Завдання для самостійної роботи на період карантину

Вид материала

Документы

Содержание U – кількість безробітних; L Безробіття виникає через негнучкість ринку праці Безробіття виникає тому Розрізняють такі види безробіття Структурне безробіття Циклічне безробіття Природний рівень безробіття Ринковий кошик Контроль за заробітною платою та цінами Зв’язок інфляції та безробіття (крива Філіпса) Спекулятивний попит Пропозиція грошей Кредитна система Кредитно-фінансові інститути Норма обов’язкових резервів R – норма обов’язкових резервів. Регулювання облікової ставки відсотка за кредити. Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Фіскальна політика держави й бюджетно-податкова система Податок на додану вартість Податкова пільга ... Полное содержание

Подобный материал:

• Курс фіо викладача Дисципліна, 8.25kb.
• Завдання для індивідуальної роботи студентів Назва дисципліни, 36.36kb.
• Завдання для самостійної роботи для студентів І курсу економічного факультету спеціальностей, 395.12kb.
• Завдання з дисципліни «Об'єктно-орієнтована розробка програмних систем» на період карантину, 14.17kb.
• Опорний конспект лекцій, завдання для самостійної роботи, завдання для перевірки рівня, 199.04kb.
• Завдання учням нвк ім. Л.І. Бугаєвської для самостійної роботи під час карантину, 416.09kb.
• Видання містить тематичний план навчальної дисципліни, завдання до самостійної та індивідуальної, 388.64kb.
• Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
• Завдання для самостійної роботи, 1132.99kb.
• Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної, 2076.33kb.

Завдання для самостійної роботи на період карантину

1. Прочитати лекції № 15 – 18 та вивчити основні поняття і формули.
   
2. Продумати та сформувати перелік напрямків державної політики зайнятості.
   
3. Розв’язати тести та задачі до тем № 9 – 14.
   

Лекції

Тема 15. Зайнятість і безробіття

Під зайнятістю населення розуміють діяльність людей, спрямовану на задоволення їх особистих і громадських потреб, яка служить, як правило, джерелом доходу. Важливою характеристикою використання робочої сили служить повна зайнятість. При цьому повна зайнятість не означає 100% зайнятості робочої сили. Це стан рівноваги між попитом і пропозицією праці. Повна зайнятість є найповнішим використанням усіх економічних ресурсів, що забезпечує потенційний валовий внутрішній продукт.

Повна зайнятість – такий рівень зайнятості, при якому число людей, що шукають роботу, дорівнює числу вільних робочих місць.

Безробіття – одна з ознак нестійкості ринкової системи, яка характеризує нерівноважність у використанні трудових ресурсів, тобто постійне перевищення сукупної пропозиції робочої сили над сукупним попитом на робочу силу.

До робочої сили не належать: діти до 16 років, студенти денної форми навчання, пенсіонери, інваліди, особи, що перебувають у психіатричних клініках, у виправних колоніях, особи без місця проживання, а також особи, що втратили надію знайти роботу, та домогосподарки.

Тяжкі наслідки для окремої людини може мати втрата роботи, перехід із групи зайнятих до групи безробітних. Шкідливі наслідки має масове безробіття і для суспільства в цілому. Масове безробіття – це хвороба економіки, корені якої криються у порушенні макроекономічної рівноваги.

Оскільки найняті робітники є переважною більшістю економічно активного населення, то навіть незначна питома вага безробітних означає позбавлення значної частини населення основного джерела доходів – заробітної плати, а це веде до соціальної нестабільності й конфліктів.

Рівень безробіття (U) – це відсоток безробітної частини робочої сили.



де U – кількість безробітних;

L – кількість працездатного населення: L = E (зайняті) + U (безробітні).

Безробіття виникає тоді, коли пропозиція праці (трудових ресурсів) перевищує попит. Зрозуміло, що відповіді на питання, чому виникає таке перевищення, треба шукати на ринку праці, тобто там, де формуються попит і пропозиція праці (рис. 72).




Рис. 72. Вплив на попит і пропозицію на ринку праці

Фактори впливу на попит і пропозицію:

1. заробітна плата (двосторонній вплив, підвищення спонукає пропонувати свою працю у більшому обсязі, але змушує підприємців скорочувати попит на працю);
   
2. досягнутий рівень добробуту (якщо низький, то змушує продовжувати трудовий стаж, пошуки шляхів додаткового заробітку);
   
3. освітній та культурний рівень населення (якщо підвищується, збільшує пропозицію кваліфікованої праці);
   
4. впливовість профспілок (сенс діяльності у підвищенні рівня зарплати);
   
5. сукупний попит на товари та послуги (якщо перевищує пропозицію, то спричиняє зростання попиту на трудові ресурси);
   
6. підвищення технічної озброєності праці (скорочення попиту на трудові ресурси);
   
7. перехід від однієї технології до іншої (зміна структури попиту на трудові ресурси).
   

Пояснення виникнення безробіття

1. Безробіття виникає через надмірно високу заробітну плату (рис. 73).
   

На ринку праці завжди може встановитися такий рівень заробітної плати, який урівноважить попит і пропозицію, забезпечуючи повну зайнятість. Але через певні причини зарплата може зрости. За цих умов підприємці не можуть брати на роботу всіх бажаючих, адже їхні витрати на зарплату збільшуються. Виникає надлишок робітників, тобто безробіття.




Рис. 73. Явище безробіття

Рекомендація: надлишок пропозиції можна подолати, знизивши заробітну плату.

2. Безробіття виникає через недостатній попит на товари та послуги (рис. 74).
   

Сукупний попит складається з елементів сукупних витрат, якими, як ми вже знаємо, є споживчі витрати, державні витрати, інвестиційні витрати та витрати іноземців. Сукупна пропозиція тотожна внутрішньому валовому продукту (ВВП).




Рис. 74. Явище розриву безробіття

Досягнення рівноваги попиту і пропозиції ще не гарантує того, що саме у цій точці забезпечується повне використання всіх ресурсів, зокрема ресурсу праці. Цілком імовірно, що при повному їх використанні виробництво мало б досягти точки Q₁. Саме через цю невідповідність виникає так званий розрив безробіття.

Рекомендації: збільшувати державну допомогу малозабезпеченим, знижувати податки тощо.

3. Безробіття виникає через негнучкість ринку праці, а саме через його нездатність швидко реагувати на зміни у попиті на працю (рис. 75).
   

Для досягнення відповідності між робочими місцями і працівниками останні мають пройти перекваліфікацію, набути нових професій та досвіду або переїхати на нове місце проживання.





Рис. 75. Структурне безробіття

Рекомендації: вивчати ринок праці і широко інформувати населення про його стан і тенденції, забезпечувати гнучкість системи освіти, створювати мережу закладів для перекваліфікації працівників, забезпечувати в разі потреби зміну місця роботи та проживання через державну допомогу та податкові пільги.

4. Безробіття виникає тому, що нагромадження капіталу створює передумови зростання технічної озброєності праці, відповідно, зменшується попит на робочу силу.
   

Технічний прогрес спонукає власника капіталу спрямовувати дедалі більшу його частину в засоби виробництва і дедалі меншу – в робочу силу. Але «винним» у цьому є не технічний прогрес, а характер виробничих відносин.

Рекомендація: подолати безробіття можна, лише позбувшись капіталістичних відносин.

Розрізняють такі види безробіття:

Фрикційне безробіття – це безробіття, пов’язане з пошуком більш прибуткової та престижної роботи, а також із переїздом на нове місце роботи й проживання. Як правило, ця форма безробіття має добровільний характер, цілком природна.

Структурне безробіття – це безробіття, зумовлене зрушеннями в структурі суспільного виробництва на основі науково-технічного прогресу, зникненням старих і появою нових галузей, професій і спеціальностей. Спеціальності й кваліфікація працівників не відповідають робочим місцям у нових галузях і виробництвах. Тому необхідний певний час для професійної перепідготовки й підвищення кваліфікації наявних працівників і фахівців (спеціалістів), а також для пошуку нових робочих місць і працевлаштування. Цей час і складає структурне безробіття.

Циклічне безробіття – безробіття, пов’язане з фазами економічного циклу. Ця форма безробіття зростає на стадіях кризи й депресії, зводиться до мінімуму в період буму.

Інституційне безробіття – безробіття, яке є результатом розвитку таких інституцій в економіці, як соціальні виплати й гарантії. Коли допомога по безробіттю збільшується, стає достатньою для відносно безбідного життя, певна частина людей вважає за краще не працювати. У тому самому напрямі діє й мінімум заробітної плати.

Різні форми безробіття не існують у чистому вигляді. У реальному економічному житті вони існують у змішаному вигляді. Крім того, безробіття буває повним і частковим, короткочасним і тривалим, вимушеним і добровільним. Повна зайнятість передбачає відсутність циклічного безробіття та наявність природного рівня безробіття.

Природний рівень безробіття – рівень безробіття, що передбачає наявність фрикційного й структурного безробіття (до 6%).

Якщо фактичний рівень безробіття перевищує рівень природного безробіття, то фактичний ВВП виявляється меншим потенційного ВВП, і країна недоотримує деяку частину ВВП. Це можна підрахувати на основі коефіцієнта Оукена.

Закон Оукена свідчить: перевищення фактичного рівня безробіття (U) над його природним рівнем (U^*) на 1% призводить до зменшення фактичного ВВП порівняно з потенційним на 2,5% ().

.

На підставі даних соціологічних опитувань та аналізу офіційної статистики можна зробити висновок про те, що в Україні у 90-х роках XX ст. одночасно існували всі три види безробіття: циклічне (кон’юнктурне), спричинене скороченням виробництва і робочих місць, структурне, викликане закриттям частини підприємств у зв’язку зі зміною структури економіки, фрикційне, викликане плинністю кадрів.


Тема 16. Інфляція

У періоди значних соціальних змін – війн, революцій, переходів до принципово інших форм господарювання – відбувається масове і значне зростання цін.

Інфляція – це масове підвищення цін, що породжується порушенням макрорівноваги.

Під інфляцією слід розуміти процес знецінення грошей внаслідок переповнення ними каналів товарно-грошового обігу, зниження купівельної спроможності грошей.

Інфляція виникає внаслідок дисбалансу між грошовими й товарними масами. Економісти називають різні причини інфляції:

• дефіцит державного бюджету;
  
• збільшення військових витрат і мілітаризація економіки (нарощування військової потужності, створення військово-промислового комплексу);
  
• зростання доходів, що випереджає підвищення продуктивності праці;
  
• популістські заходи держави щодо збільшення й реалізації соціальних програм, що перевищують економічні можливості суспільства тощо.
  

Показники інфляції:

1. рівень інфляції (індекс цін певного року);
   

де І_P – індекс споживчих цін;

P_п – ціна ринкового кошику поточного року;

Р_б – ціна ринкового кошику базового року, тобто року, порівняно з яким ми хочемо побачити зміну цін.

Ринковий кошик – набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін.

2. темп інфляції.
   

де T_i – темп інфляції;

I_Pп – індекс споживчих цін поточний;

I_Pб – індекс споживчих цін базовий.

За темпом зростання цін розрізняють:

1. помірну інфляцію: зростання цін на товари й послуги складає до 10%;
   
2. галопуючу інфляцію: річне зростання цін складає від 10% до 100%;
   
3. гіперінфляцію: річне зростання цін складає від 100%.
   

Помірна інфляція є нормальним явищем для економіки й властива країнам із розвиненою ринковою економікою. Галопуюча інфляція є важко керованою і супроводжується стрибкоподібним зростанням цін. Гіперінфляція представляє найбільшу небезпеку, оскільки виявляє руйнуючу дію на економіку країни й веде до зубожіння населення й зростання безробіття.

Існує так зване «правило величини 70», яке дозволяє кількісно виміряти інфляцію, а точніше – визначити кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Для цього необхідно розділити число 70 на щорічний рівень інфляції:




У другому кварталі 2008 р. в Україні спостерігалося унікальне для неї і дуже рідкісне в світовій практиці явище – дефляція (зниження загального рівня цін). Процес небезпечніший, ніж зростання цін, оскільки свідчить про наближення економіки до стану глибокої кризи. Дефляція говорить про те, що пропозиція грошей в економіці менша попиту на гроші.

Загальний рівень цін складається як наслідок взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції. Тому цілком обґрунтованим є припущення, що його підвищення відбувається або під впливом зрушення сукупного попиту, або під впливом зрушення пропозиції. Виходячи з досвіду інфляційного підвищення цін у різних країнах, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Механізм виникнення й відтворення інфляції:

1. Інфляційні очікування споживачів. Споживачі твердо вірять в неминуче підвищення цін і скуповують якомога більше товарів, що ще більше підстьобує підвищення цін.
   
2. Інфляційна спіраль «ціни – зарплата – ціни...». Унаслідок підвищення цін становище працівників погіршується. Вони вимагають підвищення зарплати, а збільшення зарплати як елемента витрат виробництва веде до подорожчання продукції. Щоб компенсувати збільшені витрати, фірми підвищують ціни на свою продукцію. Унаслідок підвищення цін працівники знову вимагають підвищення зарплати, що знову веде до збільшення витрат тощо. Тому економісти пропонують диференційовану або часткову індексацію доходів, соціальну допомогу у вигляді продовольчих талонів тощо.
   

Види інфляції:

1. За походженням:
   

• Інфляція попиту – виникає в умовах надлишкового сукупного попиту (рис. 76). Попит стає надлишковим тоді, коли виробництво не може відреагувати на його зростання реальним збільшенням обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП).
  

Рис. 76. Явище інфляції попиту

• Інфляція витрат (шок пропозицій) виникає при збільшенні витрат виробництва і зменшенні сукупної пропозиції (рис. 77).
  

Рис. 77. Явище інфляції витрат (шоку пропозиції)

• Ще одне пояснення інфляції ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона доводить існування так званої інфляції грошей: кількість грошей в обігу має відповідати обсягу ВВП за рівнянням Фішера: Як бачимо, за цією теорією рівень цін визначається пропозицією грошей. А оскільки пропозицію грошей контролює центральний банк, то він і відповідає за інфляцію. Рівняння обміну дає уявлення про те, що кількість грошей в країні не може бути довільною, вона залежить від обсягів товарообігу в країні. Як надлишок, так і нестача грошової маси в економічній системі призводять до негативних наслідків.
  

2. За формами прояву:
   

• Відкрита інфляція характерна для економіки з вільним ціноутворення, і виявляється у хронічному зростанні цін на товари і послуги.
  
• Прихована інфляція характерна для економіки з регульованими цінами (і, можливо, заробітною платою) і виявляється в товарному дефіциті, погіршенні якості продукції, вимушеному накопиченні грошей, розвитку тіньової економіки, бартерних операцій. Пригнічена інфляція виникає внаслідок підтримки державою товарних цін нижче, ніж ціни рівноваги попиту й пропозиції, при цьому гроші перестають бути загальним купівельним засобом і мірою розподілу товарів і послуг. Цей вид інфляції дуже небезпечний, оскільки веде до руйнування ринкового механізму.
  

3. За ступенем передбаченості:
   

• Очікувана інфляція, яку можна прогнозувати на деякий період.
  
• Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно позначається на грошовому обігу й системі оподаткування.
  

Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, і одночасно вона сама породжує низку проблем (рис. 78).




Рис. 78. Наслідки інфляції

Економічні й соціальні наслідки інфляції:

• Перерозподіл доходів і багатства.
  
• Прихована державна конфіскація грошових коштів через податки.
  
• Прискорена матеріалізація грошових коштів.
  
• Нестабільність економічної інформації.
  
• Падіння реального відсотка.
  
• Обернена пропорційність темпу інфляції й рівня безробіття.
  

Антиінфляційна політика

Оскільки інфляція породжує негативні економічні й соціальні наслідки, уряди проводять антиінфляційну політику, у якій розрізняють два підходи:

1. боротьба за ліквідацію інфляції. Досвід показав безперспективність політики ліквідації інфляції. Вона органічно властива ринковій економіці, оскільки неусувні причини, що її породжують: монополії, бюджетний дефіцит, непідконтрольність зовнішньоекономічних каналів, просочування інфляційних процесів тощо;
   
2. адаптація до інфляції (проведення адаптаційних заходів державою, щоб перетворити інфляцію на помірну, керовану й передбачувану).
   

Найтиповіші антиінфляційні заходи:

1. Регулювання попиту (збільшуючи податки, зменшуючи державні витрати та роблячи кредит дорожчим). Негатив: згортання виробництва та збільшення безробіття.
   
2. Контроль за заробітною платою та цінами (рішучі адміністративні заходи такого контролю покликані мати не лише безпосередній вплив на інфляцію, а й опосередкований: через зміну очікувань). Негатив: поява дефіцитів і чорного ринку.
   
3. Індексація (сприяючи збільшенню пропозиції, може виявитись ефективною в умовах інфляції витрат). Негатив: вона є неприйнятною при інфляції попиту.
   

Свою систему антиінфляційних заходів напрацювали постсоціалістичні країни, які переходять від адміністративного соціалізму до ринку (рис. 79).




Рис. 79. Антиінфляційні заходи у постсоціалістичних країнах

Загальнодержавна система заходів включає:

1. збільшення довіри населення до держави;
   
2. економію на військових та управлінських витратах;
   
3. обмеження витрат на утримання підприємств державного сектора;
   
4. пільгове оподаткування підприємств;
   
5. продаж частини державного майна;
   
6. стимулювання імпорту;
   
7. стимулювання заощаджень.
   

Обмеженню інфляції починаючи з 1996 р. сприяли грошова реформа і запровадження національної валюти – гривні, а також досить жорстка політика Національного банку України, спрямована на обмеження емісії. На даний час «стандартні рецепти» антиінфляційних заходів майже не діють в Україні з причини постійної нестабільної ситуації у політичній та владній сферах.

Зв’язок інфляції та безробіття (крива Філіпса)

Залежність між інфляційним зростанням цін і скороченням безробіття була виведена в 1958 році англійським економістом А. Філіпсом. Використовуючи дані статистики Великобританії за 1861–1956 pp., він побудував криву, що відображає обернену залежність між зміною ставок заробітної плати й рівнем безробіття (рис. 80).





Рис. 80. Крива Філіпса

Чим нижча інфляція, тим вищий рівень безробіття. Нульовий рівень безробіття, на думку Філіпса, досягається за інфляції в 6%.

Зв’язок між інфляцією й безробіттям має складний імовірнісний характер, але на короткотермінових інтервалах вірогідність того, що боротьба з інфляцією породить зростання безробіття, дуже велика. Державна політика стимулювання зайнятості виправдана в нормальній економічній ситуації, а не в надзвичайних умовах, і на короткотерміновий період.

Таким чином, крива Філіпса правильна для короткотермінового періоду за помірної інфляції. Але в довгостроковій перспективі це призводить до стагфляції, тобто до спаду у виробництві, торгівлі тощо при одночасному розвитку інфляційного процесу.

Практичне значення кривої Філіпса полягає в тому, що вона дає альтернативу безробіттю та інфляції в умовах помірної інфляції. Держава має можливість вибору пріоритету – збільшення зайнятості або приборкання інфляції. У даний час держави прагнуть забезпечити оптимальне поєднання безробіття та інфляції, оскільки вони неусувні.


Тема 17. Грошово-кредитна та податково-бюджетна політики держави

Монетарна політика держави й грошово-кредитна система

Монетарною називають політику, головна мета якої – здійснювати управління грошовою масою, впливаючи через неї на такі параметри економіки, як сукупний попит, рівень цін, курс національної валюти тощо.

Грошово-кредитна (монетарна) політика є сукупністю заходів, спрямованих на зміну обсягів грошової маси й кредиту, відсоткових ставок та інших показників грошового обігу з метою регулювання загальногосподарської кон’юнктури.

Попит на гроші витікає з функцій грошей і включає попит на гроші для операцій (угод) (трансакційний попит) і попит на гроші для інвестицій (з боку активів).

Попит на гроші для операцій (угод) (D_t) – кількість грошей, яку економічні суб’єкти бажають використовувати для оплати товарів і послуг, здійснення різноманітних платежів (рис. 81).




Рис. 81. Попит на гроші для операцій

Цей попит є функцією доходу, залежить від рівня номінального ВВП і не залежить від рівня відсоткової ставки (тому на графіку відображатиметься вертикальною лінією). Попит на гроші для операцій (угод) можна розрахувати як відношення номінального ВВП до кількості оборотів грошової одиниці:

Попит на гроші з боку активів (D_A) – кількість грошей, яку економічні суб’єкти бажають використовувати з метою зміцнення багатства, тобто як заощадження в різноманітних формах (цінні папери, ощадні рахунки) в банку, вклади (до запитання тощо) (рис. 82).




Рис. 82. Попит на гроші з боку активів

Цей попит залежить від рівня відсоткової ставки, тому на графіку крива попиту на гроші з боку активів матиме негативний кут нахилу.

Загальний попит на гроші (D_m) є сумою попиту на гроші для операцій (угод) і з боку активів (рис. 83):




Рис. 83. Загальний попит на гроші

Спекулятивний попит – кількість грошей, якою економічні суб’єкти бажають розпоряджатися за різних відсоткових ставок або за різних цін на цінні папери.

Пропозиція грошей – кількість грошей, яка обертається в економіці країни в даний момент часу (грошова маса). Для визначення пропозиції грошей використовують грошові агрегати.

Ліквідність – можливість перетворення різних грошових коштів у готівкові засоби.

Кредитна система – сукупність спеціалізованих кредитно-фінансових установ, механізмів кредитних відносин і кредитного законодавства, за допомогою яких здійснюється рух позичкового капіталу.

Кредитно-фінансові інститути поділяються на банківські інститути (центральні й комерційні банки) і спеціалізовані небанківські інститути (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки).

Основою кредитної системи є банки. У сучасних умовах поширена дворівнева банківська система, що складається із центрального банку на першому рівні й підлеглих йому комерційних банків на другому рівні.

Центральний банк – банк, який здійснює емісію грошей (виробництво грошей і випуск їх в обіг і який є центром кредитної системи). Головним призначенням центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці й регулювання діяльності грошово-кредитної сфери. В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ).

Функції центрального банку:

• емісійний центр;
  
• розрахунковий центр;
  
• банк держави;
  
• банк банків;
  
• банківський контроль;
  
• підтримка стійкості національної валюти;
  
• проведення грошово-кредитної політики.
  

Комерційні банки здійснюють пасивні операції – залучення грошових коштів та активні операції – розміщення грошових коштів через надання кредитів ринковим суб’єктам. Комерційні банки також здійснюють розрахунки й організовують платіжний оборот у масштабах усього національного господарства. На базі їх операцій виникають кредитні гроші (чеки, банківські векселі).

Інструменти грошово-кредитної політики:

1. Регулювання норми обов’язкових резервів.
   

Норма обов’язкових резервів – мінімальний відсоток депозитів, установлений центральним банком для комерційних банків. Зміна норми обов’язкових резервів вважається найбільш ефективним антиінфляційним засобом. Підвищення норми обов’язкових резервів призводить до зменшення пропозиції грошей. Зниження норми резерву розширює кредитні можливості банків і збільшує грошову масу.

Кредитний (грошовий, банківський) мультиплікатор (т) – показник, що характеризує можливості економіки в цілому і банківської системи зокрема збільшувати грошову масу в обігу. Цей показник розраховується за формулою: де R – норма обов’язкових резервів.

2. Регулювання облікової ставки відсотка за кредити.
   

Облікова ставка – відсоток за позиками, які надає центральний банк комерційним банкам. Зниження облікової ставки відсотка, тобто здешевлення кредитів, стимулює банки до розширення обсягів кредитів у центрального банку, тим самим збільшуючи грошову масу і пропозицію грошей.

3. Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.
   

Збільшення пропозиції грошей досягається за рахунок грошей, випущених центральним банком в обіг (при купівлі облігацій у населення, а зменшення пропозиції грошей – за рахунок вилучення грошей при продажі державних облігацій). Проводячи грошово-кредитну політику, слід враховувати характер розвитку економіки й тип економічного циклу, а також економічну ідеологію й зовнішньоекономічні позиції.

У період пожвавлення (або промислового підйому) збільшення обсягу позичкового капіталу відстає від розширення виробництва й товарообігу. Тому норма відсотка й попит на позичковий капітал зростають. За часів кризи скорочення виробництва та надлишок дійсного капіталу поєднуються з гострою нестачею позичкового капіталу й різким підвищенням норми відсотка. У період депресії, коли частина продуктивного капіталу набуває грошової форми, накопичення позичкового капіталу перевищує накопичення дійсного капіталу. При цьому знижується середній прибуток і норма відсотка.

В економічній науці є дві теорії, що визначають зміст грошової політики держави і водночас можливості впливу на економіку через зміну пропозиції грошей, це – кейнсіанство і монетаризм.

Сутність кейнсіанського підходу

1. Через кредитно-грошову політику держава здатна впливати на інвестиції і на експортні можливості економіки.
   
2. Головним засобом впливу є процентна ставка. Змінювати рівень процентної ставки можна через зміну пропозиції грошей.
   
3. Якщо в країні існують недовикористані ресурси, то з метою стимулювання уряд мусить вдатися до політики «дешевих» грошей. Засобами цієї політики є:
   

а) викуповування у населення державних цінних паперів;

б) зменшення норми обов’язкових банківських резервів, тобто збільшення коштів, що їх банки можуть надавати в позику;

в) зменшення облікової ставки, під яку центральний банк видає кредити комерційним;

г) стимулювання зростання інвестицій.

В результаті таких дій збільшується пропозиція грошей, долається спад, зростає ВВП (рис. 84).




Рис. 84. Логіка політики «дешевих» грошей

4. Якщо в країні має місце інфляція, то уряд вдається до політики «дорогих» грошей. Засобами цієї політики є:
   

а) продаж державних цінних паперів банкам та населенню;

б) збільшення норми обов’язкових резервів і відповідно – зменшення тих коштів, що їх банки можуть надавати в кредит;

в) збільшення облікової ставки процента;

г) скорочення надання позик, зменшення інвестування.

В результаті таких дій пропозиція грошей скорочується, стримується інфляція (рис. 85).




Рис. 85. Логіка політики «дорогих» грошей

5. Політика «дешевих» і «дорогих» грошей здатна впливати на курс національної валюти, співвідношення експорту й імпорту. Логіка відносин зображена на рис. 86:
   

Рис. 86. Вплив політики «дешевих» і «дорогих» грошей на експорт

Висока ставка приваблює іноземних інвесторів, стимулює їх вкладати кошти в національну економіку. Але інвестування можливе лише в національній валюті тієї країни, де вкладається капітал. Отже, попит на валюту цієї країни з боку інших країн зростає, відповідно зростає і її курс. Падіння курсу валюти робить товари країни відносно дешевими, що сприяє розширенню експорту, і навпаки, підвищення курсу сприяє скороченню експорту.

Сутність монетаристського підходу

1. Грошова пропозиція є найважливішим фактором, що визначає рівень виробництва, зайнятість, ціни.
   
2. Нагадаємо, що головна формула монетаристської теорії – це рівняння Фішера, із якого випливають подальші причинно-наслідкові зв’язки:
   

де – загальні витрати покупців,

– обсяг реалізованого продукту, водночас загальна виручка продавців.

3. Монетаристи стверджують, що V – швидкість обертання грошей – величина відносно стабільна, тому саме кількість грошей є тим фактором, який здійснює вирішальний вплив на обсяг реалізованого продукту.
   
4. На відміну від кейнсіанців монетаристи вважають, що зміни грошової пропозиції впливають на весь сукупний попит, а не лише на інвестиції.
   
5. Логіка зв’язків, за монетаристами зображена на рис. 87:
   

Рис. 87. Логіка монетаристської грошової політики

Грошова пропозиція щорічно має зростати так само, як ВВП. Грошова пропозиція визначає сукупний попит, який має зростати відповідно до зростання ВВП, і тоді не виникатиме інфляція, як вважають монетаристи. Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у державній політиці надано антиінфляційним заходам, то монетаристська теорія регулювання є найдоцільнішою.

Регулюючи економіку через інструментарій монетарної політики, уряд може досягти таких наслідків:

1. зменшення ставки процента за кредити і зростання інвестицій;
   
2. зміну величини сукупного попиту і ВВП;
   
3. збільшення ставки процента по капіталовкладеннях і зростання привабливості національної економіки для іноземних інвесторів;
   
4. зростання або зменшення курсу національної валюти з відповідною зміною експортних можливостей країни.
   

При розробці концепції грошово-кредитного регулювання повинні бути органічно поєднані бюджетна політика, грошово-кредитна політика й валютна політика.

Фіскальна політика держави й бюджетно-податкова система

Традиційно, фіскальну політику держави сприймають як інструмент подолання економічного спаду через здійснення державних витрат і оподаткування.

Державні витрати і податки можуть істотно впливати на обсяг ВВП.




Рис. 88. Стимулююча фіскальна політика

На рис. 88 зображено вплив державних витрат (G), які діють у бік зрушення лінії сукупного попиту вгору і, відповідно, спричиняють зростання ВВП. Для здійснення стимулюючого впливу, зображеного на графіку, необхідно, щоб зростання державних витрат фінансувалося не за рахунок збільшення податків, а через дефіцит державного бюджету.




Рис. 89. Стримуюча фіскальна політика

На рис. 89 зображено вплив державних податків (T) як чинників зрушення лінії сукупного попиту вниз і зменшення обсягів ВВП. Зростання податків може викликати зменшення і споживання, і заощаджень. Останні, як відомо, перетворюються в інвестиції.

Інструменти фіскальної політики:

1. Використання бюджетної політики через вплив на державні витрати.
   
2. Використання податкової системи через влив на економіку через коливання ставки оподаткування.
   

Податково-бюджетна (фінансова) політика використовується з метою регулювання економічного циклу.

Податково-бюджетна політика розпочинається із стягування податків. Скільки, як, з кого і з чого вираховувати податок, вирішується в межах податкової системи.

Податкова система – сукупність податків, встановлених законодавчою владою і стягуваних виконавчими органами, а також методи й принципи встановлення податків. Податкова система включає такі елементи: об’єкти й суб’єкти оподаткування, види податків і ставки оподаткування, а також податковий механізм і податкову політику.

Податками називаються обов’язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, установ, організацій у центральний та місцевий бюджети. Об’єктами оподаткування можуть виступати доходи й ресурси. Суб’єктами оподаткування є фізичні та юридичні особи, а також нерезиденти (іноземні фізичні та юридичні особи на території даної країни):

Ставка оподаткування може бути:

1. Прогресивна – ставка податку, що зростає за методом прогресії, при якому розмір ставки збільшується зі зростанням доходу.
   
2. Пропорційна, або тверда, є стабільною ставкою незалежно від збільшення об’єкта оподаткування.
   
3. Регресивна податку знижується у міру зростання доходів або майна.
   

До видів податків належать: прямі (податок на прибуток, податок на землю) і непрямі (ПДВ, акцизи, митні збори); загальнодержавні й місцеві; загальні та цільові.

Акцизи – це податки на споживання, тобто непрямі податки; вони стягуються у момент придбання певних товарів і є фактичним вилученням із доходів споживачів.

Податок на додану вартість (ПДВ) є універсальним акцизом, що міститься у ціні всіх товарів (ставка податку становить 20%).

Мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом.

Із проблемою, як стягувати податки, пов’язане також питання податкових пільг.

Податкова пільга реалізується в тому, що із об’єкта оподаткування виділяють якусь частину, що не обкладається податком.

Найтиповіші податкові пільги:

1. Неоподатковуваний мінімум заробітної плати.
   
2. Капітальні знижки – щорічні вилучення як об’єкта оподаткування прибутку, що отриманий на устаткуванні, яке передбачає найновіші прогресивні (енергозберігаючі, екологічно чисті) технології.
   
3. Податковий кредит – зменшення суми оподаткування прибутку на величину інвестицій та видатків на НДКР (науково-дослідні і конструкторські розробки).
   
4. Соціальні знижки – зменшення оподаткування прибутку на величину тих витрат, що забезпечують здійснення певних соціальних програм.
   
5. Прискорена амортизація – швидше, ніж звичайне, списання певного обладнання та устаткування, що дає змогу зменшити суму оподаткованого прибутку в перші роки його використання.
   

Зміна податкових ставок є основним важелем фіскальної політики держави.

Фіскальна (податково-бюджетна) політика – сукупність заходів, які вживають урядові органи щодо зміни оподаткування й структури державного бюджету з метою впливу на економіку.

Бюджетна система – сукупність усіх видів і ланок бюджету країни, що заснована на економічних відносинах і юридичних нормах. Бюджетна система України складається з державного бюджету України республіканського бюджету АР Крим, місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи, є зведеним або консолідованим державним бюджетом України.

Державний бюджет – кошторис урядових доходів і видатків за джерелами надходження і каналами використання.

Сутність державного бюджету розкривається через його функції:

• розподільна (концентрація грошових коштів у руках держави та їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб);
  
• контрольна (при витрачанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання й відповідність їх цільовому призначенню);
  
• забезпечення існування держави (створення матеріальної бази функціонування держави, утримання апарату управління країною, президентської влади, законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних і фінансових органів, а також податкової служби). Структура державного бюджету представлена у табл. 11.
  

Таблиця 11

Структура державного бюджету

Статті надходжень	Статті видатків
Податок на прибуток підприємств	Підтримка галузей економіки
Податок на додану вартість	Соціальний захист населення
Акцизи	Національна оборона
Прибутковий податок із громадян	Фінансування соціально-культурних установ, заходів
Плата за землю	Державне управління
Інше	Інше
Всього надходжень	Всього видатків

Бюджетний механізм використовується державою як механізм економічної дії для розв’язування соціально-економічних завдань. При правильному використанні бюджету даний процес може впливати на економічний підйом і зміцнення соціальної сфери шляхом маневрування грошовими коштами, що надходять у розпорядження держави.

У період спаду в економіці застосовується стимулююча фіскальна політика, яка включає в себе поєднання зростання державних витрат із зниженням податків.

Якщо в економіці спостерігається інфляція попиту, то застосовується стримуюча фіскальна політика, яка включає в себе поєднання скорочення державних видатків із зростаючим оподаткуванням.

Складність державної фіскальної політики полягає в суперечності завдань, які вона розв’язує: з одного боку, необхідно максимізувати надходження до державної скарбниці, а з іншого – мінімізувати податковий тягар, по можливості справедливо розподіливши його між різними категоріями платників податків.

При аналізі податкової політики актуальним є питання щодо оптимальної величини податкової ставки. Американський економіст А. Лаффер наприкінці 70-х років XX ст. розробив модель (рис. 90), у якій обґрунтував залежність між надходженнями до бюджету від податків і податковими ставками (крива Лаффера).





Рис. 90. Крива Лаффера

Основна ідея моделі полягає в тому, що з мірою збільшення ставки податку від 0 до 100% надходження до бюджету збільшуватимуться від 0 до якогось максимального рівня (точка т), а потім подальше підвищення податкової ставки призведе до зниження податкових надходжень і ділової активності. Оптимальною вважається ставка податку десь на рівні 30%.

Державний бюджет країни може бути:

1. дефіцитним (видатки перевищують надходження);
   
2. профіцитним (видатки є меншими від надходжень);
   
3. збалансованим (видатки дорівнюють надходженням)
   

Причинами виникнення бюджетного дефіциту можуть бути: неефективна податкова політика, неефективна політика державних витрат, незабезпечені доходами державні зобов’язання.

Рівень бюджетного дефіциту визначається так:

де Д_Б – рівень бюджетного дефіциту;

Б_В – бюджетні видатки;

Б_Д – бюджетні надходження.

Водночас у період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, бо інакше вона стимулюватиме інфляцію.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу. Наявність дефіциту бюджету означає, що держава змушена або здійснювати емісію грошей, або брати в борг через випуск і продаж громадянам цінних паперів (ощадні бони, скарбницькі бони та векселі).

Слід розрізняти державний та іноземний борг.

Іноземний борг – це борг приватних підприємств і держави іноземним кредиторам, який береться з метою покриття дефіциту платіжного балансу (балансу міжнародних розрахунків) по товарах і грошових зобов’язаннях.

Державний борг – це борг держави перед власними громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому вона покриває дефіцит державного бюджету.

Наслідки наявності державного боргу:

1. Тягар державного боргу несуть на собі всі громадяни країни – платники податків, а вигоди дістають лише деякі.
   
2. Державний борг, що виник з вини одного покоління, лягатиме тягарем на плечі наступних поколінь.
   

Більшість фахівців, що аналізують стан фінансової системи України наприкінці 90-х років XX – на початку XXI ст., доходять спільної думки: вдалі операції НБУ не можуть довгий час запобігати інфляції та забезпечувати стійкість національної валюти без підтримки з боку структурних змін економіки та узгодженої фінансової політики. Адже стан реального сектора економіки (де виробляються речі та послуги), стан фінансової системи країни (у якій формується бюджет країни) та стан грошової системи є тісно пов’язаними між собою.


Тести та завдання

Тема 9. Види ринків. Доходи та їх розподіл

Тести

1. Визначте, на якому з наведених ринків ціною товару є ставка відсотка:
   

А. ринок землі;

Б. ринок грошей;

В. ринок праці;

Г. ринок цінних паперів.

2. Визначте, який цінний папір випускається на невизначений термін і приносить власнику щороку неоднаковий дохід:
   

А. облігація;

Б. вексель;

В. привілейована акція;

Г. звичайна акція.

3. Визначте, як називаються регулярні зміни номінальних доходів населення, що здійснюються урядом:
   

А. нуліфікація;

Б. індексація;

В. девальвація;

Г. деномінація.

4. Визначте, яка ситуація буде більш вигідною для Вашого друга, у якого ви позичили 1000 грн для придбання мобільного телефону терміном на один рік без сплати відсотків:
   

А. щоб ціни на мобільні телефони зменшилися;

Б. щоб ціни на мобільні телефони зросли;

В. щоб протягом року темп інфляції був помірним;

Г. щоб протягом року спостерігалася дефляція.

5. Вкажіть правильну залежність між рівнем норми резервування депозитів, обсягами кредитування економіки та прибутками комерційних банків:
   

А. чим більша норма резервування, тим більші обсяги наданих кредитів і прибутки банків;

Б. чим менша норма резервування, тим більші обсяги наданих кредитів і прибутки банків;

В. чим менша норма резервування, тим менші обсяги наданих кредитів і прибутки банків;

Г. чим менша норма резервування, тим менші обсяги наданих кредитів і тим більші прибутки банків.

6. Вкажіть, що не є товаром на ринку цінних паперів:
   

А. облігації;

Б. приватизаційні сертифікати;

В. казначейські білети;

Г. акції.

7. Визначте, ким є власник однієї привілейованої акції підприємства і які він має права:
   

А. кредитором, має право на фіксований дохід та участь в управлінні підприємством;

Б. кредитором, має право на змінні дивіденди та не має права брати участь в управлінні;

В. співвласником, має право на змінні дивіденди та участь в управлінні;

Г. співвласником, має право на фіксований дохід і не має права брати участь в управлінні.

8. Визначте, хто з наведених економічних суб’єктів на ринку землі формує пропозицію:
   

А. землевласники;

Б. землекористувачі;

В. державні установи;

Г. фермери.

9. Визначте, який цінний папір, емітований акціонерним товариством є безстроковим, і не дає права участі в управлінні товариством і гарантує лише фіксований дохід упродовж періоду володіння ним:
   

А. звичайна акція;

Б. привілейована акція;

В. вексель;

Г. облігація.

10. Визначте, яким був рівень дивідендів за акцією номінальною вартістю 200 грн, якщо за 15%-вою ставкою банківського відсотка вона була продана за 250 грн на вторинному ринку цінних паперів:
    

А. 5,33%;

Б. 8,33%;

В. 12,00%;

Г. 18,75%.

11. Визначте, за якою вартістю буде продана земельна ділянка площею 5 га, якщо щорічна рента дорівнює 20 000 грн/га, а банківський відсоток – 10%:
    

А. 1 млн грн;

Б. 200 тис. грн;

В. 100 тис. грн;

Г. 20 тис. грн.

12. Визначте, яку суму слід покласти в банк під 12% річних, щоб наприкінці кожного року забирати 12 тис. грн, не чіпаючи основного вкладу:
    

А. 1200 тис. грн;

Б. 120 тис. грн;

В. 144 тис. грн;

Г. 100тис. грн.

13. Визначте, які дивіденди виплачувалися за акцією номінальною вартістю 200 грн, якщо вона продана на вторинному ринку цінних паперів за 250 грн, а банківський відсоток дорівнює 10% річних:
    

А. 0,125%;

Б. 1,25%;

В. 8,5%;

Г. 12,5%.

14. Вкажіть формулу, за якою буде обчислюватися дохід власника 10 тис. грн, унесених на терміновий депозит на 8 місяців під 12% річних із щомісячним нарахуванням складних відсотків та їх виплатою однією сумою наприкінці дії угоди:
    

А. 10 000(1 + 0,12/12)⁸;

Б. 10 000(1 +12/12)⁸;

В. 10 000(1 + 0,12)⁸;

Г. 10 000(1 + 0,08)¹².

15. Встановіть відповідність між видами цінних паперів та їхніми визначеннями:
    

    звичайна акція; привілейована акція; облігація; вексель.

    А. розписка позичальника про зобов’язання повернути певну суму в певний термін із відсотками; Б. цінний папір, який засвідчує внесок власника у статутний фонд підприємства і дає право брати участь в управлінні ним, а також право на частину прибутку; В. цінний папір, що засвідчує внесок власника у статутний фонд підприємства і право на одержання фіксованого доходу, але не надає права брати участь в управлінні; Г. цінний папір, який засвідчує надання в позику певної суми грошей на певний термін під певні відсотки; Д. розпорядження власника про видачу пред’явнику певної суми грошей із банківського рахунку.

16. Встановіть відповідність між потребами підприємства та ринками, на яких ці потреби можуть бути задоволені:
    

    потреба у відведенні ділянки під будівництво житлового будинку; потреба у висококваліфікованому бухгалтері; потреба в придбанні акцій іншого підприємства; потреба в новому комп’ютері.

    А. ринок цінних паперів; Б. товарний ринок; В. ринок грошей; Г. ринок землі; Д. ринок праці.

17. Встановіть відповідність між видами заробітної плати та їхніми визначеннями:
    

    номінальна зарплата; реальна зарплата; мінімальна зарплата; ставка зарплати.

    ціна послуг праці за одиницю часу або певну кількість створеного продукту; сума грошей, яку отримує найманий працівник за певну кількість відпрацьованого часу; форма оплати праці, яка передбачає виплату певної суми за кожну відпрацьовану годину; найнижча сума грошей, яку працедавці на законних підставах можуть платити низькокваліфікованим працівникам; купівельна спроможність отриманої заробітної плати.

18. Встановіть відповідність між видами кредитів і ситуаціями одержання кредиту:
    

    комерційний кредит; банківський кредит; державний кредит; міжнародний кредит.

    А. міжнародний валютний фонд надав 200 млн доларів Аргентині на 5 років під 5% річних; Б. Тарас Петренко позичив 100 тис. грн у підприємця Симоненка на 1 рік під 12% річних; В. «Приватбанк» отримав кредит від Національного банку України; Г. українка Іваненко, яка вже кілька років працює в Португалії, позичила 60 тис. доларів США своєму синові для придбання квартири в місті Вінниця без визначення терміну повернення і плати за позику; Д. уряд України випустив облігації внутрішньої державної позики й розмістив їх на внутрішньому ринку.

19. Встановіть відповідність між товарами та назвами цін, за якими вони продаються на відповідних ринках:
    

послуги праці; гроші; земельна ділянка; акція.

А. відсоток; Б. курс валют; В. рента; Г. курс цінних паперів; Д. заробітна плата.

Задачі

1. Фірма реалізує продукцію на конкурентному ринку за ціною 2 грн. Дані про кількість працівників і випуск продукції наведено в таблиці. Скільки працівників слід найняти фірмі за ставки заробітної платні 3 грн?
   

L, осіб	Q, шт.
1	5
2	9
3	12
4	14
5	15

(Відповідь: фірмі необхідно найняти 4 працівника)

2. На малому підприємстві працює десять працівників. Кожен додатковий працівник збільшує обсяг виробництва продукції на п’ять одиниць. Визначте граничну прибутковість одинадцятого працівника, якщо попит на продукцію описується рівнянням: Q^D = 160 – 4Р.
   

(Відповідь: гранична прибутковість одинадцятого працівника дорівнює 137,5 грош. од.)

3. Припустімо, продається ділянка землі за ціною 30 тис. грн. Цю ділянку можна взяти в оренду з орендною платою 5 тис. грн на рік. Відсоткова ставка складає 10%. Чи вигідно купити цю ділянку землі за 30 тис. грн?
   

(Відповідь: вигідно, ціна нижче від ринкової на 20 тис. грн)

4. Власник квартири здає її в оренду на 3 роки і вимагає щорічну орендну плату в розмірі 2400 доларів. Ставка банківського відсотка дорівнює 10% річних. Чи вигідно для власника квартири погодитися з мешканцями, що пропонують заплатити наперед 5900 доларів?
   

(Відповідь: варто погодитись з передоплатою, перевищення майбутньої вартості доходу на 652,9 дол.)

5.