між номіналом і ціною їх продажу, яка є нижчою за номінал. 4) Від кола обігу: з обмеженим колом обігу – первинними та наступними вкладниками яких можуть бути лише особи, коло яких заздалегіть визначене емітентом у рішенні про випуск облігацій; облігації, що вільно обертаються. Казначейське зобов’язання – ц.п. на пред’явника, який розміщується виключно на добровільних засадах серед населення і свідчить про внесення їх власником відповідних коштів до бюджету і дає право на одержання фінансового доходу. Бувають: довго- (від 5 р.); середньо- (1-5 р.); короткострокові – до року. Рішення про випуск перших 2 приймає КабМін, а про короткостр. – Мінфін. Кошти від реалізації казнач.зобов’яз. спрямовуються на покриття поточних видатків держ. бюджету.
66. -50Основні єтапи розвитку грошових систем.
ГС сформ-сь в 16–17 ст. з появою та затвердженням капіталістичного способу В., хоча окремі елементи з'явились в більш ранній період. З розвитком тов.-грош. відносин та капітал-го способу В. відбув-ся суттєві зміни в ГС.За сукупністю ек-их відносин ГС бувають ринкового чи неринк. типу. Неринкову ГС відрізняє наявність значних обмежень щодо функц-ня грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), викор-ня адмін-их методів регул-ня грош. обігу, розмежування сфер готівк. та безгот. обігу, заборони певних грош. операцій, зд-ня контролю за грош. опер-ми юр. осіб та громадян тощо. Властивий адмін.-командній ек-ці. ГС ринкового типу хар-ує вільне функц-ня грошей. Збер-ся лише певні обмеження проведення грош. операцій на рівні банків. Виділяють також ГС за механізмом регул-ня валютних відносин відкриті та закриті; за загальними законами функц-ня грошей – саморегулюючі та регульовані.Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капітал-го В. ГС, як прав., базувалась на біметалізмі. При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за 2 металами. Відповідно до принципів регул-ня співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють 3 різновиди біметалізму: • система паралельної валюти – співвідношення встан-ся стихійно, на ринковій основі; • система подвійної валюти – співвідношення визн-ся державою; • система "кульгаючої" валюти, за якої 1 з видів монет карбується в закритому порядку.
Явище витіснення "добрих" грошей "поганими", яке обумовлює перехід від біметалізму до монометалізму визн-ся як закон Коперніка-Грешема. Не припинило цього процесу введення деякими країнами системи "кульгаючої" валюти. Країни змушені були зовсім припинити карбування монет із срібла, а ті, що залишилися в обігу, перетв-ся на розмінну монету.Монометалізм – ГС, за якої тільки 1 вид металу виконує роль грошей. Найпош-им був золотий монометалізм, потім був золотомонетний стандарт, що хар-ся наступними рисами: • у внутр. обігу країни знаходиться повноцінна золота монета, а золото виконує всі функції грошей; • дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб; • неповноцінні гроші, що знах-ся в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно та необмежене обмін-ся на золоті; • допускається вільне вивезення та ввезення золота та іноз. валюти і функц-ня вільних ринків золота.Функціонування золотомонетного стандарту потребувало наявність золотих запасів в центральних емісійних банках, які служили резервом монетного обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей.