Geum.ru

Київський національний економічний університет

Вид материалаДокументы

Содержание


Загальна частина. теорія державної служби
Особлива частина
Подобный материал:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   37

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ


Розділ 1. Державна служба в суспільно-політичній
та соціально-економічній системах 11
  1. Політична система, державне управління та регулювання на трансформаційному етапі розвитку держави 11
  2. Держава добробуту та соціально орієнтована ринкова система 18
  3. Державна політика як цілеформуючий фактор діяльності державного апарату та державної служби 25
  4. Механізм держави, державний апарат і державна служба в системі державного управління 34
  5. Соціальна природа державної служби 39
  6. Значення і роль державної служби в умовах державотворення України 43
  7. Історія державної служби на теренах України та заходи незалежної Української держави щодо її становлення
    та розвитку 46

Розділ 2. Загальнонаукові засади теорії державної служби 55
  1. Наукові умови виникнення теорії державної служби 55
  2. Основні поняття та категорії теорії державної служби 58
  3. Основні концепції бюрократії та сучасні тенденції розвитку державної служби 68
  4. Методологічні проблеми державної служби 79
  5. Методологія системного підходу в державному управлінні та державній службі 86
  6. Інституціональний підхід до державної служби 95

Розділ 3. Законодавчі засади державної служби 101
  1. Конституційно-правові засади державної служби 101
  2. Цілі, завдання та функції державної служби 109
  3. Основні принципи державної служби 118

Розділ 4. Правовий інститут державної служби 125
  1. Зміст і структура правового інституту державної служби 125
  2. Системність правового інституту державної служби 129
  3. Державно-службові відносини в системі державної служби 133

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА —
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА СИСТЕМА ВИКОНАННЯ
ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЦІЛЕЙ І ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВИ
ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Розділ 5. Державна служба: економічний інститут 135
  1. Державна служба як суб’єкт економічних відносин 135
  2. Економіко-правові функції державної служби 145
  3. Економічні аспекти державної служби як об’єкт управління 153

Розділ 6. Державна служба як соціальний інститут 158
  1. Особливості державної служби як соціального інституту 158
  2. Соціальна сутність функціонування державної служби 161

Розділ 7. Державна служба як організаційний інститут 165
  1. Види державної служби. Критерії класифікації 165
  2. Служба в органах місцевого самоврядування 171
  3. Посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування 175
  4. Управління державною службою як діяльність спеціально створених органів державної влади та їх структурних підрозділів 179

Розділ 8. Правовий статус державного службовця 187
  1. Загальні вимоги до державних службовців 187
  2. Права та обов’язки державних службовців 191
  3. Гарантії та заохочення державних службовців 198
  4. Особливості відповідальності державних службовців 201
  5. Обмеження та заборони, пов’язані з перебуванням
    на державній службі 206

Розділ 9. Формування та реалізація державно-службових відносин 209
  1. Умови виникнення державно-службових відносин 209
  2. Призначення на посаду 214
  3. Просування по службі 215
  4. Стаж державної служби 217
  5. Формування кадрового резерву 218
  6. Стажування 221
  7. Атестація державних службовців 224
  8. Конкурс 230
  9. Припинення державно-службових відносин 233
  10. Декларування доходів державних службовців 237
  11. Професійне навчання як складова діяльності державного службовця 241

Розділ 10. Державна служба як культурний інститут 265
  1. Поняття культурного інституту державної служби
    та його складові 265
  2. Формування культури державної служби в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації 274
  3. Етика державного службовця 279

Розділ 11. Ефективність державної служби 287
  1. Поняття та зміст ефективності державної служби 287
  2. Державна кадрова політика у сфері державної служби 295
  3. Професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців як засіб забезпечення ефективності діяльності державної служби 301
  4. Державно-політичні та соціально-економічні аспекти боротьби з корупцією 309

Розділ 12. Модель державної служби України та перспективи розвитку 318
  1. Основні риси моделі державної служби України 318
  2. Основні напрями розвитку державної служби України 323


Література 335


1 З погляду традиційних підходів під державною мають на увазі службу в державних установах, на підприємствах, в організаціях та об’єднаннях. Службовців приватних організацій, підприємств, банків та інших установ і організацій лише соціологічно можна виокремити в системі службових відносин; таке виокремлення та відповідна класифікація службовців не матимуть юридичного підґрунтя.

2 Для України як унітарної держави до цієї категорії працівників до 2001 р. належали працівники органів місцевого самоврядування, які здійснюють функції децентралізованого державного управління, тобто перебувають на посадах апарату органів місцевого самоврядування.

1 Цільова ознака об’єднання правового матеріалу — це необхідність урегулювання адміністративно-процесуального механізму реалізації або забезпечення реалізації конституційних і законодавчо визнаних цілей, принципів функціонування, завдань і функцій держави.

2 Предметною ознакою об’єднання є характер регульованих суспільних відносин, що виникають, змінюються й припиняються в процесі організації державної служби, забезпечення її функціонування, встановлення гарантій діяльності державних службовців.

3 Старилов Ю. М. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

1 Держава, що являє собою переважно засіб соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійністю, вільними виборами, поділом влади, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю високоавторитетного і незалежного суду тощо, — є правовою.

1 Боднар А. Д. Основы политологии: (Наука о политике). — К.: УкрНИИНТИ, 1991. — 144 с.

2 Боднар А. Д. Там само.

3 Основы политической науки: Учеб. пособие для высш. учеб. завед. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 436 с.

4 Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 352 с.

5 Easton D. Systems Analysis of Political Life. — N. Y., 1957. — P. 18—19, 153.

1 Старилов Ю. Н. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

1 Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

2 Райт Г. Державне управління / Пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленко, С. Соколик. — К.: Основи, 1994. — 191 с.

3 Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи / Кол. авт.; Наук. кер. В. В. Цвєтков. — К: Оріяни, 1998. — 364 с.

4 Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

1 Политологический словарь: В 2 ч. — М.: Луч, 1994. — Ч. 1. — С. 208.

2 Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

3 Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. — М.: Прогресс,1973. — 512 c.

1 Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: Збруч, 1995.

2 Бодров В. Г., Кредісов А. І., Леоненко П. М. Соціальне ринкове господарство. — К.: Либідь, 1995. — 175 с.

1 Mueller-Armack A. Soziale Marktwirtschaft // Handwoerterbuch der Sozialwissenschaften. — Bd. 9 Stuttgart u. a. , 1965.

2 Сам термін «держава добробуту» став широко використовуватися в науковій літературі після другої світової війни, хоча концепція держави добробуту почала складатися наприкінці XIX ст. — у перші десятиріччя XX ст.

3 Ламберт Х. Социальная рыночная экономика: Германский путь / Пер. с нем. В. Котелкина. — М.: Дело ЛТД, 1994. — 224 с.

1 Ланге О. Введение в экономическую кибернетику: Пер. с пол. — М.: Прогресс, 1968. — 208 с.

2 Фридман М., Хайек Ф. О свободе / Пер. с англ. под ред. А. Бабича. — Минск: Полифакт—Референдум, 1990. — 126 с.

1 Раппопорт А. Математические аспекты абстрактного анализа систем. — М.: Прогресс, 1969. — С. 83—105.

1 Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 1999. — № 5. — С. 8—12; Абалкин Л. Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики // Вопр. экономики. — 1997. — № 6. — С. 6—21.

2 У науковій літературі утвердилася думка, згідно з якою в благополучному із соціальної точки зору суспільстві розрив у грошових прибутках 20 % найбагатших і 20 % найбідніших верств населення не повинен перевищувати 12 разів. Перевищення цієї межі пов’язане з серйозною соціально-політичною дестабілізацією суспільства. Саме цей факт далеко не в останню чергу викликав необхідність перерозподілу прибутку і багат-
ства. Про це свідчить, наприклад, практика регулювання відповідних процесів у США. Так, у 1981 р. без урахування державного впливу розрив у прибутках 20 % найбагатших і 20 % найбідніших становив би 52,4 раза, а з урахуванням державного впливу (тобто
після вирахування податків, включаючи трансфертні платежі) виявився на порядок нижче і становив 9,7 раза. Причому, як свідчать К. Мак-Коннелл і С. Брю, «порівняння з іншими країнами показує, що в США прибуток розподіляється менш рівномірно, ніж у більшості інших промислово розвинених країнах».

1 J. Will. News Week. — March 16. — 1986. — P. 21.

2 Walton C. C. Сorporate social responsibilities. — Belmont (Cal.). — 1967.

1 Политологический словарь: В 2 ч. — М.: Луч, 1994. — Ч. 1. — С. 208.

1 Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

1 Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інноваційний розвиток. — К.: ОП НДУБВ, 1997. — 66 с.

1 Мельник А. Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: Збруч, 1995; Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. та ін. Макроекономіка: Підручник / За заг. ред. А. Г. Савченка. — К.: Либідь, 1995. — 207 с.

1 Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997. — 48 с.; Авер’янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. — Х.: Право, 1998. — 36 с.; Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф. М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парлам. вид-во, 1998. — 352 с.

2 Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М. И. Матузова, О. В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — 672 с.

1 Государственная служба: Теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

1 Швидько Г., Романов В. Державне управління і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 13.

2 Швидько Г., Романов В. Державне управління і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 22.

3 Конституція України — Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 6.

4 Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 32.

1 Там само. — С. 44, 48.

2 Конституція України — Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 7.

1 Там само. — С. 8.

2 Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 60.

3 Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 62.

1 Шевцова Ю. Створення та становлення дер­жавної служби в Україні: Історичний досвід та шляхи реформування: Магістерська робота. — К.: Вид-во УАДУ, 1998. — С. 10.

2 Швидько Г., Романов В. Державне управлін­ня і самоврядування в Україні: Історич­ний нарис: Ч. 1. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 80.

3 Конституція України — Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 9.

4 Місцеве самоврядування в Україні: Історія, проблеми, пропозиції. — К., 1994. — С. 33.

1 Озірська С. М., Полянський Ю. Д. Системи державної служби європейських країн: Велика Британія, Російська Федерація, Україна, Французька Республіка: Наук.-аналіт. дослідження. — К., 1999.

1 Особливостями поняття «посадова особа» є:
  • перебування на службі в органі;
  • здійснення на посаді, яку вона обіймає, організаційно-розпорядчих функцій з реалізації компетенції держоргану (неоднакова участь службовців у реалізації таких функцій є підставою виділення посадових осіб);
  • наявність юридично-владних повноважень щодо управління людьми;
  • підвищена соціальна відповідальність, встановлена політичними, правовими, моральними нормами.

1 У період закордонного відрядження автором цього видання були відвідані США, Нідерланди та Бельгія, які активно проводять адміністративні реформи. Відвідання керів­них структур Європейського Союзу засвідчило, що адміністративні реформи спрямовані відповідно до основних засад правових, демократичних держав на розбудову громадянського суспільства та на реалізацію парадигми сучасного державного управління (надання послуг населенню) шляхом запровадження цілеорієнтованої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

1 У розвинутих країнах реформування державної служби є органічною складовою адміністративної реформи. Це пояснюється тим, що державна служба розглядається не як професійна діяльність державних службовців, а як адміністративно-процесуальна система реалізації положень конституції та законів держави. Тільки такий підхід надає системного бачення місця та ролі державної служби в системі державної влади.

1 При цьому законодавчо дозволено запроваджувати контрактну форму прийняття на державну службу. Це характерно для багатьох розвинутих країн Євро-
пейського Союзу.

2 У цьому контексті заслуговує на увагу експеримент, проведений адміністрацією м. Саннівейл (штат Каліфорнія) у центрі відомої Силіконової долини, який дозволив знизити середню вартість послуг, що надавалися містом, у 1985—1990 рр. на 20 % з урахуванням інфляції, скоротити персонал на 35—45 % і надати більше послуг населенню порівняно з іншими містами аналогічного типу і розміру.

3 A Brіef Guіde for Performance Measurement іn Local Government. Natіonal Center for Publіc Productіvіty. — Rutgers Unіversіty, 1997. — P. 1—2.

1 Щедровицкий Г. П. Избранные труды. — М.: Дело ЛТД, 1995. — 759 с.

1 Голубков Е. П. Системный анализ. Системные исследования. — М.: Наука, 1977.

2 Блауберг И. В., Юдин Е. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

1 Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

2 Блауберг И. В. и др. Системний подход: предпосылки, проблемы, трудности. — М.: Знание, 1969. — 48 с.; Попова И. М. Системный подход в социологии и проблема ценностей // Вопросы философии. — 1968. — № 5. — С. 31—37.

1 Мельников Г. П. Системный подход в лингвистике // Системные исследования: Ежегодник. — 1972. — М.: Наука, 1972. — С. 49—62; Ревзин И. И. Современная структурная лингвистика: проблемы и методы (АН СССР, Ин-т славяноведения и балканистики). — М.: Наука, 1977. — 264 с.

2 Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

3 Блауберг И. В., Юдин Е. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973. — 270 с.

1 Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

1 General Systems. Yearbook of the Socіety for General Systems Research. Ann Arbor, Mіchіgan, and Washіngton, vol. І — XVІ, 1956 — 1971.

2 Mekіe J. W. Changіng vіews // Socіal responsіbіlіty of busіness predіcament. — Washіngton, 1974.

3 Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

1 Weber M. Theory of Socіal and Economіcal Organіzatіon. — N. Y., 1947.

2 Weber M. Bureaucracy // From Max Weber. — N. Y., 1946.

1 Ostrom V. Іntellectual Crіsіs іn Amerіcan Publіc Admіnіstratіon. — Tuscaloosa, 1989. — P. 20—25.

2 Де Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики. — К.: Основи, 1998. — 324 с.

1 Афанасьев В. Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.

1 Энциклопедический социологический словарь / Под ред. Г. В. Осипова. — М., 1995. — С. 226.

2 Веблен Т. Теория праздного класса. — М., 1995.

1 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

2 Эрхард Л. Полвека размышлений. — М., 1993.

3 Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой. — М., 1986; Богданов А. Тектология: Всеобщая организационная наука. В 2 т. — М., 1989; Гвишиани Д. М. Организация управления. Проблемы перестройки. — М., 1987.

1 Jery D., Jery J. Collins Dictionary of Sociology. Second Edition. — Glasgow, 1995. — P. 54—57.

1 Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1998. — 208 с.

1 Старилов Ю. Н. Служебное право. Учебник. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

1 Старилов Ю. Н. Служебное право. Учебник. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

1 Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.

1 Государственная служба (комплексный подход): Учебное пособие. — М.: Дело, 1999. — 440 с.

1 Государственная служба (комплексный подход): Учебное пособие. — М.: Дело, 1999. — 440 с.

1 Derlien H.-U. Theoretische und Methodologiche Probleme der Beurteilung organisatorischer Effizienz deroffentlichen Verwaltung // Die Verwaltung. — 1974. — V. 7. — № 1.

1 Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 1997. — 400 с.

1 Hatry H. P., Fisk D. Improving Productivity and Productivity Measurement in Local Government. — The Urban Institute: Washington, 1971.

1 Balk W. Productivity in Government: A. Legislative Focus // Public Productivity Review. — 1984. — № 8.

1 Жаліло Я. А. Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових економічних системах: Монографія. — К.: НІСД, 1998. — 144 с.; Пастернак-Таратущенко Г. Економічна безпека держави: Проблеми та механізми її розв’язання // Вісн. НАН України. — 1998. — № 11—12. — С. 56—78.

1 Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — 23 лют. — № 34.

1 Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики: Соч. Т. 1.: Пер с англ. — М.: Таурус Альфа, 1997. — 351 с. — (Нобелевские лауреаты по экономике).

2 Bela Csikos-Nagy — Peter S.Elek: Price and Power, Akademiai Kiado. — Budapest, 1995. — 165 p.

1 Государственная служба: Теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

1 Государственная служба: Теория и организация. Курс лекций. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 640 с.

1 До політичних якостей державних службовців звичайно відносять патріотизм, здат­ність відстоювати конституційний лад країни, наявність громадянства, тобто належність до того співтовариства, держави, інтересам яких і підлегла державна служба. До системи професійних якостей належать такі, як інтелектуальність, компетентність, організаторські здібності, уміння результативно та ефективно діяти, новаторство. До особистісних належать такі групи якостей: моральні, фізичні, комунікабельні. До моральних відносять чесність, сумлінність, справедливість, порядність тощо. Фізичні якості включають в себе стан здоров’я, працездатність, придатність до роботи в особливих умовах. Комуніка-
бельні якості — товариськість, доброзичливість, уміння слухати людей, налагоджувати ділові контакти, регулювати міжособисті відносини, здатність сприймати іншу думку, переконувати. Для керівника важливо також уміти викликати прихильність людей до
себе, гуртувати колектив.

Подібні якості формуються соціальним ладом суспільства, системою виховання і освіти, практикою функціонування державної служби.

1 Такими процедурами є:
  • колективний характер вироблення і прийняття найбільш важливих рішень. У струк­турі органів діють спеціальні підрозділи, а саме колегії, експертні групи, юридичні служ­би. Систематично практикуються наради службовців з різних професійних і службових питань;
  • наявність обліку і контролю за ходом виконання прийнятого рішення з використанням принципу зворотного зв’язку, що дає змогу керуючим органам враховувати думку підлеглих і коригувати прийняті рішення;
  • особисте спілкування керівників державних органів з підлеглими, у тому числі з керівниками периферійних організацій, для узгодження і координації діяльності супідрядних структур.

1 Старилов Ю. Н. Служебное право. — М.: БЕК, 1996. — 698 с.

1 Указ Президента України «Про підвищення ефективності системи державної служби» від 11 лютого 2000 р. № 208