План Вступ 3 Поняття ціни й цінова політика тов «Агротех» > Поняття ціни > Функції ціни > Види цін > Цінова політика тов «Агротех» 4

Вид материала

Документы

Содержание Функція обліку й зміни витрат суспільної праці Функція збалансованості попиту та пропозиції. Стимулююча функція ціни Функція розподілу й перерозподілу Функції ціни Закупівельні ціни Регульовані ціни Договірні ціни Вільні ринкові ціни Т цели фирмы TR проходить через початок координат (при нульовому обсязі продажів виторг дорівнює нулю); крива постійних витрат FC TC не проходить через початок координат, і тому при мінімальних обсягах продажів фірма буде зазнавати збитків (крива загальних в Маржинальні (граничні) витрати MC, marginal costs MR опускається більш прямовисно, ніж крива ринкового попиту D MC зрівнюються з маржинальним виторгом MR 2. Ціна й етапи ціноутворення. Методи формування ціни в ТОВ «Агротех» Збереження стабільного положення на ринку Розширення частки ринку, на якому підприємство реалізує свої товари. Максимізація прибутку, підвищення рівня рентабельності ... Полное содержание

Подобный материал:

• Конспект лекцій зміст: Тема  Систематизація видів світових цін, 6766.89kb.
• 1. Назва модуля, 29.89kb.
• Сутність та значення ціни. Функції ціни. Особливості ціноутворення на ринках різних, 135.86kb.
• План Вступ Підприємства в період реформ Типи перехідних економік, 652.05kb.
• Назва реферату: Поняття та особливості формування ринку праці Розділ, 96.42kb.
• 16. Індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, 23.25kb.
• Тема Витрати підприємства І ціни на продукцію, 121.13kb.
• Програма вступного фахового екзамену для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст", 321.18kb.
• Маркетингова цінова політика підприємства”, 324.05kb.
• Умови та методи визначення цін зовнішньоекономічних контрактів, 121.92kb.

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра економіки підприємства

Допустити до захисту:

Завідувач кафедри

д.е.н., проф..________Савченко О.Ф.

«_____» _________________2005р.


КУРСОВА РОБОТА


З дисципліни «Економіка підприємства»


Тема роботи: «Цінова політика підприємства»

(на прикладі ТОВ «Агротех» м.Оріхів)


Виконав студент 33 групи Науковий керівник

Економічного факультету к.т.н., доцент

Денної форми навчання Кондаков М.О.

Перетятько А.С.

(________) (___________)


Бердянськ-2006

План

Вступ	3
1. Поняття ціни й цінова політика ТОВ «Агротех» 1.1. Поняття ціни 1.2. Функції ціни 1.3. Види цін 1.4. Цінова політика ТОВ «Агротех»	4 4 7 10 15
2. Ціна й етапи ціноутворення. Методи формування цін в ТОВ «Агротех» 2.1. Постановка завдань ціноутворення 2.2. Визначення попиту на товар 2.3. Оцінка витрат підприємницької діяльності 2.4. Аналіз цін і товарів конкурентів 2.5. Вибір методу ціноутворення 2.6. Установлення остаточної ціни на товар	21 21 23 26 28 29 36
3. Цінова стратегія ТОВ «Агротех».Фінансовий аналіз діяльності.	38
Висновок	44
Список використовуваної літератури	45

Вступ

В умовах ринкової економіки успіх будь-якого підприємства або підприємця багато в чому залежить від того, як правильно вони будуть установлювати ціни на свої товари й послуги. Але це не так просто зробити, тому що на ціни впливає комплекс політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатися кількістю витрат на виробництво товару, а завтра її рівень може залежати від психології поводження покупців. Отже, підприємець при встановленні ціни на товар повинен ураховувати всі фактори, що впливають на її рівень, і встановити ціну таким чином, щоб дістати прибуток.

Однак, у цей час значна частина підприємців нашої країни не має необхідних теоретичних і практичних знань складного механізму ціноутворення на товари й послуги. У результаті вони найчастіше допускають серйозні прорахунки при встановленні цін, що веде в ряді випадків до істотних збитків, а іноді й до банкрутства підприємств. Щоб цього не трапилося, кожен економіст, кожен підприємець повинен опанувати теорією й практикою ціноутворення. Далі ми спробуємо розібратися, що із себе представляє ціна, і розглянемо кілька способів ціноутворення.

1. Поняття ціни й цінова політика підприємства

1.1. Поняття ціни.

Ціна - економічне поняття, існування й важливість якого нікому не треба пояснювати й доводити. З дитячого років, як тільки людині доводиться спостерігати або самій брати участь у покупці, вона на побутовому рівні сприймає, що таке ціна і яку роль вона грає в її житті й житті інших людей.

Висока ціна означає, що річ дорога і її покупка вимагає більших грошових витрат, низька ціна означає дешевину й менше навантаження на кишеню покупця. Однак ціна, а точніше, ціни, вся їхня сукупність являють собою не тільки індивідуальну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки й продажі товарів споживачам, так й економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Тут уже всі ціни, разом узяті, з урахуванням їх формування й зміни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.

Ця функція цін й їхня взаємодія на економіку в масштабах не тільки особистості й родини, але й підприємства, галузі, території, країни набагато менше відомі обивателеві.

Далеко не всі знають, що під єдиним поняттям «ціна» розуміється безліч різновидів цін, включаючи оптовий, роздрібний, регульований, договірний, вільний ринковий, державний, контрактний, прогнозний, проектний, лімітний, світові й ряд інших.

Будучи широко вживаними в економіці будь-якого типу (централізованої, ринкової, змішаної), ціни формуються й діють у різних економіках по-різному. Відповідно до комуністичного чисто розподільною доктриноюою економіка взагалі може обійтися без грошей, а отже, і без цін, тоді як ринкова економіка без цін стає безглуздою.

Ціни, безсумнівно, являють собою тонкий, гнучкий інструмент й у той же час досить потужний важіль керування економікою, хоча їхні реальні можливості впливу на економіку взагалі й на рівень життя зокрема набагато менше надій, покладених на ціни, на ціновий механізм людьми. У директивно керованій економіці ціни використаються як зовнішній регулятор, інструмент впливу з боку уряду, тоді як у ринковій вони утворять частину системи саморегулювання.

У ціновому механізмі варто розрізняти й виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, самі ціни, їхні види, структура, величина, динаміка зміни й, з іншого боку - ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення, з яким люди знайомі набагато менше, ніж із цінами, виступає активно, що задає частиною всього цінового механізму. Воно, властиво, і визначає величину ціни. Але найчастіше ціноутворення від нас сховано, а ціни ми бачимо наяву. Ціни й ціноутворення становлять у своїй єдності ціновий механізм.

Під загальною широко розповсюдженою назвою «ціна» розуміється комплекс економічних понять, що входить у єдину синтетичну систему. Реально під одним найменуванням «ціна» існує, як згадувалося вище, безліч її видів, що розрізняються між собою призначенням, областю застосування, способом формування.

Дати загальне, єдине визначення поняття «ціна» настільки ж складно, як знайти загальну дефініцію терміна «гроші». Тим більше що ці поняття тісно зв'язані між собою й що термін «ціна» походить від слова «гроші». Для споживача, покупця таке затвердження може здатися дивним. З позиції покупця, що здобуває товари за певними цінами, усе представляється гранично ясним. Для покупця ціна - це кількість грошей, що йому доводиться платити за одиницю товару, за річ, за послугу. Для продавця - це кількість грошових одиниць, яку можна одержати за продавану річ. У принципі, ці природні, емпіричні визначення цілком коректні.

Однак подібні найпростіші визначення не дають ключ до розуміння, якийсь повинна бути ціна, як вона зароджується, як діє ціновий механізм.

Просте спостереження окремих цін і навіть покупки за цими цінами народжують скоріше емоційне, чим об'єктивно-наукове сприйняття. У повсякденній свідомості найчастіше народжується не тільки частка, вузьке, але й перекручене бачення ціни.

Тому нам має бути глибше вникнути в сутність поняття «ціна», розглянути різноманітні види й функції цін, вивчити механізм формування цін, способи їхнього визначення.

Ціна, як і гроші, є історична категорія, що виникла й сформувалася в процесі зародження й розвитку обміну. Уже в ході найпростішого натурального обміну доводиться по суті використати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Коли древній каменотес обмінював одну кам'яну сокиру на два горщики гончаря, він виходив з того, що ціна горщика дорівнює половині сокири. Це були своєрідні товарні ціни, що проявляються в пропорціях обміну. Така ціна ще не універсальна й виражена для кожної зі сторін, що обмінюються, у різних одиницях.

Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породило можливість виражати ціну в тих самих одиницях товарного еквівалента, використовуваного як кошти платежу. Тепер уже й продавець і покупець бачать у ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна одержати або доводиться платити за одиницю товару.

Грошова ціна розставляє, здавалося б, усе по своїх місцях. Але виникає нова, цього разу, видимо, вічна проблема: «Скільки ж грошових одиниць того або іншого виду варто платити за одиницю того або іншого товару?» Коротше кажучи, довелося задуматися про спосіб визначення ціни. І саме поняття ціни як пропорції обміну потрапило під сильний вплив методів її встановлення, тобто механізм.

Про ціни стали говорити й писати не стільки з позицій їхньої суті й призначення, скільки з погляду способів їхнього формування, визначення. Сприйняття ціни усе більше асоціювалося з епітетами, що супроводжують це слово: «державна», «ринкова», «тверда», «договірна» і тому подібними. Зміст ціни так чи інакше зв'язується із ціноутворюючими факторами, що впливають на її величину.

Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним фактором ціноутворення є кон'юнктура ринку, попит та пропозиція товару. При другому - в основу встановлення ціни товару кладуть виробничі витрати, насамперед трудові, пов'язані зі створенням, випуском товару.

У рамках ринкового підходу прийнятно наступне визначення:

Ціна – це форма вираження цінності благ, що проявляється в процесі їхнього обміну.

У такому формулюванні виділяються два основних акценти. По-перше, підкреслюється безпосередній зв'язок ціни товару із цінністю, корисністю, який він володіє як об'єкт споживання. По-друге, відповідно до такого трактування ціна товару проявляється як економічна сутність тільки в умовах його обміну на гроші або інший товар. Так що поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не доводиться, ціну здатний установити тільки ринок.

Інші позиції відносно суті ціни властиві виробничому підходу, що опирається на зв'язок цін з факторами - виробництва в цілому й з головним фактором - працею. Для такого підходу типове наступне формулювання:

Ціна є грошове вираження вартості товару.

У такому визначенні центр ваги перенесений на поняття «вартість». Відповідно до трудової теорії вартості, що бере початок у працях А. Сміта й Д. Рікардо й розвинута потім К. Марксом, вартість визначається витратами праці на виробництво товару, тобто має трудову природу. Щоб обійти численні труднощі кількісного виміру вартості в її трудовому сприйнятті, К. Маркс змушений був увести поняття «абстрактна й конкретна праця», «суспільно необхідні витрати праці», але при цьому вартість продовжувала залишатися теоретичною категорією.

Практичний зв'язок між вартістю й ціною був прокладений за допомогою застосування витратного принципу, у рамках якого величина ціни визначається за допомогою зміни сумарних витрат всіх факторів на виробництво одиниці товару в грошовому вираженні, іменованих витратами виробництва, тобто ціна дорівнює середнім витратам. Додаток до витрат певної величини прибутку приводить до встановлення шуканої ціни.

Доводиться відзначати, що «вартісний» підхід до ціни в його трудовому трактуванні має природну обмеженість внаслідок застосовності тільки до продуктів праці. На підставі цього підходу не представляється можливим установлювати ціни предметів, речей, що не є результатами людської праці, скажемо, землі, природних багатств. У рамках виробничого підходу вважається, що вони не мають трудову, мінову вартість й, отже, ціною. Щодо цього ринковий підхід більше універсальний і конструктивний.


1.2. Функції ціни

Ще один спосіб проникнення в суть цін складається у вивченні їхніх функцій, що характеризують роль, що ціни грають в економіці. При цьому треба мати на увазі, що функції цін і способи їхньої реалізації розрізняються залежно від природи того економічного середовища, у якій діють, використаються ціни. Насамперед мається на увазі розходження дії цінового механізму в економіці централізовано-державного й ринкового типу.

Розглянемо основні функції цін.

Функція обліку й зміни витрат суспільної праці. Ця функція визначається сутністю ціни як грошового вираження вартості. Ціна виступає тим економічним інструментом, що дозволяє організувати вартісний облік різних господарських процесів, виміру їхніх результатів. Реалізуючи обліково-вимірювальну функцію, ціна дає можливість зіставляти всілякі споживчі властивості товарів і послуг виходячи з витрат праці. Ціна показує, у що обходиться суспільству забезпечення потреби в конкретній продукції. Вона дає можливість виявити, скільки витрачене праці, сировини, матеріалів, що комплектують виробів на виробництво й реалізацію товару. Ціна визначає як величину витрат виробництва й обіги, так і розмір прибутку. В умовах ринку ціна може істотно відхилятися від витрат. Виробник зацікавлений у максимальному прибутку від продажу товару, а покупець - у мінімальній ціні покупки. Щоб протистояти конкурентам, виробник товару повинен постійно контролювати витрати, порівнювати їх з витратами конкурентів. Вистояти в конкурентній боротьбі він зможе завдяки зниженню витрат, поліпшенню якості товару. Саме тому обліково-вимірювальна функція ціни винятково важлива для розробки системи маркетингу, формування товарної й цінової політики підприємства.

Функція збалансованості попиту та пропозиції. Саме через ціни здійснюється зв'язок виробництва й споживання, пропозиції та попиту. За ціною можна судити про наявність або відсутність необхідних пропорцій у виробництві й обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівновага може бути досягнуто або зміною обсягу виробництва, або зміною ціни, або одночасною зміною того й іншого. Ціна об'єктивно впливає на виробника, змушуючи його підвищувати якість і розширювати асортименти товарів.

Балансуючу функцію того або іншого ступеня виконують всі види ринкових цін. В умовах вільного ринку, природної конкуренції, реалізуючи цю функцію, ціна як би виконує роль стихійного регулятора суспільного виробництва. Як слідство постійних коливань цін у рамках життєвого циклу товару (впровадження, ріст, зрілість, насичення, спад) відбувається й приплив капіталу з однієї сфери в іншу. Згортається виробництво продукції, що не користується попитом, а ресурси направляються на збільшення виробництва необхідних ринку товарів або послуг. Використання балансуючої функції ціни реально тільки при введенні в дію всього потенціалу сучасного маркетингу, що включає комплексний аналіз ринку, прогноз ринкової кон'юнктури, формування товарної й цінової політики.

Попит виражає потреба в товарі з боку сукупного покупця, виходячи з його можливостей. На практиці це проявляється в тім, що встановлюється зворотна залежність між ринковою ціною й кількістю товарів, що купують. За інших рівних умов кількість товарів, що купують, або послуг залежить від рівня цін. Чим вище ціна й характерніше тенденція до її росту, тим менше товарів (послуг) буде придбано споживачами. Знижується обсяг продажів товару. При зменшенні ціни все йде у зворотному напрямку. При дефіциті, коли не вистачає яких-небудь товарів і послуг, ціни на них неминуче ростуть. Коли ж на ринок надходить велика кількість товарів і послуг даного виду, їхня успішна реалізація звичайно можлива лише при зниженні цін.

Характерно й поступове убування попиту в міру насичення споживчого ринку. Зміна попиту на товари завжди викликає адекватну трансформацію ринкової пропозиції цих товарів. Під пропозицією звичайно розуміють уже наявні можливості виробництва, потенціал прискореного нарощування потужностей по випуску товарів, що користуються підвищеним попитом на ринку. Пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною й кількістю товарів, вироблених і пропонованих до продажу. З підвищенням цін збільшується обсяг вироблених товарів, і навпаки.

Балансуюча функція ціни виступає основним фактором регулювання пропозиції товарів. По кожному товарі ціна свідчить про необхідність або скорочення його випуску (якщо попит знизився), або збільшення виробництва (якщо попит є). Рівень цін пропонованих товарів визначає рівень прибутку. Чим вони вище, тим швидше росте на ринку пропозиція товарів. При незадовільних цінах або тенденції до їхнього зниження доводиться переорієнтувати ресурси, змінювати технології, міняти обсяги випуску й продажів товарів. Природна взаємодія попиту та пропозиції, забезпечення їхньої рівноваги на основі цін реально лише на вільному ринку.

Стимулююча функція ціни характеризується її взаємодією на виробництво й споживання різних товарів. Ціна стимулює виробника через рівень укладеної в ній прибутку. У результаті ціни сприяють або перешкоджають росту випуску й споживання товарів.

За допомогою цін можна реально стимулювати науково-технічний прогрес, забезпечувати економію витрат, поліпшувати якість продукції, змінювати структуру виробництва й споживання. Стимулювання забезпечується шляхом варіювання рівнем прибутку в ціні, надбавками, знижками із ціни.

Функція розподілу й перерозподілу. Ця функція ціни пов'язана з відхиленням її від вартості в рамках дії ринкових факторів. Ціни виступають інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу між регіонами, галузями економіки, її секторами, різними формами власності, фондами нагромадження й споживання, різними соціальними групами населення. Дана функція ціни відображається через акцизи на конкретні групи товарів, податок на додану вартість й інші форми вилучення податкового характеру, що надходять у бюджет.

За допомогою ціни перерозподіляється створювана вартість між виробником і споживачем, між окремими верствами суспільства. Особливо рельєфно ця функція проявляється в цінах, регульованих державою. Застосування цін як кошти перерозподілу національного доходу переважно тоді, коли треба різко змінити пропорції в народному господарстві.

Функція ціни як кошти більше раціонального розміщення виробництва. За допомогою механізму цін відбувається перелив капіталів у ті сектори економіки, у розвиток тих виробництв, де є висока норма прибутку, що здійснюється під впливом конкуренції й руху попиту. Законодавчо ТОВ «Агротех» надане право самостійне визначати, у яку сферу діяльності, у яку галузь або галузь економіки інвестувати капітал.

З вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок: ціна як основна категорія ринку повинна розглядати в тісному зв'язку з ринком - його закономірностями, умовами й особливостями.

Таблиця 1.1


ФУНКЦІЇ ЦІНИ



розподільча

контрольна


Обліку та виміру затрат

Балансування попиту та пропозиції


стимулююча

1.3. Види цін

По ряду ознак ціни підрозділяються на окремі види. Розглянемо основні, широко розповсюджені види цін.

1). Види цін залежно від сфер торгівлі

На ціни накладає відбиток вид торгівлі товарами й послугами, за допомогою якого реалізуються товари, масштаби торговельних операція й характер реалізованого товару. По цих ознаках ціни діляться на оптові, роздрібні, закупівельні й тарифи.

Оптовими називаються ціни, по яких продукція реалізується великими партіями, в умовах так називаної оптової торгівлі. Система оптових цін застосовується в торговельно-збутових операціях між підприємствами, а також при реалізації продукції через спеціалізовані магазини й збутові контори оптової торгівлі, на торговельних біржах й у будь-яких інших торговельних організаціях, що продає товари оптом, у значній кількості.

У сформованій російській торговельній практиці було прийнято розрізняти ціни стосовно до продукції технічного-виробничо-технічного призначення й так називані відпускні ціни стосовно до продукції споживчого призначення.

Звичайно за оптовими цінами підприємства-виробники реалізують продукцію або один одному, або торговельним посередникам. Найчастіше необхідність в оптовому продажі виникає, коли виробництво продукції локалізоване в обмеженій кількості пунктів, а сфера споживання має великий радіус.

Роздрібними прийнято називати ціни, по яких товари продаються в так називаній роздрібній торговельній мережі, тобто в умовах їхнього продажу індивідуальним покупцям, при відносно невеликому обсязі кожного продажу. За роздрібними цінами звичайно реалізуються товари народного споживання населенню й у меншій мері - підприємствам, організаціям, підприємцям.

Посредством торгівлі за роздрібними цінами найчастіше обслуговуються кінцеві споживачі, домашні господарства, громадяни.

Роздрібна ціна звичайно вище оптової на величину торговельної надбавки, за рахунок якої компенсуються витрати обігу в роздрібній торгівлі й створюється прибуток організацій й установ роздрібної торгівлі.

Закупівельні ціни – це ціни державних закупівель продукції в підприємств, організацій, населення. В українській економічній практиці були й деякою мірою продовжують бути розповсюдженими державні закупівлі сільськогосподарської продукції в її виробників за закупівельними цінами для продовольчого постачання міського населення Однак у принципі термін «закупівельні ціни» можна трактувати набагато більш широко, стосовно до всіх видів державних закупівель.

Певною специфікою володіють ціни на послуги, що представляють види діяльності, при яких не створюється продукт у його матеріально-речовинній формі, але змінюється якість наявного продукту. Найчастіше виробництво послуги збігається з початком її споживання. Специфічність послуг як виду діяльності накладає відбиток на формування цін на послуги, іменованих тарифами (розцінками). При встановленні тарифів на послуги враховується не тільки обсяг робіт, але й часовий фактор, істотну роль грає якість. Типовими прикладами тарифів є рівень оплати комунальних і побутових послуг, плата за телефон, за користування радіо й телебаченням.

2). Види цін, що розрізняються ступенем і способами регулювання

По ступені й способу регулювання ціни розділяються на групи:

• жорсткофіксовані (призначувані);
  
• регульовані (змінювані);
  
• договірні (контрактні);
  
• вільні (ринкові).
  

Жорсткофіксовані, тверді ціни призначаються органами ціноутворення або інших державних органів, їхній рівень фіксується документально. Ні виробники, ні продавці товару не мають право змінити величину такої ціни в яку-небудь сторону, така зміна переслідується за законом. У централізовано керованій економіці призначувані ціни мають широке поширення, вони відомі за назвою державних. Державні органи ціноутворення мають монопольне право призначати й змінювати державні ціни, підвищувати або знижувати їх. Система державного ціноутворення широко використалася в Радянському Союзі. Не слід думати, що державні ціни призначалися довільним образом. В основі такого ціноутворення звичайно лежить витратний принцип, тобто ціна розраховується як сума витрат на виробництво й обіг одиниці продукції, до яких додається нормативний прибуток або з яких віднімається державна цінова дотація.

Регульовані ціни називаються так тому, що їхня величина регулюється державними органами. При регулюванні вплив з боку держави на ціни носить обмежений, непрямий характер, здійснюється за допомогою впливу на зміну попиту та пропозиції товару. Приміром, при необхідності встановлення більш високої ціни на товар з метою стимулювання розвитку даного виду виробництва держава може зменшити податки, що сплачують покупцями, споживачами цієї групи товарів, що приведе до розширення попиту на товар і відповідно до підвищення цін на нього. У такий же спосіб можна сприяти зниженню цін. Іноді регулювання зводиться до обмеження величини цін на певні групи товарів верхньою межею з метою розширення купівельної спроможності споживачів або нижньою межею з метою стимулювання розвитку виробництва.

Однак і той й інший шлях мають ряд істотних недоліків, що й приводить до рідкого використання цього методу. Вся справа в тому, що держава, установлюючи, наприклад, верхню межу ціни, установлює її на більш низькому рівні, чим рівноважний рівень ціни, що приводить до скорочення пропозиції й росту попиту на товар. Підсумком такого встановлення ціни є перевищення попиту над пропозиціями товарів, тобто товарний дефіцит, а отже, природне бажання покупця купити відсутній товар навіть по більш високій ціні, що породжує чорний ринок, на якому ціни будуть вище рівноважних через додаткові витрати продавців, які нелегальним шляхом продають товар (хабара, витрати, пов'язані із придбанням товару). У цьому випадку страждають як покупці, які в умовах нерегульованості цін купували б товар в остаточному підсумку дешевше, так і сама держава, тому що в умовах створеного дефіциту воно займається розподільними функціями, друкуванням талонів, карток, що приводить до додаткових грошових витрат і соціальних колізій. Певна втрата наносить і виробникам - за низькими цінами не вигідно продавати свою продукцію, і вони починають скорочувати виробництво. Аналогічно несприятлива картина складається й при встановленні нижньої межі ціни.

Регулювання цін по величині може також проводитися шляхом затвердження державними органами граничного рівня рентабельності (прибутковості). Що більше відповідає тенденціям впливу на ціни в централізованій економіці. Це означає, що відношення прибутку до собівартості (витратам) або до ціни не повинне перевершувати заданого рівня, скажемо, 50%. Тим самим, якщо, приміром, собівартість одиниці товару склала для продавця 1000 гривень, він не має права продавати його за ціною вище 1500 гривень. Обмеження за рівнем рентабельності звичайно вводяться для підприємств-монополістів. В окремих випадках задається припустимий ступінь відхилення реальної ціни від фіксованої, базисної.

Відзначимо, що твердий вплив державних органів на ціни за допомогою регулювання здійснюється не тільки в централізовано керованої, але й у ринковій економіці. Найчастіше в умовах економіки ринкового типу регулювання поширює сферу своєї дії на товари й послуги, що мають життєво важливе значення для держави й суспільства (земля, стратегічна сировина, паливо, енергія, суспільний транспорт, споживчі товари першої необхідності). На жаль, доводиться спостерігати й регулювання цін з боку мафіозних структур, що підкоряють собі ринок.

Договірні ціни – це ціни, величина яких визначена предваряющим акт купівлі-продажу угодою, документально зафіксованим контрактом між продавцями й покупцями. У сучасній практиці ділового співробітництва прийнято виділяти в договорах спеціальний розділ, у якому обмовляється рівень цін. У ряді випадків у договорі фіксується не абсолютна величина цін, а діапазон цін (у межах від і до), верхній або нижній рівень (не вище або не нижче) або зв'язок з державними, ринковими, світовими цінами. Обмовляється також допустимість зміни закріплених контрактом цін внаслідок, скажемо, інфляції, виникнення форс-мажорних обставин, прийняття нових законів.

Вільні ринкові ціни, як ясно з їхньої назви, звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються під впливом кон'юнктури ринку, законів попиту та пропозиції й звуться рівноважних цін, тобто таких цін, при яких обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції товарів на ринку. Теоретично, в ідеалі ринкові ціни повинні складатися в процесі вільного торгу між покупцями й продавцями. Однак реально не вдається уникнути впливу на процес установлення ринкових цін ряду факторів не тільки економічної, але й психологічної природи, пов'язаних з поводженням, інтересами покупців і продавців. У цьому змісті коректно визначити вільні ринкові або рівноважні ціни як ціну, рівну з одного боку, цінності для споживачів додаткової одиниці блага, що здобуває, і, з іншого боку, витратам виробництва й продажу додаткової одиниці даного блага для продавця.

Перехід від фіксованих державних цін до вільних, ринкових цін називають лібералізацією цін.

3). Інші види цін

Поряд з охарактеризованими вище основними видами цін в економічній практиці застосовується ряд інших груп цін, виділюваних по найрізноманітніших ознаках.

В економічному аналізі, плануванні й статистику, а також у дослідницьких цілях, поряд з поточними, діючими, фактично використаються порівнянні або, як іноді називають, незмінні ціни. Використання таких цін об'єктивно необхідно у зв'язку із природною зміною багатьох цін, процесами інфляції. Приміром, якщо відомо, що родина витрачала на харчування 300 гривень, а потім стала витрачати 600 гривень, це зовсім не свідчить про те, що члени родини стали їсти вдвічі більше й удвічі краще. Можливо, вся справа у дворазовому росту цін на продовольство. Щоб урахувати зміну цін, треба встановити, скільки грошей ішло б на харчування родини в умовах, якби ціни залишалися незмінними. Звідси й прагнення застосовувати при аналізі порівнянні, незмінні ціни, використовуючи індекс цін, тобто коефіцієнт перерахунку, що відображає зміна цін. У міру переходу в зону стрибкоподібного, найчастіше некерованого підйому цін замість або на додаток до індексу цін став частіше застосовуватися показник рівня інфляції, що характеризує, на скільки відсотків збільшуються ціни за певний період. Показник рівня інфляції у відсотках дорівнює процентному індексу росту цін за відповідний період, зменшеному на 100%. Індекс цін є показник росту, а рівень інфляції - приросту цін.

У цих же цілях іноді застосовуються реальні ціни, які являють собою ціну в грошовому вираженні щодо загального рівня цін. У ході прийняття споживчих рішень покупця цікавлять і відносні (порівнянні) ціни, тобто ціна даного товару в порівнянні із ціною деякого іншого родинного товару або того ж товару в іншому регіоні. Із цією метою встановлюється відношення цін. Найчастіше визначається відношення цін взаємозамінних товарів, іменованих субститутами.

В процесі проектування нових видів виробів й об'єктів для виробництва знову освоюваної продукції, товарів, послуг, матеріалів, напівфабрикатів, енергії використаються проектні ціни. З обліком їх наближеного, орієнтовного характеру часто визначається граничний рівень таких нових цін у вигляді лімітних цін.

Стосовно до об'єктів будівельної індустрії на етапі їхнього проектування визначається ціна будівництва об'єкта, обумовлена з урахуванням всіх видів витрат на створення й оснащення. Таку ціну прийнято називати кошторисною вартістю, тому що вона обчислюється на основі кошторисів, у яких просумовано витрати на створення готового будівельного об'єкта. Тому що ТОВ «Агротех» займається ремонтом сільськогосподарської техніки, а також іншими послугами для населення, воно також використовує кошторисну вартість на послуги (див.доповнення).

У більше широкому плані всі види цін, обумовлені за допомогою розрахунків, називають розрахунковими, а ціни, очікувані в майбутньому, - очікуваними.

Ряд цін на товари й послуги фіксується в документальній формі у вигляді прейскурантів, тобто покажчиків цін. Величини цін, представлених у таких документах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант, цінник був основним, іноді первинним документом. У ринковій економіці прейскурант стає довідковим документом.

В ході здійснення планово-управлінських робіт використаються прогнозні й планові ціни, зміст і призначення яких ясні з їхньої назви. Цікаво, що відповідно до економічної теорії, що сповідалася в радянський період української історії, уважалося, що при державно-плановій системі господарювання величина державних цін, що становили переважну більшість усього цінового арсеналу, визначається державними планами, тобто в господарстві діють планові ціни. У дійсності ціни не встановлювалися планами, а були об'єктом оперативного керування з боку державних органів ціноутворення. У той же час державні плани економічного й соціального розвитку складалися на певній ціновій базі, що була скоріше прогнозно-аналітичної, чим планової. Безсумнівно, що й в економіці ринкового типу широко використаються прогнозні ціни, на основі яких складаються бізнеси-проекти, бізнес-плани, плани фірм, індикативні державні плани-прогнози.

Досить часто вид ціни визначався видом ринку, на якому вона утвориться. За цією ознакою виділяються біржові, аукціонні, комісійні ціни. В Україні радянського й пострадянського періоду було прийнято говорити й усе ще говорять про ціни так називаного колгоспного ринку й про кооперативні ціни (установлюваних кооперативними організаціями).

Наявність різних цін на однотипні товари в різних країнах приводить до необхідності використання світових цін, тобто цін світового ринку. Світові ціни являють собою або реально діючі на всесвітньому ринку ціни на товари даної групи, або ціни, визнані на певний період з боку організацій, що відають міжнародною торгівлею, або середні значення цін на ті самі товари, що встановилися в різних країнах і регіонах. У радянській практиці світові ціни мали вкрай обмежене застосування, тому що на внутрішніх ринках діяли тільки державні ціни на імпортні товари, а ходіння іноземної валюти було заборонено. Світові ціни обчислюються звичайно у вільно конвертованих валютах. У міру становлення ринкових відносин в Україні ціни на українських ринках придбали тенденцію наближатися до світового.

Нв й особливу категорію цін представляють ціни неофіційного, так називаного чорного або тіньового ринку. Найчастіше це ціни на заборонені у відкритому продажі товари або на дефіцитні товари, по різних причинах відсутні в цей момент у вільному продажі.


1.4. Цінова політика ТОВ «Агротех»

Ціна - інструмент комерційної політики фірми. І тому всяке обговорення методів і правил ціноутворення набуває сенсу тільки в тому випадку, якщо ми представляємо, чого властиво хоче фірма домогтися, установлюючи ціни на свої продукти або послуги.

Частий опис закономірностей діяльності фірми зводиться до затвердження. Що основною її метою є максимізація прибутку, тобто одержання найбільшої її величини протягом фіксованого періоду часу - кварталу або року. Таке подання багато в чому є спрощенням, оскільки не враховує дві важливих обставини:

1. не в будь-який період діяльності фірми вона може добуватися максимізації прибутку. Причиною тому - зовнішні обмеження, з якими вона зіштовхується у своїй діяльності. Наприклад, у ситуації появи небезпечних конкурентів для фірми більше важливим може виявитися збереження своєї частки продажів на ринку (або раніше знайдених покупців) - навіть якщо рішення цього завдання зажадає зниження цін і відповідного скорочення величини прибутку в поточному періоді;
   
2. максимізація прибутку насправді є завданням виробничої від мети більше глобальної – максимізації цінності фірми¹ , тобто тієї суми грошошей, що власники фірми могли б одержати при продажі її активів за ринковими цінами цих активів. А досягнення цієї основної мети може жадати від фірми навіть тимчасового скорочення розмірів прибутку (наприклад, у період освоєння нових видів продукції або захоплення нових ринкових ніш) заради того, щоб забезпечити собі стійкі перспективи розвитку й ще більше збільшення своєї цінності.
   

Через це в практиці можна зустріти три основні різновиди цілей фірми:

Т
ЦЕЛИ ФИРМЫ
аблиця 1.2




Максимизация темпов роста

Максимизация прибыли

Максимизация объема продаж

Природно, що це ніяким чином не применшує важливості завдання максимізації прибутку: фірма, що вирішила всі інші завдання, але не має нормального (з позиції власників) прибутку, не може вважатися успішної. Крім того, не маючи прибутку, фірма втрачає можливості успішно вирішувати різного роду завдання свого розвитку, що може швидко привести до втрати нею свого положення на ринку й запасу ефективності.

І якщо фірма в якості своєї основної (домінуючої) мети вибирає максимізацію прибутку, те її комерційна політика далі визначається тим, наскільки вона може варіювати ціну продажу своїх товарів. Якщо ця фірма не є монополістом або олігополістом і повинна виходити з незмінності ціни, то вона буде домагатися максимізації прибутку за рахунок варіювання обсягів виробництва (продажів).

Логіка такого варіювання показана на малюнку, де зведені воєдино криві виторги від продажів (TR, total revenue), постійних (FC, fixed costs) і загальних (TC, total costs) витрат.



















Рис. 1.1

Аналізуючи цей графік, оборотна увага на кілька обставин:

1. він показує співвідношення величин виторгу, витрат і прибутку фірми при різних варіантах обсягів продажів, але для того самого періоду часу, тобто описує статичну ситуацію;
   
2. у чинність незмінності ціни крива виторгу від продажів TR проходить через початок координат (при нульовому обсязі продажів виторг дорівнює нулю);
   
3. крива постійних витрат FC проходить паралельно осі Q, оскільки по визначенню постійні витрати інваріантні до обсягу випуску (протягом фіксованого періоду часу – місяця або року), що фірма вибере для себе;
   
4. т.к. навіть при нульовому обсязі продажів фірма буде змушена нести деякі постійні витрати, те крива загальних витрат TC не проходить через початок координат, і тому при мінімальних обсягах продажів фірма буде зазнавати збитків (крива загальних витрат TC проходить вище кривого виторгу TR).
   

Нарешті, відзначимо, що оскільки ми розглядаємо ситуацію з незмінною ринковою ціною, то від продажу кожної додатково одиниці товару фірма буде одержувати ту саму величини виторгу, тобто маржинальний виторг буде дорівнювати ціні.

У цих умовах (як видно на малюнку вище), максимум збитків фірма буде мати в тому випадку, якщо обсяг її продажів складе Q₀. Цей обсяг характерний тим, що при ньому сума загальних витрат перестає зростати більшими темпами, чим сума виторгу, - ці темпи стають однаковими (дотична до кривої TC паралельна TR).

А якщо фірма зможе забезпечити обсяги продажів більші, ніж Q₀, те її виторг TR буде рости в більшій мері, чим загальні витрати TC. Причиною тому буде стабільність суми постійних витрат FC при росту обсягу продажів. У чинність цього загальні витрати будуть збільшуватися лише за рахунок росту суми змінних витрат. Завдяки цьому збитки почнуть скорочуватися, а потім фірма потрапить у ситуацію, коли виторг від продажів стане рівної витратам. Це крапка перетинання кривих TC й TR, їй відповідає обсяг продажів Q₁. Це буде означати, що фірма ліквідує збитковість продажів, тобто досягне крапки беззбитковості.

При обсязі продажів Q₂ (коли загальні витрати ростуть у тім же темпі, що й виторг від продажів) маса прибутку буде максимальною, а при ще більших обсягах буде ставати усе менше. Причиною тому буде випереджальний ріст маржинальних (граничних) витрат фірми в порівнянні з її маржинальним (граничним) виторгом.

Маржинальні (граничні) витрати – витрати фірми на виробництво додаткової одиниці товару.

Маржинальний (граничний) виторг – виторг фірми від продажу додаткової одиниці товару.

Тому при незмінній ринковій ціні фірмі вигідно нарощувати обсяги продажів доти, поки маржинальний виторг буде перевищувати маржинальні витрати. До цього рубежу продаж кожної додаткової одиниці товару буде збільшувати загальну масу прибутку, одержуваним фірмою. Саме такий обсяг продажів і відповідає величині Q₂.

Але якщо фірма перейде цей рубіж, те випереджальний ріст її маржинальних витрат приведе до того, що й загальні витрати почнуть збільшуватися в більшій мірі, чим сума виторгу (саме тому правіше крапки Q₂ крива загальних витрат TC піднімається нагору крутіше, ніж лінія загального виторгу). А виходить, загальна маса прибутку почне падати.

Щоб зрозуміти механізм цього процесу краще, подивимося на наступний малюнок.

Як ми бачимо на малюнку, маржинальні витрати ( MC, marginal costs), при обсягах продажів менших, чим Q₁, по величині уступають середнім витратам (AC, average costs) і спочатку скорочуються в міру того, як фірма домагається росту обсягів продажів. Однак потім (у чинність убутної граничної продуктивності факторів виробництва, приваблюваних фірмою для організації своєї діяльності) маржинальні витрати MC почнуть зростати й при обсязі продажів Q₁ зрівняються по величині із середніми витратами AC.




















Рис. 1.2

Це буде означати, що при такому обсязі продажів середні витрати досягнуть мінімуму (саме тому крива маржинальних витрат MC на малюнку перетинає криву середніх витрат AC у її нижній крапці). А потім ріст маржинальних витрат викличе й ріст середніх витрат (тобто збільшення середніх змінних витрат виявиться більшим, ніж скорочення середніх постійних витрат).

Оборотний також увага на те, що при виборі комерційної політики на основі середніх витрат ми неминуче припустимося істотної помилки. Завищивши максимально припустимий обсяг продажів. Як видно на малюнку, крива середніх витрат перетинає лінію виторгу при обсязі продажів Q₃. І звідси, здавався б, треба висновок, що саме цей обсяг й є гранично припустимим, якщо ми не хочемо виявитися в ситуації збитковості (при більших обсягах середні витрати перевищують ціну й фірма зазнає фінансових втрат).

Однак насправді гранично припустимим є обсяг продажів Q₂, при якому маржинальні витрати виявляються рівними ціні (маржинальному виторгу) і крива цих витрат перетинає лінію, що позначає рівень цін. І тому кожна додаткова одиниця продукції понад обсяг Q₂ зажадає від фірми витрат більших, ніж принесе виторгу. Ігнорування цієї обставини, тобто орієнтація лише на середні витрати, приведе до того, що фірма зробить і продасть обсяг продукції, рівний (Q₃ – Q₂). І цей обсяг продажів принесе їй лише скорочення, а не приріст загальної маси прибутку.

Звідси виникає необхідність для ТОВ «Агротех» так будувати свою систему обліку витрат, щоб можливо було визначати не тільки загальну їхню суму й середні величини, але й маржинальні витрати. Без цього рішення про обсяги виробництва й цінах можуть виявитися помилковими

Звернувшись нарешті до більше реальної ситуації - коли фірма може варіювати не тільки обсяги продажів, але й ціни й не є при цьому монополістом, -

ми виявимо закономірності, які ілюструє наступний малюнок.











Рис. 1.3

Тут та ж логіка визначення оптимальних обсягів продажів (їх варто нарощувати доти, поки маржинальні витрати не зрівняються з маржинальним виторгом) проявляється вже в зіткненні з попитом. І це означає, що продати більший обсяг товарів фірма може лише при зниженні на них цін («зсковзуючи по кривій попиту»). Але зниження цін породжує двоякий ефект:

з одного боку, зростає число одиниць товару, яке можна продати;

з іншого боку, скорочується виторг, одержувана від продажу кожної додаткової одиниці товару.

Саме по цьому на малюнку крива маржинального виторгу від продажів MR опускається більш прямовисно, ніж крива ринкового попиту D.

Накладаючи на графік ще й криву маржинальних витрат, ми досягаємо двоякого результату:

1. знаходимо той граничний обсяг продажів, при якому маржинальні витрати MC зрівнюються з маржинальним виторгом MR (позначили як Q₂);
   
2. знаходимо ту ціну, при якій можливо продати такий обсяг товарів (позначена P₁).
   

Таким чином, якщо фірма ставить своїм основним завданням максимізацію прибутку й має повну інформацію про ринковий попит, а також своїх маржинальних витратах і виробничих можливостях, те її менеджери на основі вищеописаних закономірностей завжди можуть виробити оптимальну комерційну політику, тобто визначити оптимальний обсяг продажів і ціну, при якій весь цей обсяг може бути проданий.

Однак на практиці, як ми вже показали вище, одержати повну інформацію про ринковий попит практично нереально й доводиться задовольнятися лише певними допущеннями. І все-таки навіть у таких умовах розуміння взаємозв'язку обсягів продажів, маржинальних витрат, маржинальної виторги й ціни допомагає знаходити рішення, досить наближені до оптимального.

Відзначимо, що залежно від типу товарів (ринків) і позиції, займаною тією або іншою фірмою, можна розбити всі фірми на дві групи:

1. фірми, що формують ціни (ціношукачі). Ці фірми мають ринкову чинність, достатньої для того, щоб установлювати на свої товари ціни, відмінні від цін конкурентів. Такі ситуації характерні для ринків монополістичної конкуренції й олігополії;
   
2. фірми, що випливають ринковим цінам (ціноотримувачі). Ці фірми мають занадто малу владу над ринком, щоб проводити власну цінову політику, а тому їм не залишається нічого іншого, як продавати свої товари за ціною, що зложилася на ринку (такі ситуації характерні для ринків зробленої конкуренції й ринків з домінуючими фірмами-лідерами).
   

Відповідно фірми першого типу можуть і повинні розробляти власну цінову політику, тоді як для фірм другого типу це завдання неактуальне - в основі їхньої комерційної політики лежить керування обсягами виробництва, якістю продукції й витратами.

ТОВ «Агротех» є фірмою наступним ринковим цінам, тому що її потужностей не вистачає для домінування у встановленні цін над конкурентами.

2. Ціна й етапи ціноутворення. Методи формування ціни в ТОВ «Агротех»

Практика ціноутворення на ринках закордонних країн виробила досить упорядковану методику розрахунку цін на товари, що може бути використана в практиці вітчизняного ціноутворення:

Таблиця 2.1















Установление окончательной цены

Установлення ціни на товар - це процес, що складається із шести етапів, ТОВ «Агротех» також дотримується даної концепції.


2.1. Постановка завдань ціноутворення.

Підприємству насамперед треба буде розв'язати, яких цілей воно прагне досягти при реалізації конкретного товару. Найчастіше за допомогою цінової стратегії підприємства можуть бути досягнуті наступні цілі:

1. Збереження стабільного положення на ринку при помірній рентабельності й досить задовільних інших показниках. Закордонні великі й сверхкрупные корпорації в більшості випадків задовольняються 8-10% рентабельності акціонерного капіталу. Це забезпечує фірмі виживання. Забезпечення виживаності стає основною метою підприємства в тих випадках, коли на ринку занадто багато виробників і панує гостра конкуренція або різко міняються потреби покупців. Щоб забезпечити роботу підприємства й збут товарів в описаних умовах, більшість закордонних фірм ідуть на зниження цін на товари, тому що вважають, що виживання важливіше прибутку. У цьому випадку ціни встановлюються на крапці беззбиткового ведення справи або нижче її. Установлення цін на рівні виживання, як правило, є короткостроковою метою. Це спроба «викупити» час доти, поки виробник не могтиме скоротити витрати в достатньому ступені, щоб дістати прибуток, або ринкова ситуація не приведе до підвищення цін.
   
2. Розширення частки ринку, на якому підприємство реалізує свої товари. Часто це зв'язано із прагненням до лідерства на ринку. Багато хто виходять із припущення, що підприємство, якому належить більша частка ринку, буде мати найнижчі витрати й найвищі довгострокові прибутки. Домагаючись лідерства по показниках частки ринку, вони йдуть на максимально можливе зниження цін. Варіантом цієї мети є прагнення домогтися конкретного збільшення частки ринку.
   
3. Максимізація прибутку, підвищення рівня рентабельності. Зовсім очевидно, що поставивши таке завдання, підприємства збільшують прибутковість, розширюють відтворені, у тому числі й інвестиційні, можливості підприємства. Акціонерні товариства можуть збільшити виплати дивідендів по акціях. При цьому можуть ставитися завдання збільшення абсолютної суми балансового прибутку, її складових, підвищення рентабельності підприємства (відносини прибутку до капіталу) або рентабельності товарної реалізації (відношення прибутку до собівартості).
   
4. Підтримка й забезпечення ліквідності (платоспроможності) підприємства. Це цінове завдання й стратегія маркетингу в умовах ринку завжди актуальні, оскільки стійка неплатоспроможність грозить підприємству банкрутством. Якщо підприємство має надійних замовників і проблеми розрахунків не виникають, то керівництву однаково необхідно чітко представляти ті умови, передумови, які забезпечують стабільну платоспроможність. При цьому варто мати на увазі, що фактична ціна - це оплачена ціна, виражена в надходженні грошей на рахунок підприємства.
   
5. Завоювання лідерства на ринку й у визначенні цін – найбільш престижне завдання ціноутворення великих підприємств й об'єднань. Однак на регіональних і локальних ринках лідируюча цінова політика може проводитися й не настільки великими підприємствами. Цінове лідерство відображає положення підприємства на ринку як одного з найбільш активних при встановленні загальних цінових рівнів на якісь види продукції (часто більше низьких, чим діючі, або більше високих на престижний, високоякісний товар). Звичайно, для того щоб зайняти лідируюче положення на ринку, підприємство повинне мати достатній потенціал. Протилежною ціновою стратегією є пасивне проходження за лідером.
   
6. Розширення експортних можливостей підприємства. При проведенні даної стратегії підприємству необхідно враховувати особливості ціноутворення на зовнішньому й внутрішньому ринках.
   

2.2. Визначення попиту на товар

Будь-яка ціна, призначувана підприємством-продавцем, так чи інакше позначиться на рівні попиту на товар. На мал. 2.1 представлена залежність між ціною P і сформованим рівнем попиту q.

Крива попиту показує, яке кількість товару буде продано на ринку протягом конкретного відрізка часу за різними цінами. У звичайній ситуації попит і ціна перебувають в обернено пропорційній залежності, тобто чим вище ціна, тим нижче попит, чим нижче ціна, тим вище попит. Так що, піднявши ціну з P₁ до P₂, підприємство продасть меншу кількість товару.
















Рис. 2.1. Загальний вид кривої попиту D

Споживачі з обмеженим бюджетом, зштовхнувшись із вибором альтернативних товарів, будуть купувати менше тих, ціни на які виявляються для них занадто високими.

Закордонні фірми постійно проводять виміри змін попиту залежно від змін цін, тому що цей показник є головним у здійснюваній політиці цін. Розходження в підходах до вимірів диктуються типом ринку. В умовах чистої монополії крива попиту свідчить про те, що попит на товар обґрунтований ціною, що підприємство за нього запитує. Однак з появою одного або більше конкурентів крива попиту буде мінятися залежно від цін конкурентів.

Чутливість попиту до зміни ціни характеризується показником еластичності. Еластичність показує, на скільки відсотків зміниться одна змінна в результаті зміни інший змінної на 1 %. Розглянемо дві криві попиту, представлені на мал. 2.2























Рис. 2.2. Нееластичний (а) і еластичний (б) попит


На мал. 2.2 (а) наочно показане, що збільшення цін з P₁ до P₂ веде до відносно невеликого падіння попиту з q₁ до q₂, а на мал. 2 (б) – те ж саме збільшення ціни приводить до істотного падіння попиту з q₁ до q₂.

Якщо під впливом невеликої зміни ціни попит майже не міняється, значить він - нееластичний. Якщо ж при цьому попит перетерплює значні зміни, то прийнято вважати, що він еластичний.

Для загального попиту на багато товарів промислового призначення характерна низька цінова еластичність. Що визначає еластичність попиту за цінами? Попит, найімовірніше, буде менш еластичний при наступних обставинах: 1) товару немає або майже немає заміни або відсутні конкурентів; 2) покупці не відразу зауважують підвищення цін; 3) покупці повільно міняють свої купівельні звички; 4) покупці вважають, що підвищена ціна виправдана поліпшенням якості товару, природним ростом інфляції й т.д.

Якщо попит можна визначити як еластичний, продавцям варто задуматися про зниження ціни. Знижена ціна принесе більший обсяг загального доходу. І такий підхід має сенс доти, поки немає непропорційного росту витрат виробництва й збуту товару.

У практиці закордонних фірм широко застосовується числова (розрахункова) оцінка еластичності попиту (запропонована) залежно від зміни ціни.

Приклад 1. Ціна на товар підвищилася на 10%, попит на нього зменшився на 3%. Еластичність попиту на товар залежно від зміни ціни буде дорівнює:

E_p = -3/10 = -0,3


Приклад 2. Ціна на товар підвищилася на 10%, пропозиція (виробництво) товару вирослася на 1%. Еластичність пропозиції товару залежно від зміни ціни складе:

E_p = 1/10 = +0,1


Прийнято вважати, якщо:

E_p < 1 – попит нееластичний;

E_p > 1 – попит еластичний;

E_p = 1 – попит з одиничною еластичністю

Позитивні значення еластичності відображають однаково спрямовані зміни взаємозалежних величин: обидві зростають й обидві зменшуються, негативні - різну спрямованість змін: одна величина зростає, інша - зменшується, або навпаки, одна - зменшується, інша - зростає.

Еластичність попиту залежно від зміни ціни звичайно є негативною величиною, еластичність пропозиції - як правило, позитивною величиною.

Показники еластичності попиту (пропозиції) широко використаються закордонними підприємствами при встановленні цін на товари.

Розглянемо основні напрямки використання показників еластичності.

Насамперед, знаючи еластичність попиту на, що випускає на ринок товар, підприємець заздалегідь має можливість визначити реакцію покупців на зміну ціни.

Таблиця 2.2