1. Предмет економічної теорії

Вид материала

Документы

Содержание 83. Україна в системі світового господарства 84. Зайнятість і безробіття. Види та рівень безробіття

Подобный материал:

• Основи економічної теорії питання до іспиту 2 курс, 47.42kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Економічна теорія, 1317.91kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
• Змістовий модуль І. Вступ до економічної теорії, 568.66kb.
• Перелік завдань з «економічної теорії» для студентів заочної форми навчання, 124.09kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 1150.99kb.
• Зародження І основні етапи розвитку економічної теорії. Сучасні економічні теорії”, 71.4kb.
• Тема макроекономіка як наука, 540.79kb.

80. Міжнародна торгівля. Фритрейдерство і протекціонізм

Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгів­ля — одна зі сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розви­вати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшу­вати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони мо­жуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на това­ри, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкрит­тя питання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу не­рівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресур­сами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних техно­логій або комбінацій ресурсів.

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту та імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продук­цію, витрати виробництва якої нижчі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить ВІД співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів -- за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких у цей час економічно не вигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку зі швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивіль­нення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпорту. Для Украї­ни характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансфор­мації економіки та її державного регулювання.

Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі.

1 . В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва.

2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1 /5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі.
   
3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції у світове господарство.
   

4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка стала перевищувати 3/4, тоді як у 1980 р ї частка становила близько 60 відсотків. Відповідно зменшується частка сировини.
   
5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1 /З обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона стано­вила приблизно 1/5).
   

Фритредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків країни при мінімальному втручанні держави в при­ватнопідприємницьку діяльність. Політика фритредерства зародилася в Англії в остан­ній третині XVIII ст. і розгорнулася в першій половині XIX ст. Вона була пов'язана з промисловим переворотом, завдяки якому Англія стала "майстернею світу". Країна за таких умов була зацікавлена у знятті перепон, насамперед у вигляді високих мит, на шляху ввезення англійських товарів в інші країни, знижуючи, в свою чергу, бар'єри на шляху ввезення зерна та певних видів сировини на свій ринок (відомі "хлібні закони"). Дешевий хліб ще більше підвищував конкурентоспроможність англійських промисло­вих товарів на зовнішніх ринках, оскільки вів до зниження вартості робочої сили в країні.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на підтрим­ку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політич-них бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики держави є: мито, кількісні обмеження і заборона імпорту певних товарів, підтримка через стимулювання націо­нального експорту, валютне регулювання тощо. Для протекціонізму характерне фінан­сове заохочення національної економіки для розвитку конкурентоспроможного вироб­ництва і економічного зростання.

82. Глобалізація як тенденція соціально-економічного розвитку

Глобалізація (від франц. glоbаl — всезагальний, та­кий, що охоплює всю земну кулю) — складний бага­тогранний процес, який поширюється на всі явища суспільного розвитку і пов'язаний з поглибленням інтернаціоналізації світової економіки, зростанням взаємозалежності національних держав, зумовлених прискореним рухом міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, високих технологій тощо.

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетво­рень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують пост-індустріальну світову цивілізацію.

Глобалізація — це нова фаза світогосподарських зв'яз­ків, пов'язана з переходом до глобальної економіки (гео-економіки)

В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки на­буває нових рис: формується глобальне світове виробництво на осно­ві планетарного охоплення світової економіки транснаціо­нальними корпораціями і транснаціональними банками, розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність тощо; кардинально міняється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг; змінюється спрямованість і структура міжнарод­ної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами; якісних перетворень зазнає фінансова сфера, зміню­ється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо.

Глобальна економіка — якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробни­чо-збутовою мережею, глобальною фінансовою систе­мою, планетарною інформаційною мережею тощо.

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка роз­гортається на різних рівнях і розвивається під впливом сукуп­ності техніко-технологічних, соціально-економічних, політич­них та морально-етичних факторів.

Форми прояву глобалізації: формування загальнопланетарного науково-інформа ційного простору, світової комунікаційної мережі, глобаль­них технологічних систем; інтенсифікація міжнародних трансакцій, формуван­ня глобальних ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового демонтажу торговельних бар'єрів, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо; бурхливе розширення світового фінансового ринку, різке збільшення обсягів і швидкості потоків капіталів; зростання відкритості й посилення взаємозалежності економік, господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо; становлення єдиного світового виробництва на основі інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багатопрофільних транснаціональних корпорацій, транснаціо­ нальних банків, їхніх об'єднань тощо); міжнародний рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних і фінансових криз; зближення процент­ них ставок, внутрішніх і світових цін тощо; уніфікація ведення бізнесу, формування нової систе­ми глобального управління; зростання кількості наднаціо­нальних структур регулювання світового господарства, між­ урядових та неурядових міжнародних організацій; інформаційно-культурне зближення народів, впрова­дження єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, суспільної свідомості тощо; порушення рівноваги світової екосистеми, загострен­ня глобальних проблем.

83. Україна в системі світового господарства

За сучасних умов оцінка рівня відкритості української економіки варіює: від "закритості" (за оцінкою експертів Світового банку) до "порівняно невисокої відкритості" — 124 місце серед 161 країн

Нині процес формування відкритої економіки та входження у світове господарство для України усклад­нюється такими причинами: відсутністю чітко визначених напрямків та механіз­
му структурної перебудови економіки, які враховували б особливості розвитку світового господарства та реальні мож­ливості входження в нього України; необхідністю розробки стратеги економічної безпе­ки та створення структур, що забезпечували б і координу­ вали активне конкурентне протистояння України на світовому ринку; існуванням певних геополітичних протиріч, усунен­ня яких можливе лише на основі довгострокового договір­ного процесу з визначенням та балансуванням глобальних
національних інтересів; неадекватною (суперечливою) реакцією українсько­го суспільства на співробітництво з міжнародними фінансовими Інститутами за відсутності чіткої внутрішньої та зовнішньої економічної стратегії держави.

Україна лише входить у систему світового господарства. Ефективність цього процесу залежить від подальшого еко­номічного і соціального розвитку країни як органічної скла­дової світової економіки. Це можливо лише за умови ра­дикальних ринкових перетворень усієї внутрішньої госпо­дарської системи.

84. Зайнятість і безробіття. Види та рівень безробіття

Зайнятість - це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і пе­реплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціаль­них, національних та інших відносин, пов'язаних із за­безпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу. Виокремлюють дві основні форми зайнятості – повна і часткова зайнятість.

Основною формою є стандартна повна зайнятість, якій притаманні такі риси:

• робота лише в одного підприємця;
  
• робота у виробничому приміщенні роботодавця;
  

- стандартне навантаження протягом дня, тижня, року. Відсутність будь-якої з перелічених рис стандартної зайнятості зумовлює нетиповість форми зайнятості.

Часткова зайнятість - це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конк­ретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особ­ливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наяв­ність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимча­сової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обстави­нами поступово нівелюється, вона перетворюється на орди­нарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відно­сяться: підприємці, трудящі, що працюють не за наймом, члени виробничих кооперативів, неоплачувані працівники сімейних підприємств.

Ринок праці як один із підвидів ринкової системи узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.

Проте в дійсності, як правило, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили чи робочих місць щоразу проявляє їхню кількісну і якісну невідповідність. Тому виникає проблема безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, пов'я­зане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економіч­но активного населення.

Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динаміч­ності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.

Досягнення рівноваги між попитом і пропозицією че­рез їхню постійну нерівновагу, зумовлюється внутрішніми властивостями та принципами організації ринкової систе­ми. Порушення рівноваги ринкових сил стає головною умо­вою її власне існування, оскільки спонукає іманентне влас­тиві їй імпульси до самоорганізації та саморозвитку.

Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикорис-тання й інших виробничих ресурсів) у принципі стано­вить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовніш­ньою ознакою його внутішньої суперечливої природи.

За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавчо встановленого віку, не працює за гро­шову винагороду і докладає активних зусиль її знайти. Для розрахунку параметрів безробіття це визначення уточнюєть­ся з урахуванням конкретних особливостей країни.

В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробіт­ними визначені громадяни працездатного віку, які з неза­лежних від них причин не мають заробітку (трудового до­ходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

Рівень безробіття визначається процентним відношен­ням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисель­ності економічно активного населення.

Р_б = Б/Не.а.

де Р_б - рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Не.а.- чисельність економічно активного населення.

Для аналізу економічного стану країни використовують­ся розрахунки рівня безробіття в часовому, територіально­му, віковому, тендерному та інших аспектах.

Фактичний, інуючий на кожний певний момент у на­ціональній економіці, рівень безробіття формується під впли­вом багатьох факторів. Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття.

Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заро­бітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональ­ними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'я­заними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового харак­теру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би ви­значеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків.

Структурне безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспро­порціями в попиті та пропозиції робочої сили.

Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недоскона­лості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайня­тості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %).

Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової ак­тивності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в ре­зультаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості ре­альної заробітної плати в бік її зниження.

Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття: трансформаційний спад; надмірна зайнятість в адміністративно-командній еко­номіці; масштабна структурна трансформація; зниження рівня державного патерналізму.