Geum.ru

Гайдамака Наталія (м. Дружківка, Донецька обл.)

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 1. Важливість Б.-І. Антонича для української поезії ХХ ст.
Розділ 2. Інтерпретація числової символіки в поезіях Б.-І. Антонича
Подобный материал:
ІІІ місце


Гайдамака Наталія (м. Дружківка, Донецька обл.)

Інтерпретація числової символіки

у поезіях Богдана-Ігоря Антонича

Вступ

Займаючись дослідницькою роботою з переселення українців 1944-1947 рр. до Сталінської області, звернула увагу на те, що більшість переселенців були лемками. А коли побувала на фестивалі «Лемківська ватра», то дізналася, що Б.-І. Антонич теж лемко. Звичайно, я читала тільки деякі його вірші, тому й вирішила ознайомитися з творчістю поета докладніше.

Читаючи вірші Б.-І. Антонича, захоплювалася створеними ним образами, але й стала помічати, що часто автор використовує числові символи. Мене це зацікавило, тому я вирішила дізнатися, що спонукало автора до використання числової символіки.

Метою роботи є інтерпретація числової символіки в поетичних творах Б.-І. Антонича і, відповідно, виявлення характеру взаємозв’язку числових символів із цілісністю художнього світу твору.

Об’єктом дослідження є поетична творчість Б.-І. Антонича.

Предметом дослідження є числова символіка в поезіях Б.-І. Антонича.

Вказаній меті роботи підпорядковані наступні завдання:
  1. Проаналізувати статті літературознавців, які вивчали творчість Б.-І. Антонича;
  2. Дослідити та визначити символічне значення чисел;
  3. Інтерпретувати числову символіку в поетичних творах автора.

Джерельну базу роботи становить збірка поезій Б.-І. Антонича, а також літературно-критичні статті М. Жулинського, Д. Павличка, М. Новикової, О. Зілинського, О. Ільницького.

При вивченні літературно-критичних матеріалів виявилось, що в основному літературознавці торкалися аналізу поетичного світу Б.-І. Антонича. У своїй роботі спробую розтлумачити числову символіку. Це і є новизною даної роботи.

Використовувалися методи: розповідний, аналітичний.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що робота може бути використана при вивченні творчості Антонича як на уроках, так і на позакласних заходах.

Розділ 1. Важливість Б.-І. Антонича для української поезії ХХ ст.

Літературознавці дуже по-різному визначали й досі визначають внесок Б.-І. Антонича у розвиток української поезії. Його коротка, щедра несподіваними поворотами дорога життя не з’ясована до кінця. Літературознавець-україніст Орест Зілинський(Словаччина) зазначав: «Сім-вісім років творчої праці, п’ять порівняно невеликих поетичних збірок видвинули Богдана-Ігоря Антонича на місце, якого може позаздрити йому не один із довгорічних і дуже продуктивних поетів. Стихійний інтерес до його творчості, що сьогодні існує в читача, значить для теперішньої української поезії більше, ніж прилична пошана для багатьох загальновизнаних майстрів.»

Тридцяті роки ХХ ст. були періодом великого творчого пожвавлення у західноукраїнській літературі. «Антонич був одним із нечисленних, а у своєму стилі навіть єдиним в українській літературі цього періоду творцем власної цілісної концепції світу», - писав літературознавець Василь Назарук (Польща)

Яким же був поетичний світ Б.-І. Антонича? Читаючи його твори, натрапляю на такі рядки:

«Я – закоханий в житті поганин.»

(«Автопортрет»)

Чи випадково? Ні, не випадково. Творчість Антонича споріднена з фольклором, у якому збереглося так багато дохристиянських міфологічних уявлень, де діє оживлена природа і людина – невіддільна од неї, її частка. «Поганська лада з прадавніх лісів, з кичер і нудей варить у глиняному дзбані черлене зілля поезії. У хвалу Ладі підпалюємо ялівець строф. Звеличуємо оленя, гірський потік і вітальний праінстинкт природи», - так писав він у журналі «Дажбог».

Корови моляться до сонця,

Що полум’яним сходить маком.

Струнка тополя, тонша й тонша,

Мов дерево ставало б птахом.

(«Село»)

У метафорах «корови моляться до сонця», «струнка тополя тонша й тонша, мов дерево ставало б птахом» відчуваються натяки на дохристиянський обряд, коли «моління корови означало, на думку О.Потебні, молитву-жертву, обряд, що перейшов до християнства й зберігся у ритуалі різдвяної вечері, а через дерево й птаха людина спілкувалася з сонцем, переносячи на небо земні форми життя.

Світ фольклорних уявлень і символів стає джерелом натхнення поета.

У своїх поезіях Антонич говорить про органічну єдність усіх складників космосу, де людина – не цар довкілля, а брат лисові, кущеві чи каменю. Існування свого ліричного героя ототожнює з існуванням природи. У деяких творах існування людини як організму так зливається з природою, що ліричний герой не тільки втрачає власну індивідуальність, але навіть фізично перестає бути людиною і перетворюється на якесь явище позалюдської природи.

Я не людина, я рослина,

А часом я мале лися

(«З зелених думок одного лиса»)

Або:

Я розумію вас, звірята і рослини,

Я чую, як шумлять комети й поростають трави,

Антонич теж звіря сумне і кучеряве

(«Сестра Антонича – Лисиця»)

Не можна не погодитися із словами дослідника творчості Антонича, поета Д. Павличка, який писав: « У сфері таких почуттів живе митець самобутнього, оригінального світобачення, в основі якого лежить уявлення про гармонійну єдність людини і природи, погляд на людину як на невід’ємну частину навколишнього світу»

Створюючи свій поетичний світ, Антонич намагається звільнити мистецтво від будь-яких політичних зобов’язань. «Мистецтво не відтворює дійсності, а ні її перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність», - так говорив поет у статті «Національне мистецтво».

Але цю, створену ним «окрему дійсність», автор обов’язково поєднував з рідними кожному українцеві барвами:

Весна – неначе карусель,

На каруселі білі коні.

Гірське село в садах морель,

І місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясиновий, на столі

Слов’янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

Землі стобарвній, наче сон цей!

(«Зелена Євангелія»)

Потрібно наголосити на тому, що новий мистецький світ, створений Антоничем був образним. Д. Павличко писав: « Антонич творить свої весняні метафори з такою ж нестримністю і непомітністю в зусиллях, як дощова квітнева ніч творить першу зелень моругів та беріз. Його метафори, як гірські долини: недалека і різка лінія овиду, але в просторі більше туги за крилами, ніж у степовому роздоллі. Порівняння поета врубуються в пам’ять, вони мають силу афоризмів.»

Забрівши в хащі, закутаний у вітер,

Накритий небом і обмотаний піснями,

Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом,


І стигну, і холону, й твердну в білий камінь.

(«Пісня про незнищенність матерії»)

З допомогою метафор і порівнянь автор осмислює проблему незнищенності матеріальної дійсності, але він не може розглядати її окремо від проблеми незнищенності духу, бо існують вони як взаємозумовлені явища цілісного всесвіту, де все пронизується незнищенним духом, що називається життям.

Але не потрібно забувати, що ядро поезій Антонича – символізм і авангардизм. «Антонич поділяв символістську тугу за вищим світом, особливості уяви і специфічну музикальність вірша; з авангардом його пов’язували пошана до поетичного ремесла, позиція нерухомого спостерігача, парафраз і акуратна робота над словом», - говорила Ліда Стефаніфська.

Таким чином «праслов’янський лемківський світ, з якого вийшов поет, наділив його особливим чутливим, емоційно вразливим міфопочуттям, яке обдарувало українську літературу несподівано гармонійним злетом метафорично насичених поезій на крилах національної архаїчної фольклорної культури і явило світові «Образ українського світу» в особі великого національного поета.»

Отже, Б.-І. Антонич «створив свою оригінальну, міфопоетичну мистецьку дійсність, «вжиття» в яку для кожного, хто забажає туди проникнути, є актом творчим, індивідуальним та безконечним. Духовний світ Антонича розпросторений на весь обшир української та праслов’янської міфосвідомості, він прапервісний, язичницький, народний і водночас органічно зрощений з європейською культурою і мистецтвом ХХ ст.

Важливість Антонича для української поезії ХХ ст. важко переоцінити. Для Антонича поезія була насамперед спробою відповіді на питання – що робити і як жити в сучасному світі.

Розділ 2. Інтерпретація числової символіки в поезіях Б.-І. Антонича

З давніх-давен люди вірили у магічну природу числа. Практично в усіх культурах світу числа мали сакральне значення, виражали не тільки кількість, а й різні ідеї – сили. Сприяло цьому релігійно-філософське вчення піфагорійців (VI – IV ст. н. е.). «Головним постулатом піфагореїзму було уявлення про число як основний принцип усього існуючого. Числа розглядалися піфагорійцями як символи, що виражали повні ідеї й етапи становлення та трансформації Всесвіту».

Піфагор вважав, що у світі «все розташовано у відповідності із числами». За Платоном, число – це сутність гармонії, а вона – основа космосу і людини, їх синхронізації. Числа мають глибоку символіку, тому й цікавість до них не зникала й не зникає зараз.

Числова символіка постійно присутня й у доробку Б.-І. Антонича, який спирався на міфологічну та біблійну традицію, відштовхувався від неї у власному образотворенні. Найчастіше у його поезіях повторюються магічні числа три, сім, дванадцять, але є й інші.

У вірші «Клени», який належить до збірки «Три перстені» присутнє число два:

Схилились два самітні клени

Читаючи весни буквар,

І знов молюсь землі зеленій,

Зелений сам, немов трава.

(«Клени»)

Символіка числа два тривалий час розвивалася в надрах міфу і магії і має головним своїм значенням парність, а також це число є «символом руху, спрямованості до оновлення». Б.-І. Антонич поєднує його із конкретним художнім образом («два самітні клени»). Зрозуміло, що самотні дерева чекають на оновлення. Хоч вони «самітні», смутку не відчувається, бо зелений колір, який присутній у поезії, символізує «юність, красу, радість, спокій, надію» і, врешті, весну. Думаю, що таким поєднанням автор прославляє оновлення в природі й утверджує життя.

У збірці «Зелена Євангеліє» також знаходимо число два:

І, віддалившись від юрби,

Загорнемося в хутро ночі.

Хай два серця – два голуби

Співзвучно й тужно затріпочуть.

(«Два серця»)

Серце – «символічне джерело хвилювань – любові, співчуття, радості чи горя, духовного просвітлення.

На мою думку, використаний Антоничем числовий образ «два серця» символізує єдність, кохання, духовну близькість.

Практично всюди на землі особливо священним вважається число три. У християнстві – Свята Трійця, в індуїзмі – Шива, Вішну, Брахма, у Древньому Єгипті – Озиріс, Ісида й Гор та ін. У піфагорійській системі трійка – Священна цифра, символізувала початок, існування та кінець світу.

Про давнє пошанування трійки(задовго до прийняття християнства) слов’янами свідчить той факт, що число три часто зустрічається у фольклорі(«три сини», «три дороги»). І у фольклорі, і у літературі число три зустрічається як «символ духовного синтезу, формули для створення світів; символ створення духу із матерії; моделі Всесвіту(верх, середина, низ); щастя, багатства; Трійці; оберега, цілющості».

Число три знаходимо й у віршах Б.-І. Антонича, зокрема у збірці «Три перстені»:

В квітчастій скрині співний корінь,

П’янливе зілля, віск, насіння

Та на самому дні три зорі,

Трьох перстенів ясне каміння.

(«Три перстені»)

У цій поезії автор число три поєднав із словом зоря, а зоря – «символ животворної й родючої природи, нового й щасливого життя, світлого духу». У християнстві зоря – символ оборони живих людей. Кожна людина при народженні нібито «отримує свою зірку, що й стає на небі». Ми вважаємо, що в поезії йде мова про постійно відроджуване життя, бо символічне значення числа три й слова зоря збігається. Отже, внаслідок цього постійно відроджуваного процесу оновлюється світ.

Древні мудреці говорили, що Природу складають числа, і все, що ми бачимо довкола, можна передати за їх допомогою. Числа поділяються на непарні й парні. Перші здебільшого співвідносяться з духовною природою, а другі – з матеріальною, земною. Непарне число п’ять – це «символ людини». І цей символ Б.-І. Антонич також використав у «Елегії про перстень ночі»:

Співають на дахах сновиди,

Осріблюються краєвиди,

Шумлять, мов ліс, в кімнатах стіни,

І місяць мертвий, місяць синій

Відчиняє п’ять брам ночі

Над містом чорним та іскристим.

(«Елегія про перстень ночі»)

Отже, число п’ять – символ людини, а брама «символізує кордон, якщо його переступають, то потрапляють в інші життєві умови, в інший стан свідомості». Але не треба забувати, що в «Елегії…» присутній також образ синього місяця. Синій колір – спокійний, «символізує безкінечність, сум. У християнській культурі він асоціюється з вічною божественною істиною». Місяць же у збірці « Три перстені» - супутник усілякого натхнення, сприяє людській творчості. Б.-І. Антонич у редакції журналу «Назустріч» у 1935 р. розповідав: « Мушу признатись, що значна частина моїх, і то бодай найкращих поезій повстала…напів у сні…». Отже, можна припустити, що числовий образ «п’ять брам» і символізує перехід ліричного героя в інший стан свідомості, у напівсон.

Магічним в Україні вважається число сім. Сім – «символ святості, бо включає в себе Святу Трійцю(три) та «четвірку» як символ міцності створеного Богом світу». Сім днів йшло творення світу, сім днів має тиждень, сім таїнств у Святої церкви та сім кольорів у веселки, сім струн має ліра Орфея, сім нот у нотному стані. Це число ще й символізує таїну, вивчення і знання як шлях вивчення невідомого.

У поезії «Князь», яка також належить до збірки «Три перстені» Б.-І. Антонича, також присутнє число сім.

Ще гори крутяться від снігу,

Сім стріл, неначе сім пісень,

І юнака вітає день

Окриленим найменням: Ігор.

(«Князь»)

Поєднання числа сім із словом стріла не є випадковим. Стріла символізує «проникнення світла, любові, як людської, так і божественної». Ми думаємо, що Б.-І. Антонич, вживаючи цей числовий образ, хотів сказати, що для нього, створений Богом світ, є тайною, яку він хоче пізнати.

Число сім знаходимо також у збірці «Книга Лева»:

Мідниця ранку повна піни

Із мила сонця. Миють хмари.

На сім ключів замкнулись сіни

Де ти в блакитному пожарі.

(«Чому?»)

Вважаю, що сім у цій поезії символізує завершений цикл. Ключ яким можна зачиняти чи відчиняти – символічна річ, яка характеризує «звільняючу або зв’язуючу владу носія». Отже, числовий образ «сім ключів» можна інтерпретувати як недосяжність мети.

Глибоку символіку в Україні мало й число дванадцять. Це одне із священних чисел, досконале число, символ закінченості. Насамперед це – 12 космічних законів буття, а також 12 знаків Зодіаку, 12 апостолів.

Дванадцять особливе тим, що складається з освяченої трійці четвірок: перша четвірка – символ єдності чотирьох сторін вічного простору; друга – уособлення єдності чотирьох пір року; третя – вираз єдності чотирьох етапів доби. А сторони світу, пори року та етапи доби – це те, серед чого та завдяки чому проходить наше життя. Дванадцять – це повнота, що дає силу через єднання простору і часу.

У творчості Антонича, зокрема в «Елегії про ключі від кохання», яка належить до збірки «Три перстені», зустрічається число дванадцять.

Співали ранком білі теслі,

Крутився колом дім ткачів.

Кохання мапу хлопець креслив,

Весни дванадцять обручів.

(«Елегія про ключі від кохання»)

У цій поезії дванадцять автор поєднав зі словом «обручі», що символізують «нескінченність, вічність, внутрішню єдність. Використаний автором «дім ткачів» є символом «основи світотворення». Вважаю, що числовий образ «дванадцять обручів» символізує порядок, який виявляється в вічному, нескінченному оновленні, гармонії світових процесів. Ми бачимо, що в душі ліричного героя також гармонія, бо він закоханий. Із змісту відомо, що в ліричного героя «народилася пісня в серці, все замінилося у спів» і він розуміє, що «речі дві найкращі з всіх: ясне кохання й похмуре мистецтво». Тому далі автор пише:

Співали ранком білі теслі,

На веретенах сім ткачів.

Кохання мапу хлопець креслив,

Весни дванадцять обручів.

(«Елегія про ключі від кохання»)

Веретено – символ життя. Вважаю, що у цій строфі числовий образ «дванадцять обручів» символізує ідею вічного колообігу життя і відродження.

Але найчастіше Антонич використовує число сто. Воно зустрічається у збірках «Три перстені», «Книга Лева», «Зелена Євангелія». В «Елегії про перстень пісні», яка належить до збірки «Три перстені» автор пише:

Обвечоріло. Обкурилось,

Мов сто кадильниць, піч димить.

Кружалном сонце покотилось

Назустріч місяцеві й тьмі.

(«Елегія про перстень пісні»)

Сто – символ «віку і часу». Кадильниця(дим) – «видимий зв’язок між небом і землею, людським і божественним». Отже, числовий образ «сто кадильниць» автор використав, щоб показати настання сутінок, тому що тільки вночі до нього приходить натхнення.

У Б.-І. Антонича є прекрасний вірш «Концерт», який входить до збірки «Зелена Євангелія». У цій поезії автор використав декілька разів число сто:

На солов’їне гасло дружні перемови

Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних,

І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові

Прадавній корінь «ку» у горде соло лине.

Або ще:

У спів росте, мов повінь. Від землі до зорі

Переливається від краю аж до краю.

Та чуйте: ще зростає вшир і вгору

Коріння ста дубів – підземні ліри грають.

(«Концерт»)

Відомо, що у збірці «Зелена Євангелія» Антонич намагається розтлумачити природу, не відокремлюючи людини від неї. У «Концерті» за словами Д. Павличка, автор «прагне збагнути таїну єдності всіх відчуттів людських». Тому й використовує число сто, щоб передати найвищу міру цієї таїни. Отже, часте використання числа сто символізує найвищу міру відчуттів.

Висновок

Аналізуючи поезію Б.-І. Антонича, можна дійти висновку, що він був поетом із постійним пошуком нових, більш відповідних засобів вираження. Стає зрозуміло, що його творчість споріднена з фольклором, він спирався у власних віршах на християнську міфологію. Крім того, Антонич використовував і мотиви античності й поганської міфології слов’янпро великий колообіг життя у Всесвіті. Він прагнув не стільки пізнати, скільки відтворити, образно виразити відродження-згасання всього сущого в природі, яка живе за непізнаними законами.

У своїх поезіях Б.-І. Антонич вдало поєднує числові символи з іншими образами і все це чіткіше прояснює характер зустрічі різних традицій, різних світів у цілісності художнього твору.

У результаті дослідження вдалося встановити, що в усіх проаналізованих поезіях присутня християнська символіка чисел (2, 3, 5, 7, 12, 100). Можна з упевненістю сказати, що використані в поезії числа разом із біблійними і язичницькими образами символізують процес світотворення.